О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій - страница 17

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 

Середземне море із Атлантичного океану почали проникати морські види гідробіонтів. Опрісненими лишилися лимани та гирла річок, де збереглися понтичні релікти. Наприкінці останнього обледеніння, 20-18 тис. років тому на місці Карангатського басейну виникло Новоевксинське озеро-море. Зв'язок з океаном на той час був відсутній, а озеро було досить опріснене талими водами (до 5-7%о), що сприяло черговому відмиранню морської флори і фауни і розповсюдженню понтичних реліктів. Приблизно через 10 тис. років почало формуватися сучасне Чорне море. Рівень води в ньому в той час перевищував рівень Середземного моря, що сприяло прориву суші і утворенню Босфору. В той же час пониження земної кори на півночі моря сприяло утворенню в гирлах річок лиманів. З часом рівні води у морях дійшли динамічної рівноваги і почалося осолонення Чорного моря, яке за 1,5-2 тис. років досягло рівня, придатного до існування багатьох середземноморських видів, які в наш час складають чисельну основу його водного населення. Сучасний рівень Чорного моря і зараз дещо перевищує такий у Мармуровому морі, внаслідок чого в Босфорі спостерігаються два протилежні плини - поверхневий з Чорного моря і нижній - в протилежному напрямку.

Чорне море в наш час - одне із самих глибоководних у світі. Його глибина досягає 2212 м, площа становить 423000 км . Обсяг води - 547000 км . Це складна екосистема, яку поділяють на зону шельфу, глибоководну частину й берегову зону. Загальна довжина берегової лінії становить 4838,1 км, з яких на Україну припадає 1829,1 км. Північно-західна частина Чорного моря (ПЗЧМ) є складовою територіальних вод України. Тут розташовані гирлові зони Дунаю, Дністра, Дніпра й Південного Бугу. У місцях упадання річок у Чорне море утворилися лимани, причому два з них - Дністровський і Дніпровсько-Бузький - входять у зону активної й досить складної взаємодії річкових і морських вод.

з

Найбільші по обсягах стоку річки - Дунай (204 км3 на рік) і Дніпро

з

(43-48 км3 на рік). З атмосферними опадами в море протягом року

з

надходить 119-300 км прісної води, а з Азовського моря в Чорне через

з

Керченську протоку щорічно надходить 22 - 95 км морської води. Через протоку Босфор глибинними течіями в Чорне море виноситься середземноморська вода - 175-312 км на рік. Внаслідок надходження великого обсягу річкового стоку вода в Чорному морі опріснюється. Це забезпечує підтримку загальної солоності в його поверхневому шарі на рівні 17-18(в ПЗЧМ до 15%о). На глибині 80-200 м мінералізація досягає 19-20,5%о, а в придонних шарах - 22-22,4%о. Води із солоністю 30спостерігаються лише біля самого виходу із Босфору, на відстані не більше 5-10 км. Для порівняння, в Середземному морі загальна солоність води становить 37-38%о, а у Світовому океані - близько 35%о.

З огляду на великі глибини й процеси, що відбуваються в різних шарах Чорного моря, можна стверджувати, що його газовий режим маєвизначальне значення для життєдіяльності гідробіонтів і формування якості води. Глибина насичення води киснем має сезонні коливання й залежить від багатьох факторів, у тому числі - від відстані від берега й надходження прісноводного стоку, від вулканічних процесів, що протікають у земній корі під товщею моря. Із всієї маси чорноморської води лише 13% має достатню концентрацію кисню, і саме в ній переважно живуть аеробні гідробіонти. Більша частина товщі морської води (87%) непридатна для існування більшості гідробіонтів внаслідок насичення сірководнем.

У воді Чорного моря живуть віруси, бактерії, водорості, гриби, квіткові рослини, безхребетні тварини, риби й ссавці. За оцінками біологічного різноманіття флори й фауни, в Чорному морі зареєстровано понад 4400 видів і внутрішньовидових таксонів гідробіонтів. Серед них налічується 25 родів бактерій, кількість видів грибів становить більш 175, планктонних водоростей - близько 500, планктонних безхребетних -приблизно 1100, водоростей у мікрофітобентосі - близько 350, водоростей у макрофітобентосі - близько 260, вищих водяних рослин - біля 160, безхребетних у мейобентосі - близько 500, безхребетних у макрозообентосі - 875, риб - 154, морських ссавців - 4. Зареєстровано також понад 260 видів паразитів морських і прісноводних організмів. Щорічна продуктивність рослин кисневого шару Чорного моря (до глибини 100-200 м) становить близько 2 млрд. т, або 48 т-га-1 морської поверхні. Біомаса літнього планктону становить, у середньому, в північно-західній частині моря 400-800 мг-мЛ

Найбільш продуктивні зони охоплюють приблизно 15% всієї акваторії моря. Це, насамперед, північно-західна частина Чорного моря (ПЗЧМ), прибосфорський район, північно-східна частина біля Керченської протоки. Тут виробляється близько третини всієї сумарної первинної продукції планктонних і бентосних рослин Чорного моря. У північно-західній частині моря фітопланктону завжди більш, ніж у центральній акваторії моря, берегів Криму й Кавказу. В літній сезон в зоні впливу

виносу біогенних елементів з Дунаю в морській воді налічується до 1-2

з

млн. кл. - дм-з планктонних водоростей, а в прибережних водах Криму їхня

з

середня кількість не перевищує 100 тис. кл.-дм . Іноді цей показник падає до 5 тис. кл.-дм-3. Така ж закономірність характерна й для донних макрофітів. З них особливої уваги заслуговує червона водорість філофора, з якої добувають агар. До 95 % чорноморських запасів цієї водорості виростає саме в ПЗЧМ в зоні впливу стоку Дунаю.

Вперше великі масиви водорості філофори відкрив в 1908 р. відомий гідробіолог, завідувач Севастопольською біологічною станцією С. А. Зернов. Фітомаса філофори в полі Зернова становила в 60-і рр. 1-10 кг-м-2. Його площа в ті роки досягала 11 000 км , а загальна фітомаса оцінювалася в 7-10 млн. т. Забруднення ПЗЧМ стоками з рисових полів Причорномор'я,що містили залишки гербіцидів, призвело до поступового зменшення площ заростей, які на початку 90-х рр. скоротилися до 500 км при загальній фітомасі 300-500 тис. т. Зокрема, філофорне поле Зернова втратило промислове значення, видобуток філофори повністю заборонений. В останні роки заготівля філофори перенесена на мале філофорне поле, розташоване в східній частині Каркінітської затоки.

Завдяки багатій кормовій базі ПЗЧМ найбільш продуктивна. Її біопродуктивність на третину пов'язана з виносом біогенних речовин зі стоком Дунаю. Біомаса зоопланктону в північно-західній частині Чорного

моря становить 500-2000 мг-м-з, а у відкритій частині - в середньому 25-

100 (максимальна 300) мг-м-з.

Основні організми бентосу - це мідії, рапани, креветки, краби. Інші безхребетні менш поширені. У середньому в шельфовій зоні біомаса

-2

бентосу дорівнює 20-100 г-м- . Тут виявляються скупчення окремих видів бентонтів, де їхня чисельність і біомаса значно перевищують середні показники. Так, зареєстровані біоценози мідій, де їхня біомаса досягала

-2 -2

10-15 кг-м- , а біомаса молюска мії - до 20 кг-м- .

Крім аборигенних видів безхребетних, у Чорне море разом з баластними водами, обростаннями морських суден і придонних течій через Босфор проникають мігранти - гідробіонти з інших морів. Завдяки цим акліматизантам видовий склад безхребетних збагатився такими молюсками, як рапана, мія, анадара, а також блакитним крабом і багатьма іншими.

В останні роки в Чорне море проникнув і дуже швидко поширився гребневик мнеміопсис Лейді - медузоподібна тварина. Це - хижак, що поїдає не тільки зоопланктон, але й пелагічну ікру й личинок риб. Його поява була вперше зареєстрована в 1988 р., а вже через рік його біомаса досягла 800 млн. т. Масове розмноження мнеміопсису призвело до підриву кормової бази риб, особливо хамси й шпроту. Біомаса кормового зоопланктону зменшилася в 3 рази. В 1989 р. відзначався найбільший спалах чисельності цього хижака. Його біомаса досягала в цілому по морю

-2 -2

1,5 кг-м- у шарі води до глибини 20 м. У ПЗЧМ вона становила 5 кг-м- . В наступні роки біомаса гребневика знизилася. Так, в 1991 р. вона скоротилася майже в 5 разів у порівнянні з 1990 р. і в 3,5 рази - з 1989 р. В 1997 р. у планктоні Чорного моря були виявлені нові «вселенці» -гребневики з роду берое: морський огірок і морський огірок овальний, що швидко поширилися по всьому Чорному морю, переважно в прибережній зоні. Вони харчуються мнеміопсисом (заковтують його), тому з появою таких суперхижаків чисельність мнеміопсису значно знижується, що позитивно позначається на кормовій базі риб. До появи мнеміопсису надзвичайно висока чисельність і біомаса були характерні для медузи аурелії, що практично зайняла нішу риб-планктофагів у пелагічній частині Чорного моря. У 80-і рр. біомаса аурелії у відкритих водах становила всередньому від 0,6 до 1 кг-м , а в цілому по морю - від 300 до 500 млн. т. Протягом доби аурелія виїдає близько 5-7% біомаси мезопланктону, що є важливим кормовим об'єктом хамси, шпроту й інших риб. Із вселенням у Чорне море гребневика, що є більш агресивним хижаком і харчується тими ж організмами, що й аурелія, біомаса останньої почала різко знижуватися.

Серед небезпечних вселенців з інших морів і океанів, що випадково потрапили в Чорне море й досить швидко розмножилися, варто назвати великого двостулкового молюска мію піщану, аборигена Атлантичного океану. Масовий розвиток мії призвів до скорочення чисельності такого важливого компоненту кормової бази мальків і молоді донних риб, як дрібний молюск лентідій. А це, у свою чергу, негативно втечіїло на відтворення бичків, калканів, глоси, султанки й інших видів риб. Протягом останніх 15-20 років поблизу Керченської протоки зареєстрована поява блакитного краба, а на північно-західному шельфі - молюска доридели, що живе переважно в Атлантичному океані біля берегів США й Канади. Стійким до дефіциту кисню виявився двостулковий молюск анадара, що з'явився в 1984 р. у шельфовій зоні української ділянки ПЗЧМ. Серед інших вселенців заслуговує на увагу водорість десмарестія, основним місцем перебування якої є холодні північні моря Європи. У Чорному морі вона найбільш інтенсивно розвивається в зимові місяці.

У Чорному морі живуть дельфіни, що поїдають дуже велику кількість риби. До 1940 р. у Чорному морі налічувалося 2-2,5 млн. дельфінів, зустрічалися зграї чисельністю до 5-6 тис. особин. До 1966 р. їхня чисельність знизилася до 500 тис. Промисловий вилов дельфінів в 1966 р. був заборонений, але падіння їхньої чисельності тривало, і в 80-х рр. вона не перевищувала 100 тис. особин. Серед дельфінів, що ще залишилися в Чорному морі, багато хворих тварин, що є наслідком токсичного забруднення його вод.

Основними промисловими видами риб Чорного моря є катран, мерланг, калкан, осетер, хамса, шпрот, ставрида. В 30-40-і рр. через Босфор у Чорне море заходили косяки хамси, сардини, ставриди. Тут з'являлися пеламіда, тунець, скумбрія, що навіть розмножувалися в Чорному морі.

До 1940 р. у Чорному морі добували 860 тис. ц. риби. Структура уловів була наступною: хамса й шпрот - 38%, тарань, лящ, сазан - 11%, кефаль - 6%, бички - 5%, лиманно-річкові риби - 38%, прибережні риби -45%, риби відкритої частини моря - 14%. В останні роки різко знизилися улови осетрових, оселедців, камбали-калкана. Втратили промислове значення пеламіда, луфар, велика ставрида, кефаль.

 

17.2 Екосистема Азовського моря

 

Азовське море - одне з найменших по розмірах і в той же час одне знайбільш продуктивних морів у системі Світового океану. Його площа -39,1 тис. км2, довжина берегової лінії становить 2686 км. Більш половини її проходить по території України. Глибина Азовського моря невелика: у середньому 7,4 м. Зона із глибинами 10-13 м становить половину його площі, до 45% займають ділянки із глибинами 5-10 м, а в прибережній смузі (близько 7% акваторії моря) значні площі доводяться на мілководдя із глибиною не більш 5 м. Загальний обсяг води Азовського моря

з

становить 290 км .

Формування водного балансу Азовського моря визначається, з одного боку, надходженням води за рахунок материкового стоку, опадів і чорноморської води, що проникає через Керченську протоку, а з іншого боку - відтоком азовської води в Чорне море, випаром і вибиранням води підприємствами на технічні потреби. Після введення в експлуатацію Цимлянського гідровузла на р. Дон (1953 р.), Федорівського (1970 р.) і Краснодарського (1973 р.) водосховищ на р. Кубань різко зменшилося надходження прісної води з річковим стоком і зросла частка чорноморської води в загальному водному балансі Азовського моря.

Створення водосховищ на великих річках Азовського басейну (водозбірна площа близько 618 тис. км2) супроводжувалося розширенням площ зрошуваних земель, що також призвело до значного збільшння безповоротного відбору води. Зарегулювання рік Дону й Кубані різко змінило сезонну динаміку їхнього водного стоку. До зарегулювання щорічно відбувалися весняні паводки, на які доводилося 70-80 % річного стоку, ріки розливалися, внаслідок чого збільшувалися площі нерестовищ напівпрохідних видів риб. Після зарегулювання річковий стік став більш рівномірним, припинилися весняні повені й скоротилися площі нерестовищ. У повноводні роки до зарегулювання Дону й Кубані в Азовському морі спостерігалося опріснення води на значних площах його

з

акваторії. Наприклад, при обсязі стоку р. Дон в 27 кмз солоність води в Таганрозькій затоці падала до 4 г-дм-3. Після зарегулювання річок мінералізація води зросла не тільки в море, але й у Таганрозькій затоці, що негативно втечіїло на його рибопродуктивність.

Рослинний світ Азовського моря представлений вищими водяними рослинами й водоростями: діатомовими, зеленими, синьо-зеленими, дінофітовими, червоними, бурими, харовими й іншими. Загальна біомаса водоростей оцінюється в середньому в 1,2-1,5 млн. т. Після зарегулювання стоку річок домінують зелені й синьо-зелені мікроводорості, у той же час спостерігається весняне «цвітіння» води діатомовими й дінофітовими. Для північної прибережної зони (Обіточна коса, Арабатська стрілка) характерними є 13 видів макрофітів. Ближче до Керченської протоки збільшується видове різноманіття, як квіткових рослин, так і водоростей. До найпоширеніших видів варто віднести зелену нитчасту водорість кладофору і червоні водорості полісифонію і цераміум. Ближче до берегаростуть зелені водорості роду ентероморфа. Особливої уваги заслуговує галофільна зелена водорість дюналіела, що масово розвивається в Сиваші. Ця водорість є одним з найцінніших джерел Р-каротину (провітаміну А). В Україні розроблена біотехнологія його виробництва з дюналіели. Для прибережних зон характерні угруповання квіткових водяних рослин, зокрема види роду камка: камка морська і камка маленька.

Видовий склад безхребетних Азовського моря трохи відрізняється в різних його зонах. Так, у прибережних ділянках поширені великі колонії бокоплава азовського з ракоподібних. На піщаних плесах біля самої води, де збирається велика кількість детриту, їх чисельність досягає десятків

-2

тисяч особин, а біомаса - 500-600 г-м- . З інших ракоподібних тут зустрічається ідотея. Біомаса ракоподібних у прибережних ділянках моря надзвичайно висока, тому що ця зона недоступна для риб.

У заростях камок, рупій і рдестів поширені креветки: трав'яна і звичайна, а також краб брахінотус, розмір якого не перевищує 2 см. До мешканців дна неглибоких ділянок моря належить рак-кріт упогебія. До існування в умовах високомінералізованих вод Сиваша пристосувався

зяброногий рачок артемія, життєвий цикл якого проходить у ропі зі

з

вмістом солей 150-200 г-дм- . Завдяки специфічним умовам існування він фактично не має конкурентів, тому його чисельність досягає десятків тисяч

з

особин на 1 мз. Артемія широко використовується як сухий або живий корм для риб. Особливо корисні личинкові стадії (науплії) для годівлі риб на ранніх етапах розвитку. У солоних водах Сивашу живуть також личинки комара хірономуса соляного і мухи-ефідри.

До умов життя в пелагіалі пристосувалося майже 50 видів безхребетних. У товщі води можна виявити личинок молюсків, хробаків-поліхет, ввусоногих раків. Основними представниками зоопланктону пелагіалі є веслоногі рачки, коловертки, личинки раків-балянусів. З наближенням весни в товщі води особливо зростає чисельність коловерток роду сінхета і інфузорій тінтінід. З потеплінням води в перші літні місяці значно збільшується біомаса веслоногих ракоподібних акарції Клауса, а ближче до серпня - акарції латисетоза і центропагесу чорноморського.

Після зарегулювання річкових систем, що призвело до підвищення загальної солоності води в Азовському морі, у його водах з'явилися дуже небезпечні вселенці, що поїдають зоопланктон. Так, у період 1969-1970 рр. відбувся масовий розвиток медузи вухастої і медузи корнероту. Вони поширилися по всій акваторії моря. Медузи з'явилися навіть у Таганрозькій затоці й поблизу дельти р. Дон.

Серед бентосних організмів Азовського моря налічується більш 110 видів безхребетних, з яких 30 видів відіграють основну роль у формуванні їхньої загальної біомаси. Серед донної фауни поширені молюски абра, мітилястер, лентідій і серцевидка. Черевоногі молюски представлені гідробією. Біомаса молюсків становить від 70 до 75% загальної біомасизообентосу. Значно менше (15%) доводиться на частку ракоподібних (бокоплави, мізиди, кумові й вусоногі раки-балянуси) і хробаків-поліхет (5%).

Іхтіофауна Азовського моря представлена напівпрохідними, прохідними й морськими видами. До напівпрохідних відносяться, головним чином, риби Таганрозької затоки (лящ, судак, тарань). Із прохідних найбільш промислове значення мають оселедець (мігрант із Чорного моря) і осетрові, а з останніх - азово-чорноморський осетер, що харчується молюсками, ракоподібними й рибами. Цей підвид російського осетра живе, окрім Азовського, також у Чорному й Каспійськім морях. На нерест він йде в річки. Після зарегулювання Дону й Кубані були різко підірвані природні відтворні можливості цих риб. У басейні Азовського й Чорного морів поширена також севрюга. Цей вид є цінним об'єктом промислу й штучного розведення. Серед риб відкритих частин моря найбільш масовими видами є тюлька, хамса і атерина. Тюлька постійно живе в Азовському морі, а хамса й атерина зимують у Чорному морі, а навесні йдуть в Азовське через Керченську протоку для розмноження й нагулу. Чорноморсько-азовський оселедець, відомий як керченський, також зимує в Чорному морі, а в Азовське заходить у березні-квітні, ідучи на нерест у р. Дон. З вересня по грудень ці риби повертаються в Чорне море, де й зимують. З донних риб добре відомі бички, яких в Азовському морі налічується 10 видів. Серед них промислове значення мають бичок-кругляк, бичок-трав'яник, бичок-пісочник і деякі інші.

Після зарегулювання річок Дону й Кубані відбулися значні зміни в рибопродуктивності Азовського моря. До 1950 р. кубанські лимани були основними нерестово-вирощувальними водоймами для судака й тарані як напівпрохідних риб. У них виловлювали до 95% тарані, 70% судака й 40% сазана від їхнього загального вилову в морі. Після 1980 р. внаслідок гідротехнічного будівництва на цих річках продуктивність прісноводних риб різко знизилася. До будівництва гідроспоруд на р. Дон і Кубань Азовське море було одним із самих продуктивних у світі. Це визначалося його невеликими глибинами, гарним прогріванням і освітленням всієї товщі води. Внаслідок цього інтенсивно утворювалася велика кількість первинної продукції органічних речовин, масовий розвиток здобували кормові безхребетні, створювалися сприятливі умови для розвитку й нагулу молоді риб. Після зарегулювання Дону й створення Цимлянскої греблі різко скоротилася ділянка ріки, придатна для нересту осетрових і інших риб. Це негативно втечіїло на розвиток ікри, личинок і мальків таких прохідних риб, як осетер, шемая, рибець, дуже чутливих до солоності води. У зв'язку зі зменшенням площ нерестовищ і наближенням їх до усть річок (що обумовлено гідротехнічним будівництвом) личинки осетрових і інших риб швидше зносяться в дельту ріки, де багато їх гине в більш солоній воді. Негативно впливає на природне відтворення осетровихриб також недосяжність гірських перекатів на р. Дон, де переважно відбувався їхній нерест на гальковому дні. Хоча при будівництві гребель і створені рибоходи, але їхня ефективність дуже низька. Зростання солоності води в Азовському морі внаслідок значного вилучення річкового стоку призвело до переохолодження в зимовий період досить чутливих до зниження температури води осетрових риб. Як відомо, температура солоної води може опускатися нижче 0°С и при цьому на поверхні моря не завжди утворюється захисний крижаний покрив. Внаслідок впливу комплексу несприятливих екологічних факторів, основною причиною виникнення яких є надходження забруднень, зарегулювання річкового стоку, відбирання значних обсягів прісних вод і відповідне підвищення загальної солоності води в морі, різко скоротилася рибопродуктивність осетрових і інших видів риб. Ще в недалекому минулому улови цінних видів риб становили 300 тис. т на рік. При цьому до складу іхтіофауни входило 114 видів, у тому числі 42 представника прісноводного комплексу, 25 видів - понто-каспійських реліктів і 47 - атлантично-середземноморських мігрантів. В 80-х рр. вилов риби знизився до 60-120 тис. т, а переважали в уловах малоцінні види - хамса й тюлька. Продовжує скорочуватися чисельність і біомаса цінних прохідних і напівпрохідних видів риб. Протягом 1980-1993 р. вилов риби знизився в середньому зі 100 тис. т до 21 тис. т на рік. Таке падіння було зумовлено підривом рибних запасів, пов'язаним, зокрема, з поширенням мнеміопсису Лейді, що інтенсивно виїдав кормову базу (зоопланктон), ікру й личинок пелагічних видів риб. У наступні роки рибопродуктивність поступово зростала, що було пов'язане зі зменшенням чисельності мнеміопсису й нарощуванням біомаси далекосхідного «вселенця» (акліматизанта) піленгаса. Його вилов у 1999-2000 рр. перевищив улови масових видів риб - тюльки й хамси. Рибний промисел в Азовському морі зараз базується в основному на видобутку дрібних пелагічних риб (шпрот, хамса, тюлька) і риб придонного комплексу (піленгас, бички, камбала).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 


Похожие статьи

О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій

О В Курілов - Гідробіологія