О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій - страница 19

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 

3 -1

необхідно подавати в нижній б'єф Каховської ГЕС не менше 1500 м3-с-1, а

3 -1

оптимальними величинами є 2000-3000 м3-с-1. Попуски води з Каховського

3 -1

водосховища не менше 2000 м -с протягом нерестового періоду (рибогосподарські попуски) створюють сприятливі умови на основних нерестовищах низов'я й дельти Дніпра, що забезпечує збереженнявисокого рівня їх рибопродуктивності.

Зарегулювання Дністра істотно змінило гідрологічний і гідрохімічний режим Дністровського лиману. Як естуарна екосистема він відкритий до проникнення чорноморських солоних вод. До створення водосховищ на Дністрі лиман промивався річковими водами до 19 разів на рік, а після зарегулювання - 16-17 разів. В окремі роки цей показник ще менше. До зарегулювання в лиман потрапляло близько 3,7 км3, а після нього - 4,0-4,5 км морської води. Надходження морської води в 7 разів перевищує обсяг самого лиману, істотно впливаючи на його гідрохімічний режим. Екологічний стан гирлової зони й Дністровського лиману залежить від надходження водних мас із річковим стоком, а після введення в експлуатацію Дністровського й буферного водосховищ - від величини й режиму екологічних попусків води. В 1986-1987 рр., коли попуски води були настільки низькими, що не затоплювалися плавні й не було достатнього водообміну із заплавними озерами, Дністровські плавні фактично вимикалися із внутрішньоводоймових процесів формування якості води й біопродуктивності. Вони почали просто деградувати. Відзначалося кількаразове проникнення солоної чорноморської води у Дністер впритул до одеського водозабору. Значні площі нерестовищ залишалися без води, внаслідок чого було підірване відтворення іхтіофауни, що призвело до зменшення вилову риби майже вдвічі.

Закриті лимани відіграють важливу роль завдяки своїм мінеральним ресурсам. З їхніх вод і донних відкладів одержують морську сіль і лікувальні грязі, які є основним бальнеологічним фактором курорту Куяльник, відомого далеко за межами України. Більшість закритих лиманів використовуються в рибогосподарських цілях і для одержання біологічно активних речовин з галофільних водоростей.

 

17.4 Екосистеми дніпровських водосховищ

 

17.4.1 Основні угруповання водоростей і їхня роль в екосистемах водосховищ

 

Фітопланктон. Зарегулювання Дніпра викликало істотні зміни гідрологічного й гідрохімічного режиму, що помітно втечіїло на характер розвитку фітопланктону. Видовий склад угруповань водоростей формувався на основі їхнього видового різноманіття в річці до зарегулювання, у затоплених заплавних водоймах, а також фітопланктону, що вносився в новостворені водосховища з водою із водозбірної площі. Зміни в складі фітопланктону дніпровських водосховищ є наслідком внутрішньоводоймових змін біотопів (аутогенна сукцесія) і впливу зовнішніх (антропогенних) факторів (екзогенна сукцесія).

Епіфітон, або епіфітне угруповання водоростей, формує обростанняна вищих водяних рослинах. До зарегулювання Дніпра в складі епіфітону виявлялося близько 340 видів, а після утворення водосховищ і заростання мілководь вищою водною рослинністю в його складі налічувалося вже 543 таксона видової групи. Зростання різноманіття епіфітону відбувалося в основному за рахунок зелених, діатомових і евгленових водоростей. Серед домінантів зустрічаються нитчасті форми синьо-зелених, діатомові й макроскопічні зелені нитчасті водорості, які можуть відриватися від макрофітів і утворювати скупчення на поверхні води (метафітон). Основну біомасу епіфітону утворюють діатомові й зелені водорості. Найбільша ж чисельність відзначена для діатомових, синьо-зелених і зелених. У дніпровських водосховищах для епіфітону характерна висока мозаїчність поширення, що відбиває різноманіття екологічних умов. Крім епіфітних водоростей зустрічаються обростання твердих субстратів (греблі, опори мостів і т.п.), що належать до фітоперифітону.

Мікрофітобентос. У угрупованнях мікрофітобентосу дніпровських водосховищ налічується близько 509 видів, підвидів і форм водоростей, що утворюють донні альгоценози й альгосинузії в заростях вищих водяних рослин. У мікрофітобентосі переважають синьо-зелені, діатомові, зелені, а також евгленові, криптофітові й інші водорості. До зарегулювання Дніпра основна роль належала бентосним діатомовим, зеленим, синьо-зеленим і евгленовим водоростям. Після створення водосховищ у складі мікрофітобентосу значну роль стали відігравати планктонні форми. Виходячи з екологічних умов дніпровських водосховищ, можна виділити угруповання мікрофітобентосу двох зон: фотичної (глибина до 3 м) і глибоководної (більше 3 м). У першій зоні в сучасний період (кінець XX -початок XXI ст.) переважають діатомові водорості, а у мікрофітобентосі глибоководної зони - діатомові інших родів і деякі синьо-зелені водорості, але їхня чисельність і біомаса невеликі. Для фітобентосу фотичної зони характерна перевага продукційних процесів над деструкційними, що супроводжується накопиченням органічних речовин.

 

17.4.2 Бактеріальне населення дніпровських водосховищ

 

Формування бактеріопланктону в дніпровських водосховищах проходило чотири стадії сукцесії, що відображають перехід екосистем від лотичних до лентичних.

На першому етапі, що охоплює 3-4 роки, відбувалася активізація бактеріальних процесів як наслідок «ефекту затоплення» ложа водосховища. Зростала чисельність сапрофітних бактерій, які активно споживають органічний субстрат внутрішньоводоймового походження (продукти розкладання затоплених рослин і фітопланктону). На другому етапі, що характеризувався стабілізацією бактеріального населення й охоплював період від 10 до 15 і більше років, зменшувалася загальначисельність бактеріопланктону й кількість бактерій, які мінералізують органічні сполуки азоту й фосфору. Зменшувалися швидкість розмноження бактеріопланктону, його добова й питома продукція. Якщо зіставити ці два етапи розвитку бактеріопланктону з динамікою фітопланктону, то в них виявляється багато загальних рис. Третій етап еволюції бактеріального населення збігся в часі зі зростанням масштабів забруднення водосховищ стічними водами промислових, комунально-побутових і сільськогосподарських виробництв. Чисельність бактерій і їхня функціональна активність на цьому етапі різко зростали. Деякі показники бактеріальної системи наближалися до першого етапу, або «ефекту затоплення». Зростала чисельність сапрофітних бактерій, які мінералізують нестійкі органічні сполуки. З 1986 р. почався четвертий -«постчорнобильський» етап сукцесії бактеріального населення. Радіоактивне й токсичне забруднення водосховищ після чорнобильської аварії в 1986 р. призвело до зниження структурно-функціональних показників бактеріопланктону. Особливо негативно втечіїли на розвиток бактерій і протікання мікробіологічних процесів катіонні поверхнево-активні речовини, які використовувалися в широких масштабах для дезактивації радіаційно забруднених територій і зрештою потрапили в Київське водосховище, а з нього - у Канівське. Отже, розвиток бактеріального населення водосховищ відбиває внутрішньоводоймові процеси, з якими пов'язане формування якості води.

 

17.4.3 Угруповання вищих водяних рослин в екосистемах водосховищ

 

До зарегулювання Дніпра на його різних ділянках було виявлено 64 види вищих водяних рослин. Після зарегулювання істотно змінилися місця зосередження макрофітів, а також підвищилося їхнє видове різноманіття -до 69 видів. Площі мілководь збільшилися до 1300 км , а в окремих водосховищах вони в цей час становлять від 108 до 415 км . Від типу мілководь залежить і характер їхнього заростання вищою водною рослинністю. Флора мілководь включає не тільки водні, але частково й наземні вологолюбні рослини. Фітоценози вищих водяних рослин після утворення дніпровських водосховищ формувалися з біофондів заплавних водойм і боліт, які потрапили в зони затоплення. У зв'язку із тим, що мілководдя відрізняються за еколого-морфологічними характеристиками, це позначається й на особливостях формування заростей вищих водяних рослин. Вже в перший рік після затоплення на мілководних зонах у водосховищах Дніпра зустрічалися розріджені поселення рогоза вузьколистого, які дуже швидко поширилися на значні площі. На перезволожених лугах уздовж урізу води утворилися фітоценози лепешняку великого до глибин 0,5-0,8 м. Вони зустрічаються переважно уверхів'ях дніпровських водосховищ навколо невеликих островів. У складі фітоценозів лепешняку зустрічаються куга озерна, рогоз вузьколистий, водокрас, сусак, стрілолист, очерет і інші рослини. Їхня наявність тут є відбиттям сукцесійних процесів, що відбуваються у водосховищах. Так, зарості сусака характерні лише для першого етапу формування рослинного покриву мілководь водосховищ. Для заростей сусака характерний куртинний тип формування, оскільки ця рослина має відносно короткий корінь, із близько розташованими бруньками відтворення. Ці зарості властиві для мілководь (глибина 0,5-0,8 м) з піщаним і слабко замуленим ґрунтом. Значно меншу роль у формуванні вищої водної рослинності на мілководдях зіграли прикріплені рослини із плаваючим листям. На невеликих ділянках, переважно із заторфованими ґрунтами й кислою реакцією середовища (глибини 1,5-1,8 м) зустрічаються зарості рдесту плаваючого, що характеризуються низькими показниками фітомаси. У дніпровських водосховищах утворюються фітоценози вільноплаваючих рослин, зокрема сальвінії плаваючої. Великі площі займають її зарості в Каховському водосховищі. Занурені макрофіти розвиваються за умов стабільного рівня води у водоймах і відсутності сильного хвильового впливу. Фітоценози рдесту пронизанолистого зустрічаються переважно на глибині 1,3-1,8 м на різних ґрунтах: від чистих пісків до мулистих донних відкладів. Вони не дуже щільні, що обумовлено впливом на їхній розвиток досить нестабільного гідрологічного режиму. На мілководдях зустрічаються зарості рдесту блискучого, розповсюджені на різних донних ґрунтах і глибинах (від 1,4 до 2,5 м). Він також погано переносить коливання рівня води. Менш поширені в дніпровських водосховищах фітоценози уруті колосистої. Вони розвиваються переважно на піщаних мілководдях із глибиною 0,5-1,0 м. До мілководних зон прив'язані фітоценози рдесту гребінчастого, але вони не утворюють значних по площі суцільних заростей. У всіх дніпровських водосховищах, переважно на заболочених мілководдях, зустрічаються угруповання куширу темно-зеленого. Найчастіше він виростає на глибині 1-2 м, але іноді поширюється до глибини 3 м. У межах одного фітоценозу зустрічається відносно невелика кількість рослин, хоча його травостій буває досить щільним. З повітряно-водної рослинності найбільш широко поширені фітоценози очерету звичайного. Вони займають значні площі практично на всіх водосховищах Дніпра, але особливо інтенсивно розвиваються в більш теплих південних водосховищах. Очерет росте на піщаних, замулених і болотно-торф'яних ґрунтах поширюючись до 2-2,5-метрової глибини. Для нього характерні одноярусні або двох'ярусні чисті травостої, у які входить від 1 до 14 видів рослин. На мілководних акваторіях Київського, Кременчуцького й інших водосховищ із глибинами від 0,9 до 2 м зустрічаються досить значні зарості куги озерної куртинного типу.

Швидкість заростання мілководь вищими водяними рослинами врізних водосховищах різна й залежить від їхньої захищеності від хвильових впливів, від глибин, рівневого режиму, морфометрії, залитих біотопів і багатьох інших факторів. На відкритих акваторіях, де хвильовий вплив дуже сильний, мілководдя заростають повільно, в основному очеретом. У зв'язку з нестабільністю рівневого режиму до умов закріплення у водосховищах краще пристосовуються повітряно-водні рослини, а занурені рослини закріплюються гірше. Цим пояснюється перевага повітряно-водної рослинності над іншими угрупованнями рослин у всіх дніпровських водосховищах. Мілководдя обмілин і ділянки, затоплені внаслідок розмиву берегів, заростають дуже повільно, і значні площі навіть через 20-30 років після затоплення залишаються незарослими. Тому однієї з актуальних для водосховищ проблем є біологічне берегоукріплення, що повинно запобігати ерозії берегів.

Формування угруповань вищих водяних рослин на дніпровських водосховищах проходило в три етапи. На першому, який охоплював перші 5-8 років, відбувалося інтенсивне заростання затоплених територій новими рослинами й тими, що лишилися від вихідного біофонду. На цьому етапі спостерігалися короткочасні спалахи розвитку окремих угруповань рослин. Другий етап (10-15 років) характеризувався формуванням і поширенням найбільш стійких фітоценозів, переважно заростевого типу. У таких фітоценозах переважали досить пристосовані до умов середовища види, які добре прижилися, але ще не досягли максимального розвитку. На цьому етапі відбувалося витиснення ценотично більш слабких угруповань рослин. Деякі види таких рослин ще зберігаються в екосистемах мілководних зон, але вони не поширюються на нові ділянки. На третьому етапі, що може тривати досить тривалий час, окремі угруповання макрофітів займають стійке домінуюче положення. Це ценотично досить стійкі угруповання (наприклад, очерету звичайного), що досягають високої продуктивності, близької до оптимальної. Практично зникають ті рослини, заросли яких не одержали значного поширення. Вони просто витісняються видами, більш пристосованими до нових умов.

 

17.4.4 Основні угруповання тваринного населення водосховищ

 

Зоопланктон. У новостворених дніпровських водосховищах зоопланктон формувався на основі біофонду залитих заплавних водойм і річкових угруповань безхребетних тварин. Для фауни дніпровських водосховищ властиві більше 650 видів планктонних і бентосних інфузорій, причому видовий склад донних форм значно різноманітніше, ніж планктонних. У планктоні водосховищ їх налічується більше 100 видів,

-3

чисельність яких може досягати 1,0-3,5 млн. екз.-м . У донних ґрунтах тих же водосховищ виявлено й описано більше 450 видів. Показник чисельності донних інфузорій у дніпровських водосховищах коливається в

-2 -2

межах 1-13 млн екз.-м- , а їхня біомаса - 13-153 мг-м- .

Основні представники зоопланктону водосховищ - це гіллястовусі ракоподібні: дафнії, босміни, хідоруси, лептодора. З веслоногих поширені циклопи, з коловерток - брахіонус, керателла, аспланхна і т.д. Гіллястовусі ракоподібні становлять більше половини загальної біомаси зоопланктону, а інша частина доводиться на коловерток і веслоногих рачків. Серед зоопланктонтів найбільш добре пристосовуються до змін умов середовища коловертки. Їхні короткі життєві цикли, високі темпи розмноження, еврибіонтність і евритермність забезпечили процвітання цієї групи у всіх дніпровських водосховищах на всіх етапах їхнього розвитку. У пелагіалі найбільш часто зустрічаються коловертки аспланхна пріодонта й брахіонус келиховидний. Останній вид, окрім високої продуктивності, має широкий діапазон адаптацій до змін температури, світлового режиму, наявності забруднень. Широко поширені популяції хижої коловертки аспланхна, що може споживати не тільки тваринний, але й рослинний корм (фітопланктон). Аналіз видового різноманіття, чисельності й біомаси безхребетних свідчить про те, що домінуючими серед зоопланктону водосховищ, утворених на рівнинних ріках, є нижчі ракоподібні озерного й річкового комплексів.

Фітофільні угруповання безхребетних. Серед фауни заростей, або зоофітосу, зустрічаються різні екологічні угруповання мікро-, мезо- і макрозоофітоса. До мезо- і мікрофітосу відносяться гідри, нематоди, олігохети й інші безхребетні. Макрозоофітос представлений колоніями моховинок, молюсками, п'явками, ракоподібними, личинками деяких комах, водяними кліщами та ін. Формування зоофітосу дніпровських водосховищ пов'язане із заростанням мілководь. Основну роль у формуванні біомаси зоофітосу грають молюски, ракоподібні й личинки комах. На молюсків доводиться в різних водосховищах від 57 до 94% загальної чисельності зоофітосу. Ракоподібні представлені в основному бокоплавами (1-10%), а комахи - личинками хірономід, що формують від 1 до 8% загальної біомаси зоофітосу. До складу зоофітосу дніпровських водосховищ входять організми каспійського комплексу, серед яких домінують двостулкові молюски дрейсена річкова й дрейсена бузька (90­92%) і бокоплави (1-5%). Бокоплавів у різних водосховищах виявлено 16 видів. Представники родів понтогамарус і дікерогамарус найбільш поширені на вільних від заростей мілководдях і на ділянках що помірно заростають вищими водяними рослинами, де вони виявляються як у складі бентосу, так і в заростях макрофітів. У піщаних берегів водосховищ можна спостерігати, як хвилі виносять на берег велику кількість бокоплавів, які відразу ж зариваються в пісок до появи наступної хвилі. Саме властивість зариватися в ґрунт сприяло поширенню каспійських видів (зокрема, понтогамаруса Сарса) по Дніпру.

Мікро- і мезозообентос. До найпоширеніших представників мікро- імезозообентосу, що зустрічається на різних ґрунтах дніпровських водосховищ, відносяться черепашкові корененіжки, серед гіллястовусих ракоподібних переважає хідорус сферичний, а серед веслоногих -діациклоп довгохвостий. Серед організмів мезозообентосу виявляються личинки хірономід й інших комах. Найпоширенішими представниками мікрозообентосу є види, пристосовані переважно до певного типу ґрунтів. Так, на чистих пісках домінують безпанцирні коловертки, а на слабко замулених - нематоди. Мезозообентос на чистих пісках у дніпровських водосховищах представлений в основному олігохетами й личинками хірономід. На замулених пісках до 40% загальної біомаси доводиться на личинок хірономід, 30% - на олігохет і близько 10% - на гіллястовусих і веслоногих рачків. Мікро- і мезозообентос найбільш широко представлений на сильно замулених пісках.

Макрозообентос. Формування зообентосу дніпровських водосховищ із моменту їхнього утворення пройшло ряд етапів. У перші два роки відбувалася деградація річкових ценозов і змішування їх з бентосними угрупованнями водойм, що потрапили в зону затоплення. На великих площах мілководь формувався тимчасовий хірономідний ценоз. Його основу складали личинки мотиля, які добре витримують зниження вмісту кисню у воді завдяки тому, що газообмін в цих личинок відбувається як через трахейні зябра, так і через поверхню тіла. Значні площі водного дзеркала створювали сприятливі умови для появи цілих хмар блідо-жовтих або салатового кольору невеликих комарів-дзвінців, які і є імагінальною стадією мотиля. На цьому етапі формування зообентосу дніпровських водосховищ поступово зростала чисельність і біомаса личинок хірономід інших видів й зменшувалася - мотиля. У літоральній зоні з піщаним дном розселилися дрейсена річкова й дрейсена бузька. З'явилися також угруповання гамарид. Сукцесії зообентосу в глибоководній частині дніпровських водосховищ відбувалися в напрямку відновлення домінуючої ролі олігохет родів лімнодрилюс, поліхет, ракоподібних і молюсків дрейсен. При цьому продуктивність зообентосу різко зростала практично у всіх дніпровських водосховищах. Етап завершення формування заростей макрофітів збігся з формуванням олігохетно-молюскових ценозів, а в літоральних зонах - ценозів з домінуванням п'явок, молюсків, рівноногих ракоподібних. На цьому етапі в бентосі замулених пісків і сірого мулу переважають молюски дрейсени й живородки, личинки хірономід і олігохети.

Серед заростей очерету звичайного, рогоза вузьколистого й інших рослин налічується від 54 до 96 видів бентосних організмів. Найпоширеніші дрейсени, каспійські гамариди, хірономіди. На більш відкритих ділянках мілководь у бентосі домінують личинки хірономід. В окремих місцях спостерігаються скупчення хробаків-трубочників і молюсків. Серед двостулкових молюсків у дніпровських водосховищахвиділяються своїми значними розмірами представники сімейства уніонід, з яких найпоширеніші перловиця звичайна, клиноподібна, товста, беззубка звичайна (анодонта). На стулках уніонід часто поселяються дрейсени, вони утворюють колонії досить значних розмірів. Анодонта заселяє переважно ділянки водосховищ із невеликою проточністю або без течії. Перловиці можуть нормально розвиватися на руслових ділянках із супіщаним дном і більш швидкою течією. Особливої уваги заслуговує факт поширення у всіх дніпровських водосховищах гідробіонтів каспійського фауністичного комплексу. Протягом 1950-1960 рр. у Каховське й інші водосховища з метою збагачення природної кормової бази риб були вселені бентосні організми, які до цього жили лише в низов'ях Дніпра й у Дніпровсько -Бузькому лимані. У нових умовах вони добре акліматизувалися й протягом 15-20 років поширилися у всіх водосховищах Дніпра, а по системі каналів розселилися й в інших водоймах України. Крім дрейсени бузької, у дніпровських водосховищах сформувалися популяції молюска монодакни. Найбільш високої чисельності вони досягають у гирлових ділянках лівобережних приток Дніпра (Сули, Ворскли, Самари), де мінералізація води більш висока, ніж в інших ділянках водойм. Значного розвитку серед організмів макрозообентосу досягли такі представники вищих ракоподібних каспійського фауністичного комплексу, як гамариди, корофіїди, мізиди й інші. Гамариди живуть переважно в мілководних зонах, що помірно заростають вищою водною рослинністю. Їх можна віднести як до зообентосу, так і до зоофітосу. Гамариди родів понтогамарус і дікерогамарус переважно заселяють піщані обмілини з різним ступенем замулення й чистий мул. Їхня чисельність у літні місяці може досягати 200-500 екз.-м-2 при біомасі 30-50 г-м-2. Найбільш продуктивним виявився понтогамарус меотікус, чисельність якого на досить вузькій прибережній смузі із грубозернистим піщаним дном може досягати 100-150 тис. екз.-м-2, а біомаса - 150-200 г-м-2. У бентосі ділянок мілководь, що не заростають, переважають корофіїди, біомаса яких може бути значною. З інтродукованих ракоподібних добре прижилися у водосховищах Дніпра мізиди. Придатними для них біотопами є мілководні плеси з мулисто-піщаними ґрунтами, уповільненою течією і сприятливим кисневим режимом. Серед бентонтів, що живуть у зарослих притерасних зонах мілководь, зустрічається водяний ослик, чисельність якого досягає

-2

2-3 тис. екз.-м- . На сучасному етапі зообентос дніпровських водосховищ стабілізувався за видовим різноманіттям, чисельністю й біомасою. Біопродуктивність макрозообентосу може змінюватися залежно від кліматичних умов, але такі коливання відбуваються в межах постійних угруповань основних бентосних популяцій.

 

17.4.5 Формування іхтіофауни водосховищ

З 67 видів і підвидів риб, що зустрічаються в Дніпрі до його зарегулювання, 28 мали промислове значення й виявлялися в уловах майже на всіх ділянках ріки від м. Каховки до гирла р. Прип'яті. Серед них такі цінні риби, як білуга, осетер, оселедець, щука, плітка, ялець, головень, язь, жерех, лин, підуст, густера, лящ, синець, рибець (напівпрохідний), чехоня, карась, сазан, сом, судак, минь, окунь і деякі інші. За винятком білуги, осетра, чорноморського оселедця й рибця, що мають промислове значення лише на нижньому Дніпрі, інші види були об'єктами промислу на всьому Дніпрі. Після будівлі Дніпрогесу в 1934 р., а пізніше -зарегулювання середнього й нижнього Дніпра в новоутворених водосховищах сформувалися популяції риб, які поєднуються в 9 генетично однорідних фауністичних комплексів. Серед них найбільше промислове значення мають п'ять. Відповідно до класифікації Г.В. Нікольського, це риби третинного рівнинного прісноводного комплексу (сазан, сом), бореального рівнинного (щука, плітка, язь, карась золотий, карась срібний, окунь, йорж), понто-каспійського прісноводного (жерех, лин, підуст, уклея, густера, лящ, синець, чехоня, судак), понто-каспійського морського (тюлька) і китайського рівнинного комплексів. До останнього комплексу належать амур білий, товстолоби білий і строкатий, які були вселені вже після утворення водосховищ. Всі ці риби відрізняються біологічними й екологічними особливостями, характером харчування й розмноження. Наприклад, риби китайського рівнинного комплексу не можуть розмножуватися в умовах водосховищ, і їхня чисельність поповнюється лише завдяки заводському відтворенню. Після зарегулювання Дніпра основними промисловими об'єктами у водосховищах стали риби понто-каспійського прісноводного комплексу: жерех, лин, підуст, уклея, густера, лящ, синець, чехоня й судак. Ці риби становлять від 32,4 до 68,1% загального улову. До риб бореального рівнинного комплексу, на частку яких доводиться 13,8-33,1% уловів, відносяться щука, язь, карасі, окунь. Досить численним видом в останні роки XX в. стала тюлька. Це зграйна пелагічна риба, зоопланктофаг. У дніпровських водосховищах утворилися її прісноводні популяції. В окремі роки тюлька становить більше 40% загального улову риб. Серед причин її масового розвитку - гарна кормова база, а також пелагічний спосіб розвитку ікри, що тюлька порційно (від 5 до 60 тис. ікринок) викидає у товщу води. Завдяки наявності в ікринках великих жирових вкраплень вони вільно переносяться в поверхневих шарах води, збагачених киснем, де й відбувається їхній розвиток. У перші роки після утворення дніпровських водосховищ у видовому складі іхтіофауни відбулися досить відчутні зміни. Знизилася кількість видів і підвидів риб на 7-11 таксонів. Зі складу іхтіофауни практично випали деякі прохідні риби: білуга, осетер, севрюга, вугор і деякі інші. Перестали заходити у водосховища такі напівпрохідні риби, як вирезуб, що живе в низов'ях рік і солоних лиманах Чорного й Азовського морів, а на нагулзаходить у річки, і азово-чорноморська шемая, що пізньою осінню піднімалася в Дніпро, де зимувала й нерестилася навесні при температурі 18°С. До умов водосховищ із їхніми великими площами мілководь і заростями вищих водяних рослин добре пристосувалися лімнофільні риби - плітка, густера, лящ, карась срібний, сазан, судак, окунь. Їхня чисельність значно зросла. Разом з далекосхідними рибами ними випадково був завезений амурський чебачок, що не має промислового значення. Формування іхтіофауни дніпровських водосховищ в основному завершилося до 80-х рр. XX ст. Зараз у них налічується 61 вид і підвид риб. Серед них найбільше коропових (31 вид), бичкових (9) і окуневих (6). З інших риб зустрічаються 3 види оселедців, 3 - в'юнових, 2 - колюшкових і по 1 виду щукових, міногових, сомових, осетрових, тріскових. В іхтіофауні водосховищ 16 видів і підвидів - малоцінні риби, тобто не мають промислового значення. Серед них голь'ян озерний, голь'ян звичайний, чебачок, голець, щипавка, перкаріна чорноморська. Важливе промислове значення має 21 вид риб. Серед них основними об'єктами промислу є лящ, сазан, судак, щука, плітка, густера, синець, уклея, окунь, тюлька, а також товстолоби. Білий амур використовується як біологічний меліоратор і разом із тим є цінною промисловою рибою. Збереження найцінніших промислових видів риб тісно пов'язане з режимом експлуатації дніпровських водосховищ. Тому правила їхньої експлуатації гідроенергетиками, які спускають значні обсяги води під час роботи гідроелектростанцій, повинні бути погоджені з рибогосподарськими органами.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 


Похожие статьи

О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій

О В Курілов - Гідробіологія