О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 

Екзогенне харчування гідробіонтів в основному носить голозойний характер, але багато гідробіонтів у деякому ступені здатні задовольнити свої харчові потреби за рахунок осмотичного поглинання РОР. З підвищенням їхньої концентрації інтенсивність осмотичного живлення підвищується. Зі збільшенням маси тварин кількість поглиненої розчиненої їжі зростає не лінійно, а в залежності пропорційно масі в ступені 0,75. Мідії можуть використовувати вуглець розчинених карбонатів на біосинтез білка й ліпідів, особливо при побудові раковини.

Здобування корму при голозойному харчуванні відбувається шляхом диференційованого або недиференційованого захоплення харчових об'єктів (фаготрофно). У першому випадку харчування відбувається за рахунок порівняно великих об'єктів, кожний з яких піддається індивідуальної апробації, і тактика оволодіння їм відповідає його специфічними якостями. Недиференційоване захоплення кормових об'єктів спостерігається в тих організмів, які харчуються відносно дрібними харчовими частинками, що заковтуються цілими скупченнями. У цьому випадку кожна частинка не апробується, і тактика добування їжі будується відносно не окремих об'єктів, а їхніх скупчень. Сам процес добування їжі гідробіонтами може відбуватися в товщі води й ґрунту, а також на поверхні дна й різних твердих субстратів.

Недиференційоване захоплення їжі на ґрунті та інших твердих субстратах спостерігається у тварин, що заковтують ґрунт, або збирають на дні детрит чи водоростеві й бактеріальні обростання на твердих субстратах. Недиференційоване захоплення кормових об'єктів у товщі води проявляється у формі фільтрації й седиментації харчової суспензії. Фільтрація полягає в пропущенні токів води скрізь пристрої, що відціджують, з наступним поїданням затриманого на них харчового матеріалу. Седиментація досягається створенням умов для осідання зважених частинок на ті, або інші поверхні. Дуже часто фільтрація й седиментація комбінуються.

Диференційоване захоплення харчових об'єктів проявляється у формі пасіння й полювання. Пасіння спостерігається у випадку харчування великими рослинами й малорухомими тваринами, полювання має місце у відношенні великої рухливої жертви, що по своїх розмірах іноді мало поступається своєму споживачеві.

Необхідно мати на увазі, що різні способи добування їжі можуть у тварин складно комбінуватися один з одним. Наприклад, багато веслоногих   рачків,   яких   відносять   до   фільтраторів   та хижаків­захоплювачів, мають велику лабільність рухів ротових кінцівок, завдяки чому вони мають можливість по-різному захоплювати всілякі об'єкти. Фільтратори, завдяки комбінації різних рухів кінцівок і кінчика черевця, можуть плавно ковзати, робити невеликі або різкі стрибки, здійснюючи захоплення їжі підгоном її до ротової області з наступним відфільтровуванням дрібних об'єктів або зачерпуванням великих, а також загрібанням - хапанням останніх без підгону; хижі веслоногі поряд зі стрибками й захопленням великих тварин можуть повільно ковзати, відфільтровуючи водорості й навіть бактерії.

10.2.1     Заковтування ґрунту та збирання детриту

 

Здатність харчуватися ґрунтом з використанням мертвої органічної речовини, що міститься в ньому, бактерій і інших дрібних організмів, властива дуже багатьом представникам бентосу. Серед них такий спосіб добування їжі властивий хробакам, голкошкірим, личинкам комах і деяким іншим формам. Одні тварини, наприклад морські їжаки, голотурії, молюски й личинки деяких комарів, переважно заковтують ґрунт із поверхні, інші - із глибини в декілька сантиметрів (наприклад, олігохети). Збирають детрит на поверхні ґрунту багато тварин, що ведуть як рухливий, так і нерухомий спосіб життя. За допомогою амбулакральних ніжок, щупальців або хоботків з війчастими борозенками організми захоплюють на поверхні ґрунту частки детриту й транспортують їх до ротового отвору. Так харчуються, наприклад, деякі хробаки, голкошкірі і багато двостулкових молюсків що використовують для збирання детриту подовжені лопаті або сифони. Серед риб до збирачів детриту відносяться підуст, кефалеві та ін. Скобління обростань із твердих субстратів властиво головним чином черевоногим молюскам. В основному вони використовують водоростевий наліт на великих рослинах, каменях та інших субстратах.

10.2.2     Фільтрація

 

Відфільтровування їжі з води може бути пасивним і активним. У першому випадку тварини відціджують їжу, принесену природним током води. Багато струмковиків, наприклад, створюють будиночки у вигляді мішку із шовкових ниток, куди течією заносяться харчові об'єкти (водорості, детрит). Інші личинки комах озброєні різноманітними щетинками («віялами»), пектинація яких буває настільки густа, що дозволяє відфільтровувати з води навіть бактерій. У морях пасивна фільтрація широко розвинена у бентичних форм, що живуть в зоні припливно-відливних хвиль, особливо у голкошкірих, які використовують в якості фільтруючого інструменту систему амбулакральних ніжок.

До активних фільтраторів відносяться тварини, які самі проганяють воду крізь апарат, що відціджує. Серед риб - активних фільтраторів можна назвати китову акулу, атлантичного оселедця, каспійського пузанка, товстолобика, тюльку та багато інших, що фільтрують їжу за допомогою зябрового апарата. З нижчих хордових досить досконалий фільтрувальний апарат в апендикулярій.

Дуже численні фільтратори серед ракоподібних. У гіллястовусих рачків фільтруючий апарат працює подібно насосу. Грудні ніжки ритмічними ударами попереду назад створюють токи води усередині стулок раковини, і принесені їм харчові частинки відфільтровуються на гребінцях з тонких щетинок, якими озброєні передні кінцівки. Після цього відфільтровані частинки попадають у черевний жолобок і просуваються до ротового отвору. Успішність роботи фільтраційного механізму у гіллястовусих рачків сильно залежить від здатності до його очищення, в якій значну роль грає постабдомен. Форми, що мають більш досконалий механізм очищення, можуть харчуватися в більш густих суспензіях. Завдяки тому що в прибережній зоні умови харчування різноманітніше, рачки, що живуть тут, мають більшу варіабельність морфофункціональних типів добування їжі, ніж форми відкритої пелагіалі. Фільтраційне харчування характерно для багатьох веслоногих рачків. У цих форм швидка вібрація других антен і мандибулярних пальп створює складні кругові струми води, спрямовані попереду назад і в сторони; разом з водою в колоротовий простір попадають харчові частинки. Кращі розміри частинок, доступних до захоплення, лежать у межах 4-20 мкм. Багато листоногих рачків і мізид для підвищення ефективності фільтрації пристосувалися до періодичних змучувань ґрунту з наступним відціджуванням утвореної суспензії. Оскільки в поверхневому шарі ґрунту міститься велика кількість ОР, зокрема бактерій, змучування мулу створює додаткові можливості для харчування фільтраторів. Бокоплави використовують змучування ґрунту, що викликається набіганням хвиль на берег. При спаді хвилі вони висувають із ґрунту гнатоподи й кінцівки голови, відфільтровуючи за їхньою допомогою харчовий матеріал з води.

Надзвичайно високої досконалості досягає фільтрація, що комбінується із седиментацією, у двостулкових молюсків. Вода під час проходження через мантійну порожнину майже цілком звільняється від зваженого в ній матеріалу головним чином за рахунок осідання його на поверхні зябер та інших частин тіла. Зсіданню сприяє рясне відділення молюсками слизу, що коагулює суспензію. Осілий харчовий матеріал просувається війками епітелію до ротового отвору, а частки, що не мають харчової цінності, збираються в грудочки й викидаються у вигляді так званих псевдофекалій. Деякі хробаки будують у ґрунті U-подібні будиночки, плетуть усередині них із секрету параподіальних залоз дрібночарункову лійку й потім хвилеподібним рухом тіла женуть водучерез трубку. Частки, принесені водою, відціджують сітчастою лійкою. Коли лійка наповниться фільтратом, він поїдається разом із сіткою, після чого плететься нова лійка. Подібним чином відфільтровують їжу багато личинок комарів-хірономід. З інших комах досить досконалий фільтрувальний апарат мають личинки комарів Culex і Anopheles. За допомогою щіток верхньої губи вони створюють токовище води, з якого харчові частинки відфільтровуються численними волосками, що сидять на ротових придатках. Непридатні для споживання частинки личинки відкидають спеціальними рухами. Фільтрація як засіб харчування відрізняється великою економічністю в сенсі енергетичних витрат. Часто фільтрація служить одночасно для харчування й дихання.

10.2.3     Седиментація

 

Осадження харчової суспензії спостерігається в багатьох найпростіших, губок, коловерток, деяких личинок комах. Серед найпростіших так живляться багато інфузорій і флагелят. Рухом війок інфузорії створюють вир у формі лійки, зверненою вузькою частиною до цитостому. Зважені частинки осідають в нижній частині лійки, де руху майже немає. Осіданню сприяє клейкість цитоплазми, з якою стикаються зважені у воді частинки. Винятково за рахунок седиментації харчового матеріалу живуть губки. По численних каналах вода надходить у джгутикові камери, і тут відбувається осідання зважених частинок на вільні поверхні коміркових клітин. У коловерток їжа зсідається токовищем води, що створюється ротовим апаратом. Багато сидячих хробаків, моховинки, плечоногі осаджують харчову суспензію рухом щупалець. У морських лілій, деяких морських їжаків і більшості гідроїдів харчовий матеріал осідає на нерухому ловчу мережу (щупальця, промені), звідки він за допомогою війок пересувається до ротового отвору.

10.2.4     Пасіння

 

Пасіння на скупченнях рослинної їжі спостерігаються головним чином у деяких молюсків, голкошкірих, риб і черепах. Прибережні черевоногі молюски пасуться на великих червоних і бурих водоростях, деякі харчуються вищими рослинами. Серед ракоподібних поїдають водорості і вищі водні рослини ізоподи й амфіподи. Серед комах деякі жуки охоче поїдають такі квіткові рослини, як лепешняк, кушир, частуху й валіснерію. Пасеться на водних макрофітах і придонних мохах білий амур.

Пасіння за рахунок виїдання прикріплених або малорухомих тварин звичайні у деяких молюсків, голкошкірих, ракоподібних, хробаків і риб. На скупченнях устриць пасуться деякі хижі черевоногі молюски й голкошкірі, наприклад рапана, морські зірки. Деякі рачки тримаються нагідроїдах, гідранти яких об'їдають, на поліпах також пасуться молюски, хробаки. Риби можуть пастися на скупченнях молюсків, голкошкірих, коралів та інших малорухомих організмів.

 

10.2.5 Полювання

 

Полювання здійснюється або активним переслідуванням жертви, або її підстеріганням, відповідно до чого, серед хижаків розрізняють мисливців і засідників. Представники мисливців - кашалоти, акули, кальмари, хижі ракоподібні, личинки багатьох комах. Підстерігають жертву багато прикріплених кишковопорожнинних, риби, що зариваються в ґрунт, восьминоги, що сидять на скелях. Деякі засідники підманюють до себе здобич (морський чорт, чорноморський звіздар). В одних випадках хижаки поїдають попередньо знерухомлену жертву, вбиваючи або оглушаючи її, в інших - здобич поїдається без попереднього пригнічення її активності. Сонцевики й радіолярії знерухомлюють жертву дотиком аксоподій, сукторії - впливом смоктальних трубочок, кишковопорожнинні -стрікаючими клітинами. Уводять отруту в жертву, придушуючи її опір, личинки деяких жуків, багато клопів, а особливо декотрі восьминоги. Кит-горбач часто вистрибує з води й, ударяючись об неї при падінні, оглушає дрібну рибу, що потім з'їдає. Акула-лисиця глушить рибу ударами хвоста по воді. Багато риб убивають здобич розрядами електричного струму. У головній частині скату Torpedo (про якого ще згадував Аристотель) знаходяться 2 електричних органи, що утворюють батарею з напругою до 220 вольт, яка може давати до 150 розрядів за секунду протягом чверті хвилини. Після цього електроенергія виснажується, і риба має відпочити для її відновлення. Електричні вугри можуть давати розряди напругою до 300 - 600 вольт.

 

10.3 Спектри харчування й харчова елективність

 

Під спектром харчування розуміється компонентний склад їжі, що, з одного боку, характеризується певними асортиментами споживаних кормів, а з іншого боку - їх кількісною пропорцією. Спектри харчування тварин досить мінливі, визначаючись зміною харчових потреб зростаючих організмів, а також мінливістю кормової бази в часі й просторі. Відповідно до цього розрізняють вікові, локальні, сезонні та інші зміни спектрів харчування. У всіх випадках тварини проявляють харчову елективність, або вибірковість, відносно кормових об'єктів, які виявляються представленими в їжі в іншій пропорції, ніж у кормовій базі. З одного боку, елективність визначається харчовою цінністю кормових об'єктів, з іншого боку - ступенем їхньої доступності й харчовою активністю споживача.

10.3.1 Спектри харчування

 

По ступеню різноманітності споживаної їжі серед гідробіонтів розрізняють еврифагів (поліфагів), що харчуються багатьма об'єктами, і стенофагів, що живуть за рахунок невеликих асортиментів кормів. При стенофагії харчування є більш спеціалізованим і тому більш економічним в сенсі засвоєння кормів та енерговитрат на їхнє видобування. З розширенням спектра харчування за рахунок споживання екологічно різних харчових об'єктів ККД їхньої утилізації знижується. Разом з тим стенофагія може вироблятися тільки в умовах високої стабільності кормової бази і тому більш властива для тварин з коротким життєвим циклом, харчування яких не залежить від сезонних змін трофічних ситуацій. Серед тварин з тривалим життєвим циклом стенофагія частіше зустрічається у водоймах низьких широт, де кормова база більш стала. Така картина, зокрема, спостерігається у риб. Залежно від того, яка їжа має в житті гідробіонтів найбільше значення, серед них розрізняють грунтоїдів, детритофагів, зоофагів і фітозоофагів. За значенням у харчуванні розрізняють їжу основну, якою переважно наповнений кишечник, другорядну, що зустрічається постійно, але в невеликій кількості, і випадкову, що поїдається рідко й у малих кількостях. Для більш точної характеристики спектру харчування встановлюється склад корму й кількісне значення окремих об'єктів, виражене частотою їхньої зустрічальності, чисельністю або вагою. Останній показник дає найкраще уявлення про значення тих або інших об'єктів у їжі й тому використовується найчастіше. Спектр харчування може повністю змінюватися в онтогенезі. Наприклад, пелагічні личинки донних тварин в основному харчуються фітопланктоном, а дорослі організми, як правило, -детритом і різними представниками бентосу. Личинки білого товстолоба спочатку живуть за рахунок зоопланктону, а потім переходять на фітопланктон, яким харчуються й дорослі риби. Як правило, асортименти кормів, споживаних дорослими особинами, ширше, ніж у молоді, і розширення спектра харчування - одна з розповсюджених адаптації до підвищення забезпеченості їжею особин виду. У деяких випадках спектр харчування з віком звужується, коли організм переходить зі споживання багатьох об'єктів на харчування одним, але наявним у більших кількостях, так що забезпеченість виду їжею з віком знов-таки підвищується. Досить істотні локальні розходження в спектрах харчування. Багато зоопланктерів у високих широтах харчуються майже винятково діатомовими, а із просуванням до екватора все більше значення в їхній їжі здобувають динофітові водорості. У білих товстолобів у ставках вміст кишечників в основному складається із синьо-зелених, а в ріках - з діатомових і зелених водоростей. З коливаннями стану кормової бази й умов добування їжіпов'язані добові й сезонні зміни спектрів харчування. В основному добові зміни в характері харчування пов'язані з переміщенням кормових організмів, а також зміною умов їхнього виявлення й оволодіння ними. Сезонні зміни спектрів харчування визначаються, головним чином, змінами в кормовій базі: зміною видового складу водоростей, періодичністю в розвитку різних груп зоопланктону, вильотами комах та ін. Звичайно, вони складно сполучаються з онтогенетичними змінами в харчуванні й можуть залежати від різних сезонних явищ у водоймі (настання періодів штормів, дощів та ін.).

 

10.3.2 Харчова елективність

 

Вибірковість харчування добре простежується в гідробіонтів, починаючи з найпростіших і закінчуючи ссавцями, причому спостерігаються у тварин, що захоплюють харчові об'єкти як диференційовано, так і недиференційовано. Серед найпростіших найбільш вивчені у відношенні вибірковості їжі інфузорії. Коли їм дається суміш однорозмірних їстівних та неїстівних частинок (наприклад, дріжджі й активоване вугілля), то можна побачити, що споживаються переважно перші. У губок пори звичайно оточені клітинами, здатними скорочуватися й замикати отвори, коли токовище води приносить небажані речовини. У кишковопорожнинних щупальці виявляють смакові розходження після дотику до їжі. Якщо актиніям дати фільтрувальний папір, то спочатку тварини схоплюють і проковтують його. При повторних дачах папір схоплюється, але потім відкидається. У хробаків, що харчуються ґрунтом, харчова вибірковість проявляється в його захопленні з більш поверхневих шарів, де концентрація ОР вище. Хробаки, що відціджують сестон, виганяють із фільтраційної системи воду з непридатними по величині або якості частинками, після чого припиняють фільтрацію, доки харчова ситуація не зміниться на кращу. Харчова елективність молюсків, насамперед, проявляється у виборі способу харчування, що забезпечує найбільший трофічний ефект. Молюски-фільтратори сортують частинки, відкидаючи непридатні, а якщо їх у сестоні занадто багато - замикають сифон і припиняють харчування. Високу харчову елективність мають нижчі ракоподібні-фільтратори. Всі вони відносно мало використовують синьо-зелені водорості. Вибірковість їхнього харчування проявляється не тільки відносно харчової якості об'єктів, але й стосовно до їхнього розміру. Наприклад, веслоногі рачки переважно поїдають харчові об'єкти розміром 4-40 мкм, гіллястовусі - розміром 20-30 мкм. Досить висока харчова елективність і у вищих раків. Серед личинок комах вибірковість спостерігається як у форм, що добувають їжу недиференційовано, так і в тих, що харчуються шляхом індивідуалізованого захоплення жертви. Високий   ступінь   елективності   виявляють   голкошкірі  при хижомухарчуванні, фільтрації й збиранні корму. Наприклад, морські зірки переважно виїдають дрібних молюсків і неохоче - великих, які, замикаючи стулки, протистоять переварюванню кілька діб. Морські їжаки, що заковтують ґрунт, вибирають ті його ділянки, де більший вміст ОР. Їжаки-фільтратори містять у своїх кишечниках значно менше мінеральної суспензії, ніж її було б у випадку безвибіркового споживання сестону. Особливо досконала харчова елективність хордових, зокрема хребетних тварин, в який би спосіб вони не харчувалися.

З наведених прикладів можна бачити, що елективність харчування в одних випадках забезпечується здатністю тварин до оцінки й диференційованого захоплення різних об'єктів, а в інших - вибором місця й часу, при яких можливість споживання потрібного корму при недиференційованому захопленні їжі виявляються найбільшою. Що стосується причин вибірковості, то воно може диктуватися харчовими якостями об'єктів, їхньою доступністю, достатком (концентрацією), низькими енерговитратами на їх добування та ін. У всіх випадках харчова елективність відбиває систему адаптації, спрямованих на оптимізацію процесів забезпечення організмів необхідною кількістю харчового матеріалу відповідної якості.

 

10.4 Інтенсивність харчування й засвоєння їжі

 

Звичайно під інтенсивністю харчування гідробіонтів розуміється кількість (вага) їжі, споживаної за одиницю часу, віднесена до ваги споживача. Мірою споживання їжі прийнято вважати величину добового раціону, тобто кількість корму, що поїдається твариною протягом доби. Деяку уяву про інтенсивність харчування гідробіонтів дає їх нагодованість, що характеризується індексом наповнення кишечників, під яким розуміється відношення ваги їжі, що міститься в травному тракті, до ваги всього організму. Якщо інтенсивність харчування оцінювати кількістю споживаного корму, зміст цього поняття може зовсім перекручуватися. Наприклад, тварини, що використовують малопоживний корм, але заковтують його у великій кількості, повинні вважатися тими, що годуються інтенсивніше тих, які, споживаючи більш поживний корм, з'їдають його менше. Інтенсивність харчування гідробіонтів-хижаків при такому розгляді повинна виявитися нижче, ніж у детритофагів і фітофагів. Навряд чи можна говорити, що інтенсивність харчування білих товстолобів з віком підвищується, хоча личинки цієї риби, що харчуються зоопланктоном, споживають корму відносно менше, ніж дорослі, які використовують фітопланктон, що засвоюється лише на 30-40%. Подібний ефект спостерігається й при оцінці інтенсивності харчування безхребетних - фітопланктофагів, коли у водоймах різко змінюється склад водоростей, зокрема діатомові заміщаються вдвічі  більш поживними зеленими.

Кількість споживаного корму лише якоюсь мірою характеризує інтенсивність харчування. Якщо даний гідробіонт, харчуючись тим же самим кормом, починає поїдати його в іншій кількості, можна говорити про відповідну зміну інтенсивності харчування. У такому ж порівняльному плані можна використовувати дані про раціон різних гідробіонтів, що харчуються подібним кормом. В абсолютному вираженні кількість корму, споживана в одиницю часу на одиницю ваги тварини, характеризує не інтенсивність харчування, а тільки темп сприйняття їжі, швидкість її пропущення через кишечник, здатність «переробляти» в одиницю часу ту або іншу кількість «харчової сировини» певної якості.

Більш точна характеристика інтенсивності харчування може бути отримана, якщо враховувати масу не всього з'їденого корму, а тільки поживної речовини, що міститься в ньому, або його енергоємність. Отримані величини, віднесені до їхніх значень в організмі-споживачі, характеризують темп залучення харчових речовин в метаболічні процеси. Якщо ступінь засвоєння корму в порівнюваних особин одного або різних видів подібна, темп залучення харчових речовин в метаболізм досить точно характеризує співвідношення в інтенсивності їхнього харчування. Для знаходження інтенсивності асиміляції їжі, мабуть, треба знати величину споживання останньої, її хімічний склад, ступінь засвоєння, а також вміст різних речовин у самому організмі-споживачі.

Інтенсивність харчування неоднакова у різних гідробіонтів і піддана помітним коливанням у часі. Нерідко простежується певна ритміка в зміні інтенсивності харчування з ясно вираженим чергуванням мінімумів і максимумів споживання їжі протягом доби або інших відрізків часу. Засвоюваність їжі, з одного боку, визначається фізіологічними особливостями гідробіонтів, а з іншого боку - її складом і умовами харчування.

 

10.4.1 Інтенсивність споживання їжі

 

Величина добового раціону може бути визначена безпосереднім обліком з'їдених кормів, по зміні концентрації їжі в присутності тварин, шляхом реконструкції ваги спожитих організмів по їхнім неперетравленим решткам, по кількості нейтральної речовини, що підмішується в їжу й виявляться у фекаліях, і деякими іншими способами. Кількість корму, що поїдається, насамперед, залежить від видових особливостей тварини. Значною мірою величина раціону визначається харчовою цінністю кормів, характерних для тих або інших видів тварин. Особливо великий харчовий раціон у грунтоїдних форм, що досягає іноді декількох тисяч відсотків від ваги тіла. У фітофагів харчовий індекс виражається десятками й сотнями відсотків, у м'ясоїдних - одиницями й десятками. Величина харчового раціону закономірно знижується з віком (масою) тварин, і іноді описуєтьсярівнянням: R=pW, де R - раціон, W - маса в г, р и n - параметри, що залежать від видової приналежності тварин і умов харчування. Інтенсивність споживання корму може залежати від фізіологічних станів організму, наприклад тривалості голодування, або в період розмноження. Помітно залежить величина раціону від якості корму, що поїдається. Інтенсивність харчування зростає, коли корму є удосталь. З підвищенням концентрації корму до якихось граничних значень величина його споживання часто стабілізується («межа трофічного насичення»).

Добові раціони в умовах достатку їжі перевищують вагу самих тварин, і енергія, що міститься в спожитій їжі, значно перевищує ту, котра витрачається організмами в процесі життєдіяльності. Це явище одержало назву надлишкового харчування і, на думку ряду авторів, має важливе трофологічне значення. Для його характеристики використовується індекс надмірності, під яким розуміється відношення енергії, що міститься в спожитому за добу кормі, до тої, яка витрачається за цей час на забезпечення всіх обмінних процесів. Великий вплив на інтенсивність харчування здійснює температура. З її підвищенням до певних величин споживання корма зростає, а потім знову знижується. Температурний оптимум залежить від виду тварин, їхнього віку (розміру), сезону року й деяких інших факторів.

 

10.4.2 Засвоєння їжі

 

Ступінь засвоєння їжі залежить від її властивості, величини добового раціону, умов, у яких відбувається харчування (температура та ін.), а також від видових особливостей тварин. Зовсім не перетравлюючись, можуть проходити через кишечники тварин багато водоростей, цисти, інші спочиваючі стадії. Виходять неперетравленими разом із фекаліями, наприклад, майже всі дрібні зелені й синьо-зелені водорості, такі, як Scenedesmus або Cosmarium, після заковтування їх рачками-циклопами. Засвоюваність рослинної їжі й детриту звичайно помітно нижче, ніж тваринної. Бактеріальна їжа засвоюється на 60-80%, у подібному ступені засвоюється й детрит. Як правило, дуже слабко засвоюється органічна речовина ґрунту (близько 8%). Здатність до перетравлення їжі в багатьох гідробіонтів знижується зі зростанням концентрації корму й величини добового раціону. Особливо це характерно для «автоматичних фільтратів», які слабко регулюють величину раціонів. Наприклад, у дафній та інших вгіллястовусих рачків робота кінцівок, що одночасно забезпечує харчування й дихання, відбувається безупинно, а добові раціони в умовах високої концентрації корми стають украй високими (надлишкове харчування). Це супроводжується різким зниженням засвоюваності корму (у кілька разів); у рачків-хапачів, що регулюють величину добового раціону, його зростання істотним зниженням засвоюваності їжі несупроводжується. Частками відсотка може виражатися засвоюваність їжі в деяких копепод, коли їхній раціон під час спалахів планктону зростає в 50­70 разів. Викидання фекалій з великою кількістю незасвоєної органічної речовини має величезне трофодинамічне значення, тому що сприяє підвищенню оборотності біогенів у воді. Звичайно зі збільшенням розміру тварин засвоєння корму знижується, але у багатьох риб спостерігається зворотна картина: молодь щуки й осетра, наприклад, засвоює їжу приблизно в 1,5 рази гірше дорослих особин.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 


Похожие статьи

О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій

О В Курілов - Гідробіологія