О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій - страница 20

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 

 

17.5 Загальна характеристика озер України

 

Озера - це природні водойми в поглибленнях суши, заповнені в межах озерного ложа прісними або солоними водами. Улоговини озер по походженню підрозділяють на тектонічні, льодовикові, річкові (стариці), приморські (лагуни, лимани), провальні (карстові, термокарстові), вулканічні (у кратерах погаслих вулканів) і завально-запрудні. В Україні карстові озера зустрічаються на Полісся й у деяких регіонах степової зони. Одне із самих великих - оз. Світязь на Волині. Утворення улоговини цього озера пов'язане з розмиванням крейдових порід. У степовій зоні біля м. Слов'янськ розташовані невеликі по площі озера (Вейсове, Ріпне, Слєпноє), улоговини яких заповнилися водою після розмивання покладів солі, що знаходяться близько до поверхні землі. Завально-запрудні озера, що утворилися внаслідок перегороджування ущелин або річкових долин завалами гірської породи, характерні для гірської місцевості. Найбільше серед них - оз. Синевір (площа 700 м2, глибина 16-24 м), розташоване на висоті 988 м над р. м. в Українських Карпатах. До такого ж типу відноситься й оз. Бребенескул, також розташоване в гірській частині

Карпат. У Закарпатті налічується близько 137 завальних по походженню озер загальною площею 3,69 км . На території Українських Карпат до вулканічних, або кратерних, відносяться озера Липовецьке, Синє й Ворочевське. Окрему групу становлять озера, що відділилися від морів і естуаріїв рік. Це, зокрема, придунайські озера, яких налічується 26. Найбільші серед них - Ялпуг (149,0 км2), Кагул (93,5 км2), Кугурлуй (82,0 км2), Катлабух (67,0 км2), Китай (60,0 км2) і Картал (15,0 км2). Всі вони мілководні (максимальна глибина від 2,7 до 6,0 м), з'єднуються між собою і з Дунаєм, від якого залежить їх водність, природними й штучними протоками та каналами. У далекі часи вони були лиманами низов'їв повноводних рік, що впадали в естуарій древнього Дунаю. Поступово приморська частина дельти замулювалась внаслідок виносу зважених частинок, що призводило до відокремлення річок від моря й перетворення їх на озера-лимани. В 60-і рр. XX ст. на значній частині озер побудовані дамби, а на водотоках, що з'єднують озера з Дунаєм, створені водорегулювальні системи. Завдяки водорегулюванню підвищилася водність цих озер, і вони нагадують водосховища озерного типу. В них з'явилися великі масиви водної й повітряно-водної рослинності, спостерігаються ознаки заболочування.

Багато озер розташовано в прибережних зонах Чорного моря. Тільки в степовому Криму їх налічується понад 50. Солоність води в них коливається від 10 до 19%о. Найбільші серед них Сасик (73,5 км ), Саки (97,0 км2), Донузлав (48,0 км2), Айгульське (37,5 км2), Актишське (26,8 км2), Червоне (23,4 км2). Крім кримського Сасику, в Одеській області є озеро з такою же назвою. Воно утворилося в результаті штучного відгородження греблею від Чорного моря Сасикського морського лиману і його розпріснення дунайською водою, що подається по каналу Дунай -Сасик довжиною 13 км. В Україні налічується понад три тисячі озер, площа водного дзеркала яких становить близько 0,3% території країни. За винятком декількох великих озер, про які вже згадувалося, понад 40 озер мають площу 10 км2 і більше. Переважна ж більшість - це невеликі водойми.

На території України переважають прісноводні (мінералізація до 0,5%о) і солонуватоводні (0,5-16,0%о) озера. У степовій зоні Азово-Чорноморського узбережжя зустрічаються солоні озера (16-47 %о). Деякі з них мають цілющі властивості. Рівень мінералізації води в озерах України визначається такими зональними характеристиками ландшафту, як рельєф місцевості, тип ґрунтів, баланс вологи, особливості поверхневого й підземного стоку і т.д. Гідрохімічна зональність корелює з фізико-географічною. Так, мінералізація переважної більшості озер зони змішаних лісів (Українське Полісся) і північно-західних регіонів лісостепу, невисока. Вода в них гідрокарбонатно-кальцієвого класу. У лісостеповій зоні східних і  південно-східних  регіонів  України  переважають гідрокарбонатно­кальцієво-магнієво-натрієві води. З наближенням до Азовського й Чорного морів у підземних і поверхневих водах зростає вміст натрію. Вплив морів на іонний склад не тільки поверхневих, але й ґрунтових вод виявляється на відстані до 200 км вглиб суши. У водоймах степової зони клас води визначається не гідрокарбонатними, а сульфатними аніонами. Вода більшості озер цієї зони належить до сульфатно-хлоридного класу зі змішаним катіонним складом. Заповнення озер, що утворилися в гірській місцевості внаслідок обвалів породи, відбувається, як правило, за рахунок сніготанення й випадіння дощів. Як відомо, ці води є слабкомінералізовані. Найчастіше клас води в таких завальних озерах - гідрокарбонатно-кальцієвий. Особливості хімічного складу гірської породи визначають більш високий рівень мінералізації води і її приналежність до сульфатного класу в озерах вулканічного походження. Такі озера зустрічаються в гірському Криму і у Карпатах.

Шацькі озера розташовані в межиріччі Західного Бугу й Прип'яті на території Шацького національного парку. Це озера, більшість із яких з'єднується між собою штучними каналами, побудованими з метою меліорації болотних масивів і регулювання стоку під час весняного паводку. За допомогою каналів деякі Шацькі озера з'єднуються із Західним Бугом і Прип'яттю. Серед Шацьких озер найбільші за площею водного дзеркала й обсягом води - Світязь і Пулемецьке. Інші озера - більш дрібні. Водний баланс озер формується за рахунок атмосферних опадів, припливу поверхневих і підземних вод. Так, у районі оз. Світязь кількість атмосферних опадів становить у середньому 585-590, підземний приплив -135 мм на рік, тобто основною складовою водного балансу озера є атмосферні опади, а внесок інших джерел досягає лише 24%. Подібне співвідношення характерно й для інших озер. Шацькі озера слабопроточні. Найменшим водообміном характеризуються озера Світязь і Піскове. Повний водообмін у них здійснюється протягом 9 років. Для найбільш проточного оз. Соминець цей показник становить 2,19 роки. Для озер Шацького національного парку найбільш характерні вітрові течії -дрейфові й супутні їм компенсаційні. Для функціонування озерних екосистем особливе значення має турбулентне перемішування водних мас. З ним зв'язаний рівномірний розподіл розчинених речовин, їхній обмін між окремими шарами водних мас і т.д. Швидкість течії є одним з важливих екологічних показників, від якого значною мірою залежить ефективність самоочисної здатності водойм. Серед гідрофізичних факторів, що впливають на внутрішньоводоймові процеси, важливу роль грає температурна стратифікація. Для неглибоких Шацьких озер характерна гомотермія. Лише в найбільш глибоководних ділянках Світязю й Піскового відзначається температурна стратифікація. Шацькі озера мають різну трофність. Зокрема, озера Світязь і Піскове в цілому мезотрофні (а-олігосапробні). Навесні якість води зміщається убік оліго-мезотрофноїкатегорії (Р-олігосапробні води), восени, навпаки, - мезоевтрофної (Р-мезосапробні води). При однакових рівнях надходження біогенних елементів у різні за глибиною озера їх трофність змінюється по-різному. Основними джерелами надходження біогенних елементів у Шацькі озера є населені пункти, розташовані в зоні водозбору, сільськогосподарські вгіддя, а в літні місяці - тисячі туристів, що відпочивають на берегах озер. Надходження фосфору в озера Світязь і Піскове від рекреаційних джерел майже таке ж, як і від населення, що постійно проживає в цьому районі. Основним джерелом забруднення озер Світязь, Піскове, Перемут і Соминець є сільськогосподарський сектор. Для інших озер він також відіграє важливу роль, але переважає забруднення побутовими стоками населених пунктів. Зокрема, озера Люцимер і Чорне є типовими евтрофними (Р-мезосапробними), а Кримно - евтрофним (Р-мезосапробним) з тенденцією зсуву в мезо-евтрофну категорію. Встановлення залежності трофічного стану Шацьких озер від надходження біогенних елементів (азоту й фосфору), виявлення основних джерел їх антропогенної евтрофікації дозволили обґрунтувати необхідність проведення природо- і водоохоронних заходів, що включають застосування систем очищення господарсько-побутових стоків, упорядкування рекреаційного використання озер, більш ефективний контроль за внесенням мінеральних і органічних добрив на орних землях.

У складі іхтіофауни озер Шацького національного парку налічується 29 видів риб, серед яких відзначені такі акліматизанти, як чудський сиг, білий омуль, амурський сазан, строкатий товстолоб, річковий вугор, судак. У промислових і аматорських уловах найчастіше зустрічаються плітка, карась, лящ, уклея, іноді - минь і сом. У найбільших озерах Світязь і Пулемецькому виявлено 16 видів риб, серед яких найбільше промислове значення мають у першому озері плітка, лящ, сом, річковий вугор і щука, а в другому - плітка, лящ, сазан, карась, судак і вугор. На частку цих риб доводиться 90-92% іхтіомаси загального вилову. У цілому ці ж види є основними об'єктами промислового рибальства і в інших Шацьких озерах. Незначно відрізняється і їхній видовий склад. Найменше видове різноманіття іхтіофауни спостерігається в оз. Чорному, де зустрічається лише 12 видів риб. Багаторічний аналіз рибопродуктивності озер свідчить про те, що найбільшою вона була в період 1945-1955 рр., коли досягала рівня 22-37 кг-га-1. Відтоді цей показник різко зменшився. Уже в 1979­1986 рр. промислова рибопродуктивність не перевищувала 8-15, а в 1987­1992 рр. в озерах Світязь і Пулемецькому вона впала до 2,7-4,3 кг-га-1. Причиною такого її зниження в найбільших озерах Шацького національного парку вважають застосування електрифікованих знарядь лову, перелов і підрив чисельності плідників промислових видів риб. Тільки в невеликих озерах Луки, Перемут, Люцимер і Остров'янському рибопродуктивність залишилася на рівні 11,7-16,2, а в оз. Чорному навітьдосягла 31 кг-га-1. Звертає на себе увагу той факт, що рівень природного відтворення багатьох видів риб різко скоротився, внаслідок чого чисельно переважають малоцінні види риб: плітка, густера, червоноперка й верховодка. Відзначається низький темп росту багатьох промислових видів риб, що перетворилися на тугорослі форми. Причиною таких змін є зростаюче антропогенне забруднення озер, зумовлене високим рекреаційним навантаженням на їх екосистеми, що супроводжується погіршенням якості води й переловом риб. Ці фактори привели до підриву відтворної здатності найцінніших у промисловому відношенні популяцій риб.

 

17.6 Ставки рибогосподарського призначення

 

Ставки підрозділяють на річкові загачені, гребельні, копані й наливні. Річкові загачені ставки, як видно із самої назви, створюються загачуванням невеликих рівнинних рік у верхів'ях з метою утворення водойм. Їхня глибина досягає від 0,5 м у верхній частині й до 4-5 м - біля греблі. У цих ставках зменшується швидкість течії, для них характерні висока інтенсивність замулення дна й заростання прибережних зон вищою водною рослинністю. Особливо інтенсивно протікають ці процеси при порушенні режиму зон санітарної охорони водойм і оранці земель біля урізу води. До непротічних відносяться гребельні ставки - перегороджені греблями балки і великі яри. Такі ставки створюються переважно в посушливих степових районах з метою накопичення води під час весняного танення снігу і для акумуляції дощових опадів. Вони швидко замулюються й заростають вищою водною рослинністю, головним чином очеретом. Ці водойми використовуються, в основному, для зрошування і для технічного водопостачання. При штучному зарибленні в них можуть розмножуватися карасі як об'єкт місцевого аматорського лову. Копані ставки призначені для накопичення води в місцях з недостатньою кількістю атмосферних опадів. У викопані котловани можуть надходити ґрунтові води переважно зі зрошувальних систем. В Україні ці ставки найбільш широко поширені на Каховській, Інгулецькій, Татарбунарській і інших зрошувальних системах. У перші роки існування цих евтрофних водойм масового розвитку досягають евгленові й вольвоксові водорості. Пізніше з'являються хризомонадові, дінофітові й хлорококові. Протягом декількох років в екосистемах ставків формуються постійні рослинні й тварини угруповання. Зростає видове різноманіття донних форм діатомових і десмідієвих водоростей, а серед тваринного населення переважають личинки комах. Поступово ці ставки заростають по берегах вищою водною рослинністю (переважно очеретом), а на поверхні води з'являються угруповання ряски. Наливні ставки рибогосподарського призначення широко поширені на всій території України. Найчастіше їхулаштовують у заплавах рік шляхом огородження ділянок землі насипними греблями. Звичайно будується не один, а ціла система ставків, у які подають воду із природних джерел.

Формування гідрохімічного режиму ставків України тісно пов'язане з характером ґрунтів, на яких вони розташовані, надходженням хімічних речовин з водозбірної площі й процесами мулонакопичення. Ставки часто наповнюють поблизу населених пунктів, тваринницьких ферм, масивів орних земель і інших господарських об'єктів. При цьому спостерігається підвищене надходження з водозбірної площі не тільки біогенних елементів і органічних речовин, але й хімічних забруднюючих речовин. Перехід солей із ґрунту впливає на мінералізацію води лише в перші роки після заповнення ложа. Мінералізація води має сезонні коливання. Так, навесні й після випадіння атмосферних опадів вона менше, ніж у меженний період, що пов'язано з фактором розведення. У жаркі літні місяці її рівень зростає внаслідок інтенсивного випаровування води. З роками більш значну роль у формуванні якості води ставків починають грати мулові відклади. Їхнє утворення в ставках відбувається досить інтенсивно й пов'язане з високим рівнем їх евтрофування, уповільненим водообміном, заростанням вищою водною рослинністю. Цьому сприяє також надходження з водозбірної площі зважених частинок, що змиваються з поверхні ґрунту під час дощів і танення сніжного покриву. Щорічно в ставках в осінньо-зимовий період відмирає й мінералізується значна біомаса водяних рослин (водорості, вищі водяні рослини) і тварин, а в мулових донних відкладах накопичуються ОР. Вміст біогенних речовин у ставках України звичайно високий. Концентрація мінерального азоту коливається від 0,1 до 2-3 мг

3 3

N-дм , а вміст фосфору становить близько 0,5 мг Р-дм- . У рибогосподарських ставках, залежно від інтенсивності розкладання ОР поряд з іншими сполуками можуть утворюватися сульфати. Невелика їхня концентрація не впливає на життєдіяльність риб і інших організмів. Для водойм рибогосподарського призначення вона не повинна перевищувати

-3

20-40 мг-дм , але в деяких, переважно південних, водоймах, розташованих на засолених ґрунтах, вміст сульфатів у воді може бути значно більшим. Важливим фактором формування якості ставкової води є вміст у ній заліза,

-3

що не повинен перевищувати 1,5-2,0 мг-дм- . При його концентрації 3

-3

мг-дм- і рН 5,8 гинуть риби (коропи). Велике значення має також газовий режим рибоводних ставків. Найбільша концентрація кисню влітку спостерігається в поверхневому шарі води, а найбільш низька - у придонному. Інтенсивний розвиток синьо-зелених водоростей, а також заростання водною рослинністю, що властиво багатьом ставкам України, може привести протягом однієї ночі до повного виснаження запасів кисню. Це іноді спостерігається й удень, коли кисень витрачається на розкладання біомаси водоростей, що відмирають. При помірному розвитку водоростей, зокрема хлорококових, вміст кисню в ставках може зростати вдень до 10­183

14 , а вночі його рівень у воді знову знижується до 2-3 мг О2-дм~ . Узимку внаслідок утворення крижаного покриву може різко знижуватись концентрація кисню, що часто є причиною масової загибелі риб (замору). Щоб уникнути цього, застосовують аерацію води або розбивають кригу на поверхні ставків. Виникнення анаеробних умов призводить до зростання концентрації у воді CO2, CH4 й H2S. Особливо інтенсивно анаеробні процеси протікають у сильно замулених ставках, багатих ОР. У ставках, заповнених водою з більшим вмістом гумусових речовин, H2S може утворюватися внаслідок відновлення сірчанокислих солей гумінових кислот. У ставках, розташованих у південних регіонах, зокрема в середній й нижній течії рік Донбасу, де природні води збагачені сульфатами, сірководень утворюється не тільки біологічним, але й хімічним шляхом при взаємодії СО2 із сульфатами. Для рибогосподарських ставків оптимальною є нейтральна або слабоклужна реакція води. У ставки, утворені на місцях торф'яників у північних регіонах України й заповнені кислими водами (рН 4,1-4,4), необхідно вносити вапно з метою доведення реакції води до нейтральної. Після такої хімічної обробки в цих ставках добре розвиваються кормові гідробіонти, особливо зоопланктон, використання якого забезпечує досить високу їх рибопродуктивність.

Для ставків як неглибоких регульованих систем характерний високий рівень мінливості флори й фауни. У процесі експлуатації ставки замулюються й заболочуються, погіршується їхній санітарно-гідробіологічний режим, знижується біологічна продуктивність. З метою запобігання цих негативних явищ у рибних господарствах систематично проводяться екологічні й агротехнічні меліоративні заходи, що включають періодичне осушення ставків, запобігання від надмірного накопичення мулу, скошування вищої водної рослинності й знищення малоцінних риб шляхом вселення риб-хижаків. Все це істотно порушує природний хід сукцесії, і в ставках практично відсутня клімактерична стадія. Крім того, у ставки вносять органічні й мінеральні добрива, а по закінченні вегетаційного сезону вилучають кінцеву біологічну продукцію у вигляді товарної риби. Формування флори й фауни спускних ставків проходить ряд стадій від початку весняного заповнення ложа водою до її осіннього спуску. Цей короткий вегетаційний період характеризується сукцесіями, аналогічними тим, які спостерігаються за той же час при формуванні гідробіологічного режиму новостворених наливних ставків.

Фітопланктон у ставках України розвивається звичайно за циклом Свіренко. Навесні спочатку з'являються діатомові, потім вольвоксові й евгленові водорості. Потім починають домінувати хлорококові водорості, а з підвищенням температури води - синьо-зелені водорості (до 90% біомаси), викликаючи «цвітіння» води. Їхня чисельність може досягати десятків мільйонів в 1 дм води. Масовий розвиток синьо-зелених водоростей у рибоводних ставках може призвести до загибелі рибивнаслідок вичерпання кисню в нічні години і токсичної дії метаболітів і продуктів розкладання цих водоростей.

Фітобентос ставків складається переважно з нитчастих водоростей: кладофори, різоклоніуму, спірогири. Деякі ділянки ставків повністю заростають ними, що істотно впливає на газовий режим і формування біоценозів. Нитчасті водорості охоче споживаються білим амуром. У ставках з високим вмістом кальцію у воді інтенсивно розвиваються харові водорості. У мілководних ставках склад фітопланктону й мікрофітобентосу не диференційований, тому що розвиток планктонних водоростей починається в донних відкладах (переважно у верхньому шарі мулу), а надалі вони вільно плавають у всій товщі води, у тому числі в придонних шарах.

Вища водна рослинність ставків представлена напівзануреними рослинами, або, як їх називають у рибництві, «твердою» і «м'якою» рослинністю. До першої групи відносяться очерет, у заростях якого розвиваються біоценози зоофітосу й обростань, що є багатою кормовою базою коропа, який поїдає зооперифітон - слимаків, личинок комах і інших тварин. «Тверда» рослинність, однак, вважається шкідливою для ставків, тому що вона погіршує газовий режим, змінює рН середовища й сприяє заболочуванню. Її знищують шляхом скошування (ручним способом або за допомогою спеціальних агрегатів для скошування очерету). У деяких країнах (особливо в США) застосовують спеціальні «водні гербіциди» для пригнічування розвитку, або знищення цих «водних бур'янів». Однак гербіциди здійснюють побічну токсичну дію на риб і безхребетних тварин, тому в Україні цей метод не одержав визнання, а для регулювання розвитку водної рослинності в ставках широко використовується білий амур. Проте, водяна рослинність і зарості очерету мають і водоохоронне значення, запобігаючи надходженню забруднень із полів і ферм. «М'яка» рослинність представлена цілим комплексом рослин, зокрема куширами, рдестами, уруттю, елодеєю і багатьма іншими, що зростають звичайно куртинами. Оскільки, при надмірному розростанні, рослини можуть негативно впливати на газовий режим ставків, їхній розвиток звичайно регулюють шляхом періодичного скошування надлишкової фітомаси. Водяна рослинність захищає ставки від надходження забруднень, що містяться в стоках з полів і ферм, тому вона має водоохоронне значення.

У зоопланктоні ставків після їхнього заповнення починають масово розвиватися численні види інфузорій і коловертки, якими харчуються мальки риб у перші дні життя. Найважливішими компонентами ставкового зоопланктону є гіллястовусі й веслоногі ракоподібні. Серед гіллястовусих переважають дафнії, церіодафнії, босміни, моїни, а ближче до дна й у заростях - представники сімейства хідорід. Веслоногі ракоподібні представлені різними видами циклопів, що розмножуються протягоммайже всього року. У зообентосі важливу роль грають личинки хірономід, молюски (живородка, бітінія, різні види ставковиків). У ставках південних регіонів України живе дрейсена річкова. Із хробаків зустрічаються переважно олігохети, особливо трубочники, що живуть у мулі й досягають

-2

чисельності до 100 тис. -м , а також представники роду лімнодрилюс. Ці безхребетні є улюбленою їжею коропа й інших бентосоїдних риб. У донних відкладах ставків і серед водної рослинності живуть личинки бабок, поденок і інших комах, а також жуки, клопи й інші комахи-хижаки, що конкурують у харчуванні з рибами. Значну роль у харчуванні бентосоїдних риб у ставках України грають личинки поденок. При вкоріненні повітряно-водної рослинності по берегах ставків з'являються численні представники водяних клопів, зустрічаються також жуки, двокрилі комахи й інші, але в харчуванні промислово цінних видів риб вони не грають важливої ролі. Серед комах, що живуть у заростях водяних рослин, є й кровососи, у тому числі переносники збудників малярії. Тому зарості, розташовані поблизу сіл і інших населених пунктів, можуть мати епідеміологічне значення. У різних фізико-географічних регіонах України формування гідробіологічного режиму ставків може трохи відрізнятися від загальних закономірностей. Наприклад, у передгірних і гірських районах Карпат, де ґрунти ставків небагаті на ОР, а вода містить значну кількість зважених частинок і менш прозора, інтенсивність вегетації фітопланктону й первинна продукція нижче, ніж у ставках інших регіонів. Це відбивається на функціонуванні гетеротрофних організмів, зокрема представників зоопланктону й зообентосу. Ці більш холодноводні ставки з досить високим рівнем насичення киснем, низьким вмістом біогенних і ОР характеризуються більш низьким рівнем трофності. У степовій зоні, де землі відрізняються родючістю, а інтенсивність сонячної радіації вище, розвиток планктонних організмів більш інтенсивний, а відповідно й рівень насичення води ОР високий. У зв'язку із цим трофність ставків степової зони і їх природна біологічна продуктивність досить високі в Україні. Ставки Полісся, що живляться лісовими й болотними кислими водами, малопродуктивні.

 

17.7 Екосистеми водойм-охолоджувачів енергетичних об'єктів

 

Водойми-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій розрізняються за характером водообміну. Серед них найпоширеніші три системи: прямоточні, непротічні з оборотним водопостачанням і змішані. У системі оборотного водопостачання створюються наливні водойми, з яких вода багаторазово відбирається на охолодження агрегатів. Свіжа вода подається тільки в обсягах, необхідних для відшкодування безповоротних її витрат у технологічному процесі й при випаровуванні. Для охолодження води застосовуються градирні. У прямоточних системах водопостачаннявода забирається з великих водосховищ або озер. Після проходження через водоохолоджуючі пристрої вона скидається в ті ж водойми. Забирають холодну воду й скидають нагріту в різних місцях, щоб запобігти її змішуванню. Змішані системи поєднують оборотну систему використання води із забором її з водосховища або ставка. В результаті використання води на охолодження агрегатів теплових і атомних електростанцій її температура підвищується на 8-10°С, що впливає на фізико-хімічні й біологічні процеси у водоймах-охолоджувачах і, відповідно, на хімічний склад води. Зростає питома вага карбонатних сполук кальцію й магнію, що утворюють накип на стінках систем проходження. Водойми-охолоджувачі різних фізико-географічних зон України розрізняються по сольовому складу води, вмісту біогенних елементів і органічних сполук. Хімічний склад води цих водойм визначається характером природних вод у місцях водозабору, а також хімічним складом відпрацьованої води електростанцій, її температурою й біологічними процесами.

Видовий склад і чисельність гідробіонтів у водоймах-охолоджувачах енергетичних об'єктів України залежать від багатьох факторів, у тому числі й від екологічного стану джерел забору води. При проходженні через теплообмінні системи частина організмів гине, а ті, які попадають у водойми-охолоджувачі, пристосовуються до нових умов середовища (загальне підвищення температури, швидкісні потоки води, зростання турбулентності й зміна якості води).

Нагрівання води на 4-10°С у порівнянні з її температурою в місці забору призводить до підвищення кількісних показників бактеріопланктону й зміни співвідношення гетеротрофних, амоніфікуючих, нітрифікуючих і денітрифікуючих бактерій. Зростає чисельність бактерій у місцях скидання води внаслідок загальної їхньої температурної реакції, а також збільшується органічна маса за рахунок відмирання планктону після його проходження через теплообмінники. У водоймах-охолоджувачах енергетичних об'єктів у місцях скидання нагрітих вод загальна чисельність бактеріопланктону зростає в 1,5-2 рази. У зонах змішування нагрітих і холодних вод, де температура води зменшується, показники розвитку бактеріопланктону нижче. Різні групи бактерій по-різному реагують на підвищення температури води. Так, у водоймах-охолоджувачах у зоні її збільшення на 10°С чисельність гетеротрофних бактерій зростає майже в 5 разів, бактерій із протеолітичними властивостями - в 3,5, а амоніфікуючих, нітрифікуючих, денітрифікуючих і коли-індексу - в 10 разів у порівнянні з аналогічними показниками на ненагрітих ділянках. Підвищення температури води до 35­40°С може призводити до розвитку умовно патогенної й патогенної мікрофлори внаслідок інтенсивної деструкції ОР і загибелі водних тварин при перегріві. При цьому погіршується санітарно-гідробіологічний стан водойм.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 


Похожие статьи

О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій

О В Курілов - Гідробіологія