О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 

Різноякісність особин у популяціях динамічна й піддана певним закономірним змінам. Загальна закономірність - переважна зміна біологічних показників у тих груп особин, які є найбільш численними (модальними) по ступеню виразності або кількісному значенню ознак і властивостей, пов'язаних із природними факторами, що змінилися. Наприклад, різке погіршення умов харчування популяцій риб супроводжується уповільненням швидкості росту, зниженням нагодованості й плідності в особин самих численних розмірно-вагових або вікових класів. Це пояснюється тим, що найшвидше винищуються харчові організми, що найбільш відповідають потребам численних риб.

 

11.2 Внутрипопуляційні відносини

 

Характерною рисою внутрішньопопуляційних відносин є їхня адаптивність, спрямованість на підвищення стійкості системи, і на оптимізацію її взаємодії із зовнішнім середовищем, на підвищення маневреності у використанні життєвих ресурсів. Самі взаємодії між особинами, що утворюють популяцію, украй багатогранні. Деякі з них (пряма боротьба, конкуренція й ін.) зовні нагадують міжвидові відносини, але мають інший біологічний зміст, оскільки завжди спрямовані на користь виду. Украй характерні для гідробіонтів інтенсивні біохімічні взаємодії, зокрема пригнічення й стимуляція життєдіяльності одних особин метаболітами інших. Широко поширене утворення усередині популяцій різних агрегацій особин, що забезпечують виду ті або інші життєві переваги.

 

11.2.1 Комунікація особин

 

Взаємодії між особинами популяції здійснюються на основі використання всіляких засобів комунікації (зв'язку): зорової, слухової, тактильної, хімічної. З їхньою допомогою особини впізнають одна одну й обмінюються інформацією про власний стан і стан зовнішнього миру.

Зорові зв'язки відіграють провідну роль в утворенні конгрегації, у відшуканні одних особин іншими, у сигналах приманювання й відлякування. Підвищенню ролі зорового зв'язку сприяє розвиток біолюмінесценції з використанням як засобів інформації зміни її інтенсивності й спектрального складу.

Здатність чути й відтворювати звуки властива переважній більшості водних тварин. Надзвичайно різноманітні звукові сигнали видають риби для заклику особин свого виду або відлякування їх (під час годівлі, у шлюбний період), для попередження про небезпеку. Здатність до ехолокації властива багатьом гідробіонтам. Вона розширює сферу застосування звукових зв'язків. Встановлено, наприклад, що за допомогою звукової мови дельфіни, що не бачать один одного, обмінюються досить складною інформацією про умови, у яких вони перебувають, і про власний стан.

За допомогою тактильної рецепції особини зграї, що перебуває в русі, визначають взаєморозташування, що надає спільним переміщенням високий рівень погодженості й організованості. Така картина, зокрема, виявляється в зграях риб, кальмарів, мізид, креветок. У темряві рухи води, що викликані переміщенням одних особин, сприймаються іншими й орієнтують їх щодо подальшої поведінки.

Надзвичайно важлива, розповсюджена і різноманітна у гідробіонтів мова хімічних сигналів. Видоспецифічні речовини феромони служать як сигнали залучення (атрактанти), відлякування (репеленти), агрегації й дезагрегації, розрізнення, статевої поведінки, турботи про потомство та ін. Своєрідною хімічною мовою окрім феромонів є метаболіти, що регулюють темп росту, розвитку й рівень обміну особин в популяції.

 

11.2.2 Форми внутрипопуляційних відносин

 

Взаємодія між окремими особинами може зводитися до прямої боротьби, конкуренції, пригнічення й стимуляції, ієрархічній супідрядності й деяким іншим особливостям поведінки. Пряма боротьба іноді проявляється у формі канібалізму, що має адаптивне значення. Наприклад, щука й окунь, які не здатні споживати планктон і бентос, можуть бути єдиними представниками іхтіофауни в деяких озерах, існуючи за рахунок поїдання частини своєї молоді, що, в свою чергу, харчується дрібними тваринами. У розглянутому випадку хижаки за посередництвом своєї молоді освоюють кормові ресурси, які не можуть використовувати безпосередньо. Пряма боротьба може мати місце за кормові ділянки, місця для притулку, за володіння самкою та ін. Звичайно вона йде тільки до моменту визнання одним із супротивників своєї поразки без наступного переслідування й знищення. Наприклад, боротьба раків-пустельників за володіння актинією триває доти, поки один із супротивників не визнаєсвоєї поразки, прийнявши характерну позу «смиренності переможеного» (лягає на бік), після чого він уже більше не атакується. Подібні ситуації виникають у різних тварин під час боротьби за самку. Іноді переможець підкреслює факт поразки свого супротивника в той або інший спосіб, зокрема «тріумфальним» клацанням, що спостерігається в багатьох крабів.

Конкуренція між особинами популяції насамперед відбувається за їжу, коли її кількість обмежена. Разом з тим популяції мають ряд адаптацій до зниження гостроти харчової конкуренції між особинами, зокрема розбіжність спектрів харчування у тварин різного віку, статі й стану, неодночасне споживання корму різними особинами й ін. Взаємодопомога серед особин популяції - одна з найбільш універсальних форм взаємодії. Біологічні переваги частіше виникають в результаті взаємодії особин у конгрегаціях - зграях, роях і інших утвореннях. Поза конгрегацією також виявляються випадки взаємодопомоги. Наприклад, у китів і дельфінів особини, що гинуть, видають особливі сигнали, і здорові тварини, що перебувають поблизу, поспішають на допомогу.

Ієрархія відносин, добре відома для популяцій наземних ссавців, птахів і інших хребетних, у гідробіонтів вивчена слабкіше. Найбільш часто вона спостерігається в риб, особливо в коралових. Добре простежується ієрархія відносин у популяціях багатьох вищих раків. Ієрархія особин усередині популяцій, безсумнівно, корисна для процвітання виду. Зокрема, завдяки закріпленню кращих ділянок за найбільш сильними тваринами і їхнім переважним правом на захоплення самок ці особини дають найбільшу кількість потомства, що сприятливо позначається на якості поповнення популяції. Надзвичайно широке поширення в популяціях гідробіонтів має біохімічне пригнічення й стимулювання життєдіяльності одних особин виділеннями інших. Експерименти з різними гідробіонтами показали, що популяції функціонують як єдине ціле за допомогою хімічних сигналів, які регулюють ріст, розвиток і морфогенетичні реакції на рівні популяції в цілому. Розкриття хімічного коду популяційної сигналізації має величезні перспективи для практики, створюючи нові можливості керування екосистемами за рахунок введення в них невеликих кількостей нешкідливих речовин-сигналізаторів, що викликають необхідний ефект зміни системи. Пригнічення й стимуляція життєдіяльності одних особин метаболітами інших описана для багатьох хробаків, молюсків, членистоногих, голкошкірих, риб. В одних випадках реакція на дію метаболітів відбувається за законом «всі або нічого», в інших пов'язана з їхньою концентрацією або носить більш складний характер.

 

11.2.3 Внутрипопуляційні угруповання

 

Один із проявів внутрішньопопуляційних відносин - об'єднанняокремих особин в групи, знаходження в яких забезпечує організмам ті або інші переваги. Об'єднання може бути короткочасним, наприклад, для спільного полювання, або охоплювати значний період часу, як це спостерігається в багатьох бентичних форм. У свою чергу вкрай різний і ступінь інтеграції особин в групах. У зв'язку із цим класифікація форм об'єднання дотепер розроблена слабко. Найбільш прийнято об'єднання пелагічних тварин називати зграями, бентичних - скупченнями, агрегаціями, конгрегаціями. Яскравим прикладом об'єднань бентичних тварин є складно організовані скупчення морських їжаків, офіур, голотурій. Серед пелагічних форм конгрегації зустрічаються як у рослин, так і у тварин. Характерні скупчення рослин - це, насамперед, «плями цвітіння», що часто утворюються водоростями. Ці плями іноді мають площу в кілька десятків гектарів і добре відмежовані від інших водоростей. Ще більш характерне утворення скупчень для пелагічних тварин. Особливо характерно утворення зграй для риб. Завдяки внутрізграйній сигналізації такі риби мають певні переваги перед поодинокими в кількості інформації про навколишній світ. Знаходження в зграї допомагає тварині виявляти ворогів і захищатися від їхнього нападу, бо тварини в групах, що складаються з особин з різними навичками, використовують з метою самозбереження не тільки свій, але й колективний досвід. Перебування в зграї допомагає рибам ефективніше рятуватися від переслідування хижаків. Показовий той факт, що руйнування зграй сардин і анчоусів під час лову гаманцевим неводом часто приводить до їх повного знищення хижаками (акулами, тунцями). У низьких широтах, де прес хижаків сильніше, зграї пелагічних риб мають скоріше захисне значення, ніж у високих; в останніх утворення зграй головним чином пов'язане з пошуком їжі.

Оборонний маневр зграї полягає в тім, що риби швидко й узгоджено розбігаються в сторони перед хижаком, обгинаючи його, і знову гуртуються. Це дезорієнтує хижака, виключає прицільні кидки й ускладнює полювання. У темряві риби не можуть узгоджено маневрувати і тому легше виявляються хижаками за допомогою нюху. Зазвичай ввечері зграї розосереджуються, а ранком формуються заново. Нове формування відбувається за рахунок об'єднання особин, що раніше входили до складу різних зграй. Завдяки цьому в зграю, що знову формується, входять особини з різним досвідом, сумарний фонд умовних рефлексів зростає й стає надбанням всіх риб зграї. Наслідування поведінки однієї особини від інших проявляється не відразу у всіх риб. «Хвиля збудження» передається від однієї особини до іншої, послідовно втягуючи в реакцію всіх риб зграї. Відносини риб у зграях можуть будуватися за принципом домінування одних особин над іншими або їх рівнозначності. Другий тип відносин є основним. Вважається, що зграї з домінуванням зустрічаються в риб відносно рідко, головним чином при дефіциті простору (у дрібнихводоймах, у придонних риб). Такі зграї звичайно невеликі, займають певну ділянку, виганяючи з нього «сторонніх», як це роблять всі «територіальні» тварини. Поводження риб у розглянутих зграях, як правило, залежить від дій домінуючої особини. Зграї без домінування можуть бути дуже великими, роль «ватажка» у них виконує значна частина особин (30-40%), що постійно змінюється. Тут на перший план виступають відносини, вигідні для всіх особин. Риби тримаються дуже щільною групою і постійно переміщуються, у зв'язку із чим більш повно освоюють життєві ресурси акваторії. Для багатьох риб характерне існування особливих, досить стійких у часі елементарних популяцій, що являють собою угруповання особин, які характеризуються подібними віковими, морфологічними й фізіологічними показниками, однаковим сезонним і добовим ритмом життєдіяльності, подібною поведінкою. Це обумовлює одноманітність добових ритмів харчування, збереження їхньої стійкості протягом декількох днів і навіть місяців. Зміна ритмів харчування відбувається відразу у всієї елементарної популяції внаслідок пошуку нових кормових площ.

 

11.3 Функціональні особливості популяцій

 

Функціональні властивості популяцій як відкритих систем найбільш повно характеризуються особливостями обміну речовиною й енергією з навколишнім середовищем. Для виявлення основних параметрів цього процесу треба знати кількість їжі, що споживає популяція, інтенсивність накопичення в ній органічних та інших речовин, ефективність використання їжі на ріст, енергобаланс системи. Інтенсивність і ефективність трансформації енергоматеріальних ресурсів характеризує, з одного боку, функціональну роль популяцій у біогідросфері, а з іншого -їхню цінність для людини, перспективи практичного використання.

 

11.3.1 Ріст особин

 

Збільшення маси особин у популяційному аспекті являє собою процеси акумуляції в системі частини асимільованого матеріалу. Тому з'ясування закономірностей росту організмів лежить в основі виявлення продукційних властивостей популяції. Нескінченна розмаїтість конкретних форм росту в представників різних видів, яка обумовлена їхніми спадкоємними властивостями й екологічними умовами, має багато загального, що дозволяє знайти деякі засоби математичного опису основних закономірностей процесу. Цінність тих або інших пропонованих формул росту, мабуть, насамперед, визначається їх апроксимаційними перевагами, точністю моделювання конкретних процесів.

Як правило, пропорції тіла гідробіонтів в онтогенезі змінюються,тобто ріст носить алометричний характер. Разом із тим він звичайно супроводжується зміною пропорцій у співвідношенні окремих тканин, тобто є гетерогенним. Алометрія й гетерогенність росту мають пристосувальне значення й досить помітно впливають на виживання особин і смертність популяцій. Наприклад, переважний ріст у висоту, що обумовлює високотілість риб, різко знижує їх виїдання хижаками. Алометрія росту безхребетних, особливо та, що супроводжується утворенням усіляких шипів, виростів, колючок, грає величезну захисну роль і сильніше виражена в умовах підвищеного пресу хижаків. Із цієї причини, зокрема, озброєність особин у популяціях тропіків, де відносна кількість хижаків дуже велика, вище, ніж у помірних і приполярних зонах. Пристосувальне значення гетерогенності росту добре простежується на прикладі накопичення жиру. У тропіках, де умови харчування протягом року подібні, жирність особин у популяції коливається в невеликих межах. У високих широтах в сприятливі для харчування періоди ріст особин супроводжується утворенням великої кількості жиру, наступне використання якого під час перерви в харчуванні підвищує їхнє виживання. Подібна картина простежується в більшості риб. Темпи росту тварин, з одного боку, визначається спадкоємними факторами, а з іншого боку - умовами, в яких реалізуються потенційні можливості, різні для різних видів. Найважливішим зовнішнім фактором, що визначає темп росту, є трофічний. Кількість, якість, доступність, легкість добування та інші властивості їжі обумовлюють не тільки величину раціону, але й ступінь засвоєння корму, ступінь використання засвоєного корму на ріст. Температура, респіраторні умови, тонічність середовища й багато інших факторів, впливаючи безпосередньо або побічно на ріст, також визначають його характер у тих або інших конкретних умовах. Кожна форма росту -адаптивна реакція на комплекс впливів, специфічна для різних видів.

 

11.3.2 Біологічна продукція популяцій

 

У результаті життєдіяльності популяції вона безупинно відтворює свою біомасу. Цей процес одержав назву біологічного продукування. Біологічна продукція популяції складається, із приростів окремих особин, які мали місце за час спостереження незалежно від «долі» самих особин. Іноді продукція розглядається в більш широкому аспекті й оцінюється не тільки приростом особин, але й утворенням речовин, які були відчужені за досліджений відрізок часу (скинуті шкурки, виділений слиз, енергоємні виділення та ін.). Імовірно, у другому випадку краще говорити не про біологічну продукцію популяцій, а про продукцію ними ОР. Не слід змішувати два поняття: приріст біомаси популяції і її продукцію. Перша величина може бути позитивної або негативною (коливання біомаси), друга - тільки позитивною, якщо асиміляція переважає над дисиміляцією.

Наприклад, у прісних водоймах біомаса бентосу влітку звичайно нижче, ніж навесні, хоча біологічне продукування в цей період часу відбувається дуже інтенсивно. Величина продукції не пов'язана з характером її подальшого використання, але з урахуванням останнього може обчислюватися роздільно (промислові об'єкти, корм для них та ін.) як частина всієї біологічної продукції. Продуктивність популяції залежить від її структури, специфічних особливостей росту особин, стану зовнішніх умов. Вилучення з популяцій деякої кількості особин супроводжується підвищенням продуктивності; фактори, що підвищують різнорідність популяції, підвищують її стабільність і продуктивність. Продукція популяцій промислових організмів у найсильнішій мірі визначається формою господарювання на водоймах. Продукція популяцій за будь-який час може оцінюватися в абсолютних (наприклад, вагових) або відносних величинах. В останньому випадку широко використовується Р/В-коефіцієнт, що являє собою відношення приросту біомаси (продукції) до середньої біомаси популяції за час дослідження. Це співвідношення називають також «питомою продукцією». За одиницю часу звичайно приймається рік, місяць або доба. У різних груп гідробіонтів Р/В-коефіцієнт може розрізнятися в десятки й сотні разів. Як правило, зі збільшенням розміру гідробіонтів Р/В-коефіцієнт знижується. Іноді високий Р/В-коефіцієнт спостерігається й у порівняно великих організмів. Наприклад, сальпи можуть збільшувати свою масу на 10% за годину, а за добу подвоювати чисельність популяцій. Такий темп росту - рекордний для великих гідробіонтів. У дрібних форм, зокрема в синьо-зелених подвоєння маси (поділ клітин) може відбуватися кожні 2 години, у деяких бактерій - за 10 і навіть за 5 хв. Для тих самих груп Р/В-коефіцієнт зростає із просуванням у низькі широти. Крім температурних умов на величину Р/В-коефіцієнту впливають і багато інших - всіх тих, від яких залежать ріст і розвиток організмів. Сумарна продукція популяцій визначається як темпом росту (питомою продукцією) окремих особин, так і числом останніх.

 

11.3.3 Ефективність використання їжі на ріст

 

Метод оцінки ефективності використання популяціями з'їденої їжі на ріст залежить від цілей дослідження. У рибництві й при вирощуванні водних безхребетних ефективність використання їжі на ріст часто виражається кормовим коефіцієнтом, під яким розуміється відношення маси корму, спожитого тваринами, до їхнього приросту незалежно від хімічного складу їжі й тіла споживача. Чим вище кормовий коефіцієнт, тим, отже, гірше використовується корм на ріст. Величина кормового коефіцієнту в даної тварини дуже сильно залежить від якості їжі. Щоб зняти вплив води, що міститься в їжі, на показник її використання,обчислюють коефіцієнт продуктивної дії корму - відношення кількості спожитої їжі до приросту споживача, причому обидві величини виражають у сухій вазі. Показники ефективності використання їжі на ріст виходять більш універсальними, коли зіставляють в енергетичних одиницях кількість спожитої (засвоєної) їжі й приріст органічної речовини в споживачах.

В. С. Івлєв (1938), адаптуючи до водних тварин рівняння енергобалансу, запропоноване в 1922 р. Е. Терруаном і Е. Б. Вюрмером для мікроорганізмів, увів два трофічних коефіцієнти, що характеризують ефективність використання їжі на ріст. Перший з них (Kj) визначається за рівнянням Kj = Qj/Q, де Qj - енергія речовини, знов утвореної в організмі (енергія приросту) і Q - енергія спожитої їжі. Трофічний коефіцієнт другого порядку (K2) виражається співвідношенням К2 = QJ/(Q - Q2); де Q2 - енергія незасвоєної частини їжі. Оскільки Q - Q2 є енергія асимільованої їжі, що витрачається на приріст тіла (П) і енерговитрати (Т), можна записати: Q2 = П/(П+Т). Це рівняння дає можливість судити про ККД організмів і популяцій, коли відомі їхні приріст та енерговитрати, зокрема, приблизно обчислені за величиною дихання. Величина трофічних коефіцієнтів видоспецифічна, залежить від стану популяції й зовнішніх умов. З віком коефіцієнт K2 знижується, поступово падаючи до 0 по мірі наближення розмірів тіла до дефінітивного. У голодних тварин використання асимільованої їжі на ріст вище, ніж у ситих.

Коефіцієнти використання енергії добре відбивають особливості її трансформації в популяціях і ККД останніх безвідносно до якості спожитої їжі й новостворених речовин. У деяких аспектах, зокрема в сфері практики, такий підхід недостатній і уявлення про енергетику росту повинне лише доповнювати знання особливостей перетворення речовин у популяціях. Трансформація речовин у процесі росту популяції може йти таким чином, що навіть при високому ККД виявиться з господарської точки зору невигідною. Якщо, наприклад, засвоєна енергія буде концентруватися в зростаючих організмах у формі незасвоюваних висококалорійних речовин (хітин і т.п.) або інших малоцінних продуктах, не можна говорити про популяцію як про ефективний трансформатор речовин. З іншого боку, популяції, що використовують, нехай навіть із низьким ККД, малодоступні речовини, особливо ті, що погано перетравлюються (клітковина, гумус і т.п.), перетворюючі їх у цінні продукти, являють великий практичний інтерес.

Однією з характеристик використання їжі є ступінь її засвоєння, тобто відношення асимільованої енергії до спожитої. У раслинноїдних форм цей показник помітно нижче, ніж у м'ясоїдних. Ступінь асиміляції спожитої їжі сильно змінюється залежно від її якості, фізіологічних особливостей споживачів і умов харчування.

11.3.4 Енергобаланс популяцій

 

Кожна популяція існує, споживаючи, накопичуючи і розсіюючи енергію відповідно до законів термодинаміки. Енергетичний баланс окремих особин популяцій можна виразити рівнянням: Е = Еа + Ed + Em + Er + Ее, де Е - енергія, що одержується з їжею, Еа - енергія, що акумулюється в організмах популяції, Ел - енергія деструкції, Em - енергія метаболітів, Ее - енергія екскрементів, Ег - енергія відчужуваних структур. Під енергією, отриманою з їжею, розуміється величина добового раціону, виражена в калоріях, незалежно від ступеня засвоєння корму. Енергія деструкції визначається величиною дихання й дорівнює тої, котра йде на виконання зовнішньої (пересування, риття нірок, побудова трубок і т.д.) і внутрішньої (травлення, виділення, осморегуляція та ін.) роботи. Енергія екскрементів і метаболітів - та, яка відповідно міститься у фекаліях і продуктах виділення. Енергія відчужуваних структур - та, що міститься у статевих продуктах, що викидаються назовні, екзувіях, панцирах і т.п., а також у різних частинах тіла, що втрачаються, включаючи втрати, які викликаються паразитами. Серед кінцевих продуктів азотистого обміну в більшості водних безхребетних і риб переважає аміак (амонотелія), меншу роль грає виділення сечовини (урікотелія) і сечової кислоти (уреотелія).

Сумарний енергобаланс популяції можна виразити тим же рівнянням, що використовується відносно окремих особин, трохи інакше трактуючи його окремі члени. Необхідно враховувати, що за досліджуваний відрізок часу частина особин зникає з популяції (виїдання, смертність, еміграція) і разом з тим відбувається поповнення останньої (народжуваність, імміграція). З огляду на ці особливості під Еа варто розуміти ОР, що накопичена не тільки в наявних, але й в елімінованих особинах. Точно так само доводиться мати їх на увазі при визначенні інших складових рівняння. Рівною мірою необхідно враховувати динаміку поповнення популяції за рахунок відродження еміграції й імміграції особин. Енергобаланс популяцій відбиває їх дві найбільш важливі функції: величину потоку енергії й продукцію нових речовин. Першу часто оцінюють рівнем енерговитрат, що характеризується сумарним споживанням кисню в одиницю часу. Перемножуючи кількість спожитого кисню на оксикалорійний коефіцієнт (3,38 кал/мг О2), одержимо величину всіх аеробних енерговитрат. Якщо додати до неї ентропію енергії, що добувається анаеробно, одержимо суму всіх енерговитрат. Величина потоку енергії дорівнює сумі енергії що розсіюється (енерговитрати) і втрачається у відчужуваному матеріалі (включаючи вилучену паразитами). Відносна величина енерговитрат, або інтенсивність розсіювання (ентропія) енергії, виражається відношенням всіх енерговитрат популяції до її біомаси. Кількість енергії що акумулюється визначається тією сумою органічної речовини, що утворюється популяцією (приріст тіла, виділенняенергоємних речовин і структур). Інтенсивність акумуляції енергії виражається її кількістю, накопиченою популяцією, віднесеною до біомаси останньої. Загальна кількість енергії, що трансформується популяцією (потік енергії популяції), складаючись із тієї її частини, що розсіюється, і тієї, що акумулюється, дорівнює енергії асимільованої. Відношення останньої до середньої біомаси популяції характеризує інтенсивність припливу енергії в популяцію. Енергобаланс кожної популяції відбиває її специфічні властивості, а також перебуває під впливом зовнішніх умов. Величина розсіювання енергії популяції, з одного боку, пропорційна її біомасі, а з іншого боку - інтенсивності метаболізму, властивого особинам. Оскільки зі зменшенням розмірів організмів інтенсивність їхнього метаболізму підвищується, із двох популяцій з рівною біомасою розсіювання енергії буде більше в тієї, котра складається із дрібних особин. Точно так само варто оцінювати й роль молоді в популяціях великих організмів. Крім розмірної ознаки, не треба, звичайно, забувати й про видові розходження рівня метаболізму. За інших рівних умов популяції, що складаються з особин з високим рівнем обміну, вимагають для підтримки свого існування більше енергії, ніж популяції, утворені організмами з низькою інтенсивністю метаболізму.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 


Похожие статьи

О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій

О В Курілов - Гідробіологія