О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 

Тип динаміки популяцій визначається характером взаємодії взаємозалежних процесів розмноження, росту, розвитку й елімінації особин. Внаслідок того, що збиток і поповнення популяцій у різні відрізки часу мають різну кількісну виразність, чисельність виду виявляє ті або інші коливання, або флуктуацію. Флуктуації тим сильніше, чим коротше життєвий цикл організмів і чим менш стабільне їхнє середовище. Зі збільшенням тривалості життя гідробіонтів їхні популяції утворюються зростаючим числом різновікових поколінь, і різке скорочення чисельності одного з них нівелюється врожайністю інших. Основний чинник, що обмежує наростання популяцій - забезпеченість їжею. Звичайно, це не применшує ролі інших факторів: нестачі кисню, суворих температурних умов, виїдання, зараженості паразитами й багатьох інших. Але кількість їжі - найбільш універсальний регулятор чисельності, тому що організми можуть пристосуватися до багатьох несприятливих умов, але тільки не до відсутності їжі. Тому на погіршення кормових умов популяція реагує зниженням своєї чисельності. Наприклад, з вичерпанням біогенів, потрібних для харчування водоростей, чисельність їх після весняного спалаху починає різко падати, а слідом за цим зменшуються популяції рачків і інших планктонтів, що живуть за рахунок фітопланктону. Донайважливіших факторів, що визначають величину популяції, крім їжі відноситься виїдання особин, особливо у випадку їхньої слабкої захищеності від ворогів, а також конкретні абіотичні умови, що складаються у водоймах. Чисельність і біомаса популяцій можуть мінятися періодично або аперіодично. Перший тип змін пов'язаний зі зрушеннями в умовах існування, що не повторюються в часі з певною послідовністю. Різкі зміни освітленості й температури в суміжні дні, випадіння опадів, шторми й інші події, виникнення яких не пов'язана з певними термінами, можуть сприяти відтворенню популяцій або зумовлювати її збиток. Подібне значення може мати зміна режиму водойм під впливом людини: зарегулювання стоку рік, вилучення води на зрошення, підігрів вод тепловими станціями та ін. Більш істотне значення мають зміни чисельності й біомаси популяцій, які мають коливальний характер. Це, насамперед, ті, які пов'язані з геофізичними циклами (добова, сезонна й річна динаміка), циклами Місяця й Сонця. Дуже часто вони виникають при взаємодії взаємозалежних популяцій (хижак - жертва, хазяїн - паразит та ін.) або періодичних впливів людини.

11.7.1     Добова динаміка

 

Добові зміни чисельності й біомаси простежуються в популяціях дрібних організмів з дуже коротким життєвим циклом - бактерій, одноклітинних водоростей і найпростіших, у яких є добова ритміка розмноження або смертності. Внаслідок переважного розмноження у світлий час доби й загибелі в темний час сумарна кількість водоростей вдень часто в 2-3 рази більше, ніж уночі. Добова динаміка чисельності добре простежується й у бактерій. Відоме значення має й пригнічення розмноження бактерій метаболітами водоростей, що активно діляться вдень. Добовою ритмікою харчування ряду тварин може обумовлюватися відповідна динаміка чисельності найпростіших і інших дрібних гідробіонтів з коротким циклом розвитку.

11.7.2     Сезонна динаміка

 

Сезонні коливання чисельності й біомаси популяцій водних організмів в основному пов'язані зі зміною інтенсивності сонячної радіації як безпосереднього джерела енергії для фотосинтезуючих рослин і як фактора, що впливає на терміку водойм. Зміни в кількості падаючого світла, обумовлюючи періодичність розвитку водоростей, визначають і циклічність динаміки чисельності тварин, що харчуються рослинами.

Сезонна динаміка планктонних водоростей. Динаміка чисельності й біомаси водоростей визначається головним чином сезонними змінами освітленості,  кількості живильних  солей,  температури, вертикальноїстійкості водних мас, а також ритмікою виїдання водоростей тваринами. Сезонні зміни освітленості збільшуються в напрямку високих широт, і відповідно до цього різкіше різниця в кількісному багатстві фітопланктону з переходом від весни до літа, осені й зимі. По мірі розвитку фітопланктону вода збіднюється живильними солями, і чисельність водоростей починає знижуватися. Наступне накопичення біогенів супроводжується новим збільшенням кількості водоростей. У тих випадках, коли кількість живильних солей має не один, а кілька максимумів протягом періоду вегетації, в розвитку фітопланктону спостерігається відповідне число спалахів. Як правило, в тропічних і помірних морях простежуються два піки чисельності водоростей, які із просуванням у високі широти усе більше зближуються один з одним у часі. У високоарктичних водах через стислість вегетаційного періоду спостерігається тільки один пік чисельності водоростей. У морях чітко простежується залежність чисельності водоростей від вертикальної стійкості водних мас. З одного боку, перемішування водних мас у вертикальному напрямку сприятливо для розвитку водоростей, тому що забезпечує поповнення поверхневих шарів біогенами за рахунок їхнього виносу із глибин. З іншого боку, вертикальні течії води можуть заносити водорості на такі глибини, де світла для них недостатньо. Чим товще шар води, у якому розосереджені водорості, тим менше світла вони можуть утилізувати, оскільки частина його із просуванням углиб поглинається водою. Крім цього, життєдіяльність вертикально переміщуваних водоростей пригнічується і в іншому відношенні: вони не можуть придбати температурних і світлових адаптацій, що підвищують ефективність фотосинтезу. Такі властивості виробляються тільки в умовах чіткої вертикальної стратифікації водної маси. Внаслідок цього, наприклад, у прибережних водах цвітіння фітопланктону починається раніше, оскільки тут швидше встановлюється відповідна стратифікація. Прибережні води, що опрісняються стоком із суши і завдяки цьому мають меншу густину, по мірі танення снігів тонким шаром розливаються по поверхні більше солоних вод. В результаті утворюється розшарування товщі води, область поширення якого розширюється в напрямку від прибережжя у відкрите море, відповідно чому в цвітіння послідовно включаються все нові, більше віддалені від берега ділянки моря. Розтіканням поталої води по поверхні солоної й утворенням за цей рахунок стратифікації пояснюється інтенсивний розвиток водоростей у кромки льоду, що тане, і являє собою «фальшивий берег». Порушенням стратифікації води можна пояснити й несприятливу дія штормів на розвиток фітопланктону.

Сезонна динаміка планктонних тварин. Сезонні коливання біомаси й чисельності популяцій планктонних тварин пов'язані головним чином з періодичністю масової появи у водоймах водоростей і інших рослин, щоявляють собою їжу для організмів зоопланктону. Коливання терміки являють собою другий важливий фактор, що визначає сезонність зміни чисельності планктонних тварин. Третій найважливіший фактор динаміки зоопланктону - сезонність його виїдання рибами та іншими тваринами. Оскільки більшість планктонних тварин рослиноїдні, зоопланктон збагачується кількісно тільки після масової появи водоростей, причому з деяким запізненням. У самому зоопланктоні рослиноїдні форми з'являються в масовій кількості раніше зоопланктофагів, а наявність останніх являє собою передумову підвищення чисельності хижаків, що живуть за рахунок м'ясоїдних планктонних тварин. Із просуванням у високі широти тривалість вегетаційного сезону водоростей знижується, відповідно скорочуються й періоди високої чисельності зоопланктону. Паралельно цьому зростають сезонні коливання кількості зоопланктону, які порівняно невеликі в низьких широтах і більш різкі у високих. У деяких випадках масова поява водоростей супроводжується пригніченням зоопланктону. У ставках неодноразово спостерігалося зниження чисельності веслоногих рачків і коловерток у періоди масової появи синьо-зеленої водорості Aphanizomenon. Очевидно, негативно впливають на зоопланктон високі концентрації деяких метаболітів, що створюються під час масової появи водоростей.

Багатство зоопланктону різко зростає в періоди розмноження донних тварин за рахунок появи їх пелагічних личинок після весняного спалаху фітопланктону. Личинки живуть у товщі води від декількох тижнів, у водоймах високих широт, до багатьох місяців у тропічних водах. Після досягнення максимуму чисельність зоопланктонтів починає знижуватися в результаті їх виїдання й відмирання.

Сезонна динаміка донних тварин. Сезонні коливання чисельності й біомаси донних тварин у першу чергу залежать від особливостей їхнього розмноження, росту й виїдання, а також від ряду абіотичних факторів, зокрема терміки водойм. Остання визначає час розмноження донних тварин як безпосередньо, так і через появу водоростей, якими харчуються пелагічні личинки бентичних організмів.

У континентальних водоймах різкі коливання чисельності й біомаси популяцій донних тварин можуть обумовлюватися масовим вильотом комах. У ставках і озерах, де на частку личинок комах доводиться нерідко більше половини всієї біомаси бентосу, його збідніння під час вильоту імаго часто носить спустошливий характер. Залежно від кількості генерацій у масових форм комах різкі зниження біомаси бентосу в таких водоймах бувають від 1 до 3-4 разів на рік.

 

11.7.3 Річна динаміка

 

Нерідко у водоймах або їхніх окремих ділянках протягом декількохроків відбуваються циклічні зміни чисельності й біомаси популяцій. Звичайно вони пов'язані з періодичними коливаннями інтенсивності сонячної радіації, багаторічними коливаннями рівня водойм, зі зміною їхньої солоності, кисневого режиму й деяких інших властивостей. Найбільш часта періодичність річних коливань чисельності у зв'язку зі змінами сонячної активності - 9-12 років. Наприклад, раз на 11-12 років тепла течія Ель-Ніньйо досягає берегів Перу, відтискуючи холодну Перуанську течію, і в цей час катастрофічно гинуть планктонні тварини й риби через брак кисню й помітне підвищення температури води. Нерідко річні коливання чисельності гідробіонтів не пов'язані з ритмікою геофізичних циклів. Це, зокрема, ті періодичні зміни, які виникають у результаті взаємодії популяцій жертви й хижака. Коли чисельність жертви досягає високих величин, умови харчування хижаків поліпшуються і їх у водоймі стає більше. Це збільшення веде до посилення виїдання жертви, її популяції стають менш численними й відповідно погіршуються умови відтворення хижака, у результаті чого його чисельність знову знижується. Подібна динаміка чисельності може виникати в популяціях промислових об'єктів як наслідок вилову. Коли їхня концентрація велика, видобуток стає особливо вигідним, і обсяг вилову зростає, обумовлюючи різке зниження промислового стада тварин. Якщо внаслідок інтенсивного вилову чисельність останніх різко знижується, промисел по необхідності припиняється й починається відновлення стада.

Річні коливання чисельності різкіше виражені у форм із коротким життєвим циклом. У видів з довгостроково існуючими пелагічними личинками чисельність популяцій менш стійка, ніж в організмів із прямим розвитком або з нетривалою пелагічною стадією. Перші форми, що характеризуються високою плідністю, але разом із тим і малою життєстійкістю зародків, дають високу чисельність в роки зі сприятливими умовами й різке зниження в роки, несприятливі для розмноження.

 

11.7.4 Неперіодичні зміни

 

У ряді випадків чисельність і біомаса популяцій зазнають істотних змін, що не супроводжуються поверненням до вихідного стану. Такі неперіодичні зрушення насамперед обумовлюються ациклічними змінами режиму водойм, зокрема тими, які викликаються діяльністю людини -гідробудівництвом, водоспоживанням і водокористуванням, скиданням стічних вод та ін. Внаслідок зарегулювання стоку рік і відповідної зміни їхнього гідрологічного режиму популяції одних гідробіонтів зростають, інші стають менш численними або зникають зовсім. Зміна величини стоку істотно відбивається на чисельності популяцій, що живуть у ділянках морів, де визначним є вплив річкових вод. Характерні ациклічні зміни чисельності   популяцій   гідробіонтів   спостерігаються   в   озерах зпідвищенням їх трофності. В цьому випадку поступово знижується чисельність оксифільних форм аж до повного випадіння деяких з них, у той час як популяції організмів, менш вимогливих до кисню, але тих, що потребують більших кількостей їжі, стають численнішими. Різкі зміни чисельності й біомаси популяції гідробіонтів відбуваються внаслідок біологічного забруднення або акліматизації, зокрема стихійної.

 

Питання для самостійного вивчення

1.    Загальні уявлення про популяції гідробіонтів.

2.    Структура популяцій.

3.    Внутріпопуляційні відносини.

4.    Функціональні особливості популяцій.

5.    Відтворення популяцій.

6.    Смертність і виживаність особин в популяціях гідробіонтів.

7.    Особливості росту популяцій.

8.    Динаміка чисельності і біомаси популяцій.

 

12 ГІДРОБІОЦЕНОЗИ

 

Під біоценозом (гідробіоценозом) розуміється біологічна система, що складається з популяцій декількох видів, що населяють певну ділянку життєвої арени (біотоп, або екотоп), що утворюють функціональну єдність і здійснюють у взаємодії з неживою природою колообіг речовин з використанням енергії, що надходить ззовні. Біоценоз і біотоп перебувають у єдності один з одним і не можуть розглядатися як два взаємодіючих компоненти, будучи двома сторонами єдиного цілого -екосистеми, взаємозалежними у своєму розвитку; біотоп є одночасно й ділянкою життєвої арени, і сукупністю умов існування для своїх мешканців. Біоценози як форми організації життя виникли й розвивалися, історично видозмінюючись у процесі становлення біотичного колообігу на Землі.

Звичайно біоценози складаються з автотрофів і гетеротрофів, рідше -тільки із останніх і тоді є системами, що існують за рахунок енергії алохтонної (що надходить ззовні) ОР. У першому випадку біоценози можна назвати функціонально повночленними. У ряді водойм біоценози, будучи функціонально повночленними, у значній мірі існують за рахунок енергії ОР, що надходять із водозбірної площі, тобто тих, що продукуються наземними екосистемами. Висловлюється думка, що крім авто- і гетеротрофів доцільно виділяти ще одну функціональну групу, яку варто розглядати як особливий компонент функціонально повночленних біоценозів. Це азотфіксатори, що забезпечують зв'язаним азотом автотрофів,      і      представлені      синьо-зеленими, сапротрофами

(вільноживучими бактеріями), біотрофами (бактеріями й актиноміцетами, симбіотично пов'язаними з автотрофами).

Вкрай характерно для біоценозів проникнення їхніх елементів у сусідні угруповання, і навпаки. У зв'язку із цим межа між окремими біоценозами звичайно не буває різкою, і в місці їхнього зіткнення існує деяка перехідна зона, що одержала назву екотон. Часто вона характеризується населенням більш різноманітним і рясним, ніж у суміжних біоценозах. Тенденція до збільшення різноманіття й численності населення на стику угруповань одержала назву крайового ефекту.

У порівнянні з популяціями біоценоз як система вищого рангу інтегрований менш жорстко. Його цілісність проявляється у функціональній і структурній єдності всієї сукупності популяцій так, що зміна одного з компонентів негайно відбивається на стані всієї системи. Між структурно-функціональними вузлами біоценозу існує складна кореляція з використанням зворотних зв'язків, що забезпечує стійкість системи в умовах деформуючих впливів зовнішнього середовища, якщо вони не виходять за межі регуляторних можливостей біоценозу. Такі умови складаються далеко не завжди, тому біоценози не можна відносити до систем з високим ступенем саморегуляції, що часто проявляється лише в здатності змінюватися в певній послідовності, існувати в рівноважно-змінному стані.

Як усяка біологічна система, біоценоз являє собою спільність взаємодіючих один з одним елементів, що по своїх властивостях не дорівнює сумі властивостей її елементів. Взаємодія окремих елементів при всій його складності скоординовано таким чином, що забезпечує динамічну стійкість системи за рахунок регулювання інтенсивності окремих біоценотичних процесів. Самовідтворення гідробіоценозів здійснюється у формі колообігу речовин і самовідновлення системи із продуктів її руйнування з використанням енергії, що надходить ззовні. Одним з об'єктивних критеріїв самостійності біоценозу може служити перевищення обсягу колообігу речовин усередині угруповання над обсягом зовнішнього обміну. Внутрішньобіоценотичний обмін не тільки абсолютно, але й відносно зростає зі збільшенням біомаси й розширенням просторових границь угруповання. Чим більше енергії проходить через біоценоз, тим вище його стійкість. Під нею розуміється збереження біоценозами структурно-функціональної організації, включаючи той випадок, коли спостерігається циклічна закономірно повторювана зміна станів угруповання, зокрема, відповідно до геофізичних циклів. Той самий біоценоз, залишаючись самим собою, виглядає й функціонує по-різному навесні, улітку, восени й узимку, удень і вночі. Такі циклічні зміни біоценозів на тлі періодичної зміни зовнішніх умов розглядаються як явище екосистемне.

12.1 Структура гідробіоценозів

 

Структурованість угруповань виражена в трьох основних планах. Насамперед, це певний компонентний склад біоценозу - набір і кількісне співвідношення різних видових популяцій, життєвих форм (біоморф) і інших структурних елементів. Другий план структурованості - той або інший просторовий розподіл окремих елементів. Третя форма її -сукупність всіх зв'язків, у першу чергу ланцюгів і циклів харчування, топічних, форичних і інших взаємодій.

Структура біоценозів може мати різний ступінь складності, що, зокрема, характеризується числом елементів у системі, упорядкованістю їхнього співвідношення й розподілу. Для оцінки ступеня структурованості біоценозів Мак-Артуром в 1955 г. запропоновано використовувати загальновідому формулу К. Шенона, що визначає інформативність (ступінь упорядкованості) системи (Н).

 

12.1.1 Трофічна структура

 

Коли мають на увазі трофічну роль, що відіграють гідробіонти в біоценозі, то серед них виділяють автотрофів - продуцентів (фотосинтетики й хемосинтетики), гетеротрофів - макроконсументів (головним чином тварини) і мікроконсументів або редуцентів (переважно бактерії, актиноміцети, гриби). Консументи, що безпосередньо харчуються продуцентами або продуктами їхнього розпаду, утворюють другий трофічний рівень біоценозу. Третій трофічний рівень виникає в біоценозі, коли в ньому присутні популяції гідробіонтів, що живуть за рахунок поїдання організмів другого трофічного рівня, і т.д. Організми другого, третього й наступного трофічного рівнів відповідно називаються консументами першого, другого й наступного порядків. Шлях, по якому ОР продуцентів переміщується з одного трофічного рівня на іншій, називається трофічним ланцюгом. Сукупність харчових ланцюгів у біоценозі утворює його трофічну мережу. У харчовій мережі розрізняють ланцюги виїдання й розкладання. Перші будуються на основі голозойного харчування, коли тварини використовують у їжу або живі організми -пасовищні ланцюги, або продукти їхнього руйнування - детрит - детритні ланцюги. Ланцюги розкладання утворюються в результаті життєдіяльності бактерій, грибів і інших мікроорганізмів, що мінералізують ОР. Своєрідні ланцюги харчування виникають на основі осмотичного харчування розчиненими ОР, властивого багатьом безхребетним й хребетним тваринам до риб включно, гетеротрофним гідробіонтам, а також ряду фототрофів з тим чи іншим ступенем гетеротрофності. Співвідношення потужності різних ланцюгів харчування в біоценозі добре відбиває особливості  його  структурно-функціонального  вигляду.  В трофічніймережі угруповань оліготрофних водойм переважають пасовищні ланцюги: мікроорганізмів мало й ланцюги розкладання виражені слабко. З підвищенням трофності вод все більше відносне й абсолютне значення здобувають детритні й редуцентні ланцюги. Останні стають майже єдиними в угрупованнях, що існують в умовах різкого дефіциту кисню й достатку мертвої ОР. З переходом від одного трофічного рівня до наступного чисельність і загальна біомаса особин нерідко знижуються, тому що на кожному щаблі трансформації ОР відбувається його втрата. У результаті утворюється так звана піраміда чисел і піраміда біомас, що характеризують ступінь зменшення кількості організмів з переходом від одного трофічного рівня до іншого. Оскільки дрібні організми при даній біомасі звичайно створюють більше ОР, ніж існуючі разом з ними великі, то не завжди піраміда біомас закономірно звужується до вершини. Наприклад, при відносно низькій біомасі водорості можуть утворювати таку кількість ОР, за рахунок якого здатна існувати популяція тварин з більшою сумарною біомасою. Подібні порушення виключаються, якщо порівняння вести за енергетичним принципом. Енергія, що трансформується на першому трофічному рівні, завжди буде більшою, ніж на другому; ще меншою вона виявиться на третьому й наступному рівнях. Характеристикою трофічної структури біоценозу може служити співвідношення в ньому кількості організмів різних трофічних рівнів, співвідношення форм із різними типами харчування, число трофічних зв'язків та ін. Харчова структура найбільш проста, коли всі особини даного трофічного рівня належать до однієї трофічної групи або ж організми інших трофічних угруповань грають у ньому дуже малу роль. Найбільш складна харчова структура біоценозів, в яких форми з різними типами харчування численні й представлені подібною кількістю особин.

Кількісну оцінку складності харчової структури біоценозів можна дати в одиницях інформації, зокрема стосовно до розмаїтості ланцюгів і типів живлення. У першому випадку трофічна структура буде тим складніше (різноманітніше), чим більше в біоценозі трофічних рівнів і чим більш схожа кількість організмів, що належать до кожного з них. У другому випадку різноманіття біоценозу виявиться прямою функцією числа типів харчування й ступеню рівнопредставленості організмів з різними типами харчування. На ряді прикладів встановлено, що чим вище біомаса біоценозу (тобто чим більше їжі в біотопі), тим одноманітніше його харчова структура. Із просуванням у тропіки зменшується кількість їжі, біомаса біоценозів падає й одночасно підвищується трофічне різноманіття. Насамперед, біоценози високих широт мають не настільки розгалужену харчову мережу, як у тропічній зоні, причому окремі харчові ланцюги вкрай нерівні за потужністю. Крім цього, харчові ланцюги в тропіках звичайно значно довші, нерідко утворені чотирма-п'ятьома ланками, у той час як для високих широт більш характерні 3-4-членніланцюги. Нарешті, типи харчування тварин тропіків більш різноманітні, ніж у високих широтах. Помітно спрощується трофічна структура біоценозів з підвищенням кормності водойм. Подібна картина простежується й у випадку різкого збідніння фауни, що викликається крайніми умовами існування. Наприклад, у гіпергалінних водоймах, де в масових кількостях живуть тільки джгутикові Dunaliella salina і їхній споживач рачок Artemia salina, інформація трофічної структури наближається до 0 (Куяльницький лиман). Чим збалансованіше біоценози, тим складніше їхня харчова структура.

 

12.1.2 Видова структура

 

До складу кожного біоценозу входить деяке число видів, кожний з яких представлений популяцією тієї або іншої величини. Число видів і їхня численність характеризують видову структуру біоценозів. Хоча до складу останніх входить, як правило, багато видів, тільки один або трохи різко виділяються по своїй біомасі й чисельності. Види, представлені в біоценозі найбільшою біомасою і числом особин, називаються домінантними, лідируючими або видами-едифікаторами (edifice - творення), ті що трохи поступаються їм - субдомінантними, інші - другорядними й зовсім рідкі -випадковими. Оцінка значення виду в біоценозі залежить від вибору показника численності. Вид може виявитися домінантним по біомасі, але субдомінантним або навіть другорядним по чисельності. У біоценозі відносно вище значення по чисельності в популяцій, дрібнимх організмів, по біомасі - у форм із великими особинами. Щоб дати оцінку ролі видів відразу по двом показникам, іноді використовують середнє геометричне із чисельності й біомаси. Останнім часом все частіше ступінь домінантності виду оцінюють по тій ролі, яку він відіграє в трансформації речовин і енергії. Частка домінуючого виду в біоценозі звичайно тим вище, чим кількісно більше біоценоз.

Однією з характеристик видової структури біоценозу є видове різноманіття (ВР) - число видів, віднесене до одиниці простору або числу особин. Для обчислення цього показника використовуються різні індекси ВР. Наприклад, мірою складності видової структури може служити інформаційний індекс К. Шеннона. Крім цього показника використовуються багато інших, що враховують як число видів у біоценозі, так і рівномірність їхньої кількісної представленості (еквітабільності). Показники ВР, що дозволяють порівнювати біоценози по видовому багатству й еквітабільності, певною мірою являють собою кількісне вираження біоценотичного принципу А. Тинеманна, відповідно до якого при сприятливих умовах середовища число видів велике, але кожний представлений невеликим числом особин. У цьому випадку показник   ВР   виявляється   найбільш   високим.   Коли середовищенесприятливе, видів стає мало, численність деяких з них дуже висока, а інших - мала, показник ВР знижується. У ряді випадків простежене зниження індексу ВР біоценозів з підвищенням трофності озер і ставків. В невеликих водоймах, наприклад у ставках з одноманітною фауною, але високою щільністю населення, видова структура біоценозів менш складна, чим у великих озерах і морях. Внесення біогенів супроводжується зменшенням ВР фітопланктону; протилежну дію має зниження освітленості. Все це добре ілюструє те загальне положення, що інформація зростає, коли послабляється дія обмежуючих факторів. Інформація на одну особину звичайно різко знижується в сильно забруднених водоймах.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22 


Похожие статьи

О В Курілов - Гідробіологія конспект лекцій

О В Курілов - Гідробіологія