Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Засудженим особам гарантуються права і свободи громадян України з обмеженнями, встановленими кримінальним, кримінально-виконавчим законодавством та іншими законами. В правовій державі це повинно здійснюватися лише законом, а не відомчими актами. Звідси випливає, що акти Генеральної прокуратури, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ можуть і повинні регулювати питання лише організаційно-технічного характеру, визначати напрямки діяльності підвідомчих їм органів та установ, посадових осіб, котрі відносяться за законом до їх компетенції. На це вказувалося ще за радянських часів.

Частина 3 ст. 63 Конституції встановлює, що "засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встанов лені вироком суду". Передусім, потрібно звернути увагу на те, що обмеження прав засуджених військовослужбовців повинні встановлюватися лише законом. Не можуть встановлюватися обмеження прав громадянина підзаконними, в тому числі й відомчими, нормативними актами. Тим більше вони не можуть передбачатися вказівками посадових осіб органів виконання покарань. Уся діяльність персоналу стосовно поводження із засудженими військовослужбовцями повинна будуватися на неухильному дотриманні закону. Обмеження, крім того, можуть встановлюватися в інтересах забезпечення суворо визначеного кола соціально-політичних цінностей, наприклад захист основ конституційного ладу, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав і свобод інших людей. Ці підстави обмеження прав базуються на положеннях ряду міжнародних актів ООН. Є вони і в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Таки же чином вирішуються питання регламентації правового статусу різних категорій військовослужбовців в військовому законодавстві. Так, аналізуючи законодавство, стає зрозумілим, що військовослужбовці наділені такими ж правами і обов'язками, як і інші громадяни України, але з обмеженнями в правах та обов'язках які встановлюються законодавством стосовно несення військової служби. Права військовослужбовця і обмеження у них, більш детально перераховані в Розділі 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У найбільш загальному вигляді правовий статус засуджених можна визначити як засновану на загальному статусі громадян України і закріплену в нормативно-правових актах різних галузей права сукупність їх прав, законних інтересів і обов'язків, що залежать від призначеного виду кримінального покарання та поведінки в період його відбування. Зокрема, в ч. 4 ст. 7 КВК України встановлено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також КВК України, виходячи з порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Особи, які відбувають покарання, як громадяни держави Україна володіють правами і свободами, які згідно із ст. 3 Конституції визнаються найвищою соціальною цінністю. Це обумовлює наявність особливих вимог до нормативних актів, що закріплюють правовий статус засуджених, до обмежень їх загально-цивільних прав і свобод. Крім цього, закріпленняправового статусу засуджених визначає одночасно встановлення меж і форм діяльності персоналу установ і органів виконання покарань, іншими словами - гарантію забезпечення законності в його діяльності.

Виконання засудженими покладених на них обов'язків і реалізація належних їм прав і законних інтересів утворюють той правовий режим відбування покарання, який становить основу для досягнення поставлених перед покаранням цілей, у першу чергу - виправлення і ресоціалізацію засуджених. Ретельна регламентація правового статусу засуджених являє собою важливий інструмент їх правового та морального виховання, прищеплення поваги до закону, прав і законних інтересів інших осіб.

Нормативне визначення правового статусу осіб, які відбувають покарання, закріплено в главі 2 Кримінально-виконавчого кодексу України. Ніяких спеціальних елементів правового статусу військовослужбовців, які відбувають покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, даними нормами не передбачено. Разом з тим правовий статус військовослужбовців сам по собі характеризується як специфічний в порівнянні з загальногромадянським, а зумовлене особливостями військової служби обмеження їх деяких прав та свобод в відповідності до законодавства компенсується пільгами, більшості з яких засудженні військовослужбовці також не позбуваються.

Відповідно до положень КВК, покарання засуджених осіб, в тому числі і військовослужбовців, виконуються відповідно до положень КВК, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Для виконання покарання стосовно військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України.

При цьому важливо, щоб не тільки на нормативнім рівні, але і на практиці характер обмеження прав засуджених військовослужбовців відповідав загальній системі кримінальних покарань, які знаходяться в встановленій послідовності в залежності від рівня їх каральної суворості. Тобто тримання військовослужбовців в дисциплінарному батальйоні не повинно бути суворіше звичайних умов в виправній колонії загального режиму для повнолітніх осіб чоловічої статі.

В відповідності до міжнародних стандартів до основних прав віднесено перш за все право засудженого на отримання інформації про свої права та обов'язки, про умови відбування покарання. Командування дисциплінарного батальйону зобов'язане надати засудженому вказану інформацію, а також ознайомити його зі змінами порядку та умов відбування покарання.

Особливість роз'яснення законодавства в дисциплінарному батальйоні пов'язана з тим, що постійний склад дисциплінарного батальйону не завжди приймає до уваги особливості особи кожного військовослужбовця, специфіку його військової підготовки, реакцію на ситуацію, яка склалася навкруги, що нерідко ускладнює взаємовідносини між ними.

Для забезпечення даного права в перші дні перебування в дисциплінарному батальйоні засудженого військовослужбовця йому проводиться роз'яснення правил поводження на території даної військової частини, ознайомлення з умовами перебування на території дисциплінарного батальйону, зі своїми правами та обов'язками.

Таким чином, визнання засудженого військовослужбовця до тримання в дисциплінарному батальйоні суб'єктом прав і обов'язків, визначення кола цих прав і обов'язків, є необхідною умовою дотримання законності, а також дозволяють встановити правильний підхід до засудженого під час відбування ним покарання для надання на нього як карального, так і виховного впливу.

 

Науковий керівник: завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін юридичногофакультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, д.ю.н., професор Трубников Василь Михайлович.

 

 

ВНУТРІШНЯ СТРУКТУРА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ: УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ

 

Волкова Дарія Євгенівна

асистент кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія» е-mail : moryachka7@mail.ru

 

Ключові слова: громадські організації, об'єднання громадян, статути громадських організацій, внутрішні органи громадських організацій.

 

Розгляд стандартів світового рівня, які мають відношення до громадських організацій, привертають увагу до того факту, що вони є надзвичайно різноманітними. Деякі з них регламентують свободу асоціацій взагалі (Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.). Деякі присвячено окремим аспектам свободи асоціацій і членства в громадських організаціях певних категорій осіб (Конвенція про права дитини 1989 р., Конвенція про права інвалідів 2006 р.). Проте на світовому рівні не існує стандартів про внутрішню структуру громадських організацій.

На нашу думку, це може бути зумовлено або утрудненістю узагальнення світового досвіду у цій сфері, або недоцільністю узагальнення світового досвіду у цій сфері.

Наразі громадські організації є вагомим чинником розвитку громадянського суспільства у кожній демократичній державі. Їх підтримують як спеціальні фонди - через надання грантів, так і окремі юридичні і фізичні особи, - жертвуючи кошти, працюючи волонтерами. Навряд чи така увага до функціонування громадських організацій протягом останніх десятиріч ніколи не трансформувалася б у відповідне дослідження, а результати дослідження - у сформульовані стандарти. Отже, доходимо висновку про недоцільність узагальнення світового досвіду про внутрішню структуру громадських організацій.

Тим не менш, на наднаціональному рівні відповідні стандарти існують. До них належать два європейських документи - Фундаментальні принципи статусу неурядових організацій в Європі, прийняті учасниками багатосторонньої зустрічі, організованої Радою Європи 5 липня 2002 р., із Пояснювальним меморандумом до них [1] (далі - Фундаментальні принципи) і Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо правового статусу неурядових організацій у Європі CM/Rec(2007)14 [2] (далі -Рекомендація).

Обидва акти не є міжнародними договорами, тобто не передбачають ратифікацію і послідуюче чітке виконання їх норм відповідними державами. Зважаючи на це, а також на висунуту вище тезу про недоцільність узагальнення світового досвіду про внутрішню структуру громадських організацій, спробуємо надати відповідь на питання «У зв'язку з чим виникла необхідність у європейських стандартах внутрішньої структури громадських організацій?». Відповідь здається очевидною. По-перше, євроінтеграційні процеси тягнуть за собою певну уніфікацію норм законодавства країн - членів Європейського Союзу (ЄС), та тих держав, які прагнуть такого членства (в останні роки національне законодавство держав-членів ЄС все частіше іменують «муніципальним» - по відношенню до права ЄС). По-друге, процеси уніфікації та водночас - подальшої демократизації законодавства для багатьох європейських   країн   є   утрудненими.   Це   особливо   стосується   держав колишньогосоціалістичного табору, де інколи була втрачена наступність демократичних традицій, у т.ч. стосовно громадських організацій.

Обидві тези є релевантними, коли йдеться про громадські організації в Україні. У зв'язку із цим, доцільно дослідити, які зміни до національного законодавства можуть бути внесені для подальшого вдосконалення їхнього функціонування. Дослідники відмічають, що «неможливо не враховувати ... такий стратегічний напрям розвитку Української держави, як входження до Європейського Союзу, що актуалізує необхідність дослідження системи джерел прав у зв'язку з підвищенням ролі міжнародних і регіональних (інтегративних) правових норм» [3, с. 111].

Громадські організації мають виконувати вимоги Закону України «Про об'єднання громадян», який передбачає, у т.ч., їхню внутрішню структуру:

-  п. 3 ст. 6 передбачає наявність обов'язкового членства в громадській організації («всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання»). Вимоги щодо членства закріплюються імперативною нормою, а отже - є обов'язковими;

-  п. 3 ст. 6 передбачає також обов'язковість регулярного проведення зборів всіх членів або представників членів («всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання»). П. 1 ст. 26 передбачає, що вищими статутними органами управління можуть бути «загальні збори, конференції, з'їзди тощо». Таким чином, вимоги щодо наявності таких органів закріплюються імперативною нормою, а отже - є обов'язковими;

-  п. 4 ст. 6 передбачає наявність «керівництва» - тобто, керівник не може бути одним-єдиним наявним в організації органом, керуючи нею одноособово («об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати»). Вимоги щодо членства і наявності такого органу, як загальні збори членів громадської організації або їх представників, закріплюються імперативною нормою, а отже - є обов'язковими [4].

На практиці внутрішня структура громадських організацій в Україні складається з вищого керівного органу (зборів, конференції, з'їзду тощо), правління, яке вирішує питання, що не входять до компетенції зборів, а також директора, який організує виконання рішень зборів та правління. Крім того, можливим є найом працівників, які складатимуть апарат громадської організації. П.4 ст. 7 Закону «Про об'єднання громадян» передбачає, що «на працівників апарату об'єднань громадян поширюється законодавство про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування» [4].

У тексті європейських стандартів перш за все привертає увагу термінологія. Зазначимо, що вона також може бути предметом перегляду в процесі уніфікації законодавства. Зокрема, в двох аналізованих стандартах мова йде про «неурядові організації», у той час як у Законі «Про об'єднання громадян» - про «громадські організації». І Рекомендація, і Фундаментальні принципи у перших статтях підкреслюють, що до неурядових організацій не належать політичні партії.

Це одразу привертає увагу до того факту, що внутрішня структура зокрема, і інші питання створення і функціонування громадських організацій в Україні регламентуються Законом «Про об'єднання громадян», який містить норми, спільні для громадських організацій і політичних партій.

Недоцільність і неплідність такого підходу підтверджується тим, що 5 квітня 2001 р. було прийнято Закон «Про політичні партії в Україні» - майже такий же самий за обсягом, як Закон «Про об'єднання громадян», але присвячений виключно політичним партіям [5]. Констатуємо також відсутність аналогічного закону для громадських організацій, і численні спроби його прийняти. Так, урядовий Проект Закону «Про громадські організації» № 3371від 14 листопада 2008 р. було відкликано [6]; депутатський Проект Закону «Про громадські організації» № 7262 від 18 жовтня 2010 р. [7] і альтернативний, також депутатський, проект № 7262-1 від 1 листопада 2010 р. [8] знаходяться на розгляді у Верховній Раді України. До речі, проект Закону України «Про громадські організації» (реєстраційний номер 7262 від 18 жовтня 2010 р.), як зазначено у Пояснювальній записці до нього, створено «з урахуванням досвіду законодавчого забезпечення функціонування неурядових організацій у провідних європейських країнах. Зокрема, законопроект опирається на чинний стан та практику розвитку громадського руху в Україні, а також на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі № CM/Rec(2007)14, прийнятих 10 жовтня 2007 року, а також - на Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі від 5 липня 2002 р.» [9].

Отже, законопроектна активність стосовно громадських організацій у Верховній Раді Україні, європейські стандарти про громадські організації є вагомими аргументами на користь необхідності окремого закону, який би регламентував створення і функціонування громадських організацій. Крім європейського досвіду, зазначимо, що передбачена вище обов'язкова внутрішня структура громадських організацій - наявність щонайменше вищого керівного органу, а також директора та правління, - є не завжди вдалою, особливо коли йдеться про громадські організації із місцевим статусом. Для них вона є дуже «громіздкою» і ускладненою.

Отже, з одного боку, Закон «Про об'єднання громадян» відповідає п. 8 Фундаментальних принципів і п. 7 Рекомендації, у яких йдеться про те, що неурядові організації, які є юридичними особами, повинні мати ту саму правоздатність і можливості, як і інші юридичні особи. Адже законодавство України містить вимоги до внутрішньої структури акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, юридичних осіб інших організаційно-правових форм.

З іншого боку, при створенні юридичної особи є можливість обрати організаційно-правову форму, яку засновники вважають найбільш прийнятною для досягнення поставлених цілей. Однак, засновники громадських організацій в Україні такого права позбавлені. У цій частині національне законодавство поки що не приведене у відповідність з п. 8 Фундаментальних принципів і п. 7 Рекомендації.

Європейські стандарти виходять із наявності у законодавстві можливості утворити один із щонайменше двох видів неурядових організацій - таку, що базується на принципі членства, і таку, що не дотримується цього принципу.

Для усіх неурядових організацій європейські стандарти передбачають обов'язкову наявність тільки одного органу неурядових організацій - «вищого керівного органу» (ч. d п. 9 Рекомендації, ч. с п.18 Фундаментальних принципів). Відповідно до Рекомендації, також необхідно зазначити періодичність засідань цього органу, процедуру проведення його засідань та спосіб, яким даний орган затверджує фінансові і інші звіти. Фундаментальні принципи передбачають обов'язкову наявність у статуті неурядової організації інформації про частоту засідань керівного органу, порядок скликання таких засідань, і не спосіб (як Рекомендація), а порядок затвердження керівним органом фінансових та інших звітів, а також - свободу керівного органу визначати адміністративну структуру організації.

Як бачимо, за європейськими стандартами вищим керівним органом неурядової організації не обов'язково мають бути збори, конференція, з'їзд тощо. Згадка про деякі з цих органів з'являється лише коли йдеться про неурядові організації, основані на членстві. Згідно з Рекомендацією і Фундаментальними принципами, вищим органом такої організації має бути її членський склад (п.19, п.20) - без можливості проведення конференції.

У європейських стандартах встановлена ще одну вимогу - «особи, які відповідають за управління неурядовою організацією, основаною на членстві, мають обиратися чи призначатися вищим керівним органом або органом, якому він делегував цю задачу». Що ждо управлінського персоналу неурядової організації, не основаної на членстві, то він має призначатися у відповідності із статутом (п.46 Рекомендацій). Аналогічним є зміст п. 43 Фундаментальних принципів.

Резюмуємо: дослідження міжнародних стандартів про внутрішню структуру громадських організацій виявило, що вони: мають регіональний (європейський) характер і не є міжнародними договорами; містять рекомендації виключно для громадських організацій (а не для громадських організацій і політичних партій одночасно, як в Україні); є більш гнучкими, ніж чинне національне законодавство.

 

Література.

1.   Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі
(Прийнято учасниками багатосторонньої зустрічі, організованої Радою Європи) Страсбург, 5
липня
2002 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi?nreg=994_209&p=1282279540530744

2.   Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо правового статусу неурядових організацій у Європі № CM/Rec(2007)14. Неофіційний переклад [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.minjust.gov.Ua/0/23578

3.  Общетеоретическая юриспруденция : учебный курс : учебник / под ред. Ю.Н.Оборотова. - О. : Феникс, 2011. - 436 с.

4.  Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст.504.

5.  Про політичні партії в Україні : Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 23. - Ст. 118.

6.  Про громадські організації: Проект Закону України, реєстраційний номер 3371 від 14 листопада 2008 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=33677

7.  Про громадські організації: Проект Закону України, реєстраційний номер № 7262 від 18 жовтня 2010 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=38784

8.  Про громадські організації: Проект Закону України, реєстраційний номер 7262­1 від 1 листопада 2010 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=38911

9.    Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про громадські організації» (реєстраційний номер 7262 від 18 жовтня 2010 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3 511=3 8784&pf35401=175009

 

Науковий керівник: професор кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія», д.ю.н., доцент Мішина Наталя Вікторівна.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа