Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 14

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

 

 

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ КОНСТРУКЦІЇ «ЗАСІБ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ»

 

Волощенко Ольга Михайлівна

аспірант юридичного факультету Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна e-mail: voloschenko.olya@mail.ru

Ключові слова: ознаки засобів індивідуалізації товарів та послуг, новизна, охороноздатність, оборотоздатність, правові засоби індивідуалізації товарів та послуг.

 

Сучасний етап правових знань характеризується неоднозначністю поглядів та тверджень на предмет визначення термінологічних конструкцій щодо єдиного розуміння терміну, який здатен об'єднати усі позначення для товарів та послуг.

Загальнотеоретичні підходи щодо визначення необхідної термінології сфери позначення виготовлених товарів і запропонованих послуг характеризуються плюралізмом поглядів, який в свою чергу обумовлений новозаявленістю зазначених об'єктів у системі праві інтелектуальної власності.

І. Зенін, зазначав, що позначення товарів в повній мірі є засобами індивідуалізації товарів, їх реклами і гарантії їх якості, тобто знаряддям їх безпосередньої конкурентної боротьби за споживачів. При чому індивідуалізація розглядається автором як невід'ємна ознака товарів, в якості предмету цивільно-правового договору та критерій поділу товарів на наявні (готові) та «майбутні». [1, с.97 , с. 145]

В умовах сучасності досить відмінним є погляд С. Сударикова, на предмет визначення терміну, який охоплює усі позначення товарів. Специфіка його погляду на такі позначення відображається у категорії «маркетингові позначення» під якими він розуміє «вказівку на учасників ринкових відносин, а саме, виробників та виготовлених ними товарів» Автор зазначає, що, зазвичай, у системі права інтелектуальної власності маркетингові позначення називаються способами індивідуалізації. Використання поняття «маркетингові позначення» є більш пріоритетним ніж «спосіб індивідуалізації», оскільки воно відображає ринкове призначення та суть таких позначень. [2, с. 224] На наш погляд, природа такого визначення має суто економічний характер. Разом з тим, дослідження складових термінологічної конструкції «маркетингові позначення» свідчить про недостатню універсальність використання останньої з точки зору обмеження не тільки юридичної, але й економічної природи позначень товарів та послуг.

Загальнотеоретичні підходи визначення поняття «маркетинг» зазвичай зводяться до того, що вищезазначений термін охоплює певний вид людської діяльності або соціальний процес спрямований на задоволення потреб відповідних груп суб'єктів. Тобто, зроблена вказівка на те, що позначення товарів та послуг є маркетинговими не універсальне тому, що по суті таке позначення не є певним процесом і навіть не відображає вид людської діяльності, а, власне, є результатом процесу створення інструменту впізнання відповідних груп суб'єктів. Якщо підходити з тієї точки зору, що єдиним середовищем функціонування таких позначень є ринок, то в даному випадку простежується можливість застосування такої термінологічної конструкції. В перекладі з англійської слово «market» означає ринок. Однак, на наш погляд, в такому підході спостерігається певне обмеження. Позначення товарів та послуг - це засіб, який спрямований на конкретно-визначеного суб'єкта - споживача. Успіх існування такого позначення напряму залежить від його здатності запам'ятовуватись та сприйматись споживачами, як таке, що індивідуалізує відповідний товар з-поміж інших. Тому термінологічна конструкція «маркетингове позначення» не здатна в повній мірі охопити сторону суб'єктивного сприйняття і обмежується лише середовищем обігу товарів.

В умовах сучасності простежується тенденція, що найбільш вживаним узагальнюючим словосполученням по відношенню до позначень товарів та послуг є «засіб індивідуалізаціїї». Така термінологічна конструкція є найбільш оптимальною. Це обґрунтовується шляхом з'ясування змісту складових термінів вищезазначеного словосполучення на предмет їх відповідності меті практичного застосування позначень товарів та послуг

Відповідно до тлумачного словника С. Ожегова, Н. Шведової значення слова «індивідуальний» трактується як «відмінний характерними ознаками від інших».[3] Словникбізнес-термінів визначає словосполучення «індивідуалізація продукту», як стратегію надання продукту характеристик, які відрізняють його від аналогічних продуктів, що випускаються конкурентами. [4]З точки зору економічної природи позначень товарів та послуг конструкція «засіб індивідуалізації» є оптимальною, однак, в ході подальшого дослідження основних ознак засобів індивідуалізації товарів та послуг вона доповниться правовим змістом.

Стосовно рівня творчого внеску у процес створення засобів індивідуалізації товарів та послуг визначена тенденція до того, що вищезазначені об'єкти володіють дуже низьким рівнем творчості або взагалі ніякого відношення до творчості не мають. Це є цілком виправдано. Для об'єктів права інтелектуальної власності творчість являється чи не найважливішою ознакою набуття охороноздатності. Однак якщо, наприклад, для об'єктів авторського та патентного права творча діяльність є природно-необхідною умовою, та втіленням особливостей світогляду і моральних якостей авторів, то у процесі створення позначення, яке індивідуалізує товар або послугу перевага надається не творчому а асоціативному підходу. Засіб, який індивідуалізує товар або послуги повинен володіти такими якостями, як простота розпізнавання та здатність викликати асоціації з корисними властивостями, функціональним призначенням а в деяких випадках і з унікальністю товарів або послуг.

Творчість - це інтелектуальна діяльність людини, що призводить до створення якісно нового результату. Наявність новизни для засобів індивідуалізації товарів та послуг дійсно є необхідною умовою для отримання правової охорони. Відштовхуючись від вищезазначеного твердження про зв'язок «творчість-новизна» можна дійти висновку, що в деякій мірі процес створення засобів індивідуалізації товарів та послуг характеризується певним рівнем творчості. Однак ми переконані у протилежному. Для об'єктів промислової власності існування такого критерію як новизна дійсно є необхідним та важливим критерієм. Наприклад, ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначає винахід новим, якщо він не є частиною рівня техніки, тобто не є частиною відомостей, що стали загальнодоступними у світі. Стосовно засобів індивідуалізації товарів та послуг законодавець не застосовує жодних вказівок на відповідність вимогам новизни таких об'єктів.

Наукова думка сучасності схильна до тієї позиції, що новизна засобу індивідуалізації розуміється не в абсолютному значенні як світова новизна, а у відносному, тобто позначення має бути новим щодо раніше зареєстрованих чи заявлених на реєстрацію засобів індивідуалізації у межах території відповідної держави щодо однорідних товарів чи послуг. [5, с. 887] Наявність новизни у засобах індивідуалізації обумовлюється, в першу чергу, природою та метою, з якою вони створюються.

Новизна засобів індивідуалізації полягає у розпізнавально-асоціативних якостях вищезазначених об'єктів та являється рушійним чинником реалізації товарів та надання послуг в умовах ринкової економіки сучасності. Тому створення таких засобів індивідуалізації для товарів та послуг, які б не повторювали або не нагадували уже створені, в рамках права, - це, власне, зацікавленість самих же власників прав на засоби індивідуалізації.

Таким чином, з точки зору інтелектуальних властивостей ми виключаємо рівень творчості з процесу створення засобів індивідуалізації товарів та послуг.

Основними ознаками при віднесенні засобів індивідуалізації товарів та послуг до об'єктів права інтелектуальної власності являються охороноздатність та оборотоздатність вищезазначених об'єктів.

У цивільному праві ознака оборотоздатності є загальнообов'язковою по відношенню до всіх об'єктів цивільних прав. Ст. 178 Цивільного кодексу України визначає оборотоздатність об'єктів цивільних прав наступним чином: «об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватись або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи». [6]

Характерно, що об'єктом права власності є матеріально-визначена річ. Однак, засоби індивідуалізації не можуть відчужуватися чи іншими способами переходити від однієї особи до іншої. Це обумовлюється тією обставиною, що засоби індивідуалізації товарів та послуг не володіють фізично-дотиковою формою. Однак, виключні права на такі засоби, а також матеріальні носії, в яких знаходять своє вираження товарні знаки та географічні зазначення, можуть відчужуватися чи іншим способом переходити від однієї особи до іншої (наприклад, шляхом укладання ліцензійного договору чи договору про відчуження виключних прав) [7, c.32-33] При чому, застосування до виключних майнових прав ознаки оборотоздатності є цілком доцільним. Адже ст. 177 Цивільного кодексу України передбачено майнові права як об'єкти цивільних прав.

Характерно, що охороноздатність засобів індивідуалізації товарів та послуг не має сталої визначеності елементів, і залежно від особливостей правових систем різниться критеріями надання. В країнах прецедентного права охороноздатність засобів індивідуалізації залежить від відомості, впізнанності відповідного позначення, в наслідок чого бренди володіють більшим рівнем охороноздатності в порівнянні зі звичайним товарним знаком. В Росії вирішальним критерієм при визначенні охороноздатності засобів індивідуалізації являється факт реєстрації відповідних позначень. [8, c. 33] Як наслідок, незареєстровані позначення, в тому числі бренди не отримують правової охорони.

Виходячи із вищезазначеного аналізу ознак можна зробити висновок, що правові засоби індивідуалізації товарів та послуг - це позначення або комбінації позначень, які не мають фізично-дотиковою форми, володіють ознакою новизни, яка проявляється у розпізнавально-асоціативних властивостях, використовуються суб'єктами господарювання з метою індивідуалізації власних товарів і послуг та пройшли процедуру правової реєстрації.

 

Література:

1.Зенин И.А. Гражданское и торговое право капиталистических стран [Текст] : Учебное пособие - М.: Изд-во МГУ, 1992. - 192 с.

2.Судариков С.А. Право интеллектуальной собственности [Текст] : учебник. -Москва: Проспект, 2011. - 368 с.

3.С. Ожегов, Н. Шведова Толковый словарь русского язика [Текст] / С. Ожегов - М., - 1992 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.ru/DIC/OZHEGOW/ozhegov_e_l.txt

4.Словарь бизнес-терминов. Академік.ру - 2001 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: dic.academic.ru/dic.nsf/business/5299

5.Цивільне право України. Загальна частина [Текст] : підручник / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Р.А. Майданика. - 3-тє вид., перероб. І допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010 -

976с.

6.Цивільний кодекс України [Текст] - Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. - 368 с.

7.Краткий коментарий к гражданскому кодексу Российской Федерации [Текст] / А.А. Гончаров, А.В.Маслов; отв. ред. и авт. предисл. - А.А. Гончаров. - М. : Волтерс Клувер,

2011. - 216 с.

8.    Елисеев А.Н., Шульга И.Е.Институциональный анализ интеллектуальной
собственности [Текст] Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 192 с. - (Учебники
экономического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова).

 

Науковий керівник: професор кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, д.ю.н., професор Стефанчук Руслан Олексійович

ТРУДОВА ПРАВОСУБ' ЄКНІСТЬ ВЛАСНИКА ПІДПРИЄМСТВА, УСТАНОВИ, ОРГАНІЗАЦІЇ АБО УПОВНОВАЖЕНОГО НИМ ОРГАНУ

 

Волько Анастасія Іванівна

студентка юридичного факультету IV курсу, 452 групи Чорноморського державного університету

імені Петра Могили e-mail: nastia.volko@gmail.com

 

Ключові слова: трудова правосуб'єктність, уповноважена особа, правове становище, роботодавець, керівник.

 

На сьогодні правове становище уповноваженої власником на управління службової особи тісно пов'язане з правовим статусом підприємства. На державному підприємстві становище директора є подвійним, що проявляється у тому, що, з одного боку, він є членом трудового колективу, а з другого - органом підприємства, яке створене на базі загальнодержавної власності. Це зобов'язує керівника відстоювати інтереси як колективу, так і держави, які не завжди збігаються.

Метою даного дослідження є науково-теоретичне дослідження розуміння категорії «правосуб'єктність» у трудовому праві як одного з ключових понять, яке вживається у сучасній правовій доктрині для позначення правового статусу учасників трудових відносин. Відтак, від ефективності побудови сучасної конструкції трудової правосуб'єктності залежить ефективність правового регулювання трудових відносин і, зрештою, трудового права як самостійної галузі права.

Правосуб'єктність власника підприємства, установи, організації

Для того щоб громадянин України став працівником, він повинен вступити в трудові відносини з власником засобів виробництва або із створюваними ним підприємствами. Саме власник засобів виробництва, незалежно від того, чи буде це держава, кооператив, громадська організація, громадянин чи група громадян, має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Використання його виробничої діяльності може здійснюватись із застосуванням праці громадян за умови, що їм будуть забезпечені соціальні та економічні гарантії, встановлені в законі.

Держава розподіляє майно між своїми органами, які для виробничої діяльності у встановленому порядку можуть створювати підприємства, установи, організації, що набувають статусу юридичної особи. Створена юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном відповідно до затвердженого статуту чи положення. Для управління підприємствами, установами, організаціями державний орган, якому виділено майно, призначає керівника, з яким укладається контракт як особлива форма трудового договору. Ця службова особа здійснює управління на засадах єдиноначальності, що забезпечує єдність волі багатьох людей тоді, коли необхідно організувати виробничий процес для виконання певних завдань. Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства чи організації. При цьому власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника. Керівнику належить також право самостійно вирішувати питання про прийом на роботу своїх заступників, керівників та спеціалістів підрозділів апарату управління і структурних підрозділів, а також про їх звільнення. Але навіть у тому разі, коли підприємство чи організація є державним утворенням, це не дає підстави стверджувати, що керівник та інші службові особи перебувають на державній службі. [1,C.77]

Правосуб'єктність фізичної особи - підприємця

Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу Законів про працю України" від 5 липня 1995 р. (Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №28. - Ст. 204) вперше у КЗпП як роботодавців було визнано фізичних осіб, хоча ще до внесення змін і доповнень у ст. 21 та інші статті КЗпП зазначеним Законом, в нормативно-правових актах про роботу за сумісництвом, прийнятих у 1993 році, роботодавцями визнавались підприємство, установа, організація або громадянин. [2,С.18]У п. 1 Положення про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, вперше вказувалось, що громадянином як роботодавцем може виступати підприємець, приватна особа. Разом з тим, визнаючи фізичну особу стороною трудового договору, чинний КЗпП зорієнтований на регулювання праці найманих працівників, зайнятих на підприємстві, в установах, організаціях. Доцент П.Д. Пилипенко у монографії "Проблеми трудового права", аналізуючи правове становище фізичних осіб як роботодавців, умовно розподіляє їх на дві групи: 1) фізичні особи, які можуть реалізувати своє право найму на роботу. [3,С.182]

Однак використання праці інших осіб не передбачає одержання доходів (громадяни (власники), які використовують найманих працівників для роботи в домашньому господарстві, для догляду за малими дітьми, важко хворими членами сім'ї тощо); 2) фізичні особи - роботодавці, вид занять яких потребує використання найманої праці. Здебільшого суспільно-корисна діяльність таких роботодавців пов'язана з одержанням доходу. Їхнє право найму робочої сили додатково непередбачене відповідними нормативними актами. [4,С.97]

Нині фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи і фізична особа, яка використовує працю громадян для особистого обслуговування, зобов'язані вести трудові книжки на працівників, котрі працюють у них за трудовим договором. Запроваджена обов'язкова письмова форма трудового договору між працівником і фізичною особою - роботодавцем (ч. 1 ст. 24 доповнена новим шостим пунктом) з обов'язковою реєстрацією такого трудового договору у державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України. [5,С.88]

Міжнародне та українське законодавче закріплення роботодавця

У зарубіжному трудовому праві не застосовується термін "власник або уповноважений ним орган". Сторонами індивідуального трудового правовідношення є найманий працівник і роботодавець (підприємець). Як пише І.Я. Кисельов, "роботодавець" -термін, вживаний в Німеччині та в ряді інших країн; "підприємець" - термін, вживаний головним чином в англосаксонських країнах, а також у конвенціях та інших актах МОП. В останні роки в актах і документах МОП, перекладених російською мовою, використовується термін "роботодавець".

У діючому законодавстві України визначення терміна "роботодавець" міститься в Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. №16/98-ВР. У ст. 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. роботодавець визначається як власник підприємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю. [6,С.52]

До речі, в проекті Трудового кодексу Російської Федерації, підготовленому урядом РФ, сторонами трудового правовідношення визначено працівника і роботодавця (ст. 5). Працівник - це громадянин Російської Федерації чи іноземний громадянин або особа без громадянства, які перебувають у трудовому правовідношенні з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору. Як бачимо, йдеться саме про найманих працівників. Роботодавець - юридична особа або інша організація, яка, відповідно до законодавства

Російської Федерації, може не бути юридичною особою, або фізична особа, котрі уклали трудовий договір з працівником. [7,С.32] Уповноважений орган власника

Уповноважена власником особа - це по суті керівник адміністрації як сукупності посадових осіб підприємства. Саме термін «адміністрація» застосовувався в усіх законодавчих актах про працю до внесення 20 березня 1991 р. змін до КЗпП. Адміністрація підприємства, установи, організації як комплекс службових осіб, що здійснюють управління цим підприємством, установою, організацією в межах наданих їм прав, тобто виконавчо-розпорядчий орган підприємства, сама перебуває з власником у відносинах найму. Всі службові особи, що входять до складу адміністрації, поряд з іншими найманими працівниками входять до складу трудового колективу, є суб'єктами трудових відносин як наймані працівники, їх відмінність від інших працівників полягає в тому, що внаслідок свого службового становища і виконуваної функції ці особи несуть відповідальність за здійснення виробничого процесу або окремого його циклу. Тому суб'єктом трудових відносин з іншими працівниками адміністрація підприємств або за нинішньою термінологією - уповноважений власником орган - не виступає. [8,С.42]

Визнання ж уповноваженого власником органу суб'єктом трудових правовідносин означає можливість пред'явлення до нього майнових претензій, що випливають з цих відносин. У дійсності ж ці претензії пред'являються до підприємства.

Трудовий договір працівник укладає не з уповноваженою власником службовою особою, а з підприємством, установою, організацією як юридичною особою, де він і реалізує своє право на працю. [2,С.34]

Отже, визначення в ст. 21 КЗпП України уповноваженого власником органу на управління виробництвом стороною трудового договору є сумнівним. Це знаходить свій прояв, наприклад, при укладенні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, різного виду нормативних положень, що приймаються на підприємстві як локальні правові акти.

Деякі обов'язки уповноваженого власником органу визначені безпосередньо нормами трудового права. Так, на нього покладено обов'язок створювати безпечні і нешкідливі умови праці; систематично проводити інструктаж (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони; вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог економіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження або усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань; за участю профспілок розробляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці; здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками нормативних актів по охороні праці. [9,С.68]

Висновок. На сьогоднішній день трудові відносини між працівником і роботодавцем досягли високого рівня в Україні. Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства чи організації. При цьому власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника. Як орган, що представляє підприємство, уповноважена власником службова особа виступає суб'єктом колективних правових відносин з трудовим колективом і його представницьким органом - профспілковим комітетом по встановленню умов праці, застосуванню чинного законодавства про працю. Правове регулювання праці громадян, які працюють у фізичних осіб, потребує подальшого удосконалення, як і закріплення правового статуту роботодавців - фізичних осіб.

1.  Трудове право України. За ред. П. Д. Пилипенка.- К.: Видавничий дім «Ін Юре»,

2003.- 536 с.

2.  Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу Законів про працю України" від 5 липня 1995 р. // Відомості Верховної Ради. -1995. - № 28, Ст. 204

3.  Пилипенко П.Д. Проблеми теорій трудового права. - Львів, 1999. - ст.181-183с.

4.  Костюк М.Л Поняття та ознаки трудової правосуб'єктності роботодавця у контексті кодифікації трудового законодавства // Право України. - 2010. - №8 С.95-102

5.         Суровська Л.В. Трудова правосуб'єктність власника та уповноваженого ним органу

// Урядовий кур'єр. - 1998. - №5. - С.88-89.

6. Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15
вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради. -1999. - № 45, Ст. 397

7. Трудовий кодекс Російської Федерації від 30.12.2001 № 197-ФЗ

8.Кодекс законів про працю від 10.12.1971 р.// Відомості Верховної Ради. -1971. - №

50, Ст. 375

9.Костюк ВЛ Поняття трудової  правосуб'єктності:  теоретико-правовий аспект//

Наукові записки.- 2006.- №5.- С.65-70

 

Науковий керівник: доцент кафедри цивільного та кримінального права та процесу юридичного факультету ЧДУ імені П. Могили, к.ю.н., доцент Валецька ОксанаВалеріївна.

 

 

КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТИПОВИХ СПОСОБІВ КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ

 

Воробйов Ілля Вадимович

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа