Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

студент-магістр юридичного факультету Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна e-mail: worobyov@mail.ru

 

Ключові слова: спосіб злочину, способи корупційних злочинів, способи підготовки, способи приховування корупційних злочинів.

 

Спосіб злочину визначається як центральний елемент в структурі криміналістичної характеристики злочинів. Знання типових способів вчинення окремих видів злочину дає можливість своєчасно прийняти рішення про порушення кримінальної справи та забезпечити своєчасне її розслідування.

В криміналістиці спосіб вчинення злочинів розглядається як джерело інформації про закономірності виникнення доказів, яка необхідна для розробки засобів та методів розкриття та розслідування злочині.

Варто зазначити, що на думку Г.Г. Зуйкова, спосіб вчинення злочину являє собою систему взаємообумовлених рухливо детермінованих дій, спрямованих на підготовку, вчинення і приховування злочину, які пов'язані з використанням відповідних знарядь і засобів, а також часу, місця та інших сприятливих обставин об'єктивної обстановки вчинення злочину. [2, c. 9]

Заслуговує на увагу й точка зору Р.С. Бєлкіна, який вважає, що спосіб вчинення злочину - це система дій по підготовці, вчиненню і приховуванню злочину, які детерміновані умовами зовнішнього середовища і психофізіологічними властивостями особи. Спосіб злочину може бути пов'язаний з вибірковим використанням відповідних знарядь або засобів,умов місця та часу. Як правило, дії по підготовці, вчиненню і приховуванню злочинів об'єднані загальним злочинним задумом; проте, у деяких випадках може мати місце самостійний спосіб приховування злочину (якщо приховування не входить у загальний задум).

Спосіб злочину є одним із елементів механізму злочину, а тому його не слід змішувати з механізмом злочину, що зараз зустрічається. На окремі елементи механізму злочину, у першу чергу, способи його вчинення і приховування, в різних аспектах вказували дослідники криміналістічної характеристики. Так, A.M. Кустов вважає, що механізм злочину - це система процесів взаємодії учасників злочину, як прямих, так і непрямих, між собою і з матеріальним середовищем, пов'язаних з використанням відповідних знарядь, засобів та інших окремих елементів обстановки.

Таким чином можна сказати, що до основних елементів механізму злочину необхідно відносити: 1) діяльність суб'єкта злочинної події; 2) комплекс (сукупність) дій, вчинків та інших рухів жертви злочину; 3) комплекс (сукупність) дій, вчинків та інших рухів осіб, які побічно пов'язані зі злочинною подією; 4) окремі елементи обстановки, які використовуються учасниками злочинної події, включаючи предмет злочинного посягання.

В юридичній літературі предметом наукового дослідження були типові способи хабарництва. Водночас недосліджені типові способи корупційних злочинів як групи злочинів. У зв'язку з цим слід погодитись з В.П. Корж, яка виділяє 21 типовий спосіб корупційних злочинів: 1) неправомірне використання влади, своїх повноважень із метою одержання кредитів, позичок, придбання цінних паперів, нерухомості чи іншого майна; 2) неправомірне використання влади, службових повноважень із метою одержання матеріальних благ, послуг; 3) неправомірне використання влади, службових повноважень або їх перевищення для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб; 4) неправомірне використання влади, службових повноважень з метою одержання переваг, тобто привілеїв, додаткових гарантій; 5) незаконне одержання чи прийняття предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною, істотно нижчою від їх вартості; 6) привласнення грошових коштів, майна шляхом зловживання службовим становищем; 7) продаж або інше незаконне передання приватизаційних паперів із використанням службового становища; 8) надання незаконних переваг фізичним чи юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень(корупційний лобізм); 9) сприяння з використанням службового становища підприємницької діяльності фізичним чи юридичним особам із метою одержання винагороди; 10) протиправне сприяння фізичним, юридичним особам в одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг; 11) використання інформації, одержаної під час виконання службових повноважень, у корисливих чи інших особистих інтересах; 12) здійснення безпосередньо, через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням владних чи службових повноважень, а також пов'язаних із ними можливостей; 13) протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими та професійними якостями немає переваг над іншими кандидатами (протекціонізм); 14) отримання підношень службовою особою (гроші, подарунки) як умови належного виконання своїх обов'язків (без тяганини, прискіпливості); 15) одержання службовою особою винагороди в обмін на порушення діючої процедури розгляду питання чи прийняття рішення без порушення законних підстав прийняття самого рішення («купівля» полегшеної процедури прийняття рішення); 16) одержання службовою особою підношення як умови незалежного розгляду справи; 17) допущення службовою особою необгрунтованої тяганини до моменту отримання нею винагороди; 18) одержання службовою особою винагороди за прийняття незаконного рішення; 19) одержання службовою особою винагороди за неналежне виконання своїх прямих обов'язків (потурання, бездіяльність); 20) організація службовою особою системи заохочень, пільг, привілеїв, щоб забезпечити результати голосування для проведеннявигідного для себе рішення; 21) умисне використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби з метою одержання особистої вигоди. [3, c. 468-469]

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 року до типових способів корупційних злочинів можна додати: 1) одержання незаконної вигоди або винагороди за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; 2) одержання службовою особою неправомірної вигоди, а саме грошових коштів, майна, пільг, нематеріальних активів службовою особою, яка надає публічні послуги.

Одним із елементів способу злочину є спосіб приховування. Спосіб приховування злочину слід розглядати, як сукупність прийомів, які направлені на знищення слідів злочину, або їх маскування, зміну та інші дії, які затрудняють розкриття даного злочину та встановлення особи злочинця.

В криміналістиці способи приховування злочинів поділяються на три групи: 1) інсценування; 2) знищення; 3) маскування.

Інсценування - це система дій, які в сукупності створюють штучну обстановку невідповідну тій, що реально сталося на цьому місці події злочину з метою приховування самої події або злочинного характеру дій злочинця.

Знищення як різновид дії приховування являє собою сукупність дій, направлених на знищення як слідів злочину так і їх носіїв.

Маскування слідів злочину з метою їх приховування включає дії по переміщенню об'єктів, зміни їх зовнішнього вигляду, створенню видимості використання об'єкта не за призначенням з метою зміни відомостей про спосіб вчинення, призначення об'єктів, про їх кількість. [4, c. 110-111]

Способи приховування корупційних злочинів визначаються двома групами факторів: суб'єктивними інтересами і можливостями особи, яка сприяє вчиненню корупційного злочину;об'єктивною обстановкою, що сприяє корупційному злочину або перешкоджає йому.

Типовими способами приховування корупційних злочинів є: фальсифікація обліку й звітності; внесення змін до документів; заміна або виготовлення фіктивних документів; знищення документів; штатні переміщення; знищення матеріальних слідів злочину; підписання актів здачі-прийняття замовлених послуг без їх існування тощо. [6, c. 539]

Крім того, деякі корупційні злочини самі є способом приховування інших злочинів, наприклад, зловживання владою і службовим становищем, перевищення влади і службових повноважень, хабарництво та ін.

Слід погодитись з Я.Є. Мишковим, який досліджує хабарництво і визначив наступні типові способи приховування хабарництва:

1)   підроблення в документах або виготовлення нових про прийом на роботу, організацію нових посадових структур;

2)   виправлення дат, підроблення підписів у документах, які фіксують відкриття приватних підприємств, тощо;

3)   підготовка неправомірних управлінських рішень про надання монопольного права торгівлі нафтопродуктами або електроенергією;

4)   виготовлення документів на аукціонну ціну будинків і споруд, що приховують недоліками останніх, яких насправді немає;

5)   поширення відомостей про сувору дисципліну й непідкупність окремих чиновників установи з метою створення маскувальної "ширми" тощо.

Аналіз юридичної літератури та матеріалів кримінальних справ дозволяє визначити наступні способи приховування корупційних злочинів: використання посередників; знищення (фальсифікація) слідів злочину; організація неправдивого алібі; оформленняфіктивних договорів; оформлення предмета хабара як офіційну виплату, виграш, благодійний внесок та ін. [5]

Варто погодитись з С.П. Чичиркіною, яка визначає, що способи приховування злочинів також можна класифікувати й за часом, тобто які здійснюють під час підготовки до службового злочину; які здійснюють у момент і після вчинення суспільно небезпечного діяння; які здійснюють у разі підозрювання посадової особи у протиправній діяльності. Так, готуючись до вчинення корупційного злочину, особа заздалегідь учинює дії щодо його приховування, а саме: підшукує посередника; відкриває банківський рахунок на ім'я одного з родичів або близької особи; складає фіктивні документи про наявність боргу, виграшу, сплату послуг тощо; готує неправдиве алібі та ін.

Слід зазначити, що автор правильно виокремлює типові способи приховування слідів злочинів, які вчинені службовою особою:

-  здійснення конспіративних заходів;

-  знищення або підроблення документів чи виготовлення нових;

-    знищення наявних документів, предметів, які можуть містити ознаки вчинення службового злочину;

-  знищення матеріальних слідів злочинних дій;

-  звільнення зі служби в державних установах.

Запропонована класифікація є практично значущою для викриття й розслідування корупційних злочинів. Виявлення ознак приховування, оскільки відображає закономірності розвитку дій щодо приховування злочину, висвітлює зв'язки між подією злочину та діями посадової особи з підготовки вчинення протиправного діяння.[5]

Спосіб злочину як елемент криміналістичної характеристики взаємопов'язаний з іншими елементами, а саме особою злочинця, предметом злочинного посягання, слідами та наслідками злочинної діяльності, обстановкою вчинення злочину. Знання типових способів корупційних злочинів сприятиме своєчасному виявленню ознак корупційних злочинів, встановленню корумпованої службової особи, яка вчинила та інших обставин, що мають значення для розслідування.

 

Література:

1.Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник для вузов/Под ред. заслуженого деятеля науки РФ, проф. Р.С. Белкина. - 2-е узд., переаб. и доп. - М.: Издательство НОРМА, 2003. - 992 с.

2.Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления: Автореф. дисс. докт. юрид. наук: 12.00.09. - М., 1970. -31 с.

3.Корж В.П. Розслідування окремих видів злочинів. Навч.метод.посібн.// В.П. Корж -ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2011. - 508 с.

4.Корж В.П. Расследование организованой преступной деятельности в сфере экономики. - Х.: «Кроуссворд», 2011. - 303 с.

5.Чичиркіна С. П. - Способи приховування злочинів у сфері службової діяльності -[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VAUMVS/2011_1/chirka.htm

б.Шепітько В.Ю. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти/За ред. В.Ю.Шепітька. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»,

2004. - 728 с.

 

Науковий керівник: д.ю.н., професор кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна Корж Валентина Павлівна

ЗАХИСТ ПРАВА ДИТИНИ НА ВИБІР МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ

 

Ворсуль Вероніка Костянтинівна

Аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного

університету імені В.Н.Каразіна e-mail: veronika-vorsul@yandex.ru

 

Ключові слова: дитина, захист права на вибір місця проживання, думка дитини, порушення прав дитини, інтереси дитини.

Ключевые слова: ребенок, защита права на выбор места проживания, мнение ребенка, нарушение прав ребенка, интересы ребенка.

Keywords: child, protection of the right to choose their place of residence, child's opinion, the violation of children's rights and interests of the child.

 

Оскільки дитина є не досить зрілою істотою для формування своєї думки щодо визначення місця свого проживання, право на визначення місця проживання надано перш за все батькам дитини. Але дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками з питань, що стосуються її особисто, тож питання захисту права дитини на вибір місця проживання є досить актуальним з точки зору врахування думки дитини з цього приводу. Вказане право дитина може здійснювати в залежності від її віку. Так, думка дитини у питаннях визначення місця проживання має правове значення по досягненню дитиною 10 років.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Відповідно до ст. 6 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Згідно із ст. 29 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає, а також за згодою батьків - місце проживання діда, баби, тітки, інших родичів. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом.

Захист права на вибір місця проживання дитини може відбуватися у судовому порядку чи у порядку звернення до органів опіки та піклування.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право на захист особаздійснює на свій розсуд та відповідним способом. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміються визначені законом чи договором матеріально-правові заходи, спрямовані на визнання або відновлення оспорюваних чи порушених прав та вплив на правопорушника.

Особа віком від 14 до 18 років може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вона особисто бере участь, якщо інше не встановлено в законі. Крім того, цивільної процесуальної дієздатності неповнолітня особа набуває з моменту реєстрації шлюбу чи при наданні неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 29 Цивільного процесуального Кодексу України). А згідно зі ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Захист в суді прав та інтересів малолітніх дітей здійснюють інші особи - у першу чергу їх батьки. Вони мають право звертатися до суду як законні представники дитини без спеціальних на те повноважень навіть і в тому разі, коли відповідно до закону діти самі мають право звернутися за захистом (ст. 154 СК України). Розгляд спору між матір'ю та батьком щодо визначення місця проживання малолітньої дитини здійснюється також органом опіки та піклування чи судом.

У разі виникнення спору між дитиною та її батьками щодо визначення місця проживання дитини позов від імені дитини до досягнення нею 14 років можуть пред'явити органи опіки та піклування, до яких дитина має звернутися за захистом своїх прав.

Неповнолітня особа має право висловлювати свою думку з питань, які стосуються реалізації та захисту її прав та охоронюваних законом інтересів.

Думка дитини має буди вислуханою при розгляді судом справи про вибір місця проживання дитини, батьки якої проживають окремо. Механізм вирішення такого спору передбачений ст. 161 СК України, визначено пріоритет цінностей, які суд має брати до уваги при вирішенні спору, серед яких прихильність дитини до кожного з батьків. Але в судовій практиці традиційно існує негативне ставлення суду до участі дитини при розгляді справи та відсутня усталена судова практика з цього питання. На додаток часто батьки, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники займають пасивну роль та не надають необхідного сприяння дитині в реалізації свого права на вибір місця проживання [1]. Для того, щоб визначити думку дитини щодо місця її майбутнього проживання іноді необхідна спеціальна процедура спілкування із комісією, до якої входить дитячий психолог або педагог, які дають висновок для суду щодо думки дитини з цього питання [2, с. 32]. Іноді навіть трапляються випадки, коли в процесі розгляду справи органом опіки та піклування висновок не співпадає з думкою дитини щодо вибору місця проживання останньої. В цьому випадку дитина чи її законні представники можуть звернутися за захистом прав та законних інтересів дитини до суду.

Так, Богунський районний суд міста Житомира при розгляді справи про визначення місця проживання дитини між її батьками, що розірвали шлюб не врахував наведені висновки органу опіки та піклування в яких було зазначено про наявність у матері дитини кращих умов для матеріального забезпечення дитини. Вислухавши дитину, суд звернув увагу на особисту прихильність до батька та бажання проживати з ним, враховуючи волевиявлення та інтерес дитини, визначив місце проживання неповнолітнього з батьком. Нажаль, такі приклади трапляються в судовій практиці не часто [3].

А зустрічаються і такі випадки, коли всупереч інтересам дитини її розлучають із рідними братом чи сестрою, з якими дитина прожила усе життя та прив'язана до них - тобто визначають для брата та сестри різні місця проживання не зважаючи на бажання дітей проживати разом. Більше того, іноді батьками чи іншими родичами дитини навіть чиняться перешкоди у спілкуванні між рідними братом та сестрою. Наприклад Петровський районнийсуд м. Донецька при розгляді справи про усунення перешкод у спілкуванні між бабусею та онуком з'ясував, що після смерті матері місцями проживання двох неповнолітніх дітей були визначені місце проживання батька для сина та місце проживання бабусі для доньки померлої. Але батько дітей перешкоджав спілкуванню бабусі з онуком, посилаючись на негативний психічний вплив останньої на свого сина. Та в такий спосіб також чинилися перешкоди для спілкування рідних брата та сестри, не зважаючи на їх бажання спілкуватися. Суд вирішив, що при цьому порушуються інтереси неповнолітніх дітей та зобов'язав батька дітей усунути перешкоди у спілкуванні між бабою і онуком та між самими дітьми [4].

Отже, на законодавчому рівні передбачено декілька можливостей для дитини реалізувати або захистити у разі порушення своє право на вибір місця проживання. Але на практиці існують деякі складності у зв'язку з відсутністю дієвих механізмів захисту зазначеного права. Судячи з практики, звертатися до органів опіки та піклування чи суду самостійно дитина боїться чи не знає як, а законні представники дитини часто де доводять думку дитини при розгляді справ щодо вибору її місця проживання.

 

Список літератури:

1.   Эрделевский Э.М. Право ребенка на выражение мнения [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://www.to-1.ru/articles/347/

2.   Ковалева М.Л. Принцип приоритета несовершеннолетнего как предпосылка формирования преимущественного права выражать свое мнение [Текст] / М.Л. Ковалева // Материалы Международной научно-практической конференции, Казанский федеральный університет, 18 декабря 2010 г. - М.: Статут, 2011. - 446 с.

3.   Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 7 червня 2011 року по справі № 2-1015/11 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/16322072.

4.   Рішення Петровського районного суду м. Донецька від 24 січня 2008 року по справі
№ 2-293/2008                        [Електронний            ресурс].            -             Режим доступу:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/6251264.

 

Науковий керівник: доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського
національного        університету        імені        В.Н. Каразіна,         к.ю.н., доцент

Розгон Ольга Володимирівна.

 

 

ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

 

Галус Олена Олександрівна

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа