Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 16

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

старший викладач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Хмельницького університету управління та права

e-mail: elenhalus@meta.ua

 

Ключові слова: галузь права, конституційне процесуальне право. Предмет правого регулювання.

 

Останніми роками в юридичній науці активно досліджується така порівняно нова галузь права як конституційне процесуальне право. Воно стало предметом монографічних досліджень В. Г. Перепелюка, Ю. М. Бисаги, В. В. Гомоная, В. І. Чечерського. С. Л. Лисенкова, О. В. Совгирі.

На сьогодні не має єдності у думках вчених з приводу виділення конституційного процесуального як самостійної галузі права. Одні вчені вважають її підгалуззю конституційного, інші ж - самостійною галуззю права. Потрібно погодитися з О.В. Кузьменко та Т.О. Гуржієм, що ствердження будь-якої галузевої концепції неможливе без її загального визнання в теорії права. Грань між уявленням про юридичну підгалузь та галузь є доволі розпливчатою. Тому остаточне віднесення певного нормативного комплексу до однієї із названих категорій - це завжди результат наукової згоди більшості провідних правознавців [2, с. 18]. Це твердження можна застосувати і до конституційного процесуального права. Виділення її як окремої галузі права лише окремими авторами пов'язане також із тим, що воно є порівняно молодою галуззю права, що почало розвиватися у зв'язку із бурхливим розвитком законодавства незалежної України.

Щодо предмету конституційного процесуального права в юридичній науці є різні точки зору. Досить вузько до визначення предмета конституційного процесуального права підходять В.П. Паліюк та М.Д. Савченко, розуміючи під ним суспільні відносини, які виникають при розгляді справ у Конституційному Суді України [5, с. 31]. Доцільно погодитися із О. В. Совгирею, що конституційно-процесуальне право виконує як охоронну, так і регулятивну функції, а зведення його предмета лише до конституційних судових відносин ґрунтується на визнанні за даною галуззю права лише охоронної функції, що є невиправданим з огляду на наявний масив конституційно-процесуального законодавства, що має регулятивну спрямованість [7, с. 18].

B.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко зазначають, що конституційне процесуальне право включає виборчий, парламентський, законодавчий, муніципальний процеси, процес конституційної юстиції, і, власне, конституційний процес у вузькому значенні (порядок внесення змін до Конституції України) [6, с. 258]. Однак автори лишають поза увагою процедури здійснення інших політичних прав громадянами України (права брати участь у референдумах, права на мирні збори, мітинги, походи та демонстрації, права на звернення, права на об'єднання в політичні партій та громадські організації тощо) та процедур здійснення повноважень Президентом України, які не виступають предметом регулювання жодної іншої процесуальної галузі права.

На думку Ю.М. Бисаги, В.В. Гомоная та В.І. Чечерського, предметом конституційного процесуального права є врегульовані нормами права суспільні відносини щодо процедури формування та діяльності органів державної влади, прийняття ними публічних та індивідуальних рішень нормативного і ненормативного характеру [1, с. 11]. Однак під даний предмет можна віднести цілий блок регулятивних відносин, що становлять предмет адміністративного процесуального права.

Деталізує предмет правового регулювання конституційного процесуального права О.В. Совгиря, під яким вона розуміє блоки суспільних відносин, а саме процес прийняття та внесення змін до Конституції України, конституційно-процесуальні основи правового положення особи, адміністративно-територіальний процес, виборчий та референдний процеси, конституційні процедури здійснення державної влади та місцевого самоврядування, конституційно-судовий процес [7, с. 23].

Слушною є позиція В. Г. Перепелюка, який визначив ознаки предмету державно-процесуального регулювання, зокрема, політичний характер відносин, публічна сфера виникнення суспільних відносин та процедурний характер цих відносин [5, с. 8-9].

Л. Лисенков визначав предмет конституційного процесуального права як суспільні відносини, пов'язані з процесом реалізації прав та обов'язків, встановлених нормами конституційного права [3, с. 9]. На нашу думку, таке визначення не досить чітко окреслює всі групи суспільних відносин, врегульованих даною галуззю права, та може привести до дублювання предметів правового регулювання різних галузей права. Норми конституційногоправа встановлюють загальні засади щодо регулювання не тільки політичних прав, але і громадянських, економічних, соціальних, духовних, екологічних, процедури забезпечення яких становлять предмети правового регулювання інших галузей права.

Слушною є думка О.В. Совгирі з приводу дискусійності питання обсягу відносин, що становлять предмет даної галузі права. Так, визначення предмета правового регулювання конституційного процесуального права як відносин, що виникають у ході реалізації конституційних прав і свобод, призведе до «узурпації» відносин, що формують предмети інших галузей права (земельного, трудового, адміністративного та ін.) [7, с. 20]. Тому вважаємо за потрібне погодитися із позицією автора про те, що необхідно залишатися в руслі предмета конституційного права [7, с. 19-20].

Так, предметом конституційного процесуального права доцільно вважати систему суспільних відносин, що пов'язані з реалізацією норм Конституції і законів України, а саме:

-  відносини, що виникають в процесі формування державності,

-  відносини, що виникають в процесі реалізації політичних прав і свобод громадян;

-  відносини з приводу формування об'єднань громадян;

-  відносини з приводу формування та організації діяльності органів публічної влади;

-  відносини з приводу здійснення конституційного судочинства.

На основі аналізу різних підходів до визначення предмету правового регулювання конституційного процесуального права, можна дійти до висновку, що суттєвими його ознаками виступають:

По-перше, те, що вони виникають у сфері публічних суспільних відносин. Це дозволяє чітко їх виокремити із системи процесуальних галузей приватного права.

По-друге, процедурний та організаційний характер суспільних відносин. Однак під таку ознаку підпадають всі галузі процесуального права.

По-третє, політичний характер суспільних відносин, які його становлять.

У зв'язку з цим до предмета конституційного процесуального права будуть входити відносини, пов'язані із виборчим процесом, процедурами здійснення безпосереднього народовладдя, процедурами формування та організації діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету міністрів України, органів місцевого самоврядування, здійсненням конституційного судочинства.

 

Список використаних джерел:

1.      Бисага Ю. М. Конституційно-процесуальне право України / Бисага Ю. М., Гомонай В. В., Чечерський В. І. - [вид. 5-е, доп. і вдосконалене] / Ужгородський національний ун-т. Інститут держави і права країн Європи. Юридичний факультет. Кафедра конституційного права та порівняльного правознавства. - Ужгород : Ліра, 2008. - 307с.

2.      Кузьменко О. В Адміністративно-процесуальне право України: підручник / О. В. Кузьменко, Т. О. Гуржій, за ред. О. В. Кузьменко. - К.: Атака, 2007. - 416 с.

3.      Лисенков С. Л. Основи конституційного процесуального права. Навчальний посібник / С. Л. Лисенков. - К.: «Юрисконсульт», 2007. - 270 с.

4.   Паліюк М. Д. Конституційне процесуальне право України: навчальний посібник / В. П. Паліюк, М Д. Савченко. - Миколаїв : Миколаївський навчально-науковий центр Одеського державного університету імені І. І. Мечникова, 2000. - 95 с.

5.     Перепелюк В. Г. Конституційні процедури. Державно - процесуальне право: Навчальний посібник / В. Г. Перепелюк - Чернівці: Рута, 2004. - 350 с.

6.  Погорілко В. Ф. Конституційне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т. / Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л.; за ред. В. Ф. Погорілка - Т. 1. - К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка", 2006. - 544 с.

7. Совгиря О. В. Конституційно-процесуальне право України: навч. посібник / О. В. Совгиря. - К. : Юрінком Інтер, 2010. -536с.

 

Науковий керівник: завідувач кафедрою конституційного, адміністративного та фінансового права Хмельницького університету управління та права, к.ю.н., доцент Когут Ольга Володимирівна.

 

 

ПРАВА ТА ІНТЕРЕСИ МІНОРИТАРНИХ АКЦІОНЕРІВ

 

Гасяк Ярослав Вікторович

студент юридичного факультету Львівського національного університету

ім. І.Франка e-mail: quadra@online.ua

 

Ключові слова: міноритарний акціонер, загальні збори, охоронюваний законом інтерес, акція, правовий статус.

 

Поняття міноритарних акціонерів в нині діючому законодавстві не визначене. Проте механізм захисту їх прав і інтересів, якщо і частково визначений, то на практиці не суттєво діє.

Дане питання потрібно розглядати у двох аспектах: в одному випадку, коли в АТ існує один або більше крупних пакетів акцій і незначна кількість дрібних, і в іншому, де АТ є з «розпорошеними» акціями.

Перший випадок дійсно вказує на слабкість позиції міноритарних акціонерів. Адже відповідно до Закону України "Про господарські товариства", вищим органом будь-якого акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, до компетенції яких належить визначення основних напрямів діяльності АТ, порядок розподілу прибутку, визначення строку та порядку виплати дивідендів тощо. Голосування на загальних зборах акціонерів проводять за принципом: одна акція - один голос. Водночас майже всі рішення загальних зборів (крім зміни статуту АТ або ухвалення рішення про припинення його діяльності) затверджують більшістю голосів. З огляду на це голосів міноритарних акціонерів зазвичай не вистачає, щоб взяти вагому участь в управлінні акціонерним товариством і хоча б якось вплинути на рішення, які затверджують на загальних зборах [1].

Зосередження значної кількості акцій дає змогу мажоритарному акціонеру впливати на рішення загальних зборів. Якщо врахувати порядок голосування на загальних зборах, то можна дійти висновку, що акціонер з 50% +1 акцій, може легко ухвалювати необхідні для нього рішення. Ще вигідніше становище в акціонера, який має 75% акцій. В такому випадку роль міноритарних акціонерів і дійсно мізерна.

Тобто немає значення чи вони є (міноритарні акціонери) чи їх немає на загальних зборах. Часто такий акціонер звертається до суду, в якому доводить перед судом порушення свого права на участь в загальних зборах. Проте існує практика, коли суд з одного боку визнає, що таке право порушено, проте з іншого боку вказує, що це нічого б не змінило, якби акціонер був би присутній і голосував на таких зборах, адже вирішальний голос мав би акціонер, чий пакет достатній для прийняття рішення зборами. Наочною є Постанова ВГСУ від 04.12.2006 року №44/78пн, де суд зазначив «кількість акцій міноритарного акціонера банку (1,8161%) у будь-якому разі не могла надати останньому можливості істотно вплинути на результати голосування по питаннях, поставлених на загальних зборах» [2]. Міноритарному акціонеру, у разі якщо він брав участь у зборах, буде нікого переконувати. Аякщо він і міг би схилити на свій бік інших дрібних акціонерів, які б голосували проти рішення мажоритарного акціонера, в будь-якому разі вони залишилися б в меншості.

Другий випадок має місце, коли АТ має велику кількість дрібних акцій, які так і залишилися "на руках" у дрібних акціонерів. В цьому разі акціонери знаходяться в більш-менш однаковому становищі. Акції "розпорошені", тому може статися, що контрольний пакет, тобто пакет акцій, який би надавав вагомого впливу на прийняття того чи іншого рішення загальними зборами акціонерів, буде становити і десять відсотків акцій. Акціонер-власник такого пакета акцій буде намагатися довести свою позицію серед дрібних акціонерів, заручившись їх підтримкою або схиливши їх до прийняття того чи іншого рішення [3].

Правовий статус міноритарного акціонера випливає із прав та обов'язків, які закріплені в Розділі 5 Закону України «Про акціонерні товариства». Задекларовані права гарантують акціонеру право на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання дивідендів, на отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, на отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. Слід відзначити, що більш ширший каталог прав і обов'язків можу бути визначений статутом АТ.

Найчастіше міноритарні акціонери в своїх позовах вказують на порушення їх прав, яке відбулось прийнятим рішенням загальними зборами. Однак це видається нелогічним, коли акціонер доводячи свою позицію перед загальними зборами, не переконав більшість і рішення було прийнято не на користь такого акціонера. В даному випадку діє загальне корпоративне правило, відповідно до якого він повинен коритись волі більшості. Зрозуміло, що винести одностайне рішення, яке б задовольнило б інтереси всіх акціонерів неможливо. В будь-якому випадку таким рішенням будуть незадоволені певні акціонери.

Одним із прикладом може слугувати, постанова Львівського апеляційного господарського суду № 15/217, від 16.02.2011 року, де колегія встановила, що «позивач не володіє контрольним пакетом акцій Товариства та є міноритарним акціонером ВАТ «ДДЗ», що унеможливлює усунення порушень, допущених при прийнятті та затвердженні установчих документів ВАТ «ДДЗ». І як вбачається з обставин справи, оскаржувані положення установчих документів ВАТ «ДДЗ» порушують права чи охоронювані законом інтереси міноритарного акціонера, що підтверджується наступним...» [4]. Цікавим є формулювання даної постанови, адже виходить, що суд не визначився, що ж саме було порушено: права чи охоронювані законом інтереси.

В юридичній літературі щодо цього питання, як приклад, наводиться справа стосовно реорганізації ВАТ «Тульчинський маслосирзавод», яка відбулась на початку 2007 р. (підприємство реорганізувалося з відкритого акціонерного товариства в товариство з обмеженою відповідальністю). Проти такої реорганізації виступили міноритарні акціонери, які наголошували про порушення їхніх прав.

Автор статті наголошує, що «в даній ситуації міноритарні акціонери стають жертвами недосконалої системи законодавства України. Адже чинне українське законодавство практично не захищає дрібних власників акціонерного капіталу Акції міноритарних акціонерів стають абсолютно не забезпеченими. А оскільки основною метою власника дрібного пакету акцій є саме отримання прибутку (від дивідендів або перепродажу своєї частки), то порушення даного права повинно розглядатися в площині інтересів, що охороняються законом та Конституцією України» [5].

В даному випадку не варто говорити про «порушення права». Адже ніяких прав в даному разі не порушено. Можна говорити про порушення інтересу.

Доцільно розглядати це питання через призму рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) в якому зазначено, що «індивідуальні інтереси акціонерів, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобівдля задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо» [6].

Інтерес акціонера може не співпадати з інтересами інших акціонерів, а також з інтересами всього товариства. Реалізовуючи свої права, особа досягає свого інтересу, проте може його і не досягти, при чому права її залишаться не порушеними.

Позитивним є також той факт, що суди часто стають на захист міноритарних акціонерів. Для прикладу, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду № 8/15-07 від 12.12.2007 року, в якій колегія суду дійшла висновку, що «внаслідок припущених директором ЗАТ "Меблі" порушень вимог закону при організації проведення позачергових зборів було грубо порушено права міноритарних акціонерів товариства, що вплинуло на штучне створення кворуму зборів та призвело до викривлення дійсного волевиявлення його акціонерів, що є підставою для задоволення позову в частині визнання недійсним рішень загальних зборів» [7].

Доцільною є позиція І.В.Спасибо-Фатєєвої, яка розмежовуючи право і інтерес міноритарного акціонера, вказує на їх забезпечення: немайнових прав (права участі в управлінні), шляхом: можливості безперешкодно брати участь в загальних зборах; у разі небажання цього - заочно голосувати; у разі пасивного ставлення акціонерів до цього права й неможливості внаслідок цього прийняти рішення загальними зборами - передбачити альтернативний механізм вирішення питань, в яких існує нагальна потреба для всіх акціонерів (це може досягатися або переданням цих питань на розгляд і вирішення іншим органам АТ, або можливістю прийняття рішення загальними зборами при меншому кворумі); а також майнових прав, шляхом: опрацювання механізму реалізації акціонером права на незгоду шляхом викупу їх акцій; розробки механізму викупу акцій дрібних акціонерів у випадку формування великих пакетів акцій, внаслідок чого для міноритаріїв втрачається сенс тримання акцій [3].

Цікавим прикладом є справа № 10/663-10 від 17.09.2011 року, яку розглядав господарський суд Хмельницької області. Позивач, як міноритарний акціонер ВАТ "Модуль", якому належить на праві власності 15 акцій ВАТ "Модуль" номінальною вартістю 1,05 грн., що складає 0,0035% від загальної кількості голосів акціонерів товариства, просив суд визнати недійсним рішення зборів Спостережної ради. В своїх позовних вимогах позивач вказував, що даним рішенням порушено його право на участь в роботі та управлінні ВАТ "Модуль", при укладенні кредитних договорів з філією відділення Промінвестбанку на 12 000 000 доларів США зменшилась його частка в майні ВАТ "Модуль", порушено право на скликання позачергових зборів, рішення загальних зборів прийнято з перевищенням повноважень. В даній справі суд вказав, що «судом не приймаються до уваги посилання позивача на порушення оспорюваним рішенням права позивача як акціонера на частку в майні товариства та зменшення його частки в майні в майбутньому в наслідок укладення кредитного договору та договорів забезпечення кредитного договору, підписання яких затверджено оспорюваним рішенням, в зв'язку із недоведеністю даних тверджень та врахуванням положень п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів" згідно якого не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено в майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено взагалі» [8].

Підсумовуючи вищесказане, найефективнішим і найдієвішим способом захисту міноритарних акціонерів я вважаю об'єднання їх спільних зусиль, щодо прийняття відповідного рішення. Не слід забувати, що акціонери, мають право вимагати проведення аудиторської перевірки, перевірки ревізійною комісією фінансово-господарської діяльностітовариства, тощо, за умови, що вони в сукупності володіють понад 10% голосів. А при порушенні їх прав обов'язково звертатися в суд за захистом.

 

Література:

1)   Федоренко А. Пастка для міноритарних акціонерів. - Львівська газета «Поступ», -[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://postup.brama.com/usual.php?what=28652;

2)   Постанова Вищого господарського суду України у справі №44/78пн від 04.12.2006 року, - [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/298455;

3)    Спасибо-Фатєєва  І.В.   Міноритарні   акціонери   в   механізмі   зміни структури
корпоративної      власності,      -      [Електронний      ресурс]      //      Режим доступу:
http://corpravo.com/biblioteka/statti/spasibo-fatejeva-v-mnoritarn-akconeri-v-mehanzm-zmni-
strukturi-korporativnoji-vlasnost
;

4)   Постанова Львівського апеляційного господарського суду у справі № 15/217 від 16.02.2011 року, - [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/14103634;

5)   Як захистити інтереси міноритарних акціонерів, - Юридична газета, №44 (128) 08 листопада 2007 року, - [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/arti cle/1359;

6)   Рішення КСУ у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року 18-рп/2004 (Справа № 1-10/2004);

7)   Постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 8/15-0 від 12.12.2007 року, - [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/1234643;

8)   Постанова господарського суду Хмельницької області у справі № 10/663-10 від 17.09.2011 року, - [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/10923401.

 

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа