Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

 

Література:

1.   Баглай В.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник для
юридических вузов и факультетов. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. -

752 с.

2.  Коваленко А.И. Конституционное право Российской Федерации. - М.: Артания, 1995. - 192 с.

3.  Козлова Е. И., Кутафин О.Е. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. - М.: Юристъ, 1995. - 480 с.

4.  Конституційне право України /За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. -К.: Український центр правничих студій, 1999. - 376 с.

5.  Конституційне право України: Підручник /За заг. ред. проф. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2002. - 732 с.

6.  Конституція України. Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 80 с.

7.  Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА - М, 1998. - 784 с.

8.  Основи конституційного права України / За ред. акад. АпрН України, проф. Копейчикова В.В. - К.: Юрінком, 1997. - 208 с.

9.  Права человека. Учебник для вузов. Отв. ред. - член- корр. РАН, докт. юрид. наук Е.А. Лукашева. - М.: Издат. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. - 573 с.

 

10.    Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 464 с.

11.    Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. - М.: Издательство «Зерцало», 1998. - 448 с.

12. Чудаков М.Ф. М.Ф. Конституционное государственное право зарубежных стран. -МН.: «Харвест», 1998. - 784 с.

Науковий керівник: : доцент кафедри конституційного, муніципального і міжнародного права юридичного факультету ХНУ імені В. Н. Каразіна, к.ю.н, Мірошниченко Юрій Романович.

 

 

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИБОРЧИХ ПРАВ

ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

 

Гриценко Маргарита Володимирівна

студент-магістр юридичного факультету Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна e-mail: ArmiBest@ukr.net

 

Ключові слова: вибори, виборчі права, кримінальна відповідальність, статистика, кількісна характеристика.

 

Вибори як політико-правовий інститут відіграють важливу роль в суспільстві, оскільки вони є засобом формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Виборчий процес триває протягом короткого часу, а тому потребує встановлення та закріплення чіткого та дієвого механізму, який включає також відповідальність за порушення виборчих прав.

Виборче законодавство України характеризується відсутністю систематизованості та уніфікації. В науковому світі розроблено ідею про створення виборчого кодексу, проте на сучасному етапі він залишився лише в проектах.

На сьогоднішній день вибори в Україні регулюються: Конституцією України, Закон України «Про вибори Президента України», Закон України « Про вибори народних депутатів України», Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Відповідальність за порушення виборчих прав громадян України є міжгалузевим інститутом і встановлюється нормами конституційного, цивільного, адміністративного та кримінального права. В даній роботі ми розглянемо кримінальну відповідальність.

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. Вона розуміється як передбачене Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави[1, с. 29].

Для демократичної держави захищеність виборчих прав, як і їх закріпленість і визнання на національному рівні, є покажчиком рівня демократичності.

Розділ V Кримінального кодексу України « Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» містить статті, що мають на меті охорону та захист низки виборчих прав громадян України: право обирати і бути обраним, принцип таємності голосування, принцип рівності виборчого права тощо. Зокрема, ст. 157 -перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача; ст. 158 -фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців; ст. 158-1 - незаконне знищення виборчої документації  або документів  референдуму;  ст.   159 - порушення таємниціголосування; ст. 159-1 - порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку); ст. 160 - порушення законодавства про референдум.[2]

Відповідно, злочини у сфері виборчих прав можна класифікувати за предметом. Предметом зазіхань може бути: виборча документація (незаконне знищення документації виборів чи референдуму, фальсифікація виборчих документів); процес голосування (голосування виборцем більше одного разу, перешкоджання здійсненню виборчих прав); порядок фінансування суб'єктів виборчого процесу ( порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку).[2]

Санкції, передбачені Кримінальним кодексом України встановлюють різні види покарання - від штрафу до позбавлення волі. Але, на жаль, норми кримінальної відповідальності не завжди застосовуються на практиці. Звернемося до статистики 2004 та 2010 років президентських виборів та проаналізуємо дієвість механізму кримінальної відповідальності.

Президентські вибори 2004 року у статистиці були позначені, як період найбільших порушень виборчих прав.

За даними офіційної судової статистики: «у період виборчої компанії по виборах Президента України 2004 року до місцевих і апеляційних загальних судів надійшло всього 137042 скарги, з них було прийнято судами до провадження 133519 скарг, розглянуто з винесенням рішення - 131527 (задоволено 127776 скарг). Можливістю судового захисту своїх виборчих прав намагалися скористатися 135047 виборців, також надійшли 1561 скарга від кандидатів на пост Президента України та їх довірених осіб і 97 скарг від політичних партій та їх блоків. До суду зверталися й офіційні спостерігачі та представники засобів масової інформації, від яких надійшло більше двохсот скарг»[ 3].

Щодо кримінальної відповідальності, то відповідно до « Аналізу стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 році» в кінці 2004 року під час виборів Президента України, було зареєстровано 1887 злочинів проти виборчих прав громадян[4].

Відповідно до «Аналізу роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2005 року» було виявлено 1,4 тисяч злочинів проти виборчих прав громадян у зв'язку з проведенням президентських виборів[5].

Найбільшу кількість кримінальних справ було порушено за: неправомірне використання виборчих бюлетенів, підробку виборчих документів або неправильний підрахунок голосів(1314); перешкоджання здійсненню виборчого права(137), порушення таємниці голосування(4)[6].

Станом на перше півріччя 2005 року за злочини проти виборчих прав було засуджено 261 особу. У винесених вироках найчастіше згадувались такі злочини, як перешкоджання здійсненню виборчого права шляхом підкупу, обману чи іншим способом; підробка виборчих документів, відкріпних посвідчень; неправомірний вплив службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування на перебіг виборчого процесу [6].

У більшості справ правопорушниками являлись безробітні та пенсіонери. Вироки, які виносились до цих осіб, були пом'якшенні або ж ці особи взагалі звільнялись від відбуття покарання з випробувальним терміном. Серед працюючих осіб список складається від прибиральниць до заступника голови обласної державної адміністрації [6].У деяких випадках вироком суду встановлювалась заборона на заняття певної посади протягом декількох років. Загальними недоліками роботи органів досудового слідства було затримання лише безпосередніх виконавців, а організатори не були притягнуті до відповідальності. Окрім цього були виявленні порушення з боку членів виборчих комісій, проте свого законного підтвердження у вироках суду вони не знайшли.

Що стосується виборів у 2010 році, то офіційні спостерігачі зазначили, що значних порушень не було в порівнянні з 2004 роком, але все-таки вони були. Найчастішими з них є:порушення принципу загальності виборів (безпідставне виключення з списку виборців або навпаки); ведення передвиборної агітації з порушенням норм законодавства та порушення в роботі виборчих комісій (видача бюлетенів особам, які не мають прав).

Проте, на думку міжнародних спостерігачів, виборчий процес був прозорий, а виборці мали справжній вибір, обираючи кандидатів, які представляли різні політичні сили[7].

Отже, проаналізувавши порушення виборчих прав у 2004, 2005 та 2010 роках та розглянувши їх закріпленість на законодавчому рівні, все-таки існують певні прогалини в кримінальному законодавству. А тому це тягне за собою недієвість механізму, який забезпечує дотримання принципу непорушності виборчих прав. Механізм кримінальної відповідальності потребує значних доопрацювань, можливо постановка більш суворих покарань, систематизація виборчого законодавства та покращення умов проведення виборів, зможуть дати можливість знизить кількість порушень. Лише тоді юридична відповідальність буде дійсно відігравати роль гаранта виборчих прав, як це встановлено в законодавстві України.

Література:

1. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І.
Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. тація. -вид. тертє, переробл. Та
доповн.
- Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 1184с.

2.    Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page4

3.   Судовий захист виборчих прав громадян України на виборах Президента України 2004 року: кількісні характеристики [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://court.gov.ua/sudova_statystyka/suddeflaw/

4.   Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 році
[Електронний                       ресурс].                        -                         Режим доступу:
http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/7AE38564311662A9C325718C003E28B8?
OpenDocument&CollapseView&RestrictToCate2gory=7AE38564311662A9C325718C003E28B8&
Count=500&

5.   Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у І півріччі 2005 року [Електронний
ресурс].  
-                                    Режим доступу:
http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/F51846B9917A8F40C325709E001D9A19?
OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=F51846B9917A8F40C325709E001D9A19&
Count=500&

6.      Уроки минулих виборів. За фальсифікації покарані окремі виконавці О.
Примаченко               [Електронний              ресурс].              
-                Режим доступу:
http://dt.ua/LAW/uroki_minulih_viboriv_za_falsifikatsiyi_pokarani_okremi_vikonavtsi-45640.html

7.  Право громадян на вільні вибори та участь в референдумах [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=129835620

 

Науковий керівник: доцент кафедри конституційного, муніципального і міжнародного права юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, к.ю.н, доцент Червяцова Аліна Олегівна.

 

 

ЦІЛІ ТА ФУНКЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

 

Гришина Наталія Вікторівна

доцент кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету

ХНУ імені В.Н. Каразіна.

 

Ключові слова: функція, юридична відповідальність, адміністративна відповідальність, адміністративне правопорушення, ціль.

 

Вивчення цілей та функцій адміністративної відповідальності передбачає вивчення змісту даного поняття.

Адміністративна відповідальність є видом юридичної відповідальності, кінцева ціль якої - викорінення правопорушень, що розуміється як реалізація всіх адміністративно-примусових засобів, оскільки при вчиненні адміністративного правопорушення на поведінку особи впливає весь комплекс засобів щодо його усунення.

Виділяють профілактичну ціль адміністративної відповідальності - попередження правопорушень. Така відповідальність направлена на запобігання не тільки адміністративних проступків, а і інших правопорушень: злочинів, дисциплінарних та інших проступків, - тобто має профілактичне значення по відношенню до інших видів юридичної відповідальності.

Профілактичні цілі адміністративної відповідальності пов'язані із виховними, оскільки попередження правопорушення не може існувати без виховного впливу.

Зміст профілактичних цілей адміністративної відповідальності полягає в орієнтації на правомірну поведінку всіх осіб. Виховні цілі адміністративної відповідальності трактуються як виховання всіх осіб.

В адміністративному законодавстві зазначається ще одна ціль - охорона певних об'єктів.

Цілі адміністративної відповідальності передбачають єдину систему: ціль - це захист суспільства від шкідливих діянь, а також виховання та перевиховання. Тільки в сукупності правоохоронних та загальносуспільних цілей є можливість досягнути кінцевої цілі адміністративної відповідальності - викоренення правопорушень.

Визначають ціль юридичної відповідальності як погодження поведінки з вимогами суспільства: стимулювання позитивної поведінки, попередження негативної. Стимулювання позитивної поведінки - елемент виховної цілі адміністративної відповідальності, а попередження негативної поведінки входить до профілактичної цілі адміністративної відповідальності.

Цілі адміністративної відповідальності досягаються за допомогою здійснення функцій.

Функції адміністративної відповідальності являються засобом реалізації функцій права, а останні в свою чергу сприяють реалізації функцій держави.

Функції адміністративної відповідальності можна поділити на правоохоронні та загально-соціальні. До правоохоронних відносяться функції покарання, припинення, відновлюючи, процесуально-забезпечувальні. Загально-соціальна група складається з виховної та попереджувальної. Правоохоронні функції також несуть соціальну загрузку, так як право в цілому - засіб соціального регулювання.

Правоохоронні функції адміністративної відповідальності відображають її традиційне розуміння як відповідальності за правопорушення. Загально-соціальні функції відображають позитивний аспект відповідальності.

 

 

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ: БЕЗОПЛАТНА

СУТНІСТЬ

 

Гура Ірина Володимирівназдобувач кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ, м. Київ e-mail: nazar16122006@yandex.ua

 

Ключові слова: конституційні права, безоплатна правова допомога.

 

Визначене та гарантоване ст. 59 Конституції України [1] право кожного на отримання правової допомоги нині може бути дійсно реалізоване у випадках, передбачених законом й у безоплатній формі. Даний факт обумовлений тим, що 2 червня 2011 року прийнято Закон України «Про безоплатну правову допомогу» [2]. Саме даний закон визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок його реалізації, підстави та порядок надання безоплатних правових послуг відповідним категоріям громадян.

Водночас слід зазначити, законом про безоплатну правову допомогу передбачено створення двох взаємопов'язаних складових системи безоплатної правової допомоги -первинної та вторинної.

Зокрема, первинна безоплатна правова допомога охоплює такі види правових послуг, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (окрім процесуальних), надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

При цьому, безоплатна правова допомога включає захист від обвинувачення, здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складання відповідних документів.

Акцентуємо, первинна безоплатна правова допомога повинна надаватися всім особам, які перебувають під юрисдикцією України.

Суб'єктами які надаватимуть таку допомогу є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи приватного права, спеціалізовані установи. Органи місцевого самоврядування можуть також укладати договори з юридичними особами приватного права, адвокатами або фізичними особами. Водночас слід наголосити увагу на тому, що у Законі України «Про безоплатну правову допомогу» [2] передбачено, суб'єктами надання первинної безоплатної правової допомоги є не лише органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, але й фізичні та юридичні особи приватного права, спеціалізовані установи.

Щодо права на вторинну безоплатну правову допомогу, то її повинні надавати малозабезпеченим особи, які перебувають під юрисдикцією України, дітям-сиротам, дітям, які позбавлені батьківського піклування. Також її повинні отримувати безпритульні діти, діти, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців», ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Україною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань (стосовно питань, пов'язаних з їх соціальним захистом), реабілітовані особи.

Крім того, таке право мають особи, до яких застосовано адміністративне затримання або адміністративний арешт, підозрювані у вчиненні злочину особи, які затримані органами дізнання та слідства, особи, до яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, особи, у справах яких відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України є обов'язковою участь захисника.

Ефективність даного конституційного права обумовлюється й тим, що така допомога надаватиметься також особам, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільноїдієздатності фізичної особи, особам, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.

До того ж скористатися правом на вторинну безоплатну правову допомогу можуть громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, які зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

Правова регламентація цього конституційного права вказує на те, що відмовити в наданні вторинної безоплатної правової допомоги можуть, якщо особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених Закон України «Про безоплатну правову допомогу» [2], якщо особа подала неправдиві відомості або фальшиві документи з метою віднесення її до однієї з таких категорій, якщо вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними. Крім того, особі може бути відмовлено, якщо раніше їй надавалася вторинна безоплатна правова допомога з того самого питання або якщо особа використала всі національні засоби правового захисту.

Що ж стосується надання вторинної безоплатної правової допомоги особам, до яких застосовано адміністративне затримання чи адміністративний арешт, підозрюваних у вчиненні злочину особам, які затримані органами дізнання та слідства, особам, до яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, та особам, у справах яких відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України участь захисника є обов'язковою, то тут є певні винятки. Так, у разі звернення зазначених осіб про надання правових послуг або надходження інформації про затриманих рішення про надання вторинної безоплатної правової допомоги таким особам в обов'язковому порядку приймається з моменту їх затримання.

Крім того, в обов'язковому порядку протягом 24 годин з моменту надходження запиту від особи, яка провадить дізнання, слідчого чи суду, призначається захисник.

В аспекті гарантування права на безоплатну правову допомогу, громадяни зможуть оскаржити в судовому та адміністративному порядку дії чи бездіяльність посадових осіб, які порушують порядок та строки розгляду звернень про надання безоплатної правової допомоги, надання неякісних правових послуг.

Підсумовуючи, зазначимо, ефективна дія положень Закону України «Про безоплатну правову допомогу» [2] потребує розробки цілої низки підзаконних актів. Зокрема, щодо порядку та умов проведення конкурсу серед суб'єктів, які залучатимуться до надання вторинної безоплатної правової допомоги, порядку і умов укладення договорів та контрактів з ними, вимог до їхнього професійного рівня та критеріїв якості надання безоплатної правової допомоги, положень щодо діяльності відповідних центрів з надання вторинної безоплатної правової допомоги тощо.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа