Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 24

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

4.Сімейний кодекс України// ВВР, 2002, N 21-22, ст.135

5.Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 року // ВВР. — 2001. — No 30. — Ст. 142.

6.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001, N 1 ( v_001700-09 ) від 27.02.2009

7.Лист Вищого господарського суду України № 01-2.2/279 від 09.09.2001.- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v_279600-01

8.Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року [Електронний ресурс].Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi Документ 995_021.

9.Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения./ М.И. Брагинский, В.В.Витрянский-2-е издание-М.:Статут, 2005. С.842.

10.Горбунова Л.М.Цивільні права малолітніх і неповнолітніх та їх цивільно- правова відповідальність/ Колектив авторів.- М-во юстиції України. - К.: [ТОВ "Поліграф-Експрес"],

2006. - 42 с.

11.Загородній С.А. Актуальні проблеми виникнення цивільно-правової відповідальності // Право і безпека. - 2011. - № 1.

12.Йоффе О.С. Обязательственное право / О.С. Йоффе.- М., 1975.- C.97 Избранные труды по гражданскому праву М.: Статут, 2000.

 

Науковий керівник: ст. викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Академії митної служби України Валуєва Ніна Олександрівна

 

 

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТА

 

Деменнікова Кіра Борисівна

студент-спеціаліст юридичного факультету Чорноморського державного університету

імені Петра Могили e-mail: kirushenka@inbox.ru

 

Ключові  слова:  Електронний,   документ,  реквізити,     документообіг, підпис, цифровий.

Стрімкий розвиток та глобальне впровадження новітніх інформаційних технологій, підвищення рівня інформаційних відносин створили умови, коли пересічний громадянин не уявляє вже своє життя без мобільного телефону, телевізора, комп'ютера та Інтернету.

На сьогоднішній день, стало реальним проведення операцій лікарями на відстані за допомогою сучасних телекомунікаційних систем, телемедичних консультацій, дистанційного навчання, укладення договорів шляхом обміну даними через мережу Інтернет, тощо.

Саме розвиток нових суспільних відносин став вимогою в цілому щодо розроблення, вдосконалення та оновлення нормативно-правової бази України, створення спеціальних юридичних норм та правил регулювання сфери інформаційних правовідносин [1].

Питаннями дослідження електронних документів займалися такі вченні, як Курташова І. В. [2], Мельник Т. Г. [3], Тукало С.М. [4] тощо.

Розвиток в Україні електронного документообігу починається з прийняття 22 травня 2003 року законодавчих актів України: Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» 851-IV, який встановлював основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів [5], та Закону України «Про електронний цифровий підпис» № 852-IV, який визначив правовий статус електронного цифрового підпису та регулювання відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису [6].

Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа [5]. Поняття електронного документа в міжнародній практиці має дещо різні, хоча і схожі трактування в порівнянні з українським визначенням. Так, відповідно до Правил Комісії ООН з прав міжнародної торгівлі (United Nations Commission on International Trade Law - UNCITRAL), електронний документ визначається як інформація, утворена, надіслана, отримана або збережена електронними, оптичними чи подібними засобами, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграми чи телекопіювання [7, с. 232].

На відміну від міжнародного тлумачення електронного документа національне визначення акцентує увагу на обов'язкових його реквізитах. Стаття 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає, що обов'язковим реквізитом електронного документа є обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили [5]. Для українців такі вимоги закону мають особливе значення. Якщо навіть звичні паперові документи часто не визнаються органами влади через найменший відступ від форми, то з електронними документами ситуація може бути ще більш напруженою.

Електронний документ має юридичну силу лише за наявності обов'язкових реквізитів, наявність яких є підставою для обліку такого документа. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи й електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора [5]. Але переліку таких реквізитів, крім зазначеного в законі електронного підпису не наведено.

На сьогоднішній день в Україні діє Національний стандарт ДСТУ 4163-2003 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації» - Вимоги до оформлювання документів, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. № 55, який поширюється на процеси створювання та обігу лише паперових організаційно-розпорядчих документів [8]. Що ж стосується електронних, то в даному стандарті чітко зазначено, що до електронних організаційно-розпорядчих документів він не застосовується.

У Законі України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року [9], надається лише короткий перелік загальних реквізитів документа: назвадокумента (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Закон, в силу часу прийняття, не містить конкретної вказівки на те, що цей перелік може застосовуватись і до електронних документів, та на момент прийняття Закону їх і не існувало.

Отже, переліка обов'язкових реквізитів або інших формальних даних електронного документа в жодному законодавчому акті України досі не міститься, хоча поняття обов'язкових реквізитів для юридичного підтвердження електронного документа є ключовим.

З огляду на це, пропонуємо виділити такі основні групи реквізитів електронного документа:

1.    По-перше, це - стандартні реквізити, які повинні міститися як в паперовому документі, так і електронному. До таких реквізитів слід віднести: назва організації (найменування фізичної особи); назва структурного підрозділу організації (за наявності); довідкові дані про організацію (фізичну особу), до яких слід віднести адресу, телефон, факс, e-mail; адресат (із зазначенням відповідної інформації); реєстраційний індекс документа, вихідний/вхідний номер; дата документа; назва виду документа; заголовок до самого тексту документа; текст документа; місце складення або видання документа; гриф обмеження доступу до документа; відмітка про наявність додатків тощо.

2.  По-друге - це наявність позначок про зміни та доповнення в електронному документі. Відповідно до вітчизняного законодавства, всі електронні документи з обов'язковими реквізитами, про які йде мова у законодавчому визначенні поняття електронного документа, але немає чіткого їх переліку, й електронним цифровим підписом вважаються оригіналами, незалежно від часу створення. У разі такого стану справ порушення на будь-якому етапі обігу цілісності раніше створеного документа може ввести в оману адресата, що вважатиме отриманий електронний документ істинним. Кабінет Міністрів України виправив цей недолік законодавства, затвердивши Порядок засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу. Кабінет Міністрів України пропонує всім охочим скористатися послугою фіксування часу - процедурою, що полягає у засвідченні наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу шляхом додавання до нього або логічного поєднання з ним позначки часу [10].

3.     По-третє, це - електронний підпис, що використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Електронний цифровий підпис є визнаним і затвердженим на рівні держави, про що свідчить Закон України „Про електронний цифровий підпис" [6] За своїм призначенням та функціями електронний підпис відповідає звичайному рукописному підпису зі своїми перевагами: засвідчує, що підписаний документ виходить від імені тієї особи, яка поставила підпис; зобов'язує особу, яка підписала документ, дотримуватись зобов'язань, що випливають з підписаного документу; є запорукою цілісності та правильності засвідченого підписом документа.

Використовуючи положення вищезгаданого Національного стандарту ДСТУ 4163­2003, а саме розділом 7 [8], де зазначені вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів, можна сформулювати основні вимоги до оформлення електронних документів у текстовому форматі - doc. Подані наступні розміри стосуються документів, які мають розмір шрифту 12—14 кеглів.

Отже, оформлення електронного документа передбачає:

-текст електронних документів формату А4 рекомендовано вводити через 1,5 міжрядкових інтервали, а формату А5 - через 1-1,5 міжрядкового інтервалу.

-Реквізити документа (крім тексту), які складаються з кількох рядків, друкують через 1 міжрядковий інтервал. Складові частини реквізитів «Адресат», «Гриф затвердження», «Гриф погодження» виокремлюють один від одного 1,5-2 міжрядковими інтервалами.

-Реквізити документа відокремлюють один від одного 1,5-3 міжрядковими інтервалами.

-Назву виду документа друкують великими літерами.

-Максимальна довжина рядка багаторядкових реквізитів (крім реквізиту тексту) — 73 мм (28 друкованих знаків). Якщо заголовок до тексту перевищує 150 друкованих знаків (5 рядків), його дозволено продовжувати до межі правого берега. Крапку в кінці заголовка не ставлять.

-Оформлюючи документи, треба дотримуватися таких відступів від межі лівого берега документа:

-  12,5 мм - для початку абзаців у тексті;

-  92 мм - для реквізиту «Адресат»;

-     104 мм - для реквізитів «Гриф затвердження» та «Гриф обмеження доступу до документа»;

-     не роблять відступ від межі лівого берега для реквізитів «Дата документа», «Заголовок до тексту документа», «Текст» (без абзаців), «Відмітка про наявність додатків», «Прізвище виконавця і номер його телефону», «Відмітка про виконання документа і направлення його до справи», назви посади у реквізитах «Підпис» та «Гриф погодження», засвідчувального напису «Згідно з оригіналом», а також слів СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ, ВИРІШИЛИ, УХВАЛИЛИ, НАКАЗУЮ, ПРОПОНУЮ.

-За наявності кількох грифів затвердження і погодження їх розміщують на одному рівні вертикальними рядками. Перший гриф від межі лівого берега; другий через 104 мм.

-Якщо в тексті документа йдеться про додатки або окремим абзацом є посилання на документ, що став підставою для його видання, слова «Додаток» і «Підстава» друкують від межі лівого берега, а текст до них — через 1 міжрядковий інтервал.

--Оформлюючи документи на двох і більше сторінках, друга та подальші сторінки мають бути пронумеровані.

-Номери сторінок ставлять посередині верхнього берега аркуша арабськими цифрами без слова «сторінка» та розділових знаків.

-Після підготовки документа в електронному вигляді на нього накладаються ЕЦП уповноважених посадових осіб (підписувачів).

Отже, зараз в Україні існує поняття електронного документа, де йде мова про основні його реквізити, але в жодному нормативно-правовому акті не надається переліку обов'язкових реквізитів, крім цифрового підпису, що ускладнює процедуру обігу електронних документів. Тому вважаємо, що актуально внести відповідні пропозиції до Верховної Ради України з прийняття відповідного законодавчого акту щодо вимог оформлення електронних документів, де б були перераховані всі обов'язкові реквізити.

Прийняття такого стандарту значно полегшить, систематизує та уніфікує процес електронного документообігу в Україні.

 

Література:

1.Міністерство юстиції України - Коментарі фахівців: «Запровадження системи електронного документообігу в Україні». - [Електрон. ресурс] - Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/7546, станом на 12 квітня 2012 року.

2.Курташова І. В. Електронний документообіг і його особливості // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 3 (93). - с. 231-237.

3.Мельник Т. Г. Електронний документообіг та електронний підпис // Бухгалтерський

облік і аудит. - 2008. - № 7. - с. 47-53.

4.Тукало С.М. Системи електронного документообігу в педагогічній науковій установі. - Збірка матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції "Інформаційно-комунікаційні технології в освіті: досвід, інновації, технічне забезпечення" СОІППО, м.Суми, с. 48-50.

5.Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV, із зм. і доп. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - с.

275.

6.Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 № 852-IV, із зм. і доп. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - с. 276.

7.Курташова І. В. Електронний документообіг і його особливості // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 3 (93). - с. 231-237.

8.Національний стандарт ДСТУ 4163-2003. «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації». Вимоги до оформлювання документів. Затверджено наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. № 55. - [Електрон. ресурс] - Режим доступу: http://staratel.com, станом на 12 квітня 2012 року.

9.Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, із зм. і доп. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 40. - с.

365.

10.Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу» від 26. 05. 2004 р. - № 680. - [Електрон. ресурс] - Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки., станом на 12 квітня 2012 року.

 

Науковий керівник: доцент кафедри цивільного та кримінального права і процесу юридичного факультету ЧДУ ім. Петра Могили, кандидат юридичних наук, доцент Мамчур Людмила Володимирівна.

 

 

ФОРМУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ВЕРХОВНОГО СУДУ США ЩОДО КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

 

Деревянко Наталія Олексіївна

студентка 5 курсу юридичного факультету ХНУ ім. В.Н. Каразіна групи ЮПС - 52 e-mail: bambino4ka@yandex.ru

 

Ключові слова: судовий конституційний контроль; Верховний Суд; прецедентне право.

 

Поняття судового конституційного контролю можна трактувати в широкому та вузькому значенні. В широкому розумінні - це функція судових органів і так званих квазісудових органів (наприклад, конституційних рад), сенс якої полягає в оцінці ними певного кола правових актів — чинних чи тих, які не набули чинності, включно до їх проектів — щодо їх відповідності конституції і у здійсненні деяких інших повноважень, встановлених конституціями і законодавством. Поняття такого контролю синонімічне поняттю конституційної юрисдикції. Увузькому значенні судовий конституційний контроль — це функція судових органів щодо визначення конституційності певного кола саме нормативно-правових актів.

Уперше спеціалізований конституційний контроль було введено в кінці 18 ст. у Франції, де конституцією передбачалося створення органу відповідної компетенції — охоронного сенату. Проте цей орган не вважався судовим, і його природа була суто політичною. Функція саме судового конституційного контролю була визначена в США на початку 19 ст. шляхом тлумачення конституції Верховним Судом. [1]

Створення Верховного Суду США як вищої судової інстанції держави безпосередньо було передбачено в Конституції 1787 р. [2; с. 203-204]

Однак ще до прийняття Конституції під час обговорення її проекту розробники американської Конституції обговорювали ідею про надання судам можливості здійснювати судовий конституційний контроль.

Про це свідчить збірка із 85 статей, опублікованих в період з кінця жовтня 1787 р. по травень 1788 р. в газетах штату Нью-Йорк під псевдонімом Публій і загальною назвою «Федераліст». Так, один із авторів цих статей О. Гамільтон активно виступав на сторінках цього видання з ідеєю про необхідність надання судам повноважень здійснювати судовий конституційний контроль, вказуючи на те, що жодний законодавчий акт, що суперечить Конституції, не може бути чинним: «Справжня сфера компетенції судів, притаманна, лише їм, -тлумачення законів. Конституція має розглядатися й фактично розглядається суддями як основний закон. Відтак саме їм належить визначати її зміст, так само як і зміст будь-якого акта законодавчого органу.» [3; с. 393-394]

Оскільки ця ідея викликала негативну реакцію більшості розробників Конституції США, повноваження судової влади по здійсненню судового конституційного контролю не були відображені в тексті Конституції. Головна причина негативної реакції полягала у побоюванні сильної центральної (федеральної) влади. Зокрема, один із розробників проекту Конституції 1787 р. Річард Спейт назвав конституційний нагляд «узурпацією» влади, поділивши цю думку з іншим відомим американським ідеологом того часу Джеймсом Медисоном.

Не менш відомий правознавець США Л. Леві, обґрунтовуючи право судової влади здійснювати конституційний нагляд, спирався на те, що через це її повноваження взаємодіють усі існуючі гілки влад і: "правомірність судового нагляду випливає з історії, а не з Конституції чи висловлювань її творців. Історично він породжений конституційною доктриною періоду американської революції". [4; с. 263]

В результаті, дебати навколо питання конституційного контролю завершились тим, що творці Конституції не закріпили це повноваження за судами та, зрештою, ні за ким.

У США застосовується доктрина прецедентного права, відповідно до якої рішення, що приймаються судами США по конкретним справам, стають обов'язковими для майбутніх подібних справ, якщо тільки не будуть скасовані. Тому саме прецедент, створений в результаті розгляду відомої справи Marbury v. Madison 1803 року вперше закріпив за Верховним Судом США повноваження тлумачити Конституцію та здійснювати конституційний судовий нагляд. [5]

При розгляді цієї справи суд постав перед необхідністю визначення відносин судової влади з державними органами. Судді заснували важливе повноваження Верховного суду: визначати конституційність актів виконавчої і законодавчої гілок влади. З того часу справа Marbury v. Madison вважається головним джерелом американської доктрини про судовий контроль за діями та актами органів законодавчої і виконавчої влади. [6; с. 127]

24 лютого 1803 року Головний суддя Маршалл представив суду свою думку у справі Marbury v. Madison. Його аргументи на користь утвердження судового нагляду в конституційній практиці США і в подальшому розширенні сфер його застосування були досить переконливі: «Слід наголосити на тому, що тільки судова влада має вправо та зобов'язана вказувати на те, що є законом. Особи, що застосовують норму права до конкретної справи, зобов'язані пояснити івитлумачити її. Якщо два закони суперечать один одному, лише суд повинен вирішити, який з них необхідно застосувати.» [7; с. 139]

Однак повноваження Верховного Суду США не були обмежені правом переглядати правові акти виконавчої та законодавчої влади на предмет відповідності їх до Основного Закону. Його компетенція поширилася і на перевірку діяльності посадових осіб держави щодо того, чи не суперечить вона Основному Закону.

Саме цей вид конституційного судового нагляду фігурував у справі США проти Р. Ніксона 1974 р. (United States v. Nixon), відому як «уолтергейтська справа». [8] Верховний суд, розглянувши юридичний спір про допустимість видачі слідству магнітофонних записів конфіденційних розмов президента, прийняв рішення, яке змусило Р. Ніксона піти у відставку. Президент Р. Ніксон, відмовляючись видати слідству необхідні в справі докази, пояснював, що він діє в інтересах «національної безпеки» та наголошував на тому, що він користується «привілеями виконавчої влади». Він стверджував, що питання, яке виникло - політичного характеру, а тому не підлягає розглядові у Верховному суді. Втім, Верховний суд не взяв його пояснень до уваги і не визнав наявність «політичного питання». Щодо питання про «привілеї», на які посилався Р. Ніксон, суд визнав їх такими, що належать до «категорій, підвідомчих судові». Розглянувши справу, Верховний суд прийняв одноголосне рішення проти глави «політичного відомства». [7, с. 125]

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа