Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 26

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Особливість правової природи об'єктивної сторони кримінального проступку чітко проявляється в такій ознаці як «протиправність». На думку В.М. Кудрявцева, якщо діяння визнається злочином через порушення положень інших галузей законодавства або під умовою створення загрози заподіяння шкоди особі або майну, - вказана протиправність є «змішаною» [6, c. 120-125]. Конструкція об'єктивної сторони багатьох злочинів створена таким чином: «Порушення ... правил..., якщо це створило небезпеку для ... або настання інших тяжких наслідків». Тобто в основі об'єктивної сторони подібних злочинів лежить інша сукупність об'єктивних ознак (адміністративного, цивільно-правового або дисциплінарного правопорушення), що обумовлює суміжну природу окремих злочинів.

Складність об'єктивних ознак обумовлює складність суб'єктивних ознак кримінального проступку. Поєднання об'єктивної сторони певного правопорушення та тяжких наслідків або створення загрози їх заподіяння, обумовлює володіння суб'єктом злочину спеціальним правовим статусом (сукупністю прав та обов'язків), не виконання або порушення яких і є певним видом правопорушення. У зв'язку із цим, суб'єкт посягання у деяких досліджуваних злочинах невеликої тяжкості та окремих злочинах середньої тяжкості має певні особливості у правовому статусі.

Суб'єктивна сторона досліджуваного виду діяння також має свої особливості. Їх сутність полягає у поєднанні різного психічного ставлення до діяння (як елементу складу правопорушення) в адміністративно-правовому розумінні та до небезпечних наслідків або створення загрози їх заподіяння - у кримінально-правовому розуміння. Подібну конструкцію вини в теорії кримінального права інколи іменують «змішаною» формою вини. Проф. А А. Пінаєв вказує, що сутність «змішаної вина», полягає у психічному ставленні в форміумислу до діяння, а до наслідків - у формі необережності. При цьому діяння без наслідків є лише адміністративним або дисциплінарним правопорушенням [7, c. 132-155]. На думку В.А. Якушина, зміст «змішаної вини», полягає в тому, що в деяких складах злочинів законодавець передбачає сукупність правопорушення та злочину. При цьому свідомо порушуються, наприклад, правила дорожнього руху або вчиняється інше правопорушення, яке заподіює наслідки кримінально-правового характеру і, до яких, в свою чергу, психічне ставлення існує в формі необережності [8, c. 44].

Отже, особливість правової природи кримінального проступку на нашу думку полягає в ускладненому (управлінськими відносинами) об'єкті посягання, «змішаній» протиправності, «змішаній» формі вини, особливому правовому статусі суб'єкта посягання. Наступною особливістю матеріальних ознак кримінального проступку є існування випадків притягнення винуватих осіб до дисциплінарної відповідальності за вчинення ряду злочинів. Існування вказаного положення відмічалось А.Н. Тарбагаєвим [9, c. 93-96], іншими вченими та збережено й сьогодні в ст. 401 КК України, згідно якої особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності із притягненням до дисциплінарної відповідальності. На існування в кримінальних законах Союзу РСР та союзних республіках не лише кримінальної відповідальність, але й адміністративної (ст. 50-1 КК РСФСР), та інших видів відповідальності (ст. ст. 10, 51, 52 УК РСФСР) звертала увагу також Ю.Б. Мельникова [10, c. 6]. На думку проф. А.П. Козлова, впровадженням ст. 43 Основ кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік, а також аналогічних статей у відповідні кримінальні закони союзних республік, зокрема, ст. 51 «Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення, примусових заходів виховного характеру або громадського впливу» КК УРСР, була введена адміністративна відповідальність за злочини невеликої тяжкості [11, c. 772]. На нашу думку, значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності із притягненням до іншого виду відповідальності збережено і сьогодні. Заміною кримінальної відповідальності іншими видами відповідальності, законодавець вирішує проблему поступового переходу між злочинами та іншими видами правопорушень. Проте, таке вирішення проблеми має певні негативні наслідки, які нами розглядались в інших роботах [12, c. 226-233].

Відображенням матеріальних ознак кримінального проступку є особливості у формальних ознаках. Проф. Н.Ф. Кузнєцова вказувала, що «малозначні злочини» носять як би напівзлочинний характер, а санкції для них «змішані» - наполовину покарання, наполовину - заходи громадського впливу [2, c. 167-170]. В діючому кримінальному законі до «змішаних санкцій», на нашу думку, можна віднести санкції із такими видами покарань як громадські роботи та виправні роботи. За формальним критерієм трансформації злочинів у кримінальні проступки, пропонувався такий критерій як передбачення в санкції кримінально-правової норми покарання у вигляді позбавлення волі до 2 років та більш м'які покарання [3, c. 84-86].

Особливість запропонованого критерію (позбавлення волі до 2 років) полягає в тому, що поряд із такими видами покарань як позбавлення волі або обмеження волі, як правило, передбачено покарання альтернативне позбавленню волі - громадські роботи, виправні роботи тощо. Дослідження практики призначення покарань за злочини невеликої тяжкості та окремі злочини середньої тяжкості за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, свідчить про існування певних закономірностей в призначені покарання під час звільнення від покарання та його відбування. Вибіркове дослідження вироків, свідчить про «трафаретне» застосування ст. 75, 69 КК України у випадку призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі: реальному виконанню позбавлення або обмеження волі підлягають, як правило, при перебуванні особи під вартою до винесення вироку судом, а строк в подібних випадках «день в день» співпадає із строком позбавлення або обмеженняволі згідно правил взаєморозрахунку згідно із ч. 5 ст. 72 КК України. При призначенні покарань у вигляді штрафу, громадських чи виправних робіт, вказані покарання, як правило, підлягають реальному виконанню без застосування положень ст. ст. 75, 69 КК України.

Ю.Ю. Коломієць встановлено, що застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності не як виключення, а як загального правила, втрачає заохочувальну роль [13, c. 262], а на думку проф. І.М. Гальперіна, якщо незастосування «рідких складів» злочинів є нормальним явищем як наслідок структури злочинності, то незастосування того чи іншого виду покарання передбаченого санкцією кримінально-правової норми за вчинений злочин пояснити аналогічними причинами неможливо [14, c. 3-28].

І.Я. Козаченко встановив, що вихід за межі критичних параметрів певної якості призводить до того, що ця якість перетворюється в іншу - більш нижчу або більш вищу. Об'єктивно закладена в санкцію тяжкість того або іншого покарання повинна мати розумні свої критичні параметри, а відповідальність тим більше кримінальна, не може бути невизначеною [15, c. 221]. На нашу думку, постійний вихід судових органів за межі санкції кримінально-правових норм при призначенні покарань за злочини певної категорії, звільнення від покарання та його відбування, свідчить про іншу якість злочинів невеликої тяжкості та окремих злочинів середньої тяжкості.

Отже, дослідження матеріальних та формальних ознак пропонованого виду кримінального діяння, свідчить про існування певних особливостей в об'єктивно -суб'єктивних ознаках та формальних ознаках окремих злочинів невеликої тяжкості та у окремих злочинах середньої тяжкості. Ця особливість проявляється ускладненому (управлінськими відносинами) об'єкті посягання, «змішаній» протиправності злочинів, наявності спеціального статусу у суб'єкта посягання, наявності у окремих злочинів «змішаної» форми вини. Особливість у формальних ознаках полягає в застосуванні покарань, які мають громадських характер, затушовуванні поступовості переходу між видами девіантної поведінки - злочинами та іншими правопорушеннями, за допомогою надмірного застосування інститутів звільнення від покарання та його відбування, звільнення від кримінальної відповідальності.

Перспективами подальших розвідок у цьому напрямку є дослідження критерій трансформації злочинів у кримінальні проступки, природи та переліку неуправлінських деліктів, відповідальність за які встановлена КУпАП.

 

Література:

1.  Указ Про Рішення Ради національної безпеки України від 15.02.2008 р. «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» від 08.04.2008 р. № 311/2008: за станом на 01.04.2012 р. / Президент України // Офіційний Вісник України. - К. : Логос, - 2008. - № 27. - С. 20-27.

2.  Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность / Н.Ф. Кузнецова. - М. : - Изд-во Московского университета. - 1969. - 232 с.

3.  Фефилова В.Ф. Преступление и проступок : дис. на соискание степени              к. ю.
н. / В.Ф. Фефилова. - М. : МГУ им. М. В. Ломоносов. юр. фак. каф. уг. права. - 1976. - 199 с.

4.  Кудрявцев В.Н. Правовое поведение : норма и патология / В.Н. Кудрявцев. - М. : -Наука. - 1982. - 287 с.

5.  Гилязев Ф.Г. Вина и криминогенное поведение личности : Уголовно-правовые, криминологические и социально-правовые черты / Ф.Г. Гилязев. - М. : Изд-во : ВЗПИ, -

1991. - 145 с.

6.     Кудряцев В.Н. Объективная сторона преступления / В.Н. Кудрявцев. - М. : Госюриздат. - 1960. - 249 с.

7.   Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. - Х. : Юридический Харьков, - 2001. - 289 с.

8.   Якушин В.А. Вина как основа субъективного вменения: Монография / В.А. Якушин, К.Ф. Каштанов. - Волгоград : Средневолжский научный центр, - 1997. - 65 с.

9.     Тарбагаев А.Н. Дисциплинарный проступок в механизме уголовно-правового регулирования / А.Н. Тарбагаев // Правоведение. - 1993. - № 2. - С. 93-96.

10.   Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация
наказания / Ю.Б. Мельникова. - Красноярск : - Изд-во. Краснояр. ун-та. - 1989. -120 с.

11. Козлов А.П. Понятие преступления / А.П. Козлов. - СПб. : Юридический центр Пресс, - 2004. - 819 с.

12. Дмитрук М.М. «Мертві норми» КК України : спроба наукового пояснення поняття та причин виникнення / М.М. Дмитрук // Право України. - 2010. - № 6. - С. 226-233.

13. Коломієць Ю.Ю. Ефективність невідворотності кримінальної відповідальності / Ю.Ю.Коломієць // Актуальні проблеми держави та права : Зб. наук. праць. - Одеса : Юр. література, - 2002. - Вип. 16. - 774 с.

14.    Гальперин И.М. Задачи совершенствования теории и практики применения наказания, не связанных с лишением свободы // Наказания не связанные с лишением свободы (под редакцией И.М. Гальперина). - М. : Юридическая литература. - 1972. - 152 с.

15.    Козаченко И.Я. Санкции за преступления против здоровья и жизни : обусловленность, структура, функции, виды (под ред. М.И. Ковалева). - Т. : Из-во Томского ун-та. - 1987. - 232 с.

 

 

ФУНКЦІЇ ЯК СКАЛАДОВІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

 

Друцул Тетяна Іванівна

здобувач кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України

e-mail: 1апуе8Ііаа@икг\пе1

 

Ключові слова: функції, адміністративно-правовий статус, органи публічної адміністрації.

 

Процес розвитку та становлення молодої Української держави переконливо свідчить, що однією з актуальніших проблем, яка постає на сьогоднішній день є забезпечення належної охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, верховенства права в усіх сферах суспільного життя за допомогою розгалуженої системи органів публічної адміністрації. Успішне виконання цих завдань значною мірою залежить від правильного, науково-обгрунтованого керівництва суспільством, усіма проявами його життєдіяльності.

Аналіз сучасного стану теоретичної та практичної розробки питання статусу органів публічної адміністрації як складової частини державного апарату України дає змогу виявити деякі проблемні моменти, які необхідно розглянути і запропонувати шляхи їх вирішення. Зокрема, йдеться про збереження впливу традиційних підходів і методів у теоретичному аналізі феномену виконавчої влади, існування прогалин та суперечностей у правовому регулюванні питань, пов'язаних із діяльністю органів публічної адміністрації в України.

Адміністративно-правовий статус органів публічної адміністрації включає в себе обсяг владних повноважень, тобто компетенцією, закріплену у компетенційних (або

«статутних») нормативно-правових актах, яка доповнюється важливими елементами -завданнями, функціями, характером взаємозв'язків із іншими органами (як «по вертикалі», так і «по горизонталі»), місцем у ієрархічній структурі органів виконавчої влади, порядком вирішення установчих і кадрових питань [1, с.30-32].

Органи публічної адміністрації є специфічними державними утвореннями, котрі виконує встановлені законом завдання через наявну систему функцій.

Відсутністю єдиних підходів стосовно розуміння поняття функція, пояснюється багатозначністю цього терміна, який в одних випадках може вживатися для характеристики належного в діяльності будь-якого соціального явища (його ролі, призначення, цілей, завдань, властивостей), а в інших же - для визначення сущого, тобто самої реальної діяльності (її напрямів, видів, форм, методів здійснення тощо) [2, с.60]. Тож не дивно, що такі категорії, як функції держави, функції органу держави, які хоч і відображають різні аспекти одного й того ж явища - держави, проте є неоднозначними поняттями, про що не раз наголошувалось у науковій літературі [3, с.23]. А тому навряд чи можна погодитися з пропозиціями прийняти єдине поняття функції, яке рівною мірою відносилося б до держави в цілому й до будь-якого її органу, і виходячи з нього здійснити систематизацію функцій [4, с.172].

Слово «функція» - від латинського «function», що в перекладі українською мовою означає виконання, коло діяльності, призначення, обов'язок тощо [5, с.389].

Дослідження питань, пов'язаних із функціональним аналізом правових явищ у вітчизняній юридичній науці, здійснювалося періодично і стосувалось окремих його аспектів. Так, під впливом концепції соціальної функції права, автором якої був відомий францюзький юрист Л. Дюгі, у 20-ті роки минулого століття рядянські правники, зокрема, А. Гойбарг, З. Раєвич, Д. Розенблюм, почали виявляти та досліджувати функції соціалістичного права. Їх погляди критикували у своїх працях П. Стучка, Н. Салтикова та ін. Але далі критики справа не пішла. Більше того, на тривалий час (30-60-ті роки) з юридичної літератури зник навіть термін «функція права» (про будь-яке систематичне розроблення цього питання не йдеться) [6, с.16-17].

Лише з кінця 60-х років ХХ ст., у юридичній літературі, функції державних органів досліджувались як окремо, так і в контексті адміністративної правосуб'єктивності органів публічної адміністрації.

Для з'ясування значення терміна «функція органу державної вдади» необхідно звернутися до філологічного тлумачення терміна «функція». Тлумачний словник сучасної української мови визначає функцію, як явище, що залежить від іншого явища, є формою його виявлення та змінюється відповідно до його змін; як роботу кого-, чого-небудь, обов'язок, коло діяльності когось, чогось [7, с.135].

У науковій літературі поняття «функція» використовується у кількох значеннях, але найуживанішим є розуміння функції як назви чи характеристики напряму діяльності, як кола діяльності, як узагальнуючої характеристики сутності, мети та завдань кого-небудь або ж ролі (призначення) чого-небудь.

На думку І. Бачило, функцію органу публічної адміністрації можна визначити як комплекс взаємопов'язаних, визначених у статуті органу і заснованих на безперервному об'ємі інформацією організаційно-правових впливів органу, його структурних підрозділів, службовців, які забезпечують об'єкти управління політичною, економічною, плановою, методичною орієнтацією, матеріальними, технічними, трудовими та іншими ресурсами, які в кінцевому результаті організовують досягнення мети, яка стоїть перед системою управління

[3, с.40].

Плішкін В. робить акцент на тому, що в самому загальному розумінні «функція» означає обов'язок, призначення, коло діяльності, працю, виконання, діяльність і т. ін [8, с.86].

Бєльський К. вважає, що функції мають цільове призначення у діяльності органівпублічної адміністрації та характеризується певною самостійністю, однорідністю та повторюваністю [9, с. 4].

Автор підтримує думку цього вченого, оскільки кожний орган публічної адміністрації виконую властиві лише йому функції, але водночас і взаємодіє з іншими органами державної влади, що забезпечує ефективне функціонування держави. Кожнй орган публічної адміністрації виконує згідно з покладеними на нього завданнями певну частку функцій держави. Наприклад, діяльність органів податкової міліції спрямована на вирішення таких завдань: запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків [10].

З вищевказаного вимальовується доволі різноманітна картина бачення функцій права та їх можливих класифікацій. Наприклад, С. Алексєєв вважає за можливе розрізняти три основні функції права як регулятора: по-перше, відтворення даної соціальної системи; по-друге, ствердження в житті суспільства нормативних засад; по-третє, регулятивний вплив на суспільні відносини [11, c.315]. Л. Спірідонов також розрізняє три основні функції права, три напрямки його дії, а саме: закріплення умов вільної діяльності людини в сфері сім'ї, побуту, культури, охорони життя, честі, недоторканності особи; закріплення економічних засад вільної діяльності особи, відносин власності, виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ; забезпечення участі особи у справах суспільства, опосередкування політичної свободи, відносин боротьби за владу [12, c. 104].

Що стосується функції органів публічної адміністрації, то їх особливістю є те, що нерідко вони поглинають одна одну, і в більшості випадків виконуються в певному комплексі, тобто існують нероздільно. Органи публічної адміністрації через виконання покладених на них завдань є найбільш близькими населення та спрямовують свою діяльність на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а функції, які вони виконують беруть свій початок саме від функцій права.

Отже, функції органів публічної адміністрації - це встановлений законодавства України взаємопов'язаних комплекс дій посадових осіб органів публічної адміністрації, спрямований на належне забезпечення реалізації конституційний прав та свобод людини і громадянина.

В умовах сучасного державотворення необхідно вносити зміни до чинного законодавства України, норми якого закріплюють адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади, оскільки вони не відповідають умовам сьогодення. Цей процес слід здійснити в єдності з перетвореннями в інших сферах, спираючись на системний підхід, що враховує причинно-наслідкові зв'язки державі в цілому, при цьому беручи до уваги сучасні потреби суспільства.

 

Література:

1.    Авер'нов В. Організація виконавчої влади: необхідність усунення внутрішніх суперечностей / Право України. - 2009. - №5 - С. 30-35.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа