Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Необхідність здійснювати управління з'являється там, де потрібно об'єднати і скоординувати зусилля двох і більше людей. Саме тоді, коли в первісному суспільстві з'явилися перші елементи суспільної організації і суспільної праці (наприклад, необхідність полювання чи спільного захисту від ворога), з'явилася особлива функція управління, яка виникає внаслідок певних суспільних потреб і самої природи суспільної праці.

Держава, яка на засадах громадянства об'єднує велику кількість людей, відчуває об'єктивну потребу у здійсненні діяльності з управління різноманітними питаннями, які виникають у процесі життя та становлять загальний інтерес для всієї спільноти: сприяння розвитку економіки, забезпечення збору податків та обороноздатності країни, розвитку науки, освіти, культури, надання соціальної допомоги та ін.[2, с.11].

Управління необхідна функція суспільного життя. Його метою є організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації і взаємодії між ними, а суть полягає у здійсненні керівного впливу на певні об'єкти.

Об'єктами управління можуть бути поведінка окремих людей та їх груп, суспільна праця і виробництво, технічні засоби (верстати, машини, агрегати), тварини і рослини. Відповідно до цього (до об'єкта) управління прийнято поділяти на технічне (керівництво технічними процесами, управління механізмами, агрегатами), біологічне (регулювання розмноження та розвитку тварин і рослин) та соціальне (управління людьми, управління в суспільстві)[ 3, с.197].

Соціальне управління це явище, яке характеризує внутрішню властивість суспільства, що випливає з його системної природи, суспільного характеру праці, процесу спілкування людей у праці і в житті. Його зміст полягає у цілеспрямованому впливі на суспільство і на його окремі частини (ланки) з метою їх упорядкування, вдосконалення і розвитку [4, с.658]. Саме тому його найважливішою складовою є державне управління, тобто управління через державу за допомогою державного апарату, головне призначення якого полягає в управлінні суспільними і державними справами.

Соціальне управління це управління суспільством, а оскільки суспільство є доволі абстрактним поняттям, бо складається з усіх людей, то соціальне управління є управлінням людьми, їх поведінкою, суспільними справами.

Державне управління один з видів діяльності щодо здійснення державної влади (разом із законотворенням і правосуддям), яке полягає у практичному здійсненні організаційних, виконавчо-розпорядчих функцій щодо втілення в життя вимог законодавства і здійснення на цій основі управлінського впливу стосовно певних суб'єктів.

Головною характерною рисою адміністративно-правових відносин, що виникають у сфері державного управління, є їх владний характер (на відміну від інших правовідносин, зокрема цивільно-правових), який дає змогу органам виконавчої влади держави здійснювати управління відповідними об'єктами у визначених сферах і галузях діяльності[5, с. 104 - 144].

Державне управління — явище універсальне і однаково характерне для всіх, без винятку, країн. Однак його розуміння в різних країнах є неоднаковим і значною мірою різниться між собою: на його зміст впливають історичний та політичний досвід народу даної країни, рівень його культури, економічного і суспільно-політичного розвитку, національні традиції, ментальність та багато інших факторів.

Виходячи з аналізу характерних рис державного управління, що визначають його суть, державне управління можна визначити як багатогранну організуючу діяльність держави, яка здійснюється на основі та відповідно до чинного законодавства через практичну діяльність її органів виконавчої влади. Управлінська діяльність органів виконавчої влади, яку ми називаємо виконавчо-розпорядчою, полягає у: а) діяльності щодо виконання законів; б) діяльності щодо використання владних повноважень, наданих цьому органу виконавчої влади чи посадовій особі (розпорядництво). Організовуючи виконання законів, суб'єкти управління розпоряджаються — видають владні акти управління, які набирають форми правових актів і є предметом дослідження як правової науки, так і науки управління[3, с. 199 - 200].

 

Література:

1.   Пилипишин В.П. Поняття та основні риси державного управління / В.П.
Пилипишин // Юридична наука і практика. - 2011. - №2. - с. 10 -14.

2.  Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. - Луцьк: ред. - вид. відд. «Вежа» Вол. держ. ун - ту ім. Лесі Українки, 2002. - 558с.

3.  Гладун З.С. Адміністративне право України.: Навчальний посібник - Тернопіль:

Карт - бланш, 2004. - 549с.

4.  Юридичний словник - довідник / за ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Феміна, 1996. -

695с.

5.  Козлов Ю.М. Административные правоотношения. - М.: Юрид.лит., 1976. - 184с.

 

Науковий керівник: доцент кафедри державно - правових дисциплін юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, к.ю.н. Гришина Наталія Вікторівна.

 

 

О ПРАВОВОМ РЕГУЛИРОВАНИИ ГЕННО-ИНЖЕНЕРНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ

 

Забенько Ольга Михайловна, Ятченко Ксения Станиславовна

Студентки факультета права Белорусского государственного экономического университета

e-mail: olchik_benchik@mail.ru

 

Ключевые слова: биотехнологии, безопасность, генная инженерия, правовое регулирование генно-инженерной деятельности

 

Все чаще на страницах газет и других популярных изданий можно встретить термины: «современная биотехнология» и «генетическая инженерия» (или «генетическая модификация, манипуляция»), «генетически модифицированный (или генетически измененный, или генно-инженерный, или трансгенный) организм», «генетически модифицированные продукты питания» и др. Во всех этих публикациях речь идет об одном - последних достижениях генетики. Причем эти достижения не ограничиваются просто познанием механизмов наследственности, а позволяют активно в них вмешиваться, изменять в желаемом направлении и, в результате, создавать новые сорта растений, обладающие полезными признаками, которые невозможно отобрать с помощью традиционной селекции, получать новые более эффективные лекарственные препараты, способные лечить ранеенеизлечимые болезни. Все это стало реальностью благодаря разработке технологий, позволяющих выделять наследственный материал (ДНК), изучать его, создавать его новые комбинации с помощью манипуляций, осуществляемых вне клетки, и переносить эти новые генетические конструкции в живые организмы. Появилась возможность использовать в селекции гены любых, совершенно неродственных видов, например, вводить в сорта растений определенные гены животных, бактерий, вирусов и даже человека. В настоящее время трансгенные сорта сельскохозяйственных культур, устойчивые к гербицидам, вирусам, насекомым-вредителям, с улучшенными качественными характеристиками (улучшенный состав растительного масла) занимают посевные площади, превышающие 50 млн. га (для сравнения: в Беларуси пахотные земли занимают около 6 млн. га). Продукты питания, изготовленные из таких сортов, теперь уже не редкость на прилавках магазинов многих стран мира [1].

Активное развитие генно-инженерной деятельности, как в сфере медицины, так и в других сферах экономической деятельности приводит к необходимости более подробной ее регламентации с правовой точки зрения во всем мире, в том числе и в Республике Беларусь.

Вопрос о месте и характере правового регулирования отношений в области безопасности генной инженерии является дискуссионным. До настоящего времени эти проблемы не получили комплексного рассмотрения и разрешения в правовой науке. Существующие юридические исследования в области генно-инженерной деятельности освещают лишь отдельные аспекты проблемы.

Проблемам правового обеспечения безопасности генно-инженерной деятельности для окружающей среды, ответственности за нарушение законодательства в области генно-инженерной деятельности, загрязнения окружающей среды трансгенными растениями и животными и др., посвящены работы М.М. Бринчука [2], Г.Е. Быстрова [3], О.Л. Дубовик [3], О.И. Крассова [5] и др.

Возможность применения биотехнологических методов предусмотрена Законом Республики Беларусь «О безопасности генно-инженерной деятельности» (далее Закон), который устанавливает правовые и организационные основы обеспечения безопасности генно-инженерной деятельности и направлен на охрану здоровья человека и окружающей среды, выполнение Республикой Беларусь международных обязательств в области безопасности генно-инженерной деятельности. Так, в соответствии со ст. 1 указанного Закона под безопасностью генно-инженерной деятельности понимается состояние защищенности, достигаемое посредством выполнения мер, направленных на предотвращение или снижение до безопасного уровня возможных вредных воздействий генно-инженерных организмов на здоровье человека и окружающую среду при осуществлении генно-инженерной деятельности [6].

Основными принципами обеспечения безопасности генно-инженерной деятельности являются: принятие мер предосторожности при осуществлении генно-инженерной деятельности; научно обоснованный, интегрированный и индивидуальный подходы при оценке риска возможных вредных воздействий генно-инженерных организмов на здоровье человека и окружающую среду; независимость государственной экспертизы безопасности генно-инженерных организмов; доступ к информации в области безопасности генно-инженерной деятельности [6, ст. 3].

Законодательством Республики Беларусь регламентированы основные меры обеспечения безопасности генно-инженерной деятельности. К ним относятся: принятие (издание) нормативных правовых актов, утверждения и введения в действие технических нормативных правовых актов в области безопасности генно-инженерной деятельности и их реализации; выдачи специально уполномоченными республиканскими органами государственного управления в области безопасности генно-инженерной деятельностиразрешений на ввоз, вывоз или транзит условно патогенных и патогенных генно-инженерных организмов, а также разрешений на высвобождение непатогенных генно-инженерных организмов в окружающую среду для проведения испытаний; проведения аккредитации замкнутой системы для осуществления работ второго, третьего и четвертого уровней риска генно-инженерной деятельности; установления и соблюдения требований безопасности генно-инженерной деятельности; планирования и выполнения мероприятий по обеспечению безопасности генно-инженерной деятельности; проведения государственной экспертизы безопасности генно-инженерных организмов; проведения государственной регистрации сортов генно-инженерных растений, пород генно-инженерных животных и штаммов непатогенных генно-инженерных микроорганизмов и иные [6, ст. 5].

В Законе впервые раскрыто содержание понятий, которые имеют значение для правильного формирования и развития нормативной правовой базы в рассматриваемой сфере отношений. Так, генетическая инженерия рассматривается как технология получения новых комбинаций генетического материала путем проводимых вне клетки манипуляций с молекулами нуклеиновых кислот и переноса созданных конструкций генов в живой организм, в результате которого достигаются включение и активность их в этом организме и у его потомства. Генно-инженерная деятельность - деятельность, связанная с созданием генно-инженерных организмов, высвобождением их в окружающую среду для проведения испытаний, использованием в хозяйственных целях, ввозом в Республику Беларусь, вывозом из Республики Беларусь и транзитом через ее территорию генно-инженерных организмов, их хранением и обезвреживанием. Использование генно-инженерных организмов в хозяйственных целях - выращивание (культивирование) и (или) разведение сортов генно-инженерных растений, пород генно-инженерных животных и штаммов непатогенных генно-инженерных микроорганизмов для производства сельскохозяйственной и микробиологической продукции [6, ст. 1].

Объектами отношений в области обеспечения безопасности генно-инженерной деятельности являются генно-инженерные организмы и права на осуществление генно-инженерной деятельности [6, ст. 4]. Генно-инженерный организм (генетически измененный (модифицированный, трансгенный организм) - живой организм, содержащий новую комбинацию генетического материала, полученного с помощью генетической инженерии [6, ст. 1].

Отношения в области обеспечения качества продовольственного сырья и пищевых продуктов и их безопасности для жизни и здоровья человека регулирует Закон Республики Беларусь «О качестве и безопасности продовольственного сырья и пищевых продуктов для человека» [7]. Учитывая, что данный закон является базовым нормативным правовым актом в области обеспечения качества и безопасности продовольственного сырья и пищевых продуктов, важным представляется то, что он содержит нормы о генно-модифицированном сырье и пищевых продуктах. Так, согласно ст. 1 указанного закона генетически модифицированные продовольственное сырье и пищевые продукты - продовольственное сырье и пищевые продукты, полученные методами генетической инженерии из генно-инженерных организмов или с их использованием [7].

Считается, что употребление генетически модифицированных продуктов растительного или животного происхождения, которые сегодня производятся на мировом аграрном рынке, является не более опасным, чем употребление обычных продуктов питания, которые проходят токсилогический, санитарный контроль на всех стадиях производства и хранения, что выступает гарантией безопасности [8, с. 81]. Учитывая это, направлениями регулирования отношений в сфере обеспечения безопасности генно-инженерной деятельности должны стать эффективное осуществление сертификиции, маркировки, контроля и надзора генно-модифицированной пищевой продукции растительного происхождения, генно-модифицированной продукции животного происхождения; выпускакормов, кормовых добавок, лекарств для сельскохозяйственных животных, изготовленных с применением генно-модифицированных организмов и др.

Важнейшими инструментами международного сотрудничества в области обеспечения безопасности генно-инженерной деятельности являются Конвенция о биологическом разнообразии, заключенная в Рио-де-Жанейро 5 июня 1992 г., целью принятия которой является сохранение биологического разнообразия, устойчивое использование его компонентов и совместное получение на справедливой и равной основе выгод, связанных с использованием генетических ресурсов, в том числе путем предоставления необходимого доступа к генетическим ресурсам, надлежащей передачи соответствующих технологий, должного финансирования и Картахенский протокол по биобезопасности к Конвенции о биологическом разнообразии от 29 января 2000 г., который имеет целью содействие обеспечению надлежащего уровня защиты в области безопасной передачи, обработки и использования живых измененных организмов, являющихся результатом применения современной биотехнологии и способных оказать неблагоприятное воздействие на сохранение и устойчивое использование биологического разнообразия, с учетом также рисков для здоровья человека, с уделением особого внимания трансграничному перемещению [9, 10].

Таким образом, правовое регулирование генно-инженерной деятельности в Республике Беларусь является комплексным, поскольку включает нормы экологического, аграрного и других отраслей права. Данная особенность объясняется комплексным характером генно-инженерной деятельности. В целом законодательство Республики Беларусь в области генно-инженерной деятельности предусматривает комплекс мер по обеспечению ее безопасности. В то же время, анализ действующего законодательства показывает, что правовое регулирование генно-инженерной деятельности не в полной мере соответствует научным и практическим возможностям в этой области деятельности. В этой связи следует отметить, что существует необходимость дальнейшего научного исследования и осмысления правовой природы понятийного аппарата в области генной инженерии с целью его законодательной регламентации. Открытым остается вопрос о сфере действия положений Закона Республики Беларусь «О безопасности генно-инженерной деятельности». Учитывая правила нормотворчества, представляется, что вышеуказанный закон должен регулировать весь спектр вопросов, касающихся безопасности всех сфер генно-инженерной деятельности и содержать базовые положения о применение генетической инженерии к человеку, его органам и тканям, обращением с лекарственными средствами, продовольственным сырьем и пищевыми продуктами, кормами для животных, полученными из генно-инженерных организмов или их компонентов, которые регулируются специальным законодательством [11, с. 92].

 

Литература:

1   Ермишин, А.П. Трансгенные ужасы или что они никогда не расскажут о генной инженерии / А.П. Ермишин // Национальный координационный центр биобезопасности [Электронный ресурс] - 2012. - Режим доступа: http://biosafety.org.by/reviews. - Дата доступа: 13.04.2012.

2  Бринчук, М.М. Экологическое право : учеб. / М.М. Бринчук. - М. : Эксмо, 2010. - 672

с.

3  Дубовик, О.Л. Экологическое право : учеб. / О.Л. Дубовик, Л. Кремер, Г. Любе-Вольфф; под ред. О.Л. Дубовик. - М. : Эксмо, 2007. - 768 с.

4  Быстров, Г.Е. Проблемы совершенствования законодательства о генно-инженерной деятельности в условиях инновационного развития аграрной экономики / Г.Е. Быстров // Правовое обеспечение инновационного развития экономики Республики Беларусь: материалы Междунар. науч.-практ. конф. (21-22 окт. 2010 г., г. Минск) / редкол.: И.Н. Колядка (гл. ред.) [и др.]. - Минск : Позитив-центр, 2010. - С. 426-428.

5  Крассов, О.И. Экологическое право: Учебник. - М.: Дело, 2001. - 768 с.

6  О безопасности генно-инженерной деятельности : Закон Респ. Беларусь, 9 янв. 2006 г., № 96-З : в ред. Закона Респ. Беларусь от 04.01.2010 г. // Консультант Плюс : Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Минск, 2012.

7  О качестве и безопасности продовольственного сырья и пищевых продуктов для жизни и здоровья человека" Закон Респ. Беларусь, 29 июня 2003 г., № 217-З // Консультант Плюс: Беларусь [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. Центр правовой информ. Респ. Беларусь. - Минск, 2012.

8     Филимонов, Е.А. Понятие и содержание государственной поддержки сельскохозяйственных товаропроизводителей в России / Е.А. Филимонов // Аграрное и земельное право. - 2008. - № 12 (48). - С. 78-84.

9 Конвенция о биологическом разнообразии: подписана в Рио-де Жанейро 5 июня 1992 г., ратифицирована Нац. собр. Респ. Беларусь, 30 апр. 2003 г. // Консультант Плюс : Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Минск, 2012.

10      Картахенский протокол по биобезопасности к Конвенции о биологическом разнообразии, 29 янв. 2000 г. ратифицирован Нац. СОБР. Респ. Беларусь, 6 мая 2002 г.// Консультант Плюс : Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр»,

Минск, 2012.

11   Манкевич, И.П. Безопасность генно-инженерной деятельности: понятие, правовое регулирование. Актуальные проблемы экономического развития Республики Беларусь и его правовое регулирование / И.П. Манкевич // Материалы III Республиканской научно-практической конференции (г. Минск, 12 июня 2008 г.) / редкол.: Г.Б. Шишко и [и др.].; науч. ред. Г. Б. Шишко - Минск: Интегралполиграф, 2009. - С. 113-117.

 

Научный руководитель: доцент кафедры гражданско-правовых дисциплин БГЭУ, к. ю. н., доцент Ирина Петровна Манкевич.

 

 

 

ПОРЯДОК ВИЗНАННЯ ПРАВОЧИНІВ НЕДІЙСНИМИ

 

Заборовський Віктор Вікторович

к.ю.н, доцент кафедри цивільного права ДВНЗ "Ужгородський національний університет"

e-mail: zabvik2585@rambler.ru

 

Ключові слова: правочин, недійсний правочин, оспорюваний правочин, нікчемний правочин.

 

На даний час в українській науковій літературі досить гостро стоїть питання про теоретичні та практичні аспекти визнання правочинів недійсними, зокрема щодо проблеми визнання нікчемності правочинів як на підставі положень закону, так і про необхідність визнання таких правочинів недійсними у судовому порядку. Дана проблема є актуальною і була предметом досліджень багатьох науковців. Серед вчених, які досліджували окремі аспекти даної проблеми, доцільно виокремити праці О.В. Перова, М.В. Рабіновича, Н.С. Хатнюк та інших.

Для розкриття питання про деякі проблемні аспекти визнання правочинів недійсними, автор ставить перед собою завдання провести розмежування по правовій природі нікчемнихта оспорюваних правочинів, а також встановити необхідність прийняття рішення суду щодо визнання правочину.

Відповідно до ч.1 ст 202 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) : "Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків". Для того, щоб правочин мав належну юридичну силу, він повинен задовольняти ряд умов. Ці умовами дійсності правочину містяться в статті 203 ЦКУ. В тому випадку, якщо сам правочин відповідає вимогам законодавства та тим умовам, які для нього визначають безпосередньо самі сторони, то він вважається дійсним та породжує певні юридичні факти, а також встановлює відповідні права та обов'язки.

Також слід відмітити, що ЦКУ встановлює презумпцію правомірності правочину (ст.204), крім випадків, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний недійсним. В даному випадку, під недійсністю слід розуміти правову категорію, при появі якої правочин як юридичний факт втрачає юридичну силу. Тобто недійсність правочину "полягає у встановленні нездатності цього правочину створювати правовий ефект" [1, с.9], а саме означає, що дії, здійсненні у вигляді правочину, не породжують юридичних наслідків, тобто не тягнуть виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, крім тих, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Недійсний правочин являє собою неправомірну юридичну дію.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на:

-абсолютно недійсні правочини, що є такими з моменту їх вчинення (нікчемні), та недійсність яких прямо передбачена законом. До нікчемних правочинів належать такі: правочин, вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування; правочин, вчинений недієздатною фізичною особою; правочин, який порушує публічний порядок; правочин, у якому сторони не додержали вимог закону про його нотаріальне посвідчення; правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми; правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки.

-відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані). Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. До них належать правочини, вчинені: неповнолітньою особою, віком від 14 до 18 років (без згоди батьків, піклувальника); фізичною особою, що обмежена у дієздатності (без згоди піклувальника); дієздатною фізичною особою, яка в момент вчинення не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними; фізичною особою під впливом помилки; фізичною особою під впливом обману; фізичною особою під впливом насильства; фізичною особою під впливом збігу тяжких обставин; внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; юридичною особою, яких вона не мала права вчиняти; фіктивні й удавані правочини.

Отже, видами недійсних правочинів є нікчемний та оспорюваний. Ч.2 ст.215 ЦКУ нікчемним визнає правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Даний правочин не підлягає виконанню, а також з моменту його вчинення не породжує прав і обов'язків (незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін та інших зацікавлених осіб). Такий правочин не породжує правових наслідків, які передбачені правочином для певного виду, а лише наслідки, що пов'язані з його недійсністю.

В той час оспорюваний правочин виникає внаслідок обставин, що не дозволяють належним чином та у передбачений законом порядок реалізовувати (укладати чи виконувати) правочин. Цей правочин, подібно до нікчемного, не тягне за собою виникнення юридичнихнаслідків, але для визнання оспорюваного правочину недійсним, обов'язково потрібне волевиявлення будь-якої зацікавленої особи, правам та законним інтересам якої, може бути заподіяна шкода внаслідок виконання такого правочину. Тобто обов'язковим є подання позову про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа