Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 29

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Дискусійним в юридичній науці залишається питання про можливість чи необхідність судового підтвердження нікчемності правочину. Беззаперечним залишається факт про необхідність такого підтвердження для оспорюваних правочинів. Так, як уже зазначалося, ч.1 ст.215 ЦКУ закріплена норма, за якою не вимагається встановлення судом факту нікчемності правочину. Однак деякі автори, зокрема Н.С. Хатнюк [2], вважає: " У судовому порядку підтвердження нікчемності правочину не є обов'язковим, але за ініціативи його учасників або третіх осіб закон не позбавляє можливості їх звернення в суд для отримання рішення, яке підтвердить факт нікчемності". Зовсім іншої точки зори притримуються інші науковці, які вказує на неможливість визнання судом нікчемного правочину недійсним, оскільки такий спосіб не передбачений способами захисту прав та інтересів осіб, що містяться в ч.2 ст.16 ЦКУ. Ці ж науковці звертають увагу на помилковість застосування на практиці п.2 ч.2 ст.16 ЦКУ, який вказує на порядок визнання правочину недійсним, але не уточнюється, що такий спосіб захисту прав характерний лише щодо оспорюваних правочинів та зазначають, що це відповідає практиці Верховного Суду України, постановами якого закриваються провадження у справах про визнання нікчемних правочинів недійсними [3, с. 115].

На нашу думку, рішення про визнання нікчемного правочину недійсним має постановити суд, який таким чином, констатує факт недійсності такого правочину, а отже, надає заінтересованим особам можливість здійснити захист своїх порушених прав, шляхом застосування передбачених законом правових наслідків недійсності правочину.

Такий висновок можна зробити виходячи, наприклад, із ситуації про визнання нікчемним кредитного договору, який був укладений без дозволу органів опіки і піклування. Так, дійсно відповідно до ч.1 ст.224 ЦКУ: "правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним". В той час ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" [4] передбачає, що "держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям".

Отже, якщо при укладенні кредитного договору були порушені права дитини, наприклад, кредитний договір із заставою житла, де зареєстрована малолітня чи неповнолітня особа був укладений без згоди органу опіки і піклування (Роз'яснення Міністерства юстиції України від 22 серпня 2011 року [5]), то такий договір автоматично повинен визнаватися нікчемним. Але слід визнати той факт, що до того часу, поки не буде прийнято рішення суду, яким буде встановлено нікчемність кредитного договору, то кредитодавець жодним чином не буде визнавати такий факт. А це позбавляє заінтересованих осіб можливості автоматичного застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину.

Отже, в даному випадку, слід погодитися із твердженням М. В. Рабіновича, який зазначає, що "в одних випадках правочин недійсний за його природою й суд зобов'язанийвизнати його таким, а в інших правочин може бути визнаний недійсним лише за умов виникнення суперечностей з приводу його недійсності" [6, ст.14].

Отже, враховуючи вищевикладене можна прийти до висновку про необхідність рішення суду про визнання факту нікчемності договору, що надасть можливість заінтересованим особам застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

 

Література:

1.Перова О. В. Недійсність правочину, який порушує публічний порядок: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 "Цивільне право і цивільний процес; Сімейне право; Міжнародне приватне право" / О. В. Перова. - Х., 2010. - 15 с.

2.Хатнюк Н.С. Юридична природа нікчемних правочинів / Н.С. Хатнюк [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pre/2008/Hatnyuk.pdf

3.Гусак М. Нікчемні та оспорювані правочини: регулювання за Цивільним кодексом України / М. Гусак, В. Данішевська, Ю. Попов // Право України. - 2009. - С.114-20.

4.Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей : Закон України від 2 червня 2005 р. № 2623 - IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №

26. - Ст. 354.

5.Особливості правового регулювання посвідчення правочинів щодо нерухомого майна за участю малолітніх та неповнолітніх осіб, Роз'яснення Міністерства юстиції України від 22 серпня 2011 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/nr000323-11,nreg

6.Рабинович Н.В Недействительность сделок и ее последствия / Рабинович Н.В. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1960. - 171 с.

7.Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів
недійсними
: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року
[Електронний            ресурс].            -             Режим            доступу            до постанови:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/nreg,v0009700-09

8.Нижний А.В. Конвалідація нікчемних цивільно-правових договорів, укладених з порушенням обов'язкової форми / А.В. Нижний // Вісник Запорізького національного університету. Серія Право. - 2010. - № 4. - С.75-79.

 

 

ПОНЯТИЕ И МЕТОДЫ НАЛОГОВОГО СТИМУЛИРОВАНИЯ ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ: СРАВНИТЕЛЬНО-ПРАВОВОЙ АНАЛИЗ

 

Замана Анна Валерьевна

Студентка юридического факультета Гродненского государственного университета

имени Янки Купалы e-mail: za.anuta@yandex.ru

 

Ключевые слова: налоговое стимулирование, методы налогового стимулирования, льготы.

 

Данная тема в настоящее время является актуальной, так как в науке и практике в настоящее время отсутствует общепринятое определение понятия «налоговое стимулирование». В связи с этим недостаточно разработана классификация инструментовналогового стимулирования, что снижает воздействие налоговых рычагов на повышение инноваций в экономике.

По мнению И.Н. Мельниковой, налоговое стимулирование представляет собой комплекс мер по предоставлению налоговых льгот и преимуществ субъектам экономических отношений, создающих благоприятные условия для осуществления ими инновационной деятельности. Налоговое стимулирование реализуется через использование определенных методов налогового регулирования. Ими следует считать меры по предоставлению субъектам экономических отношений имущественных или иных преимуществ при выплате ими налогов.

Исходя из этого, можно выделить следующие методы налогового стимулирования:

-  уменьшение налоговых ставок или полное освобождение субъектов от уплаты налогов;

-  установление «налоговых каникул» в течение нескольких лет на прибыль, полученную от реализации инновационных проектов;

-  применение льготных режимов налогообложения;

-  установление упрощенной системы налогообложения;

-  использование вычетов определенных затрат из налогооблагаемой базы;

-  применение изъятий отдельных объектов из числа налогооблагаемых;

-  разрешение переноса убытков организации на будущие периоды;

-  применение ускоренной амортизации;

-  предоставление инвестиционного налогового кредита;

-  использование моратория на изменение условий налогообложения.

В Республике Беларусь около двадцати нормативных правовых актов затрагивают вопрос стимулирования инновационной и научно-технической сферы. Однако в большинстве своем нормативные правовые акты носят лишь декларативный и фрагментарный характер. За рубежом используются как прямые, так и косвенные методы стимулирования инновационной политики, причем роль последних возрастает. Данные методы обладают рядом преимуществ:

-     требуется меньше затрат из бюджета в отличие от прямого финансирования; организации сохраняют свою автономность;

-  охватывается более широкий круг субъектов инновационного процесса.

Среди них традиционно выделяется налоговое и амортизационное стимулирование новаторской активности, стимулирование развития инновационно-ориентированного малого предпринимательства. Например, принятый в 1999 году во Франции «Закон об инновациях» регламентирует комплекс мероприятий прямого и косвенного характера, прежде всего по линии формирования нового инновационного бизнеса. Так, в частности, он предполагает повышение мобильности научного персонала государственных исследовательских центров; усиление связей между университетами и промышленностью в целях развития малого инновационного бизнеса; упрощение процедуры создания высокотехнологичного бизнеса [1, с. 154].

В Швеции также применяются значительные налоговые льготы по инновационной деятельности:

-  подлежат освобождению от налогообложения суммы в размере 10% от затрат фирмы на исследовательские работы;

-   кроме того, предусмотрена специальная налоговая скидка в размере до 20% установлена на сумму прироста затрат на исследовательские работы в текущем году по сравнению с уровнем прошлого года.

В некоторых промышленно-развитых странах, помимо налоговых льгот, используются и другие методы поддержки инновационной деятельности, например гранты исубсидии. Широкое распространение получила система ускоренной амортизации основных средств, предназначенных для использования в сфере научных разработок. Применяются также и другие формы налогового стимулирования инновационной деятельности:

-   налоговые скидки за расходы на оплату научно-исследовательского персонала и создание рабочих мест в научно-исследовательских лабораториях;

-   налоговые скидки на капиталовложения в оборудование научно-исследовательских лабораторий;

-       освобождение инновационных предприятий от части налога на прибыль и корпоративного налога и т.д.

Признанный мировой лидер в сфере инноваций, Япония традиционно использует следующие методы стимулирования инновационного развития:

-  возможность применения ускоренной амортизации для научно-исследовательского оборудования;

-  налоговые скидки по расходам на инновационные разработки;

-  налоговые льготы по затратам на приобретение зарубежных технологий;

-  налоговая льгота на научно-исследовательские затраты.

Исходя из зарубежного опыта, среди налоговых льгот, призванных стимулировать инновационную активность, можно выделить следующие:

-       инвестиционные скидки с налога на прибыль в размере, соответствующем определенной процентной доле от стоимости внедряемого инновационного оборудования;

-  скидки с налога на прибыль в размере расходов на НИОКР;

-  отнесение к текущим затратам расходов на отдельные виды оборудования, обычно используемого в научных исследованиях;

-  обложение прибыли инновационно активных организаций по пониженным ставкам;

-  «налоговые каникулы» в течение нескольких лет на прибыль, полученную от реализации инновационных проектов;

-  зачисление части прибыли инновационной организации на специальные счета с последующим льготным налогообложением в случае использования на инновационные цели [2, с. 74-75].

В процессе совершенствования системы налогообложения необходимо так построить систему льгот и преференций, чтобы наряду с другими мерами создать комплекс стимулов научной и инновационной деятельности. Элементами таких стимулов могли бы стать:

-  снижение ставки налога на прибыль для научных и инновационных организаций;

-  исключение из налоговой базы средств, которые получают научные организации от коммерческих и некоммерческих организаций на цели основной деятельности;

-    освобождение научных и инновационных организаций от выплаты земельного налога с тех участков земли, которые используются в целях научно-инновационной деятельности;

-    выведение из-под налогообложения вознаграждения и премии, которые получают авторы изобретений и рационализаторских предложений.

Стимулирование инновационной деятельности предполагает создание условий, в которых ее осуществление будет выгодным как для субъектов этой деятельности, так и для экономики в целом.

В заключение хотелось бы отметить, что в Республике Беларусь используются преимущественно методы прямого стимулирования инновационной деятельности, что не совсем соответствует существующей международной практике, а также необходимо обратить внимание на непосредственное стимулирование ученого как основного субъекта инновационной деятельности.

1.       Комаров, А.Н. Методы государственного содействия и стимулирования инновационного развития в странах Западной Европы / А.Н. Комаров // Вісник Донецкого університету, сер. В: економіка і право. - 2007. - № 2. - С.154-159.

2.       Степаненко, Д.М. Инновационная политика Республики Беларусь / Д.М. Степаненко. - Минск: Право и экономика. - 2005. - 283 с.

 

Научный руководитель: старший преподаватель кафедры конституционного права ГрГУ имени Янки Купалы Дуля Елена Николаевна.

 

 

РЕАБІЛІТАЦІЯ, ЯК ЗАСІБ ВІДНОВЛЕННЯ ПОРУШЕНИХ ПРАВ НЕЗАКОННИМИ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ РІШЕННЯМИ

 

Зарова Оксана Ігорівна

студент-спеціаліст юридичного факультету Чорноморського державного університету

імені Петра Могили e-mail: zarenia@rambler.ru

 

Ключові слова: реабілітація, відшкодування матеріальних збитків, незаконне засудження.

 

Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Захист цих прав та свобод є основним обов'язком держави.

Саме на правоохоронні органи покладено завдання щодо захисту законних прав, інтересів та свобод громадян, їхнього життя та здоров'я. Тому їхня діяльність має надзвичайно важливе значення для держави та суспільства.

В ст. 19 Конституції України йде мова про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України [1].

Дуже багато наукових праць та досліджень присвячено дослідженню особі жертви злочину, захисту та відновленню порушених прав потерпілого від незаконного діяння.

Але питання щодо відновлення прав особи, порушених внаслідок прийняття незаконних рішень чи допущенні помилок в ході здійснення кримінального судочинства на будь-якій його стадії, в тому числі і на стадії досудового розслідування, наукових праць значно менше, хоча це питання розглядається науковцями уже протягом багатьох років.

Це питання є досить актуальним, оскільки існує безліч випадків, коли особу несправедливо обвинувачують у скоєні злочину, застосовують до неї запобіжні заходи та інші слідчі дії, також її необргунтоване притягнення до кримінальної відповідальності та засудження. Все це в свою чергу порушує її нормальне життя, впливає на здоров'я, завдає моральної шкоди.

Такі відомі ще дореволюційні вчені, як А. Ф. Коні, Н. І. Миролюбов І. Я. Фойницький та інші, привертали значну увагу до необгрунтованого і незаконного кримінального переслідування та засудження особи. Надалі вивченню цих питань і дотичних до них присвячували свої роботи відомі радянські вчені, зокрема, Б. Т. Безлєпкін, Л. В. Бойцова, В. З. Лукашевич, М. М. Михеєнко, М. І. Пастухов, В. М. Савицький, М. С. Строгович, Т. Т.

Таджиєв та інші. В Україні над проблемами захисту досліджуваної категорії осіб працювали такі відомі науковці, як О. В. Капліна, В. Т. Нор, М. Є. Шумило [2, 255].

Варто погодитись із визначенням поняття «реабілітації» Тертишника В.М., а саме: «реабілітація поновлення доброго імені, честі, репутації, прав, стану, юридичного та соціального становища особи, незаконно та несправедливо обвинуваченої у вчиненні злочину, чи стосовно якої мали місце незаконні дії (бездіяльність), прийняті незаконні рішення чи допущені слідчі і судові помилки» [3].

Конституція України також містить ряд фундаментальних положень, що торкаються зокрема питання захисту прав особи у зв'язку з незаконним і необгрунтованим кримінальним переслідуванням або (та) засудженням [2, 255].

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожна особа має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, а згідно з ч. 4 ст. 62 Конституції Українив разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Основними законодавчими актами, які стосуються питання щодо реабілітації осіб, щодо яких несправедливо були висунені обвинувачення, застосовано запобіжні заходи тощо, відшкодування моральної та моральної шкоди, завданої внаслідок цих діянь, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон) та Положення про за­стосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі -Положення).

Не оминули увагою це питання і, звісно ж, міжнародні-правові акти.

Так, зокрема в ст. 8 Загальної Декларації прав людини встановлено, що «кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення її основних прав, наданих Конституцією чи законами» [2, 255].

Конституція України, норми якої мають найвищу юридичну силу, гарантує відшкодування будь-якої шкоди, завданої не тільки незаконними діями, а й рішеннями чи бездіяльністю, і не тільки обвинуваченому, а й будь-якій іншій людині [3].

Проте, в майже всіх правових норм, закріплених у вітчизняному законодавстві України, інститут реабілітації, відновлення порушених прав ототожнюється саме з відшкодуванням шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Хоча в даному випадку також порушуються інші права та свободи особи, що негативно впливає на її репутацію, честь, гідність, становище в суспільстві загалом.

Реабілітація включає заходи по відшкодуванню моральної шкоди та матеріального збитку, відновленню становища і прав людини, відшкодуванню шкоди обвинуваченому потерпілому чи іншому учаснику процесу [3]. Тобто, відшкодування моральної шкоди та матеріального збитку є тільки складовою частиною правового інституту реабілітації.

Реабілітаційні правовідносини виникають між державою і особою, яка потребує понов­лення порушених прав і відшкодування шкоди, спричиненої в результаті незаконного та необгрунтованого кримінального переслідування особи або незаконне її засудження [4].

Дискусійним у юридичній літературі є питання галузевої належності норм, які регулю­ють реабілітаційні правовідносини. Окремі науковці вважають, що норми, які регулюють реабілітаційні відносини, мають комплексний характер, оскільки шкода спричиняється в кримінальному процесі, а відшкодовується за нормами цивільного, фінансового, трудового, пенсійного права [4].

Особами, що мають право на відшкодування шкоди, можуть бути обвинувачений, підозрюваний, підсудний, засуджений, цивільний відповідач, будь-який інший учасник процесу або будь-яка особа, яка навіть і не мала ніякого процесуального статусу, але якій при здійсненні процесуальної діяльності була неправомірно завдана шкода [3].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа