Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 31

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Отже, враховуючи наведене, а також те, що в самому законі не вказано про зворотну дію в часі, наведений вище ЗУ «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» може застосовуватись щодо набуття вказаних в ньому об'єктів права спільної сумісної власності подружжям лише з 8 лютого 2011 року. Тобто закон поширюється на юридичні факти і правовідносини, які виникли після набуття ним чинності.

Підсумовуючи все вищевикладене слід відмітити, що оновлення сімейного, цивільного, земельного законодавства України, виявило в нотаріальній практиці деякі питання, що стосуються спільної власності подружжя, недостатньо урегульованими на законодавчому рівні; здійснення права власності подружжя в нотаріальному процесі має свої особливості; на часі постає питання вдосконалення процесуально-правового забезпечення здійснення права власності подружжя в нотаріальному процесі.

 

Література:

1.   Жилінкова І. В., Шульга М. В. Проблеми втілення ч. 5 ст. 61 Сімейного кодексу України щодо безоплатної передачі земельних ділянок у спільну сумісну власність подружжя / Юридичний журнал Юстиніан [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php7idr3684

2.   Глущенко І. Приватизація нерухомого майна: в світлі змін до ст. 61 СК України / газета Галицьке слово [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://galslovo.if.ua/index_old.php7st=1424

3.   Особиста приватна власність подружжя: повертаємось до попереднього режиму // Газета Моя Земля — 06/07/2011: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://myland.org.ua/index.php7id=2901&lang=uk

4.   Голобородько В.Огляд судової практики щодо порядку застосування ч 5 ст 51 СК України // Мала енциклопедія нотаріуса, науково-практичний журнал. — 2011. — МЕН № 6

[Електронний                       ресурс].                        —                       Режим доступу:

http://stride.com.ua/stride/men/data/men06_2011_c111

 

Науковий керівник: к.ю.н., доцент кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, доцент Розгон Ольга Володимирівна

 

 

ДОРУЧЕННЯ СЛІДЧОГО ЯК ФОРМА ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО З ОРГАНОМ ДІЗНАННЯ

 

Захарченко Оксана Валентинівна

викладач кафедри кримінального процесу Харківського національного університету

внутрішніх справ e-mail: oksana_zakhar@mail.ru

 

Ключові слова: розшук, взаємодія, обвинувачений, орган дізнання, доручення

 

При розслідуванні кримінальних справ дуже часто виникають ситуації, пов'язані з ухиленнями обвинуваченого від слідства. Однак сьогодні науковцями недостатньо розв'язано проблеми, що постають перед слідчим при встановленні місця перебування обвинуваченого та дослідженню сутності наслідків ухилення обвинуваченого від слідства, поліпшення якості роботи слідчого, вдосконалення діючого законодавства.

Ефективність розкриття, розслідування і попередження злочинів, встановлення місця знаходження та розшуку обвинуваченого під час розслідування кримінальних справ в значній мірі залежить від злагодженості та узгодженості в діяльності органів внутрішніх справ[1, с.43]. На практиці іноді слідчий оцінює ситуацію, яка склалася під час розслідування злочинів як складну та несприятливу та доходить висновку, що не в змозі самостійно подолати труднощі. Задля подолання таких ситуацій слідчий і приймає рішення про взаємодію, при цьому він звертається за допомогою до органів дізнання. В більшості випадків ця допомога та сумісна діяльність слідчого і органів дізнання по розкриттю злочинів - є результативною, однак виникають і певні проблеми. Перш за все це проблема несвоєчасного виконання органами дізнання доручень, які надаються їм згідно діючого кримінально-процесуального законодавства України. Але якщо мова йде про встановлення місця знаходження обвинуваченого та його розшук, то про які конкретні строки може йти мова7 Законодавець на цей рахунок нічого не каже. На нашу думку, питання щодо строків виконання доручення в таких випадках повинні вирішуватись в залежності від ситуації яка склалась.

Взаємодія слідчого з органом дізнання буде найбільш ефективною, якщо вона виникає на самій ранній стадії, коли можлива взаємодія в конкретній ситуації [2, с.10]. В нашому випадку - це момент коли слідчий дізнався, що обвинувачений ухилився від слідства.

Необхідною умовою успішного розшуку обвинуваченого, який ухиляється від слідства, є постійне покращення організації діяльності відповідних органів. Процесуально й тактично правильно організована взаємодія дозволяє об'єднати та використати оперативно-розшукові та кримінально-процесуальні можливості для вирішення усіх завдань кримінального судочинства (ст.2 КПК України).

Взаємодія між слідчим та органом дізнання здійснюється в декількох процесуальних формах[3, с.36]. Найпоширенішою із них під час встановлення місця знаходження обвинуваченого є доручення слідчого органу дізнання, виконання якого направлене на розшук обвинуваченого. У випадках, коли виникає необхідність провадження слідчих дій чирозшукових заходів на території іншого району чи населеного пункту, слідчий найчастіше не має можливості провести їх особисто. Тому виникає необхідність взаємодії з органом дізнання, який здійснює свою діяльність в зацікавленому слідчого районі.

Обов'язковою умовою при направленні такого виду доручень щодо провадження розшукових дій для встановлення місця знаходження особи, яка ухиляється від слідства є наявність даних, які свідчать про можливість перебування розшукуваного обвинуваченого в тому чи іншому районі (місті), куди направляється відповідне доручення.

Характерна особливість відповідного доручення полягає в тому, що воно є початковим етапом розшуку обвинуваченого, який переховується від слідства. В багатьох випадках виконання окремого доручення про провадження розшукових дій приносять задовільні результати. Однак при підготовці такого доручення необхідно дотримуватись ряду вимог. Немаловажна з них - своєчасне направлення такого доручення в той район чи місто, де може знаходитись обвинувачений. При цьому до доручення обов'язково необхідно додати карту розшукуваної особи, в якій необхідно зазначити всі обставини справи та детальний її (особи) опис.

Ще однією обов'язковою умовою є періодична взаємна інформація слідчого, який дав таке доручення, та органу дізнання [4, с.28]. При виконанні доручення щодо провадження розшукових дій важливо час від часу інформувати слідчого про заходи які використовуються для розшуку обвинуваченого та про їх результати з тією метою, щоб не ускладнити виконання розшукових дій. Обмін інформацією важливий ще і тому, що у відповідь на неї від слідчого, від якого надійшло доручення, можуть надійти додаткові відомості, які сприятимуть більш успішному виконанні поставлених завдань.

При виконанні доручень, які пов'язані з провадженням розшукових дій інколи виникає питання - як бути з розшукуваним обвинуваченим, якщо його затримали7 Таке питання виникає у випадках, коли в самому дорученні про це мова взагалі не йдеться. В таких ситуаціях орган дізнання, виконувач доручень, повинен якомога швидше проінформувати слідчого про те, що місце знаходження обвинуваченого встановлене та, враховуючи факт ухилення обвинуваченого від слідства, затримати його.

Під час розслідування кримінальної справи по якій обвинувачений ухиляється від слідства виникає досить багато проблем, пов'язаних із встановленням його місця знаходження. І звісно слідчий не може обійтись без допомоги органу дізнання. В таких випадках в ході своєї сумісної діяльності вони повинні об'єднати засилля та направити їх на вирішення єдиної мети - розшук обвинуваченого. Навіть якщо досудове слідство необхідно буде призупинити, то взаємодія слідчого з органом дізнання ні в якому разі зупинятись не повинна.

 

Література:

1. Балашов А.Н. Взаимодействие следователей и органов дознания при расследовании
преступлений. - М., 1979. - 112 с.

2.    Органы дознания и предварительного следствия системы МВД и их
взаимодействие: учеб. пос. / Ю.Н. Белозеров, И.М. Гуткин, А.А. Чувилев, В.Е.Чугунов. - М.:
Юрид. лит., 1973. - 120 с.

3.   Чувилев А.А. Взаимодействие следователя органа внутренних дел с милицией. -М.: Изд-во МВШМ МВД СССР, 1981. - 80 с.

4.   Михайлов А.И. Отдельное поручение следователя / А.И. Михайлов. -М.: Юрид. лит., 1971. - 68 с.

 

Науковий керівник: декан юридичного факультету Херсонського державного університету, д.ю.н., професор Стратонов Василь Миколайович.

ПОДГОТОВКА ИСХОДНЫХ ДАННЫХ ДЛЯ ПРОВЕДЕНИЯ СУДЕБНО-АВТОТЕХНИЧЕСКОЙ ЭКСПЕРТИЗЫ

 

Захарченко Сергей Алексеевич

преподаватель кафедры криминалистики, судебной медицины и психиатрии Харьковского національного университета внутренних дел e-mail: zakhar1998@mail.ru

 

Ключевые слова: исходные данные, судебно-автотехническа экспертиза, дорожно-транспортное происшествие

 

Заключение судебно-автотехнической экспертизы (САТЭ) является важным средством доказательства по делам о дорожно-транспортных происшествий (ДТП). Специфической особенностью этой экспертизы является то, что она исследует не только определенные предметы - вещественные доказательства, а также исходные данные, предоставленные эксперту следователем для проведения экспертизы.

Знание следователем того, какие исходные данные необходимы эксперту-автотехнику для разрешения конкретного вопроса, дает возможность избежать преждевременного назначения экспертизы и содействовать качественному проведению экспертизы в кратчайшие сроки. Однако в работе следователей при назначении САТЭ есть важные, систематические недостатки. Они, прежде всего, связанные с недостаточной осведомленностью о возможностях автотехнических исследований. Это вызывает у следователей осложнения в формулировании вопросов, которые выносятся на экспертизу, сложность в определении объектов исследования и исходных данных, которые обеспечивают полноту и всесторонность исследования механизма ДТП, установление причинной связи с действиями (бездеятельностью) участников ДТП. В п.107 «Научно-методических рекомендаций по вопросам подготовки и назначения судебных экспертиз и экспертных исследований», утвержденных приказом Министерства юстиции Украины от 08.10.1998 г. №53/5 перечислены исходные данные, которые необходимо указывать в постановлении о назначении экспертизы, а также для формулировки заключения экспертом-автотехником. Этот перечень не является исчерпывающем, поскольку в зависимости от задач в конкретном деле, может появиться необходимость и в других фактических данных.

Анализ и обобщение следственной и экспертной практики показывают, что большинство исходных данных, которые должны быть указаны в постановлении о назначении экспертизы, определяет и очень широкий спектр вопросов, которые подлежат выяснению в процессе проведения следственных действий.

Исходные данные о состоянии проезжей части дороги и типе дорожного покрытия, которые необходимы для экспертных исследований, следователь получает при осмотре места происшествия. Вместе с тем, во время допросов участников происшествия необходимо обратить внимание на указанные вопросы. Это требование обусловлено тем, что за время, прошедшее с момента ДТП до момента осмотра места происшествия, состояния проезжей части может измениться[1, с.5]. К сведениям этой группы принадлежат также данные о продольном и поперечной наклоне проезжей части (спуск, подъем). При расследовании дел о происшествиях, связанных с заносом транспортных средств, указывается величина радиуса закругления поворота. Точные сведения о профиле проезжей части следователь может получить в дорожно-эксплуатационных отделах. На месте происшествия эти данные можноопределить путем измерения с помощью строительного уровня, рулетки. В этом случае целесообразно участие специалиста в проведении измерений.

Во время осмотра места ДТП получают исходные данные о наличии и размерах повреждений покрытия (ямы, выбоины), сведения о ширине проезжей части, обочин, тротуаров, разметки, о порядке движения на определенном участке. Они определяются следователем во время осмотра места происшествия, фиксируются в протоколе осмотра и схемах к нему (ст.85, 195 УПК Украины). Схема должна отображать наличие и расположение светофоров, знаков дорожного движения в районе места ДТП, точные координаты места происшествия.

В соответствии с указанным перечнем исходных данных «Научно-методических рекомендаций ... в постановлении о назначении экспертизы необходимо указывать данные о типе и техническом состоянии транспортных средств. Техническое состояние транспортных средств проверяется следователем во время места осмотра ДТП. Тем не менее, достоверное остаточное решение этих вопросов требует специальных знаний. Осмотр транспортного средства проводит следователь с целью определения признаков технических неисправностей (несоответствие величины свободного хода педали тормоза к принятым нормам эксплуатации, наличие течи тормозной жидкости). Определение следователем этих признаков не может быть окончательным выводом о техническом состоянии транспортного средства.

На результатах и сроках расследования отрицательно сказывается несвоевременное назначение САТЭ. При этом, на практике, следователи не всегда с надлежащим пониманием относятся к обеспечению эксперта необходимыми исходными данными. Некоторые следователи высказывают точку зрения, в соответствии с которой, отбор исходных данных из материалов дела часто требует специальных знаний, и поэтому может проводиться самим экспертом. Так, расследуя дела о ДТП, очевидцами которого было значительное количество людей (например, наезд автомобиля на пешехода в дневное время напротив остановки троллейбуса), следователь часто сталкивается с противоречивыми сведениями нескольких лиц. При назначении автотехнической экспертизы в таких делах он, предварительно оценив сведения всех допрошенных лиц, приходит к выводу, что некоторые из них по определенным причинам не имеют доказательственной ценности и в исходных данных эксперту-автотехнику их не нужно учитывать.

Отвечая на вопрос о механизме ДТП, связанного с наездом на пешехода, эксперт-автотехник должен располагать исходными данными о скорости движения пешехода и расстояние, которое преодолел пешеход проезжей частью к месту наезда. Точно скорость движения пешехода можно установить путем воспроизведения обстановки и обстоятельств события. При этом сам потерпевший либо статист движется в определенном темпе, который, по мнению свидетелей, отвечает темпу движения пешехода перед ДТП. В случае, когда проведение такого эксперимента невозможно, скорость движения пешехода определяется по справочным данным - таблицей.

Некоторые следователи в постановлении о назначении САТЭ излагают противоречивые сведения участников или свидетелей происшествия, которые не могут быть использованы экспертом для дачи вывода. Неполные данные о механизме ДТП, изложенные следователем в постановлении, заставляют эксперта (из желание помочь) давать альтернативные выводы, оценка которых требует дополнительных следственных действий.

Неполнота и плохой сбор исходных данных порождает проведение дополнительных или повторных экспертиз, которые приводят к нарушению процессуальных сроков и обоснованным жалобам пострадавших лиц. Значение САТЭ заключается в том, что только с ее помощью в ходе расследования автодорожных преступлений устанавливаются важные доказательства, которые необходимые для принятия законных и обоснованных решений. Например,   определение   скорости   транспортных   средств   по   следам торможения,установление возможности предупреждения наездов (столкновений), определение технической оценки действиям водителей в конкретных ситуациях является основным предметом доказывания.

Для того, чтобы исходные данные и конечном итоге результаты экспертных исследований были полными и объективными, следователю необходимо также знать следующие, принятые в следственной и экспертной практике термины и понятия. К ним относятся: дорожная обстановка, дорожные условия, состояние видимости для водителя, обзорность для водителя, помеха движению, опасность для движения, опасная зона, опасная обстановка, аварийная обстановка[2, с.220-222].

Подводя итог, следует подчеркнуть, что все исходные данные о дорожно-транспортном происшествии должны быть изложены следователем в постановлении о назначении автотехнической экспертизы. Эти сведения и будут использованы экспертом-автотехником для анализа механизма происшествия и исследования технической возможности его предотвращения. Поэтому, одним из условий предупреждения экспертных ошибок, является предоставление на экспертизу полноценных, проверенных, достаточных с точки зрения информативности исходных материалов. А они в свою очередь разрешат шире внедрять разнообразные формы использования специальных знаний в практику расследования ДТП, будут оказывать содействие быстрому раскрытию и качественному расследованию преступления, обоснованному привлечению виновных к уголовной ответственности и предупреждению ДТП.

 

Література:

1.   Использование специальных познаний в расследовании дорожно-транспортных происшествий: метод. пособ. / А.М. Кривицкий, Ю.И. Шапоров, В.В. Фальковский и др. ; под общ. ред. А.М. Кривицкого, Ю.И. Шапорова. - Мн. : Харвест, 2004. - 128 с.

2.   Расследование дорожно-транспортных происшествий: справ. - метод. пособ. / Н.А. Селиванов, А.И. Дворкин, Б.Д. Завидов и др. ; под общ. ред. В.А. Алферова, В.А. Федорова. - М. : Лига Разум, 1998. - 448 с.

Научный руководитель: декан юридического факультета Херсонского государственного университета, д.ю.н., профессор Стратонов Василий Николаевич

 

 

 

 

СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ УПОВНОВАЖЕНОГО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ З ПРАВ

ДИТИНИ

 

Зозуля Олександр Ігорович

студент-магістр юридичного факультету Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна e-mail: scientist@meta.ua

 

Ключові слова: Уповноважений, Президент України, права дитини, допоміжні

органи

 

Сьогодні з огляду на конституційний статус Президента України як гаранта прав і свобод   людини   і   громадянина,   особливої   актуальності   набуває   організація йогозабезпечення, формування у цій сфері спеціалізованих допоміжних органів й інституцій. У вищезазначеному аспекті має розглядатись інститут Уповноваженого Президента України з прав дитини, запроваджений для забезпечення «здійснення Президентом України повноважень щодо забезпечення додержання конституційних прав дитини» згідно Указу Президента України від 11.08.2011 р. № 811/2011 [1]. З іншого боку, не можна залишати поза увагою, що Президент України безпосередньо не наділений конкретними повноваженнями щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, контролю за дотриманням чи усуненням їх порушень, а відтак наразі не може йтися й про більш-меш повноважні допоміжні органи глави держави у сфері прав і свобод людини і громадянина, компетенція яких повністю похідна від повноважень Президента України.

При цьому, достатньо важливою ознакою організації даного інститут є входження Уповноваженого Президента України з прав дитини та спеціального Управління забезпечення його діяльності до складу Адміністрації Президента України. Зазначимо, що принаймні на рівні правового регулювання дана обставина прямо не пов'язується із втручанням апарату глави держави у роботу Уповноваженого Президента України з прав дитини, хоча й певною передумовою цього може бути передбачена Схемою в редакції Указу від 11.08.2011 р. № 811/2011 [1] координація діяльності Уповноваженого Главою Адміністрації Президента України. Разом із тим, вказане не може відігравати рішучої ролі в інституалізації Уповноваженого Президента України з прав дитини як дитячого омбудсмана, позаяк координаційні повноваження Глави Адміністрації не обмежуються одними лише структурними підрозділами апарату глави держави, але згідно пп.4 п.9 Положення від 02.04.2010 р. за Указом № 504/2010 [2] поширюються також й на відокремлені допоміжні органи Президента України.

Так чи інакше, на нашу думку, інститут Уповноваженого Президента України з прав дитини необхідно розглядати саме в контексті спеціалізованого забезпечення діяльності глави держави, зважаючи на те, що хоча за формою він є елементом апарату Президента України, однак, за своєю суттю Уповноважений з прав дитини виступає скоріше прообразом дитячого омбудсмана в Україні. До того ж, організаційна приналежність Уповноваженого з прав дитини до Адміністрації Президента цілком вписується в одну з чотирьох узагальнених Н.Ю. Хаманєвою [3] моделей організації дитячого омбудсмана, за якої статус дитячого омбудсмана визначається в рамках відповідних державних органів.

Таким чином, формування інституту Уповноваженого Президента України з прав дитини як дитячого омбудсмана виступає однією з форм гарантування главою держави прав і свобод людини і громадянина в Україні. При цьому, тут необхідним постає врахування попереднього досвіду організації забезпечення реалізації Президентом України його статусу як гаранта прав людини, а саме запровадження Указом від 05.04.2007 р. № 276/2007 [4] посади Повноваженого Представника Президента України з питань додержання прав і свобод людини і громадянина. Щодо цього нами раніше вже відзначалось [5] те, що основними проблемами становлення інституту Повноваженого Представника були неконкретизованість його повноважень, а також правова невизначеність порядку діяльності та взаємодії з органами публічної влади, що логічно витікає з відсутності відповідного Положення. Вважаємо, що певною мірою вказаний висновок може бути екстрапольований й відносно Уповноваженого Президента України з прав дитини, правове регулювання діяльності якого, хоч й окреслює напрямки взаємодії з відповідними державними органами (п.4 Положення від 11.08.2011 р.), проте не забезпечує їхнім обов'язком реагування на звернення Уповноваженого Президента України з прав дитини.

Вказане виявляє ще одну проблему трансформації інституту Уповноваженого у дитячого омбудсмана, а саме надання певної можливості самостійної реалізації повноважень у сфері гарантування прав дитини із збереженням загальної координації та контролю з боку

Президента України. У даному разі за зразок може прийматись організація діяльності Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, що відповідно до ст.10 Закону України від 02.03.2000 р. 1524-III [6] може самостійно порушувати в органах влади АР Крим питання про усунення виявлених порушень і лише у разі неналежного реагування на них безпосередньо звертатись до Президента України. Як на нас, перенесення такого підходу щодо організації діяльності Уповноваженого Президента України з прав дитини сприятиме інтенсифікації та підвищенню оперативності усунення виявлених порушень прав дитини, а також спрямуванню діяльності глави держави на вирішення більш складних проблем гарантування прав дитини загального характеру.

На сьогодні компетенція Уповноваженого Президента України з прав дитини зводиться, передусім, лише до аналітично-дорадчих функцій, зокрема це «постійний моніторинг додержання в Україні конституційних (але не загалом усіх - О.З.) прав (але не інтересів - О.З.) дитини», а також внесення Президентові України пропозицій щодо підготовки законопроектів і актів глави держави з цих питань як за п.3 Положення від 11.08.2011 р. № 811/2011 [1]. З цього приводу, досить показовою є подібність названих повноважень до завдань Повноважного Представника Президента України з питань додержання прав і свобод людини і громадянина, визначених п.2 Указу від 05.04.2007 р. № 276/2007 [4]. На нашу ж думку, забезпечення повноти й достатності президентського контролю у сфері прав, свобод і законних інтересів дитини щонайменше вимагає надання Уповноваженому Президента України з прав дитини аналогічних прав, що їх має Уповноважений Верховної Ради України з прав людини відповідно до ст.13 Закону України від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР [7].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа