Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 34

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Істотною також є умова про страховий випадок. Легальне визначення страхового випадку дається законодавцем в Законі України "Про страхування" (далі Закон), згідно якого це подія, передбачена договором страхування або законодавством (стосується лише обов'язкового страхування), яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі [7, ч.2 ст.8]. Особливістю страхування професійної відповідальності лікаря, що підкреслює його місце в системі страхових послуг, є те, що на відміну від інших видів страхування юридичні факти, що визначають настання страхового випадку зосереджені винятково у сфері професійної медичної діяльності, а не викликані зовнішніми причинами

(природними явищами, діями третіх осіб тощо). Оскільки законодавство в обов'язковому порядку не встановлює, що є страховим випадком за даним договором, ця умова встановлюється за згодою сторін.

Категорія страховий випадок тісно пов'язана з категорією страхового ризику. Ні в якому разі не слід ототожнювати ці поняття, не можна розглядати їх як рівні. Відповідно до Закону страховим ризиком є певна подія на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання [7, ч.1 ст.8]. Такою подією в сфері страхування діяльності лікарів є медична (лікарська) помилка. В медичній практиці ненавмисні помилки далеко не рідкісне явище. Вони породжують вимоги компенсації шкоди, як правило, на доволі великі суми. Саме з цієї причини й виникає сама необхідність у страхуванні такої професійної діяльності. Найкраще визначення лікарської помилки надає С.В. Антонов, а саме це правомірні та обґрунтовані дії чи бездіяльність лікаря, несприятливий наслідок яких пов'язаний з недосконалістю та обмеженістю методів та засобів сучасної медичної науки, важкими об'єктивними умовами медичного втручання, атиповою будовою тіла або функціонуванням окремих органів, нестандартними реакціями організму пацієнта на застосування медичних препаратів чи процедур та виник незалежно від уважності та професійності надавача медичних послуг при відсутності в його діях (бездіяльності) умислу чи інших ознак складу цивільного правопорушення [8, с.96].

Стандартні умови полісів за страхування професійної відповідальності лікаря приблизно ідентичні в більшості країн світу і мають під страховим випадком, за яким виникає відповідальність страховика є встановлення обов'язку лікаря або медичного закладу в судовому порядку або при досудовому врегулюванні конфлікту відшкодувати шкоду, завдану життю або здоров'ю пацієнта в результаті професійної діяльності лікаря. Саме помилкові дії є страховими ризиками, які включають:

-  помилки при встановленні діагнозу хвороби;

-  помилки в рекомендаціях при проведенні лікування;

-  помилки при виписці рецептів на прийом лікувальних засобів;

-  помилки при проведенні хірургічних операцій;

-  помилки при проведенні інших медичних маніпуляцій (за згодою сторін) [9, с.40].

Страховик здійснює страхову виплату при настанні страхового випадку в разі:

1.    набрання чинності рішенням суду, яке зобов'язує страхувальника відшкодувати
матеріальні збитки, завдані при виконанні ним професійної діяльності;

2.  досудового добровільного врегулювання претензії про відшкодування страхувальником
шкоди (за попередньою згодою страховика, яка посвідчується підписами обох сторін
договору) [10, с.7].

Важливо пам'ятати, що, зазвичай, не розглядаються страховиком як страхові випадки і не підлягають задоволенню вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної страхувальником, якщо медичні послуги надавали працівники, які не мають спеціалізації відповідного профілю; у разі відмови пацієнта від медичного втручання; шкоди, завданої в наслідок умисного або необережного порушення страхувальником адміністративного, трудового, цивільного чи кримінального законодавства; у випадку надання медичної допомоги при екстремальних умовах; в разі завдання шкоди до набрання чинності договору страхування тощо [11, с.192].

На підставі всього вищенаведеного стає зрозуміло, що припущення лікарської помилки ще не є підставою для страхового відшкодування. Тільки після офіційного визнання такої помилки (судового чи досудового) виникає обов'язок страховика здійснити виплату на користь потерпілого.

Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку [7, ч.1 ст.9]. При страхуванні професійної відповідальності медичних працівників розмір страхової сумивизначається у вигляді фіксованої суми на весь період дії договору або ж фіксованої суми, встановленої по кожному страховому випадку [2, с.224]. Розмір страхової суми визначається за згодою страхової компанії та лікаря (медичного закладу). Крім того, як правило, встановлюється гранична сума страхових виплат третім особам по окремим страховим ризикам — ліміт відповідальності (може бути встановлено ліміт по окремих страхових випадках, річний або сумарний) [12, с.43]. При страхуванні відповідальності, в разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування [7, ч.2 ст.16]. В суму страхового відшкодування входить:

-    неотриманий заробіток потерпілого внаслідок пошкодження здоров'я чи втрати працездатності;

-  додаткові витрати, необхідні для відновлення здоров'я (посилене харчування, санаторне лікування, догляд, протезування тощо);

-  частина доходу, за рахунок якого утримувались непрацездатні родичі потерпілого;

-  витрати на поховання [5, с.172];

-  витрати на оплету послуг експертів;

 

-     виплати по попередньому з'ясуванню обставин страхового випадку і ступеню вини страхувальника;

-     витрати на досудовий захист інтересів страхувальника, а також витрати на ведення судового процесу захисту;

-  витрати на рятування життя та/або здоров'я постраждалих осіб тощо [9, с.40].

Оскільки страхування професійної відповідальності лікаря є виключно добровільним видом страхування, верхньої межі для розміру страхової суми не встановлено. Від визначення її розміру напряму залежить сума страхового платежу (внеску, премії) — плати за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором [7, ч.1 ст.10]. Страховий платіж розраховується з урахуванням вірогідності настання страхового випадку, тому укладаючи договір, страховик має оцінити ступінь ризику можливої медичної помилки та суму можливо завданої шкоди. Для цього крім стандартного набору відомостей (спеціалізація, вік, стаж роботи тощо), страховик може додатково запросити інформацію про всі раніше пред'явленні позови чи претензії до лікаря та ряд інших положень, необхідних для розрахунку ступеню ризику та визначення можливих збитків [13, с.49].

Річний страховий тариф (ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період) за даним видом страхування в Україні становить у середньому близько одного-трьох відсотків від страхової суми. Наприклад, якщо відповідальність лікаря застрахована на 100 000 гривень на рік, то за даний період доведеться сплатити близько 1000-2000 гривень страхового внеску (платежу), що і буде ціною страхового договору.

Зі сплатою страхового платежу (першого внеску) за загальним правилом пов'язане набрання договором чинності. За домовленістю сторін страховий платіж може сплачуватись як одночасно, так і кількома послідовними внесками. Отже, розмір страхового платежу визначається на підставі страхового тарифу, який розраховується страховиком самостійно на підставі відповідної статистики настання страхових випадків [14, с.353].

Договір страхування — завжди строковий. Ця особливість страхових правовідносин визначається тим, що страховий ризик, який формує обов'язок страховика по виплаті відшкодування, безпосередньо засновано на теорії вірогідності. Чим більший буде братися період для розрахунку такої вірогідності — тим більше буде розмір ризику настання несприятливої для страховика події [2, с.210]. Як правило, договір страхування професійної відповідальності лікаря укладається строком та один рік, протягом якого підлягають задоволенню чи відхиленню як необґрунтовані претензії пацієнтів. За згодою сторін може бути передбачено додатково й розширений строк пред'явлення претензії (тобто претензії попомилці лікаря приймаються додатково ще протягом певного часу (півроку або рік) після припинення договору, за умови, що медична послуга була надана в період дії договору) [15].

Таким чином, істотні умови договору відіграють велику роль при здійсненні сторонами своїх обов'язків, а також гарантують реалізацію ними своїх прав. Істотні умови договору страхування професійної відповідальності лікаря, з огляду на добровільність даного виду страхування, встановлюються за згодою сторін.

 

Література:

1.   Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - №11. - Ст.461.

2.   Страховое право России: Учеб. пособие [В.С. Белых, И.В. Кривошеев, И.А. Митричев]; отв. ред. В.С. Белых. - №-е изд., перераб. и доп. - М.: НОРМА, 2009. - 352с.

3.       Антонов С.В., Мелющева М.А. Страхування професійної відповідальності медичних працівників: розкіш чи нагальна потреба? // Управління закладом охорони здоров'я. - 2008. - №7. - С.18-26.

4.  Цивільне право України: Альбом схем: Навчальний посібник. Вид. 3-тє, перероб. та доп. / За заг. ред. Є.О. Мічуріна. - Х.: ФОП Мічуріна Н.О., 2010. - 448с.

5.  Никифорак В.М. Договір страхування відповідальності. - Чернівці: Рута, 2002. -

248с.

6.  Файєр О.А. Правові засади здійснення страхування професійної відповідальності

лікарів // Право України. - 2010. - №9. - С.268-274.

7.  Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 року №85/96-ВР // ВВР. - 1996. -

№18. - Ст.78.

8.  Антонов С.В. Медична помилка: юридичний аспект // МЛ-клуб. - 2008. - №10 (56). -

С.94-96.

9.      Авксентьев В.И. Страхование профессиональной ответственности врачей // Страховое дело. - 2005. - июль. - С.38-43.

10.  Русецкая Э.А., Аксененко Е.В. Страхование профессиональной ответственности медицинских работников в России и за рубежом // Страховое дело. - 2010. - март. - С.3-11.

11.  Колоколов Г.Р., Косолапова Н.В., Никульникова О.В. Основы медицинского права. Курс лекций: Учебное пособие для вузов / Г.Р. Колоколов, Н.В. Косолапова, О.В. Никульникова. - М.: Издательство «Экзамен», 2005. - 320с.

12.  Кагаловская Э.Т., Солощева С.А., Лысенкова М.В, Бендз С.Ю. Страхование профессиональной ответственности медицинских работников в России: сущность и проблемы развития. // Финансы. - 2003. - №10. - С.42-46.

13.  Кагаловская Э.Т. Профессиональная ответственность должна быть застрахована. //

Финансы. - 2009. - №1. - С.48-50.

14.  Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І., Баранова Л.М., Жилінкова І.В. Та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.:

Юрінком Інтер, 2004. - Т.2. - 552с.

15.  Руднева Е. Превентивные методы защиты — разные взгляды на работу врача // Еженедельник «Аптека». - 2007. - №15 (586). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.apteka.ua/article/4752

 

Науковий керівник: завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, к.ю.н., доцент Венедіктова Ірина Валентинівна.

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНИ

 

Кареба Марина Сергіївна

студент-спеціаліст юридичного факультету Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна

 

Ключові слова: правовий режим, національний правовий режим, іноземці, особи без громадянства.

 

Україна є лише однією із близько 190 країн світу, з якими вона підтримує більш чи менш тісні зв'язки. Щорічно кілька мільйонів громадян України у приватних, комерційних чи службових справах відвідують інші країни чи тимчасово проживають на їх території.

Тому ставлення в Україні до іноземців певним чином впливає на ставлення інших країн як до українських громадян, так і до України як держави. І навпаки, ставлення до громадян України в інших країнах може інспірувати відповідні зміни у законодавстві України щодо статусу іноземців. Все це обумовлює актуальність обраної теми дослідження. Тому метою нашої роботи є аналіз правових режимів, що застосовуються до іноземців та осіб без громадянства в Україні.

Питання правового та соціального статусу, правового режиму іноземців в юридичні науці досліджували такі вчені як, Н.В. Витрук, Л.Д. Воеводин, В.М. Горшенев,М.І. Іншин, Т.Н. Кирилова, С.В. Константінов, В.И. Лисовский, Н.И. Матузов, О.Ф.Скакун.

Правовий режим можна визначити як порядок регулювання, виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань і створюють особливу спрямованість регулювання.

Правовий режим іноземців встановлюється державою, на території якої вони знаходяться, але з урахуванням відповідних загальновизнаних норм загального міжнародного права, зокрема, що стосуються можливості захисту їх прав, і державою їхньої національної приналежності. Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців» від 22 вересня 2011 року: іноземцями називаються особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянинами (підданими) іншої держави або держав, а особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Правовий режим іноземців та осіб без громадянства являє собою сукупність їхніх прав і обов'язків на території даної держави.

Кожна країна установлює свій правовий режим перебування іноземців. Проте сучасне міжнародне право вкрай негативно ставиться до будь-яких форм дискримінації іноземців, і держави негайно вживають відповідних заходів до тих, хто обмежує права їхніх громадян.

Відомо декілька видів правових режимів реалізації прав та обов'язків. Найпоширенішим є націольний правовий режим. Він означає, що іноземці користуються майже тим обсягом прав і мають майже ті ж обов'язки, що й громадяни своєї держави. Зазначений принцип закріплений, зокрема, у статті п'ятій Конвенції про правовий статус біженців.

Іноземець, який перебуває на території певної держави, підпорядковується її законодавству та юрисдикції. Він не може вимагати надання йому окремих прав, які хоч і передбачені нормативно-правовими актами держави його громадянства, доміцилію тощо, проте не санкціоновані у державі перебування. Наприклад, у сфері шлюбно-сімейних відносин іноземець, перебуваючи у державі, де визнаються тільки моногамні шлюби, не може вимагати застосування норм про укладення полігамного шлюбу тільки на тій підставі, що його "власне" законодавство передбачає можливість такого шлюбу. Іноземець не може вимагати надання йому у власність землі тільки тому, що за його "власним" законодавствомвін може стати власником землі у своїй державі. Іноземець не може мати у власності (користуванні, володінні) майно, вилучене з обігу у державі його перебування, тільки на тій підставі, що у державі його громадянства чи місця постійного проживання (для апатридів) він може бути власником (користувачем, володільцем) такого майна.

Обсяг прав та обов'язків іноземців не є установлений. Він може бути змінений внаслідок набуття особами іншого правового статусу, наприклад, внаслідок набуття, зміни чи позбавлення громадянства, зміни тимчасового перебування у державі на постійне місце проживання у ній. Кількість прав і обов'язків може збільшитися внаслідок застосування взаємності шляхом укладення міжнародних угод чи зменшитися через застосування реторсії.

Іноземцям у державі перебування для здійснення їхніх прав і обов'язків може бути наданий режим найбільшого сприяння. Тобто, ці особи мають права, якими користуються чи будуть користуватися громадяни будь-якої третьої держави. Вважається, що юридична природа цього виду режиму є винятково договірною. Найчастіше вказаний вид режиму надається у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Режим найбільшого сприяння може запроваджуватися на певний строк. Позбавити режиму найбільшого сприяння, запровадженого для здійснення правосуб'єктності, можуть органи, визначені у законодавстві держав та міжнародних угодах. Режим найбільшого сприяння також застосовується і в Україні до осіб, які є дипломатичними представниками іноземних держав. Дипломатичні представники іноземних держав мають дипломатичний імунітет. Дипломатичний імунітетсукупність прав та привілеїв, наданих дипломатичним представництвам іноземних держав та їх співробітникам, що включають в себе: недоторканність особи, службових приміщень, житла і власності, звільнення від податків, митного огляду, гарантує дипломатам право безпечного проїзду та захисту від цивільного позову або кримінального переслідування відповідно до законодавства приймаючої країни.

На здійснення прав та обов'язків іноземцями може поширюватися спеціальний режим. Його зміст не визначений остаточно у правовій літературі, однак іноді він визначається у національному законодавстві та міжнародних угодах, наприклад, щодо здійснення правосуб'єктності у вільних економічних зонах, стосовно інвестицій. Спеціальний режим запроваджується також на певний строк.

Сьогодні у науковій літературі, законодавстві держав та міжнародних договорах все частіше вказується на застосування недискримінаційного режиму щодо здійснення прав та обов'язків осіб. Цей вид режиму не потребує обов'язкового договірного оформлення. Він означає, що суб'єктам іноземного права притаманні загальні правила поведінки. Недискримі-наційний режим може встановлюватися, наприклад, щодо надання суб'єктам підприємництва ліцензій на право здійснення певного виду діяльності.

У відповідності зі статтею 26 Конституції України іноземці й апатриди, що знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України — за винятками, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України. Ці вийнятки виражені у таких обмеженнях:

     політичній (іноземці та особи без громадянства не можуть бути членами політичних партій України; вони не можуть обирати і бути обраними в органи державної влади і місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах; їм обмежений доступ до державної служби);

   відношення до військової служби (на іноземців та осіб без громадянства не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України й інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України);право на пересування (вони можуть пересуватися на території України й обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, установленого Кабінетом Міністрів України; такий порядок може містити певні обмеження в пересуванні і виборі місця проживання, що допускаються, коли це необхідно, для забезпечення безпеки України, охорони суспільного порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших проживаючих в Україні осіб);

   право в'їзду-виїзду іноземців та осіб без громадянства(може встановлюватися безвізовий режим в'їзду-виїзду іноземців, або навпаки, дозвільний порядок в'їзду і виїзду громадян певної держави);

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа