Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

В дальнейшем признание обвиняемого получило более подробную регламентацию в Кратком изображении процессов или судебных тяжб 1716 г. [8, с.115].

Последующее свое развитие положения Краткого изображения процессов получили в Своде законов Российской империи 1832 г.

В ходе Судебной реформы 1864 г., был создан первый в России Устав уголовного судопроизводства. По данным, представленным М.В. Духовским, в тот период средний показатель количества обвиняемых, признавших свою вину колебался в районе 35% от общего числа подсудимых [9, с.207]. Вместе с тем, следует понимать, что нормы дореволюционного российского законодательства о роли признанной вины в уголовном процессе, даже во многом сходные по юридической природе и правовым последствиям с современным институтом досудебного соглашения о сотрудничестве, нельзя считать абсолютно тождественными.

Советский период развития уголовного процесса характеризуется наличием процедур, способствующих упрощению процессуальной формы, лишь на начальном этапе своего развития. УПК 1960 г. вообще не предусматривал упрощенного уголовного судопроизводства.

Качественное же изменение в структуре преступности, наметившееся в начале XXI в., вызвало необходимость соответствующего реагирования со стороны государства в подготовке и принятии мер по борьбе с ней. В связи с этим на сегодняшний день в УПК РФ можно выделить несколько видов упрощенных форм - институт особого принятия судебного решения при заключении досудебного соглашения о сотрудничестве, институт особого принятия судебного решения при согласии обвиняемого с предъявленным ему обвинением, производство у мирового судьи. Планируемым новшеством является введение института сокращенной формы уголовного судопроизводства.

Таким образом, претерпевая изменения, сокращенное производство прошло долгий путь своего развития. Менялась категория дел, по которым оно применялось, добавлялись новые институты и исчезали старые. Неизменным остается то, что государство, выполняя свою функцию по охране граждан от преступных посягательств, стремится и к процессуальной экономии для сбережения сил и средств, а также для ускорения торжества справедливости и повышения доверия к правосудию.

 

Література:

1.   Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1900. С.416.

2.   Калиновский К.Б. Основные виды уголовного судопроизводства: Учеб. пособие. -СПб.: Изд-во Юридического ин-та, 2002. - С. 58.

3.   Ременных П.Н. Теоретические основы и практика применения особого порядка судебного разбирательства: Дис. ... канд. юрид. наук. Барнаул, 2006. С. 15.

4.   Момотов В.В. Формирование русского средневекового права в IX - XIV вв.:

Монография. - М.: ИДК; Зерцало-М, 2003. - С. 356.

5.     Линовский В.А. Опыт исторических розысканий о следственном уголовном судопроизводстве в России. - М.: ЛексЭст, 2001. - С. 76.

6.  Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права. Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальных и буржуазных государствах. -СПб.: Равена; Альфа, 1995. - С. 680 - 681.

7.  Арсентьева Ю.В. Освобождение от уголовной ответственности по законодательству России до Уложения 1903 года // Российский следователь. 2006. № 2. С. 59.

8.    Краткое изображение процессов или судебных тяжеб от 30 марта 1716 г. // Воинские процессы, приложенные при Воинском уставе; о порядке судопроизводства вообще: Собр. законов о судоустройстве и судопроизводстве уголовном с 1649 по 1825 г. включительно / Петр и Тимофей Хаевские. СПб., 1825. С. 115.

9.  Духовской М.В. Русский уголовный процесс. - М., 1910. С. 207.

 

Научный руководитель: доцент кафедры истории государства и права ФГБОУ ВПО «Саратовская государственная юридическая академия», к.и.н., доцент Ворошилова Светлана Вячеславовна.

ВОЗМОЖНОСТЬ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ЦИФРОВОЙ ФОТОГРАФИИ, КАК ИСТОЧНИКА ДОКАЗАТЕЛЬСТВА

 

Коваленко Анна Витальевна

студентка 4 курса, факультета международно-правовых отношений

и юридической журналистики, Национального Университета «Одесская юридическая академия» e-mail: anyukovalenko@yandex.ru

 

Ключевые слова: трудовое право, договор, сотрудник, прием на работу, работодатель.

 

Аннотация: в данной научной работе рассматриваются вопросы практичности использования фотографии в криминалистике.

Ключевые слова: цифровая фотография, фиксация объектов с помощью цифровой фотографии, цифровое изображение, фотоинформация, фототаблица.

При подготовке научной работы использовались такие методы: наблюдения, индукции, дедукции, синтеза, сравнительно - правовой а также метод анализа.

Данной проблематикой занимались также: В.П. Антонов, В.В. Бирюков, В.А. Газизов, Н.В. Манаенкова, И.В.Трущенков, И.Б.Тутынин, О. Кобилянський, А.П. Чекалов

Цифровая фотография изобреталась не для целей криминалистики, но ее приспособили к ним. Согласно Толковому словарю В.Д.Дмитриева «фотографией» называют точное воспроизведение, передачу какого - либо процесса наблюдения. Цифровая фотография - это фотография в технике цифровой записи информации [3]. А К.В. Чибисов определяет современную фотографию «как совокупность разнообразных процессов записи оптической информации» [2, с.19 - 20].

Наибольший интерес вызывает возможность использования в криминалистических целях цифровой записи изображений - цифровой фотографии, которая, совершенствуется и становится более практичней и распространенней. Преимущество цифровой фотографии проявились сразу, так как не нужно применять длительные химические процессы проявления пленки и изготовления фотоотпечатков. Только что отснятый кадр можно тут же просмотреть на дисплее камеры и если он чем - то не устраивает то можно удалить его и сделать новый. Что является очень важным в работе криминалиста, цифровые изображения в виде компьютерного файла можно пересылать и копировать без ухудшения качества, а печатать снимки можно с помощью цветных фотопринтеров немедленно, не прибегая к помощи фотолабораторий.

Но в науке также распространено мнение, что применять цифровую фотографию нельзя, так как ее результаты можно подвергать с помощью специальных компьютерных программ корректировке, редактированию и монтажу, эти процессы могут изменить первоначальную фотоинформацию и в тоже время не могут быть выявлены с помощью экспертизы. Так например для обработки цифрового изображения используется «Photoshop», он предназначен не для уголовного судопроизводства, так эта программа позволяет вносить изменения или корректировать изображение в различных целях.

В экспертной практике трудности вызывает фотографирование окрашенных и объемных следов, расположенных на предметах, имеющих изогнутую (не ровную) поверхность. Получение фотоснимков следов хорошего качества на таких поверхностях возможно при правильном определение необходимой экспозиции, а также расположении источника освящения. В традиционной фотосъемке при наводке на резкость с малого расстояния сложность состояла в том, что увеличивалось сопряженное фокусное расстояниеобъектива, а его действующее отверстие оставалось без изменений. В результате возникла необходимость использования дополнительного источника освящения.

По данным К.В. Ярмака, подавляющее число экспертов используют компьютер только для составления текста заключения и отчасти для оформления таблиц. Подобные проблемы имеются в тех подразделениях, которые по каким либо причинам не могут или не хотят переходить от традиционного «мокрого» процесса получения фотографии. Отсутствие расходных материалов (фотобумаги, пленки, растворов) порождает затруднения с оформлением фототаблиц к заключению [6, с.44].

Была поставлена под сомнение допустимость применение цифровой фотографии и при производстве криминалистических экспертиз из - за невозможности проверки подлинности полученных фотоснимков, так как искаженный снимок может быть получен вследствие технологического дефекта.

Вопрос о возможности или не возможности использования цифровой фотографии необходимо рассматривать с разных сторон. Так, запись цифрового изображения на компьютерном носителе (карте или диске) или уже изготовленная фотография, сделанные до возбуждения уголовного дела, могут быть изъяты в ходе производства следствия кем - либо из участников процесса в качестве иного документа или носителя цифровой информации, имеющего значение для уголовного дела. В такой ситуации их проверка, оценка и признание источником доказательства должны производится по общим правилам оценки доказательств в уголовном процессе. Для этого могут назначаться экспертизы, проводится допросы и другие следственные действия, которые дадут возможность исследовать и оценить цифровое изображение, а в результате признать или не признать доступными доказательства, полученные с помощью цифровой фотографии.

Если цифровая запись применяется как техническое средство фиксации хода и результатов следственных действий. В этом случае решение об использовании такого средства фиксации принимается лицом, поводящим следственное действие, а само фотографирование осуществляется либо этим лицом, либо специалистом, привлекаемым для участия в следственном действии [1, с.67-72].

Таким образом, успех расследования большинства уголовных дел, зависит не только от того, насколько всесторонне, полного и тщательно произведено следственное действие, но и от того насколько точно и объективно оно зафиксировано.

 

Список использованной литературы:

1.         Антонов, В.П. Использование цифровой фотографии при производстве следственных действий / В.П. Антонов // Вестник криминалистики. 2007. №1. — С. 67-72.

2.         Газизов, В.А. Доказательственное значение цифровой фотографии при производстве экспертных исследований в уголовном процессе / В.А. Газизов, П.А. Четверкин // Эксперт-криминалист : Федеральный научно-практический журнал. 2008. №

1. — С. 19-27.

3.   Толковый словарь русского языка/под ред. Д.В.Дмитриева. М.: ООО «Издательство

Астрель», 2003

4.   Кобилянський, О. Методи цифрової обробки зображення у судовій фотографії / Олег Кобилянський // Підприємництво, господарство і право : Щомісячний науково-практичний господарсько-правовой журнал. 2011. № 12. — С. 190-193.

5.     Тутынин, И.Б. О применении цифровой фотографии при производстве по уголовному делу / И.Б. Тутынин, С.Н. Коваль // Эксперт-криминалист : Федеральный научно-практический журнал. 2006. № 4. — С. 10-13.

6.     Яровенко, Т.В. Применение цифровой фотографии в криминалистике / Т.В. Яровенко // Вестник криминалистики. 2011. № 1. — С. 44-53.

Научный        руководитель:        ассистент        кафедры криминалистики Чипко Наталья Василивна

 

 

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ВИПРОБУВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ПРИ ПРИЙНЯТТІ НА РОБОТУ

 

Коваленко Олена Вячеславівна

студентка 4 курсу юридичного факультету Харківського національного університету

імені В.Н.Каразіна e-mail: elenakovalenko@meta.ua

 

Ключові слова: трудові відносини, випробування, трудовий договір, відповідність працівника, кваліфікація.

 

На даний момент практично всі сфери правового регулювання, що мають важливе значення для суспільства підлягають суттєвим змінам. Не є виключенням і правовий вплив на сферу трудових відносин, а зокрема на регулювання випробування при прийнятті на роботу як важливого напрямку забезпечення якісного підбору кадрів.

При укладенні трудового договору у відповідності до ст.26 Кодексу законів про працю України угодою сторін може бути обумовлене випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Встановлювати випробування - це право, а не обов'язок роботодавця, тому воно визначається угодою сторін. На практиці ініціювати встановлення випробування може як роботодавець, так і працівник, проте обумовлювати його в трудовому договорі законодавством дозволено лише за угодою сторін. Проте, право проводити випробування за законодавством належить роботодавцю, а працівник не має аналогічного права щодо «випробування» роботодавця, умов роботи, як наголошує Болотіна Н.Б.[2, с.89]

Слід також зазначити, що з одного боку, одностороннє встановлення роботодавцем умови про випробування є неприпустимим і, виходячи зі змісту статті 26 КЗпП [1], така умова не має юридичної сили. З іншого боку, небажання працівника укласти трудовий договір з установленням випробування може бути підставою для відмови йому в прийнятті на роботу.

Основним юридичним фактом, з яким пов'язані наслідки випробування як правової форми перевірки відповідності працівника дорученій йому роботі, є результат випробування.

Сучасне законодавство не передбачає встановлення методики чи механізму оцінки результатів випробування, що створю можливість суб'єктивізму з боку роботодавця [2, с.15-17].

Необхідно передбачити процедуру закінчення випробування, факт встановлення його результатів. Очевидно, що випробування полягає не стільки в терміні, скільки в підтвердженні кваліфікації працівника. Таким підтвердженням виступають результати праці, виконане завдання та ін. Доцільно також передбачити обов'язок власника повідомляти працівника, чи витримав він випробування. У такому варіанті є цивілізований підхід, який не залишає двозначності. Такий підхід втілено в проекті Трудового кодексу № 1108, де зазначено, що у разі встановлення роботодавцем невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі роботодавець має право протягом строку випробування звільнити працівника, письмово попередивши його про це за три дні, без виплати такому працівнику вихідної допомоги. [3]

Також виникає питання щодо узгодження строків випробування. Граничний строквстановлено статтею 27 КЗпП [1]. Він не може перевищувати: для робітників - до 1 місяця, для інших працівників - до 3 місяців; в окремих випадках, за погодженням із комітетом профспілки, - до 6 місяців. При прийнятті на роботу на державну службу може бути встановлений строк випробування - до 6 місяців, відповідно до закону України «Про державну службу» [5]; при прийнятті на роботу до митних органів України - також до 6 місяців, відповідно до Митного кодексу України [4]; а от при прийнятті на роботу до органів державної податкової служби - від 6 місяців до одного року, згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні» [6].

Результат випробування - встановлення відповідності працівника роботі, на яку його прийнято. Проте, слід виділяти відмінність між випробуванням та стажуванням, метою та результатом яких є подібна тимчасова перевірка особи стосовно займаної посади. Реформувати державну службу і таку, що їй відповідає демократичну, якісну, конкурентоздатну систему підготовки фахівців, можливо, зокрема, за умови проведення стажування працівників в органах державної влади, адже мета останнього - реальне випробування рівня знань, якими володіє працівник, що є умовами виникнення трудових правовідносин з державними службовцями.

У відповідності до статті 48 проекту Трудового кодексу № 1108, строк випробування не може перевищувати трьох місяців, а для робітників - одного місяця. Строк випробування тривалістю до шести місяців може встановлюватися для керівників юридичних осіб, їх заступників, головних бухгалтерів та їх заступників, керівників відокремлених підрозділів юридичних осіб, а також для інших категорій працівників у випадках, передбачених законом. Як бачимо, у проекті Трудового кодексу дещо інший підхід до визначення строків та категорій працівників, які можуть їх проходити.

З вище вказаного виходить, що встановити за якими критеріями власник визначив, що працівник не відповідає роботі надзвичайно важко.

Одним із варіантів вирішення проблем, які існують при правовому регулюванні випробування працівника при прийнятті на роботу є конкретизацією законодавства. Частково це питання вирішується в проекті Трудового кодексу № 1108.

 

Література:

1.Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. 322-VIII зі змінами та допов. станом на 22.02.2012 р.// електронний ресурс. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08

2.Трудове право України: підручник/ Н.Б.Болотіна, Г.І.Чанишева. - К.:Знання, 2001. -

496 с.

3.Мельничук Наталія Олексіївна. Правове регулювання випробування при прийнятті на роботу за законодавством України: дис...к.ю.н.:12.00.05/ Національна юридична академія України ім.Ярослава Мудрого. - Х., 2006.

4.Проект Трудового кодексу № 1108 від 04.12.2007 р. зі змінами та допов. Станом на 07.02.2012 р.// електронний ресурс. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4344-vi

5.Митний кодекс України від 11.07.2002 р. 92-IV зі змінами та допов. станом на 17.01.2012 р.// електронний ресурс. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/92-15

6.Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ//електронний ресурс. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3723-12

7.Закон України «Про державну податкову службу» від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ// електронний ресурс. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/509-12

 

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент кафедри державно-правових
дисциплін             юридичного             факультету            ХНУ             імені В.Н.Каразіна

Венедіктов Сергій Валентинович

ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ СВІДОМОГО СТАВЛЕННЯ ДО ВИКОНАННЯ ТРУДОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО

СУСПІЛЬСТВА

 

Коваленко Олена Олександрівна,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін, господарського та трудового права ХНПУ ім. Г.С.Сковороди e-mail: alena_kovalenk@mail.ru

 

Ключові слова: трудова дисципліна, правомірна поведінка, працівник, роботодавець, інтереси сторін трудового договору.

 

 

Використання засобів трудового права для забезпечення сприятливого психологічного клімату на виробництві - відносно новий напрям у правовому регулюванні трудової діяльності у країнах Заходу. На сучасному етапі він ще формується. У нормативно-правових актах з'являються норми, які відображають ріст культури суспільства, якісно новий характер сучасного найму. Не можна не погодитись з твердженням І.Я.Кисельова, що одним із наслідків такого зміщення акцентів на права людини є посилення уваги до інтересів, потреб, надій і сподівань кожного працівника не як до абстрактної суспільної фігури, соціального типу, представника певної професії, а як до особистості, яка наділена усім багатством соціально-психологічних характеристик: незалежністю, почуттям самоповаги і власної гідності [1, с.176].

Сьогоднішній рівень розвитку суспільства дозволяє констатувати принципову зміну ролі працівника у виробництві. Він перестає бути лише виконавцем і стає головною ланкою у технологічному процесі. Це обумовлює потребу у працівнику творчому, який має не тільки певну освіту та кваліфікацію, а є всебічно розвиненим, активним і відповідальним.

Важливо відмітити, що, насамперед, потреба у такому працівнику виникає у роботодавця. І роботодавець це повинен усвідомлювати. При чому усвідомлювати не як прикру данину існуючому законодавству, а як запоруку успішного бізнесу. Адже такий працівник не просто виконує свою трудову функцію, він має творчий підхід до її виконання. В свою чергу, це зумовлює виникнення нових ідей, втілення яких, до речі, є точкою перетинання інтересів сторін трудових відносин: працівника - отримати вищу заробітну плату та (або) підвищення по роботі; роботодавця - отримати більший прибуток. Таким чином, формування творчого ставлення до виконання роботи у працівника є вирішальним фактором у досяганні мети підприємницької діяльності - отриманні прибутку.

Варто наголосити, що такий працівник, трудова діяльність якого спрямована на задоволення власних потреб у праці, і яка протікає в умовах громадянського суспільства, має також, на мою думку, ще одну особливу якість - його свідомість програмує його дії у правомірному напрямі.

Велику роль у формуванні правомірної поведінки працівника відіграють норми права. Адже саме останні містять юридичні засоби впливу на свідомість та волю працівника, мета яких полягає у недопущенні порушення права, у попередженні скоєння правопорушення. Загальновідомим є вислів «Краще попередити - ніж лікувати». Він доречний і у трудових відносинах. Адже превенція, насамперед, не дозволяє перейти межу права. Вона утримує від неправомірної поведінки, а отже дозволяє залишатися вільним законослухняним громадянином і насолоджуватися життям в різних його проявах, а не навпаки - притерпівати негативні наслідки, тобто нести юридичну відповідальність.

Таким чином, дисципліна праці, насамперед, повинна ґрунтуватися на засобах попередження правопорушень - засобах, які формують правомірну поведінку працівника.

Сучасне законодавство про працю встановлює чималий перелік засобів формування правомірної поведінки працівника. Ці засоби знаходять свій прояв у якості взаємних обов'язків працівника та роботодавця. У цьому, до речі, втілюється баланс інтересів сторін трудового договору.

Так за ст.141 КЗпП роботодавець зобов'язаний: правильно організувати працю працівників, створювати умови для росту продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до запитів працівників, поліпшувати умови їхньої праці та побуту [2].

В свою чергу, відповідно до ст.21 КЗпП, укладаючи трудовий договір, працівник приймає на себе головний обов'язок - виконувати роботу з визначеної спеціальності з підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку [2]. А ст.139 КЗпП дещо деталізує ці обов'язки: працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір [2].

Не зважаючи на те, що перелічені обов'язки залишилися у сучасному трудовому законодавстві ще з часів Радянського Союзу, ставлення до виконання багатьох з них з тих часів майже не змінилося: на жаль, вони розглядаються як декларація, а не як конкретні обов'язки, що мають виконуватися сторонами трудового договору. Сучасний вектор розвитку української держави вимагає перегляду такого ставлення до реалізації визначених засобів, адже вони визначають першочергові напрями реформування правового регулювання трудової дисципліни у громадянському суспільстві.

 

Література:

1.  Киселёв И.Я. Сравнительное трудовое право: Учебник. - М.: ТК Велби, Проспект, 2005. - 360 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа