Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 38

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

2.  http://zakon3.rada.gov.ua

 

 

ПРАВОМІРНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРМІНА «ПОДАТКОВИЙ АУДИТ»

 

Ковальчук Тарас Олександрович

студент-спеціаліст юридичного факультету Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна e-mail: kovalchyk_taras@mail.ru

 

Ключові слова: Фінансове право, Аудит, Недержавний фінансовий контроль, ДПІ.

 

На сьогодні важко уявити економічне життя будь-якої країни без розвинутого ринку аудиту. Дедалі частіше в періодичних виданнях та підручниках зустрічається термін «податковий аудит». Та чи є підстави для застосування цього терміна?

Так визначимо поняття Податкового аудит (податкова перевірка) - це процесуальні дії контролюючих органів щодо контролю за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також дотримання законності операцій, пов'язаних з одержанням доходів і здійсненням розрахунків. Слід зазначити, що поняття податкового аудиту використовується у практичній діяльностіконтролюючих органів та суб'єктів підприємницької діяльності, але в нормативно-правових актах України переважно застосовується поняття перевірки.

Значна частина аудиторської діяльності відбувається з ініціативи господарюючих суб'єктів, які мають потребу в аудиторських послугах для захисту інтересів власників і підвищення ступеня довіри майбутніх користувачів.

Під час вибору та узгодження виду аудиторських послуг, мети та критеріїв предмета перевірки аудитори часто чують від замовників побажання зробити «податковий аудит», а саме - перевірку податкового обліку, правильності складання і своєчасності подання до органів державної податкової служби податкової звітності.

Згідно з Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 30.12.98 р. № 566, податковий облік ведеться підприємствами з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до чинного законодавства і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються Державною податковою адміністрацією.[4]

Словосполучення «податковий аудит» зустрічається і в підручниках для студентів вищих навчальних закладів. Зокрема, в «Податковому обліку і аудиті» М. П. Войнаренко і Г. В. Пухальської, наведено таке визначення: «податковий аудит - перевірка працівниками органів ДПС повноти нарахування та своєчасності сплати податків і зборів платниками податків до бюджетів усіх рівнів». [5 с.14]

Проте, щоб якомога краще розібратися у цьому питанні, насамперед слід звернутися до нормативно-правових джерел: з'ясувати значення терміна «аудит», а також обставини, за яких здійснюється перевірка податкового обліку, правильності складання і своєчасності подання податкової звітності підприємств-замовників.

Так, відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

У ст. 6 до Закону України «Про аудиторську діяльність» зазначено, що при здійсненні аудиторської діяльності аудитори та аудиторські фірми застосовують відповідні стандарти аудиту, які приймаються на основі стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів з дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів. [2]

Затвердження стандартів аудиту є виключним правом Аудиторської палати України. У випадках, передбачених законом, вони погоджуються з іншими суб'єктами. Стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання аудиторами, аудиторськими фірмами та суб'єктами господарювання.

В Україні застосовуються Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики, затверджені протоколом засідання Аудиторської палати України від 18.04.2003 р. №

122 (далі - МСА).

До складу МСА входять:

-    Кодекс етики професійних бухгалтерів;

-    Міжнародні стандарти контролю якості;

-    Міжнародна концептуальна основа завдань з надання впевненості;

-    Міжнародні стандарти аудиту (МСА) №№ 100 - 999 застосовуються аудиторами під час перевірок історичної фінансової інформації;

-    Положення з міжнародної практики аудиту №№ 1000 - 1100;

-    Міжнародні стандарти з огляду №№ 2000 - 2699 застосовуються аудиторами під час огляду історичної фінансової інформації;

-    Міжнародні стандарти з надання впевненості №№ 3000 - 3699 застосовуються аудиторами при завданнях з надання впевненості під час перевірок інформації, крім історичної фінансової інформації;

-    Міжнародні стандарти супутніх послуг №№ 4000 - 4699 - застосовуються під час виконання завдань з підготовки фінансової інформації, завдань з виконання погоджених процедур та завдань з інших супутніх послуг.

У глосарії термінів МСА наведено тільки одне визначення щодо поняття «аудит» у наступному словосполученні: «аудит фінансових звітів - метою аудиту фінансових звітів є надання аудиторові можливості висловити думку про те, чи складені фінансові звіти (у всіх суттєвих аспектах) відповідно до застосовної концептуальної основи фінансової звітності. Аудит фінансових звітів є завданням з надання впевненості».

Поняття «фінансові звіти» означає структуроване подання фінансової інформації, до складу якої зазвичай входять примітки, що додаються, зроблені на основі облікових записів та призначені для інформування про економічні ресурси або зобов'язання суб'єкта господарювання на певну дату чи про зміни в них протягом певного періоду у відповідності до концептуальної основи фінансової звітності. Це може бути як повний пакет фінансових звітів, так і окремий фінансовий звіт, наприклад, баланс або звіт про фінансові результати й відповідні пояснювальні примітки.

Слід підкреслити, що до складу фінансових звітів не включається податкова звітність - сукупність документів, що подаються платниками податків до органів державної податкової служби у строки, встановлені законодавством, на підставі яких здійснюються нарахування та/або сплата податків, зборів (обов'язкових платежів).

Зауважимо, що визначення терміна «податковий аудит» з наведеного вище підручника ближче до тлумачення слова «ревізія». Але ж ці поняття мають ряд суттєвих відмінностей. Так, у навчальному посібнику «Аудит» Г. М. Давидова автор детально розглянув характерні особливості цих двох видів перевірок. [6с.20]

Відповідно до п. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Проте існує один нюанс - чинним законодавством термін «податковий аудит» не передбачено, тож і застосування його є недоречним. [1]

Водночас не можна говорити, що перевірка податкового обліку суб'єкта господарювання не є предметом аудиторських послуг.

Згідно з Переліком послуг, які можуть надавати аудитори (аудиторські фірми), затвердженим рішенням Аудиторської палати України від 27.09.2007 р. № 182/5, перевірка податкового обліку суб'єкта господарювання може відноситися до складу завдання з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації, як оцінка відповідності діяльності підприємства вимогам законодавства (податкового, митного, господарського та ін.). При цьому аудитори застосовують норми Міжнародного стандарту завдань з надання впевненості 3000 «Завдання з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації».

При перевірці аудиторами податкового обліку суб'єктів господарювання можуть використовуватися і норми Міжнародного стандарту супутніх послуг 4400 «Завдання з виконання погоджених процедур стосовно фінансової інформації». Згідно з цим стандартом аудитор надає замовнику лише звіт про фактичні результати погоджених процедур, упевненість не висловлюється. Замість цього користувачі звіту самі оцінюють процедури та результати, наведені аудитором, і на підставі його роботи роблять свої власні висновки.[3]

Звертаємо увагу замовників на те, що аудитори при проведенні перевірки не «затверджують» звіти суб'єктів господарювання. За складання та подання звітів відповідає управлінський персонал останнього, а аудитори - за виконані аудиторські послуги.

Однак замовники, звертаючись до аудитора чи аудиторської фірми, можуть одержати допомогу у визначенні суттєвих відхилень або невідповідностей фактів діяльності клієнта (його персоналу) вимогам чинного законодавства та недопущенні їх у майбутньому. Це дасть змогу суб'єктам господарювання продовжувати повноцінне та ефективне функціонування у ринково-конкурентному середовищі.

 

Література:

1.Господарський кодекс України затверджений Законом від від 16 січня 2003 (зі змінами та доповненнями на 8 вересня 2011 року), Електронний ресурс ] — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15

2.ЗАКОН УКРАЇНИ «Про аудиторську діяльність» від 29 травня 1993 року (зі змінами та доповненнями на 7 липня 2011 року), [Електронний ресурс ] — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3125-12

3 РТТТТЕННЯ «Про затвердження Переліку послуг, які можуть надавати аудитори (аудиторські фірми)» прийняте Аудиторською палатою України, від 27 вересня 2007 року № 182/5, [Електронний ресурс ] — Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=vr82_230-07

4.ПОЛОЖЕННЯ Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 30.12.98 р. № 566 [Електронний ресурс ] — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0056-99

5.Войнаренко М. П., Пухальська Г. В. Податковий облік і аудит [Текст]: підручник — К.: ВЦ «Академія», 2009 — 376с.

6.Давидова Г. М. Аудит [Текст]: підручник К.: Т-во «Знання», 2001 — 320с.

 

Науковий керівник: доцент кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, к.ю.н, доцент Солошкіна Ірина Володимирівна.

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЄ ІСНУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

 

Колісник Світлана Миколаївна

студент-спеціаліст юридичного факультету Харківського національного університету

імені В.Н.Каразіна

 

Ключові слова: особисті немайнові права, правове регулювання, фізична особа, розвиток.

Останні перетворення в політико-економічному житті України, зміна соціальних цінностей та орієнтирів зумовили вихід у системі суспільних пріоритетів на перше місце людини як особистості. Україна, яка прагне до розвитку демократичної, правової, соціальної держави з розвиненим громадянським суспільством, взяла курс на європейські та світові зразки демократичних правових держав, де вже давно забезпечення та реалізація особистих немайнових прав людини стали на перше місце в їх діяльності. Дані права становлять абсолютну цінність кожного із нас, держава повинна реально забезпечити їх, щоб ми відчували крило її захисту та могли реалізовувати особисті немайнові права у своєму приватному житті.

Приступаючи до безпосереднього аналізу розвитку правового регулювання особистих немайнових відносин у нашій державі, слід зазначити, що кроком до цього стало прийняття Конституції України. Конституцією України особистим правам людини присвячено одне з центральних місць, а саме Розділ II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Перелік цих прав і свобод досить великий, але не вичерпний. Держава гарантує рівність прав і свобод людини незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статті, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст. 24 КУ). Не дивлячись на те, що положення Конституції називають нормами прямої дії, вони потребують детальнішої регламентації та розробки. У будь-якому разі необхідно було реалізувати Основний Закон у приватному праві, розширити та втілити його норми в цивільному праві. Вирішенню цього питання на рівні цивільного законодавства присвячено книгу другу «Особисті немайнові права фізичної особи». Якщо в ЦК УРСР (1963 р.) відносини щодо регулювання та охорони особистих немайнових прав взагалі не були виділені в окрему структурну одиницю і губились у Загальній частині серед правових норм , що регулювали правовий статус фізичної особи, то вже в структурі чинного Цивільного кодексу України (далі-ЦК) регулювання та охорона цих відносин виділені в окрему структурну одиницю, в окрему книгу. [9, c. 172 ].

Проблема особистих немайнових прав посідає у цивілістиці одне із найважливіших місць. Реальне забезпечення прав людини є ознакою правової демократичної держави. Сучасне цивільне законодавство не тільки визнає за особистими немайновими відносинами якість предмета цивільного права, але й однозначно вказує на можливість як їх регулювання, так і охорони. Водночас, цивільне законодавство України визначає дані відносини як повноцінні, рівноправні та самодостатні, що усуває попередню залежність їх від майнових. Підставою віднесення даних відносин до предмета цивільного прав є не їх подібність чи будь-яка інша залежність із майновими відносинами, а їх приватно-правовий характер. У сучасній Україні одним із найяскравіших показників радикальності реформування її правової системи, як вірно зазначає П. Рабинович, стало прийняття нового Цивільного кодексу. Це виявилося, зокрема, у тому, що він - вперше в українській історії - надав „природним" правам і свободам людини безпосередньо юридичного значення, визнав їх напряму діючим джерелом суб'єктивних юридичних прав і обов'язків у певних суспільних відносинах [4, с.10].

Особисті немайнові права є не лише повноцінним предметом цивільно-правового регулювання на рівні з майновими відносинами, але й мають відповідний пріоритет перед ними, оскільки структурно зазначені першими при визначенні предмета цивільно-правового регулювання. Звідси випливає,що особисті немайнові права є предметом цивільного права та є незалежними від майнових відносин. Стосовно місця особистого немайнового права існувало три теорії. Перша - «радикальна концепція». Згідно з цією концепцією, відносини з приводу благ, невіддільних від особистості, становлять самостійний предмет регулювання. Хоча через низьку питому вагу їх не можна виділити в окрему галузь права, оскільки вони не можуть належати окремій одній галузі права, тому що регулюються не лише цивільним правом, а й іншими галузями права, хоча і є автономними, відособленими від інших відносин, тим більше, що для їх захисту застосовуються не тільки цивільно-правові засоби. Друга - «негативна концепція», яка зводиться до того, що цивільне право регулює лише ті з особистих немайнових відносин, які пов'язані із майновими. Що ж стосується тих немайнових відносин, які не пов'язані із майновими, то воно їх не регулює оскільки у законодавстві не визначено кола тих активних діянь, які могла б здійснити уповноважена особа, а лише охороняє у випадках, прямо передбачених у законі. Третя - «позитивна концепція», яка зводиться до того, що цивільне право не тільки охороняє, а й регулює особисті немайнові права, в тому числі не пов'язані з майновими. Їх позиція зводилась до того, що регулятивні та охоронні приписи тісно переплетені між собою, виступаючи внероздільній єдності. Також прибічники цієї концепції стверджують, що особисті немайнові відносини мають самостійну форму правового регулювання, подібні ознаки, що притаманні їм та майновим відносинам, а також специфіку цивільно-правового захисту, покликану відновлювати порушені суспільні відносини .

Як ми бачимо, законодавці при створенні ЦК України обрали «позитивну концепцію», за якою особисті немайнові права включаються в предмет цивільного права разом з іншими. До таких прав застосовується метод цивільно-правового регулювання, вони узагальнені взаємооцінним характером з майново-вартісними відносинами і пов'язані з майновими через матеріальну компенсацію у разі порушення. Особисті немайнові права практично не помітні, поки вони не порушені, значна їх частина виникає з моменту народження. Для їхньої реалізації не потрібне ясне вираження волі, які-небудь дії, натомість необхідна і достатня наявність самого суб'єкта, яка вже припускає, що він вимагатиме дотримання своїх прав.

Що стосується правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується конституційно-правова природа. Безперечно, в Конституції України закріплюються основні особисті права громадян, однак у ній не передбачаються основні способи реалізації та охорони цих прав. Це все закріплюється на рівні галузевого цивільного законодавства, де особисті немайнові права дістають свій подальший розвиток[7,с. 200].

Особисті немайнові права доцільно розглядати в об'єктивному та суб'єктивному значеннях. В об'єктивному значенні особисті немайнові права являють собою комплексний правовий інститут, який включає в себе норми різних галузей права, які регулюють вид суспільних відносин, що складаються з приводу закріплення за їх учасниками особистих немайнових благ та їх використання, і є первинними, самостійними і рівними в структурі предмета цивільного права, ґрунтуються на засадах юридичної рівності та вільного волевиявлення їх учасників, спрямовані на забезпечення приватного немайнового інтересу їх учасників, позбавлені майново-грошового змісту, а також характеризуються абсолютним характером.

В суб'єктивному значенні особисті немайнові права являють собою суб'єктивне цивільне право, яке нерозривно пов'язане з особою (носієм), не має економічної природи походження та економічного змісту, спрямоване на задоволення фізичних, духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб і об'єктом якого є особисте немайнове благо [9, с. 179].

Для характеристика об'єкта особистого немайнового права необхідно, перш за все, встановити зміст даного поняття та його ознаки. Одним із перших науковців, хто у системі об'єктів суб'єктивних цивільних прав виділив блага, невіддільні від особистості людини, назвавши їх «особисті блага» був Агарков М.М., який відніс до них, наприклад, життя, здоров'я, недоторканість тощо. В літературі зустрічаються різноманітні терміни зазначення таких благ, наприклад, духовні блага, моральні блага тощо. Але термін «особисте немайнове блага» є найбільш доцільним для позначення об'єкта особистого немайнового права, оскільки найбільш чітко та повно розкриває притаманні ознаки останнього.

Поняття «благо» можна розглядати в філософському, юридичному та семантичному розумінні. Семантичне значення: благо-добро, щастя (все те, чого потребує людина в житті). Філософське значення: благо - це те, що має цінність, тобто те, що диктують почуття людини, і до чого можна прагнути, споглядати, ставитися з повагою, визнанням, пошаною. Але для нашого дослідження більш важливим є з'ясування його юридичного значення. Благо- це юридично кваліфікований інтерес, так як він відповідає правовій нормі , єдиним критеріям правових заборон і дозволів, можливий і допустимий в рамках загального правопорядку.

Особисті немайнові блага становлять невід'ємну складову в системі об'єктів суб'єктивних прав. Особисті немайнові блага, будучи специфічним об'єктом особистих немайнових прав фізичних осіб, слугують однією з характерних ознак останніх, відмежовуючи їх від інших цивільних суб'єктивних прав.

Що стосується ознак, безпосередньо притаманних особистим немайновим правам, що забезпечують природне існування людини, варто виділити наступні:

-      загальний характер особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування людини, незалежність їх від інших прав, тобто їхню приналежність кожному громадянину і їхнє самостійне значення, незалежне від майнових благ;

-   зазначені права є особистісними, тобто являються невіддільними від особистості їх носія, належать конкретній людині. Нерозривний зв'язок немайнових прав з особистістю їх носія дозволяє відрізнити одного суб'єкта права від іншого, індивідуалізувати людину, зберегти і захистити її неповторність і своєрідність. Невіддільність зазначених прав є не ознакою, а наслідком. Крім того, невіддільність слід розглядати як недопустимість відділення зазначеної категорії прав від особи - носія незалежно від суб'єкта, який її ініціює - чи то сама фізична особа чи то інші особи. Це означає, що фізична особа не може відмовитися від цих прав, а також її не може бути позбавлено цих прав;

-   немайновий характер, тобто цій категорії прав не притаманна економічна природа походження та вони не мають економічного змісту. Це означає, що ці права не виникають в результаті економічного виробництва, вони не можуть мати майново-грошової цінності, у них відсутній економіко-майновий еквівалент;

-   особисті немайнові права, що забезпечують природне існування мають абсолютний характер, тобто особі-носію протистоїть необмежене коло зобов'язаних осіб, кожна з яких повинна утримуватися від порушення цих прав. Якщо у відносних правовідносинах заздалегідь відомі обидва суб'єкти цих відносин, то в абсолютних - відомим є тільки один суб'єкт (носій особистого немайнового права), інші суб'єкти (зобов'язані особи) - невідомі. Абсолютні права одного суб'єкта породжують абсолютні обов'язки у інших суб'єктів. Суть даних обов'язків: усі повинні утримуватись від порушення абсолютного права певного суб'єкта, інакше порушник бере на себе додатковий юридичний обов'язок по відшкодуванню заподіяної шкоди, а потерпілий, реалізуючи своє право на захист порушених особистих немайнових благ від конкретного правопорушника, вступає з ним у певні правовідносини [8, с.200];

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа