Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 41

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Отже, за наявності достатньої кількості досліджень з конституційного права, в тому числі досліджень проблематики конституційно-правового статусу людини і громадянина, право на свободу думки і слова залишається малодослідженим. Однак, право на свободу думки і слова є основоположним правом, яким щоденно користується пересічний громадянин, службовець, народний депутат. Із розвитком комунікаційних технологій, таких як, наприклад, Інтернет, виникають питання етичного характеру і питання безпеки вільного застосування цього права. Що стосується ЗМІ, то слід відзначити, що вони часто формують загальносуспільну думку про найважливіші події в Україні та за кордоном, дають оцінку діям органів державної влади та місцевого самоврядування та, зважаючи на це, мають бути об'єктивними й неупередженими у власних судженнях, відповідальними за якість інформації.

Література.

1.  Третя доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Право на свободу слова, інформації та вільне вираження поглядів. Електронний ресурс. Режим вільного доступу: http://www.ombudsman.kiev.ua/Dop_3/R4_2.htm.

2.    Бондар Ю. В. Свобода слова: українська мірка / Міжрегіональна академія управління персоналом./ Ю. В. Бондар. - К.: МАУП, 2004. - 144 с.

3.    Конституційне право на інформацію в Україні. Електронний ресурс. Режим вільного доступу: http://pu1ib.if.ua/part/9893.

 

 

НОТАРІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК РІЗНОВИД ДІЯЛЬНОСТІ З НАДАННЯ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ

 

Коротюк Оксана Вікторівна

здобувач наукового ступеня кандидата юридичних наук

Академії адвокатури України e-mail: notarius.kiev@mail.ru

 

Ключові слова: публічні послуги, нотаріус, спеціальний суб'єкт злочину, публічний, кримінальна відповідальність

Нещодавні зміни Кримінального закону, що зумовили появу нових формулювань і понять, розширення кола спеціальних суб'єктів злочинів тощо, створили додаткові напрямки здійснення наукових досліджень. Зокрема, важливим вбачається питання дослідження нотаріуса як спеціального суб'єкта злочинів. Така необхідність зумовлюється не зовсім досконалим врегулюванням питання юридичної відповідальності нотаріуса як в законодавстві про нотаріат, так і в Кримінальному законі.

Спеціальний суб'єкт злочину як суб'єкт певних правових відносин володіє відповідними особливими рисами. При цьому, вчиняючи злочинне діяння, він завдає шкоду охоронюваним законом суспільним відносинам, виступаючи в якості суб'єкта вищезазначених особливих правовідносин і використовуючи свій правовий статус в них [4, 74]. Таким чином, нотаріус визнаний спеціальним суб'єктом злочину, оскільки його професійна діяльність здійснюється в межах правовідносин, бути учасником яких може бути тільки особа, наділена відповідними особливими ознаками. Так, за Кримінальним кодексом України нотаріуса віднесено до осіб, які надають публічні послуги (статті 3652, 3684). Поряд із цим, поняття публічних послуг законом не визначено, що породжує неоднозначне його сприйняття і тлумачення. Наприклад, в коментарі до Кримінального кодексу України визначено, що публічні послуги - це послуги, що надаються публічним сектором (тобто органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної та комунальної форми власності), а в окремих випадках - приватним сектором під відповідальність публічного сектора (публічної влади) і за рахунок публічних коштів (тобто коштів державного і місцевих бюджетів) [6, 1067]. Вказане визначення небезспірне. Зокрема, діяльність приватних нотаріусів, які також віднесені до осіб, що надають публічні послуги, здійснюється за рахунок їх власних коштів і під власну відповідальність. Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 28 Закону України «Про нотаріат» держава не несе відповідальності за шкоду, заподіяну неправомірними діями приватного нотаріуса при здійсненні ним нотаріальної діяльності. Приватний нотаріус не несе відповідальності по зобов'язаннях держави. Більше того, некоректним виявляється говорити про відповідальність публічного сектора за дії приватного сектора в контексті кримінальної відповідальності взагалі. Важко погодитись і з розумінням вказаними авторами поняття «нотаріус», який визначається ними як громадянин України, який має свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, тобто на вчинення нотаріальних дій, перелік яких визначено законом [6, 1067 - 1068]. Так, зазначене свідоцтво не надає особі правового статусу нотаріуса, а лише підтверджує право на отримання нею цього статусу. Останній виникає з моменту призначення на посаду (для державних нотаріусів) або з моменту реєстрації нотаріальної діяльності (для приватних нотаріусів). Належність особи до громадянства України також не можна віднести до ознак нотаріуса, це є лише однією з підстав, обов'язково необхідних для отримання статусу нотаріуса (ст. 3 Закону України «Про нотаріат»). Крім того, поняття нотаріальної діяльності неможливо зводити виключно до вчинення нотаріальних дій, воно передбачає також виконання багатьох інших правомочностей нотаріуса (ведення діловодства, зберігання архіву нотаріуса, користування електронними реєстрами Міністерства юстиції України тощо).

Зазначені вище спірні положення зумовлені наявними прогалинами чинного законодавства, яке не включає в себе визначення багатьох обов'язкових термінів. З огляду на це, доцільним є розкриття питання сутності, визначення поняття публічних послуг та встановлення змісту нотаріальної діяльності як одного з їх різновидів. Поняття «публічність» означає в окремих випадках загальновідомість, поширеність серед невизначеного кола осіб або належність до невизначеного кола осіб (статті 633, 869 Цивільного кодексу України), в інших - зв'язок з державою, належність до державно-владних відносин (статті 81, 82

Цивільного кодексу України) тощо. На науковому рівні визначення «публічний» та «публічні послуги» розкриті недостатньо, не вироблено цілісного і єдиного підходу до розуміння цієї категорії. Окремі науковці покладають в основу публічності державно-владні відносини, розглядаючи в якості осіб, уповноважених на надання публічних послуг лише органи державної влади та місцевого самоврядування [3, 452], державні і комунальні підприємства, установи і організації [7, 270], інші ж - наголошують на тому, що публічне необхідно розглядати більш широко [1, 458], як поняття, що об'єднує в собі державне і суспільне [8, 206]. На нашу думку, саме останній підхід є найбільш обгрунтованим і доцільним. Як вірно зазначає О. Крупчан, взаємодія приватного і публічного грунтується на проведенні поділу права на дві великі сфери - приватну і публічну. Протиставлення приватного та публічного права має сенс лише за умови їх діалектичної єдності: обидві частини права мають сенс тільки у поєднанні - як приватне право ніщо без публічного, так і навпаки [5, 8]. Розкриваючи питання публічної влади, Г.В. Чапала вказує на те, що будь-яка влада у суспільстві є публічною не за формальними ознаками (як суто суспільне явище), а насамперед через втілення у ній принципових засад організації цього суспільства, яке завжди об'єктивно пов'язане з необхідністю пошуку загального, спільного, що власне й утворює феномен публічності [12, 352]. Філіпповський В.М. з цього приводу зазначає, що публічна влада в умовах демократії стає родовим поняттям по відношенню до державної... Публічна влада проявляється у формі суспільної державної влади [11, 152-153.]. Очевидно, що поняття «публічний» (англ. pub1ic - суспільний) неможливо ототожнювати з поняттям «державний», що являє собою лише окрему складову поняття «публічний». Таким чином, публічність означає наявність державного і суспільного, що існують у взаємозв'язку між собою. Отже, публічні послуги також пов'язуються з вказаними двома категоріями. Тобто публічні послуги мають соціальну направленість, спрямовуються на реалізацію, охорону і захист прав та інтересів фізичних, юридичних осіб або держави. З іншої сторони, порядок надання публічних послуг, їх види і напрямки встановлюються державою, яка також визначає (призначає) суб'єктів їх надання, здійснює контроль за їх наданням тощо. За змістом поняття «послуга» означає дію, що приносить користь, допомогу іншому; робота, яка виконується для задоволення чиїх-небудь потреб [9, 519]. Тобто публічні послуги з однієї сторони є суспільно корисними, а з іншої - є необхідними, їх надання санкціонується державою у зв'язку з потребами населення в даних послугах. Тому, публічні послуги можна визначити як суспільно корисні і соціально значущі юридичні дії, що вчиняються уповноваженими державою особами і мають конкретні юридичні наслідки. Н.В. Карнарук висловила думку про пріорітетність публічно-правових засад нотаріальної діяльності, де поняття публічності розуміється в ракурсі усього суспільства, а не лише держави [2, 172]. Останнє твердження, на нашу думку, є основоположним для сприйняття поняття публічності в контексті правового статусу нотаріуса. Саме суспільні цінності та інтереси визначають направленість нотаріальної діяльності, яка покликана забезпечувати їх охорону і захист. З цього випливає, що нотаріуса слід розглядати як публічну особу, уповноваженого представника держави, який здійснює професійну діяльність для забезпечення саме суспільних інтересів, але не своїх власних чи державних. При цьому, державний інтерес в даному випадку також має місце в силу контитуційно визначеної мети існування держави для людини.

Безперечним є наявність публічного елементу в правовому статусі і в професійній діяльності як приватних, так і державних нотаріусів. Кримінальний закон також розглядає нотаріуса як особу, уповноважену на виконання функцій держави (ст. 3692), що, як зазначалося вище, є однією з ознак публічності. З урахуванням загальної мети існування інституту нотаріату нотаріальну діяльність можна визначити як професійну діяльність нотаріусів, що здійснюється з метою забезпечення реалізації, охорони та захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави. Прицьому, інтереси визначено як зацікавленість у задоволенні потреб [10, 107]. Тобто нотаріальна діяльність також покликана задовольняти відповідні потреби суспільства, що дозволяє віднести її до діяльності з надання публічних послуг.

Поряд із цим, аналіз кримінально-правових норм, які стосуються даної сфери суспільних відносин, приводить до висновку про те, що специфіка нотаріальної діяльності і правового статусу нотаріуса розкрита не в повному обсязі. Зокрема, не врегульовано питання кримінальної відповідальності нотаріуса за перевищення повноважень, хоча передбачено норму, що включає в себе відповідальність за зловживання повноваженнями. На прикладі відповідальності службових осіб можна побачити, що вказані правові категорії розглядаються законодавцем як різні. В разі вчинення нотаріальної дії, яку належить вчинити іншому нотаріусу (зокрема, на ім'я або від імені нотаріуса, який вчиняє нотаріальну дію) має місце саме перевищення повноважень, а не зловживання, що також здатне завдати істотної шкоди відповідним суспільним відносинам. Слід також визнати недоліком відсутність норми, що передбачає відповідальність за порушення нотаріальної таємниці.

Очевидно, що такі прогалини свідчать про недостатню врегульованість питання відповідальності окремих видів спеціальних суб'єктів злочинів, що не повинно допускатися в рамках кримінального законодавства. З огляду на це, норми Кримінального закону потребують удосконалення шляхом внесення в них відповідних змін та доповнень.

 

Література:

1.   Зінчина О.Б. Публічна сфера і громадянське суспільство// Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. - Х., 2005. - С. 457-460.

2.       Карнарук Н.В. Актуальні питання державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні: адміністративно-правовий аспект// Державо і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки/ Інститут держави і права ім. Корецького В.М. НАН України. - Київ, 2006. - Вип. 31. - С. 171 - 175.

3.   Ковбас І.В. Деякі аспекти сучасного стану надання публічних послуг// Моральні основи права. - Івано-Франківськ, 2010. - С. 452-454.

4.   Коротюк О. До питання про спеціальний суб'єкт злочину// Юридична Україна. -Київ, 2011. - №7 (103) - С. 74-78.

5.   Крупчан О. Реалізація прав і свобод громадян: публічні та приватні аспекти// Приватне право і підприємництво. - К., 2003. - Вип. 3. - С. 5-11.

6.     Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України/ за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 9-те вид., переробл. та допов. - К.: Юридична думка, 2012. -1316 с.

7.  Ніколаєнко К.В. Адміністративні послуги як різновид публічних послуг// Держава і право. - К., 2010. - Вип.47: Юридичні і політичні науки. - С. 269-274.

8.     Петренко О. Державна служба в контексті формування публічних відносин// Актуальні проблеми державного управління. - Д., 2006. - Вип.4 (26). - С. 202-209.

9.     Словарь русского языка: В 4-х т./ АН СССР, Ин-т рус. яз.; Под ред. А.П. Евгеньевой. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Русский язык, 1981 - 1984. Т. 4. С - Я. 1984. - 794 с.

 

10.    Фесенко Є.В. Злочини проти здоров'я населення та системи заходів з його охорони: дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08/ Національна академія внутрішніх справ України. -

К., 2004.

11.    Філіпповський В.М. Методологічне значення поняття «публічна влада» у контексті вироблення нової доктрини українського адміністративного права// Актуальні проблеми права: теорія і практика. - Луганськ, 2002. -№3. - С. 150-156.

12.  Чапала Г.В. Публічність і влада: діалектика співвідношення// Вісник. - Х., 2005. -Вип.31. - с. 347-353.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, завідувач кафедри кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України Фесенко Євгеній Володимирович.

 

 

ИЗНВАЧЕННЯ МОМЕНТУ «ПІД ЧАС ПОЛОГІВ» ТА «ВІДРАЗУ ПІСЛЯ ПОЛОГІВ» ПРИ КВАЛІФІКАЦІЇ УМИСНОГО ВБИВСТВА МАТІР'Ю СВОЄЇ

НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ.

 

Костиря Євгенія Володимирівна

студент - спеціаліст юридичного факультету Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна e-mai1: costyrya2011@yandex.ru

 

Ключові слова: вбивство, матір, пологи, новонароджена дитина.

 

Умисне посягання на життя у всі часи визнавалось одним із найбільш небезпечних злочинів. Будь - яке умисне вбивство має винятково високий ступінь суспільної небезпеки. Повідомлення про ці злочини завжди спричинюють особливий суспільний резонанс і, насамперед, коли йдеться про вбивств новонародженої дитини. Адже остання, як зазначається у ратифікованій Україною Конвенції про права дитини, внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує соціальної охорони й піклування [ 1 ].

Наприклад, на більш ранніх етапах людського суспільства дітовбивство являло собою досить поширене, але не каране діяння. У народів, які проживали на території сучасної Європи, воно розцінювалось як природний прояв необережної батьківської влади.

Водночас подібне ставлення до дітовбивства мали народи Стародавнього Єгипту, Греції та Риму, які стояли на більш високому щаблі суспільного розвитку. Так, стародавні єгиптяни вважали, що батьки, які дають дітям життя, не підлягають покаранню за дітовбивство. У Стародавній Спарті кожного новонародженого оглядали, і коли виявлялося, що дитина народилась слабкою, її скидали в море [ 2; с.106 ].

У Київській Русі дітовбивство також не визнавалось злочином. Автор відомої праці «Історія держави Російської» Н.М. Карамзін, розповідаючи про жорстокі звичаї язичних слов'ян, зазначив, що «. будь - яка мати у них мала право умертвити новонароджену дочку, коли сімейство ставало дуже багатодітним, але зобов'язувалася зберігати життя сина, народженого для служіння батьківщині» [ 3; с. 50 ].

На жаль умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини вчинювалось і вчинюється у нашому суспільстві.

Стаття 117 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них [ 4 ]. Цей вид злочину в кримінальному праві називають дітовбивством. Будучи одним із видів убивств, дітовбивство належить до умисних убивств із пом'якшуючими обставинами, так званих привілейованих складів злочинів. Підставою пом'якшення відповідальності є особливий психофізичний стан жінки під час пологів та відразу після них. Саме тому законодавець визнав меншу суспільну небезпеку дітовбивства.

В Кримінальному кодексі Російської Федерації, який набув чинності з 1 січня 1997 року, вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини виділений в самостійний склад злочину, передбачений ст.106 КК як привілейований. До цього моменту даний злочинрозглядався як простий. В ст.106 КК РФ передбачені три ситуації, за якими даний злочин може бути кваліфікований за цією статтею:

1.  вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час або відразу після пологів;

2.  вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в умовах психотравмуючої ситуації;

3.  вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в стані психічного розладу, який не виключає осудність [ 5; c.209 ] .

В Кримінальному кодексі Республіки Білорусь 1960 року вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини розцінювалося як «просте» вбивство і кваліфікувалося за ст.110 КК - вбивство. Але, КК тієї ж Республіки Білорусь 1999 року дітовбивство розглядає як вбивство при пом'якшуючих обставинах [6; с. 38].

Дітовбивство розглядається як вбивство при пом'якшуючих обставинах в законодавстві цієї країни в силу того, що відбувається в процесі пологів чи відразу після них в умовах особливого фізичного і психічного стану жінки, коли вона не могла в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У кримінальному праві під дітовбивством розуміють лише умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини. При цьому, маються на увазі тільки ті випадки вбивств немовлят, які вчиняються під час пологів або відразу після них, тобто в певний часовий проміжок. Жінка в період пологів зазнає хворобливих психофізичних страждань, що здійснює негативний вплив на її психічний та фізичний стан.

А.М. Красиков, зважаючи на стан жінки під час пологів, взагалі пропонує виключити кримінальну відповідальність за таке діяння. «Породіллю, яка вбила свою дитину «карає» вже сама природа, тобто об'єктивні негативні обставини, які вищі її сил, а держава на додаток пропонує вважати її злочинницею» [ 7; с.44 ] . Але ми не погоджуємося з даною точкою зору.

Вчинення вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини у законі обмежене певним проміжком часу: під час пологів або відразу після пологів. Пологи - це певний фізіологічний процес, пов'язаний з народженням дитини. їх можна розглядати у двох аспектах: 1) як певний фізіологічний процес; 2) як констатацію факту народження.

Поняття «новонароджена дитина» і визначення терміна новонародженості нерідко викликають суперечки у науковців, однак і у судово - медичній практиці немає єдиного критерію визначення тривалості періоду новонародженості. У педіатрії новонародженим визнається немовля з моменту констатації живонародженості і до 28 днів життя; в акушерстві початковий момент новонародженості конкретизується першим подихом і перерізанням пуповини, а продовжуваність періоду новонародженосгі дорівнює одному тижню; в судовій медицині період новонародженості обмежений однією добою. Узагальнюючи медичні критерії визначення періоду живонародженості, вважаємо, що новонародженою слід визнавати дитину з моменту народження і до 28 днів життя.

Оскільки потерпілою є новонароджена дитина, то вирішення питання про початок життя людини, з якого починається її кримінально-правова охорона, є особливо важливим. Сучасні медичні критерії визначення початкового моменту життя людини зазначені в Інструкції про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.02.96 p. Як зазначено у п. 5 цієї Інструкції, живонародження - це повне лишання або витягнення продукту зачаття з організму матері, незалежно від тривалості вагітності, який після такого відокремлення дихає або виявляє інші ознаки життя, такі, як: серцебиття, пульсація пуповини або відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того, перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента [ 8; с. 34.].

Слушною з цього приводу є позиція Р. Шарапова, який зазначає, що дійсний початок життя  і   початок  його  кримінально-правової   охорони  не  збігаються,  тому критеріїживонародженості, які закріплені у медичній інструкції, є оціночним показником того, що з медичної точки зору немовля дійсно народилося живим, а з юридичної - воно було і є вже в процесі пологів суб'єктом права на життя [ 9; с. 9 ].

Якщо питання про визначення початкового моменту цього злочину є зрозумілим, він починається після завершення пологів ( народження плоду ), то питання про момент закінчення проміжку часу «відразу після пологів» є надто суперечливим.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України подано коротке роз'яснення щодо цього «. вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.115 КК, тягне відповідальність за ч.1 зазначеної статті» [ 10; с.107 ]. Тобто момент закінчення часового проміжку «відразу після пологів» чітко не визначено, що викликає труднощі як на практиці, так і призводить до спорів серед науковців.

У науці сформувалися різні підходи щодо визначення цього періоду. Акушери, судові медики та юристи, які, у свою чергу, спираються на медичні дослідження, по - різному визначають його межі. Вчені - криміналісти О. Погодін і О. Тайбаков вважають, що цей період - це короткий проміжок часу після народження дитини й до виділення плаценти [ 11; с.85 ]. Однак із такою думкою не можна погодитися, оскільки виділення плаценти вважається пологами. Але вони цілком праві, стверджуючи, що період «відразу після пологів» не може бути значно віддалений у часі від самих пологів, оскільки в такому випадку не буде відповідати критерію «відразу після пологів».

У літературі існує й інша позиція, прихильниками якої є А.Л. Карасова, О.В. Лукичов. Вони вважають, що період «відразу після пологів» триває до моменту вжиття матір'ю заходів щодо життєво важливого догляду за дитиною. О.В. Лукичов конкретизує такі заходи - це відокремлення або перев'язування пуповини, миття дитини, годування тощо [ 12; с.5 ].

Деякі автори виступають за визначення цього часового проміжку в годинах. Так, А.М. Красиков вважає, що в судовій медицині, коли йдеться про вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них, акцентується увага на понятті новонародженості, яке визначається строком в одну добу [ 7; c.44 ]. У зв'язку з цим він робить висновок, що жінка перебуває в особливо тяжкому стані тільки під час пологів або відразу після них, зокрема протягом однієї доби з моменту появи на світ немовляти. Цієї ж позиції дотримуються Ф. Сафуанов, Е.Ф. Побігайло, Т.В. Кондрашова. З цією точкою зору погодитися важко, оскільки в цьому разі слід враховувати не критерій новонародженості, а тривалість особливо психофізичного стану жінки, який може тривати понад добу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа