Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 43

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

В 1992 году был разработан и принят новый документ о дальнейшем развитии сотрудничества по надзору за банками, осуществляющими международные операции. Этот документ под названием «Минимальные стандарты по надзору за международными банковскими группами и их трансграничными учреждениями» содержал четыре основных положения.

1-Все международные банковские группы и международные банки подлежат надзору со стороны органов государства происхождения, которые способы в достаточной степени выполнять функцию консолидированного надзора;

2-Создание трансграничного  банковского учреждения должно иметь место с обоюдного согласия органов государства пребывания и государства происхождения;

3-Органы государства происхождения должны обладать правом получать информацию от трансграничного банковского учреждения, функционирующего на территории государства пребывания;

4-Если органы государства пребывания обнаружат ненадлежащее выполнение любого из вышеуказанных стандартов, то они могут применить ограничительные меры вплоть до запрещения создания трансграничного банковского учреждения на своей территории.

Исходя из выше изложенного, проанализировав содержание «Минимальных стандартов», можно утверждать, что этот документ развивает принципы, заложенные в Конкордате 1975 г.и Конкордате 1983г., придавая им более четкую направленность и расширяя их содержание.

 

Научный руководитель: к.ю.н, доцент, зав. каф. международного права Новикова Людмила Викторовна.

 

 

РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИННИХ ПОРУШЕНЬ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ

ДОРОЖНЬОГО РУХУ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ

 

Кравченко Олеся Геннадіївна

студент-магістр юридичного факультету Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна

 

Ключові слова: криміналістика, ДТП, слідча ситуація, огляд, експертиза, експеримент.

 

Соціально-економічний розвиток нашої країни супроводжується зростанням попиту на послуги автомобільного транспорту, який сьогодні є найбільш затребуваним та ринок якого зараз динамічно розвивається в Україні. Значне збільшення автомобільного парку поряд з іншими факторами зумовило зростання кількості дорожньо-транспортних пригод. У зв'язку з цим забезпечення безпеки дорожнього руху в нашій країні в останні роки стало дуже серйозною проблемою. Основними проблемами у теоретичному аспекті розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху на нашу думку є визначення поняття ДТП, призначення експертизи та проведення слідчого експерименту.

Необхідно розглянути низку визначень, що застосовуються до дорожньо-транспортних пригод. Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306 дорожньо-транспортна пригода (ДТП) -подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Відповідно до п. 2 Порядку обліку дорожньо-транспортних пригод затверджених постановою КМУ від 30 червня 2005 р. № 538 дорожньо-транспортна пригода - подія (небезпечний випадок), що сталася під час руху дорожнього транспортного засобу (далі -транспортний засіб), унаслідок якої загинули або травмовані люди чи завдані матеріальні збитки.

Дорожньо-транспортна пригода - це злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації автотранспорту, трамваїв, тролейбусів, тракторів, самохідних машин та інших механічних транспортних засобів, унаслідок чого заподіяно середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження чи сталася смерть потерпілого.

Наші близькі сусіди Російська Федерація у своєму федеральному законі від 15 листопада 1995 р. N 196-ФЗ зазначається, що дорожньо-транспортна пригода - подія, що виникла в процесі руху по дорозі транспортного засобу і з його участю, при якому загинули або поранені люди, пошкоджені транспортні засоби, споруди, вантажі або заподіяно інший матеріальний збиток.

З точки зору різноплановості наданих визначень поняття ДТП, можливо вивести принципово нове значення, що становитиме собою синтез наведених вище понять та розкриватиме його суть більш широко. Отже, дорожньо-транспортна пригода - це злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації автотранспорту, трамваїв, тролейбусів, тракторів, самохідних машин та інших механічних транспортних засобів, унаслідок чого заподіяно середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження чи сталася смерть потерпілого, пошкоджені транспортні засоби, споруди, вантажі або заподіяно інший матеріальний збиток.

Експертиза матеріалів, речовин та виробів ґрунтується на використанні комплексу аналітичних методів дослідження і накопичення спеціальної інформації про індивідуалізуючи особливості матеріалів та різноманітних речовин. Просте використання даних природничих та технічних наук в експертизі складу і структури речових доказів, встановленні їх належності до класу, роду, виду матеріалів та речовин не дає відомостей, необхідних для чіткого та достовірного висновку. Наприклад, при розслідуванні дорожньо-транспортних пригод виникає необхідність встановлення контактної взаємодії транспортних засобів з іншими предметами, у тому числі і з одягом потерпілих від наїзду. Експертиза в таких випадках потрібна для визначення конкретного транспортного засобу за шматочками лакофарбового покриття або уламками деталей скляної арматури. Вирішення завдання залежить від наявності достатнього обсягу даних про асортимент лакофарбових матеріалів та деталей зі скла, технології їх виробництва, процес старіння та зношування. Ці дані, а також результати вивчення та систематизації експлуатаційних ознак конкретних деталей автомобілів, мотоциклів накопичено в достатній кількості в експертних закладах.

Застосування слідчим власних спеціальних знань не може набувати самостійного доказового значення. Результати використання таких знань обмежуються лише визначенням напрямку проведення розслідування, тактики виконання слідчих дій і застосування технічних засобів. Тому законом передбачена обов'язкова участь так званих обізнаних осіб.

Під обізнаними особами слід розуміти будь-яких зацікавлених у вирішенні справи компетентних осіб, котрі володіють спеціальними знаннями у певній галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла і досвідом їх використання та залучені дізнавачем, слідчим, прокурором, судом (суддею) до участі в кримінальній справі з метою сприяння їм у вирішенні питань, що вимагають застосування спеціальних знань та практичних навичок.

До їх кола належать: експерти, спеціалісти, ревізори, обізнані свідки, консультанти, особи, які проводять судово-медичне освідування, особи, і за криміналістичними обліками. У процесі розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху досить часто виникає необхідність у допомозі експерта, висновки якого, в кінцевому результаті, стануть чи не найголовнішими для слідчого.

Різниця між експертом та спеціалістом, полягає в тому що, висновок експерта містить в собі дослідження та висловлення позиції та думки з приводу конкретного об'єкта дослідження. Експерт несе кримінальну відповідальність за наданий ним висновок.

Проблемою є те, що слідчі недооцінюють значимість призначення експертизи та не вміють ставити правильні та конкретні питання до експерта. Частіше за все слідчі не призначають авто технічної експертизи, а використовують лише довідку технічного огляду транспортного засобу. Зважаючи на те, що експертне дослідження місця події дає змогу дійти до істини, стає не зрозумілим, небажання слідчих використовувати експертизи.

Одним із завдань автотехнічної експертизи є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між технічним станом автомобіля, його несправністю і фактом пригоди. Специфічність дорожнього - транспортної події зумовлює складність встановлення таких зв'язків у механізмі події без використання спеціальних знань, тобто без експертизи. Компетенція експерта в даних питаннях на сьогоднішній день обмежена визначенням безпосередніх причин дорожнього -транспортної події, тобто обставин технічного характеру, невідворотного викликаючи дорожньо-транспортну пригоду (сюди належить і несправності транспортного засобу, і дефекти доріг, і незадовільна якість підготовки водіїв та їх сукупність).

У випадках, коли потерпіла від злочину особа є власником автомобіля, який було пошкоджено в результаті зіткнення, слідчий зобов'язаний провести авто товарознавчу експертизу. До числа основних завдань цієї експертизи належить визначення вартості дорожньо-транспортного засобу, його складових а також розміру вартості матеріальних збитків заподіяних власникові дорожньо-транспортного засобу внаслідок пошкодження останнього.

Слідчий експеримент поширена слідча дія при розслідуванні ДТП для визначення психофізіологічних можливостей учасників руху, наприклад, можливість бачити, здійснювати певні дії — об'їхати перешкоду, загальмувати транспорт на певній відстані і, нарешті, визначити швидкість руху транспорту на місці події. Для визначення швидкості виїжджають на місце події і пропонують водію проїхати 100-150 м. з тією швидкістю, що була перед здійсненням події. Спідометр автомобіля попередньо закривають, а швидкість руху фіксують приладом «Фара» або «Бар'єр».

При визначенні швидкості руху людей потерпілому пропонують перебороти певну відстань, наприклад, шлях від тротуару до місця наїзду. Час точно фіксують швидкостеміром. Слідчий експеримент не слід плутати з визначенням стану кермової системи і гальм, що здійснюють працівники ДАІ при технічному огляді транспорту.

Таким чином проаналізувавши дану проблематику слід констатувати, що у процесі розслідування цієї групи злочинів дуже важливим є створення своєрідного спеціального алгоритму дій слідчого, спеціаліста та експерта по розкриттю та розслідуванню злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху. Саме так науково обґрунтована комплексна система дій спрямованого вирішити нагальні проблеми сьогодення. Саме наука криміналістика взагалі вирішує цю проблематику.

 

Список використаних джерел:

1.Постанова Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху» : від 10.10.2001 р., № 1306.

2.Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обліку дорожньо-транспортних пригод» : від 30.06.2005 р., № 538.

3.Шепітько В. Ю. Криміналістика : курс лекцій / В. Ю. Шепітько. - Харків : «Право», 2008. - 462 с.

4.Федеральный Закон РФ «О безопасности дорожного движения» : от 15.11.1995 г., №

196-ФЗ.

5.Климчук М. П. Розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів ( криміналістичні та процесуальні аспекти) : монографія / М. П. Климчук. - Львів, 2008. - 216 с.

6.Шабадей А. М. Дорожньо-транспортні пригоди. Особливості розслідування / А. М. Шабадей. - Харків, 2003. - 119 с.

7.Розслідування дорожньо-транспортної пригоди [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukr.detective-ua.com/rozsliduvannnya-dtp. - 02.04.2012.

Науковий керівник: доцент кафедри кримінально-правових дисциплін, к.ю.н., доцент Даньшин Максим Валерійович.

 

 

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ КОДИФИКАЦИИ ЭКОЛОГИЧЕСКОГО

ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ

 

Красник Екатерина Николаевна Матус Анна Евгеньевна

Студентки факультета права Белорусского государственного экономического университета

e-mail: annamatus@mail.ru

 

Ключевые слова: экологическое право, экологический кодекс, систематизация, межотраслевая кодификация

 

Характерной чертой экологического права в системе международного и национального права является наличие широкого нормативного массива, регулирующего предметные отношения в сфере данной отрасли. Тем не менее, должным образом в Республике Беларусь этот массив экологического законодательства до сих пор не систематизирован, чем и обусловлена актуальность проблем кодификации экологического законодательства. Идея принятия кодифицированного нормативного правового акта в области экологических отношений - Экологического кодекса не нова: Экологические кодексы приняты во Франции (2000 г.) и Швеции (1999 г.) [1]. В 2005 году был разработан проект общей части модельного Экологического кодекса государств-участников Содружества Независимых Государств [2].

Позитивный взгляд на идею принятия кодифицированного нормативного правового акта в области экологических отношений высказывают многие ученые. Так, Ю.С. Шемшученко обосновывает необходимость Экологического кодекса дальнейшей экологизацией хозяйственной деятельности, усилением государственного влияния, направленного на обеспечение экологической безопасности, в том числе и законодательными мерами [3] .

В Республике Беларусь необходимость и целесообразность принятия Экологического кодекса основывается на наличии следующих проблем:

-необходимости определения места Закона Республики Беларусь от 26 ноября 1992 г. «Об охране окружающей среды», с одной стороны консолидирующего систему экологического законодательства в целом, а с другой - имеющего меньшую юридическую силу по отношению к кодифицированному природоресурсному законодательству как части этой системы [4; 5];

-    наличие существенных пробелов и коллизий;

-    декларативность и отсылочный характер многих содержащихся в экологическом законодательстве норм.

Для устранения вышеуказанных противоречий и приведения национального законодательства в соответствие с международными стандартами было принято решение о разработке Экологического кодекса Республики Беларусь, что нашло отражение в Концепции совершенствования законодательства Республики Беларусь, утвержденной Указом Президента от 10 апреля 2002 года № 205 [6 ]. Работа над Экологическим кодексом была начата с обоснования и утверждения Постановлением Совета Министров Республики Беларусь от 16декабря 2005 г. № 1460 концепции его проекта [7] . Тем не менее, пока Экологический кодекс не принят, соответствующий вопрос продолжает оставаться дискуссионным.

Анализ зарубежного опыта позволяет выделить два подхода к возможности разработки и принятия Экологического кодекса:

-      Экологический кодекс рассматривается как акт межотраслевой кодификации, включающий как природоохранительные нормы, так и нормы, регулирующие использование природных ресурсов;

-      Экологический кодекс представляется как акт отраслевой кодификации (по основным природным объектам).

 

A.К. Голиченков считает, что Экологический кодекс должен быть актом не отраслевой, а межотраслевой кодификации и заменить действующие ныне акты экологического и природоресурсного законодательства [8; 9]. О.Л. Дубовик предполагает, что «кодификация экологического законодательства могла бы привести к созданию комплексного акта, регулирующего отношения человека и общества с окружающей средой путем сведения в нем имеющихся законов и создания, доработки тех разделов, которые пока не урегулированы на законодательном уровне» [1, с. 100]. По мнению С.А. Боголюбова существует три варианта кодификации экологического законодательства: первый вариант -«провести кодификацию путем совмещения норм действующих законов природоохранного направления», второй - «выбрать из природоресурсовых кодексов природоохранную часть и прибавить эти нормы к другим природоохранным законам»; третий вариант - «объединить все и природоресурсные и природоохранные законы. Огромный размер документа будет оправдан объемом общественных отношений, которые регулируются экологическими нормами» [10, с. 10].

В украинской эколого-правовой школе сложились два подхода к исследуемой проблеме. Ю.С. Шемшученко обращает внимание на то, что Экологический кодекс Украины принципиально не должен изменить содержание правового регулирования в соответствующей сфере. Подготовка и принятие такого кодекса имеют целью способствовать лучшему структурированию действующего экологического законодательства, приданию ему более логичной завершенной формы [11].

B.И. Андрейцев, рассматривая проблему кодификации законодательства в исследуемой области общественных отношений, полагает, что кодификация должна пойти, прежде всего, по пути кодификации природоресурсного права, как наиболее кодифицированной составляющей экологического законодательства. Ресурсный блок должен быть подчинен единым принципам, которые бы согласовались между собой с учетом экономических и социально-экологических факторов. Природоохранный блок, а также блок обеспечения экологической безопасности являются гораздо более проблемными, а значит, больше подвержены кодификации путем разработки и принятия соответственно Природоохранного кодекса и Закона об экологической безопасности. Следовательно, Экологический кодекс - скорее перспектива, нежели реальность [10, c. 5; 12, c. 97-112].

Кроме того, в национальной юридической науке высказываются предложения о систематизации противоречивого массива экологического законодательства посредством разработки по данному вопросу программного закона. Однако, на наш взгляд, такое разрешение вопроса систематизации снимает по большому счету только проблему определения места Закона Республики Беларусь «Об охране окружающей среды» в системе экологического законодательства и исходит лишь из формально-юридических соображений, которые в полной мере не являются содержанием проблемы кодификации национального экологического законодательства. Кроме того предпочтительность формы кодифицированного акта логично связывается со структурой предмета регулирования в рамках рассматриваемой отрасли - общественных отношений по охране окружающей среды,определяемой как совокупность естественно и неразрывно взаимосвязанных природных компонентов (земель, вод и др.).

Также хотелось бы отметить, что данная проблема выходит за пределы исключительно экологического законодательства. Современные условия требуют установления приоритета охраны окружающей среды в качестве принципа законодательства Республики Беларусь. В силу того, что система законодательства определена Законом «О нормативных правовых актах Республики Беларусь» [5], принцип приоритета охраны окружающей среды следует закрепить в названном нормативном правовом акте. На его основе с целью предупреждения коллизий между природоохранными и природоресурсными нормами целесообразно установить большую юридическую силу Экологического кодекса в системе источников, регулирующих отношения в области охраны окружающей среды и использования природных ресурсов. Примером может служить место Гражданского кодекса в законодательстве Республики Беларусь [5, ст. 10].

Вместе с тем, хотелось бы отметить, что и общая (широкая) кодификация, из которой и исходит критика концепции кодификации экологического права, является менее предпочтительной, чем система спутника (узкая кодификация), которая предполагает сохранение гибкости открытых к дополнениям специальных экологических законов, которые на сколько возможно, расширительно толкуют общий экологический закон. Их можно было бы проще изменять, поскольку не было бы необходимости затрагивать Экологический кодекс. При этом сохранялись пластичность новых общественно-правовых требований.

Таким образом, прежде всего с учетом современных условий требующих установления приоритета охраны окружающей среды в качестве принципа законодательства Республики Беларусь, наиболее логичной и структурно-целесообразной для национальной системы права представляется узкая концепция кодификации экологического законодательства, которая разрешит проблему соотношения природоохранного и природоресурсного законодательства, позволит перейти к комплексному регулированию отношений и повышению эффективности механизма правового регулирования в данной отрасти, привести отечественное экологическое законодательство в соответствие с международными принципами, стандартами и тенденциями развития по пути кодификации и в результате получить компактный кодифицированный акт, содержащий максимальное количество норм прямого действия.

 

Литература:

1 Дубовик, О.Л. Экологическое право: учеб. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. -

584 c.

2       Модельный экологический кодекс для государств-участников СНГ: Проект Межпарламентской Ассамблеи Государств-участников Содружества Независимых Государств.- СПб., 2005. - 69 с.

3   Шемшученко, Ю.С. Экологический кодекс Украины в системе соответствующей отрасли законодательства // Состояние и перспективы развития аграрного права: Материалы Междунар. науч.-теорет. конф., посвященной 80-летию д.ю.н., проф.,акад. АпрН Украины В.З. Янчука, Киев, 26-27 мая 2005 г. / Под ред. В.М. Ермоленко, В.И. Курило. - Киев: Магистр - XXI столетие, 2005.

4   Об охране окружающей среды: Закон Республики Беларусь от 26 ноября 1992 г. В ред. Закона от 17 июля 2002 г. (с изм. и доп.: Закон от 29 октября 2004 г.; 19 июля 2005 г.; 31 декабря 2005 г.) // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. 2002. № 85. 2/875; 2004. № 174. 2/1068; 2005. № 121. 2/1139; 2006. № 6. 2/1177.

О нормативных правовых актах Республики Беларусь: Закон Республики Беларусь.10 января 2000 г. (с изм. и доп: Законы от 4 января 2002 г.; 1 ноября 2004 г.; 2ноября 2005 г.) // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. 2000. № 7. 2/136; 2002. № 7 2/830; 2004. № 175. 2/1070; 2005. №179, 2/1152.

6   О Концепции совершенствования законодательства Республики Беларусь: Указ Президента Республики Беларусь от 10 апреля 2002 г. № 205 // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. 2002. №46, 1/3636.

7   Об утверждении Концепции проекта Экологического кодекса Республики Беларусь: Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 16 декабря 2005 г. № 1460 // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. 2006. № 2, 5/16973.

8    Голиченков А.К. Основные подходы к разработке концепции проекта Экологического кодекса Российской Федерации // Право и политика. 2000. № 10. С. 123-131.

9  Экологический кодекс Украины: мифы и реальность. Материалы Международного «круглого стола» г. Киев 12-13 мая 2005 г. - 24 c.

10  Шемшученко, Ю.С. Экологический кодекс Украины в системе соответствующей отрасли законодательства // Состояние и перспективы развития аграрного права: Материалы Междунар. науч.-теорет. конф., посвященной 80-летию д.ю.н., проф.,акад. АпрН Украины В.З. Янчука, Киев, 26-27 мая 2005 г. / Под ред. В.М. Ермоленко, В.И. Курило. - Киев: Магистр - XXI столетие, 2005.

11  Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. Юрид. вузів i фак.: Повний акад. курс / За ред. Апр Н В.І. Андрейцева. - К.: Істина, 2001. - 544 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа