Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

За новими правилами ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру складе 1% ціни позову, але не менше 0,2 і не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. За подачу позову немайнового характеру - 0,1% розміру

«мінімалки», про розірвання шлюбу - 0,1%, про розділ майна під час розірвання шлюбу - 1% ціни позову, але не менше 0,2 і не більше 3 розмірів «мінімалки» .

Подання позовної заяви про захист честі та гідності, ділової репутації - 0,2% розміру «мінімалки».

Крім «моральних статей», в законі також прописані технічні питання. Зокрема, передбачено судовий збір за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання, а також за роздрукування технічного запису (кожен по 5 грн.).

Однак Закон «Про судовий збір» став «дорогим» не для всіх. Так, із набуттям ним чинності політикам та держслужбовцям стане значно дешевше позиватися до ЗМІ, які надрукували «незручну» для них інформацію. Адже із його прийняттям була скасована норма законодавства, запроваджена у 2003 році після парламентських слухань, щодо стану свободи слова. Тоді змінами до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» запровадили пропорційний до ціни позову розмір мита за позовами про відшкодування моральної шкоди, а саме - 10% до найбільших позовних вимог. За новим же законом розмір збору становитиме лише 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. Це означає, що, сплативши у листопаді 2011 року 2 тис. 955 грн збору, особа може висувати мільйонні позови проти ЗМІ та журналістів.[11]

І зовсім незрозумілим, з точки зору доступності, є п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір», який передбачає, що від сплати судового збору звільняється Міністерство юстиції України - за подання позовів про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України.

На жаль, як свідчить практика, рішення Європейського Суду в інтересах громадян в Україні не виконуються, і така редакція п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір» на законодавчому рівні закріплює вказівку про невиконання рішень Європейського Суду, що не відповідає зобов'язанням, взятим Україною після ратифікації Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

На нашу думку, це положення повинне бути виключене з цього закону.

Отже, доступність правосуддя - це певний стандарт, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизуються в необмеженій судовій юрисдикції, належних судових процедурах, розумних строках і безперешкодності звернення.

 

Науковий керівник: доцент кафедри Цивільного та господарського права юридичного факультету ДНВЗ «Національний гірничий університет» к.ю.н. Трофименко Ніна Сергіївна.

 

Література:

1)  Малышев К. Курс гражданского судопроизводства. - СПб., 1874. - Т. 1. -С. 125- 133;

2)  Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. - М., 1913. - Т. 1. -С. 473-478;

3)  Энгельман И.Е. Курс гражданского судопроизводства. - Юрьево, 1912. - С.183—187. 4)Устав гражданского судопроизводства с объяснениями по решениям гражданского кассационного департамента и общественного собрания кассационное и I и II Департаментов правительствующего сената / Составил А.Л. Боровиковский. - Изд. шестое. Испр. и доп. П.Н. Гуссаковский. - СПб., 1908. - С.635 - 636.

 

5)   Гордон В.М. Система русского гражданского судопроизводства (конспект лекций). -Ярославль, 1902. - С. 29 - 30; Васьковский Е.В. Вказ. Праця. - С.45 - 48,274,104 - 105,465­473;.

6)   Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 1 півріччі 2002 р. - за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 5(33) .- С.45 - 46.

7)   Інформаційне повідомлення про спільне розширене засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради судців України та колегії Державної судової адміністрації України // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - №2(36).- С.10.

8)   Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. -М., 1982. - С. 47- 48, ПО;

9)Сидоренко В.М. Доступность правосудия в гражданском и арбитражном процессе: Автореф, дис... канд. юрид. наук: 12.00.15 / Уральская гос. юрид. академия. - Екатеринбург,

2002. С. 7-8;

10)Штефан М.И. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. - К., 2001. - С. 41—42;

11)Шевчук П.І. Доступ до правосуддя: сучасний стан і шляхи вдосконалення // Адвокат. - 2000. - № 1. - С. 4;

 

12)     Иогож: Питання про доступність правосуддя та правової допомоги потребує законодавчого вирішення // Вісник Верховного Суду України. - 2000.- №2(18).-С40.

13)  Европейский суд по правам человека. Избранные решения в 2-х томах. - Т. 1. - М., 2000. - С. 39-80, 271 - 287.

14)  Судова система західних держав. - М.: Наука, С 89 1991. - 240с. ст.12- 15.

 

 

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ

РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

Антохіна Ольга Станіславівна

Студентка ІІІ курсу юридичного факультету Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна e - mail :Olga_Antohena@mail.ru

 

Ключові слова: конституційне право, омбудсман, правове регулювання.

 

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, і тому проблема захисту державами прав та свобод своїх громадян стоїть на першому місці. Для України в умовах розбудови і розвитку ця проблема також є нагальною. Тому у структурі державного механізму України згідно з Конституцією України і Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. з'явився новий інститут - Уповноважений Верховної Ради з прав людини, який у більшості країн світу має назву омбудсмен.

Цей інститут починає формуватися у Скандинавських країнах наприкінці ХІХ ст., а його родоначальницею була Швеція. Компетенція омбудсманів за колом органів і осіб не є однозначною в різних державах. Як правило, компетенція омбудсмана обмежується органами державного управління (лише у Швеції та Фінляндії омбудсман може оцінювати діяльність суду). Деякі омбудсмани мають специфічні повноваження: право звернення до конституційного суду з клопотанням про розгляд цивільної скарги, про визнання закону неконституційним, про перевірку правомірності затримки громадян (Австрія, Іспанія).

Запровадження посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини - це новація в Конституції України. Жодна Конституція УРСР не мала такої правової норми, бо вважалася, що сама Конституція є самостійним гарантом прав людини.

Інститут Уповноваженого щодо інших правозахисних механізмів є додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини в Україні. Основою його регулювання

є Конституція України Та Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини». Цей закон встановлює основи правового статусу українського омбудсмена, а саме вимоги до кандидатів на цю посаду, порядок обрання і припинення діяльності, компетенцію, гарантії діяльності омбудсмена.

Проте аналіз даного закону свідчить про низку недоліків в регулюванні цього інституту. І тому було б за необхідне, беручи досвіт інших держав, реформувати інститут Уповноваженого.

Насамперед необхідно встановити чіткі кваліфікаційні вимоги до кандидата на дану посаду, хоча, наприклад, шведський закон передбачає обов'язкову юридичну освіту омбудсмена, а в Данії та Норвегії він повинен відповідати кваліфікаційним вимогам посади судді. Оцінка компетенції омбудсменів у Великобританії, Канаді, Франції, Швеції свідчить, що вони наділені значно ширшими функціями, тому розширення компетенції українського Уповноваженого буде відповідати світовій практиці і надасть можливість більш широкого захисту прав громадян. Потребує вдосконалення і механізм організації роботи правозахисного зі зверненнями. Закон передбачає подання їх громадянами лише в письмовій формі, що дещо обмежує можливості. Хоча в більшості країн допускається подання скарг омбудсмену в різних формах. Вважаємо також за необхідне розширити інститут Уповноваженого: запровадити предметні і територіальні підрозділи, ввести посади заступників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Це б сприяло підвищенню співпраці Уповноваженого з окремими територіальними громадами, надало б можливість більш високого контролю то захисту конституційних прав та свобод громадян.

Проведений аналіз дає змогу зробити висновок, що Закон України у цілому відповідає основним демократичним принципам і нормам, які утвердилися у практиці багатьох країн світу. Однак він також виявив і низку проблем, що потребують законодавчого регулювання.

 

Науковий керівник: доцент кафедри конституційного, муніципального і міжнародного права юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, к.ю.н Зубенко Ганна Вікторівна.

 

 

ПИТАННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА В РОБОТАХ НІККОЛО МАКІАВЕЛЛІ, Ф. БЕКОНА,

Т. ГОББСА, ДЖОНА ЛОККА

 

Аракелян Гоар Арташесівна

студент-бакалавр правознавчого факультету Макіївського Економіко Гуманітарного Інституту

e-mail: goar_199191@mail.ru Заставська Лідія Юріївна студент-бакалавр правознавчого факультету Макіївського Економіко Гуманітарного Інституту e-mail: lidiya.zastavskaya@mail.ru

 

Ключові слова: держава, право, просвітництво, ідеологія.

 

Актуальність даної роботи полягає у тому ,що важливо більш детально вивчати питання держави і права в роботах англійських Просвітників у XVII столітті,а саме Нікколо Макіавеллія, Ф. Бекона, Т. Гоббса, Джона Локка, де основний потік нових ідейних та політичних прагнень знайшов своє початкове русло на англійському ґрунті. В цей час вцій країні в буржуазні форми склалися швидше і раніше, ніж в інших країнах Європи, тому буржуазна політико-правова ідеологія тут формувалася раніше, ніж в інших країнах.

Мета роботи у тому, щоб обґрунтовано і достовірно донести саме ідеї і погляди представників (Н. Макіавеллі, Ф. Бекона, Т. Гоббса, Д. Локка) епохи англійського Просвітництва на державу і право. Саме їх погляди були втілені в їх працях : основні праці Макіавеллі «Государ» («Князь»), «Міркування про першу декаду Тіта Лівія». Бекон "Велике Відновлення Наук", "Новий Органон", "Про гідність та примноження наук", "Нова Атлантида" де вчений зумів передбачити величезну роль науки в житті людства, доводив доцільність практичного втілення її результатів для примноження могутності людини, її влади над природою та поліпшення добробуту. Що до Гоббса своє вчення про раціональність пізнання він виклав у праці «Про тіло» (1655), де обґрунтував тезу про чуття як початкову стадію пізнання. Джон Локк розвинув теорію природних прав людини, основою яких були її праця і наявність власності, названа ним святою. Висловив нові ідеї у галузі виховання й освіти в працях «Думки про виховання» (1693) та «Розумність християнства» (1695).

Нікколо Макіавеллі справедливо вважається засновником політичної науки Нового часу. Він закликав розглядати явища політики поза їх зв'язком з релігією та етикою. Саме він ввів у науковий обіг поняття "держава", як таке (до нього мова велася тільки про конкретні держави). Спираючись на практику сучасної йому політики, Макіавеллі вважав, що заради досягнення могутності і благополуччя держави придатні будь-які засоби - підкуп, лицемірство (формула "мета виправдовує засоби"). Звідси виникло поняття "макіавеллізм" як позначення вседозволеності в політиці [1,12].

Досить оригінальним є тлумачення Ф. Беконом сили як основи міжнародного права. Виходячи з тези Платона і Арістотіля про те, що між народами і державами не існує справжнього миру, а точиться постійне суперництво, боротьба і війни ("війна всіх проти всіх"), він визнавав можливість застосування сили, щоправда, як крайнього засобу при вирішенні деяких проблем.

Ф. Бекон відкрив для нас царину наукового знання як такого. Иого філософські ідеї поширилися далеко за межі XVII ст. Філософ прагнув звільнити людський інтелект від влади фальшивих теорій і необґрунтованих фактів, спрямувавши його на неупереджене дослідження буття.

Родоначальником англійської освіти по праву вважається Т. Гоббс. Він розділяв погляди Бекона, і як і Бекон вважав, що метою філософії є практична користь. Він систематизував матеріалізм свого вчителя і створює нову форму матеріалізму - механічний матеріалізм. Англійський філософ Томас Гоббс, не з заможної сім'ї за походженням і один з найбільш освічених гуманістів за вихованням і освітою. Він написав кілька блискучих творів, головними й найбільш популярними з яких був і лишається «Левіафан, або матерія, форма і влада держави»[2,222-224] та «Про громадянина»[3,21].

Він розвиває договірну теорію держави, висловлену ще Эшкуром. За Гоббсу суспільству і державі передує повна анархія і "війна всіх проти всіх"[4,58]. І для забезпечення своєї особистої безпеки, охорони приватної власності та інших особистих прав. Люди свідомо вирішили поступитися нею, довіривши її державі. Найбільш досконалою формою державної влади Гоббс, вважав абсолютну монархію.

Джон Локк, ще один англійський філософ і політичний мислитель продовжив європейську лінію ліберально-демократичного напряму політології, у своїх поглядах він спираючись на достатньо розвинуту договірну теорію держави. Локк характеризував природний стан не як боротьбу всіх проти всіх, а як стан, коли ще були відсутні державні органи вирішення конфліктів, механізми покарання злочинців. Держава утворювалась для Забезпечення рівності та свободи, захисту особи і власності. Він казав, що накази верховної влади мають видаватися задля виконання законів та не суперечити їм. Він обґрунтував ідеюправової держави, наголошуючи на тому, що "там, де немає законів, немає і свободи". На противагу прибічникам соціалістичних теорій Мора і Кампанелли, Локк намічав, що неможливо досягти свободи для всіх, не забезпечивши свободу кожному.

Підводячи підсумки можна констатувати,що ця ідеологія найбільш передова на той час, яка занесла основу буржуазних поглядів на державу і праві. Договірна теорія походження держави, яка найбільш зараз поширена сформувалася саме тоді, благодаря англійським Просвітникам XVII століття.

 

Література

1.Іщенко М. П. Політологія: Навчально-методичний посібник. - Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2006. - 320 с.

2.Деборін А.М. Томас Гобсс. Нариси з історії матеріалізму. - Москва, 1930.

3.Зорькін В.Д. "Політичне і правове вчення Томаса Гоббса". - Москва, "Радянська держава і право", 1989 р., № 6.

4.Голосов В.Ф. Нариси з історії англійського матеріалізму 17-18 ст. - Красноярськ,

1958.

5.Биховський Б.Е. Психофізичне вчення Томаса Гоббса. - «Вісник Комакадеміі» 1928,

№ 26 (2).

 

Науковий керівник: доцент кафедри правознавства Макіївського економико-гуманітарного інституту, к.і.н. Терзі Олена Станіславівна

 

 

ИНОСТРАННЫЕ ГРАЖДАНЕ КАК ЖЕРТВЫ ПРЕСТУПНЫХ ПОСЯГАТЕЛЬСТВ: ОСОБЕННОСТИ ВИКТИМОЛОГИЧЕСКОЙ ПРОФИЛАКТИКИ

 

Архипцев Иван Николаевич

аспирант кафедры уголовного права и процесса Белгородского государственного университета

(Российская Федерация)

 

Ключевые слова: наука, криминология, жертва, виктимология, преступление, профилактика, мигранты, иностранные граждане.

 

Для того, чтобы объективно исследовать механизм конкретного преступления, необходимо изучать не только преступника, но и его жертву. Статистика упрямо свидетельствует, что многие преступления демонстрируют нам столь значительный вклад жертвы в случившееся, что преступление представляется как результат действий пары -преступник и жертва.

Ежегодно в Российской Федерации, по данным официальной статистики, около двух миллионов физических и трехсот тысяч юридических лиц признаются потерпевшими от преступлений. Так, в 2008 году потерпевшими были признаны 2 016 522 физических лица и 323 853 юридических лица, в 2009 году - 1 953 179 и 28 853, в 2010 году - 1 785 190 и 277 747 соответственно [1].

Значимость, а главное, массовый характер разнопланового и, в том числе, детерминационного проявления жертвы в механизме преступления привели к появлению сравнительно нового направления в криминологии, получившего название «виктимология».

Виктимология в буквальном переводе означает «учение о жертве» (от лат. victima -жертва и logos-учение). Предметом виктимологии являются только жертвы преступлений,отношения, связывающие преступника и жертву, ситуации, предшествующие преступлению, независимо от их отдаленности, и от завершенного преступления.

Виктимология изучает жертву в плане морально-психологических и социальных характеристик, влияющих на ее уязвимость, и ситуации, которые предшествуют преступлению, а также ситуации непосредственно преступления, с тем, чтобы ответить на вопрос - как в этих ситуациях, во взаимодействии с поведением преступника, криминологически значимо проявляется поведение (действие или бездействие) жертвы.

Следует заметить, что виктимология в криминологии, уголовном праве и уголовном процессе - не совпадающие явления и понятия. В уголовном праве юридические признаки жертвы преступления, именуемой потерпевшим, имеют значение для квалификации преступлений. УК РФ признает смягчающим наказание обстоятельством противоправность или аморальность поведения потерпевшего, явившегося поводом для преступления. Согласно УПК РФ потерпевшим считается физическое или юридическое лицо, которому преступлением причинен физический, имущественный или моральный вред и которое признано таковым процессуально (ст. 42 УПК РФ) [2]. Более того, криминологическая виктимология имеет в виду также потерпевших от преступлений и только физических лиц. Однако предмет ее намного шире, чем в уголовном и уголовно-процессуальном праве, и цель другая - предупреждение виктимизации и появления повторно потерпевших.

Немаловажно, что принятое в 2010 году постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации «О практике применения судами норм, регламентирующих участие потерпевшего в уголовном судопроизводстве» существенно расширило практическую сферу правоприменительной деятельности с учетом имеющихся изменений и дополнений УПК РФ и охватило собой достаточно широкий спектр практической сферы, обеспечивающей пострадавшему от преступления возможность оптимально отстаивать свои права и законные интересы в уголовном судопроизводстве [3].

В криминологии общепризнано, что виктимологическая профилактика органически входит в общую систему предупредительной деятельности. Она расширяет и дополняет ее, обеспечивая более эффективное предупреждение преступлений. Для того чтобы более профессионально проанализировать виктимологическую профилактику, следует детально рассмотреть ее специфические элементы: виктимизацию, виктимность и виктимное поведение.

Считаем, что виктимизация является одной из сторон криминализации любого общества. Не случайно анализ учтенной преступности, которая в большинстве стран мира отражает не более, а то и менее половины реальной преступности, в странах, где власти желают знать криминологические реалии, пытаются дополнять официальную статистику преступности сведениями о виктимизации общества.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа