Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 53

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

6.    Аномалії у цивільному праві України: Навч.-практ. посібник // Відп. ред. Р.А. Майданик. К.: Юстиніан, 2007. - 912 с.

 

Науковий керівник: завідувач кафедри цивільного права та процесу Чорноморського державного університету ім. Петра Могили, к.ю.н., доцент Мамчур Людмила Володимирівна

 

 

ДО ПИТАННЯ ПРО ФІДУЦІАРНІСТЬ ДОГОВОРУ ДОВІРЧОГО УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ

 

Некіт Катерина Георгіївна

к.ю.н., доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»

e-mail: katarion@mail.ru

 

Ключові слова: договір, довірче управління, фідуціарність, управитель, правовідносини.

 

В умовах становлення ринкової економіки особливого значення набуває звернення до конструкції довірчого управління майном, оскільки активний розвиток приватноправових відносин, активізація договірних відносин, надання власникам широких можливостей з розпорядження своєю власністю потребують забезпечення ефективного управління майном. При цьому учасникам цивільного обігу необхідно бути впевненими у тому, що ведення своїх справ вони доручають професіоналові. Отже, для зобов'язань з довірчого управління майном категорія довіри є ключовим елементом, у зв'язку з чим дані відносини розглядаються як фідуціарні.

Незважаючи на поширення в сучасному суспільстві фідуціарних правовідносин, законодавство не містить єдиного чіткого визначення цього поняття. До того ж, до сьогодні продовжуються дискусії щодо фідуціарного характеру договору довірчого управління майном.

Питанням довірчого управління майном були присвячені численні дослідження І. В. Венедіктової, Р. В. Майданика, В. В. Вітрянського, Л. Ю. Міхєєвої та ін., проте, дискусія щодо фідуціарності довірчого управління майном не є вичерпаною. Отже, метою даного дослідження є виявлення особисто-довірчого (фідуціарного) характеру договору довірчого управління майном.

У юридичній літературі не досягнуто єдності з цього питання. Так, Н. С. Ковалевська зазначає, що договір довірчого управління майном має довірчий характер, тобто відноситься до фідуціарних договорів. Для таких договорів характерним є суто особистий, довірчий характер відносин, а тому і регулювання подібних договорів має свою специфіку [1, с. 298]. В. В. Залеський також переконаний в «истинно доверительном характере отношений, связывающих стороны в договоре доверительного управления имуществом» [2, с. 537]. Підтвердженням фідуціарного характеру договору, на його думку, є обсяг правоможностей довірчого управителя та високий ступінь самостійності при їх здійсненні. Не будучи власником майна, що знаходиться в управлінні, він, проте, має в своєму розпорядженні такі можливості для захисту права, якпред'явлення власницьких позовів - віндікаційного і негаторного [2, с. 537-538].

Д. В. Петелін вважає договір довірчого управління майном фідуціарною угодою, оскільки власник виявляє особливу довіру довірчому управителю, коли надає йому свої правоможності та позбавляє себе можливості їх здійснення на певний строк. Довіра виявляється у тому, що установник сподівається на те, що управитель не буде використовувати правоможності власника в своїх особистих інтересах, а реалізовуватиме їх виключно на користь власника [3, с. 27].

Разом із тим, Є. А. Суханов підкреслює, що жодних особисто-довірчих стосунків (як, наприклад, у договорі доручення) між сторонами договору довірчого управління майном не виникає. Термін «довірче» тут носить умовний характер і не має юридичного значення [4, с. 125]. Л. Ю. Міхєєва вважає, що найменування даного інституту певною мірою склалося історично (на противагу довірчої власності). Термін «довірче», на її думку, пов'язаний лише з необхідністю виокремити його від інших видів управління майном [5, с. 77].

При вирішенні питання щодо фідуціарного характеру договору довірчого управління майном доцільно, перш за все, визначити, які саме угоди слід вважати фідуціарними. Особисто-довірчими є угоди, учасники яких мають право розірвати відносини в односторонньому порядку, без пояснення причин (у зв'язку з «втратою довіри»). Другою ознакою особисто-довірчих правовідносин є необхідність особистого виконання боржником своїх обов'язків, тобто неможливість, за загальним правилом, покласти виконання на третю особу. Нарешті, характерною для фідуціарних відносин є вимога надавати звіт про діяльність боржника [6, с. 314-317].

Аналіз законодавчих положень щодо договору довірчого управління майном дозволяє дійти висновку, що цей договір відповідає всім вищепереліченим ознакам, а, отже, є фідуціарною угодою.

По-перше, договір довірчого управління припиняється у разі відмови установника управління або довірчого управителя від виконання договору. При цьому установник управління може відмовитися від договору без вказівки причини. Довірчий управитель має право відмовитися від договору довірчого управління майном у разі неможливості особисто здійснювати управління. З наведених положень випливає, що особистість довірчого управителя набуває особливого значення у межах даного договору (ст. 1044 ЦК України). По-друге, довірчий управитель зобов'язаний здійснювати управління особисто, без права доручити третій особі вчиняти будь-які дії, пов'язані з довірчим управлінням, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 1038 ЦК України). По-третє, за загальним правилом, довірчий управитель зобов'язаний надавати установнику управління необхідну інформацію, давати необхідні пояснення, а після закінчення управління надати йому звіт.

Крім того, довірчий управитель розпоряджається довіреною йому власністю на ризик і за рахунок установника управління. Високий ступінь ризику, який несе установник управління, коли приймає рішення передати в управління майно, що йому належить, і наділити управителя всіма правоможностями власника, визначає і високий ступінь довіри до останнього, що не характерне для інших цивільно-правових договорів, оскільки жоден з них не наділяє боржника такими широкими повноваженнями, практично рівними повноваженням власника. Відповідно, особистість довірчого управителя набуває особливого значення для установника управління.

З урахуванням всього викладеного, договір довірчого управління, поза сумнівом, слід вважати фідуціарною угодою.

 

Література:

1. Коммерческое право : учебник / [А. Ю. Бушев, О. А. Городов, Н. Л. Вещунова и др.] ; под ред. В. Ф. Попондопуло, В. Ф. Яковлевой. - СПб. : Изд-во С. - Петербургскогоуниверситета, 1998. - 480 с.

2.    Гражданское право : учеб. : в 2-х т. / Под ред. В. В. Залесского. - М. : Норма, 2004. - Т. 2. Обязательственное право. - 2004. - 736 с.

3.    Петелин Д. В. Договор доверительного управления имуществом в российском гражданском праве : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Дмитрий Васильевич Петелин. -М., 2005. - 212 с.

4.    Гражданское право : учеб. : в 2-х т. / Под ред. Е. А. Суханова. - [2-е изд.]. - М. : БЕК, 2000. - Т. 2. ; Полутом 2. - 2000. - 544 с.

5.    Михеева Л. Ю. Доверительное управление имуществом / Л. Ю. Михеева. - М. : Юристъ, 2006. - 447 с.

6.    Васильченко А. П. Понятие и признаки фидуциарных сделок в современном гражданском праве / А. П. Васильченко // Актуальные проблемы гражданского права : сб.

статей. - М. : Норма. - 2007. - Вып. 11. - С. 305-328.

 

 

ПОНЯТИЕ И ВИДЫ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ ЭКСПЕРТИЗЫ ПО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВУ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ

 

Николайчик Вероника Игоревна Полуносик Вероника Игоревна

Студентки факультета права Белорусского Государственного Экономического Университета

e-mail: 10dpv_1@mail.ru

 

Ключевые слова: экологическая безопасность, государственная экологическая экспертиза, общественная экологическая экспертиза, правовое регулирование.

 

Согласно статье 46 Конституции Республики Беларусь каждому гражданину гарантируется право на благоприятную окружающую среду [1]. Одним из инструментов реализации этого права является экологическая экспертиза. Главной целью экологической экспертизы является обеспечение экологической безопасности любой планируемой деятельности.

Совершенствование механизмов осуществления экологической экспертизы всех программ и проектов хозяйственной и иной деятельности относится к приоритетным направлениям обеспечения безопасности Республики Беларусь в экологической сфере. В Республике Беларусь предусмотрено проведение государственной экологической экспертизы и общественной экологической экспертизы [2].

Государственная экологическая экспертиза является предупредительной мерой, которая позволяет на стадии разработки проектной документации до реализации планируемой хозяйственной и иной деятельности оценить масштаб и виды возможного вредного воздействия на окружающую среду и разработать достаточные мероприятия, направленные на уменьшение или предотвращение вредного воздействия на окружающую среду.

Общественная же экологическая экспертиза обладает большими возможностями в части выявления недостатков проектов, к ее преимуществам относят то, что "фактически без существенных дополнительных усилий можно не допустить наступления отрицательных экологических последствий".

Главным расхождением в порядке проведения государственной и общественной экологических экспертиз являются субъекты выше названных экспертиз.

Субъектами отношений в области проведения государственной экологической экспертизы выступают: Президент Республики Беларусь; Совет Министров Республики Беларусь; Министерство природных ресурсов и охраны окружающей среды Республики Беларусь, областные (Минский городской) комитеты природных ресурсов и охраны окружающей среды, их уполномоченные должностные лица; местные Советы депутатов, местные исполнительные и распорядительные органы; заказчики; проектные организации.

Непосредственно субъектами проведения общественной экологической экспертизы признаются ее инициаторы; специалисты, которые ее проводят; заказчики планируемой хозяйственной и иной деятельности.

Объектом как государственной, так и общественной экологической экспертизы являются градостроительные проекты общего планирования, специального планирования, детального планирования, архитектурные проекты застройки территорий; обоснования инвестирования в строительство, архитектурные и строительные проекты, для которых в соответствии с частью первой статьи 13 Закона Республики Беларусь "О государственной экологической экспертизе" требуется проведение оценки воздействия на окружающую среду (за исключением текущего и капитального ремонта таких объектов) и другие [3]. Перечень данных объектов является открытым. Проверка соответствия этих объектов требованиям законодательства об охране окружающей среды - задача экологической экспертизы.

По результатам проведенной государственной экологической экспертизы составляется заключение государственной экологической экспертизы, которое может быть положительным, в том числе положительным с особыми условиями реализации проектных решений, либо отрицательным. При отрицательном заключении государственной экологической экспертизы заказчик и (или) проектная организация обязаны при доработке проектной или иной документации учесть выводы, указанные в данном заключении, и представить ее на повторную экспертизу, если заказчик планируемой хозяйственной и иной деятельности не отказался от ее реализации.

Заключение общественной экологической экспертизы имеет своей целью независимый анализ намечаемой деятельности. Несмотря на то, что общественная экологическая экспертиза направлена в том числе и на донесение позиции общественности до государственных органов, она все же является независимой и объективной, в том числе и от общественного мнения.

Цели и принципы проведения общественной экологической экспертизы совпадают с целями и принципами государственной экологической экспертизы, что можно заметить, анализируя законодательство.

Однако задачи общественной и государственной экспертиз различны. В правовой науке задача общественной экологической экспертизы определяется как "необходимость привлечения внимания государственных органов к конкретному объекту или хозяйственной деятельности, распространения научно обоснованной информации о его потенциальной экологической опасности и т.п.". Отмечается, что при выполнении общественной экологической экспертизой вышеуказанных прямых задач создается возможность "разгрузить" органы государственной экологической экспертиз. Таким образом, общественная экологическая экспертиза в настоящий момент направлена скорее на то, чтобы показать наличие проблемы, чем провести ее детальный анализ [4, с. 100]. Например, показать, что существует реальная озабоченность населения, или, что порядок величины воздействия таков, что можно предполагать серьезные масштабы ущерба, наносимого окружающей среде. Общественная экологическая экспертиза акцентирует внимание на приемлемости для населения воздействия объекта экспертизы на окружающую среду. В литературе высказаны и иные мнения. Ю.Р.Храмова, рассуждая об экологической экспертизе как  о   правовом  институте,   подчеркивает,   что  экологическая  экспертиза  имеет несовещательный голос при принятии решения о реализации проекта, не несет чисто информационную функцию, но как правовой институт обладает запретительными или разрешительными волеизъявлениями в механизме подготовки и принятия хозяйственных и управленческих решений. Здесь следует отметить, что приведенное положение в равной степени должно относиться к государственной и общественной экспертизам.

Таким образом, очевидным становится то, что в белорусском законодательстве происходит смещение акцента в сторону государственной экологической экспертизы, а общественная экологическая экспертиза носит рекомендательный характер и не имеет четко установленных правовых последствий.

Следует обратить внимание на наличие в основных нормативных правовых актах, регулирующих проведение экологической экспертизы, такого важного принципа, как презумпция потенциальной экологической опасности воздействия планируемой деятельности на окружающую среду. В литературе данный принцип оценивается как стержневой принцип экологической экспертизы, подчеркивается, что он является одним из самых прогрессивных, устанавливает совершенно новые взаимоотношения между инициатором деятельности и остальными членами общества. Этот принцип заключается в том, что общественность не обязана доказывать опасность планируемой деятельности, если инициатор ее не доказал обратное [5, с. 61].

Орхусская конвенция устанавливает обязанность государственных органов по информированию общественности предоставлением текста решения вместе с указанием причин его принятия. Подобными нормами, на наш взгляд, следует дополнить Закон "О государственной экологической экспертизе", устанавливающий роль и место общественной экологической экспертизы в процессе государственной экологической экспертизы. Кроме того, следует согласиться с мнением о том, что обязательность результатов общественной экологической экспертизы позволит сделать общий эколого-экспертный процесс более объективным, будет стимулировать инициативу граждан и общественных объединений [6, с. 75].

Проведение общественной экспертизы позволяет собрать и систематизировать информацию о проекте, установить, на каких решениях и разрешениях основана возможность осуществления проекта. Качественно выполненный независимый анализ проекта позволяет сформулировать квалифицированные рекомендации или же аргументы против осуществления проекта. Кроме того, юристами отмечается, что при защите экологических прав в суде заключение общественной экологической экспертизы может стать весомым доказательством. Отсутствие достаточной практики применения общественной экологической экспертизы затрудняет формирование ее действенного механизма. В настоящий момент общественная экологическая экспертиза направлена скорее на то, чтобы показать наличие проблемы, чем провести ее детальный анализ. Например, показать, что существует реальная озабоченность населения, или что порядок величины воздействия таков, что можно предполагать серьезные масштабы ущерба, наносимого окружающей среде. В литературе подчеркивается, что "для того, чтобы общественная экологическая экспертиза в Беларуси стала эффективным механизмом общественного участия в принятии экологически значимых решений, очень важно создать прецеденты проведения таких экспертиз. Только практика проведения общественных экологических экспертиз в новых законодательных условиях может дать ответ на вопрос: станет ли общественная экологическая экспертиза серьезным инструментом общественного диалога или останется бумажной процедурой, не оказывающей значительного влияния на жизнь общества?" [7, с. 235].

Под всем выше сказанным можно отметить то, что экологическая экспертиза является одним из решающих факторов обеспечения охраны окружающей среды, главной целью которой является обеспечение предупреждения вредных последствий хозяйственной деятельности   для   охраны   окружающей   среды,   здоровья   человека, экологическойбезопасности общества, задача - оценить степень экологического воздействия конкретного хозяйственного объекта на окружающую среду и здоровье человека.

 

Литература:

1   Конституция Республики Беларусь 1994 года (с изменениями и дополнениями, принятыми на республиканских референдумах 24 нояб. 1996 г. и 17 окт. 2004 г.). // Нац. реестр правовых актов Респ. Беларусь. - 1999. - № 1. - 1/0.

2   Об охране окружающей среды: Закон Республики Беларусь, 26 нояб. 1992 г. № 1982-XII: в ред. Закона Респ. Беларусь от 30.12.2011г. // Консультант Плюс : Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. - Минск, 2012.

3   О государственной экологической экспертизе: Закон Республики Беларусь, 9 ноября 2009 г. № 54-З // Консультант Плюс : Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. - Минск, 2012.

 

4.  Манкевич И.П. Право на благоприятную окружающую среду (гражданско-правовой аспект): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. / И.П.Манкевич. - Минск. - 2002. - 100 с.

5.  Самончик О.А. Участие общественности в оценке воздействия на окружающую среду в трансграничном аспекте / О.А.Самончик // Государство и право. - 2006. - N 12. - С. 61 - 69.

6.     Сапранова О.Н. Законопроекты по экологической экспертизе (сравнительный анализ) / О.Н.Сапранова // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. - 1994. - N 4. - С. 75 - 81.

7.     Мороз О.В. Общественная экологическая экспертиза как форма участия общественности при принятии экологически значимых решений / О.В.Мороз // Состояние и перспективы развития аграрного права: материалы междунар. науч.-теорет. конф., посвящ. 80-летию со дня рождения акад. АПрН Украины В.З. Янчука, Киев, 26 - 27 мая 2005 г. / Нац. аграр. ун-т Украины; под ред. В.И.Курило, В.М.Ярмоленко. - Киев, 2005. - С. 235 - 240.

 

Научный руководитель: доцент кафедры гражданско-правовых дисциплин факультета права БГЭУ, к.ю.н., доцент Манкевич Ирина Петровна

 

 

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ДОКАЗУ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

 

Ніжник Крістіна Ігорівна

студентка п'ятого курсу юридичного факультету Чорноморського державного університету

імені Петра Могили e-mail: kristina.nizhnik@yandex.ru

 

Ключові слова: докази, елементи доказів, ознаки доказів, адміністративні правопорушення, фактичні дані

 

Докази мають велике значення при розгляді справ про адміністративні правопорушення, дослідженні обставин, які відбувались у минулому, а також при прийнятті правильного та обґрунтованого рішення по справі. Таке виняткове значення доказів свідчить про важливість теоретичних розробок щодо визначення поняття доказу в справах про адміністративні правопорушення. Саме правильне визначення цього поняття сприятиме вирішенню багатьох процесуальних питань.

Мета цієї статті полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства та досягнень науки адміністративного права та процесу визначити поняття доказів, з'ясувати їх особливості та зміст для подальших теоретичних розробок даного поняття.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) в статті 251 визнає доказами в справах про адміністративні правопорушення «будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи» [1].

У статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України можна побачити схоже визначення поняття доказів. Ними визнаються «будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи» [2].

Проте, незважаючи на наявність законодавчого закріплення поняття доказів, серед вчених-адміністративістів існують різні підходи щодо його тлумачення.

Так, на думку однієї групи науковців: Куйбіди Р. О., Александрової Н. В. [3], Перепелюка В. Г. [4], Колпакова В. К., Кузьменко О. В [5] доказами в справах про адміністративні правопорушення необхідно вважати будь-які фактичні дані (інформацію), які одержані органом (посадовою особою) із визначених частиною другою статті 251 КУпАП джерел - засобів доказування. На підставі цієї інформації орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи.

Такі науковці, як Комзюк А. Т. [6], Матвійчук В. К., Хар І. О. [7] зазначають, що доказами в справах про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані про наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, які добуваються або встановлюються під час розгляду справи за допомогою джерел і засобів доказування.

Ківалов С. В., Біла Л. Р. [8] пишуть, що доказами у справі про адміністративне правопорушення можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного проступку, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що можуть мати значення для правильного вирішення справи.

Російський вчений Додін Є. В. розуміє під доказами всі фактичні дані, які використовуються для встановлення обставин справи відповідно до принципу об'єктивної істини. Отже, докази в справах про адміністративні правопорушення, на його думку, являють собою фактичні дані, інакше кажучи, відомості про які-небудь факти (обставини справи), призначення яких - бути засобом встановлення суті адміністративної справи [9, с. 45].

Таким чином, можна виділити декілька підходів щодо визначення поняття доказу в справах про адміністративні правопорушення. По-перше, докази розглядаються:

-  як фактичні дані (Комзюк А. Т., Ківалов С. В., Матвійчук В. К.);

-  як факти (Додін Є. В.);

-  як інформація (Перепелюк В. Г., Колпаков В. К., Кузьменко О. В.).

По-друге, деякі науковці розуміють під доказами дані про наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи (Куйбіда Р. О., Александрова Н. В., Перепелюк В. Г.); інші говорять, що докази використовуються для встановлення обставин справи відповідно до принципу об'єктивної істини (Додін Є. В.).

По-третє, деякі вчені також наголошують на тому, що докази встановлюються за допомогою джерел і засобів доказування (Комзюк А. Т., Матвійчук В. К., Хар І. О.).

Отже, можна побачити, що думки вчених-процесуалістів щодо поняття доказів в справах про адміністративні правопорушення мають деякі розбіжності.

На основі аналізованих наукових підходів можна зробити висновок, що в структурі поняття доказу існує принаймні три елемента: по-перше, «фактичні дані»; по-друге, «дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи»; по-третє, «дані, які встановлюються на підставі певних джерел».

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа