Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 54

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Визначальним елементом доказів є поняття «фактичні дані», під яким прийнято розуміти відомості про факти, що входять до предмета доказування. На підставі фактичних даних орган чи посадова особа встановлюють наявність або відсутність вчинення правопорушення, винність особи порушника та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. В науці поняття «фактичні дані» іноді критикується як не зовсім вдале, або як занадто широке й неоднозначне та пропонується замінити його на термін «відомості». Проте, це поняття, на нашу думку, може виявитися для визначення доказів завузьким тому, що воно не буде охоплювати поняття «речових доказів».

Деякі вчені пропонують замінити термін «фактичні дані» на термін «інформація». Так, на думку Сахнової Т. В., визначення доказу в справі як інформації, що отримана у встановленому законом порядку, на основі якої з'ясовується наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, буде точніше відповідати смислу доказу і вимогам, поставленим законом до нього [10, с. 215]. Інші науковці навпаки вважають, що термін «інформація» є занадто широким поняттям відповідно до певних фактів та відстоюють думку про необхідність застосування терміна «фактичні дані». А зрештою варто цілком погодитись з думкою Треушнікова М. К. про те, що заміна словосполучення «фактичні дані» на «відомості» та «інформація» в нормах-дефініціях про поняття доказів не матиме принципового наукового значення [11, с. 82-83].

Другою складовою, що міститься в понятті доказів є «дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи». Тобто це можуть бути дані, які підтверджують або заперечують наявність певної події, яка відбувалась в минулому та є визначальними для вирішення справи. Ці дані отримують статус доказів тільки тоді, коли, по-перше, вони містять інформацію саме щодо предмета доказування; по-друге, ці відомості були одержані у встановленому законом порядку; по-третє, коли джерело їх відомостей відоме та достовірне. Таким чином, можна назвати основні вимоги, що висуваються до доказів в справах про адміністративні правопорушення - належність, достовірність та допустимість. Нажаль, КУпАП не містить згадки про ці ознаки, що є суттєвою прогалиною. Тому, на нашу думку, було б доцільним передбачити закріплення цих ознак в окремій статті або частині статті КУпАП.

Наступна складова поняття доказів - це «дані, які встановлюються на підставі певних джерел». Так, доказами в справах про адміністративні правопорушення є фактичні дані, які «встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами» [1]. Отже, під джерелами доказів в справах про адміністративні правопорушення необхідно розуміти ті джерела, в яких міститься інформація, що має значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючі наведені думки вчених щодо поняття доказів, та на основі аналізу складових елементів цього поняття можна зробити такі висновки. По-перше, на нашу думку, не зовсім вдалим є словосполучення «будь-які фактичні дані». Виходячи з вимог, які ставляться до доказів, фактичні дані повинні бути не «будь-якими», а достовірними, тобтотакими, щоб джерело та спосіб їх одержання, а також засіб фіксації були відомі та необхідним чином перевірені. Тільки за таких умов фактичні дані набувають статус доказів.

По-друге, не зовсім є зрозумілим, які саме обставини мають значення для правильного вирішення справи. Так, в статті 280 КУпАП зазначається перелік обставин, які підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, тобто це можуть бути обставини, які вказують на наявність або відсутність адміністративного правопорушення, на вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність тощо. Отже, всі ці обставини можна об'єднати у таке словосполучення - «обставини, що входять у предмет доказування».

По-третє, при визначенні поняття доказів в справах про адміністративні правопорушення, необхідно вказувати саме звідки походять ці докази. Таким чином наукове визначення поняття доказів буде більш повним, якщо зазначати, що доказами є дані, які одержані з передбачених законом джерел.

Отже, на основі вищевикладеного, можна запропонувати таке визначення поняття доказів. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є достовірні фактичні дані, одержані у встановленому порядку із передбачених законом джерел, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність обставин, що входять у предмет доказування та мають значення для правильного вирішення справи.

 

Література:

1.   Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073- X // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - № 51. - Ст. 1122.

2.   Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, № 37. - Ст. 446.

3.    Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посіб. для юр.
факультетів та юр. клінік / За заг. редакцією Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. - 2-ге вид.,
доп. і перероб. - К.: КНТ, 2009. - 248 с.

4.  Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. - Чернівці, 2001. - 316 с.

5.  Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України : Підручник - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.

6.  Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. доц. А. Т. Комзюка. 2-е вид., перероб. і доп. - Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. - 99 с.

7.   Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства
України. В 2-х тт. Том 1 / За заг. ред. В. К. Матвійчука / Матвійчук В. К., Хар І. О. - К.,

2007. - 788 с.

8.   Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. - Вид. друге, перероб. і доп. - Одеса: Юридична література, 2002. - 312 с.

9.   Додин Е. В. Доказательства в административном процессе. - М.: «Юрид. лит.», 1973. - 192 с.

 

10.  Сахнова. Т. В. Судебная экспертиза. - М., 2000. - 367 с.

11.  Треушников М. К. Судебные доказательства. - М., 2005. - 288 с.

 

Науковий керівник: завідувач кафедри конституційного та адміністративного права і процесу юридичного факультету ЧДУ імені П. Могили, к.ю.н., доцент Синьов О. В.

МОРАЛЬ ЯК ЧИННИК ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ТА БЕЗПЕКИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

 

Нікітін Юрій Вікторович

кандидат юридичних наук, доцент, декан юридичного факультету Національної академії управління e-mail: iunika1511@gmail.com

 

Ключові слова: мораль, запобігання злочинності, внутрішня безпека суспільства.

Дослідження факторів внутрішньої безпеки нашого суспільства вимагає звернути увагу на його соціально-психологічний і моральний стани. Це викликано тим, що безпека суспільства багато в чому залежить від названих станів, наявності чи відсутності моральних і духовних цінностей та установок. Виховання моральних принципів, здорового соціально-психологічного стану суспільства - пріоритетна складова виховного процесу населення, де складовими є національно-культурні цінності, моральні якості, освіта, здобута професія і передача отриманих цивілізаційних надбань наступним поколінням.

Із всіх сфер суспільного життя мораль займає особливе місце. Вона являє собою сукупність принципів, правил, норм, якими людина керується у своїй поведінці, ставленні до інших людей, навколишнього природного середовища, власності, засобів і продуктів виробництва [1, с. 51].

Виховання особи, формування здорового соціально-психологічного клімату в суспільстві має здійснюватись у напрямку виховання громадянина держави як патріота своєї Батьківщини. Якщо тільки готувати освіченого фахівця своєї справи, який володіє іноземними мовами, уміє спілкуватися з іншими тощо, але не любить своєї країни, не є її патріотом, не вболіває за її процвітання, то нема впевненості, що цей громадянин може використати свої знання виключно в інтересах України. В цьому аспекті потрібно зазначити, що могутність держави не потрібно оцінювати тільки кількістю енергії, виробленої на душу населення, кількістю заводів та запасом природних копалин, силою армії. Треба звертати увагу на поняття іншого, духовного порядку. Вони значно важливіші матеріальних багатств тому, що визначають майбутнє держави і всього людства. Моральні та ділові якості людини (творчих колективів) якраз і є тими новими значимими факторами, які сприятимуть запобіганню злочинності і задоволенню зростаючих потреб суспільства [2, с. 247-264]. На сьогодні в творчих та наукових задумах людини, колективах людей необхідно впроваджувати нове розуміння життєвих орієнтирів, вміння спілкуватися з усім світом, розуміти, що певні позитивні здобутки в життєдіяльності людини, суспільства, держави не виникають з певних політичних гасел, а здобуваються відповідно до реалій життя та моральних якостей людини.

Також слід підкреслити, що право - це частина культури, один із її видів - правова культура.

У своїй основі правова культура тісно взаємопов'язана з культурою народу, бере від неї основоположні засади і, в кінцевому результаті, є відображенням рівня її розвитку. Потрібно підкреслити, що формування правової культури українського суспільства в історичному плані не було однозначним і відокремленим процесом, а здійснювалось у взаємозв'язку з іншими видами культури - політичною, моральною, естетичною тощо. Правова культура як складова загальної культури є системою цінностей у правовій царині, що формує регулятивні принципи і смислові комплекси індивідуальної, групової та масової поведінки. Вона є невід'ємною засадою демократії. Залежно від носія правової культури їїподіляють на види: а) правова культура особи; б) правова культура суспільства; в) правова культура професійної групи.

Слід зазначити, що сьогодні нова соціальна та культурна ситуація народжує нову соціокультурну реальність яка проявляється у: а) зміні характеру відносин між людьми, у тому числі службових; б) зміні соціальних ідеалів і цілей; в) переоцінці цінностей і формуванні нової ієрархії соціально-духовних потреб, смаків, уподобань, критеріїв і способів життя; г) особистісному акценті у всьому просторі суспільства; д) зростанні свободи особи; е) знятті жорсткого ієрархічного управління культурою; є) підвищенні ролі правової культури як фактора запобігання злочинності та стабілізації внутрішньої безпеки. Це породжує необхідність уточнення ключових умов формування сучасної правової культури на усіх рівнях соціальної взаємодії.

Формування правової культури особи є важливим антикриміногенним фактором. Тривалий час правова культура українського суспільства розвивалась під впливом тоталітаризму. Соціальні процеси знаходились під постійним контролем влади, а небажані для правлячої верхівки соціальні відхилення безжалісно придушувалися. Як наслідок, громадяни інколи поводять себе інертно, невільно, не відчувають у собі змоги щось змінити в суспільстві. У зв'язку з цим виховання моральності і правової культури - важливий аспект діяльності держави.

Моральний статус людини (повага до неї) сприяє демократії, а зневага заперечує цей процес. Якщо мораль суспільства утверджує високу цінність людської особи, її життя, прав на освіту, працю, соціальні цінності тощо, то і демократія в ньому матиме більші шанси, ніж у суспільстві, де життя людини не цінується, де панує правовий нігілізм, звичка вирішувати проблеми, вдаючись до порушення честі, гідності, закону. Отже, соціальний прогрес, проявляючись через демократію, має яскраво виражені моральні корені, цінності, які живляться етикою взаємоповаги і людинолюбства, солідарності і взаємодовіри. Виключно важливе значення має наявність відносно усталених норм моралі й законності та усвідомлено-шанобливого ставлення до них громадян, уміння користуватися правовим інструментарієм, що стане на заваді брутальному насильству та беззаконню. Якщо люди звикають зневажати закон, не довіряють йому, то демократія перестає бути механізмом розвитку суспільства.

В умовах розвитку та становлення нових політичних систем формується досить благодатне підґрунтя для певних видів злочинів. Виникають підстави зародження нової теорії - масової віктимності. Вона полягає в тому, що масова віктимність розглядається як соціальне явище і має стабільний характер своєї відтвореності. Тобто конкретні соціально-середовищні умови з послідовною стабільністю репродукують як жертву, так і злочинця. Інакше кажучи, середовище виробляє специфічні умови співіснування, які несуть у собі певний стереотип віктимності. І на відміну від індивідуальної випадковості, масовий прояв завжди реалізує свою закономірність для певної частини відповідного вибору. Така ситуація призводить до того, що населення починає недовіряти владі і асоціює поняття «влада» із корупціонізмом [3; 4, с. 159]. Але найбільш негативним чинником стає той, що громадяни, перестаючи довіряти владі, захищаючи свої права і законні інтереси, намагаються звертатися до злочинних угрупувань, використовуючи при цьому протиправні методи.

Підсумовуючи вищесказане, можна зазначити, що зменшення соціального контролю над злочинністю, зниження результативності запобіжних заходів призвело до погіршення правопорядку та дискримінації карної політики держави в очах населення. І якщо й надалі такий контроль буде недостатній, то це неминуче спричинить погіршення внутрішньої безпеки суспільства і розвиток процесів формування кримінальної субкультури. Це дає підстави зробити висновок, що нинішня ступінь безпеки людини і суспільства та певною мірою передбачуване зростання злочинності не є похідним процесом самого суспільства, а єпохідним від більш глибинних соціальних, психологічних і моральних негараздів цього суспільства у взаємодії з іншими чинниками.

Висновки. З огляду на вище зазначене для стабілізації кримінологічного стану в країні пропонуємо наступні антикриміногенні заходи.

По-перше, зменшити негативний інформаційний вплив на соціо-психологічний розвиток особи і, в першу чергу, молодої людини. Цей вплив сьогодні здійснюється не на користь стабілізації у суспільстві. Ліквідувати повсякденне засилля ефіру програмами, в яких домінує насильницько-жорстока кримінальна тематика. Якщо ця тематика спочатку 90-х років ХХ ст. домінувала в американському кіно та телевізійних програмах, то починаючи з ХХІ ст. ця продукція захлеснула як європейське (українське), так і азіатське телебачення. Люди і особливо молодь починають цікавитись на свідомому, чи на підсвідомому рівнях особливостями кримінального життя та його пріоритетами та авторитетами. Для унеможливлення цього потрібно доповнити Закон України «Про інформацію» положенням, що 50% інформаційного матеріалу має нести позитив і пропаганду протидії злочинності, досягнення в державі.

По-друге, повернути втрачену суспільством довіру до працівників правоохоронних органів і, зокрема, міліції. Недовіра, що виникла за останні десятиліття, призвела до того, що престиж правоохоронця різко впав. Таку ситуацію можна змінити шляхом запровадження в державі стабільно-позитивних змін у соціальній сфері. Правоохоронні органи треба звільнити від партійної підлеглості владі, запровадивши громадський контроль за їхньою діяльністю. Потребує також перегляд системи професійної підготовки правоохоронців яку потрібно спрямувати на кримінологічну освіченість. Це допоможе взяти під контроль криміногенну ситуацію в державі та забезпечити внутрішню безпеку суспільства.

 

Література:

Сідак В. С. Мораль і безпека особи, нації, держави: Історико-філософські нариси : [монографія] / В. С. Сідак, І. В. Валько. - К. : Вид-во АПН України; Нац. акад. СБУ, 2001. -221 с.

Поиск новых идей: от озарения к технологии (Теория и практика решения изобретательских задач) / Г. С. Альтштуллер, Б. Л. Злотин, А. В. Зусман, В. И. Филатов. -Кишинёв : Картя Молдовеняскэ,1989. - 381 с.

Зелинський А. Ф. Криминология : [курс лекций] / А. Ф. Зелинський. - Харьков : Прапор, 1996. - 260 с.

Кулик А. Г. Факторы обуславливающие распорстранение организованной преступности в Украине / А. Г. Кулик // Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. - Харків : Харківський Центр вивчення організованої злочинності при Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2000. - Вісник 1. - С. 139-161.

 

 

ПРАВОВА ПРИРОДА АДМІНІСТРАТИВНОГО (ПОСТПЕНІТЕНЦІАРНОГО) НАГЛЯДУ ЯК ІНСТИТУТУ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА

 

Омельников Микола Олександрович

магістр заочної форми навчання юридичного факультету Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна

 

Аннотация: аргументируется необходимость переименования административного надзора на постпенитенциарный как институт уголовно-исполнительного права, имеющегосвоей задачей предупреждение рецидива со стороны отдельных категорий, освобожденных из мест лишения свободы, представляющих опасность для общества.

Анотація: аргументується необхідність перейменування адміністративного нагляду на постпенітенціарний як інститут кримінально-виконавчого права, що має своїм завданням попередження рецидиву з боку окремих категорій, звільнених з місць позбавлення волі, що становлять небезпеку для суспільства.

Ключові слова: нагляд, позбавлення волі, суспільні відносини, міліція, суд, об'єкт правового регулювання, звільнені від відбування покарання у виді позбавлення волі.

 

Аналізуючи правову природу адміністративного нагляду, необхідно зазначити, що питання визначення правової природи тих або інших правових явищ відносяться до найскладніших, які часто викликають жваві суперечки в юридичній науці. Значною мірою це викликано складністю формування методів правового регулювання, що випробовує на собі дію не тільки об'єктивних, але і суб'єктивних чинників.

Під впливом конкретних умов законодавець іноді обирає такий метод регулювання окремих суспільних відносин, який не відповідає їхнім об'єктивним закономірностям. Це відбувається з різних причин: або такі закономірності залишаються невиявленими, або законодавець свідомо їх не використовує, маючи на увазі вирішення якого-небудь першочергового завдання, або він не може відразу знайти оптимального співвідношення методів різних галузей права, що взаємодіють у певній сфері суспільних відносин [1, с. 59]. Тому виявлення об'єктивних потреб розвитку тієї або іншої галузі права є одним із важливих завдань, поставлених перед ученими-правознавцями.

В юридичній літературі існують різні точки зору з приводу правової природи заходів адміністративного нагляду, реалізованих в процесі кримінально-правового і кримінально-процесуального попередження злочинів. За радянських часів, коли адміністративний нагляд встановлювався, і здійснювався міліцією, запитань щодо нього практично не виникало. В наш час, особливо після того, як цей нагляд почав застосовуватися в судовому порядку, в літературі все частіше наголошується на необхідності перегляду адміністративно-правового характеру такого заходу, оскільки об'єкт правового регулювання в цьому випадку не відповідає галузевій приналежності норм, за допомогою яких воно здійснюється [2; 3, с. 44]. Багато авторів наполягають на тому, що передбачені нормами кримінального і кримінально-виконавчого права обмеження і обов'язки, що накладаються на засуджених, відносяться до адміністративно-правових відносин [4; 5, с. 94-96].

Хоча, на наш погляд, об'єкт правового регулювання тут є кримінально-правовим. Ми не можемо погодитися із А.Т. Комзюком, який зазначає, що „заходи адміністративного примусу, яким є і адміністративний нагляд, можуть застосовуватись для боротьби зі злочинами шляхом їх попередження і припинення, а деякі з них саме для цього і використовуються. Ніякого протиріччя в цьому немає, адже жодна інша галузь права подібні відносини (тобто коли відсутній злочин, але існує реальна небезпека його вчинення) не регулює. Закон не допускає, так би мовити, „вмикання норм" права кримінального блоку (кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого) в таких випадках, тому впливати на ситуацію можна тільки за допомогою використання адміністративно-правових норм"[6, с. 120]. Такий захід не може бути адміністративно-правовим, він має кримінально-правову природу і тому є кримінально-правовим заходом.

Таким чином, можна зробити висновок, що нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, не є, з одного боку, суто адміністративним, а з іншого - не має комплексного, міжгалузевого характеру. Цей нагляд є кримінально-правовим спеціальним заходом попередження рецидивної злочинності.

Більшість вітчизняних адміністративістів називають адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, адміністративно-запобіжним заходом [7, с. 153; 8, с. 92], проте в окремих випадках його відносять до заходів адміністративного припинення [9, с. 204]. На думку Х.П. Ярмакі [10, с. 26], адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, є виключно запобіжним заходом, тому що головною метою його застосування є запобігання вчиненню піднаглядним нових правопорушень. Таку саму позицію займає і законодавець, оскільки в ст. 2 Закону «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» зазначено, що адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них [11].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа