Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 64

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

4.  Про парламентську більшість і парламентську опозицію. Проект Закону України від 10 січня 2001 року №6329 [Електронний ресурс] / Офіційний сайт ВРУ - www.rada.gov.ua (станом на 8.04.2012 р.).

5.  Про парламентську більшість та парламентську опозицію. Проект Закону України від 8 листопада 2001 року № 8240[Електронний ресурс] / Офіційний сайт ВРУ -www.rada.gov.ua (станом на 8.04.2012 р.).

6.  Про парламентську більшість і парламентську опозицію у Верховній Раді України. Проект закону України від 3 лютого 2003 року № 2214-1 [Електронний ресурс]/ Офіційний сайт ВРУ - www.rada.gov.ua (станом на 8.04.2012 р.).

7.  Про опозиційну політичну діяльність. Проект Закону України від 16 травня 2005 року № 2007-1 [Електронний ресурс] / Офіційний сайт ВРУ - www.rada.gov.ua (станом на 8.04.2012 р.).

8.  Про парламентську опозицію. Проект закону України від 4 вересня 2006 року № 1011­1 [Електронний ресурс]/ Офіційний сайт ВРУ - www.rada.gov.ua (станом на 8.04.2012 р.).

9.     Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо додаткових гарантій реалізації прав народних депутатів України у Верховній Раді України). Проект Закону від 19.10.2010 №7267 [Електронний ресурс] / Офіційний сайт ВРУ - www.rada.gov.ua (станом на 8.04.2012 р.).

10.    Правові засади діяльності опозиції (Аналітична доповідь Центру імені
О.Разумкова)// Національна безпека і оборона.
- 2011. - №7-8. - с.24-31.

11.  Відносини влади та опозиції: 2005-2011 (Аналітична доповідь Центру імені О.Разумкова)// Національна безпека і оборона. - 2011. - №7-8. - с.32-43

12.  240 днів діяльності влади в новому форматі: оцінка неурядових аналітичних центрів. Аналітична доповідь // Національна безпека і оборона. - 2007. - №3. - с.10-11.

13.  Опозиція в Україні: перспективи налагодження конструктивних відносин з владою (Аналітична доповідь Центру імені О.Разумкова)// Національна безпека і оборона. - 2011. - №7-8. - с. 51-84.

14.  Статус опозиції: вітчизняний та зарубіжний досвід, рекомендації. Інформаційно-аналітичне дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив. - К. - 2008. - 34 с.

15.  Конончук С. Г., Ярош О. А. Парламентська опозиція в Україні: модель та провадження: Дослідження проблеми. - К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2006. - 64 с.

16.  Мислюк Ю.В. Еволюція політичної опозиції в Україні // Панорама політологічних студій: науковий вісник РДГУ. - Вип. 3. - Рівне: РДГУ, 2009. - с. 161-168.

17.  У справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України). Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Конституційного Суду України http://www.ccu.gov.ua.

 

Науковий керівник: ст. викладач кафедри конституційного та адміністративного права і процесу юридичного факультету ЧДУ імені Петра Могили Панченко Сніжана Сергіївна.

 

 

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ ГАЗОВОГО РИНКУ ЄС

 

Процюк Тетяна Богданівна

викладач кафедри економічних і фінансово-правових дисциплін навчально-наукового інституту права і психології Національної академії внутрішніх справ e-mail: agat-lviv@ukr.net

 

Ключові слова: національна безпека, лібералізація газового ринку, директиви ЄС, енергетична політика ЄС.

 

Загальна мета європейської енергетичної політики передбачає забезпечення безпечного, надійного, стійкого і доступу енергії для всіх підприємств і споживачів. Виклики глобальної енергетичної безпеки та енергетичної геополітики, повільний прогрес у боротьбі зі зміною клімату на глобальному рівні, бажання відновити економічне зростання і робочі місця в ЄС та необхідності вкладати кошти в майбутні енергетичні мережі вимагає нової енергетичної стратегії для подальшого досягнення цілей. Також варто відмітити, що інтеграційні процеси в енергетиці ЄС спрямовані на створення єдиного енергетичного ринку та призводять до посилення взаємозалежності країн ЄС у контексті їх енергозабезпечення. Будь-які рішення стосовно енергетичної політики, що приймає одна з країн ЄС, неодмінно матимуть вплив на функціонування енергетичних галузей інших країн-учасниць.

Включення конкретних розділів з питань енергетики в Лісабонський договір в даний час пропонує міцну правову основу для розробки підвалин в області енергетики, що базується, зокрема, на стійкості, надійності постачань, функціонування внутрішніх енергетичних ринків, об'єднання мереж і солідарності, повторювати права держав-членів вирішувати, які види палива включають до їх складу.

За вироблення спільної енергетичної політики ЄС безпосередньо відповідає Єврокомісар з питань енергетики. Поточні питання вирішує Генеральний Директорат з енергетики і транспорту. У реалізації заходів з енергетичної політики беруть різноманітні міжурядові та міждержавні структури, фонди та ін. Також слід відзначити, що питання енергетичної політики в газовому секторі систематично обговорюються в межах Європейського форуму з регулювання газу (Мадридського форуму), що дає можливість максимального врахування позицій як урядів, так і учасників газового ринку.

Для регулювання процесів утворення газового ринку застосовують традиційні для ЄС нормативно-правові акти, а також документи політичного та оглядово-інформаційного характеру. Лібералізація національних ринків є необхідною з двох причин. Перш за все майбутній спільний газовий ринок ЄС від початку розглядався як конкурентний, адже встановлення конкуренції зумовлює зниження цін і тарифів, як підсумок це має сприяти підвищенню конкурентоспроможності економіки ЄС як нетто-імпортера газу. Разом з тим у національних газових секторах традиційно домінували природні монопольні вертикально інтегровані структури, відповідно в які необхідно запровадити «права на доступ», а саме отримання «третіми особами» певних обсягів пропускної спроможності мереж і відповідних послуг з постачання/зберігання газу. По-друге, звільнення національних ринків від некоректних і адміністративних засобів регулювання сприяє запровадженню єдиних, прозорих, економічно ефективних і надійних механізмів газопостачання.

Процесу лібералізації передувало впровадження прозорості на традиційно закритих енергетичних підприємств країн ЄС (Директива 90/377/ЄЕС про підвищення прозорості цін на газ та електроенергію для кінцевих промислових споживачів); формулювання та оприлюднення для публічного обговорення основних засад співробітництва в енергетичній сфері, зокрема це передбачено в Енергетичній Хартії, а також у нормативно-правових документах до неї (Договір і протоколи до Енергетичної Хартії); визначення пріоритетів діяльності газотранспортної системи ЄС (Програма створення Транс'європейських мереж) із врахуванням диверсифікації джерел і шляхів постачання природного газу та ЗПГ.

Тільки після цього, в 1998р. Директивою 98/30/ЄС («Перша газова директива») були започатковані практичні заходи з лібералізації національних газових ринків, направлені на всі ланки добувно-збутового газового циклу. Також впроваджувалася практика постійного моніторингу визначених заходів і регулярного звітування ЄК про перебіг лібералізації (Контрольні звіти ЄК). Директива втілювала «право на доступ», яке, по-перше, грунтувалося на принципах об'єктивності, прозорості, врахуванні витрат; по-друге, реструктуризації вертикально інтегрованих компаній і створення незалежних регулюючих органів. Останнім відводилося центральне місце в системі забезпечення функціонування газового ринку [6].

Виконання Директиви в перші роки після прийняття показало переваги лібералізованих ринків, насамперед, посилення конкуренції та, відповідно підвищення ефективності їх функціонування, зменшення можливостей для зростання роздрібних цін, підвищення якості обслуговування. Разом з тим, лібералізація підвищила ризики для безпеки постачань, пов'язані з недосконалістю ринкових механізмів, а також призвела до злиття і поглинань газових компаній та їх вихід у суміжні сектори, що створювало ризики звуження конкурентного середовища та посилення тенденцій монополізації ринків.

Таким чином, виявилося, що «Перша газова директива» не повною мірою врахувала ризики лібералізації і проблеми функціонування ринку. З урахуванням недоліків булирозроблені і впроваджені: у 2003р. - «Друга газова директива»; на початку 2004р. -Директива 2004/67/ЄС про забезпечення надійності постачань природного газу; у 2005р. -Регламент (ЄС) №1775/2005 про умови доступу до мереж транспортування природного газу.

По суті, ці три документи складають сьогодні правову основу функціонування газового ринку ЄС і його подальшої лібералізації. У цих документах передбачені заходи з усунення зазначених виявлених недоліків.

Однак, не всі ці заходи видаються ефективними. Так, Друга газова директива визначає, що розділення функцій видобування, постачання і транспортування не означає зобов'язань відокремлення прав власності на активи газотранспортної системи від вертикально інтегрованої компанії. Таке положення директивного документа, по-перше, не усуває зазначену вище правову колізію, по-друге, воно може свідчити про значний вплив потужних європейських енергетичних концернів на уряди держав-членів ЄС, внаслідок чого Європарламент змушений був на цьому етапі відмовитися від ідеї повного розділення функцій шляхом виведення активів [1, 2].

Найбільш вагомими кроками, що призвели до конкретних результатів є такі як прийняття третього внутрішнього пакету регулювання енергетичного ринку, енергетики та зміни клімату, зокрема Директива з відновлюваної енергетики і перегляд торгівлі викидами в межах ЄС, ядерна директива з безпеки і стратегічного плану енергетичних технологій.

Третій пакет внутрішнього енергетичного ринку виклав рамкові умови для повного функціонування та конкурентоспроможності внутрішнього ринку, що забезпечує більш широкий вибір і найнижчу можливу ціну на енергоносії для споживачів і бізнесу, більшої прозорості та конкуренції щодо якості, а також зміцнення безпеки постачань шляхом поліпшення умов інвестування у потужності промисловості і передавальних мереж; створення Європейського агентства по співпраці енергетичних регуляторів (ACER), яке передбачає регулювання на рівні ЄС. З новою Мережею європейських операторів на передачу системи буде досягнутий прогрес на узгоджені правил мережі і скоординованих планів інвестицій. Поява ряду регіональних ринків електроенергії є позитивним знаком подальшої ринкової інтеграції. Більша увага приділяється також індивідуальному споживачу енергії і функціонування роздрібних ринків електроенергії і газу [4].

Отже, аналіз процесу формування нормативно-правової бази лібералізації національних газових ринків країн ЄС, а також оцінка положень її головних документів, дозволяють відзначити умови успішного формування і впровадження заходів лібералізації [1, 2]:

-  прийняттю рішень (запровадженню директивних вимог і правил) передує їх публічне обговорення з метою врахування та максимально можливого узгодження інтересів зацікавлених сторін;

-  нормативно-правові документи втокремлюють чітку пріоритетність і послідовність практичних змін, передбачаючи при цьому перехідні етапи та переваги, що дозволяє оптимально розподілити ресурси та надати учасникам ринку час для адаптації до нових умов і вимог. А також вони містять механізми реалізації впроваджених ними положень, що дозволяє дотримання визначених прав, обов'язків і повноважень учасників ринку;

-    постійний моніторинг запровадженних заходів з обов'язковим регулярним оприлюдненням його результатів дає можливість максимально оперативно коригувати як зміст рішень, так і процес їх реалізації.

 

Література:

1. Диверсифікація джерел постачання природного газу в Євразії / Центр Разумкова. // Національна безпека і оборона. - 2009. - № 6. - С. 10-25

2.    Диверсифікація енергопостачань в Європейському Союзі, Росії та Україні: загальні підходи, наміри і проблеми / Центр Разумкова. // Національна безпека і оборона. - 2009. - № 6. - С. 3-9.

3.    Енергетична безпека України: оцінка та напрямки забезпечення / Ю. В. Продан [та ін.] ; ред. Ю. В. Продан, Б. С. Стогній ; НАН України, Національний технічний ун-т України "Київський політехнічний ін-т". - К. : Наукова думка, 2008. - 400 с.

4.    Communication from the Commission to the European Council and the European Parlia­ment "An Energy Policy for Europe" (COM(2007)0001) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://europa.eu/legislation_ summaries/energy/european_energy_policy/l27067_en.htm.

5.    Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the regions, Energy 2020 A strategy for competitive, sustainable and secure energy (COM(2010)0639) // [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/en/index.htm

6.    Directive 98/30/EC of the European Parliament and of the Council 1998 : Concerning Common Rules for the Internal Market for Natural Gas. June 22. Brussels [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://europa.eu/legislation_summaries/energy/

 

 

ПІДХОДИ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ ПОСАД ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ОВС

 

Пузанова Тетяна Анатоліївна

ад 'юнкт ад 'юнктури та докторантури ХНУВС, e-mail: puzanova.t.a@mail.ru

 

Ключові слова: державні службовці, посада, класифікація, ОВС, МВС України.

 

Працівники органів внутрішніх справ - це особливий різновид державних службовців. Вони виконують управлінські та правоохоронні функції, мають відмінний від інших службовців правовий статус, здійснюють від імені і за дорученням держави виконавчо-розпорядчі повноваження правоохоронного характеру. Окрім того, вони вступають у правові відносини, які випливають із змісту їх службових повноважень не лише всередині органу чи підрозділу, але й зовні, тобто вступають у відносини з громадянами, іншими державними та недержавними органами. Виступаючи в означених відносинах від імені держави, вони можуть застосувати заходи, необхідні для виконання законних вимог, зокрема заходи примусового характеру. Отже, працівники органів внутрішніх справ наділяються державно-владними повноваженнями і здатні проводити в дію механізм державного примусу. Владна природа службових повноважень забезпечує реальну і необхідну можливість для даної категорії державних службовців впливати на поведінку суб'єктів суспільних відносин для досягнення соціально-корисного результату, забезпечує обов'язковість їх підпорядкування законним вимогам і розпорядженням.

Основними ознаками працівників органів системи МВС України як державних службовців є: по-перше, посідання в органах, службах та підрозділах внутрішніх справ посад, пов'язаних із здійсненням організаційно-розпорядчих або консультативно-дорадчих функцій; по-друге, організація їх службово-трудової діяльності на основі професіоналізму.

Службовці органів внутрішніх справ - це насамперед громадяни, які працюють в цих органах, апаратах, підрозділах і службах на певних посадах в основному за призначенням з оплатою праці з коштів державного бюджету чи за рахунок підприємств, організацій і громадян за надані їм послуги. Службовці органів внутрішніх справ діють за дорученням івід імені держави і відповідно до посадових повноважень з метою практичного здійснення покладених на них нормативно-правовими актами України обов'язків щодо забезпечення надійної охорони громадського порядку та безпеки і боротьби з різного роду правопорушеннями.

Сьогодні є дуже актуальним розгляд питання про види державних службовців в органах внутрішніх справ. На сьогоднішній день відомо два загальноприйняті підходи до класифікації службовців ОВС. Виходячи з такої ознаки, як зміст діяльності у сфері управління, кадровій політиці, підготовці, прийнятті юридичних актів виконавчої влади, «Єдина номенклатура посад службовців)» (1967 р.) пропонує поділ службовців на три групи: керівники, спеціалісти, технічні виконавці [1]. Така класифікація відображає функціональне становище працівників адміністративно-управлінського персоналу. Інший підхід запропоновано кримінальним законодавством і розвинуто, зокрема, представниками науки адміністративного права. У даному випадку застосовано момент володіння владними повноваженнями [3, с. 35]. Очевидно, є сенс класифікувати працівників органів внутрішніх справ і за рядом інших ознак:

а) за професійною належністю (юристи, економісти, психологи,педагоги, інженери, лікарі);

б) за об'єктивними ознаками особи (стан, вік, освіта, досвід роботи);

в) за посадовим становищем (начальники, їх заступники, оперуповноважені, інспектори,
міліціонери);

г) за правовим становищем у системі управління (посадові особи, представники влади,
спеціалісти, обслуговуючий персонал)
[2, с.186].

Відповідно до Закону України «Про державну службу» всі службовці класифікуються за посадами семи категорій: від керівництва центральних органів державної виконавчої влади - до посад спеціалістів у міських і районних управлінських структурах виконавчої влади. Згідно з цими посадовими категоріями встановлено 15 рангів державних службовців. Щодо працівників органів внутрішніх справ діє спеціальне законодавство, аналіз якого та врахування загальних положень класифікації службовців, що дається вченими -адміністративістами, приводить до наступного висновку: службовці органів внутрішніх справ, відповідно до виконуваних обов'язків і повноважень, поділяються на чотири види: посадові особи, представники адміністративної влади, фахівці (спеціалісти), допоміжний (обслуговуючий) персонал. До посадових осіб необхідно відносити тих працівників ОВС, які мають право приймати осіб на службу, призначати на посаду, звільняти зі служби, присвоювати спеціальні звання. Це начальники головних, обласних, міських управлінь МВС України, начальники міськрайлінорганів МВС України, ректори навчальних закладів МВС України. До представників влади можна віднести більшість службовців органів внутрішніх справ. Це особи, яким присвоєно спеціальне звання міліції чи внутрішньої служби і які виконують функції щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби з правопорушеннями. Вони мають право давати обов'язкові для виконання вказівки особам, не підпорядкованим їм по службі. До фахівців органів внутрішніх справ відносяться: оператори електронно-обчислювальних машин; бухгалтерські працівники органів внутрішніх справ; фахівці, які працюють в медичних закладах системи МВС; викладачі відомчих навчальних закладів системи МВС; вихователі дитячих садків, які знаходяться на балансі МВС України. До допоміжного персоналу відносять: секретарів, діловодів, секретарів-друкарок, паспортистів, водіїв тощо. Вони виконують обов'язки щодо забезпечення управлінського процесу, нормального функціонування органів внутрішніх справ у цілому. Поряд з цим окремі службовці ОВС можуть водночас бути і посадовими особами, і представниками влади, і спеціалістами (наприклад, ректор вищого навчального закладу системи МВС України). Загальновизнаним є і те, що до працівників органів внутрішніх справ відносять осіб, які постійно або тимчасово як основну професію чиспеціальність на платній основі виконують певні трудові функції в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ, тобто проходять державну службу. Безпосередньо ж до особового складу органів внутрішніх справ України належать громадяни України, які призначені на посаду рядового чи начальницького складу, в тому числі курсанти й слухачі навчальних закладів системи МВС, які зараховані до Міністерства внутрішніх справ України і яким присвоєно спеціальне звання «працівник ОВС», що є значно ширшим, ніж поняття «особовий склад ОВС». Увесь особовий склад служб і підрозділів внутрішніх справ є працівниками ОВС, але не всі працівники ОВС відносяться до особового складу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа