Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 65

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

 

Література:

1.   Єдина номенклатура посад службовців // Бюлетень Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і зарплати. - 1967. - № 11.

2.   Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України: [підручник] / О. М. Бандурка. - Х., Ун-т внутр. справ, 1998. - 480 с.

3.       Битяк  Ю.   П.   Державна  служба   в   Україні:   організаційно-правові засади: [монографія] / Ю. П. Битяк - Х.: Право, 2005. - 304 с.

 

Науковий керівник: заст. начальника ФПФМГБХНУВС, к.ю.н. Джагупов Г. В.

 

 

СБОР ЗА ОСУЩЕСТВЛЕНИЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПО ОКАЗАНИЮ УСЛУГ В СФЕРЕ АГРОЭКОТУРИЗМА В СИСТЕМЕ ДОХОДОВ БЮДЖЕТА

 

Рамашевская Инна Ричардовна

Студентка юридического факультета Гродненского государственного университета

имени Янки Купалы e-mail: ramashevskaya@mail.ru

 

Ключевые слова: агроэкотуризм, сбор, ставка, плательщик, доход.

 

Одной из активно развиваемых в Беларуси форм экотуризма является агроэкотуризм. В мировой практике агроэкотуризм выделилился в отдельную отрасль и приносит значительные экономические выгоды странам. В последнее десятилетие активно взялась за развитие сельского туризма и Беларусь.

Беларусь обладает рядом предпосылок для развития сельского туризма, а особый статус этого вида туризма подтвержден подписанием 2 июня 2006 г. Указа Президента Республики Беларусь № 372 «О мерах по развитию агроэкотуризма в Республике Беларусь».

В соответствии с данным Указом, агроэкотуризм - временное пребывание граждан Республики Беларусь, иностранных граждан и лиц без гражданства в сельской местности, малых городских поселениях в целях получения услуг, оказываемых субъектом агроэкотуризма для отдыха, оздоровления, ознакомления с природным потенциалом республики, национальными культурными традициями без занятия трудовой, предпринимательской, иной деятельностью, оплачиваемой и (или) приносящей прибыль (доход) из источника в месте пребывания [2].

1.   Субъекты агроэкотуризма вправе оказывать следующие виды услуг в сфере агроэкотуризма:предоставление жилых комнат для размещения агроэкотуристов, причем число таких комнат не должно превышать десяти. При оказании услуг в сфере агроэкотуризма с использованием более десяти комнат эта деятельность признается предпринимательской, должна осуществляться с учетом требований законодательства и подлежит налогообложению в установленном порядке; обеспечение агроэкотуристов питанием (как правило, с использованием продукции собственного производства);

2.   организация познавательных, спортивных и культурно-развлекательных экскурсий и программ;

3.       иные услуги, связанные с приемом, размещением, транспортным и иным обслуживанием агроэкотуристов [2].

Так, Указом Президента Республики Беларусь № 372 «О мерах по развитию агроэкотуризма в Республике Беларусь» установлено, что право осуществлять деятельность по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма распространяется не только на физических лиц без государственной регистрации в качестве индивидуальных предпринимателей, но и на сельскохозяйственные организации - при условии ведения раздельного учета доходов, получаемых от данного вида деятельности, и доходов, получаемых от реализации произведенной и переработанной сельскохозяйственной продукции, других видов хозяйственной деятельности, не запрещенных законодательством.

В свою очередь, под сельскохозяйственной организацей понимается юридическое лицо, основным видом деятельности которого является производство (выращивание) и (или) переработка сельскохозяйственной продукции, выручка от реализации которой составляет не менее 50 процентов от общей суммы выручки.

До начала осуществления деятельности по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма субъекты агроэкотуризма обязаны уплатить сбор за осуществление деятельности по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма и письменно проинформировать соответствующий Совет депутатов первичного территориального уровня о намерении осуществлять такую деятельность.

Субъекты агроэкотуризма обязаны ежегодно до 10 января года, следующего за отчетным, представлять в налоговый орган по месту жительства (сельскохозяйственные организации - по месту нахождения) информацию о заключении (незаключении, отсутствии) договоров на оказание услуг в сфере агроэкотуризма в отчетном году по форме, утверждаемой Министерством по налогам и сборам [2].

Согласно Налоговому кодексу Республики Беларусь, плательщиком сбора за осуществление деятельности по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма признаются осуществляющие деятельность по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма: физические лица без государственной регистрации в качестве индивидуальных предпринимателей, постоянно проживающие в сельской местности, малых городских поселениях и ведущие личное подсобное хозяйство; крестьянские (фермерские) хозяйства [1].

Объектом налогообложения сбором за осуществление деятельности по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма признается осуществление вышеизложенных видов деятельности по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма.

Ставка сбора (вне зависимости от количества осуществляемых видов деятельности по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма) устанавливается в размере одной базовой величины в календарный год, определяемой на момент его уплаты.

Налоговым периодом сбора признается календарный год. Уплата сбора производится до начала осуществления деятельности по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма. Уплата сбора за каждый последующий календарный год производится не позднее 28-го числа последнего месяца текущего календарного года, в котором осуществляется деятельность по оказанию услуг в сфере агроэкотуризма [1].

Согласно Указу Президента Республики Беларусь № 372, оказание субъектами агроэкотуризма услуг без уплаты сбора или без извещения соответствующего Совета депутатов первичного территориального уровня, а также без подачи заявления в налоговый орган о постановке на учет либо без заключения договора на оказание услуг в сфере агроэкотуризма или осуществление ими деятельности, наносящей ущерб окружающей среде и (или) историко-культурным объектам, запрещается [2].

Таким образом, агроэкотуризм является весьма перспективным направлением развития туризма в Республике Беларусь и основным инструментом устойчивого развития регионов Беларуси. Режим наибольшего благоприятствования развитию сельского туризма всегда ведет к его росту, повышению уровня оказываемых услуг, резкому увеличению поступлений в местный бюджет, что обеспечивает необходимый уровень доходов государства.

 

Литература:

1.    Налоговый кодекс Республики Беларусь (Особенная часть): принят Палатой представителей 11 дек. 2009 г.: одобрен Советом Республики 18 дек. 2009 г.: текст Кодекса по состоянию на 4 янв. 2012 г. // Нац. реестр правовых актов Респ. Беларусь. - 2012. - № 8. -

2/1889.

2.    О мерах по развитию агроэкотуризма в Республике Беларусь: Указ Президента Респ. Беларусь, 2 июня 2006 г., № 372: в ред. Указа Президента Респ. Беларусь от 26.11.2010 № 614 // Нац. реестр правовых актов Респ. Беларусь. - 2010. - № 288. - 1/12131.

 

Научный руководитель: старший преподаватель кафедры конституционного права юридического факультета ГрГУ имени Янки Купалы Дуля Елена Николаевна.

 

 

ЗАГАЛЬНЕ ТА ОСОБЛИВЕ В ПРОВАДЖЕННЯХ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

 

Рева Альона Вадимівна

студентка III курсу юридичного факультету Державний вищий навчальний заклад Національний Гірничий університет е-mail: reva.alena@rambler.ru

 

Ключові слова: позовне провадження; наказне провадження; окреме провадження.

 

У цивільному процесуальному законодавстві протягом більше ніж сторіччя закріплювалась конструкція декількох форм цивільного судочинства спірного (позовного) та особливого порядку цивільного процесу, викликаного необхідністю формулювання процесуальних спеціальних норм.

Конструкцію кількох форм судочинства деякі дослідники зв'язують з традицією римського права, яка виділяє спірне позовне судочинство та безспірне (добровільне), котра, на їх думку, була відтворена цивільним процесуальним законодавством сучасних держав.

Радянському цивільному процесуальному законодавству також була притаманна ідея закріплення різних форм цивільного судочинства.

Перші радянські нормативні акти про цивільне судочинство розрізняли два види цивільного судочинства: позовне та охоронне, яке мало назву окремого безспірного або непозовного. Цивільний процесуальний Кодекс УРСР 1924 р., як і цивільні процесуальні кодекси інших республік СРСР, не даючи визначення позовного та окремого проваджень, тільки закріплював факт наявності так званих справ окремого провадження.

Розмежування форм провадження у цивільному процесі було сприйнято і розвинуто у ЦПК союзних республік.

Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними. Відповідно до ст. 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина. [1, с.14]. Ст. 16 Цивільного кодексу України закріплює, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У разі порушення цивільних прав конкретної особи їх захист здійснюється в порядку цивільного судочинства. Так, згідно з цивільно-процесуальним законодавством будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оскарженого права(ст. 3 ЦПК). Також, відповідно до ст.7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. [2].

Під способом захисту суб'єктивного права розуміється визначений законом порядок забезпечення відновлення (визнання) порушених прав і одночасного правового впливу на порушника з метою відновлення порушеної майнової і немайнової сфери. Способи захисту цивільних прав передбачені статтею 16 Цивільного кодексу України [3,с. 254].

В цивільному судочинстві розрізняють 3 види судочинства:

-  позовне провадження;

-  наказне провадження;

-  окреме провадження.

В цивільному процесі під позовним провадженням розуміють вид провадження, в якому розглядається спір про право цивільне. Позовне провадження є основним видом провадження, що притаманне цивільному процесу з давніх часів.

Наказне провадження - це спрощений вид провадження у справах за вимоги, які мають очевидно достовірний характер. Його ще можна назвати непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах.

Окреме провадження, в свою чергу, вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Захист прав особи у позовному провадженні здійснюється за допомогою позову. Позов як складне явище має кілька елементів, до яких належать: предмет, підстава, зміст. Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Слід наголосити, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою. Предмет позову — це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, у процесі розгляду справи він може змінити цю вимогу іншою. Як підставу позову розуміють частину позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов. Зміст це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.

Також значенням позовного провадження зумовлюється тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну частину цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється саме на справи позовного провадження. Справи інших проваджень(наказного та окремого) розглядаються вже за загальними правиламипозовного провадження з урахуванням винятків та доповнень, визначених спеціальними нормами про ці провадження.

В свою чергу, наказне провадження спрощене на відміну від позовного провадження. Результатом розгляду справи є не рішення, як це в позовному провадженні, а судовий наказ. Останній є особливою формою судового рішення і, одночасно, має силу виконавчого документа, що підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, передбаченому законом. Завдання наказного провадження — прискорення вирішення ряду вимог, пов'язаних із стягненням з боржника грошових коштів або витребуванням майна.

Кожна із справ окремого провадження, залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, має свої, лише їй властиві особливості. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав.

Існує значна відмінність позовного провадження від інших видів проваджень (наказного та окремого). Вони різняться за принципами, строками, порядком розгляду, сторонами, оскарженням та іншими обставинами. Далі будуть розглянуті найважливіші відмінності між даними провадженнями.

В позовному провадженні є дві сторони — позивач та відповідач. В наказному ж, сторонами виступають кредитор і боржник; в окремому провадженні немає сторін, оскільки відсутній спір про право, а є заявник та заінтересовані особи.

Відмінністю між даними провадженнями є те, що справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди, що є наявне у справах позовного провадження.

Ще однією відмінністю є те, що в справах окремого провадження при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлене законом на відміну від інших проваджень.

Відмінністю наказного провадження від інших видів проваджень полягає в тому, що судовий наказ видається на основі доказів, які надаються заявником. Також ми можемо спостерігати скорочені строки розгляду, що є притаманним саме для цього виду провадження.

В науці цивільного процесуального права розглядаються багато питань, що стосується природи проваджень. Особливо значні питання стосуються саме окремого провадження. Так, існує проблема визнання особи заявника в справах даного провадження. Актуальність теми обумовлена зростанням в судах України кількості справ, що розглядаються в порядку окремого провадження. Це призводить до необхідності чіткого визначення кола осіб, які можуть бути заявниками в цих справах.

Відповідно до ч. 2 ст. 26, ч. 4 ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника, інших заінтересованих осіб, їх представників, а також органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Усі вони належать згідно зі ст. 26 ЦПК України до осіб, які беруть участь у справі [4,с.15;112].

Також деякі автори розглядають питання принципів окремого провадження. Так наприклад на відміну від позовного провадження окреме провадження набагато менше залежить від принципу змагальності. [5;с. 237].

Спірні питання виникають при розгляді в окремому провадженні справ про визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною. Як вже зазначалося раніше характерною рисою всіх розглянутих в порядку окремого провадження справ є їх безспірний характер. Тобто, в особливому провадженні не дозволяється матеріально - правовий спір, а можуть встановлюватися факти, які мають юридичне значення.

Але багато науковців вважають, що в окремому провадженні можлива охорона суб'єктивних прав. При цьому предмет судового розгляду в особливому провадженні необхідно розглядати в двох аспектах: як захист інтересів і як захист неоспорюваних суб'єктивних прав. Суб'єктивні права не можуть бути об'єктом захисту в особливому провадженні.

В юридичній літературі можна зустріти висловлювання про те, що визнання особи недієздатною неправомірно віднесено до окремого провадження, що ці справи мають розглядатися в порядку позовного провадження, і те що, існуючий в даний час порядок розгляду цих справ не забезпечує охорону інтересів осіб, обмежено дієздатних чи визнаних недієздатними.

На думку деяких авторів в справах про обмеження цивільної дієздатності особи чи визнання недієздатним є дві сторони: заявник та особа у відношенні до якого збуджено справу. По цим справам є спір про право, бо, якщо особа, котра зловживала спиртними напоями чи наркотичними речовинами ставить себе та свою сім'ю в тяжке матеріальне положення, тобто таким чином порушує права інших членів сім'ї. Порушені права, витікаючи з конкретних правовідносин, означають спір про право, який потребує спірної процесуальної форми його вирішення, а спірної, тобто позовної. [6;с.228 ].

Своєрідною точкою зору є висловлювання деяких авторів, які вважають, що в справах про визнання особи недієздатною відсутній спір про право і за своєю правовою природою вони правильно віднесені до окремого провадження. В той же час як справи про визнання особи обмежено дієздатною відноситься до позовних справ. Адже в таких справах між членами сім'ї та особою у відношенні до якої збуджено справу існує спір, так як його негідна поведінка порушує права членів сім'ї на утримання, користування, розпорядження власністю, різними доходами та заощадженнями.

Відносно новим підходом до обґрунтування спірного характеру судочинства по справах про визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною є аргументація деяких авторів, які вважають, що при розгляді цих справ має місто спір про юридичну відповідальність, котра є наслідком зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами або ж наслідком дій особи, що страждає на психічні захворювання, що ущемляє права інших осіб. [7;с.243].

Але це судження являється спірним, так як правопорушення має включати всі його складові: противоправну поведінку, вину та інші.

Тож є багато думок з даної проблематики, які на нашу думку ще не повністю висвітлені в науці цивільного процесу.

Теж саме стосується і питання розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Дані справи розглядаються судами за правилами окремого (непозовного) провадження, загальною особливістю якого є відсутність спору про право. Але постає питання, чи не виникає спір про право, наприклад, між подружжям в процесі вирішення питання про розділ майна, нажитого під час подружнього життя, а це може бути і вклад в банку, це саме стосується також питань визначення часток вкладу між акціонерами та іншими суб'єктами господарської діяльності? На нашу думку, питання про розкриття банками інформації щодо вкладів цих осіб повинно розглядатися в процесі позовного провадження, а саме в порядку заявлення клопотань про забезпечення позову згідно ст.ст 133-137 та ст.ст. 151-154 ЦПК України.

Таким чином, можна зробити висновок, що право на судовий захист цивільних прав закріплено і гарантується на законодавчому рівні, і ніхто не може бути позбавлений цього права. Провадження в цивільному процесі майже повністю відрізняються, але й мають загальні елементи. Саме визначення правової природи кожного виду проваджень буде сприяти реалізації прав громадян в процесі розгляду цивільних справ.

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К.: Україна, 1996.

2.Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. /Жуковський О.Г. ред.Стрельцов Є.Л. - 304с.

3.   Цивільне право України Підручник: У 2 т. / Борисова В. І, Баранова Л. М., Жилінкова I. В. та ін.; За заг. ред. В. I. Борисової, I. В. Спасибо -Фатєєвої, В. Л. Яроцького. -К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 552 с.

4.   Цивільний процесуальний кодекс України: - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2011. -204с. - (Кодекси України).

5.   Проблемы науки гражданского процессуального права/ В.В.Комаров, В.А. Бигун, В.В. Баранкова; под. ред. проф. В.В. Комарова. - Харьков: Право,2002.-440с.

6.    Жеруолис И. Сущность советского гражданського процесса.- Вільнюс:
Мантис,1969.-С
132

7. Бутнев В.В. Сущность производства по делам о признании гражданина ограниченно
дееспоспособным.- Калинин, 1989. С 234

 

Науковий керівник : доцент кафедри цивільного та господарського права юридичного факультету ДВНЗ «Національний гірничий університет», к.ю.н. Трофименко Ніна Сергіївна.

 

 

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа