Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 68

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

 

Савченко Віктор Олександрович,

викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна

e-mail: savchenko.viktor@mail.ru

 

Ключові слова: медичні послуги, нематеріальні блага, співвідношення понять, об 'єкти цивільних прав, охорона здоров 'я.

 

Стаття 177 Цивільного кодексу України закріплює вичерпний перелік об'єктів цивільних прав, серед яких окреме місце займають послуги та нематеріальні блага. Наукова доктрина приділяє значну увагу дослідженню зазначених об'єктів, але не містить спроб аналізу їх співвідношення як у широкому значенні, так і з урахуванням окремої специфіки. Таким чином питання співвідношення медичних послуг та нематеріальних благ носить новий для національної доктрини характер.

Необхідність дослідження зазначеного питання обумовлюється тим, що нематеріальні блага дуже тісно пов'язані з медичними послугами, а значить, потрібно визначити їх межі та розкрити питання їх співвідношення між собою.

Нематеріальні блага зазнали свого закріплення у глава 15 ЦК України, яка виділила серед них результати інтелектуальної та творчої діяльності, інформацію та особисті немайнові права. Кожен із цих об'єктів може проявлятися у медичній діяльності з урахуванням її специфіки.

Результати інтелектуальної і творчої діяльності розуміються в контексті права інтелектуальної власності, яке регулюється ЦК України, Законами України «Про охоронуправ на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм», «Про авторське право і суміжні права» тощо. Незважаючи на велику кількість об'єктів права інтелектуальної власності, у медичній сфері здебільшого використовуються об'єкти авторського права, права на наукове відкриття та винахід. До об'єктів авторського права, які можуть використовуватися при наданні медичних послуг, належать: література інформаційного характеру щодо надаваної послуги, матеріали наукового характеру, комп'ютерні програми для діагностики та лікування хвороб, авторські концепції та методики тощо. Так, у договорі про надання медичних послуг може бути закріплено, що вони надаватимуться лише за певною авторською методикою лікування. Існує велика кількість практичних випадків, коли медичні установи пропонують ексклюзивні послуги з лікування авторськими методами. Наприклад, медична клініка «Акта» пропонує медичні послуги, засновані на авторській методиці локальної ін'єкційної терапії доктора Я.В. Гудима.

Від об'єктів авторського права слід відмежувати об'єкти права на винахід, який ст. 457 ЦК України визначає як встановлення невідомих до цього, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що вносять принципові зміни в рівень наукового пізнання. До об'єктів права на винахід, які можуть використовуватися при наданні медичних послуг, слід віднести відкриття нових властивостей ліків, організму людини, явищ природи тощо. Винаходи зазнають широкого застосування при наданні медичних послуг, а самі послуги можуть бути невід'ємними від конкретних винаходів. Наприклад, надання медичних послуг з лазерної корекції зору неможливе без використання спеціального лазерного устаткування. Як бачимо, надання медичних послуг тісно пов'язане з таким об'єктом цивільних прав, як результати інтелектуальної і творчої діяльності. Зазначений об'єкт наділений специфічними якостями, які відмежовують його від інших об'єктів та роблять надання окремих видів медичних послуг неможливими без його використання.

Наступним об'єктом нематеріальних благ виступає інформація, яка визначається як будь-які відомості або дані, що можуть зберігатися на матеріальних носіях або відображатися в електронному вигляді [1, ст. 1]. Інформація та права на неї є невід'ємними елементами медичних послуг, що пов'язано із закріпленням низки норм, які стосуються інформації в сфері охорони здоров'я. Зокрема, ст. 6 Основ законодавства закріплює право особи на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, що спричиняє появу низки інших прав та обов'язків, які мають реалізовуватися при надані медичних послуг. Таким чином, при наданні послуг медичного характеру лікар зобов'язаний надати пацієнту достовірну і повну інформацію про стан його здоров'я, дозволити ознайомитися з відповідними медичними документами, повідомити мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я. Зазначена інформація має надаватися в доступній формі, враховуючи відсутність у пацієнта спеціальних медичних знань. Такий підхід відображає сутність права на отримання інформації та її поширення, але при цьому слід враховувати, що законодавство також закріплює норми щодо обмеження права на інформацію медичного характеру. Зокрема, якщо лікар дійде висновку, що інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я, зашкодити процесу лікування, він має право надати неповну інформацію про стан здоров'я пацієнта або обмежити його можливість ознайомлення з окремими медичними документами. Окрім зазначеного, законодавство закріплює право пацієнта на таємницю про стан його здоров'я, факт звернення до медичної установи, її діагноз та відомості, одержані при медичному обстеженні. Розголошення такої інформації допускається лише в навчальному процесі, науково-дослідній роботі у випадках її публікації, але за умови забезпечення повноїанонімності пацієнта. Як бачимо, інформація як об'єкт цивільних прав є невід'ємною частиною медичних послуг, відображає їх основоположні ідеї та засади.

Третім об'єктом нематеріальних благ виступають особисті немайнові права. Основними нематеріальними благами в сфері медичних послуг є життя та здоров'я фізичної особи. Законодавство Украйни не закріплює визначення терміну «життя», зазначаючи лише, що воно починається в момент народження та припиняється після смерті [2, ст. 27]. Інша ситуація склалася стосовно терміну «здоров'я». Його регламентацію наведено на міжнародному та національному рівнях, але слід враховувати, що поняття здоров'я як певного права та як об'єкта немайнових благ відрізняються. Так, визначення здоров'я як об'єкта права на нього наведено у Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я, яка визначає його як стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб і фізичних дефектів [3]. Розглядаючи здоров'я як об'єкт немайнових благ, ми погоджуємося з Р.О. Стефанчуком, який тлумачить його як наявний соматичний та психічний стан життєдіяльності організму, що визначається системою якісних та кількісних медичних показників [4]. Таким чином, життя та здоров'я фізичної особи виступають окремим об'єктом цивільних прав, але є безпосереднім об'єктом медичної послуги.

Як бачимо, нематеріальні блага та медичні послуги являють собою два самостійні об'єкти цивільних прав, які є взаємопов'язаними. Надання медичних послуг неможливе без використання об'єктів нематеріальних благ, у той час як нематеріальні блага можуть проявлятися не лише у сфері охорони здоров'я.

 

Література:

1.   Про інформацію: Закон України від 02.10.1992[Електронний ресурс] // Верховна Рада України: офіц. веб-сайт. - Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12. - Заголовок з екрана.

2.   Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар Конституції України / В.Е. Теліпко / Під. ред. В.Л. Мусіяка. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. - 544 с.

3.   Статут Всесвітньої організації охорони здоров'я: прийнято Міжнародною конференцією охорони здоров'я 22.07.1946 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: офіц. веб-сайт. -Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_599. - Заголовок з екрана.

4.   Стефанчук Р.О. Здоров'я фізичної особи як об'єкт її особистих немайнових прав [Електронний ресурс] / Р.О. Стефанчук. - Режим доступу до статті: http://nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-1/07sroonp.pdf. - Заголовок з екрана.

 

Науковий керівник: завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, к.ю.н., доцент Венедіктова Ірина Валентинівна.

 

 

УЧАСТЬ ПРОКУРОРА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

 

Савченко Ярослав Васильович,

студент 3 курсу юридичного факультету Хмельницького університету управління та права e-mail: savchenko_yarosl av@inbox.ru

 

Ключові слова: прокурор, представництво, права, свободи, інтереси.

 

Вагомим кроком вперед в сфері адміністративного судочинства для України сталоприйняття Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) від 06.07.2005 року, який визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства, завдання якого - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Одним із засобів виконання завдання адміністративного судочинства є інститут захисту прокурором прав, свобод та законних інтересів громадян в адміністративному судочинстві.

Проблематика захисту прокурором інтересів громадянина або держави в адміністративному судочинстві є новою для вітчизняної юридичної науки, зокрема теорії організації та діяльності органів прокуратури, і потребує спеціального дослідження, оскільки влада завжди має можливість застосовувати примус щодо членів суспільства, фізичних осіб, які виступають суб'єктами адміністративного судочинства [2].

Саме для захисту прав, свобод та законних інтересів громадянина, у разі їх порушення суб'єктами владних повноважень, законодавець у ч. 1 ст. 60 КАС України передбачив, що в установлених законом випадках Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративним позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах, і при цьому окремо окреслено процесуальне становище прокурора. Визначено, що прокурор може здійснювати представництво в адміністративному суді інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому КАС України та іншими законами, на будь-якій стадії адміністративного процесу [3].

Додатково до процесуальних прав органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, у ч. 4 ст. 61 КАС України передбачено, що прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді .

Слід вказати, що відповідно до п. 6. ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» [4] прокуратура здійснює нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. При здійсненні такого нагляду прокурор має право звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб. Тому участь прокурора як представника інтересів фізичних або юридичних осіб в адміністративному суді, яка здійснюється шляхом подання прокурором адміністративного позову, апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, є реалізацією однієї із функцій прокуратури.

Вважаємо, що найважливішою передумовою реалізації представницької функції прокуратури в межах адміністративного судового процесу виступає формування системи адміністративних судів, становлення в Україні інституту адміністративної юстиції [5, c. 139-140].

Щодо підстав представництва в суді інтересів громадянина, то ними є неспроможність громадянина через фізичний, матеріальний стан чи похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Підставами представництва інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою [6, с. 93].

Отже, положення ч. 2 ст. 60 КАС України надає прокурору можливість звернутись доадміністративного суду з метою захисту прав і свобод будь-якого громадянина, за умови, якщо в процесі нагляду прокурор виявить факт порушення органами публічного управління прав, свобод і законних інтересів громадян та інтересів держави, що є підставою участі прокурора в адміністративному судочинстві.

Так, з урахуванням положень чч. 1, 2 ст. 60, ч. 4 ст. 61 КАС України вважаємо, що формами участі прокурора в адміністративному судочинстві з метою захисту прав і свобод людини в публічно-владних правовідносинах є наступні:

1)   звернення до адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом;

2)   участь у розгляді місцевим загальним судом або окружним адміністративним судом адміністративної справи за позовом прокурора з метою захисту прав і законних інтересів особи;

3)   подання апеляційної скарги на рішення місцевого загального суду або окружного адміністративного суду, в тому числі в справах, у яких прокурор не брав участі;

4)   участь у розгляді адміністративної справи апеляційним адміністративним судом;

5)   касаційне оскарження рішень адміністративного суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, судових рішень апеляційної інстанції;

6)   участь у розгляді касаційної скарги в судовому засіданні у Вищому адміністративному суді України;

7)   подання заяви про перегляд судового рішення в адміністративних справах після його перегляду в касаційному порядку та участь у розгляді цієї справи Верховним Судом України;

8)   подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яке набрало законної сили, і участь у судовому засіданні відповідного адміністративного суду з розгляду цієї справи;

9)   ініціювання питання і забезпечення в межах, установлених законодавством, примусового виконання рішень адміністративних судів у справах, в яких прокурор брав участь з метою захисту прав і свобод громадян у публічно-владній сфері [7].

Загалом, запроваджений КАС України порядок захисту прав та інтересів громадян в адміністративних судах, визначення форм участі прокурора в адміністративному судочинстві можна розглядати як засіб утвердження й забезпечення верховенства права, зміцнення законності та правопорядку в Україні.

Але для того, щоб вищеперелічені форми представництва прав, свобод та законних інтересів фізичних, юридичних осіб та держави прокурором в адміністративному процесі були дієвими, потрібно внести наступні зміни до чинного законодавства:

-           здійснити конкретизацію положення КАС України, а саме «суб'єкти владних повноважень»;

-         уточнити положення, що стосується питання юрисдикції адміністративних судів;

-         термін «публічна служба» замінити на «державна служба»;

-         ввести поняття в КАС України: «права», «свободи» та «інтереси громадян»;

-             встановити приводи в КАС України, які аргументують процес здійснення прокурором представництва в інтересах конкретної особи;

-          визначити в КАС України перелік категорій громадян, інтереси яких представляє прокурор в адміністративному судочинстві. [1, c. 106-114]

Саме такі зміни до КАС України та інших нормативно-правових актів допоможуть належним чином врегулювати правосуб'єктність прокурора в процесі здійснення ним своїх повноважень в адміністративному судочинстві.

 

Література:

1. Анпілогов О.В. Участь прокурора в адміністративному судовому процесі. // Вісникпрокуратури. - 2007. -№9 (75). - С. 106-114.

2.     Руденко М. Представництво прокурора в адміністративному судочинстві / М.
Руденко   [Електронний                             ресурс].                
-                Режим доступу:
http://www.yurincom.com/ua/analytical_information/?id=613.

3.        Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, № 37. - Ст. 446.

4.        Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 53. - Ст. 793.

5.        Руденко М. Обсяг та межі повноважень прокурора в адміністративному судочинстві: деякі теоретичні і практичні аспекти / М. Руденко // Право України. - 2008. - № 10. - С. 139-145.

6.        Основи адміністративного судочинства в Україні [Текст]: Навчальний посібник / О.П. Рябченко, В.І. Бутенко, М.М. Ясинюк, Л.Г. Лічман, С.О. Погрібний. - Суми: Видавництво "МакДен", 2008. - 200 с.

7.        Романюк І.Ю. Підстави та форми участі прокурора в адміністративному судочинстві / І.Ю. Романюк [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=607.

 

Науковий керівник: асистент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Хмельницького університету управління та права, магістр права Підвальна Мирослава Зіновіївна.

 

 

ОСНОВНЫЕ ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ЧЛЕНОВ САДОВОДЧЕСКОГО ТОВАРИЩЕСТВА В СООТВЕТСТВИИ С ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВОМ РЕСПУБЛИКИ

БЕЛАРУСЬ

 

Садкович Елена Ивановна

аспирант кафедры гражданского права юридического факультета Белорусского государственного университета

 

Ключевые слова: садоводческое товарищество, членство, права, обязанности

 

Правовая природа садоводческого товарищества как юридического лица влияет на особенности правового положения членов товарищества, то есть на их права и обязанности, которые главным образом обусловлены надлежащим использованием земельных участков, предоставленных им для ведения коллективного садоводства.

Осуществление прав, которым наделены члены садоводческого товарищества, позволяет им более полно удовлетворять свои потребности, а безусловное выполнение возложенных на них обязанностей способствует более успешной деятельности самого товарищества.

Основные права и обязанности членов садоводческого товарищества, установленные Положением о садоводческом товариществе, утв. Указом Президента Республики Беларусь от 28 января 2008 г. № 50, (далее - Положение о садоводческом товариществе) могут быть разделены на три группы.

Первую группу составляют права и обязанности, обусловленные членством в садоводческом товариществе и непосредственно не связанные с использованием земли.

Данную группу составляют следующие права членов садоводческого товарищества: избирать и быть избранным в органы управления товарищества, участвовать в обсуждениивопросов и вносить предложения на общих собраниях (собраниях уполномоченных), участвовать в принятии решений по вопросам, отнесенным к компетенции общего собрания; знакомиться с отчетами председателя правления и ревизионной комиссии товарищества, а также получать от них иную информацию о деятельности органов управления товарищества и ревизионной комиссии; выйти из товарищества по своему усмотрению в любое время независимо от согласия других членов товарищества путем подачи заявления в правление в порядке и сроки, установленные уставом товарищества (п. 18 Положения о садоводческом товариществе).

К обязанностям, входящим в данную группу, можно отнести обязанности, связанные с имущественным участием в деятельности садоводческого товарищества, в частности, обязанность нести субсидиарную ответственность по обязательствам товарищества в пределах невнесенной им части дополнительных взносов, обязанность своевременно вносить взносы в соответствии с Положением о садоводческих товариществах, уставом товарищества и решениями общего собрания (собрания уполномоченных).

Гражданка «Е» в 2007 году купила садовый участок. Ранее данный участок принадлежал другому лицу, который умер в 2005 году. После его смерти наследники не ухаживали за участком и не платили взносы. После оформления гражданкой «Е» права собственности на садовый участок, председатель садоводческого товарищества, в состав которого входит указанный участок, стал требовать, чтобы она оплатила взносы, которые должны были быть уплачены до того, когда она стала собственником земельного участка. Как справедливо отметил директор агентства недвижимости «Центростиль» В. Завгородний, в рассматриваемой ситуации обязанность по уплате непогашенных взносов лежит на наследниках указанного садового участка. Бремя оплаты таких взносов, как правило, не переходит на покупателя, если оно не предусмотрено договором купли-продажи садового участка [1].

Ко второй группе прав и обязанностей членов товарищества отнесем права и обязанности, связанные с использованием земельных участков общего пользования и объектов общего пользования товарищества. Член товарищества имеет право пользоваться объектами общего пользования товарищества, но обязан ими пользоваться в порядке, определяемом уставом товарищества, проектом организации и застройки территории товарищества, правилами внутреннего распорядка товарищества и решениями общего собрания (собрания уполномоченных).

Третью группу составляют права и обязанности, связанные с использованием земельных участков, предоставленных члену садоводческого товарищества для ведения садоводства, строений и сооружений, расположенных на таких участках.

В состав данной группы входят право члена садоводческого товарищества самостоятельно хозяйствовать на предоставленном ему земельном участке в соответствии с актами законодательства, уставом и правилами внутреннего распорядка товарищества; право осуществлять строительство и реконструкцию садовых домиков, а также хозяйственных строений и сооружений, необходимых для ведения коллективного садоводства; право распоряжаться находящимися у него на праве частной собственности земельным участком, садовым домиком, хозяйственными строениями и сооружениями в соответствии с законодательством.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа