Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Майже всі склади розділу XVI відносять до злочинів невеликої і середньої тяжкості, і лише один - до тяжких злочинів. Характеризуючи об'єктивну сторону даних складів, наголосимо, що більшість з них сформульовані як матеріальні, тому припускають не тільки здійснення суспільно-небезпечного діяння, але й настання суспільно-небезпечних наслідків, а також встановлення причинного зв'язку між цими двома ознаками.

Проте не можна не визнати, що знищення, блокування, модифікація і копіювання інформації не виключають здійснення самостійних дій. У навчальній літературі [4, с. 482­483] підкреслюється, що потрібно розглядати підставою кримінальної відповідальності за неправомірний доступ до комп'ютерної інформації випадки, коли неправомірний доступ пов'язаний із знищенням, блокуванням тощо (такому доступу слід було б надати значення не тільки причини, але й необхідної умови).

Часом здійснення кожного з цих злочинів визнаватиметься час закінчення саме діяння незалежно від часу настання наслідків. Самі ж суспільно небезпечні діяння найчастіше виступають тут у формі дій і лише іноді - як бездіяльність. В одному випадку така ознака об'єктивної сторони складу злочину, як способу його здійснення, сформульована як обов'язкова ознака основного і кваліфікованого складів. У інших він, а також час, місце, обстановка, знаряддя, засоби скоєння злочину можуть бути враховані судом як пом'якшувальні або обтяжливі обставини.

Із всіх ознак суб'єктивної сторони значення має одна - вина. При цьому, для всіх злочинів цього виду необхідна вина як умисел, і тільки кваліфікування складу передбачає таки її форми: умисел щодо діяння і необережність щодо небезпечних наслідків, що наступили. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони так само, як і в питанні про об'єктивну сторону, не мають значення для кваліфікації злочину. Так, мотивами здійснення таких діянь найчастіше бувають користь або хуліганські спонуки, але можуть бути і зацікавленість, помста; не виключено їхнє здійснення щоб приховати інший злочин тощо. Природно, що особливо важкою є проблема відмежування необережного і безневинного спричинення шкоди, які пов'язані з процесами, що відбуваються в мережах і системах ЕОМ.

Суб'єкт кількох складів є спеціальним. В інших випадках ним може бути будь-яка людина, що володіє комп'ютерною грамотністю. Відповідальність за злочини проти комп'ютерної безпеки наступає з 16 років.

Диспозиції статей розділу описові. Для того, щоб їх застосувати, потрібно звернутися до ст. 361 ККУ (для визначення поняття значної шкоди), до нормативно-правового акту про охорону комп'ютерної інформації, правил експлуатації ЕОМ тощо. Санкції є покаранням альтернативним, крім двох кваліфікованих складів, де вони - завдяки тяжкості наслідків злочину - «підрізані» до відносно-визначених.

Величезної шкоди завдають порушення правил експлуатації ЕОМ, системи ЕОМ або їх мережі. Це може не тільки призвести до збоїв в роботі обладнання, але інколи повністю паралізувати роботу підприємства, установи або організації. Тому законодавчо встановлено, що спричинивши шкоду внаслідок таких дій, а також при настанні з необережності важких наслідків, такі діяння караються в кримінальному порядку, якщо вони спричинили знищення,  блокування або модифікацію  інформації ЕОМ,  що охороняється законом

(ст. 362 ККУ).

Закріплені в ст. 361-363-1 ККУ норми не охоплюють всіх можливих небезпечних діянь, які в науці позначено як комп'ютерні злочини. Наприклад, відповідальність за ст. 361 ККУ передбачена лише за дії, що призвели до несприятливих наслідків. Умисні діяння, що спрямовані на порушення правил експлуатації ЕОМ, системи ЕОМ або їх мережі без спричинення тяжких наслідків, не охоплює зміст ст. 361 ККУ.

Необхідно наголосити на випадку, коли комп'ютер є предметом посягань і його неприпустимо відносити до категорії комп'ютерних злочинів. У складах, що передбачені ст.ст. 361-363-1 ККУ, комп'ютер як предмет посягання може розцінюватися лише умовно. Умовність полягає в тому, що він в цьому випадку розглядається не просто предметом матеріального світу, а і як сукупність інформаційних і апаратних структур. Предметом же злочину в кримінальному праві визнається річ (предмет об'єктивного матеріального світу), з приводу якої відбувається злочин. При здійсненні крадіжки чужого майна об'єктом можутьбути відносини особистої власності, на які замахується злочинець, роль предмета злочину буде у автомашини, комп'ютера, особистої речі, якими заволодіває злочинець. Таким чином, якщо за обставинами комп'ютер є просто річчю, з приводу якого відбувається злочин, таке діяння не може бути віднесене до комп'ютерних злочинів та кваліфікувати його належить за статтями розділу VI ККУ.

Також не можна викрасти (в юридичному сенсі) інформацію. У ККУ це не є розкраданням, так як інформація немає ознак речи. Проте якщо в інформації є певні властивості, то за незаконне заволодіння нею передбачено відповідальність, тільки не статтями КК про розкрадання, а й іншими.

Наприклад, у ст. 231 ККУ мова йде про покарання у вигляді штрафу за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту

Предмет злочину потрібно відрізняти від знарядь і засобів вчинення злочину. Ці поняття використовують, якщо потрібно визначитися, за допомогою чого (пристосувань, прийомів) скоюють злочин. Один і той же предмет матеріального світу в одному злочині може грати роль предмету злочину (наприклад, пістолет при його крадіжці), а в іншому бути знаряддям злочину (коли викраденим пістолетом скористалися для озброєного нападу). Комп'ютер як технічний засіб скоєння злочину розглядають як зброю, транспортний засіб, будь-яке технічне обладнання. Таке його використання має прикладне значення, наприклад, для розкрадання, приховування податків тощо.

Якщо об'єктом посягання є комп'ютерна інформація, то злочинні наслідки діяння, можуть настати в місті, яке відрізняється від місця її зберігання. З урахуванням можливостей комп'ютерних мереж зрозуміло, що злочинні наслідки наступають або в конкретній точці земної кулі, або на території кількох держав, або на території всіх держав, де є доступ до мережі.

Тому особливого значення набуває вирішення питання про межі дії кримінального закону.

Дію кримінального закону в просторі визначено принципами територіальності (ст. 6 ККУ) і громадянства (ст. 7 ККУ), який засновано на непорушності суверенітету України, принципу територіальності. Всі особи, що скоїли злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності за ККУ (ст. 6 КК). Злочини, здійснені в межах територіальних вод або повітряного простору України, визнають як здійснені на території України. Дія ККУ розповсюджується і на злочини, що здійснені на континентальному шельфі і у винятковій економічній зоні України.

Статті 7-8 ККУ регламентують дію кримінального закону відносно осіб, що скоїли злочин за межами України. За ознакою громадянства можна виділити такі групи осіб: громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства. Відповідно до ст. 61 Конституції України і ч. 2 ст. 7 ККУ, які встановлюють, що ніхто не може бути двічі притягнутим до відповідальності за один злочин. Кримінальний закон визначає, що ні громадяни України, ні особи без громадянства, ні іноземці не можуть притягуватися до кримінальної відповідальності, якщо за здійснений ними злочин вони були засуджені в іноземній державі.

Громадяни України і особи, що постійно проживають в Україні, особи без громадянства, що вчинили злочин поза межами України, підлягають кримінальній відповідальності за ККУ, якщо діяння, що вони здійснили, визнане злочином в державі, на території якого воно було здійснене, і якщо цю особу не було засуджено в іноземній державі.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України абоінтересів України за межами України, підлягають кримінальній відповідальності за ККУ, у випадках, що передбачені міжнародним договором України, якщо вони не засуджені в іноземній державі і притягуються до відповідальності на території України (ст. 8 ККУ).

Дискусійним є питання щодо тяжких наслідків через здійснення посягань у сфері комп'ютерної інформації. На практиці його зміст визначають у кожному конкретному випадку з урахуванням всієї сукупності обставин справи. До тяжких наслідків слід відносити, наприклад, спричинення значної матеріальної шкоди, серйозне порушення діяльності підприємств, організацій і установ, настання аварій і катастроф, спричинення шкоди здоров'ю людей. Проте навіть при залученні фахівців та експертів, оцінювання заподіяної шкоди, визначають судові органи, а не закон.

Практично всі злочини цього розділу відносять до злочинів середньої тяжкості, тобто їх максимальним покаранням є позбавлення волі не більше, ніж на 5 років. Винятком є тільки несанкціоновані перехоплення або копіювання інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, якщо це призвело до її витоку, вчинені особою, яка має право доступу до такої інформації, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, що карають позбавленням волі на 3-6 років і його відносять до тяжких злочинів. Характеризуючи об'єктивні сторони цих складів, підкреслюють, що більшість з них матеріальні, тому припускають не тільки здійснення суспільно небезпечного діяння, але й настання суспільно небезпечних наслідків, а також встановлення причинного зв'язку між цими двома ознаками. Проте у ч. 1 ст. 361-1 ККУ часом здійснення кожного з цих злочинів визнають час закінчення саме діяння незалежно від часу настання наслідків. Самі ж небезпечні діяння найчастіше виступають тут у формі дій і лише інколи - як бездіяльність. В одному випадку (ст. 361 ККУ) така ознака об'єктивної сторони складу злочину є способом його здійснення, сформульована як обов'язкова ознака основного і кваліфікованого складів. В інших він, а також час, місце, обстановка, знаряддя, засоби скоєння злочину можуть бути враховані судом як пом'якшуючі або обтяжуючі обставини.

Висока латентність комп'ютерних злочинів обумовлена тим, що багато організацій вирішують конфлікти своїми силами, оскільки збитки від розслідування можуть стати більшими за суми збитків від пошкодження або розкрадання інформації. Так, наприклад, вилучення сервера для проведення експертизи призводить до зупинки роботи організації на великий строк, керівники побоюються підриву авторитету в ділових колах і як наслідок -втрати клієнтів. Тому інформаційна безпека є невід'ємною частинною політичної, економічної, оборонної тощо складових національної безпеки України, що відображується у Конституції України.

 

Література:

1.  Конституція України (зі змінами): Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України. - 1996. - 13 лип.

2.  Кримінальний кодекс України (зі змінами та доповненнями) від 16 січня 2001 р. // ВВР. - 2001. - №№ 25-26. - Ст. 131.

3.  Азаров Д. С. Злочини у сфері комп'ютерної інформації (кримінально - правове дослідження): Монографія. - К.: Атіка, 2007. - 304 с.

4.  Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, О.О Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с.

Науковий керівник: декан юридичного факультету Національної академії управління, к.ю.н., доцент Нікітін Юрій Вікторович.

 

 

ОКРЕМІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЛЕГАЛІЗАЦІЮ (ВІДМИВАННЯ) ДОХОДІВ, ОТРИМАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

 

Афанасіаді Микола Віталійович

Студент-спеціаліст юридичного факультету Чорноморський державний університет

ім.. Петра Могили e-mail: nik_delavar@mail.ru

 

Ключові слова: відмивання доходів отриманих злочинним шляхом; «відмивання грошей»; боротьба з легалізацією доходів отриманих злочинним шляхом.

 

Актуальність даної статті полягає в тому, що легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом підриває бюджетний устрій України, а ефективне розслідування цієї категорії злочинів правоохоронними органами України дасть змогу повною мірою наповнювати бюджет країни та виконувати різні соціальні програми.

Не існує єдиного поняття стосовно «відмивання грошей» ні в міжнародному законодавстві, ні в законодавстві окремих держав. В Україні легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» вважається внесення на рахунки банку грошей чи іншого майна, здобутих з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховування джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності.

На думку І. Андрущенко «тіньовий» капітал - це підпільні, невраховані кошти державних підприємств, організацій різних форм власності, а також фізичних осіб, нажиті незаконно: шляхом розкрадання, присвоєння, шахрайства, крадіжки, грабежу, ігрового та наркобізнесу тощо[1; с.64].

В Науково-практичному коментарі Кримінального Кодексу України під вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження «брудного» майна чи володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження розуміється активна поведінка винної особи, яка може полягати, наприклад, у зміні зовнішнього вигляду або правового статусу майна, одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, підробленні документів, які засвідчують право власності або опосередковують рух майна[2; с.509].

Загальноприйнятими є виділення наступних стадій відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом: 1) вивільнення готівки і перерахування її на рахунки підставних осіб; 2) розподіл наявних коштів; 3) приховування слідів наявних операцій; 4) інтеграція грошей у реальній грошовий обіг; 5) вкладення коштів в новостворені фірми[3; с.121].

Проблема відмивання грошей у загальному вигляді полягає у тому це явище представляє собою значну суспільну небезпеку. За оцінками FATF щорічно у світі відмивається від $500 млрд. - $1,5 трлн., при тому, що для порівняння 500 млрд. - це щорічний обсяг усієї економіки такої великої країни як Іспанія[4; с.15].

За I квартал 2010 року надійшла 131 кримінальна справа про злочини, передбачені статтями 209, 209-1 і 306 Кримінального Кодексу України. Розглянуто кримінальних справпо вищезазначеним злочинам - 59. Для порівняння, за той же період 2009 року надійшло 100 справ, розглянуто судами - 44 справи[5].

Розглядаючи питання боротьби з легалізацією доходів, отриманих незаконним шляхом, необхідно розглянути міжнародний досвід:

У рекомендаціях Міністерства фінансів США пропонується ретельно досліджувати на «підозрілість» всі доступні факти стосовно угод на суми від 10 тисяч доларів. Особливу обережність пропонується проявити щодо трансакцій і банківських стосунків, якщо є сумніви щодо ідентифікації клієнтів, трансакцій, що здійснюються за участю третіх країн тощо.

У 1991 році Федеральна банківська комісія Швейцарії заборонила (за винятком надзвичайних випадків) відкривати анонімні рахунки та позбавила розпорядників майна права приховувати при відкритті рахунків справжні імена своїх клієнтів[6; с.18].

Доцільно звернути увагу на досвід Республіки Кіпр. Тут відмінити нелегальні гроші практично неможливо: відповідно до чинного законодавства місцеві банки вимагають детального обґрунтування на вклади, що перевищують 10 тис. доларів[7; с.33].

Рекомендації FATF як один із базових документів, яким керуються країни та фінансові установи всього світу при здійсненні заходів щодо запобігання проведенню легалізації коштів, передбачають необхідність:

визначення країнами переліку та ознак операцій, пов'язаних з легалізацією отриманих злочинним шляхом коштів, з урахуванням наведених у рекомендаціях принципів;

запровадження правил клієнтів та моніторингу інформації;

створення у країнах уповноважених органів, відповідальних за боротьбу з легалізацією «брудних» коштів;

тісної співпраці фінансових установ з компетентними органами з питань протидії відмиванню коштів тощо[6; с.17].

До нормативно-правових актів України, які спрямовані на протидію легалізації коштів відносяться: Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення про Державний департамент фінансового моніторингу», Постанова Кабінету Міністрів України від № 645 "Про порядок визначення країн (територій), які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму", Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподатковуваних доходів, а також відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом»; «Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом»; «Про заходи щодо легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»[3;с.122]. На розвиток правової основи протидії відмиванню брудних грошей спрямована і стаття 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» стосовно ідентифікації банками осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції.

Хотілося б звернути увагу саме на нормативно-правовому регулюванні боротьби з відмиванням (легалізацією) коштів.

На думку О.В. Мірошніченко і С.Ю. Грабар заходи по боротьбі з легалізацією незаконних коштів мають декларативний характер підтвердженням чого є передбачені Кримінальним Кодексом ступені покарання за скоєння предикатних злочинів, що на їх думку є скоріше продуктом імплементації у Законодавство України світових напрацювань у цій сфері, ніж проявом намагань на державному рівні протидіяти процесам легалізації незаконних коштів. Наприклад, мінімальне покарання за легалізацію (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом - 3 роки, є значно вищим ніж покарання за самі злочини, направлені на отримання цих доходів[4; с.18].

На відміну від інших держав, де «тіньові» доходи отримуються в основному від торгівлі наркотиками та зброєю, в Україні основним джерелом незаконних доходів є ухилення від сплати податків[1;с.65]. Тому важливим встановлення дієвого механізму сплати податків у новому Податковому Кодексі адже це може допомогти у боротьбі із легалізацією незаконних доходів на початковій її стадії.

А. Ковальчук вважає що в законі бракує положень якими б чітко визначалися, як до Уповноваженого органу має подаватися інформація про фінансові операції, щодо яких виникають мотивовані підозри, що ця остання здійснюється з метою легалізації (відмивання) доходів[8; с.25].

Вищезазначений автор у своїй статті також визначає важливість фінансового моніторингу, передбаченого Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.» Він пропонує розширення суб'єктів первинного фінансового контролю, що тягне за собою розширення наведеного у ст.. 10 Закону переліку державних органів, що здійснюють відповідне регулювання та нагляд за цими суб'єктами [8; с.25].

На мою думку цікавою є ідея Наумова О. про те, що для виявлення тенденції розвитку (поширення) операцій з легалізацією доходів та дослідження ситуації з управління грошовими потоками у банківській сфері не достатньо лише керуватися Законом, в якому чітко вказані межі операцій, які мають привернути увагу (сума переказу, невідома особа тощо.) Перспективним є також виявлення та дослідження потенційних «ринків відмивання грошей» з метою ліквідації даної загрози на перших етапах, а також з метою систематизації економічного законодавства та системи банківського та державного контролю у формі фінансового моніторингу [6; с.20].

О. Кальман та О. Лисодєд зазначають що уже протягом кількох десятиліть лунають пропозиції щодо уніфікації законодавства про запобіжну діяльність. Вони пропонують покласти функцію нагляду за додержанням законів про профілактику даного виду злочину на органи прокуратури [9; с.72].

С. Голуб вважає за необхідне врахувати досвід США з призначення покарання за цей злочин, де встановлено термінові терміни ув'язнення (від 10 до 20 років) та великі суми штрафів[3; с.123].

Отже, дослідивши проблему призначення відповідальності за легалізацію (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом, можна зазначити що ця проблема є досить актуальною на світовому рівні. Даний вид злочинів підриває економну стабільність України, становить небезпеку для незалежності України. Більшість нормативно-правових актів були прийняті Україно лише з метою відповідності вимогам FATF, і мають декларативний характер. Саме тому, на мою думку, багато науковців досліджують цю проблеми і вносять свої пропозиції щодо покращення боротьби з даним видом злочину. Деякі з них були розглянуті в цій статті. На думку автора дієвими є такі пропозиції:

1.    Встановлення дієвого механізму сплати податків у новому Податковому Кодексі адже це може допомогти у боротьбі із легалізацією незаконних доходів на початковій її стадії.

2.    Розширення кола суб'єктів первинного фінансового моніторингу і розширення кола органів які її проводять та їх функцій

3.    Встановлення на нормативному рівні нормального співвідношення покарань за відмивання незаконних доходів і злочинів що сприяють отриманню цих доходів

4.    Виявлення та дослідження потенційних «ринків відмивання грошей»

 

Список використаних джерел:

1.      Андрущенко І. Протидія правоохоронних органів легалізації «брудних» коштів//Прокуратура. Людина. Держава. - 2005р. - №3. - 63-67с.

2.      Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України. - 2005. - 506-512с.

3.      Голуб С. Відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом//Право України. - 2006. - № 11. - 121-123с.

4.      Мірошниченко О. В. Грабар С. Ю. Явище «відмивання брудних грошей» як загроза економічній безпеці України// Економіка, фінанси, право. - 2010р. - №6. - 15-20 с.

5.      http://www.sdfm.gov.ua

6.      Наумов О. Запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму: міжнародний досвід// Часопис Парламенту - 2005. -

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа