Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 73

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Також слід відзначити, що принципи процесуальної діяльності ОВС являють собою «особливу сукупність об'єктивних та суб'єктивних начал, керівних ідей і пізнаних закономірностей, спрямованих на досягнення оптимальних варіантів будь-якої процесуальної діяльності» [1,С.154]. Дані принципи, з одного боку являються керівними ідеями, вихідними положеннями у відповідності з якими здійснюється організація, реформування, діяльність органів внутрішніх справ, з іншого ж боку процесуальні принципи являються орієнтирами, дотримання яких забезпечує ефективність діяльності всієї системи органів внутрішніх справ.

 

Література:

1.Теория юридического процесса / Под. ред. В.М. Горшенева. - Харьков, 1985. - 192 с.

2.Вопросы государства и права развитого социалистического общества :Тезисы республиканской научной конференции, 24 - 26 сентября 1975 г. /Министерство высшего и среднего специального образования УССР. Харьковский юридический институт ; Ред. кол.: М. И. Бару (отв. ред.) и др. -Харьков,1975. -298 с.

3.Яковлев Г.С. Аппарат управления: принципы организации. - М., 1974. - 321 с.

4.Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. - М., 1972. - 580 с.

5.Гражданский процесс /Под ред. Юдельсона К.С. - М., 1972. - 439 с.

6.   Арбитраж в СССР /Под. ред. Юдельсона К.С. - М., 1984. - 238 с.

7.   Явич Л.С. Право развитого социалистического общества: сущность и принципы. -М., 1978. - 224 с.

8.   Теория государства и права. Курс лекций /Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько. - М., 1997. - 672 с.

9.      Свердлык, Г. А. Принципы советского гражданского права /Науч. ред. О. А.
Красавчиков. -Красноярск :Изд-во Красноярского ун-та,1985. -200 с.

 

 

ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПЫЛЬСТВА В РОЗБУДОВІ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

 

Слободянюк Дмитро Сергійович

студент юридичного факультету Чорноморського державного університету

імені Петра Могили

e-mail: gatorade8@mail.ru

 

Ключові слова: громадянське суспільство, правова держава, політична культура, правосвідомість, конституція, громадянин.

 

Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства, що здійснювалось шляхом утвердження гідності кожної особи, нації, а також політичного плюралізму як найвищих суспільних цінностей.

Останнім часом в Україні відбуваються трансформаційні зміни, метою яких є створення економічно розвиненої, соціально благополучної і політично стабільної держави.

Процеси національного відродження України і державного будівництва спричиняють істотні зміни в усіх сферах суспільного життя. У зв'язку з цим, найважливішою стає проблема розбудови молодої держави, вибір шляху розвитку якої був остаточно зроблений із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України.

Зокрема, згідно зі статтею 1 Україна є не тільки демократичною, соціальною, але й правовою державою.[1]

Безперечно, таке проголошення в умовах сьогодення відображає не стільки реальну дійсність, скільки прагнення та орієнтацію Української держави, є декларацією її намірів.

На сучасному етапі розвитку країни проблематика «правової держави» та "громадянського суспільства" привертає увагу представників різних суспільних наук: правознавців, політологів, економістів, соціологів, філософів. Зокрема потрібно відзначити праці таких учених, як В. Гаєць, Д. Єрмоленко, С. Кириченко, В. Копейчиков, А. Кочетков, А. Солов'єв та інші.

Тим часом значна частина питань, пов'язаних із функціонуванням, розвитком і взаємозв'язком правової держави та громадського суспільства, залишається малодослідженою або викликає протиріччя. Це, власне, й обумовлює актуальність обраної теми.

Держава, як відомо, постає, насамперед, формою організації суспільства, основним суб'єктом якого є людські індивіди. Від соціально-політичної та правової зрілості суспільства залежить сила та міць будь-якої держави, а правової, передусім; її самобутність вимагає того, щоб громадяни були не тільки об'єктами владних розпоряджень, виконавцями існуючих у даній державі законів, але й свідомими суб'єктами власних прав, своїх повноважень, визначених як правовим законом, так і нормами загальнолюдської моралі. Розвинення громадської свідомості є важливою умовою і наслідком буття громадянського суспільства, уявлення про яке формується в органічному зв'язку з ідеєю правової держави.

Громадянське суспільство - це суспільство, в якому має місце і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яка сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, що покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і їх об'єднань, причому компетенція державного втручання в їхню діяльність обмежена до мінімуму і чітко означена. [2, с. 56]

Як певна сукупність відносин між людьми й форм організації їх спільного життя, в яких вони беруть безпосередню участь, добровільно вносячи в них свою ініціативу й свою відповідальність, громадянське суспільство ставить особливо високі вимоги щодо своїх членів, потребуючи високого рівня їхньої духовності, відносин, збагачених любов'ю та повагою, й особливо міцної правосвідомості, яка має бути побудована на принципах волі. Відсутність вищезгаданих рис унеможливлює не лише безпосереднє життя у правовому полі, але й взаємини між людьми. Правосвідомість, у свою чергу, вимагає глибокого і всебічного знання законів.

Високі вимоги до правосвідомості громадян випливають із характерних рис громадянського суспільства, які проявляються, насамперед, у новому, асоціативному (від лат. associatio сполучення, з'єднання) характері зв'язків і відносин між людьми. Цеозначає, що в такому суспільстві люди та їхні добровільні об'єднання (групи) мають реальну, гарантовану державою можливість вільно об'єднуватись для досягнення спільної мети. Асоціативний тип колективності (на противагу колективності традиційного суспільства) забезпечується усвідомленням належності людей до загальної культури, єдності їх інтересів і прагнень, доцільності вибраних засобів і методів досягнення мети тощо. Все це неодмінно передбачає самостійність індивіда, його незалежність від зовнішнього тиску, здатність розраховувати на власні сили, а, отже, на більш відповідальне ставлення до співтовариства рівних та нерівних собі індивідів.

Тож основу громадянського суспільства становлять правосвідомі, вільні громадяни та їх добровільні об'єднання, існування яких регулює не політична влада, а самоуправління, вільне волевиявлення громадян і правовий закон.

Громадянське суспільство має складну структуру: це комплекс соціальних груп, приватних осіб, їх асоціацій та інститутів (включаючи сім'ю, школу, церкву, добровільні об'єднання за професійними, віковими, творчими та іншими інтересами, різноманітні клуби, спілки, товариства, громадські організації, рухи, політичні партії), взаємодія яких регулюється громадянським правом. [3, с. 30]

Наявність громадянського суспільства забезпечує індивідуальний простір для самореалізації поза державними структурами. Завдяки цьому таке суспільство часто розглядають як сферу суспільного буття, що не охоплюється безпосередньою діяльністю держави. Але вони не взаємоізольовані, а, навпаки, взаємно доповнюють одне одного. Громадянське суспільство сприяє виникненню й конденсації громадських ініціатив, які живлять, підтримують і корегують діяльність державного організму. У процесі становлення і розвитку громадянського суспільства відбувається заміна архаїчних, традиційних форм регулювання життєдіяльності людей, утверджуються демократичні, правові норми у всіх сферах суспільного життя. Тож громадянське суспільство і правова держава складають єдине ціле і виражають міру демократизації політичного життя і політичної системи як її інституційно-правового механізму. [4, с. 95-96]

Взаємодія держави з громадянським суспільством на основі партнерства необхідна для розвитку України як правової, демократичної і соціальної держави. Органи влади визнають, що соціальний прогрес, демократичний розвиток, економічний підйом важко реалізовувати без активної участі зі сторони суспільства.

Досвід демократичних держав світу вказує на те, що саме суспільна участь дозволяє домогтися більшої ефективності в багатьох сферах суспільного життя — від реалізації соціальної політики до сфери державного управління.

Сьогодні в Україні назріла потреба у вироблені системи заходів і механізмів ефективного партнерства держави та громадянського суспільства, оскільки органи влади, що співпрацюють з інститутами громадянського суспільства, підвищують результативність своєї діяльності і підсилюють її правомірність в очах громадян.

Взаємодія держави з громадянським суспільством повина бути спрямована на посилення процесу демократизації органів влади, розвиток і зміцнення інститутів громадянського суспільства, посилення їхнього зв'язку, та є виразом бажання органів влади і громадянського суспільства налагодити співробітництво з метою подальшого удосконалення і розвитку партнерських відносин.

Поштовхом для становлення громадянського суспільства в Україні може стати прагнення до створення демократичного суспільства, потреба у всебічному забезпеченні прав і свобод людини, визнання необхідності розвитку правової держави. [5, с. 45-47]

-  Основою створення та функціонування громадянського суспільства в Україні є положення Конституції України, а саме:права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3);

-  держава гарантує право кожного на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35);

-  держава закріплює право за громадянами України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (стаття 36);

-  держава гарантує право громадянам брати участь в управлінні державними справами (стаття 38);

-    держава створює належні умови, що забезпечують право усіх направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (стаття 40) тощо.[1]

Законодавчою основою регулювання діяльності громадянського суспільства є: Цивільний кодекс України, Закони України "Про об'єднання громадян", "Про молодіжні та дитячі громадські організації", "Про політичні партії в Україні", "Про звернення громадян", "Про органи самоорганізації населення", "Про благодійництво та благодійні організації", "Про соціальні послуги"; Указ Президента України "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики"; постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг" тощо.

В Україні за роки незалежності вже накопичено досвід взаємодії держави з суспільством, зокрема, як консультативно-дорадчий орган при Президенті України було утворено Раду представників громадських організацій національних меншин України, було укладено Генеральну угоду між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями.

Із вищезазначеного випливає, що:

Політична основа громадянського суспільства — це демократична, правова держава, що забезпечує кожному громадянину можливість брати участь у державних справах. У такій державі абсолютно неприпустимою є будь-яка дискримінація за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Економічною основою громадянського суспільства є відносини ринкового характеру. Роль економічного чинника залишається важливим для функціонування громадянського суспільства, оскільки, з одного боку, громадянське суспільство зазнає значного впливу приватних економічних інтересів, а з іншого - розвинуте громадянське суспільство може стати союзником учасників ринкових відносин, що сприятиме стабілізації державної політики, перерозподілу фінансових та інформаційних потоків.

Власність, в контексті громадянського суспільства, має використовуватись для блага людини і суспільства через благодійництво або економічну діяльність інститутів громадянського суспільства.

Соціальною основою громадянського суспільства має бути соціальне середовище нового типу, яке максимально відповідає демократичним (загальносуспільним) цінностям розвитку громадянського суспільства та спрямоване на їх опанування. [6, с. 17]

Але сьогодні виникла теоретична і практична потреба вироблення перспективного підходу до оцінки української історії і незалежної, самостійної ідеологічної та політичної позиції щодо оцінки шляхів і засобів розвитку України. Демократизація створює можливості для прогресивного розвитку України. Але постає запитання: як найкраще скористатися цими можливостями, зберігши позитивну спадковість розвитку, подолавши одночасно негативну?

Перед суспільною думкою України постало завдання розробити концепцію нової історії України, спроможну дати відповіді на всі ті основоположні запитання суспільного розвитку.

В Україні існують групи політиків, які вважають, що лише національна ідея "вивезе" Україну на магістральні шляхи цивілізаційного розвитку. Справді, національна ідеямогутній локомотив історії. Національна ідея спроможна стати потужним мотивом і стимулом дій особистостей, соціальних груп і цілих народів. Але слід мати на увазі, що за революційним періодом завжди настають часи кропіткої, наполегливої праці для налагодження нової системи господарювання, формування нової політичної системи суспільства, коли регулятивний вплив національної ідеї значно знижується, а на передній план виходять організаційні завдання, вирішувати які, щоправда, без національно орієнтованої держави неможливо. Лише національна ідея не може бути рушійною силою формування громадянського суспільства, слід підвищувати перш за все рівень правосвідомості, правової культури громадян.

Досі в Україні тривають дискусії щодо впливу держави та балансу сил державної влади й суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу, не довіряє державній владі, хоча і дотримується утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично. Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але без ініціативи народу "знизу" її можливості обмежені. Держава нездатна сама створити громадянське суспільство, вона може лише підштовхнути суспільство до розвитку та підтримувати на шляху до його становлення, а населення повинно усвідомити необхідність становлення правової держави.

Особливістю і суперечливістю перехідного суспільства є те, що складнощі перехідних процесів, з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, тобто самої держави, а з другого — розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставина і підкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідному суспільстві, розробки механізмів її впливу на соціальні процеси, визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного суспільства на громадянське. [7, с. 95-96]

Неможливо не відзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей, м'яко кажучи, недолік Конституції, безумовно, негативно відбиватиметься на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошення свого прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, не є просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правової держави, не пов'язуючи це із громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від втручання державних інститутів в їх приватне і особисте життя, особливо у тих випадках, коли ці інститути при певних обставинах перетворюються на самодостатні і діють задля самих себе, а нерідко й проти суспільства. Однією з перших змін до Конституції України має бути її доповнення новим розділом про громадянське суспільство. [8, с. 16]

Україна стала незалежною державою із перспективними конституційними намірами стати демократичною і правовою. Стосовно ж перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, то попередньо узагальнюючі його характеристики є такими:

  усі сфери життєдіяльності охоплені системною кризою, особливо уражені економіка і соціальна сфера;

  на рівні керівництва державою відсутнє цілісне уявлення про шляхи виходу із кризи;

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що й до сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

    підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

    активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру, розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності;

       максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону; виховання нормального природного патріотизму, національного і державного, на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;

  зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі якомога найширших зв'язків із зарубіжним світом; піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки у наявності демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі зміною конкретно-історичних умов.

Іншими словами, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя. Проте це роздержавлення зовсім не означає повної відмови від державного в межах закону регулювання соціального життя.

У перспективі ефективність в організації громадянського суспільства в Україні залежить від того, в якій мірі держава і суспільство здатні створити умови, вільні від причин, що породжують дестабілізуючі фактори в кожній із сфер життєдіяльності соціального організму. Вирішальною передумовою забезпечення національної державності є дотримання законів існування системи, наслідком цього і буде зростання правосвідомості та підвищення рівня правової культури, створення передумов для природного функціонування, запобігання дестабілізації. Це головні умови збереження незалежності держави, суспільства, особи (громадянина). Пошук природного шляху розвитку громадянського суспільства на ґрунті внутрішніх передумов і врахування сучасних здобутків людської цивілізації та створення для нього простору — важлива передумова неантагоністичного розвитку української державності.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа