Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 74

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Справжнє громадянське суспільство може існувати лише в державі з ефективною та конкурентноспроможною, соціальноорієнтованою економікою. Адже саме рівень ефективності національної економіки визначить місце України у світовому співтоваристві. Аналізуючи це питання, можна зробити висновок, що саме слабка економіка країни та низький рівень життя громадян, провокують у них формування пасивної політичної позиції.

Враховуючи особливості перехідного етапу розвитку, в якому знаходиться Україна, має бути впроваджена в життя така концепція співвідношення особи, суспільства і держави, яка дозволила б не тільки змінити сьогоднішній менталітет людини, але й сприяти формуванню вільної особи з високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює свою цінність і гідність. Ця концепція передбачає, що епіцентром громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси, що всі інститути громадянського суспільства і держави утворюються тоді, коли є необхідність створити умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод. При цьому державні інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони, по-перше, рівні для всіх людей умови і можливості; по-друге, нормальне функціонування громадянського суспільства в цілому. Отже, на конституційному рівні має бути закладена якісно нова модель правової організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм спрямовується на здійснення і захист прав і свобод людини.

1.   Конституція України. Прийнята 28 червня 1996 року. К.: Парламентське видавництво. 2006.

2.   Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997.

3.   Соловьев А.И., «Три облика государства-три стратегии гражданского общества», 1996, С. .29-38.

4.   Єрмоленко Д. Співвідношення соціальної та правової держави // Підприємництво, господарство і право. . 2001. - № 8. . С. 95-96.

5.      Кириченко С.О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави.-Київ.; Логос, 1999.

6.   Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст.-К.;

Логос,1999.

7.   Кочетков А.П., "Гражданское общество: проблемы и перспективы развития", Москва 1998; С.. 85-97.

8.   Гаєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства //Віче.-1995№5. С.16.

 

Науковий курівник: старший викладач кафедри конституційного та адміністративного права і процесу Чорноморського державного університету імені Петра Могили Панченко Сніжана Сергійовна.

 

 

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ВІЙСЬКОГВОГО ОБОВ'ЯЗКУ ТА ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ

 

Сметанюк Ольга Володимирівна

курсант факультету підготовки, пере­підготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету Державної податкової служби України е-mail: smetanyuk1993@mail.ru

 

Ключові слова: військова служба, військовий обов'язок, Збройні Сили України, законодавство України.

 

Вступ. Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України, а громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Обов'язки людини і громадянина - це закріплені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині та громадянинові, аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність. Основні обов'язки є складовою частиною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціонування держави та життєдіяльність суспільства.

Сучасна політична та правова система України формує й розвиває систему військового законодавства України. Це зафіксовано в нормативних актах, де відображені основні положення політичної системи щодо Збройних Сил України: обмеження політичноїактивності військовослужбовців та працівників Збройних Сил України; будівництва й діяльності Збройних Сил України відповідно до сучасних вимог внутрішньої та зовнішньої політики України; забезпечення верховенства права з допомогою демократичного цивільного контролю. Військове законодавство України нормативно закріплює умови формування й розвитку політичної свідомості, культури та світогляду військовослужбовців і працівників Збройних Сил України [6, с. 75].

Дійсно, від стану законності і воєнного правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства України, багато в чому залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних задач. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних Сил України. На призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних покладається неухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів командирів (начальників) Все це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також особливості й суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі і адміністративних проступків [5, с. 486].

Україна, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава має Збройні Сили України із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності. Функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України «Про Збройні Сили України» [1]. Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом»[2].

Крім названих законодавчих актів, механізм державної політики в сфері військового обов'язку і військової служби проявляється у виданні інших нормативно-правових актів, які регулюють ті чи інші аспекти військової сфери. Це, зокрема закони України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України [3], «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України»[4] та ін.

Держава також забезпечує соціальний і правовий захист призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні в ході бойових дій (війни), при надзвичайному стані чи під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або у складі Миротворчих Сил ООН під час участі у міжнародних миротворчих операціях. На це спрямовані норми загального законодавства про працю, про державну службу, а також спеціального військового законодавства - законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ін.

Відтак, можна говорити про існування в національному законодавстві окремого військового правового інституту, в якому об'єднуються відповідні норми конституційного, адміністративного, кримінального та інших галузей права. Специфіка правоохоронної діяльності у військовій сфері виявляється у визначенні законом особливого різновиду правопорушень, в тому числі військових, а також особливих видів покарань для військовослужбовців, військовозобов'язаних та призовників [7, с. 7].

Висновок. Отже, механізм державної політики в сфері військового обов'язку і військової служби повинен бути всебічно забезпеченим державою, але на сьогодні, за дослідженнями вчених, не зважаючи на великий масив законодавчих та підзаконних актів, він здійснюється здебільшого шляхом саморегуляції військовослужбовцями правомірної поведінки, яка не потребує прийняття компетентними державними органами та військовими службовими особами додаткових актів застосування, та відображається у безпосередніх формах дотримання, виконання, використання законодавчих приписів. Але на даний момент найбільш важливим завданням є вироблення такої системи комплектування військових формувань України та схеми матеріального та іншого забезпечення її військовослужбовців, які б найбільш повно відповідали інтересам військовослужбовців та членів їх сімей, населенню нашої країни та людству в цілому, зокрема, з врахуванням останніх змін у поглядах на проблему глобальної безпеки. Певною мірою ця мета вирішується активним розвитком військового законодавства, яке спостерігається останнім часом. При цьому неабияка увага має приділятись досвіду зарубіжних країнах, що дозволить уникнути зайвих помилок та прорахунків.

 

Список використаних джерел:

1.  Про Збройні Сили України: Закон України від 6 грудня 1991 року 1934-ХІІ (в редакції Закону України від 5 жовтня 2000 року 2019-ІІІ) // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 48. - Ст. 410.

2.Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 року 638-ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 25. - Ст. 180.

3.Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України: Закон України від 24 березня 1999 року 548-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 22-23. -

Ст. 194.

4.Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України: Закон України від 24 березня 1999 року 550-XTV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 22-23. - Ст. 196.

5.Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / [М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.]; за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-е вид., перероб. і доп.]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

6.Прохоренко М.М. Фактори формування та розвитку системи військового законодавства України / М.М. Прохоренко // Часопис Київського університету права. - 2005. - № 1. - С. 68-77.

7.Шевченко В.П. Конституційно-правові основи військового правосуддя в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 / В.П. Шевченко; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2003. - 21 с.

 

Науковий керівник: професор кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної відповідальності Національного університету Державної податкової служби України, к.ю.н., доцент Савчук Олександр Прохорович.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ У СИСТЕМІ ФОРМУВАННЯ АКМЕОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ

ПРАВОЗНАВЦІВ

 

Смульська Алла Василівна

старший викладач кафедри державно-

правових

дисциплін юридичного факультету ХНУ імені В.Н.Каразіна аспірант ХНПУ імені Г.С.Сковороди e-mail: allasm1@yandex.ru

 

Ключові слова: працевлаштування, правознавець, акмеологічна культура.

 

Акмеологічна культура майбутнього правознавця на основі акмеологічного підходу має формуватися таким чином, щоб гармонійно поєднувалися уміння і навички, набуті під час підготовки до професійної діяльності, компетентність у справах майбутньої діяльності й акмеологічні інваріанти професіоналізму як спеціальні базові вміння під час обіймання посади.

Досягнення професіоналізму в акмеологічному розумінні пов'язано не тільки з досягненням професійної майстерності, а й з розвитком найважливіших особистісно-професійних якостей (цілеспрямованість, ініціативність, організованість й ін.), рис удачі (завзятість, наполегливість, послідовність та ін.), інтелектуальних якостей, розкриттям творчого потенціалу особистості та її етичним удосконаленням. Тому становлення справжнього професіонала та його професіоналізму завжди пов'язане з особистісно-професійним розвитком. Він також є базисною акмеологічною категорією.

Професійно обумовлені якості є необхідною умовою для ефективної діяльності. У зв'язку з цим надзвичайно актуальним є встановлення гармонійних відносин між засобами розвитку і саморозвитку на кожному етапі процесу неперервного професійного становлення особистості - від допрофесійного до власне професійного, а також - залежно від специфіки конкретної професійної діяльності та відповідної до неї фахової підготовки. Про те, що людина є суб'єктом професійного розвитку, можна судити за такими параметрами її активності у праці: активна орієнтація (у новій ситуації, у новому матеріалі); усвідомлення (структури своєї діяльності, якостей особистості, етапів життєвого шляху та ін.); ініціатива, планування, передбачення; прагнення до саморегуляції діяльності; усвідомлене позбавлення від суперечностей у власному розвитку; постійна готовність до саморозвитку, самооновлення; прагнення до самореалізації (...); інтеграція свого професійного шляху, структурування свого професійного досвіду, вміння бачити його у перспективі, усвідомлювати «уроки» свого досвіду, вчитися на досвіді інших [1].

«Першим і визначальним критерієм ефективності діяльності вищої освіти і науки загалом і конкретного вищого навчального закладу зокрема є попит на фахівців на ринку праці. Система «вищий навчальний заклад - роботодавець» повинна працювати на всіх етапах, починаючи від відбору абітурієнтів до працевлаштування випускників з подальшим супроводженням їх професійної адаптації. Поки що роботодавці не виявляють належної зацікавленості у співпраці з вищими навчальними закладами. Хоча коло спільних інтересів для обох сторін як рівноправних партнерів надзвичайно широке [2].

Разом з тим кожен студент-випускник мріє про престижну роботу, яка б приносила йому задоволення, гідну заробітну платню, дружній колектив, кар'єрну перспективу, вільний графік роботи тощо.

Процес працевлаштування починається з того, що особа, яка бажає працювати звертається до органів, які займаються працевлаштуванням з метою сприяння в підшукуванні роботи або починає самостійно підшукувати собі роботу. Однак процес працевлаштування починається не після закінчення вищого навчального закладу і не з останнього курсу. Він починається з моменту вибору ВНЗ, коли майбутній фахівець обирає поле діяльності, починає налаштовувати себе на неї, виховуючи, культивуючи в собі якості, необхідні для повноцінної реалізації себе у майбутньому на обраній ниві. Проте від одних мрій про високооплачувану роботу навряд чи буде дієвий результат, тому варто перейти до наполегливої праці заради досягення своєї мети. На думку вчених, успішність будь-якої діяльності залежить не лише від знань, умінь та навичок, а й від мотивації (прагнення працювати і досягати високих результатів). Чим вищий рівень мотивації й активності, тим більше факторів спонукають працівника до діяльності, тим більше зусиль він схильний докладати.

Окремо варто відзначити високу роль молоді, молодості як якості, властивої студентам і випускникам. Незважаючи на те, що багато роботодавців віддають перевагу досвідченим кандидатам [3], саме молодь сьогодні - головна рушійна сила сучасного світу. Покликанням молоді є формування майбутнього української держави, її розбудови, зміцнення, виведення на передові економічні, наукові, культурні рубежі. Саме молодь, яка не має багатого життєвого досвіду, що сприймає світ емоційно, здатна вдосконалювати його.

Соціальне становище молоді як однієї з найбільш уразливих категорій населення, що характеризується наявністю амбіцій, завищених очікувань, пошуком власного шляху і прагненням до самореалізації, є показником успішності суспільства, можливості реалізації його потенціалу. То ж держава зі свого боку повинна забезпечити право на перше робоче місце, навіть за відсутності практичного досвіду у випускників навчальних закладів [4].

Однак, у сучасних умовах молодь, яка закінчила навчальні заклади, дедалі частіше відчуває себе зайвою на ринку праці. Брак вільних робочих місць, відсутність роботи за спеціальністю, низька територіальна мобільність як наслідок нерозвиненості соціальної інфраструктури призводять до невпевненості молоді в завтрашньому дні. Крім того ринок праці перенасичений юристами, економістами, управлінцями тощо. Тому молодь, яка обрала ці спеціальності, після закінчення навчального закладу, постає перед проблемою гідного працевлаштування або змушена масово перекваліфіковуватися.

З метою формування у молоді зважених підходів до прошуку майбутнього місця роботи необхідно проводити інформаційно-роз'яснювальні заходи. Таким заходом мають бути, наприклад, Семінари з працевлаштування випускників за участю юристів, психологів і соціологів.

То ж, щоб допомогти випускникам вдало здійснити перші кроки назустріч своїй мрії, успішно реалізувати себе на ринку праці в добу жорсткої конкуренції, гонитви за заробітками і трудової еміграції; нівелювання почуття патріотизму, духовності, моральності та формування загальнолюдських цінностей на семінарах варто обговорювати такі питання:

-   потенціал соціальних медіа у розв'язанні питань працевлаштування;

Актуальність соціальних мереж сьогодні є неоспоримою. Крім культурно-розважального ефекту вони також забезпечують можливість сучасного пошуку роботи -через сайти працевлаштування або навпаки, розмістивши своє резюме для роботодавця.

-   стратегії працевлаштування;

-   Ярмарки вакансій сьогодні є одними з перших кроків випускників на шляху до бажаної мети. Якщо студент глибоко освічений, цілеспрямований, комунікабельний, вірить у свої сили - роботодавець обов'язково помітить його і запросить на співбесіду або на «низку відбіркових турів».правові та психологічні аспекти працевлаштування;

Кандидат на посаду повинен знати, що працедавець під час співбесіди має право вимагати пред'явлення паспорта і документа про освіту.

Однак, якщо працівник вирішив звільнитися, то розпочату справу слід довести до логічного завершення, адже існує ризик, що роботодавець знищить заяву, а відсутність працівника на роботі буде вважатися прогулом, що потягне за собою певні наслідки згідно з порушенням Кодексу законів про працю України. У випадку виникнення раптового бажання змінити місце роботи заяву слід писати в двох примірниках, залишаючи у себе примірник з підписом роботодавця про те, що заяву прийнято.

До психологічних проблем, що супроводжують працевлаштування, виділяють такі як нечітке уявлення специфіки майбутньої діяльності; невміння презентувати себе; відсутність практичного досвіду тощо. То ж не зайвим буде запитати себе: «Що я можу зробити для суспільства?», «На яку мою діяльність буде попит?»; дати об'єктивну оцінку своїм знанням і навичкам; спробувати співвіднести свої знання і навички, досвід з вимогами, що висуваються до майбутньої роботи тощо.

-   оптимальний портрет кандидата на ту чи іншу посаду;

Наступним кроком до успішного працевлаштування є презентація себе. Уміння презентувати себе, підкреслити свої достоїнства - означає довести свою незамінність і цінність для роботодавця, а значить - отримати бажану посаду. Презентація себе починається з написання резюме, наступним не менш важливим кроком є співбесіда. Існує низка питань, які зазвичай можна почути від роботодавця: «Ваш девіз у житті», «Що є для вас успіх?», «Що ви очікуєте від роботи?», «Чим привабила вас наша компанія?» тощо. Однак на такі питання відповіді краще готувати заздалегідь. Досвід проходження співбесід є дуже корисним, що більше співбесід пройде кандидат на посаду, тим упевненіше він почуватиметься.

-   соціологічні дослідження ринку праці тощо.

Щороку Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України скорочує держзамовлення за галуззю знань права, економіки та підприємництва, менеджменту та адміністрування. Це пов'язано з тим, що фахівці з цих спеціальностей часто залишаються без роботи. Мовляв, зараз державі більше потрібні інженери. Однак випускники ВНЗ, які вже зарекомендували себе високою кваліфікацією і багаторічним досвідом роботи, на ринку праці попитом користуються завжди.

То ж проведення таких заходів як Семінари з працевлаштування випускників є вкрай важливими, адже на них розглядають основні шляхи інформування молоді, що є рушійним важелем у пошуку роботи.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа