Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 75

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Крім того необхідно на державному рівні проводити певні заходи щодо створення умов як для підготовки кваліфікованих фахівців відповідно до умов сучасного виробництва, так і щодо перспектив працевлаштування. Таким чином, повинна відбуватися співпраця між державою, роботодавцями, навчальними закладами і самою молоддю. Стосовно заходів, спрямованих на зменшення безробіття серед молоді, то їх має бути набагато більше, ніж власне агітаційна та просвітницька роботи. Для цього необхідно: проводити дослідження з метою визначення професійних навичок та рівня кваліфікації випускників; включити до навчальних програм обов'язкове стажування студентів; пропагувати серед студентів -майбутніх фахівців роботу за сумісництвом у вільний від навчання час; проводити навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості; проводити інформативні й навчальні семінари та тренінги щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки; організовувати зустрічі з роботодавцями та колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес; забезпечити широке висвітлення позитивного досвідузасобами масової інформації; запровадити в програмах навчальних закладів курси з техніки пошуку роботи та факультативні заняття з організації власної справи; провадити координацію міжнародної діяльності: в частині обміну студентами з метою стажування, виконання волонтерських і тимчасових робіт [5].

Таким чином, в Україні розв'язати проблеми зайнятості молоді можна виключно шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій. При цьому держава має піклуватися розвитком соціальної стабільності і захищеності молоді (коригувати політику у сфері працевлаштування, переглядати і доопрацювати законодавчу базу, своєчасно фінансувати державні програми зайнятості, розробляти систему заохочень і пільг регіонам з низьким рівнем безробіття серед молоді). Розуміння себе, оцінювання своїх професійних умінь, навичок, можливостей, наявність адекватної самооцінки власних професійних здібностей, придатності до обраної професії є для правознавця необхідними передумовами для формування майбутньої досконалої професійної діяльності. Усвідомлюючи це, майбутній правознавець розуміє співвідношення власних особистісних якостей з соціально-моральними і професійними нормами. Це створює стимул для активного формування своєї індивідуальності як майбутнього правознавця, є складовими професійної самосвідомості й потужним чинником особистого самовдосконалення.

На нашу думку, підготовка майбутніх правознавців у класичних вищих навчальних закладах України має здійснюватися на основі акмеологічного підходу, в якому акмеологічна стратегія освіти передбачатиме проектування професійних досягнень майбутніх правознавців із застосуванням акмеологічних технологій (саморозвитку, самовдосконалення тощо). Професійне самовдосконалення є суспільно й особистісно необхідною умовою становлення (правознавців - А. С) (...), адже його, на думку О. В. Діденка, слід розуміти як «поєднання взаємозв'язаних і взаємозалежних процесів: професійного самовиховання... , що має на меті формування і вдосконалення у себе позитивних і усунення негативних якостей відповідно до вимог службової діяльності... та професійної самоосвіти як цілеспрямованої роботи з розширення та поглиблення своїх професійних знань, удосконалення та набуття відповідних навичок і умінь під час навчання у вищому навчальному закладі» [6].

1. Гребінь-Крушельницька Н. Ю. Акмеологічний підхід до формування особистісно-професійного розвитку майбутніх працівників органів внутрішніх справ [Текст] / Н. Ю. Гребінь-Крушельницька // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Juptp/2011_1/greben.htm.

2.      Табачник Д. Стан та перспективи розвитку освіти в Україні у контексті
євроінтеграції              [Електронний              ресурс].              -               Режим доступу:
http://library.uipa.kharkov.ua/library/Documents/BolonProz/3/3_15.htm/.

3.      Демченко А.П. Проблеми працевлаштування молоді в Україні [Електронний
ресурс].   
-                                  Режим доступу:
http://www.rusnauka.com/5_SWMN_2011/Economics/5_79017.doc.htm.

4.  Постанова КМУ № 41 від 28 січня 2009 року Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009-2015 роки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/other/5967.

5.     Турчак В.В., Ващенко Т.А. Працевлаштування молоді в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/35_OINBG_2010/Economics/73863.doc.htm.

6.     Діденко О. В. Педагогічні умови професійного самовдосконалення майбутніх офіцерів [Текст]: автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / О. В. Діденко / Нац. акад. держ. прикордон. служби України ім. Б. Хмельницького. -Хмельницький, 2003. - 17 с.

 

Науковий керівник: д.пед.н, професор Рибалко Л.С.

КОНСТИТУЦІЙНА ТА ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДУ: СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ

 

Совгиря Ольга Володимирівна

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка e-mail: olga_sovgiria@ukr.net

 

Ключові слова: уряд, конституційна відповідальність, політична відповідальність

 

З'ясування сутності конституційно-правової відповідальності неможливе без визначення її співвідношення із відповідальністю політичною. Особливо актуальним є визначення такого співвідношення у зв'язку із тим, що Уряд виступає суб'єктом не лише конституційно-правових, а і політичних відносин. При цьому дослідження зазначеного питання має не тільки теоретичне, а і суто практичне значення, наприклад, з точки зору оскарження рішення про притягнення уряду до парламентської відповідальності в судових органах [1, с. 212-215].

Історично політична відповідальність уряду перед парламентом була встановлена у Великобританії у процесі формування парламентарної монархії. У ході цього процесу ця відповідальність заступила відповідальність урядовців у порядку імпічменту. Укорінення в державну практику відповідальності уряду перед парламентом засвідчувало визнання за нею значущості важливого політичного інституту. За відповідних часів члени кабінету вже сприймались як політичні діячі, котрі відігравали суттєву роль у вирішенні державних справ [2, с. 51-52].

Політичну відповідальність у літературі пропонується визначати як відповідальність політичного діяча за свою діяльність, а також за діяльність органу, до складу якого він входить, перед народом України, а також перед органом, що його призначив, у формі усунення з посади, оголошення резолюції недовіри, відставки [3, с. 12]. Відповідно до Концепції реформування публічної адміністрації в Україні, політична відповідальність - це відставка всього складу органу державної влади (колегіальна політична відповідальність) чи особи, яка обіймає державну політичну посаду (персональна політична відповідальність), внаслідок втрати політичної підтримки на підставі оцінки реалізації задекларованої політичної програми, засад державної політики [4, с. 383].

У науці існують різні точки зору щодо співвідношення конституційної та політичної відповідальності. Зупинимося на їх аналізі.

Так, Авакьян С. А., Зражевська Т. Д., Піскотін М. І. розглядають конституційно-правову відповідальність в якості різновиду політичної відповідальності [5, с. 395]. Зокрема, Авакьян С.

A. вважає, що конституційно-правова відповідальність часто є політичною відповідальністю, що
всього лиш супроводжується конституційно-правовою формою [6, с. 107]. На думку Мельник О.

B.        , політична відповідальність є визначальною у конституційно-правовій відповідальності,
оскільки вона полягає у позбавленні права здійснювати державну владу шляхом вилучення із
сфери політики. Політична і конституційно-правова відповідальність, на думку зазначеного
дослідника, співвідносяться як родове та видове поняття [7, с. 5, 8].

Однак, з нашої точки зору, такий підхід є спірним, оскільки конституційно-правова відповідальність є різновидом відповідальності юридичної, що поряд із політичною відповідальністю виступає складовою такого явища як соціальна відповідальність.

Досліджуючи відповідальність Уряду України, Мельник О. В. також зазначає, що його діяльність має політичний і виконавчо-розпорядчий характер одночасно. Політичну відповідальність Уряд України несе перед Парламентом, її мета забезпечити єдністьполітики Уряду і Парламенту. При здійсненні виконавчо-розпорядчої діяльності, Уряд може нести юридичну відповідальність лише за ту її частину, яка чітко окреслена законом [7, с. 9, 10]. Вважаємо, що таке розмежування має штучний характер, оскільки реалізація Урядом політики неможливе поза його виконавчо-розпорядчою діяльністю. Таким чином, Уряд несе юридичну відповідальність за здійснювану ним політику у визначених законом формах виконавчо-розпорядчої діяльності.

Шляхтун П. П. визначає політичну відповідальність уряду як конституційно-правову відповідальність уряду та його членів перед парламентом та/або главою держави за політику, яку вони проводять. На думку зазначеного дослідника, політична відповідальність уряду перед парламентом має місце за парламентарних та змішаної форми правління і в деяких президентських республіках (наприклад, в Аргентині, Уругваї), а перед главою держави - за президентської і змішаної форм правління. Політична відповідальність уряду одночасно перед парламентом і президентом є подвійною політичною відповідальністю уряду і виступає однією з основних ознак змішаної республіканської форми правління [8, с. 407]. Вважаємо, що повне ототожнення політичної та конституційної відповідальності Уряду є невиправданим, оскільки перелік заходів політичної відповідальності уряду виходить далеко за межі санкцій конституційної відповідальності. Однак наведена позиція Шляхтуна П. П. дає підстави погодитися із думкою частини авторів [2, с. 51-52], які відносять механізм політичної відповідальності до системи стримувань і противаг, що діють між органами законодавчої і виконавчої влади.

Малиновський В. Я. відзначає, що політична відповідальність Кабінету Міністрів України - це конституційно встановлений обов'язок Уряду скласти свої повноваження за встановлених Основним Законом умов, а відповідальність (крім політичної) органів виконавчої влади - певний стан (режим) організаційних відносин між органами, за яким певний орган (посадова, службова особа) має право застосовувати заходи дисциплінарної (службової) відповідальності до інших органів (посадових, службових осіб) [9, с. 500]. Вважаємо, що за даного підходу має місце звужене розуміння змісту політичної відповідальності.

Висловлена також думка, що політична відповідальність уряду - це конституційна відповідальність, що має подвійну природу: політичну і юридичну. Політичним є зміст парламентської відповідальності уряду: парламент як представницький орган висловлює довіру курсу, що його проводить уряд, і змушує главу держави змінити уряд в разі неналежного виконання ним своїх обов'язків. Однак підставою для настання такої відповідальності є юридичний факт прийняття парламентом рішення щодо цього. До того ж ця відповідальність настає за нормативно (найчастіше конституційно) визначеною процедурою, що теж зумовлює її юридичну природу [10, с. 123].

Наближеною до цієї позиції є точка зору Павленка Р. М., який відзначає, що особливістю конституційно-правової відповідальності уряду може вважатися те, що ця відповідальність може застосовуватися за умов, коли норми права взагалі не порушуються. В такому випадку підставою є політичне рішення, що залежить, наприклад, від розстановки політичних сил у парламенті. Але власне притягнення до відповідальності, а також санкції відбуваються у спосіб, регламентований конституційним правом (Конституцією чи законом, рідше - конституційним звичаєм). Відтак у випадку конституційно-правової відповідальності маємо тісну взаємодію правових і політичних інститутів. Наслідки ж парламентської відповідальності уряду є спільними для політичної та правової відповідальності: позбавлення посади члена уряду чи відставка (дострокове припинення повноважень) уряду в цілому [11, с. 22]. Погоджуючись у цілому із даною точкою зору Павленка Р. М., слід уточнити, що конституційно-правова відповідальність як різновид юридичної відповідальності може встановлюватися виключно Конституцією та законами України, оскільки правовий звичай сам по собі не є джерелом права. Особливістю звичаю є те, що правила, які становлять його зміст,не встановлюються рішенням суб'єктів правотворчості, а виникають у процесі суспільної практики та існують у вигляді соціальних норм, що не мають юридичного значення. Такі норми не можуть слугувати джерелами конституційного права. Коли ж звичай встановлюється або санкціонується суб'єктом правотворчості, він стає звичаєвою правовою нормою, яка стає джерелом права взагалі і конституційного зокрема. Але у цьому випадку дана норма припиняє бути звичаєм і зобов'язана звичаю лише своїм походженням [5, с. 287-296].

Аналогічною до підходу розмежування конституційної та політичної відповідальності, що подається Павленком Р. М, є запропонована у літературі схема притягнення до відповідальності державного політичного діяча. Її перший етап полягає в публічному осуді політичних дій члена своєї партії та входженні до Верховної Ради України з поданням про відкликання посадовця або партійним керівництвом, або ж парламентською більшістю, причому з одночасним поданням кандидатури на вивільнену посаду (так званий конструктивний вотум недовіри) - таким чином реалізується політична відповідальність, підставою якої виступає не невиконання або неналежне виконання, а спосіб їх виконання. Практично політична відповідальність може обмежитися публічним осудом політика, який завинив, з боку його однопартійців або ж парламентської більшості і не виходити на рівень будь-яких юридичних наслідків. Другим етапом є реакція Верховної Ради України на таке подання. Верховна Рада України, враховуючи державні інтереси, може або задовольнити подання, звільнивши вказаного керівника, або ж відмовити у задоволенні подання з одночасним письмовим обґрунтуванням свого рішення. Саме на цьому етапі (за умови задоволення подання) реалізується юридична відповідальність, яка за своїми характеристиками підпадає під визначення конституційно-правової відповідальності [12, с. 142].

Також висловлена позиція, відповідно до якої юридична відповідальність, на відміну від політичної, завжди пов'язана із порушенням певних юридичних норм, без чого неможливе її застосування. З цього робиться висновок, що до юридичної відповідальності не можна віднести інститут висловлення недовіри уряду [13, с. 337-340]. Однак така позиція суперечить чинній Конституції України, яка закріплює інститут висловлення недовіри Уряду (стаття 87).

Розглядаючи співвідношення політичної та конституційно-правової відповідальності у літературі пропонується підхід, відповідно до якого орган чи посадова особа спочатку притягається до політичної відповідальності (стосовно Уряду - це висловлення йому недовіри), а вже потім - за наявності достатніх підстав і на основі оприлюдненого осуду, Верховна Рада або інші компетентні органи притягують до конституційної відповідальності своїх підлеглих. При цьому під політичними мотивами політичної відповідальності пропонується розуміти суб'єктивне уявлення керівного складу про хід політичних процесів усередині керованої організації [12, с. 135-137].

Малкіна Г. М. відзначає, що політична відповідальність Уряду має конституційно-правовий характер - її форми, види, порядок притягнення до відповідальності, санкції у разі настання тощо визначаються конституцією та іншими нормативно-правовими актами у галузі конституційного права [14, с. 71].

Політична відповідальність як основний елемент політичної і конституційної системи передбачає дострокове припинення повноважень уряду внаслідок його нездатності виробляти правильну політику чи здійснювати її на користь держави чи суспільства. Ця відповідальність може мати як добровільний, так і примусовий характер, залежно від рівня правової свідомості глави уряду та урядовців. На жаль, в українському політикумі не зародилися ще демократичні традиції політичної відповідальності, оскільки жоден уряд добровільно у відставку не пішов [15, с. 89].

Політична відповідальність у країнах із парламентськими системами за своїм характером постійна й опосередкована. Постійна, оскільки уряд, на який покладається вся повнота відповідальності за здійснення державного управління, має постійно користуватисядовірою парламентської більшості. Опосередкованість відповідальності виявляється в тому, що уряд відповідає перед народом як єдиним джерелом влади не безпосередньо, а через парламент. Завданням політичної відповідальності є стимулювання інститутів відповідальності до адекватного здійснення повноважень. Політична відповідальність орієнтована на результат - забезпечення легітимності державної влади. Тому процесуальна сторона цієї відповідальності не є усталеною [16, с. 32-33].

Отже, конституційно-правова відповідальність може наставати у разі застосування, у порядку визначеному законодавством, до уряду або його членів законодавчо визначених санкцій з боку парламенту або Президента через припинення їх (уряду або окремих членів) повноважень. При цьому підстави такої відповідальності можуть носити політичний характер.

У зв'язку із цим, вважаємо необґрунтованою позицію Марченка В. В. про те, що серед існуючих законодавчих недоліків організації та діяльності Уряду в Україні слід виділяти, зокрема, відсутність чітко визначених підстав та умов притягнення до відповідальності Прем'єр-міністра та членів Кабінету Міністрів [17, с. 5]. Перелік таких підстав визначити неможливо і непотрібно, оскільки у даному випадку будь-які сумніви загальнодержавного представницького органу (парламенту) у здатності ефективного здійснення Урядом управління державними справами можуть бути підставою для припинення повноважень останнього. І така позиція є цілком логічною з точки зору того, що первинний орган влади (утворений безпосередньо народом) контролює діяльність органу вторинного (уряду), тобто утвореного первинними суб'єктами владних повноважень. Отже, за діяльність Уряду безпосередньо перед народом відповідальність несе не сам Уряд, а органи, що його сформували (парламент і президент).

Вважаємо, що найбільш вдало особливості конституційно-правової відповідальності Уряду відображені у Рішенні Конституційного Суду України від 07. 05. 2002 р. 8-рп/2002, згідно із яким даний вид відповідальності визначено як конституційно-політичну відповідальність, а до її заходів, згідно із зазначеним Рішенням, віднесено відставку Прем'єр-міністра, інших членів Кабінету Міністрів, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України.

На думку Кресіної І. О. та Балана С. В., з огляду на це рішення, можна зробити висновок про те, що Конституційний Суд України ввів до сфери юрисдикції Основного Закону позаправовий інститут, яким є політична відповідальність [16, с. 46].

Заходи політичної і конституційно-правової відповідальності мають подібні елементи. Однак треба розуміти, що конституційно-правова відповідальність потребує участі інстанції відповідальності, яка здійснює контроль за відповідністю діяльності суб'єкта конституційно-правових відносин нормам, котрі регламентують його конституційно-правовий статус. Заходи конституційно-правової відповідальності передбачають певну процедуру застосування державного примусу, право на захист обвинувачуваної особи, регламентовані терміни процесу притягнення до відповідальності. Політична відповідальність у цьому сенсі орієнтована чітко на результат - оцінка на «відповідність» чи «невідповідність» діяльності певної особи узвичаєним у суспільстві уявленням про належне здійснення державної влади. Заходи політичного впливу на особистість часто мають опосередкований характер і не мають матеріального вираження: публічна дискредитація, громадський осуд, суспільне несприйняття курсу політичної партії, зміна політичних орієнтацій певного суспільного прошарку тощо. Наслідком притягнення до конституційно-правової відповідальності є втрата певного конституційно-правового статусу окремим суб'єктом конституційно-правових відносин. Орган чи посадова особа спочатку притягається до політичної відповідальності, а вже потім за наявності достатніх підстав і на основі оприлюдненого осуду компетентні органи притягають до відповідальності своїх підлеглих. Виключно народ конкретної держави є інстанцією, перед якою несе відповідальність суб'єкт політичної відповідальності. Політична відповідальність визначається рівнем народної підтримки (легітимації) діяльностісуб'єкта здійснення державної влади. У тих випадках, коли суб'єкт політичної відповідальності усувається від здійснення державної влади компетенційним рішенням уповноваженого органу державної влади, йдеться про конституційно-правову відповідальність, оскільки остання є елементом конституційно-правового статусу суб'єкта. Політична відповідальність полягає у можливості здійснювати державну владу або брати активну участь у формуванні громадської думки у сфері політики. Тож вона дуже часто супроводжує санкції конституційно-правової відповідальності, не будучи з нею пов'язаною де-факто [16, с. 54-55, 62-63].

Проаналізовані підходи до співвідношення конституційної та політичної відповідальності, дають можливість виокремити наступні засади, виходячи із яких слід характеризувати дане співвідношення: 1) політична відповідальність до уряду та його окремих членів може застосовуватися за умов, коли норми права взагалі не порушуються; 2) підставою політичної відповідальності виступає не невиконання або неналежне виконання урядом своїх обов'язків, а спосіб їх виконання; 3) вона застосовується на основі політичного рішення, що залежить, наприклад, від розстановки політичних сил у парламенті або позиції Президента щодо здійснюваної Урядом політики; 4) основною формою політичної відповідальності слід вважати публічне висловлення негативної оцінки діяльності окремих урядовців чи Уряду в цілому; 5) політична відповідальність може обмежитися публічним осудом політика (органу), з боку зазначених суб'єктів і не мати будь-яких юридичних наслідків; 6) політичну відповідальність слід розглядати як одну із передумов настання конституційно-правової відповідальності.

 

Література:

1.  Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: [монографія] / Ю. Г. Барабаш. Х.: Право, 2008.

2.  Єрмолін В. П. Конституційні засади виконавчої влади в Україні (проблеми теорії і практики): дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.02 / Єрмолін Володимир Павлович. К., 2002.

3.  Коліушко І. Про запровадження у сферу виконавчої влади посад державних політичних діячів / І. Коліушко, В. Тимощук // Право України. —2000. —№ 2.

4.  Концепція реформування публічної адміністрації в Україні // Розвиток публічного права в Україні (доповідь за 2007-2008 роки) / [за заг. ред. Н. В. Александрової, І. Б. Коліушка]. —К.: Конус-Ю, 2009.

5.  Кутафин О. Е. Предмет конституционного права / Олег Емельянович Кутафин.М.: Юристь, 2001.

6.  Авакьян С. А. Конституционное право России. Учебный курс : учеб. пособие : в 2 т. / С. А. Авакьян. —4-е изд., перераб и доп. —М.: Норма : Инфра-М, 2010.

7.  Мельник О. В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О. В. Мельник. —К., 2000.

8.  Шляхтун П. П. Конституційне право України : [підручник] / П. П. Шляхтун. —К.:

«Освіта України», КНТ, 2008.

9.      Малиновський В. Я. Державне управління : Навчальний посібник / В. Я. Малиновський —К.: Атіка, 2003.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа