Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 76

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

10.  Особливості виконавчої влади в пострадянській України : [моногр.] / За заг. ред.

О. О. Кордуна. —К.: МАУП, 2000.

11.  Павленко Р. М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід / Ростислав Миколайович Павленко. —К.: Вид. дім «КМ Академія», 2002.

12.  Армаш Н. О. Керівник органу виконавчої влади : адміністративно-правовий статус : [монографія] / Н. О. Армаш. —Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2006.

13.  Барциц И. Н. Конституционная ответственность // Энциклопедия государственного управления в России: В 2 т. / Том 1. Отв. ред. И. Н. Барциц. —М.: Изд-во РАГС, 2008.

14.    Малкіна Г. М. Політична відповідальність у демократичному суспільстві (інституціональний аспект) : монографія. —К.: Видавчничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010.

15.    Тернавська В. Політико-правові засади відповідальності Уряду в Україні / В Тернавська // Право України. —2010. —№ 7.

16. Кресіна І. О., Балан С. В. Політична відповідальність: суть, ознаки, особливості. — К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009.

17. Марченко В. В. Конституційно-правовий статус уряду в країнах ЄС (на прикладі Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Іспанії) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 "Конституційне право" / В. В. Марченко. —Харків, 2008.

 

 

ПРАВО НА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ІНТЕГРАЛЬНИЙ

АСПЕКТ

 

Солоненко Олег Миколайович

к.ю.н., доцент, професор кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ, м. Київ

e-mail: Lusinda50@i.ua

 

Ключові слова: місцеве самоврядування, інтегральність конституційних прав.

 

Місцеве самоврядування в Україні належить до системи політико-правових цінностей, вироблених людством упродовж століть, зокрема, як: права і свободи людини, демократія, народний суверенітет, громадянське суспільство, децентралізація влади на основі яких має будуватися демократична організація публічної влади, що покликана забезпечити ефективне і наближене до громадян управління як у центрі так і на місцях.

Конституція України [1], яка, відображаючи вікові прагнення Українського народу розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, також зафіксувала у ст. 7 принцип, згідно з яким в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Таким чином, право громадян на здійснення місцевого самоврядування має конституційно-правовий характер.

Йдеться про демократичну систему місцевого управління, про можливості місцевої демократії, яка є однією з найпоширеніших форм залучення громадян до управління публічними справами на місцях та наближення влади до людини.

У цьому сенсі, на наш погляд, право громадян на місцеве самоврядування слід розглядати як інтегральне право, що об'єднує в собі наступні права і свободи громадян: здійснювати владу через органи місцевого самоврядування (ст. 5); право знайомитись в органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ст. 32); право брати участь у місцевому референдумі, вільно обирати і бути ораним до органів місцевого самоврядування, право доступу до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право направляти звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб (ст. 40); право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55); право на відшкодування за рахунок органів місцевогосамоврядування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140), тощо [1].

Наведений зміст конституційних норм, що становлять інститут місцевого самоврядування, прав і свобод людини і громадянина у своїй сукупності, дозволяє дійти висновку про існування самостійного комплексного права - права на здійснення місцевого самоврядування.

Відтак, аналізуючи зміст права громадян на місцеве самоврядування, слід зазначити, що майже кожне з особистих, політичних або соціально-економічних прав, що знайшли відображення в Конституції України реалізуються на муніципальному рівні. Тому суб'єктивне право на місцеве самоврядування є складним комплексним юридичним явищем, що включає право місцевого населення власне на місцеве самоврядування, права окремих громадян, членів територіальної громади на участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Вважаємо, що право на здійснення місцевого самоврядування є цілком самостійне конституційне право громадян і населення муніципальних утворень (територіальних громад) на участь в справах муніципальних утворень, іншими словами, на самостійне і під свою відповідальність вирішення питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення, здійснюваного на місцевих виборах та референдумах, загальних зборах, місцевих ініціативах, громадських слуханнях, а також через представників в органах місцевого самоврядування.

Підсумовуючи, зазначимо, конститутивною гарантією права на здійснення місцевого самоврядування виступає сучасна національна демократична правова держава, в якій інститут місцевого самоврядування є визнаним і демократичним елементом. Безумовно, право на здійснення місцевого самоврядування широко взаємодіє з іншими конституційними правами і свободами людини і громадянина, має інтегральний аспект, оскільки усі конституційні права людини і громадянина тісно взаємозв'язані.

 

Література:

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року за станом на 1 лютого 2011 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. -

Ст. 141.

 

 

ЗМІСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ОЗНАКИ УМИСЛУ У СКЛАДІ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 212-1 КК УКРАЇНИ

 

Степаненко Дмитро Юрійович,

старший інспектор факультету економічної та громадської безпеки Луганського державного університету

внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка e-mail: dmitriy.stepanenko.1982@mail.ru

 

Ключові слова: ухилення від сплати, єдиний внесок на загальнообов 'язкове державне соціальне страхування, кримінальна відповідальність, склад злочину, суб'єктивна сторона, інтелектуальна ознака умислу.

 

Згідно з приписами Основного Закону України усі громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

При цьому, як зазначається у ч. 3 ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Зазначені вище конституційні гарантії знаходять своє втілення у системі нормативно-правових актів (ЗУ «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» тощо), які регламентують порядок та умови сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а забезпечуються, в першу чергу, кримінально-правовою забороною ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування чи страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності або особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана його сплачувати (ст. 212-1 КК України).

Як випливає зі змісту диспозиції ч. 1 ст. 212-1 КК України, зазначене вище діяння є кримінально караним лише в тому випадку, якщо воно вчинене умисно. Для аналізу ж змісту умислу вітчизняні криміналісти традиційно використовують модель згідно з якою він включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки (моменти, критерії, компоненти тощо) [1, с. 166; 2, с. 83-85; 3, с. 364-369]. При цьому вважається, що інтелектуальна ознака умислу в кримінальному законі (ст. 24 КК України) знаходить своє вираження у словах «усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння», а вольова - «передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання» (при прямому умислі) або «передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання» (при непрямому умислі).

Із цього випливає, що у складі злочину, описаного ст. 212-1 КК України, інтелектуальна ознака умислу полягає в усвідомленні винним суспільно небезпечного характеру ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування чи сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Це означає, що для притягнення до кримінальної відповідальності за зазначеною статтею має бути встановлено, що винний не лише усвідомлював усі фактичні обставини вчинюваного ним діяння (зокрема ті ознаки, які належать до об'єкта та об'єктивної сторони складу злочину), а й розумів їх антисоціальну сутність (тобто ту обставину, що таке діяння суперечить правилам і нормам українського суспільства та спричиняє або може спричинити істотну шкоду охоронюваним кримінальним законом цінностям).

Щоправда, як у теорії, так і на практиці, залишається відкритим питання про те, чи охоплює інтелектуальна ознака умислу у складі злочину, описаного ст. 212-1 КК України, усвідомлення винним того факту, що вчинюване ним діяння є протиправним з точки зору законодавства, що регулює порядок сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Так, Н.О. Гуторова переконана, що усвідомлення протиправності суспільно небезпечного діяння взагалі й посягання на державні фінанси, зокрема, не входять до складу усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру вчинюваного нею діяння, а тому не можуть бути віднесені до змісту інтелектуальної ознаки умислу. При вирішенні цього питання, у тому числі й щодо діянь, які полягають в умисному порушенні спеціальних правил, на думку Н.О. Гуторової, необхідно виходити з презумпції знання особою нормативно-правових актів за умови, що вони були доведені до відома населення у встановленому законом порядку [4, с. 3-7; 5, с. 246]. Аналогічні міркування висловлюють Т.М. Барабаш і П.В. Цимбал [6, с. 90], А. Сиволап і В. Коломієць [7, с. 71].

Прямо протилежну позицію займає О.О. Дудоров, котрий стверджує, що в кожному конкретному випадку застосування як ст. 212 КК України, так і ст. 212-1 КК України потрібно встановлювати рівень знань обвинуваченого (підсудного) у сфері податкового законодавства (законодавства про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування), доказувати, що порушення регулюючого законодавства зроблено умисно, а не сталися у результаті арифметичної помилки, неправильного тлумачення нормативно-правових актів чи спірного розуміння юридичної природи фактів, що впливають на процес визначення суми і виконання відповідного зобов'язання [8, с. 167-191; 2, с. 648]. Одним із головних аргументів на користь цієї позиції він зазначає те, що податкове законодавство (власне як і законодавство у сфері сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування) характеризується значною об'ємністю, нестабільністю, нечіткістю та суперечливістю, що неминуче призводить до помилок у його застосуванні та ускладнює визначення правомірності поведінки учасників відповідних відносин [8, с. 173].

Значна ж частина науковців, які досліджували положення ст. 212-1 КК України, розглядуване нами питання взагалі оминули своєю увагою [9, с. 582; 10, с. 212], що, вочевидь, не сприяє ні практиці застосування відповідних положень кримінального закону, ні науковій дискусії, в результаті якої й має бути вироблений єдиний підхід до вирішення цього досить складного питання.

Здійснивши комплексний науковий аналіз кримінального законодавства, що регламентує питання змісту вини, а також аргументів як прибічників позиції, згідно з якою інтелектуальна ознака умислу в складі злочину, описаного ст. 212-1 КК України, вимагає усвідомлення протиправності вчинюваного діяння, так і її опонентів, ми дійшли наступних висновків.

По-перше, за загальним правилом, яке досить чітко сформульоване в частинах 2 і 3 ст. 24 КК України, інтелектуальна ознака умислу не вимагає усвідомлення винним того факту, що вчинюване ним діяння є протиправним. Це обумовлено тим, що, з одного боку, усвідомлення кримінальної протиправності діяння не введено законодавцем до формули умислу, описаної в ст. 24 КК України, а з іншого - воно не охоплюється й законодавчо закріпленою ознакою умислу - усвідомленням суспільно небезпечного характеру діяння. Незнання ж особи про заборону діяння кримінальним законом (власне, як і будь-яким іншим нормативно-правовим актом), але в той же час усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчинення цього діяння є цілком можливою ситуацією [11, с. 47].

По-друге, попри те, що за загальним правилом інтелектуальна ознака умислу не вимагає усвідомлення винним того факту, що вчинюване ним діяння є протиправним, диспозиції окремих норм Особливої частини КК України сконструйовано таким чином, що усвідомлення суспільно небезпечного характеру описаних ними діянь є просто неможливим без усвідомлення конкретної форми їх протиправності. Перед усім це стосується тих норм, які передбачають кримінальну відповідальність за умисне порушення певною особоюспеціальних правил або невиконання покладених на неї обов'язків (статті 172, 210, 212, 212­1, 247, 271, 286 КК України тощо).

По-третє, ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, як виключно умисне діяння (ч. 1 ст. 212-1 КК України), неможливе без усвідомлення винним того факту, що вчинювана ним дія чи бездіяльність є такою, що суперечить вимогам законодавства, яке регулює відповідну процедуру. Відсутність усвідомлення протиправності дій, описаних у ст. 212-1 КК України, свідчить про відсутність умислу у винного, а отже й кримінальна відповідальність за цією статтею Особливої частини КК України виключається.

По-четверте, особа, котра вчинила діяння, яке об'єктивно суперечить вимогам законодавства, що регулює порядок сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, однак через певні обставини не усвідомлювала цього, може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за умови наявності в її діях складу іншого злочину (наприклад, складу злочину, передбаченого ст. 367 КК України).

 

Література

1.  Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кривоченко та ін.] ; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - [3-є вид., переробл. і допов.]. - К. : Юрінком Інтер, 2007. - 496 с.

2.  Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - [7-ме вид., переробл. і допов.]. - К. : Юридична думка, 2010. - 1288 с.

3.  Кримінальне право. Загальна частина : підручник / [А. С. Беніцький, В. О. Гацелюк, М. К. Гнєтнєв та ін.] ; за ред. А. С. Беніцького, В. С. Гуславського, О. О. Дудорова, Б. Г. Розовського. - К. : Істина, 2011. - 1112 с.

4.  Гуторова Н. О. Усвідомлення протиправності і його значення для кримінальної відповідальності за злочини проти державних фінансів // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - № 16. - С. 3-7.

5.  Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : монографія / Н. О. Гуторова. - Х. : Видавництво Національного університету внутрішніх

справ, 2001. - 384 с.

6.  Барабаш Т. М. Предмет доказування у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів : монографія / Т. М. Барабаш, П. В. Цимбал. - Ірпінь : Національна академія ДПС України, 2004. - 189 с.

7.  Сиволап А. Боротьба з фіктивною збитковістю підприємств / А. Сиволап, В. Коломієць // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - № 11. - С. 69-72.

8.  Дудоров О. О. Ухилення від сплати податків: кримінально-правові аспекти : монографія / О. О. Дудоров. - К. : Істина, 2006. - 648 с.

9.  Кримінальний кодекс України : науково-практичний коментар [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.] ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - [3-є вид., переробл. і допов.]. - X. : «Одіссей», 2007. - 1184 с.

 

10. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - [4-е вид., переробл. і допов.]. - К. : Право, 2010. - 608 с.

11. Дагель П. С. Теоретические основы установления вины / П. С. Дагель, Р. И. Михеев - Владивосток : Дальневосточный государственный университет, 1975. - 167 с.

Науковий керівник: професор кафедри кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, доктор юридичних наук, професор Дудоров Олександр Олексійович.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа