Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 79

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

-    кримінально-процесуальні норми, які регулюють діяльність суду по перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами при наявності зловживання та застосування неправомірних методів дізнавачем, слідчим, що примусили обвинуваченого, підсудного до самообмови;

-кримінально-процесуальні норми, які регулюють діяльність слідчого, прокурору, судді (суду), у зв'язку із поновленням прав і свобод реабілітуємого;

-кримінально-процесуальні норми, які регулюють діяльність слідчого, прокурора, судді (суду), у зв'язку із відшкодуванням майнової та компенсацією моральної шкоди реабілітуємому;

-кримінально-процесуальні норми, які регулюють діяльність прокурора,судді у зв'язку із усуненням моральної шкоди реабілітуємому.

На підставі викладеного вважаємо, що інститут реабілітації складає сукупність кримінально-процесуальних норм, які регулюють правовідносини між особою, невинуватою у вчиненні злочину, і державою, відповідальною перед особою за свою діяльність, у зв'язку із скасуванням процесуального рішення про незаконне і необгрунтоване кримінальне переслідування, незаконне засудження невинуватої особи, усуненням спричинених цим рішенням негативних наслідків, здійсненням на цій підставі компенсаційно-поновлювальних заходів.

 

Література:

1.Безлепкин Б.Т. Новые гарантии законных интересов реабилитированного // Сов. Государство и право. - 1982. - № 6. - С. 62 - 70.

2.Бойцова Л.В. Ответственность государства за ущерб, причиненный гражданам в сфере правосудия: генезис, сущность, тенденции развития. Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / Бойцова Л.В. - М., 1995. - 44 c.

3.Войтенко О.Н. Гражданско-правовая ответственность за вред, причиненный незаконными действиями должностных лиц органов дознания и предварительного следствия. Автореф. дис. .. канд. юрид. Наук / Войтенко О.Н. - М., 2001. - 22 c.

4.Медведев Т.М. Возмещение вреда, причиненного правоохранительными органами: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Саратов, 1984.

5.Пастухов М.И. Оправдание подсудимого / Пастухов М.И. - Минск: Университетское, 1985. - 112 c.

6.Петрухин И.Л. Реабилитация/И.Л. Петрухин // Законодательство, 2004. - №3. - С.74-85.

7.Подопригора А.А. Реабилитация в уголовном процес се России. Дисс. канд. юрид. наук. Ростов-на-Дону. 2004. - 179 с.

8.Ярошенко К.В. Возмещение вреда, причиненного гражданам действиями должностных лиц// Советское государство и право. 1982. -№ 8. - С. 135-142.

 

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, генерал-полковник міліції, заслужений юрист України Бандурка Олександр Маркович.

 

 

СТАБІЛЬНІСТЬ І ДИНАМІЗМ ЗАКОНОДАВСТВА: ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ І ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК

 

Суходубова Ірина Володимирівна

Аспірант Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України e-mail: Aniri84@mail.ru

 

Ключові    слова:    законодавство,     стабільність    законодавства, динамізм законодавства.

 

Актуальність   дослідження   стабільності   і   динамізму   законодавства   пов'язана з практичною реалізацією принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції

України. Загальновизнаний ідеал верховенства права наголошує, зокрема, на точності і передбачуваності правових норм, їх відносній незмінності в часі і відсутності внутрішніх розбіжностей. [1, с. 134] На думку Л. Фулера не може бути раціональної підстави у твердженнях, що людина має моральний обов'язок підкорятися правовій нормі, яка є незрозумілою, або суперечить іншій нормі тієї самої системи, або щохвилини змінюється. [2, с. 43] А. П. Заєць розглядає посилення стабільності законодавства як один із основних факторів подальшої розбудови правової держави в Україні. [3, с. 12] Нестабільність законодавства призводить до порушення його системних зв'язків, утруднює реалізацію принципів верховенства права та законності, може обумовлювати низьку ефективність правового регулювання.

Водночас, якщо законодавство не володіє належним рівнем динамічності, воно теж втрачає свою ефективність, оскільки не забезпечує актуальності і адекватності правового регулювання. Приміром, матеріальне заохочення, якщо воно довго залишається на одному й тому рівні, з часом втрачає своє стимулююче навантаження. [4, с. 63] Відсутність динамічних властивостей законодавства може приводити до порушення зв'язку між справедливістю і змістом правового регулювання. Саме тому, приміром, варто переглядати й розміри штрафних та каральних санкцій, щоб вони були адекватними скоєному правопорушенню в контексті актуальних економічних і моральних характеристик суспільства.

Термін «динамізм і стабільність» в юридичній науці стосовно правового регулювання суспільних відносин вживається в різних значеннях: як один з загальних принципів права, як властивість закону, як властивість (елемент) системи права і системи законодавства. Стабільність і динамізм законодавства є його якісними характеристиками, які походять від відповідних невід'ємних властивостей системи права. Слід відзначити, що в межах даного дослідження термін «законодавство» вживається у широкому значенні, коли ним охоплюються закони у формальному значенні і підзаконні нормативно-правової акти.

Як відзначає Д. А. Монастирський, у соціології виділяють три великих періоди у підходах до тлумачення цього поняття. Для першого періоду (він представлений працями Т. Гоббса, Д. Локка, Ш. Монтеск'є, А. Тюрго, Ж.-А. Кондорсе, О. Конта, Г. Спенсера та ін.) характерне взаємовиключення стабільності і мінливості. На другому етапі (Н. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін, Т. Парсонс) об'єднується стабільне і динамічне дослідження системи. Вихідною є теза про те, що стабільність є динамічним явищем, а етапи стабільності змінюються етапами нестабільності. На третьому етапі під впливом конфліктологічних теорій (Р. Дарендорф) та синергетики (І. Пригожин, О. Князєва, С. Курдюмов), а також концепції стійкого розвитку (Д. Форестер, Д. Меддоуз) стабільність починає сприйматись як єдність підтримки системи і її змін. Стійкість і рухливість перестають розглядатися як антиподи, непримиримі протилежності, несумісні тенденції. Стабільність починає сприйматись як здійснення балансу між збереженням і зміною. [5, с. 61 - 62]

В минулому висловлювалась точка зору, що є неприпустимим (принаймні однозначно небажаним) прийняття нових законів, а існуючі закони повинні бути непохитними і нескасовуваними. [6, с. 129 - 131]. Отже в такому випадку законодавство тлумачиться як явище, яке повинно бути безумовно стабільним і незмінним, що виключає динамізм законодавства. Але така точка зору вже давно не знаходить будь-якої підтримки серед науковців. Навпаки, всі одностайно погоджуються з тим, що законодавство будь-якої країни прагне як до стабільності, так і динамічності (динамізму), оскільки існує постійна потреба у його пристосуванні до змінюваних потреб суспільного життя. При цьому висловлюються дві точки зору: а) стабільність законодавства включає в себе динамізм; б) стабільність і динамізм законодавства існують як протилежні, відносно самостійні, але тісно взаємопов'язані явища.

Прикладом першого підходу є розуміння стабільності закону як здатність закону бути адекватним регулятором суспільних відносин впродовж тривалого часу без внесення до нього концептуальних (змістовних) змін. [7, с. 6] Отже, стабільність закону в широкомурозумінні визначається як стан закону, 1) коли в ньому адекватно вирішені завдання регулювання суспільних відносин; 2) коли він відповідає стратегії розвитку даної галузі законодавства і 3) коли до закону вносяться зміни, які не порушують загальну стратегію розвитку законодавства. [7, с. 76 - 78] А стабільність законодавства розуміється як така, яка означає існування і послідовний розвиток законодавства на основі принципів права, які тлумачаться автором як найперша формальна основа стабільності законодавства.

Більш розповсюдженим в юридичній науці є розгляд стабільності і динамізму законодавства як відносно самостійних, нерозривних його властивостей. Приміром, З. К. Симорот відзначає, що законодавство не може бути тільки стабільним або тільки динамічним. Для нього завжди характерні обидві ці властивості. Інша справа, що в одні періоди розвитку держави і права переважає динамічність правових рішень, в інші - їх стабільність. [8, с. 13] І. В. Баскова вважає, що стабільність закону складається із його стійкості і визначеності. Визначеність передбачає повне, точне, ясне несуперечливе викладення нормативного матеріалу. На її думку, стійкість закону - це здатність протягом тривалого часу регулювати суспільні відносини, не змінюючись при цьому. Динамізм закону - це його здатність бути адекватним суспільним відносинам. Адекватність виражається у можливості оперативно реагувати на зміни суспільних умов і наявність справжньої потреби в змінах. [9, с. 8] Сукупність властивостей стабільності та динамізму визначає одне із основних протиріч права та є джерелом його розвитку.

Цікавими є міркування М. В. Сильченка про співвідношення динамічності і стабільності закону. Він відзначає, що одним з парадоксів системи законодавства є те, що чим швидше система законодавства реагує на зміни зовнішнього середовища, тим швидше вона розвивається, змінюється і старішає. Але її швидкі зміни не відповідають потребі в стабільній системі законодавства. Мистецтво законодавчої діяльності полягає в тому, щоб збалансувати в кожному конкретному випадку стабільність закону з адекватністю його змісту відносинам, що регулюються. Висловлюється думка, що закон покликаний активно впливати на суспільні відносини, він бере участь у їх перетворенні, й тим самим порушує основи, умови своєї дії. Таким чином, чим ефективніше юридичний закон виконує своє призначення, тим швидше він втрачає свою життєздатність, адже із зміною умов дії повинен змінюватися й сам закон. В цьому смислі ефективність юридичного закону підриває його стабільність, стійкість [10, с. 22 - 23]. Стабільність юридичного закону є лише минущою формою його існування, в той час як мінливість є основним способом його життєдіяльності. Закон не може бути «вічно» стабільним і повністю адекватним відповідним суспільним відносинам. У нього є міра стабільності, яка може бути визначена шляхом вивчення природного циклу його дії, і міра адекватності, яка виражається через поняття ефективності [10, с. 26].

На нашу думку, більш обґрунтованим є розгляд стабільності і динамізму законодавства як парних категорій, які настільки тісно взаємопов'язані одна за іншою, що їх роздільне існування неможливе. Стабільність (стійкість) законодавства - це властивість системи законодавства, яка відбиває його здатність протистояти дестабілізуючим, руйнівним впливам інших систем, зовнішнього середовища, змістом якої є регулювання суспільних відносин протягом певного часу без внесення суттєвих змін. В свою чергу динамічність законодавства означає змінюваність законодавства під впливом зовнішніх факторів, його адаптація до змін зовнішнього середовища, яка дозволяє зберігати законодавству основні системні властивості і ефективно регулювати суспільні відносини.

Динамічність законодавства слід відрізняти від його нестабільності: перша є ознакою високої якості законодавства, а друга, навпаки, свідчить про надзвичайно низький рівень такої якості. Водночас законодавство, яке не є динамічним, набуває якості не стабільного, а застарілого. Безпосереднім формальним показником стабільності і динамічності законодавства є індекс змін, доповнень і новел в системі законодавства, а змістовним - аналіз причин такогоіндексу, тобто умов, які викликали до життя таке співвідношення стабільності/ нестабільності/ динамічності законодавства. Приміром, якщо високий індекс змінюваності законів та підзаконних нормативно-правових актів пов'язаний з докорінним реформуванням правової системи, то йдеться про динамічність законодавства. А якщо він обумовлений низьким рівнем правової культури, то йдеться про нестабільність законодавства.

 

Література:

1.  Енциклопедія політичної думки: Пер. з англ. - К.: Дух і Літера, 2000. - 472 с.

2.  Фуллер Лон Л. Мораль права: Пер. с англ. / Л. Фуллер. - К.: Сфера, 1999. - 232 с.

3.  Заєць А. П. Правова держава в Україні: концепція та механізм реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / А. П. Заєць. - К., 1999. - 36 с.

4.  Малько А. В. Эффективность правового регулирования / А. В. Малько // Известия вузов. Правоведение. - 1990. - № 6. - С. 61 - 67.

5.    Монастирський Д. А. Поняття та природа стабільності закону / Д. А. Монастирський // Університетські наукові записки. - 2005. - № 1 - 2 (13 - 14). - С. 61 - 65.

6.    Монтень М. Опыты. Избранные произведения в 3-х томах / Пер. с фр. / М. Монтень. - Т. І. - М.: Голос, 1992. - 383 с.

7.    Монастирський Д. А. Стабільність закону:поняття, сутність та фактори забезпечення: дис. ... к. ю. н.: 12.00.01 / Д. А. Монастирський. - К., 2009. - 199 с.

8.    Симорот З. Стабільність радянського законодавства / З. Симорот // Радянське право. - 1982. - № 2. - С. 13 - 16.

9.    Баскова И. В. Стабильность и динамизм советского уголовного закона / И. В. Баскова // Автореф. дис. ... к. ю. н.: 12.00.08. - М., 1989. - 21 с.

10. Сильченко Н. В. Проблемы верховенства закона / Н. В. Сильченко // Автореф. дис.
д.ю.н.: 12.00.01. - Минск, 1993. - 41 с.

 

Науковий      керівник:      академік          НАПрНУкраїни,      д.ю.н, професор

Петришин Олександр Віталійович

 

 

УЧАСНИКИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

 

Сушко Марина Олександрівна

студент-магістр юридичного факультету,

заочного відділення Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна e - mail : laskotina34@mail.ru

 

Ключові слова: сторони, судовий процес, позов, процесуальні права, суд.

 

До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм ГПК. [3]

Позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін.

Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами i несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави i предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.[2]

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.[1]

Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будьякій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи,порушеної за позовом інших осіб.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа