Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

№6. - 17-21с.

7.      Половинський Л.В. Протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Міжнародний та вітчизняний досвід// Економка, фінанси, право. - 2008 р. - №5. - 33-35с.

8.      Ковальчук А. Законодавча протидія відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом// Право України. - 2004. - №11. - 21-26с.

9.      Кальман. О., Лисодєд О. Нормативно-правове забезпечення боротьби зі злочинністю у сфері економіки.// Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №1. - 69-72с.

 

Науковий керівник: старший викладач кафедри історії та теорії держави і права Чорноморського державного університету імені Петра Могили Шведова Ганна Леонідівна.

 

 

СРОК И ЦЕНА КАК УСЛОВИЯ ЗАКЛЮЧЕНИЯ ДОГОВОРА ПОСТАВКИ

 

Аширова Аннагуль

Юридический факультет ХНУ имени В.Н. Каразина группа ЮП-51

 

Ключевые слова: договор поставки, цена, срок, условия заключения договора.

 

Договор поставки - это договор, по которому продавец (поставщик), осуществляющий предпринимательскую деятельность, обязуется передать в установленный срок (сроки) товар в собственность покупателя для использования его в предпринимательской деятельности или в иных целях, не связанных с личным, семейным, домашним или иным подобным использованием, а покупатель обязуется принять товар и уплатить за него определенную денежную сумму.

Сроком договора является время его действия (обязательности). В течение этого срока стороны могут осуществить свои права и выполнить свои обязанности согласно договору. Срок действия договора определяется по усмотрению сторон, если только в законе или в акте государственного органа, обязательного для сторон, не ограничивается срок его действия. Например, срок договора, заключенного на основе государственного заказа на поставку продукции, ограничивается сроком действия государственного заказа. В понятие договора поставки включено указание о передаче товаров в установленный срок (сроки), что позволяет назвать еще ряд особенностей этого договора. Во-первых, момент заключения договора и его исполнение, как правило, не совпадают. Во-вторых, по договору поставкивозможна оптовая продажа товаров единовременно (в срок) либо отдельными партиями в течение длительного периода (в оговоренные сроки). В-третьих, возможна передача и одной вещи, в т.ч. индивидуально-определенной, в оговоренный срок. В-четвертых, изготовителем товара договор заключается, как правило, на вещи, которые будут произведены в будущем.

Договор может быть заключен на длительный срок - один год, на срок более одного года (долгосрочный договор), в связи с чем по договору поставки часто возникают долгосрочные, длительные хозяйственные связи. Таким образом, для поставки характерны длительные отношения и исполнения договора частями. Из изложенного выше следует, что наряду с основными признаками для договора поставки важны также косвенные признаки, которые влияют на определение его условий и срока действия договора. Как основные, так и неосновные (второстепенные) признаки поставки позволяют квалифицировать вид договора независимо от того, какое наименование присвоили ему стороны.

Срок поставки может быть определен по-разному, например, путем указания конкретной даты (конкретного дня или месяца, квартала) или периодов поставки в течение срока действия договора. Сроки исполнения обязательства поставки можно считать обусловленными и тогда, когда в договоре отсутствуют конкретные сроки передачи товаров, но определен срок действия договора.

Различают общий срок поставки, который равен сроку действия самого договора, и отдельные сроки поставки определенных партий товара, которые обычно оформляются соответствующим графиком. Отдельные сроки (периоды) устанавливаются для обеспечения равномерной поставки необходимого количества товара, для предотвращения дополнительных расходов, связанных с сохранностью товаров, для возможности в случае необходимости изменить условия договора или расторгнуть его.

Решение вопроса относительно надлежащего срока исполнения договора поставки зависит от условий доставки или выборки товара. В законе или договоре могут быть предусмотрены и иные сроки и порядок исполнения обязательства по требованию кредитора. Так, в договоре можно предусмотреть поставку продукции по требованию покупателя. В этом случае поставка осуществляется на основе заказов, представленных покупателем с возникновением его потребностей в товарах, а в договоре указываются порядок и сроки представления и исполнения таких заказов.

Стороны договора поставки могут также предусмотреть другие существенные условия договора поставки такие как: во-первых, сроки поставки, которые устанавливаются сторонами с учетом необходимости ритмичного и бесперебойного снабжения товарами и, во-вторых, базис поставки, согласно ч. 4 ст. 265 ХК Украины, условия договора поставки должны излагаться сторонами в соответствии с требованиями Международных правил по толкованию терминов «Инкотермс». Правила, «Инкотермс» которые сейчас действуют в редакции 2000 г., устанавливают права и обязанности сторон договора поставки по доставке товара и регламентируют риски потери или повреждения товара, а также порядок несения расходов, связанных с товаром, классифицируя их по четырем категориям (Е, F, С, D).

Вопрос о цене договора (договорная цена) является весьма интересным. Сама цена товара - это денежная сумма, подлежащая уплате покупателем. С одной стороны, ценообразование зависит исключительно от воли контрагентов по договору, то есть является свободным, а с другой - не всегда таково, поскольку подпадает под государственное регулирование. С юридической точки зрения понятие «цена» определяется как определенная сумма денежных средств, которые контрагент обязуется передать другому контрагенту за выполнение им своих обязанностей по договору. Это достаточно узкое понимание цены, поскольку оно связано со случаями, которые чаще всего встречаются на практике, что не дает глубокого представления о юридической природе цены. Между тем, понятие цены в праве невсегда привязано к денежному средству оплаты, поскольку встречаются также платные обязанности, оплата за которые осуществляется не в денежной форме. Поэтому в более широком юридическом смысле ценой является размер встречного удовлетворения контрагента по договору на выполнение им своих договорных обязательств.

Определение договорной цены достаточно тесно связано с такими фундаментальными для рыночной экономики понятиями, как свобода предпринимательства и свобода договора. По общему правилу, исходя из этих принципов, договорная цена устанавливается свободно и, как правило, цена товара определяется непосредственно сторонами договора. Одновременно она может формироваться на принципах состязательности между потенциальными покупателями (аукцион, публичные торги, конкурс и т.д.).

Свободные цены устанавливаются на все виды товаров, за исключением тех, по которым осуществляется государственное регулирование цен. Такое регулирование осуществляется путем установления государственных фиксированных цен, предельных их уровней или предельных отклонений от государственных фиксированных цен. Законом могут устанавливаться предельные цены, торговые надбавки, предоставляться рекомендации по формированию цены товара, например, путем определения индикативных цен при заключении внешнеэкономических договоров (контрактов).

В частности, государственное регулирование цен на продукцию производственно-технического назначения и товары народного потребления осуществляется по субъектам естественных монополий. В некоторых случаях используется понятие средней цены, которая, в частности, определяется по результатам аукциона в соответствии с условиями поставки нефти, газового конденсата, сжиженного газа и угля (п. 2 Положения об организации и проведении аукционов по продаже нефти, газового конденсата, сжиженного газа и угля, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 04 апреля 2000 г. № 599).

Если цена товара прямо не указано в договоре, то она может быть определена исходя из его условий. Если она не установлена в договоре и не может быть определена, исходя из его условий, то согласно ст. 632 ГК Украины к таким правоотношениям должна применяться обычная цена, сложившаяся на аналогичные товары на момент заключения договора. Однако, при заключении договора об отдельных индивидуально-определенных вещах (например, уникальной коллекции произведений изобразительного искусства) не может использоваться положение о применении цены, которая применяется при продаже аналогичного товара. Поэтому в этом случае можно говорить о возникновении договорного обязательства, исходя из договора купли-продажи.

Цена товара в отдельных случаях может или должна иметь определенную взаимосвязь с его оценкой. Согласно ст. 3 Закона Украины «Об оценке имущества, имущественных прав и профессиональной оценочной деятельности в Украине» оценкой имущества является определение его стоимости на дату оценки по процедуре, установленной нормативно-правовыми актами, и является результатом практической деятельности субъекта оценочной деятельности. Оценка имущества производится по соглашению сторон, по требованию одной из них, а также в случаях, предусмотренных актами гражданского законодательства международным соглашениям. Так, обязательным условием договора считается проведение оценки в случае отчуждения государственного имущества, имущества, принадлежащего коммунальной собственности.

Цена договора состоит из суммарной цены товара, подлежащего поставке на основании этого договора. Если цены на товар, являющийся предметом поставки, не подлежат государственному регулированию, то цена договора устанавливается по договоренности сторон (ст. 632 ГК Украины, ст. 190 ХК Украины). Цена в договоре, который не является внешнеэкономическим контрактом, отмечается в национальной валюте Украины

- гривне (ст. 189 ГК Украины). Если при заключении договора невозможно установить его цену, можно сослаться на документы, которые при поставке каждой партии товара будут прилагаться к договору как его неотъемлемые части и каждый раз будут фиксировать цену товара (например, суммы, указанные в накладных, которыми оформляется прием-передача товара, поставленного на основании договора).

 

Науковий керівник: завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, к.ю.н., доцент Венедіктова Ірина Валентинівна.

 

 

СПЕЦІАЛЬНІ ОЗНАКИ ЗЕМЕЛЬ, НАДАНИХ ДЛЯ КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ

 

Барабаш Наталія Петрівна

асистент кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка

e-mail: BarabashNP@ukr.net

 

Ключові слова: землі для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, право користування надрами, види користування надрами, користувачі надр, суб'єкти спеціального надрокористування.

 

Добування корисних копалин, як і інші види користування надрами, безпосередньо пов'язане з використанням землі як просторового базису. Об'єктивна невіддільність використання надр від користування тією чи іншою земельною ділянкою зумовила виділення комплексного правового інституту - правового режиму земель, наданих для користування надрами. Окремим питанням при дослідженні цього інституту є визначення поняття земель для потреб, пов'язаних з користуванням надрами.

Поняття «земельні ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами» вживається в законодавстві України, однак зміст даної категорії не розкрито, що є суттєвим недоліком правового регулювання земельних відносин, об'єктом яких є дані землі.

До земель, які надаються для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, законодавець відносить лише землі гірничодобувної промисловості. Однак цільове призначення їх є ширшим. Тому такий законодавчий підхід до розуміння зазначених земель, вочевидь, є не зовсім вдалим та потребує наукових досліджень у цій сфері.

Відсутнє комплексне дослідження цього питання і в земельно-правовій науці України.

Зважаючи на недосконалість законодавства у цій сфері та відсутність ґрунтовних доктринальних досліджень цього питання, проблема визначення поняття земель для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, сьогодні є особливо актуальною. Визначити поняття зазначених земель можливо лише при умові встановлення спеціальних ознак останнього. Тому дане дослідження присвячене визначенню основних юридичних ознак, що відрізняють землі для користування надрами від інших земель.

Проведений науково-теоретичний аналіз дає підстави сформулювати юридичні ознаки, які дозволяють розкрити правову сутність земель для користування надрами. Насамперед, юридичною ознакою цих земель є їх цільове призначення.

Без надання земельної ділянки право користування надрами, як правило, не може бути реалізоване. Землекористування спрямоване на те, щоб створити умови для реалізації права користування надрами [1, с. 336]. На ділянках поверхні розміщуються наземні споруди і механізми, необхідні для здійснення діяльності в сфері використання надр. Зазвичай на цихділянках розміщуються і видобуті гірські породи та корисні копалини. Таким чином, користування надрами і користування землями тісно пов'язані між собою.

Взаємозв'язок, який існує між двома важливими формами природокористування -земле- і надрокористування, в різних ситуаціях неоднаковий. В одних випадках користування земельною ділянкою є лише передумовою для здійснення права користування надрами. Так, гірничодобувне підприємство не може бути споруджене і нормально функціонувати без використання земельної ділянки. Таке підприємство є перш за все користувачем надр. Землекористування в цьому випадку, щодо користування надрами, хоча і є самостійним, але носить ніби підпорядкований, допоміжний характер. Основним є право користування надрами [2, с. 545].

В інших випадках, власник або користувач земельної ділянки може виступати як користувач надр. Наприклад, землевласники і землекористувачі мають право видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб (ст. 23 Кодексу України про надра (далі - КУпН), ст. 90, 95 Земельного кодексу України). У даному випадку право користування надрами є по суті елементом змісту права землекористування [2, с. 546]. Відповідні земельні ділянки надаються для різноманітного цільового призначення, але не для користування надрами [1, с. 337].

Вищенаведене дозволяє стверджувати, що цільове призначення земель, які надаються для користування надрами, проявляється у використанні цих земель виключно для потреб надрокористування. Однак, щоб мати повне уявлення про цільове призначення зазначених земель, необхідно дослідити й цілі використання надр.

За цільовим призначенням надра відповідно до статті 14 КУпН надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; задоволення інших потреб. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України „Про угоди про розподіл продукції" від 14.09.1999 р. 1039-XIV до робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції, належать проведення пошуку, розвідки, видобування корисних копалин та ведення пов'язаних з угодою робіт. Звідси, можна зробити висновок, що надра в даному випадку надаються у користування одночасно для геологічного вивчення та видобування корисних копалин. Зауважимо, що до прийняття Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування угод про розподіл продукції" від 23.09.2010 р. 2562-VI такий вид користування надрами не виділявся.

Набуття прав на земельні ділянки для потреб користування надрами здійснюється лише шляхом надання їх у користування. На праві власності земельні ділянки для зазначених потреб можуть використовуватися у випадку, якщо у суб'єктів користування надрами є у власності земельні ділянки з іншим цільовим призначенням. Використання такої ділянки для потреб користування надрами може здійснюватися як за умови зміни її цільового призначення, так і без зміни її цільового призначення.

Зважаючи на наведене, при визначенні земель для користування надрами акцентувати увагу необхідно на тому, що це земельні ділянки, які надані у користування або використовуються на праві власності для одного із видів користування надрами.

Суб'єктами використання даних земель є користувачі надр, до яких згідно ст. 13 КУпН належать підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземні юридичні особи та громадяни, об'єднання юридичних осіб, створені в Україні чи за межами України, особи без громадянства.

Враховуючи положення ст. 20 КУпН, надра надаються у користування на підставі спеціального дозволу на користування ділянкою надр, а в окремих випадках і акта про надання гірничого відводу або ж на підставі угоди про розподіл продукції з оформленням спеціального дозволу на користування надрами та акта про надання гірничого відводу (спеціальне користування надрами). Разом з тим, у КУпН передбачено здійснення надрокористування без надання спеціального дозволу та гірничого відводу (ст. 23 КУпН). Зокрема, це має місце у випадку реалізації виключно особами, які володіють правами на земельні ділянки (землевласники та землекористувачі), права загального користування надрами.

Крім того, суб'єкти, які використовують земельні ділянки для спеціального надрокористування, на відміну від суб'єктів права загального користування надрами, повинні відповідати й іншим вимогам, серед яких необхідно відзначити: 1) наявність спеціальної правосуб'єктності (для фізичної особи - мати статус суб'єкта підприємницької діяльності, для юридичних осіб - закріплення у їх установчих документах такого виду господарської діяльності, як користування надрами у визначених цілях); 2) фінансові, техніко-технологічні та інші можливості ефективного використання надр з урахуванням специфіки вивчення та розробки певної ділянки надр визначеними суб'єктами. Вимоги щодо техніко-технологічних та інших можливостей суб'єкта, який здійснює певний вид господарської діяльності з користування надрами, детально визначені у відповідних наказах [3].

Зважаючи на те, що для реалізації права загального користування надрами використовуються земельні ділянки інших категорій земель (здебільшого землі сільськогосподарського призначення), а не земельні ділянки земель промисловості (земель спеціального призначення), суб'єкти цього права не є суб'єктами прав на землі, надані для користування надрами.

Таким чином, землям для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, властиві певні ознаки, які необхідно врахувати при вирішенні проблеми чіткого визначення поняття цих земель. Однією з основних ознак земель для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, є те, що набуття прав на зазначені земельні ділянки може здійснюватися лише шляхом надання їх у користування. До спеціальних ознак цих земель можна віднести також: 1) цільове призначення таких земель полягає у використанні їх виключно для одного із видів користування надрами; 2) суб'єктами прав на зазначені землі є лише суб'єкти спеціального надрокористування.

 

Література

1.  Ерофеев Б. В. Советское земельное право: Учебник / Ерофеев Б. В., Краснов Н. И., Сыродоев Н. А.; под ред. Н. И. Краснова. - М.: Юрид. лит., 1981. - 464 с.

2.  Ерофеев Б. В. Земельное право России: [учебник] / Борис Владимирович Ерофеев. -[9-е изд., перераб.]. - М.: Юрайт-Издат, 2007. - 655 с.

Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин: наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства екології та природних ресурсів України від 13.02.2001 р. № 31/51 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 9. - Ст. 395; Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з видобуваннякорисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин: наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 31.07.2007 р. № 107/370 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 63. - Ст. 2474; Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з видобутку дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоційнного каміння: наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету промислової політики України від 26.04.2001 р. № 68/178 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 20. -

Ст. 918.

 

Науковий керівник: доцент кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка, к.ю.н., доцент Федорович Володимир Іванович.

 

 

НАРОДИ І НАЦІЇ, ЩО БОРЮТЬСЯ ЗА САМОВИЗНАЧЕННЯ, ЯК СУБ'ЄКТ

МІЖНАРОДНОГО ПРАВА.

 

Безродній Олексій Григорович

студент-спеціаліст юридичного факультету Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна e-mail: Bezrodniy_Aleksey@ukr.net

Ключові слова: міжнародне право, народ, нація, самовизначення, незалежність, суб 'єкти міжнародного права.

 

У загальному розумінні суб'єкта міжнародного можна визначити як особу, поведінка якої регулюється нормами міжнародного права, яка вступає чи може вступати в міжнародні публічні правовідносини та може бути носієм суб'єктивних прав та обов'язків [1, с.82].

Суб'єктам міжнародного права характерні певні визначальні ознаки, які характеризують їх як учасників міжнародних відносин, вони не тільки мають права і несуть обов'язки, що випливають з міжнародно-правових норм, але і володіють іншими характеристиками, що відрізняють їх від суб'єктів внутрішньодержавного права [2, с.62].

Суттєвою особливістю є також те, що суб'єкти міжнародного права на відміну від більшості суб'єктів внутрішньодержавного права є не лише адресатами міжнародно-правових норм, але й одночасно виступають суб'єктами, які беруть участь у їх створенні [ 6, с.72].

З огляду на те, що міжнародне право було, є і, на перспективу, залишиться в основному правом міждержавним. Тому, держава - є основним суб'єктом міжнародного права, а відповідно основним учасником міжнародних правовідносин.

До суб'єктів міжнародного права також можна віднести міжнародні організації, оскільки вони створені на міждержавному рівні. Індивідів також можна визнати суб'єктами міжнародного права у тому випадку, якщо вони притягуються до міжнародної відповідальності або звертиються в міжнародні органи за захистом своїх прав та у деяких інших випадках.

У межах науки міжнародного права постає питання щодо статусу народів та націй, що борються за самовизначення. Слід зазначити, що народи треба розглядати як суб'єкт міжнародного права, що мають спеціальний статус. Це пов'язано з тим, що відповідно до одного з  основних  принципів  сучасного  міжнародного  права  -  принципом  рівноправності ісамовизначення народів - за всіма народами визнається право на самовизначення, тобто право вільно, без втручання ззовні визначати свій політичний статус і здійснювати свій соціальний та культурний розвиток. Проте, слід конститувати, що міжнародною правосуб'єктністью володіють не всі, а лише обмежене число націй - це нації не оформленні в держави, але такі, що прагнуть до їх створення відповідно до норм міжнародного права [5, с.16].

Під самовизначенням слід розуміти право народів обирати такий державницький шлях розвитку, що найбільщою мірою відповідає їх історичним, географічним, культурним, релігійним та іншим традиціям і уявленням.

Право народів на самовизначення повязане зі свободою політичного вибору. Народи, що самовизначилися, вільно вибирають не тільки свій внутрішньополітичний статус, але і свою зовнішньополітичну орієнтацію. Згідно з Статутом ООН принцип рівноправності та самовизначення народів має нормативне значення та розуміє під собою, з одного боку, рівноправну участь народів у розвитку дружніх стосунків у світі з метою укріплення загального миру та безпеки, а з іншого - юридичні обов'язки держав, пов'язані з реалізацією народами права на самовизначення та незалежність [ 4, с.24].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа