Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 80

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті.

Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

В судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

В судовому процесі може брати участь судовий експерт.

Права, обов'язки та відповідальність судового експерта визначаються ГПК та Законом України "Про судову експертизу".

Судовий експерт зобов'язаний за ухвалою господарського суду з'явитись на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань. Висновок робиться у письмовій формі.

Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів. Судовий експерт має право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов'язку. [4]

Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право заявити відвід судовому експерту, якщо він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи, якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, а також з мотивів його некомпетентності.

Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у випадку, коли про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті.

Питання про відвід вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу. [5]

 

Використана література:

1.Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30.

2.Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, № 4044.

3.Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. -К., Атіка, 2003. 4.Зеленін В.О. Місія господарських судів як у системі загальних судів, так і в цілому в

правовій системі держави // Вісник господарського судочинства, № 3, 2006.

5.Ніколенко Л. Експертний висновок як засіб доказування в господарському процесі // Юридичний журнал, № 7, 2003.

Науковий керівник: завідуючий кафедри правосуддя юридичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, професор Руденко Микола Васильович.

 

 

ОСОБЕННОСТИ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ ИНСТИТУТА ДЕЛЕГИРОВАННОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА В НЕКОТОРЫХ ГОСУДАРСТВАХ

СНГ

 

Теребей Алеся Петровна

Студент 5 курса юридического факультета Брестского государственного университета

имени А.С. Пушкина e-mail: alesya.terebei@yandex.ru

 

Ключевые слова: законодательство, делегированное законодательство, ордонанс,

указ.

В последнее время все большее количество государств вводит и использует в своей конституционной практике институт делегированного законодательства. В конце XX столетия во многих странах были приняты новые конституции, которые зачастую устанавливали новый строй, вводили новые институты. В том числе были внесены положения о делегированном законодательстве (однако с некоторыми особенностями в разных странах). Так, в Конституциях Республики Беларусь, Хорватии, Молдовы, Казахстана, Румынии этот институт был введен впервые.

В науке конституционного права выделяют следующие причины делегирования законодательных полномочий парламентом высшим органам исполнительной власти: делегированное законодательство позволяет экономить парламентское время; оно дает возможность парламенту сосредоточить внимание на основных принципах, а не заниматься их детализацией; уполномочивающий акт может установить требования консультации с теми, кто является участником регулируемых им отношений до того, как акт детализации был принят; оно более гибко, позволяет быстро вносить изменения при появлении новых обстоятельств; делегируемый субъект является специалистом в данной правовой области.

Автор полагает, что основополагающей причиной делегирования законодательных полномочий является тот факт, что делегируемый субъект является специалистом в определенной правовой области. Для подтверждения данной позиции произведен анализ профессионального состава депутатов Палаты представителей и членов Совета Республики Национального собрания Республики Беларусь IV созыва.

В депутатском корпусе Палаты представителей Национального собрания Республики Беларусь IV созыва насчитывается лишь 2,7 % специалистов с высшим юридическим образованием. Оставшуюся часть составляют: 30 % - инженеры (в различных отраслях); 22,7 % - педагоги (учителя); 12,7% - врачи; по 11,9 % - экономисты и агрономы; 5,4 % -ветеринары; 1,8 % - актеры; 0,9 % - архитекторы.

Профессиональный состав Совета Республики Национального собрания Республики Беларусь IV созыва имеет следующую структуру: 24,6 % -инженеры различных отраслей, 14 % - экономисты, 12,3% - врачи, 7 % - зоотехники, по 5,3 % составляют юристы и ветеринарные врачи и 31,5% - специалисты иных отраслей знаний (агрономы, учителя, физики и другие).

Данное исследование является неоспоримым подтверждением того, что при делегировании законодательных полномочий, большей компетенцией в проблеме, требующей   урегулирования,   обладает   правительство:   отдельные   должностные лицаминистерств, занимающиеся подготовкой нормативных правовых актов в той области, специалистами в которой они являются.

Среди государств СНГ возможность делегирования законодательных полномочий парламентом исполнительной ветви власти (правительству или главе государства) предусмотрена Конституциями Украины, Молдовы, Республики Беларусь, Казахстана, Туркменистана. Отсутствует закрепление этого института в России и Узбекистане.

Обратимся к опыту некоторых государств СНГ, закрепляющих в своих конституциях институт делегированного законодательства.

Республика Армения. Согласно ст. 78 Конституции Республики Армения от 5 июля 1995 г. в целях законодательного обеспечения программы деятельности Правительства Национальное Собрание может уполномочить Правительство на принятие имеющих силу закона постановлений, которые действуют в течение установленного Национальным Собранием срока и не могут противоречить законам. Эти постановления подписывает Президент Республики [1].

27 ноября 2005 г. после проведения референдума, Конституция Республики Армения была изложена в новой редакции, в результате статья 78 была исключена. Следовательно, институт делегированного законодательства просуществовал в Армении 10 лет. В настоящее время в Армении институт делегированного законодательства не имеет конституционного закрепления.

Согласно переходным положениям Конституции Украины (ч. 4 раздела XV) Президент вправе издавать указы, скрепленные контрасигнатурой Премьер-министра, по экономическим вопросам, не урегулированным законами. Одновременно с изданием указа, имеющего силу закона, Президент обязан внести соответствующий законопроект в Парламент. Указы могут быть отклонены Верховной Радой Украины, либо по этим же предметам правового регулирования могут быть приняты законы.

Таким образом, конституционное право Украины адаптировало идеи замещения главой государства законодательной функции парламента, но легитимность института была ограничена тремя годами переходного периода.

В Конституции Молдовы в соответствии с поправками от 5 июля 2000 г., имеется специальная статья 1062 «Делегирование законодательных полномочий» [2]. Акты делегированного законодательства, - ордонансы, - не могут регулировать вопросы, являющиеся предметом органических законов. Право делегированного законодательства возникает у правительства на основании специального закона, в котором императивно установлены предмет правового регулирования и дата, до которой может быть принят ордонанс. Уполномочивающим законом может быть предусмотрено утверждение ордонанса в форме закона. Проект такого закона должен быть внесен в парламент Правительством в установленные сроки, несоблюдение срока влечет недействительность ордонанса. Ордонансы вступают в силу с момента опубликования и не подлежат промульгации. После истечения срока, установленного для издания ордонансов, они могут быть признаны утратившими силу, приостановлены или изменены только законом.

Новая редакция Конституции Республики Беларусь 1994 г. (после внесения в нее изменений и дополнений в 1996 г.) существенно изменила правовой статус многих государственных органов: Президента, Парламента, Правительства, министерств, ведомств, местных Советов депутатов и др. Согласно ст. 101 Конституции Республики Беларусь Палата представителей и Совет Республики законом, принятым большинством голосов от полного состава палат, по предложению Президента могут делегировать ему законодательные полномочия на издание декретов, имеющих силу закона [3]. Этот закон должен определять предмет регулирования и срок полномочий Президента на издание декретов.

Важной особенностью института делегированного законодательства в Республике

Беларусь являются конституционные ограничения на издание делегированных актов.

Следует отметить, что среди государств СНГ, устанавливающих право парламента делегировать законодательные полномочия, в Конституциях Республики Беларусь и Молдова правовое регулирование института делегированного законодательства осуществляется наиболее развернуто.

Используя положительный опыт конституционного регулирования института делегированного законодательства в Республике Молдова, полагаем, что в законодательстве Республике Беларусь необходимо закрепить институт парламентского контроля за делегированным законодательством, в частности, обязанность Президента Республики Беларусь в течение 30 дней с момента их издания вносить делегированные акты на утверждение в Национальное собрание. Несоблюдение вышеуказанного срока повлечет недействительность делегированного акта Президента с момента его официального опубликования.

 

Література:

1.Конституция Армении 1995 года [Электронный ресурс]. - Москва, 2010. - Режим доступа : http://www.worldconstitutions.ru. - Дата доступа : 01.12.2010.

2.Конституция Республики Молдова 1994 года [Электронный ресурс]. - Москва, 2010. - Режим доступа : http://www.worldconstitutions.ru. - Дата доступа : 01.12.2010.

3.Конституция Республики Беларусь 1994 г. с изменениями и дополнениями, принятыми на республиканских референдумах (24 ноября 1996 г. и 17 октября 2004 г.) [Электронный ресурс] / Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. - Минск, 2005. - Режим доступа: http://www.pravo.bv. - Дата доступа: 15.03.2011.

 

Научный руководитель: старший преподаватель кафедры теории и истории государства и права юридического факультета Брестского государственного университета имени А.С. Пушкина Панин Олег Игоревич.

 

 

ОБ'ЄКТ ПРАВОТЛУМАЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Терещенко Маргарита Ігорівна

студент-спеціаліст юридичного факультету Харківського національного університету

імені В. Н. Каразіна e-mail: margorita-ter@mail.ru

 

Ключові слова: тлумачення, об 'єкт правотлумачної діяльності, норма права.

 

У процесі правотлумачної діяльності інтерпретатор розкриває зміст норми права використовуючи знання про їх зовнішні форми прояву. Для теорії права є необхідним перш за все аналіз цих форм зовнішнього прояву норм права, у зв'язку з цим вбачається важливим питання про об'єкт тлумачення. Визначення об'єкта тлумачення необхідно також і тому, що в нашій літературі немає єдності з цього питання.

В юридичній літературі радянських часів не було єдиного розуміння того, що являється об'єктом правотлумачення. На думку В. М. Сирих в якості об'єкту «виступає закон, інший нормативно-правовий акт» [1; с.226], В. В. Лазарева - «нормативні правові акти у їх сукупності» [2; с.443]. В свою чергу Н. Л. Гранат вважав, що об'єктом тлумачення виступають закони і підзаконні нормативні правові акти. При цьому важливе значення мають не тільки сформовані в них норми, а й преамбули законів, іншіправоположения, що в них знаходяться [3; с.177]. Л. В. Соцуро зазначає, що «під об'єктом у тлумаченні права розуміють норми права і регульовані ними суспільні відносини з урахуванням того, що норми права потребують тлумачення» [4; с.19]. Але, навряд чи суспільні відносини, що регулюються правом, є об'єктом тлумачення. Інтерпретатор правової норми тлумачить норму, а не самі суспільні відносини, але, безумовно, у зв'язку з громадськими соціальними зв'язками, які вона регламентує.

Російський юрист Г. Ф. Шершеневич ставив риторичне запитання: «Що становить об'єкт тлумачення? Думка або воля, виражена в нормі права?». І відповів: «Це питання слід визнати абсолютно зайвим, тому що волю від думки в законі не можна відокремити, тому що воля звертається до сприймає її у вигляді думки. Воля без думки незбагненна, думка без волі не буде нормою права» [5; с.726]. Далі він зазначав: «не позбавлена небезпеки точка зору, що направляє тлумачення на шлях відшукання волі законодавця. Чи не виправдовує вона таке тлумачення закону, яке буде рахуватися з намірами законодавця, хоча б і не вираженими в законі? Чи не спонукає цей погляд на те, щоб усіма засобами, крім тексту закону, виявити, чого хотів досягти законодавець виданням закону, хоча б для цього довелось звернутися до приватного листування, до розмов державних діячів. Але ці побоювання абсолютно необгрунтовані, раз справа йде про з'ясування волі законодавця, наскільки вона відобразилась в законі. Не те важливо, що хотів законодавець, а те, що він встиг і зумів виразити в законі». З цією позицією, безумовно, слід погодитися.

В юридичній літературі сучасні вчені-юристи висвітлюють до розуміння об'єкта тлумачення. Так, О. Ф. Скакун об'єктом тлумачення називає норму права, що виражена в приписах законів і підзаконних актів, нормативних договорах та інших формах права, а також у правоположеннях проектів юридичних нормативних актів, які підготовлені до прийняття [6; с.575]. З цією точкою зору погоджуються М. В. Цвік, О. В. Петришин та Л. В. Авраменко. Вчені наголошують на необхідності розмежування об'єкта та безпосереднього предмета правотлумачної діяльності. Оскільки правові норми закріплюються та виражаються ззовні в нормативно-правових актах та інших джерелах права, безпосереднім предметом інтерпретації прав виступає юридичний текст, який міститься у відповідних джерелах права [7; с. 421].

Інший підхід до розуміння об'єкта тлумачення притаманний О. В. Зайчуку, Н М. Оніщенку та В. С Нерсесянцу. Вони зазначають, що головним об'єктом тлумачення, за умов реального забезпечення законності повинен бути текст нормативного акта, оскільки у ньому насамперед знаходить свій вираз воля законодавця [8; с.469]. Зазначену проблематику уточнює В. Я. Карабань, що об'єктом тлумачення правов норма може бути лише на останніх етапах тлумачення [9; с.17].

Виходячи з наведеного вище, є підстави, що тлумачення направлено на те, щоб встановити справжній зміст юридичних приписів, вираженої в них державної волі. При цьому така воля знаходить своє втілення (і, природно, є об'єктом тлумачення) у формально визначених письмових документах, які мають офіційний характер і оформлених як публічне вираження волі законодавця. Тому тлумаченню підлягає не те, що думав законодавець при прийнятті норми, не його думки і наміри, а те, що ззовні втілено в нормативному акті. Відповідно, об'єкт правотлумачної діяльності - це втілена в офіційній письмовій формі нормативних приписів воля законодавця, тобто воля закону, яка існує окремо і незалежно від волі творця закону.

 

Література:

1.Сырых В М. Теория государства и права. - М.: Былина, 1998. - 512 с.

2.Лазарев В. В. Толкование права // Проблемы общей теории права и государства / Под общ.ред. В. С Нерсесянца. - М.: Норма, 2001. - 832с.

3.Гранат Н.Л. Реализация законодательной воли // Общая теория права и государства / Под ред. В.В.Лазарева. - М.: Юрист, 1996. - 472с.

4.Неофициальное толкование норм права. Учебное пособие / Соцуро Л. В. - М.: Профобразование, 2000. - 112 c.

5.Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. - М., 1912. - Вып. 4.

6.Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. - Харків,

2009. - 752c.

7.Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін., За ред. д-ра юрид.наук, проф., акад. АПрН України О В. Петришина. - Харків: Право, 2010. - 584с.

8.Теорія держави і права. Академічний курс:Підручник / За ред. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688с.

9.Карабань В. Я. Тлумачення актів цивільного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / В. Я. Карабань. - Одеса, 2007. - 18 с.

 

Науковий керівник: доцент кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету ХНУ ім. В.Н.Каразіна, к.ю.н. Передерій Олександр Сергійович.

 

 

ПРАВОВИЙ НІГІЛІЗМ В СУСПІЛЬСТВІ

 

Тисманецька Ганна Володимирівна

студентка юридичного факультету IV курсу, 452 групи Чорноморського державного університету

імені Петра Могили e-mail: ann.tismanetskaya@gmail.com

 

 

Ключові слова: право, правосвідомість, закон, правовий нігілізм, правова культура

 

З моменту набуття Україною незалежності вона взяла курс на розбудову демократичної, соціальної, правової держави. Становлення демократичної правової держави,громадянського суспільства, неухильне дотримання прав і обов'язків, забезпечення гарантованих міжнародним та національним законодавством стандартів прав і свобод людини та громадянина, домінування права в усіх сферах життя держави - все це вимагає певного рівня правосвідомості, правової культури, правової освіченості як суспільства в цілому, так і кожного індивіда зокрема. Але невід'ємною рисою сучасного українського життя є правовий нігілізм. З огляду на це проблема його подолання стає актуальною на сьогодні, адже не може йти мова про правову державу в тому суспільстві, де ігноруються права та свободи людини і громадянина, де право взагалі не належить до першорядних цінностей.

Метою статті є з'ясувати зміст поняття правового ніглізму, його сутність, причини виникнення і способи подолання.

Правовий нігілізм (нім. Nihilismus - нігілізм, від лат. nihil - ніщо, нічого) - напрям політично-правової думки, який відкидає соціальну цінність права і культивує негативне ставлення до нього. Належить до стійких і поширених виявів деформації правосвідомості населення. Може мати місце і в прямій, і в прихованій формі: від скептичного ставлення до права до повної зневіри у його реальних та потенційних можливостях. Правовий нігілізм традиційно трактують як тип правосвідомості, що заперечує соціальну та особистісну цінністьправа, вважає його недосконалим (найменш досконалим) способом регулювання суспільних відносин. Нерідко нігілізм доходить до руйнівних форм правосвідомості. [1, с.42 - 43]

У науковій літературі існують два підходи до розуміння сутності правового нігілізму -класичний (традиційний) і новаторський. У рамках класичного підходу правовий нігілізм розглядається як деструктивний соціальний феномен, сутність якого - негативне ставлення до права, зневіра в його можливості вирішувати нагальні проблеми так, як того вимагає соціальна справедливість. Представники новаторського підходу до розуміння правового нігілізму обгрунтовують думку про його позитивність або тезу про те, що до існування цього явища призводить саме право через свою недосконалість. Правовий нігілізм розглядається як специфічний соціальний орієнтир, який вказує напрямок негативних тенденцій у юридичній сфері і без якого стає неможливим пошук нових концепцій та ідеалів, а також шляхів вирішенняпроблем, що існують у суспільстві [2, с. 53].

Витоки правового нігілізму сягають у минуле - 70 років режиму, який, м'яко кажучи, не жалував право, завдав йому чимало „ударів". Він призвів до зневажливого ставлення до права не тільки представників старшого покоління, а й наступних. Крім того, вже і в умовах сьогодення вистачає „сучасних" джерел цього антиправового явища: до правового нігілізму призводять порушення прав людини та громадянина, відсутність належних умов для їх реалізації. Визнання та закріплення в законодавстві прав і свобод людини не супроводжується адекватними заходами їх практичного втілення в життя і тим самим породжує в особи „правове розчарування".

Причинами появи правового нігілізму, на думку більшості дослідників, є кризовий стан суспільства. Економічна та політична нестабільність, зміна ідеології та духовних цінностей, поява нових прошарків населення, зловживання владою вищими посадовими особами держави, гальмування і не завершення реформ, і як наслідок - юридичне невігластво, відставання, правова невихованість населення, відсутність правових знань, досвіду правової діяльності та відповідних навичок, неможливість формування чіткої життєвої позиції. Крім того, антиправові погляди і стереотипи є елементом, властивістю соціальної свідомості і національної психології, особливістю культури, традицій, способу життя. Йдеться про ігнорування суспільством права, його оцінку не як базової, фундаментальної категорії, а як другорядного явища в системі людських цінностей [3, с. 34,56].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа