Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 81

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Важливо було б зазначити, що формою прояву правового нігілізму є порушення прав людини, особливо таких, як право на життя, честь, гідність, власність, безпеку, здоров'я, соціальні права, що пов'язані із забезпеченням гідного людини рівня життя. У Конституції України сформульовані основні права і свободи людини, розроблений механізм їх забезпечення та практичної реалізації. Проте, хоч людина і визнається вищою соціальною цінністю, фактів порушення її прав ми знаємо чимало, і їх кількість все збільшується по мірі поглиблення соціально-політичної та економічної кризи.

Порушення прав особи особливо таких, як право на життя, честь, гідність, житло, майно, безпеку, слабкий механізм їх правового захисту підриває віру в закон, в можливість держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинних посягань. Безсилля ж права не може породити позитивного ставлення до нього з боку населення, а спричиняє лише роздратування, незадоволення і протест.

В літературі звертається увага на те, що «невіра у право і закон нерідко досягає такого ступеня, що людина відмовляється від реалізації своїх законних інтересів, або вирішує не мати справи з правом» [4, с.45]. Значна частина громадян, що піддались злочинним посяганням на їх життя, честь, гідність, житло, майно не звертаються в правоохоронні органи, так як не вірять в їх здатність захистити людину.

Визнання та закріплення в Конституції України основних прав та свобод, якщо воно не супроводжується адекватними заходами їх зміцнення та практичного втілення в життя,надає їм декларативного характеру, породжує подвійні стандарти. У зв'язку з цим часто має місце підміна норм Конституції України політичною або практичною доцільністю.

Значна частина населення сприймає право як таке, що відповідає інтересам владних структур і, головним чином, як примусову і навіть каральну форму впливу на поведінку людей. В свідомості людей стало поширеним сприйняття права як будь-якого рішення властей, хоча не рідко це рішення є актом свавілля, або проявом підміни законності міркуваннями політичної, ідеологічної чи прагматичної доцільності. В подібній ситуації вирішального значення набуває не право, а суб'єктивний розсуд, коли під видом інтересів народу дбають про особистий або груповий інтерес політиків та чиновників. Політика придушення особистості, заборони, що не мають під собою правового підгрунтя, розуміння і тлумачення права офіційною владою лише як засобу досягнення політичних цілей призвели до панування у суспільстві свідомості нігілістичного сприйняття права, формування негативного уявлення про нього.

Досить часто правове розчарування наступає в результаті зустрічі громадян із правовою дійсністю. Так, якщо «юридичний шлях» приводить людину в державний орган і вона наштовхується там на бюрократичні процедури та безпідставні відмови, якщо засоби масової інформації спочатку розповідають про високі достоїнства нового закону, а потім про те, що він викривлюється і препарується, якщо громадянин звертається до суду за захистом свого дійсного або припустимого ним права і йому говорять, що судовому захисту таке право не підлягає, то саме ці «якщо», а їх перелік можна продовжувати досить довго, і є тим середовищем, яке щоденно і повсюдно відтворює юридико-нігілістичні упередження [5,с.98-99].

Складається враження, що в Україні законодавство створюється не для людини, не для державних реформ, а для обслуговування влади. Законодавство повинне стримувати владу від зайвих пільг і привілеїв, від правопорушень і злочинів. Владні структури повинні діяти лише в рамках закону. Україні потрібне зрозуміле, доступне й ефективне законодавство, яке б поважалося і дотримувалося населенням. Люди, як стверджував французький просвітник Гольбах, повинні бути впевнені, що «закони створені для них, а не вони для законів» [6, с.12,15]. Слід наголосити, що нормативні акти повинні бути пронизані ідеєю шани до громадянина, справедливого ставлення до нього - принцип гуманізму має пронизувати всю сферу законодавчої діяльності.

Як прояви правового нігілізму можна розглядати нестабільність національного законодавства, часті, нерідко безсистемні та хаотичні зміни до нього, невміння чи небажання спрогнозувати можливі негативні наслідки законів, що приймаються. Фактично відсутня кваліфікована правова експертиза нових актів. Дуже часто це призводить до того, що закони та підзаконні акти в процесі їх реалізації дають результат, протилежний від того, на який розраховував законодавець.

Закону надається якась «магічна сила», значення «панацеї» від усіх бід. Але для того, щоб закон виконувався, недостатньо його прийняти, потрібні також реальні механізми введення його в дію, застосування, можливості посилання на нього при вирішення конкретних спорів. Коли ж закони в державі не виконуються, в суспільства пропадає віра в можливість вирішення своїх проблем за допомогою права, в захист своїх прав від порушення законними засобами [7, с.98,101].

Позначається на існуванні правового нігілізму низький рівень правової культури та правосвідомості, недостатність правового виховання громадян. Сучасні українці не знають що таке право, вони знають лише що таке закон, в якому цінують не правовий зміст, а його владно-державницьку природу. Для них він і донині є забороною, а не правом. Вони не готові користуватися правами, бо не знають про них майже нічого. Незнання закріплених у законодавстві прав, механізмів їх реалізації, призводить до формування в особи негативного відношення до права, яке не здатне, на її думку, задовольнити її інтереси.

Отже, правовий нігілізм - продукт соціального середовища, результат реально існуючих суспільних відносин. Обумовлений він багатьма причинами серед яких зокрема, низький рівень правової культури. В свою чергу формування правової культури на шляху подолання явищ правового нігілізму неможливе, якщо для цього немає об'єктивних підстав. Як наголошувалося вище, що головним джерелом правового нігілізму на сучасному етапі є, безперечно, кризовий стан українського суспільства. Соціальна напруга, економічні негаразди, розпад колись єдиного життєвого простору, регіональний сепаратизм, дезінтеграція, конфронтація гілок влади, морально-психологічна нестійкість суспільства і багато іншого не тільки не сприяють подоланню правового нігілізму, а й постійно відтворюють й помножують його [8, с.486-488].

Усі форми боротьби з правовим нігілізмом так чи інакше пов'язані з виходом українського суспільства з тривалої кризи, але варто погодитися, що багато чого залежить від активної правової позиції кожного з нас. Отже, причин правового нігілізму надзвичайно багато і їх кількість з роками, як показує практика, на жаль, не зменшується, а, навпаки, невпинно зростає. Усвідомлення цього факту викликає стурбованість за наше майбутнє, адже зведення до мінімуму правового нігілізму в українському суспільстві можливе лише за умов усунення зазначених вище джерел цього явища, а на це потрібно переосмислення цінностей і впровадження їх у життя не одним поколінням.

На нашу думку, подоланню правового нігілізму потребує комплексних заходів зі стабілізації суспільства, серед яких економічні, ідеологічні та правові.[9, с.76]

А саме:

-   підвищення загальної і правової культури громадян, їх правової і моральної свідомості. Слід проводити комплекс виховних, навчальних, профілактичних, ідеологічних заходів попередження правового нігілізму. Необхідно запровадити кваліфіковану правову освіту у навчальних закладах;

-   вдосконалення законодавства. З часів незалежності України до цих пір не було прийняте законодавство, яке відповідало б всім вимогам правової держави. Через недосконале законодавство існує багатоманіття прогалин в праві, що дає змогу діяти певному колу осіб антизаконним чином;

-   профілактика правопорушень, і передусім злочинів. Це одне із основних завдань, яке покладається на органи внутрішніх справ. Необхідно проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів (осіб, які підлягали різного роду відповідальності, неповнолітніх з неблагополучних сімей, тощо);

-   зміцнення законності і правопорядку, державної дисципліни. Слід покращити систему соціального захисту державним службовцям, підняти їм заробітну плату до рівня, що забезпечує гідне існування з тим, щоб уникнути корупції, встановити контроль за їхньою діяльністю з метою уникнення правопорушень в даній сфері.

-   повага і всілякий захист прав особистості - це один із основних принципів демократії. Важливим є те, що всі люди повинні бути рівні в своїх правах. Нажаль, доки в нашій державі рівність всіх людей перед законом не буде виконуватись, ми не зможемо назвати Україну насправді демократичною державою;

-   масова освіта і правове виховання населення. На сьогоднішній день необхідно підвищити рівень освіти в сільській місцевості, довести її до рівня міської;

-   запровадити перехід найближчими роками до трьохступеневої системи юридичних закладів для створення у найкоротші терміни моделі підготовки юристів і цим самим зняти гострий дефіцит у спеціалістах правознавцях.

-   найшвидше проведення правової реформи. В Україні до цих пір не прийнято ряд нормативно-правових актів, які б були адаптовані до ринкових умов, до того ж ряд законів та підзаконних актів суперечать одне одному.

Отже, правовий нігілізм - явище дуже поширене на сьогоднішній день. Причиною його є недосконалість законодавства, верховенство закону лише на папері.

 

Література:

1.    Большой юридический словарь/Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. - М., 1997. - С. 654.

2.    Бурдоносова М.А. Правовий нігілізм:сутність та основні риси / М.А. Бурдоносова // Часопис Київського університету права. - 2008. - № 4. - С. 53-58

3.    Никитин А.Ф. Что такое правовая культура?: Кн. Для учащихся ст.классов. - М.: просвещение, 1988. - 112 с.

4.    Черней В.В. Феномен юридичного нігілізму та проблема формування політико-правової культури // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1998. - № 2. - С. 45-49.

5.    Туманов   В.А.   Правовой   нигилизм   в   историко-идеологическом   ракурсе // Государство и право. -1993. - № 8. - С. 98-100.

6.    Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

7.    Осика І. Правовий нігілізм та правова культура / І. Осика // Право України. - 2001. - № 7. - С. 98-101.

8.    Теорія держави і права: Підручник./ Пер. з рос. - харків: Консум, 2006. - 656 с.

9.    Білий П. Правова держава і правова культура: взаємозв'язок та результативність // Право України. — 1997. — № 12. — С. 76.

 

Науковий керівник: доцент кафедри історії та теорії держави і права юридичного факультету ЧДУім. П.Могили, к.ю.н., Лісна Іванна Стефанівна

 

 

ІНСТИТУТ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ ЯК ЗАСІБ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯН

 

Тітаренко Анатолій Анатолійович

студент II курсу спеціальності «Правознавство» Гуманітарного інституту Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова

e-mail: robinho14@mail.ru

 

Ключові слова: Конституційний Суд, конституційна скарга, особисті права.

 

Найголовнішими умовами функціонування та життєдіяльності будь-якої держави є законність та правопорядок, без яких неможливий розвиток демократичної та правової держави. Прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України, підтвердженого 1 грудня 1991 року всенародним референдумом, а також Конституції України 28 серпня 1996 року сприяли правовим перетворенням в Україні, подальшому становленню та розвитку української державності, як правової.

Адже, правова держава - це держава, яка живе по міжнародним стандартам у сфері прав людини, функціонує по сталим законам, має дієві державні структури та громадян, які знають свої права та обов'язки, а головне - потреба в цих правах, їх реалізації та захисту. Держава є правовою в тому випадку, коли в ній визнаються, шануються, забезпечуються, здійснюються та захищаються права людини. Саме тому, в ст. 8 Конституції України законодавець закріпивнорму, згідно з якою звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Доступ до судового захисту, закріплений в Основному Законі, дозволяє громадянам використовувати юрисдикцію судів, яка поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України).

Одним із основоположних принципів організації та функціонування правової держави є верховенство конституції в системі нормативних актів, її пряма, безпосередня дія.

Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних країн, що пов'язано із загальновизнаною ідеєю правової держави. Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя, що вирішують завдання захисту конституції: забезпечення її верховенства, принципу розподілу влади, захист прав і свобод людини і громадянина.

Серед процедур, які використовують органи конституційної юрисдикції в багатьох зарубіжних країнах для захисту прав та свобод людини і громадянина, чи не найпопулярнішим є розгляд конституційних скарг. Конституційна скарга - це засіб ініціювання фізичною особою в органі конституційної юрисдикції спеціальної процедури щодо захисту її прав, порушених актом державного органу [1, с. 274]. Сутність інституту конституційної скарги сьогодні зводиться до права громадян звертатися до органів судового конституційного контролю з проханням про перевірку конституційності владних актів, якими порушуються, на їх думку, їхні права і свободи.

Нині за чинним законодавством громадяни України, іноземці, особи без громадянства, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до Конституційного Суду з конституційними зверненнями лише щодо офіційного тлумачення Конституції України і законів України. При цьому законом обмежено це право лише випадками наявності неоднозначного застосування зазначених норм органами судової влади [2, с. 7].

Законодавець не дає визначення поняття "конституційна скарга", а лише обмежується терміном "скарга", який є складовою збірної дефініції "звернення". Скарга, як зазначається у Науково-практичному коментарі Конституції України до ст. 40, - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб. До рішень у сфері управлінської діяльності, що можуть бути оскаржені, належать рішення, унаслідок яких: порушені права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); незаконно покладені на громадянина які-небудь обов'язки чи він протизаконно притягнутий до відповідальності; створені перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів [3, с. 298].

Інститут конституційної скарги існує в деяких європейських державах (Австрія, Угорщина, Бельгія, Німеччина, Іспанія) та державах Латинської Америки (зокрема, у Бразилії), Азії (Киргизстан, Монголія, Сирія, Тайвань, Корея), Африки (Бенін, Маврикій, Сенегал, Судан). Так, конституційною скаргою індивіда можуть бути оскаржені: а) закон або його окремі положення (Бразилія, Германія, Іспанія, Словенія тощо); б) інші нормативні акти (Грузія, Германія); в) індивідуальні адміністративні акти (Австрія, Швейцарія), г) судові рішення [4; 5, с. 78]. У Російський Федерації Конституційний Суд за скаргами про порушення конституційних прав і свобод громадян і за запитами суддів перевіряє конституційність закону, який застосовується чи має бути застосований у конкретній справі [6, с. 435 - 436]. Таким чином, предмет конституційної скарги можуть складати спори, пов'язані із порушенням прав і свобод людини і громадянина.

Реалізацію Конституційним Судом України функції захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати в декількох аспектах відповідно до його компетенції і проваджень.

Так, згідно зі ст. 157 і ст. 159 Конституції України Конституційний Суд України здійснює перевірку законопроектів про внесення змін до Конституції на предмет того, чи не передбачають такі зміни скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина як однієї з основних цінностей Української держави. У випадку відсутності позитивного висновку Конституційного Суду законопроект відхиляється.

Відповідно до ст. 147 і ст. 150 Конституції України, а також п. 1 ст. 13 Закону "Про Конституційний Суд України", останній вирішує питання відповідності Конституції (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Оскільки права та свободи людини і громадянина закріплені в Конституції, то вони і є одним із критеріїв оцінки конституційності цих актів. Якщо за результатами перевірки Конституційний Суд визнає ці акти або окремі їх положення такими, що не відповідають Конституції, то вони втрачають юридичну силу з дня визнання їх неконституційними.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа