Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 82

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Ще одним напрямом конституційного захисту прав і свобод є офіційне тлумачення Конституційним Судом України Конституції і законів України. Згідно зі ст. 42 Закону "Про Конституційний Суд України", з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, до Конституційного Суду України може бути подане конституційне звернення про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Окремо слід зауважити, що така вимога Закону як наявність неоднозначного застосування Конституції або законів України суттєво звужує можливості фізичних і юридичних осіб щодо захисту своїх прав в Конституційному Суді України, оскільки фактично їм доводиться або шукати факти неоднозначного застосування законодавства, або чекати, коли такі факти настануть. Однозначне, хоча й неправильне застосування Конституції або законів України, за буквою Закону, не є підставою звернення до Конституційного Суду за захистом своїх прав.

Якщо Конституційний Суд, розглядаючи справу про офіційне тлумачення Закону (окремих його положень), встановить його невідповідність Конституції України, то у цьому ж провадженні він вирішує питання щодо неконституційності цього Закону або окремих його положень (ч. 2 ст. 94 Закону). Дане положення є надзвичайно важливим засобом захисту прав і свобод саме для громадян, які не є суб'єктами конституційного подання з питань відповідності законів та інших правових актів Конституції України.

Крім цього, важливість такого засобу захисту полягає у тому, що, розглядаючи індивідуальне звернення, Конституційний Суд здійснює вплив на всю правозастосовну практику, спрямовуючи її в конституційне русло і забезпечуючи захист прав і свобод з питань, що були предметом офіційного тлумачення в системі виконавчої і судової влади, а також сприяє відповідальному ставленню цих органів до забезпечення прав і свобод у процесі застосування нормативно-правових актів.

Таким чином, Конституційний Суд України займає досить важливе місце в механізмі захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Більшість прийнятих ним за час своєї діяльності рішень так чи інакше стосується забезпечення прав людини. Крім цього, є всі підстави стверджувати, що вже сам факт існування такого органу конституційного контролю в Україні значною мірою дисциплінує органи державної влади, змушує їх діяти відповідно до законодавства України, спрямовуючи свою діяльність на забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина [7, с. 105 - 109].

В конституційно-правовому аспекті існують відмінності між статусом громадянина і негромадянина, а відповідно і можливості бути суб'єктом конституційних правовідносин.

Специфікою статусу громадянина, як учасника конституційних правовідносин є те, що належні їм права і обов'язки випливають безпосередньо з Конституції: будучи реалізованими в конкретних правових відносинах, вони не припиняються і не виникають знову, а існують постійно, мають однаковий обсяг і зміст для всіх громадян, мають особливий механізм забезпечення.

Приналежність до громадянства є таким політико-правовим станом, який забезпечує можливість громадянина бути суб'єктом найбільш широкого кола конституційних правовідносин. Це випливає із державно-правової приналежності громадянина до народу, якому в державі належить суверенітет. Громадяни України мають право брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах, створювати політичні партії, що не дозволено іноземцям. Разом з тим громадяни несуть додаткові (порівняно з іноземцями) обов'язки. Наприклад, несуть військову службу згідно з законом (ч. 2 ст. 65 Конституції України).

Іноземці і особи без громадянства, відповідно до ст. 26 Конституції України, користуються тими ж правами і свободами , а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України, лише за винятком таких, що встановлені Конституцією, законами або міжнародними договорами України. Законодавство України включає систему гарантій, направлених на максимальну реалізацію прав і свобод іноземців і осіб без громадянства в Україні. Перш за все до них відноситься право на захист у суді, передбачений ч. 1 ст. 55 Конституції України, яке розповсюджується як на іноземців так і на осіб без громадянства [8, с. 330 - 332]. Правовий статус іноземців і осіб без громадянства характеризується обмеженням їх прав, в основному в політичній сфері.

Отже, громадяни України та іноземці, особи без громадянства можуть отримати право конституційної скарги, тобто звернення до Конституційного Суду України за захистом порушених прав і свобод, закріплених в Основному Законі. Для іноземних громадян та осіб без громадянства право конституційної скарги може бути надане з урахуванням встановлених Конституцією України, чинним законодавством, обмежень.

Можна передбачити, що запровадження інституту конституційної скарги призведе до істотного збільшення навантаження на суддів Конституційного Суду України.

Крім того, може виникнути питання про доцільність існування інституту конституційної скарги, оскільки частиною першою ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено компетенцію адміністративних судів щодо розгляду спорів і суб'єктом владних повноважень на його порушення у сфері публічно-правових відносин [9]. Так, компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Однак, до компетенції адміністративних судів відносяться спори не лише з приводу порушень основних прав і свобод людини і громадянина. Також до компетенції адміністративних судів не належить прийняття рішень стосовно конституційності законів та їх тлумачення.

Розмежуванню компетенції між Конституційним Судом України та адміністративними судами з питань запровадження інституту конституційної скарги сприятиме закріпленню у чинному законодавстві умов прийняття конституційної скарги. Такими умовами можуть бути: а) вказівка на те, що особа (громадянин України, іноземний громадянина, особа без громадянства) особисто потерпіла від порушень його основнихконституційних прав органами державної влади; б) встановлення вимоги про принципове значення конституційної скарги для тлумачення чи застосування норм Основного Закону, або якщо вирішення питання по скарзі необхідне для реалізації громадянином, іноземцем одного з його основних прав. Такі умови притаманні діяльності Федерального конституційного суду Німеччини [10, с. 68 - 83].

Оскільки з питань розгляду конституційної скарги Конституційний Суд України прийматиме рішення, спрямовані на захист основних конституційно визначених прав і свобод людини і громадянина, можна запропонувати таку форму рішення Суду, як постанова.

Справи щодо розгляду конституційних скарг громадян, іноземців, осіб без громадянства Конституційним судом повинні стати особливою категорією справ, оскільки у скарзі наголошуватиметься на факті порушення конституційного права чи свободи. Орган конституційної юрисдикції не є органом апеляційної чи касаційної інстанції, оскільки прийматиме рішення про оцінку конституційності закону чи підзаконного акту, дій посадових осіб, визнаючи їх тими, що відповідають чи не відповідають Основному Закону. При цьому процедура розгляду конституційної скарги не виключатиме юрисдикцію інших судів щодо захисту прав і свобод громадян.

Оскільки запропонований інститут конституційної скарги стосується гарантування дотримання таких політичних прав і свобод, встановлених Конституцією України, як право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування, доцільно запропонувати надати право Конституційному Суду України розглядати спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму і, відповідно, позбавити такого права адміністративні суди.

На сьогодні законодавче запровадження інституту конституційної скарги потребує внесення змін, насамперед, до Конституції України, оскільки прямо його існування Основним Законом не передбачене. Для цього доцільно запропонувати доповнити ч. 2 ст. 147 Конституції України словами "а також захищає порушені права і свободи громадян, іноземців, закріплені в Конституції України". Таким чином ст. 147 Конституція України набуває наступного змісту: "Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України, а також захищає порушені права і свободи громадян, іноземців, закріплені в Конституції України" [11, с. 454].

Механізм реалізації запропонованих змін передбачатиме доповнення Закону України "Про Конституційний Суду України", Регламенту Конституційного Суду України, внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Література:

1.  Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: "Укр. енцикл.", 2001. - Т. 3: К - М. - 792 с.: іл.

2.  Стрижак А. Конституційне судочинство в Україні : здобутки і проблеми // Пр. Укр. - 2008. - № 1 - С. 3 - 7.

3.  Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін. ; Нац. акад. прав. наук України. - 2-ге вид., переробл. і допов. - Х. : Право, 2011. - 1128 с.

4.  Гергелійник В. О. Правові проблеми становлення і функціонування конституційної юстиції в Україні: дис. кандидата юрид. наук : 12.00.02 / Гергелійник В'ячеслав Олександрович. - К., 1999. - 203 с.

5.  Эбзеев Б. С. Конституция. Правовое государство. Конституционный суд : учебное пособие [для вузов] / Б. С. Эбзеев. - М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1996. - 349 с.

6.  Конституційне право зарубіжних країн : навч. посібник / М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін. ; за заг. ред. В. О. Ріяки. - 2-ге вид., допов. і перероб. - К. : Юрінком Інтер, 2007. - 544 с.

7.  Цимбалістий Т. О. Конституційна юстиція в Україні: Навч. пос. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 200 с.

8.  Курс конституционного права Украины. Том 1. Общая часть : Основы теории конституционного права. Учебник (Под ред. М. А. Баймуратова и А. В. Батанова). Серия : "Энциклопедия современного конституционализма". - Х. : Одиссей, 2008. - 672 с.

9.  Кодекс адміністративного судочинства України : від 06.07.2005 р., № 2747-IV // ВВР України. - 2005. - № 35 - 36, № 37. - Ст. 446 (зі змінами).

 

10.  Хартвиг М. Защита прав человека в Федеративной Республике Германия / Хартвиг М. // Защита прав человека в современном мире / отв. ред. И. А. Ледях. - М. : Ин-т государства и права РАН, 1993.

11.     Портнов А. В. Запровадження інституту конституційної скарги в Україні: теоретичні та правові проблеми, шляхи їх вирішення // Форум права. - 2009. - № 1. - С. 450 - 456 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-1/09pavsiv.pdf

 

Науковий керівник: завідувач кафедри Теорії та історії держави і права, к.ю.н., доцент Федоренко Тетяна Миколаївна.

 

 

ОХОРОНА АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА РЕКЛАМУ

 

Ткачук Валентина Володимирівна

студент-магістр юридичного факультету Інституту інтелектуальної власності Національного університету "Одеська юридична академія " в м. Києві e-mail: Ledidream@ukr.net

 

Ключові слова: творчість, реклама, об'єкт, інформація, твір, охороноздатність.

 

Динамізм нашого життя призводить до появи нових об'єктів авторського права. На сьогоднішній день реклама є не просто повідомленням про певний товар, послугу чи виробника, а все частіше вона набуває форми художньо-оформленого твору, опосередкована різними видами художньо-артистичної та словесної творчості. Наявність творчого елементу актуалізує питання про захист прав автора реклами, а також осіб, яким належать авторські права на об'єкти авторського права, що використовуються у рекламі [9, с.12]. Реклама все більше починає сприймається як певний результат креативної (творчої) роботи рекламщиків [11, с.5]. Відповідно до ст. 9 Угоди про співробітництво держав-учасниць СНД у сфері регулювання рекламної діяльності [5, с.4] реклама може цілком або частково бути об'єктом авторського права й суміжних прав.

Як самостійний об'єкт авторського права, рекламу можна розглядати у двох значеннях: у вузькому значенні, як твір, в якому втілена призначена для розповсюдження рекламна інформація; в широкому значенні, як об'єктивно виражений, новий результат інтелектуальної творчої діяльності автора, в якому рекламна інформація виражається у формі музичних,   художніх,   аудіовізуальних,   літературних   творів   тощо,   які охороняютьсязаконодавством про авторське право. Тому пропонується розглядати рекламу як складний самостійний об'єкт авторського права, який включає декілька результатів інтелектуальної діяльності, що підлягають охороні відповідно до чинного законодавства України. У закріпленому ст. 433 Цивільного кодексу України [1] та ст. 8 Закону України "Про авторське право та суміжні права" [2] переліку об'єктів, на які розповсюджується правова охорона авторським правом, реклама як самостійний об'єкт не згадується. Тому виникає потреба звернутися до спеціального законодавства, яким регулюються відносини у рекламній діяльності. Так ст. 4 Закону України "Про рекламу" [3] вказує на те, що використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється відповідно до вимог законодавства України про авторське і суміжні права. Тобто законодавець розглядає рекламу як спосіб використання об'єктів авторського права. Проте, не виділення законодавцем реклами як самостійного об'єкта охорони авторським або суміжним правом не означає, що реклама не може стати таким при наявності ознак охороноздатності. Проаналізувавши чинне занодавство, яке передбачає, що авторське право поширюється на твори науки, літератури та мистецтва як оприлюднені, так і не орилюднені, виражені в будь-якій об'єктивній формі, незалежно від призначення й обсягу твору, можна виділити такі основні (необхідні та достатні) ознаки, при наявності яких твір набуває правової охорони: творчий характер твору; об'єктивна форма вираження твору. Реклама, яка втілює у собі оригінальні авторські підходи та їх виконання, характеризується всіма ознаками охороноздатності твору як об'єкта авторського права. Реклама як об'єкт авторського права має внутрішній зміст - певним чином перероблена інформація, що здійснює психологічний вплив на особу, що викликає у неї стійке переконання в необхідності придбання рекламованого товару (роботи, послуги).

Розглянемо більш докладно сформульовані вище ознаки надання правової охорони рекламі як об'єкту авторського права. Творча діяльність - це діяльність людського мозку, який здтний створювати тільки ідеальні образи, а не предмети матеріального світу, адже твір - це не матеріальний, а ідеальний об'єкт [8, с.231]. В результаті інтелектуальної, творчої діяльності створюється все якісно нове, неповторне, унікальне й оригінальне, в тому числі і реклама. Творчий характер реклами характеризується її оригінальністю чи новизною, при цьому новизна й оригінальність можуть виявлятися як у її змісті, так і в формі. Прикладом оригінальної та неповторної реклами можна назвати рекламу Nescafe, Stella Artua, Coca-Cola, Mars та ін., як істворюють цілу культуру свого продукту: з кожною появою нового ролика споживач реклами підсвідомо очікує іншого, стаючи таким чином учасником створеної субкультури. Зазначена мета досягається завдяки оригінальному сценарію, створенню оригінального музичного супроводу або тексту, оригінальним відеороликом, участю у рекламі відомих людей та ін. Тобо появі рекламі передує цілий комплекс дій, результ кожної з яких може бути самостійним об'єктом авторського права, а така оригінальна і неповторна реклама стає самостійним складеним твором [11, с.5]. Згідно із визначенням терміна "реклама", що міститься у ст. 1 Закону України "Про рекламу" [3], рекламою - є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. А згідно зі ст. 434 Цивільного кодексу України та ст. 10 Закону України "Про авторське право та суміжні права", правова охорона авторського права не поширюється на повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації, навіть якщо вони виражені, відображені, пояснені чи втілені у творі. Тобто, якщо говорити про рекламу, яку ми досить часто чуємо, наприклад, по радіо, зміст якої полягає у тому, що "така-то компанія або фірма пропонує такі-то послуги, згідно із ліцензією номер такий-то", то відповідно, подібна реклама буде кваліфікуватися як звичайна інформація і не охороняється авторським правом. В той же час, якщо, наприклад, рекламний ролик або графічна реклама, створена в результаті інтелектуальної, творчої праці сценариста, режисера,виконавця, фотографа, художника та ін., реклама стає твором, який підлягає правовій охороні аторвським чи/та суміжним правом, проте, інформативно-змістовна частина такої реклами, наприклад, інформація про виробника або певні послуги, розглядається як "звичайна інформація" і не є об'єктом правової охорони аворського права чи суміжного права [11, с.6]. Безпосердня назва компанії аюо фірми, а також назва рекламує мого товару охороняються як об'єкти промислової власності, а саме як комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення, згідно із положеннями Цивільного кодексу України та Законом України "Про знаки для товарів та послуг" [10, с.23].

З приводу об'єктивного вираження твору, на думку Штефан О.О., сама по собі реклама може бути виражена у різних об'єктивних формах: рекламний ролик може бути записаний на магнітному чи оптичному носії з використанням аналогового чи цифрового запису; графічна реклама може бути закріплена на світлочутливих фотографічних, магнітних, цифрових, паперових та інших матеріалах; реклама на транспорті може бути закріплена (розміщена) на зовнішній та внутрішній поверхні транспортних засобів та спорудах підприємств транспорту загального користування та метрополітену [10, с.25-26]. Незалежність правової охорони від жанру, обсягу, мети і призначення твору означає, що правова охорона не залежить від змісту твору. Авторське право на твір виникає в силу створення твору та існує незалежно від того, чи містить твір нові оригінальні ідеї чи ні, чи оприлюднений він, чи написаний за допомогою спеціальних термінів або загальновживаних слів. Отже, жодна фізична або юридична особа не має права не тільки перешкоджати набуттю правової охорони творів будь-якого змісту, але навіть мати сумніви щодо такої правової охорони тільки на підставі змісту твору. Таким чином, реклама, яка в оригінальній, неповторній формі інформує про особу чи товар, що складає її зміст, потенційних споживачів з метою підтримання їх інтересу до такої особи чи товару, відповідає вказаній ознаці твору, що охороняється авторським правом чи суміжними правами [10, с.26].

На рекламу, як на об'єкт правової охорони авторського права, розповсюджуються деякі обмеження щодо змісту твору. Наприклад, неприпустима пропаганда війни, бандитизму, тероризму, геноциду, а також заклики до зміни конституційного ладу, завоювання державної влади насильницькими методами та ін. Окрім вказаних обмежень, до реклами застосовуються загальні вимоги та принципи, які закріплені в Розділі II Закону України "Про рекламу" [3]. Також чинне законодавство про рекламу встановлює додаткові обмеження щодо найпоширеніших різновидів реклами - соціальна реклама, реклама на телебаченні і радіо, у друкованих засобах масової інформації, реклама послуг, що надаються з використанням електрозв'язку, зовнішня реклама, внутрішня реклама, реклама на транспорті і під час демонстрування кіно- та відеофільмів та окремих груп товару (наприклад, тютюнових, алкогольних виробів).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа