Автор неизвестен - Від громадянського суспільства до правової держави - страница 90

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 

Отож, розглянемо більш детально окремі європейські стандарти. Так, в адміністративних справах право на доступ до суду означає те, що кожен, хто вважає, що дії суб'єкта владних повноважень є незаконними, повинен мати можливість подати заяву досуду. Відповідно, кожен, хто вважає, що санкція, застосована щодо нього адміністративним органом, є незаконною, повинен мати можливість оскаржити застосування цієї санкції в судовому порядку. Таким чином, гарантується право на судовий перегляд адміністративних актів (у тому числі дії чи бездіяльності).

Розгляд справ судом, створеним на підставі закону згідно з Конвенцією 1950 року [4] вимагає, щоб вирішення спору здійснювалося трибуналом. Відповідно до прецедентного права Європейського суду з прав людини, «трибунал» характеризується здійсненням судових функцій, які полягають у вирішенні справ у межах визначеної компетенції на основі принципу верховенства права та за встановленою процедурою. «Трибунал» повинен також відповідати вимогам незалежності, зокрема, від виконавчої влади; неупередженості; терміну здійснення повноважень його членами; передбачати в своїй процедурі реалізацію ряду гарантій [1, с. 141].

Характеризуючи незалежність та неупередженість суду слід зазначити, що поняття «незалежний суд» охоплює два основні аспекти: незалежність від виконавчої влади і незалежність від сторін. При оцінці незалежності необхідно враховувати такі моменти: спосіб призначення членів суду, тривалість їх перебування на посаді, існування гарантій проти тиску на них ззовні, і питання про те, чи орган являє собою вияв незалежності. Щодо неупередженості суду існує дві вимоги: суд повинен бути суб'єктивно вільний від упередження чи зацікавленості в результаті справи, а також має бути безсторонній з об'єктивної точки зору, тобто має під час своєї діяльності демонструвати досить високий рівень гарантій для виключення будь-якого обгрунтованого сумніву стосовно його безсторонності [7].

Публічний розгляд справи та проголошення рішення суду задовольняє не тільки інтереси сторін у справі, але також інтереси широкої громадськості, а цим самим забезпечується довіра до судових органів. Рішення суду повинно виголошуватись публічно. Кожна із зацікавлених сторін має право отримати копію судового рішення по справі. Учасники, які мають законний інтерес можуть ознайомитися із судовим рішенням. Повинна забезпечуватися доступність судового рішення для громадськості у вигляді публікації чи відображення інформації в електронній формі [1, с. 142].

Право на справедливий розгляд досить часто розглядають у широкому розумінні, тобто включають у нього доступність до суду, рівність сторін у процесі, публічність судового розгляду та оголошення рішення суду, обов'язковість виконання судового рішення, що набрало законної сили та інше. Таке тлумачення справедливого розгляду, на нашу думку, є не досить коректним, оскільки воно занадто розширене. Вважаємо, що у контексті європейських стандартів, право на справедливий судовий розгляд нерозривно пов'язано з правом на ефективне відновлення порушених прав і визнанням того факту, що найбільш компетентним органом, здатним забезпечити таке відновлення, є саме суд.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. У розумінні Європейського суду з прав людини для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою усе провадження. Точкою відліку переважно є момент звернення до національного суду з позовом, хоча цей момент може настати і раніше, наприклад, якщо судовому розгляду має передувати попередній обов'язковий розгляд справи адміністративним (виконавчим) органом. Моментом закінчення перебігу строку Європейський суд з прав людини визнає ухвалення судом остаточного рішення або навіть момент повного виконання судового рішення [2].

Отож, досвід багатьох європейських країн свідчить, що адміністративні суди можутьбути доступним і ефективним інструментом захисту прав, свобод та інтересів людини від порушень із боку органів державної влади та місцевого самоврядування. Тому врахування здобутків європейських держав у сфері адміністративного процесу, правових стандартів, вироблених на загальноєвропейському рівні, дослідження практики Європейського суду з прав людини є необхідною умовою розробки і вдосконалення теоретичного та нормативного підґрунтя функціонування адміністративних судів в Україні.

 

Література:

1.    Андруневчин О. Європейські стандарти захисту прав і свобод громадян та їх застосування в адміністративному судочинстві України /О.Андруневчин// Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2009. - №4. - С. 136-144.

2.    Європейські критерії розумного строку розгляду справ та їх застосування адміністративними судами України // Інтернет видання «Академія прокуратури України (збірник наукових праць)» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text- 10174.html.

3.    Загальна декларація прав людини від 10.12.1948р. //Офіційний вісник України. -2008. - №93. - Ст.3103.

4.    Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. // Офіційний вісник України. - 2006. - №32. - Ст. 270.

5.       Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966р., [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=995_043.

6.       Решота В. Європейські стандарти адміністративної юстиції / В. Решота [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej3/txts/ POLITICHNI/07-RESCHOTA.pdf

7.  Рум'янцева В.В. Поняття «безсторонній і незалежний суд» в сенсі §1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини / В.В. Рум'янцева [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/1955.

8.  Principles of Administrative Law Concerning the Relations between Administrative Authorities and Private Persons: A Handbook (Council of Europe). - Strasbourg: Directorate of Legal Affairs, 1996. - 363 p.

9.  Хворостянкіна А. Європейські стандарти адміністративного процесу / Хворостянкіна А. // Інтернет видання «Юридичний журнал» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://justinian.com.ua/article.php?id=2014.

 

Науковий керівник: асистент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Хмельницького університету управління та права, аспірант Інституту законодавства Верховної Ради України, магістр права Підвальна Мирослава Зіновіївна

 

 

ПРИНЦИПИ ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

 

Шишова Євгенія Анатоліївна

студент-спеціаліст юридичного факультету Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна e-mail:

 

Ключові   слова:   зобов'язальне   право,    виконання   зобов'язань, господарськізобов'язання.

 

Виконання зобов'язання є одним із важливих інститутів господарських зобов'язальних правовідносин. Важливість цього інституту грунтується на загальних принципах господарських правовідносин в цілому, та господарських зобов'язань, зокрема. Однак слід зазначити, що чинний Господарський кодекс України (далі - ГК) приділяє питанням виконання зобов'язань, на наш погляд, недостатньо уваги. Так, безпосередньо виконанню присвячено лише шість статей (ст. 193-198 ГК). Натомість такому ж інституту в Цивільному кодексі України присвячена окрема Глава 48, яка містить 20 статей.

Доцільність дослідження теми підтверджується недостатньою увагою з боку науковців на проблеми нормативного закріплення виконання господарських зобов'язань. Так, взагалі зобов'язальним питанням присвячено праці таких вчених як М. Агарков, І. Новицький, Л. Лунць, О. Іоффе, О. Дзера та ін. Окремим питанням виконання зобов'язань та договорів присвячені праці М. Брагинського, В Витрянського, А Карапетова, Н Краснова та ін. Але вони розглядають питання виконання зобов'язань суто в цивільно-правовому аспекті. Сучасні ж українські вчені В. Мамутов, Г. Знаменський, О. Віннік, В. Гайворонський, Н. Саніахметова та інші досліджують, як правило, зобов'язальні господарські правовідносини в цілому, в контексті господарського права, без виділення окремих проблем виконання господарських зобов'язань, що ще раз підкреслює необхідність проведення комплексного наукового дослідження зазначеної проблематики.

Виконати зобов'язання значить зробити ту дію, що зазначено в зобов'язанні: передати покупцю у власність чи в оперативне управління продану йому річ, побудувати для підприємства будинок, перевезти вантаж і т. ін. В інших, більш рідких випадках, виконати зобов'язання значить утриматися від здійснення визначеної дії, наприклад, не передавати іншому видавництву протягом визначеного терміну твір, прийнятий видавництвом для опублікування [1,с.86-125].

Виконанням зобов'язання досягається мета його встановлення, тобто задоволення визначеної потреби.

Як зазначив М.В. Кротов, не дивлячись на багатоманітність різних дій, які вчиняються боржником, їх здійснення підпорядковується загальним правилам. Загальні правила виконання зобов'язань називаються принципами виконання зобов'язань [1,с.620].

Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зобов'язань: принцип належного виконання і принцип реального виконання [2].

У радянській юридичній науці досить глибоко досліджувались питання про перелік та співвідношення цих принципів. Зокрема, до них відносили: 1) принцип реального виконання; 2) принцип належного виконання; 3) принцип товариського співробітництва і взаємодопомоги сторін; 4) принцип економічності. При цьому найдискусійнішою була й залишається проблема співвідношення принципів реального та належного виконання.

З цього приводу в літературі було висловлено три основні точки зору: -виконання в натурі є однією зі складових належного виконання; -належне виконання є частиною реального виконання;

-принцип реального виконання - це загальне правило, згідно з яким зобов'язання має бути виконане в тому вигляді, в якому воно визначене законом або договором, вважає О. С. Іоффе. Цей принцип суттєво впливає на виконання зобов'язання протягом усього терміну його дії -як на стадії нормального розвитку, так і в разі порушення. Але на кожній із вказаних стадій він виявляється по-різному.

А. В. Венедіктов вважає, що належне виконання - це складова частина реального виконання.

На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних і кількісних показників, не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції [3, с.46].

Найприйнятнішою стосовно цього питання є позиція М.І. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання - це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому - якісна характеристика дії (або утримання від дії) [4, с.182].

На наш погляд, слід погодитися з тими авторами, які вважають, що реальне й належне виконання - різноплощинні явища. В першому випадку виражена сутність виконання як вчинення певної дії, у другому - якісна характеристика дії (утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, треба дати відповідь на два самостійних за значенням запитання:

-чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідного правовідношення (чи дотримані вимоги реального виконання);

-яким чином ця дія вчинена (чи дотримані вимоги належного виконання) [4, с.186].

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться [5,ст.193].

Зобов'язання буде виконано належним чином, коли боржник його виконає: а) стосовно належного кредитора, б) у встановлений термін, в) у визначеному місці, г) відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок -відповідно до звичайно встановлених вимог. Вказівки можуть стосуватися як загальних питань виконання безвідносно до виду зобов'язання, так і окремих видів договірних чи позадоговірних зобов'язань [3,с.103].

Одним із основних принципів виконання зобов'язань у господарському праві є принцип реального виконання. Так, згідно із ч. З ст. 193 ГК України застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання [5,ч.3 ст.193].

Цей принцип складається з обов'язку сторін виконати зобов'язання в натурі в повній відповідності із встановленими в ньому умовами про предмет, кількість і якість, у примусі судами до такого виконання й у неприпустимості заміни натури грошовим відшкодуванням, тобто наданням потерпілій стороні сурогату поновлення у вигляді сплати неустойки, штрафу або відшкодування збитків [6,с.12].

Реальне виконання є обов'язком як боржника, так і кредитора [7,с. 103].

Принцип реального виконання не слід ототожнювати з вимогою належного виконання зобов'язань. Передача боржником предмета зобов'язання простроченням буде реальним виконанням, тому що предмет зобов'язання переданий у натурі, але разом із тим не можна вважати виконання належним, тому що термін виконання порушений [8,с.72].

Принцип ділового співробітництва випливає з характеру конкурентних ринкових відносин. Виконання зобов'язання є обов'язком боржника перед кредитором. Але при поглибленому аналізі зобов'язань між двома юридичними особами виступає на перший план обов'язок обох сторін - і боржника і кредитора - перед суспільством. Цей принцип виконання зобов'язань виражений у ГК України у наступних словах: «Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання,враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором» [9,с.91].

Однак, безсумнівним є те, що обов'язок співробітництва і взаємодопомоги не зменшує відповідальності сторін одна перед одною, зокрема, відповідальності боржника за виконання зобов'язання, і не послабляє обов'язку кредитора жадати від боржника належного виконання і застосування до нього санкції у випадку його неспроможності.

Принцип економічності виконання законодавчо закріплений у другій частині ст. 193 ГК України: «Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання ... та забезпечення загальногосподарського інтересу» [5,ст.193].

Не випливає, однак, розуміти економічність лише в змісті здешевлення вартості виконання зобов'язання. Закон підкреслює, що виконання повинне бути економічним не тільки для сторін у зобов'язанні, але і для загальногосподарського інтересу. Можуть бути випадки, коли здешевлення виконання не створює в той же час економії для господарства.

Отже, ці принципи в багатьох випадках реалізуються в конкретних нормах закону, що покладають на сторони визначені обов'язки, а виходить, і відповідальність за їх невиконання. Нерідко викладені принципи виконання зобов'язань у практиці господарської діяльності диктують сторонам такий спосіб дії, що розміщується поза правовою сферою і відноситься до правил ділового співробітництва. Необхідно врахувати, що в правовій державі з ринковою економікою, правові норми та норми ділового співробітництва тісно зв'язані між собою.

 

Науковий керівник: доцент кафедри цивільно-правових дисциплін, к.ю.н. Лісніча Тетяна Володимирівна.

 

 

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ПРАВОВА ДЕРЖАВА.

 

Шкребець Дмитро Васильвич

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, аспірант, юридичний факультет, e-mail: DimaKiev20@bigmir.net.

 

Ключові слова: громадянське суспільство, правова держава, суспіль-ний договір, демократія, соціальна держава.

 

Поняття громадянського суспільства, його функції і риси. Особливості формування громадянського суспільства в Україні. Теорія правової та соціальної держави.

Ідея громадянського суспільства своїм корінням сягає Давніх Греції та Риму, знаходить своє теоретичне втілення в працях Аристотеля, Цицерона, інших мислителів. З часом викристалізувалося розуміння громадянського суспільства як спільноти рівноправних громадян, яка не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

У політичній сфері громадянське суспільство забезпечує громадянам вільну участь у державних і громадських справах. Головним суб'єктом такого суспільства є людина, у ньому вільно розвивається індивідуальне та колективне життя, децентралізована державна влада і місцеве самоврядування, демократично розв'язуються суспільно-політичні проблеми на основі виважених, консенсусних відносин. [1]

Поняття "громадянське суспільство" по-різному тлумачили в суспільних науках. Так, Ш. -Л. Монтеск'є, вважаючи, що суспільство не може існувати без уряду, розрізняв державу як союз громадян та державу як сукупність посадових осіб. Г. Спенсер відповідно до його органічної теорії суспільства порівнював державу з біологічним організмом, вважав її агрегатом органів управління, володарювання. Його "апаратна" ідея пізніше була використана марксизмом.

Відомо, що в первісному, додержавному суспільстві існували органи володарювання, головний з яких збори дорослих родичів. Функції володарювання ще не відокремилися в життєдіяльності спільноти, громада була водночас джерелом і носієм влади. Поступово відбувалася ієрархізація (греп. hieros священний і archia влада поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим) громадського управління, внаслідок чого пересічні общинники були відсторонені від управління общиною.

Народні збори замінюються сходом воєнної дружини. Ради старійшин перетворюються на дедалі поважніші й самостійніші центри прийняття владних рішень, тільки частина з яких виноситься на формальне затвердження зборами общини. Так поступово відмежувалося суспільне управління від громади. Здійснювали його відокремлені інституції, яким громада була цілком підпорядкованою.

Надалі завдяки християнському віровченню стали розрізняти державну та приватну сфери (Богові Богове, кесарю кесареве). Викристалізовується уявлення про громадянське суспільство як про засіб обмеження державної влади, стримування її невпинного прагнення до абсолюту, авторитарності. Формується й саме громадянське суспільство. [2, с.45-47]

Впровадження у вжиток поняття "громадянське суспільство" пов'язане з ідеєю "природних прав" людини, яка у XVII ст. була засадничою у формуванні й поширенні юридичної свідомості, політико-правових концепцій, передусім теорії "суспільного договору". Так, Г. Гроцій і Б. Спіноза "природними правами" вважали свободу переконань і думок, свободу володіння і використання власності, рівність людей між собою, їхню захищеність від сваволі тощо.

Розрізнення громадянського суспільства і держави започаткував Ж. -Ж. Руссо в праці "Міркування про походження і засади нерівності поміж людей". Громадянське суспільство, на його думку, виникло внаслідок формування приватної власності, а держава витворена з нього на підставі суспільного договору. Д. Локк вважав, що люди домовилися заснувати державу саме з метою надійного забезпечення природних прав, рівності й свободи, захисту особи та власності — цінностей громадянського суспільства.

Сукупність індивідів, які необмежене користувалися своїми природними правами, утворювала, на думку прибічників договірної теорії походження держави, суспільство у його "природному стані" ("status naturalis"). Це стан цілковитої свободи, який призводить до "війни всіх проти всіх". Але за таких умов мати "право на все", стверджував Гоббс, означає фактично не мати права ні на що. Аби уникнути загроз, які неодмінно виникають у природному стані суспільства, люди змушені були замінити його на стан громадянський ("status civilis"). Перехід від природного стану до громадянського дає змогу піддати регулюванню законами та іншими нормами невпорядковані відносини. [3, с.55]

Відповідно до теорії "суспільного договору", люди укладають угоду й створюють державу, яка постає над суспільством, відчужує й зосереджує в собі частину їхніх природних прав. Так виникає громадянське суспільство, котре, на відміну від природного, додержавного, є станом, у якому існує держава. У конвенційних теоріях держави (Дж. Локк, Вольтер, Ж. -Ж. Руссо) громадянський стан суспільства сприймався як антипод природного стану, а влада — як похідна відносин, що панують у громадянському суспільстві.

Концепція громадянського суспільства, розуміння його як царини людської свободи, яка перебуває поза межами державної регламентації, є породженням ліберального світогляду. "Батьколібералізму" Дж. Локк вважав, що держава покликана передусім захищати особисту свободу і власність, здобуту працею людей; вона діє тільки у строго окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори; люди повинні мати право протистояти сваволі уряду, чинити йому опір і навіть вдаватися до сили для його повалення, коли він спрямовує свою владу на завойовництво, узурпацію, тиранію, або у разі його розвалу. [4, с.34-35]

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа