Є А Піскотін - Генезис капіталу як економічної категорії - страница 1

Страницы:
1  2 

тривалість виробничого циклу, тривалість управлінського циклу, тривалість проектного циклу. Однак стабілізація діяльності, що досягається в процесі адаптації, потребує не тільки стабілізації протікання внутрішніх процесів, але й забезпечення певного компонентного складу підприємства, визначення якого виступає логічним продовженням цього дослідження.

Література

1. Павленко І.М. Формування стратегії підприємства на основі тео­рії фреймів // Вчені записки: Збірник наукових праць Університету еко­номіки та права «Крок». — Вип. 20. — 2009. — С. 117—125.

2. Павлов С. Е. Адаптация. — М.: Паруса, 2000. — 282 с.

3. Андерсен Берн. Бизнес-процессы. Инструменты совершенствова­ния / Андерсен Берн. М.: РИА»Стандарты и качество», 2005. — 272 с.

4. Васильков В.Г. Організація виробничтва: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 524 с.

5. Лисицына Е.В. Образовательный курс финансового управляюще­го: Ч. 4 // Финансовый менеджмент. — 2005. — №1 [Режим доступу: http://www.dis.ru/library/fm/archive/2005/1/3951 .html].

6. Арчибальд Рассел Д. Управление высокотехнологическими проек­тами. М.: ДМК ПРЕСС, 2004. — 463 с.

7. Павленко І.М. Стратегія підприємства в контексті диалектичної єдності процесів функціонування та розвитку // Вчені записки: Збірник наукових праць Університету економіки та права «Крок». — Вип.22. —

2010.   С. 106 110.

8. Павленко І.М. Економічна безпека підприємства: адаптаційний ас­пект // Формування ринкової економіки. — 2010 [На правах рукопису].

Стаття надійшла до редакції 5.10.2010.

УДК 338

Є.А. Піскотін,

аспірант кафедри фінансів

Полтавського університету споживчої Кооперації України

ГЕНЕЗИС КАПІТАЛУ ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

Анотація. Висвітлено основні теоретичні підходи до визначення капі­талу як економічної категорії, що склалися в процесі його еволюції. На­ведено кілька визначень що застосовувались науковцями в різні часи.

Аннотация. Изложены основные теоретические подходы к определе­нию капитала как экономической категории, сложившиеся в процессе его эволюции. Дано несколько определений, которые применялись уче­ными в разные времена.

© Піскотін Є. А., 2010 139

Summary. The main theoretical approaches to the definition of capital as an economic category, which occurred during its evolution. Some definitions applied by scientists in different times are presented.

КЛЮЧОВІ СЛОВА. Капітал, засоби виробництва, фактори виробництва, продукція, ринок, прибуток, багатство.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА. Капитал, средства производства, факторы произ­водства, продукция, рынок, прибыль, богатство.

KEY WORDS. Capital, capital goods, inputs, production, market, income, wealth.

Постановка проблеми. Економічна наука знаходиться в по­стійному розвитку: міняються проблеми, що хвилюють учених, наука збагачується новими фактами, методами досліджень. Разом з розвитком науки міняються не тільки об'єкти досліджень, одер­жують нове трактування такі, здавалося б, сталі поняття, як влас­ність, гроші, дохід, відсоток. Досить значні зміни відбулися і в розумінні категорії «капітал».

Аналіз останніх досліджень щодо визначеної проблеми. Дослідженням сутності капіталу займались такі вчені, як Ю.Ф. Брігхем, О.Д. Василик, О.М. Загородна, О.П. Зуділін, В.М. Івах-ненко, К.В. Ізмайлова, М.Я. Коробов, Л.А. Лахтіонова, В.О. Мец, Є.В. Мних, В.М. Опарін, П.Я. Попович, І.Д. Фаріон, С.І. Шкара-бан, А.Д. Шеремет та ін. Незважаючи на їх значний науковий внесок у цю сферу, категорія «капітал» залишається однією з найбільш дискусійних та вимагає подальших досліджень.

Мета статті. Висвітлення різних підходів до трактування ка­тегорії «капітал», що склалися в процесі її історичного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Дефініція капіталу як категорії, що має складну економічну, філософську й правову природу, була закладена ще мислителями Стародавньої Греції. Зокрема, у своїй праці «Політика» Аристотель зазначав: «У мистецтві нагрома­дження статків, оскільки вони нагромаджуються в торговій діяль­ності, ніколи не буває межі, оскільки метою тут є безмежне багат­ство та володіння грошима. Всі, хто займається грошовим обігом, прагнуть збільшити свої капітали до безмежності» [1, с. 25 26].

Перше найглибше дослідження категорії «капітал» належить фізіократам. На відміну від меркантилістів, які, досліджуючи сферу обігу, під капіталом найчастіше розуміли авансовані в тор­гівлю гроші, фізіократи, перемістившись у сферу виробництва, починають ототожнювати капітал із засобами виробництва. Це, на думку К. Маркса, заклало основу подальшому розвитку полі­тичної економії. Також фізіократи першими виділили в структурі капіталу основну та оборотну частини [14, с. 53].

Подальший розвиток і уточнення поняття «капітал» відбува­ється в роботах класиків політичної економії А. Сміта, Д. Ріккар-до, Дж. С. Мілля. Так, А. Сміт під капіталом розумів частину за­пасів продуктів, матеріалів і знарядь, від яких чекають одер­жувати дохід [12, с. 311]. Д. Рікардо визначив, що капітал пере­міщається між галузями під впливом прибутку [14, с. 74].

Значний внесок у дослідження природи капіталу вніс К. Маркс. Він встановив, що в процесі кругообігу капітал проходить три стадії. Авансуючи гроші на покупку машин і устаткування, сиро­вини, робочої сили, капіталіст перетворює грошовий капітал на продуктивний, а коли готова продукція поступає на ринок, капі­тал знаходиться вже в товарній формі [8, с. 32].

Першочергове значення тлумаченню терміну «капітал» нада­вав видатний французький економіст і історик Фернан Бродель. «Capitale» (слово з пізньої латині, від caput — голова) з'явилося біля XII—XIII ст. у значенні «цінності; запас товарів; маса гро­шей; чи ж гроші, що приносять відсоток» Саме в Італії це слово було створено, освоїлося і в деякому роді знайшло зрілість. Його, безперечно, виявляєш в 1211 році, а з 1283 року воно уживається в значенні капіталу товариства купця» [4, с. 223].

У XVI ст. проблема походження і зростання багатства, поставле­на ще філософами Стародавньої Греції, вперше вийшла на держав­ний рівень. У першу чергу йшлося про зростання багатства держа­ви. Відповідно, слово «багатство», вживане відносно держави, вийшло на перший план: «Всіх економістів цікавило центральне пи­тання як приростає матеріальне багатство, як збільшується вироб­ництво національного продукту (багатства). Економічна теорія тіль­ки тоді і стала власне теорією, коли змогла поставити це питання. Зробили це меркантилісти в XVI XVII століттях. Вони вважали, що багатство країни визначається притокою-відтоком золота. Кла­сики політекономії Петі, Сміт, Ріккардо вже безпосередньо пов' язали предмет економічної теорії з виробництвом матеріально­го багатства і, природно, з відносинами людей з приводу його ви­робництва. Головна праця Сміта так і називається: «Дослідження про природу і причини багатства народів» [2, с. 11].

Загальний інтерес до роботи Сміта, що системно виклав усі досягнення економічної думки на той момент, був викликаний не стільки ясною і дохідливою мовою, скільки чітко обкресленим і актуальним предметом дослідження: і правителі, і рядові грома­дяни будь-якої країни мріють бачити її процвітаючою, тобто ба­гатої. Політекономія, таким чином, була наукою однієї проблеми: проблеми багатства держави і чинників його зростання. Слово

«багатство», інтуїтивно зрозуміле всім, постійно використовува­лося, але дати визначення йому довго не розв'язувалися. «Ж-Б. Сей в 1828 році визнавав, що слово «багатство» погано визначу­ваний термін, але користувався ним» [4, с. 224].

Так, з багатством підприємців ототожнювали капітал Т. Маль­тус («...капітал, тобто накопичене багатство, що вживається з метою отримання прибутку») і Р. Джонс («... капітал складається з багатства, збереженого з доходу і спожитого з метою отриман­ня прибутку») [12, с. 601]. Як бачимо, капітал і прибуток висту­пають у цих визначеннях у нерозривній єдності: капітал це ба­гатство, використовуване для отримання прибутку. Правда, тер­мін «багатство» як і раніше не мав визначення.

Мабуть, найбільш глибоке і ґрунтовне дослідження багатства взагалі, і капіталу зокрема, проведено К. Марксом у його одно­йменній роботі. У ній даний термін використовується лише в підприємницькому сенсі. Капітал, на думку К. Маркса, був окре­мим випадком багатства і складався з тих же носіїв вартості товарів і грошей, включаючи зобов' язання до отримання і спла­ти. Капітал є відношенням між підприємцями, що дозволяє зіста­вити їх фінансові можливості, а також відношенням між підпри­ємцями (капіталістами) і пролетаріатом. У його працях наводить­ся кілька різних визначень капіталу, але всі вони по суті зводять­ся до багатства, використовуваного в підприємницькій діяльнос­ті, а тому здібному до самозростання. Приведемо деякі з них.

«Робочий сам постійно проводить об' єктивне багатство як ка­пітал, як чужу йому, пануючу над ним силу, а капіталіст також постійно проводить робочу силу як суб' єктивне джерело багатст­ва» [12, с. 583]. У цьому випадку К. Маркс, ототожнюючи капітал з багатством, вказує на робочу силу як його джерело.

«В ході нашого дослідження з' ясувалося, що капітал є не по­стійна величина, а еластична частина суспільного багатства, що постійно змінюється залежно від того або іншого ділення додат­кової вартості на дохід і додатковий капітал» [12, с. 623]. Тут К. Маркс називає капітал частиною суспільного багатства, яка збільшується у міру того, як додаткова вартість, за вирахуванням сум, що вилучаються власником на особисте споживання у ви­гляді дивідендів, приєднується до капіталу.

«Капітал не річ, а суспільне виробниче відношення між людьми, опосередковане речами» [13, с. 775]. Це особлива не­пряма форма ототожнення капіталу і багатства. Річ у тому, що під «суспільним виробничим відношенням між людьми» Маркс розумів відношення капіталу і праці або, що те ж саме, відно­шення багатства і бідності. «Багатство є відношення між двома особами», цитував він італійського ученого Галіані [11, с. 20]. В іншій своїй роботі Маркс указував на постійно відтворний зв' язок багатства капіталістів з бідністю робочих: «В рамках тих же самих відносин, в яких проводиться багатство, проводиться також убогість. Ці відносини створюють буржуазне багатство лише за умови безперервного знищення багатства окремих членів цього класу і утворення пролетаріату, що постійно росте» [10, с. 144]. Отже, під капіталом Маркс, як і більшість економістів його часу, розумів багатство, що звертається у сфері підприємницької діяльності і направлене на отримання прибутку.

Ототожнюють капітал з багатством і Фішер, Дорнбуш, Шмален-зі. У їх підручнику економіки в 18 главі «Речовинне багатство: земля і капітал» знаходимо: «Фізичний капітал є запасом проведе­них товарів, що беруть участь у виробництві товарів і послуг. Фізич­ний капітал відрізняється від землі тим, що він проводиться, тоді як земельний фонд не може бути збільшений. Капітал і земля разом утворюють речовинне багатство країни. Речовинне багатство відріз­няється від фінансового багатства, хоч і тісно пов'язано з ним». Проте процес відтворення капіталу ці автори не розглядають.

Інші американські економісти використовують слово «капітал» у вужчому сенсі. Так, у підручнику Макконелла і Брю знаходимо ви­значення: «Капітал, або інвестиційні ресурси, охоплює всі виробни­чі засоби виробництва, тобто всі види інструментів, машини, устат­кування, транспортні засоби і збутову мережу, використовувані у виробництві товарів і послуг і доставці їх кінцевому споживачу».

У приведеному визначенні термін «капітал» не має на увазі грошей. Гроші як такі нічого не проводять і не можуть вважатися економічним ресурсом. Реальний капітал інструменти, маши­ни і інше продуктивне устаткування це економічний ресурс; гроші, або фінансовий капітал, таким ресурсом не є» [9, с. 37].

Аналогічним чином трактує капітал і П. Самуельсон: «Економі­ка промислово розвинених країн використовує велику кількість бу­дівель, техніки, комп' ютерів тощо. Всі подібні ресурси називаються капіталом. Капітал це проведений чинник виробництва, ресурс тривалого користування, який сам по собі є продуктом економіки» [5, с. 72]. Отже для названих економістів капітал вже не багатство і, тим більше, не суспільні відносини між багатством і бідністю. Фак­тично в приведених визначеннях капіталом називається сукупність поза оборотних активів. Ця новація спричинила за собою інші.

На відміну від політичної економії, яка прагнула виявити суть основних економічних категорій, вивести загальноекономічні за­кони, «маржиналіська революція», здійснена в 70—80 роки 19-го століття У. Джевонсом, Л. Вальрасом, К. Менгером, перемістила фокус наукових досліджень на проблеми ефективного розподілу обмежених ресурсів, максимізації прибутку фірмою [11, с. 19].

Продовжуючи дослідження капіталу в рамках неокласичної тео­рії, А. Маршалл аналізує проблему капіталу з позицій ефективного розміщення, оптимальної структури, витрат на його відтворення.

У 30-і роки 20-го століття Дж. М. Кейнс, досліджуючи проб­лему економічної кризи в США, розглядає суть капіталу на мак-рорівні. На думку Дж. М. Кейнса, недоліком споживчого попиту домашніх господарств, капіталовкладень приватного сектора здат­ні привести до кризи. Для подолання «Великої депресії», що ви­бухнула в США в 1928—1930 рр., Кейнс пропонував стимулюва­ти інвестиції фірм шляхом регулювання процентних ставок, зни­ження податків, здійснення держзакупівель [6, с. 648—658].

Поступово через зайву «математизацію» в економічній науці наступає криза економетричних моделей. Наростає розуміння неможливості обходитися без аналізу позаекономічних чинників.

Одним з нового перебігу економічної думки став неоінституціо-налізм. Представники неоінституціоналізма — Р. Коуз, Д. Норт, А. Алчян та ін., погоджуючись з такими принципами неокласичної те­орії, як обмеженість ресурсів, поведінка фірми, що максимізувала прибуток, доповнюють її поняттям трансакційних витрат, платністю і недосконалістю інформації, розмитістю прав власності.

У неоінституціональній теорії проблема капіталу одержує но­ве звучання. Так, у рамках концепції прав власності аналізується, хто володіє правами власності засобами виробництва, хто має право користування ними, хто має право на дохід, право на «без­пеку» володіння капіталом і т.д.

У другій половині 20-го століття почалося нове «золоте сто­ліття» неокласичної теорії». Т. Шульц, Г. Беккер і багато інших учених змогли принципово розсунути межі предмету економічної науки, розширити можливість застосування економічних методів дослідження [9, с. 157].

На їх думку, такі форми людської поведінки, як сімейні відносини, злочинність, вибори тощо містять ті ж елементи, що і традиційна еко­номічна діяльність людини, і можуть бути описані за допомогою таких економічний категорій, як рідкість, ціна, альтернативні витрати. Ця те­чія в економічній науці одержала назву «економічний імперіалізм».

Значно розширила уявлення про суть капіталу робота Г. Бек-кера «Людський капітал». Людський капітал, по Беккеру — це те, що є у кожного: запас знань, навиків, мотивацій. Іншими слова­ми, навики людини, освіта, знання перетворюються на ще один чинник виробництва.

Відправним пунктом для Беккера стало уявлення, що, здобуваю­чи освіту, що вчаться і їх батьки поводяться раціонально, зважуючи вигоди і витрати. Подібно до підприємців, вони зіставляють очіку­вану граничну віддачу від вкладень в освіту з прибутковістю альтер­нативних інвестицій (відсоткам по банківських внесках, облігаціях). Норми віддачі, таким чином, виступають як регулятор розподілу ін­вестицій між рівнями освіти, освітою і рештою економіки. Після до­сліджень, проведених Беккером і його колегами, інвестиції в освіту стали розглядатися як джерело економічного зростання не менш важливе, чим звичайні капіталовкладення.

Наступну модернізацію категорії «капітал» здійснив французь­кий соціолог П. Бурдьє. У своїх роботах П. Бурдьє піддав критиці прагнення К. Маркса звести сферу людського життя тільки до еко­номічного простору і описати суспільство як опозицію класів влас­ників і невласників засобів виробництва (економічного капіталу) [1]. На думку П. Бурдьє, людина живе одночасно в кількох соціаль­них просторах — культурному, науковому, економічному, політич­ному. Влада, положення людини в суспільстві визначається об'є­мом і структурою накопиченого їм капіталу в різних формах — культурного, соціального, символічного і економічного капіталу [1].

Культурний капітал — це сукупність знань, які допомагають розшифровувати специфічні знаки і символи, необхідні для соці­алізації індивіда в суспільстві. Накопичується культурний капі­тал через навчання і виховання в сім'ї, навчальних закладах. Прикладом культурного капіталу можуть бути навики читання, норми поведінки, уміння грати на музичних інструментах. При­буток від культурного капіталу може бути не речовий — людина одержує задоволення від відвідин музею, для розуміння цінності експонатів йому необхідний культурний капітал [1].

Соціальний капітал — сукупність норм, правил, зв'язків, які фор­муються при взаємодії індивідів і засновані на довірі. Людина, на­даючи яку-небудь послугу безкоштовно, вважає, що відносно нього, коли це буде необхідно, інша людина поступить так само. Соціаль­ний капітал, формуючи соціальні мережі, дозволяє обмінюватися інформацією, активами швидше і з нижчими трансакційними ви­тратами, чим це відбувалося б за допомогою ринку [2, с. 66].

Символічний капітал втілений у репутації, харизмі, імені, знаках гідності, високого соціального статусу і т.п. Символічний капітал людини, наприклад, репутація, вимагає визнання з боку інших. Ко­ли компетенція, авторитет людини визнані іншими людьми, людинанабуває символічного капіталу і дістає можливість впливати на ре­зультат подій, встановлювати єдино правильну думку і т.д. [1].

Згідно теорії П. Бурдьє, всі форми капіталу схильні до конвер­тації, наприклад, людина може перетворити соціальний капітал на економічний. Прикладом конвертації соціального капіталу в економічний може бути випадок, коли людина бере у борг гроші на тривалий термін без відсотка у колеги по роботі [3, с. 70].

Подальше дослідження природи соціального капіталу було продовжено в роботах Дж. Коулмана. У своєму підході до вивчен­ня людської поведінки Дж. Коулман успішно синтезує неокласич­ні погляди об максимізації корисності ринковими агентами і по­гляди соціологічного напряму про повну зумовленість людської поведінки соціальними нормами і інститутами [7, с. 122].

Соціальний капітал у Дж. Коулмана виступає важливим еко­номічним ресурсом. Коли на окремому ринку відношення персо­ніфіковані і повторюються, ринковий агент, діючи раціонально, припускає, що послуга, надана їм безкоштовно своєму діловому партнеру, дозволяє, у разі потреби, розраховувати на аналогічну послугу. Ця одночасна концентрація очікувань і зобов'язань су­проводжується зростанням довіри, соціального капіталу.

У більшості випадків соціальний капітал виступає побічним про­дуктом людських взаємин. У процесі спілкування незнайомі люди знаходять один у одного щось загальне — соціальне походження, захоплення. Це служить першим поштовхом до встановлення тіс­ніших відносин, накопичення соціального капіталу [7, с. 138]

Дж. Коулман відзначає, що у ряді випадків соціальний капітал виступає суспільним благом. Наприклад, батьки для підвищення якості освіти можуть добровільно створити опікунську раду школи. Робота в такій раді, як правило, безкоштовна. Учасники ради жертвують своїм часом, а якіснішу освіту здобувають не тільки їх діти, але і діти інших батьків [7, с. 136].

Така ситуація породжує проблему інвестицій у соціальний ка­пітал, члени опікунської ради, не одержуючи допомоги від решти батьків, можуть відмовитися від участі в роботі ради, а значить соціальний капітал, що генерується радою, перестане існувати.

Широка дискусія про суть соціального капіталу розвернулася останнім часом на сторінках українських економічних і соціоло­гічних журналів. Так, В.В. Радаєв указує на інституційну природу соціального капіталу, І.Е. Діскін говорить про процес конвертації соціального капіталу у владу і власність, Л.А. Колесникова вва­жає, що концепція соціального капіталу дозволить возз'єднувати економічну і соціальну сторону життя суспільства [10, 13].

Разом з тим, існує ряд поки-що невирішених питань: до кінця не визначена природа соціального капіталу, не досліджені чин­ники, стимулюючі накопичення і відтворення соціального капі­талу, потребує подальшого вивчення кореляція соціального капі­талу з економічним зростанням.

Вирішити поставлені завдання непросто — категорія «соці­альний капітал» лежить на стику економічної науки, соціології, політології, філософії і тому вимагає від дослідника широкої еру­диції у кількох областях знання.

Одним з можливих підходів до подальшого вивчення соціаль­ного капіталу є міждисциплінарний підхід, заснований на розроб­ках інституційної теорії. У рамках інституціоналізму можливо прослідкувати розвиток соціального капіталу як ефективного ін­ституту людського суспільства, вплив соціального капіталу на трансакційні витрати і доступність інформації.

Для перехідної економіки дослідження соціального капіталу має особливе значення: цивілізовані ринкові відносини на пострадянсь­кому просторі тільки починають формуватися, а це означає, що конфлікт між працею і капіталом ще вимагає свого дозволу, ство­рення групою людей закритих мереж передачі інформації, розподі­ли ресурсів може виступати чинником збільшення нерівності.

Висновки. Слово «капітал» — одне з найуживаніших у лек­сиконі підприємців, фінансистів, економістів і бухгалтерів упро­довж вже кількох століть. Проте дотепер загальноприйнятого ви­значення цей термін не одержав. І це одна з перешкод на шляху розвитку вказаних дисциплін. Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, нагромаджених науковою думкою за всю іс­торію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідно­сті дослідження сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його еволюції.

Література

1. Антология экономической классики Вильям Петти, Адам Смит, Давид Риккардо. М. : Изд-во «ЭКОНОВ» «Ключ», 1993. — 475 с.

2. Бурдье П. Социальное пространство и генезис «классов» //www.bourdieu.narod.ru/sp/PB_SP_genese_de_classes.htm

3. Бурдье П. Социолог под вопросом // www.sociologi.narod.ru/ lib/PBq.htm

4. Бурдье П. Формы капитала // Экономическая социология. — 2002. — № 5. — С. 60—75.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Є А Піскотін - Генезис капіталу як економічної категорії