В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 

 

ДИСКОРД ЕТНІЧНИЙ (від латин. discordans -неспівпадіння) наявність розходжень у членів однієї й тієї ж етнічної спільноти у поглядах на те чи інше явище, той чи інший процес, щодо дій по відношенню до них та до шляхів реалізації етнічних інтересів.

 

 

ДИСКРИМІНАЦІЯ (від латин. discriminatіo - відмінність) -обмеження прав та обов'язків людини; будь-яке неоднакове поводження з боку держави з певними категоріями громадян чи то негромадян в усіх сферах, або ж в окремо взятій сфері, чи то кількох сферах суспільного життя на основі тієї чи іншої соціальної, культурної ознаки, чи то походження. Дискримінація може бути закріплена у законодавстві (правова), базуватися на релігії чи на моральних нормах, котрі склалися у тому чи тому суспільстві (неофіційна, де факто). Серед відмінностей, за якими здійснюється обмеження прав та обов'язків людини, найчастіше практикуються такі: раса, національність, етнічність, громадянство, стать, рідня, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, вік, інвалідність, рід занять тощо. У науковій літературі розрізняють такі види дискримінації: етнічна дискримінація неоднакове поводження держави (через уповноважених своїх представників) з певними категоріями громадян чи негромадян на основі їх етнічного походження; "кольорова дискримінація" — неприховані дискримінаційні дії стосовно громадян поліетнічної держави, в основі яких лежить їх колір шкіри, скажімо, у різні часи до афроамериканців у США; національна дискримінація — неоднакове поводження держави з громадянами чи негромадянами на    основі    їх    національної    належності; расовадискримінація (непряма) має місце тоді, коли нейтральні фактори (норма, критерій чи порядок) не можуть бути дотримані особами, які належать до групи, що визначається за ознаками раси та кольору шкіри, або ж тоді, коли цей фактор ставить цю категорію у невигідне становище, окрім тих випадків, якщо для цього є об'єктивне й розумне виправдання. Останнє можливе тоді, коли переслідується легітимна мета й існує розумне співвідношення між засобами, що використовуються, та поставленою метою; расова дискримінація (пряма) — будь-яке неоднакове поводження на основі таких ознак, як раса та колір шкіри, що не має об'єктивного й розумного виправдання. Неоднакове поводження, позбавлене об'єктивного й розумного виправдання тоді, коли воно не переслідує легітимної мети або ж відсутнє розумне співвідношення між засобами, що використовуються, та поставленою метою; "реверсна дискримінація" ("дискримінація навпаки", "реверсний расизм") практика стимулювання членів груп, які історично знаходилися у занедбаному стані, за рахунок членів груп, які перебували у привілейованому становищі. Сьогодні дискримінація виявляється в існуванні етнічних гетто, у різних можливостях доступу до ринку праці, до культурних надбань суспільства, в обмеженні в'їзду в країну, у відсутності адекватних можливостей збереження й розвитку культури й мови країни походження тощо. Для подолання явища дискримінації міжнародними організаціями, урядами, громадськими об'єднаннями здійснюються різного роду заходи - прийняття нормативно-правових документів (скажімо, Декларація ООН про ліквідацію усіх форм расової дискримінації); заснування інституцій (Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин); громадські акції на підтримку прав етнічних меншин; введення спеціальних квот для представників расових і етнічних спільнот при прийнятті на роботу, забезпеченні місць у вищих навчальних закладах тощо. Останні заходи отримали назву "дискримінація навпаки" або "програми позитивних дій": вперше вони почали застосовуватися у США та Канаді, а згодом й у деяких європейських країнах. Останнім часом соціологи фіксують випадки непрямої дискримінації в Україні. Вони, передусім, стосуються такзваних помітних меншин, тих, які виділяються кольором шкіри, зокрема вихідців із країн Африки та Азії, циган (рома). Рівень етнічної дискримінації в Україні значно нижчий, ніж в інших поліетнічних країнах, хоча останнім часом намітилася тенденція до його зростання, що фіксує соціологічний моніторинг Інституту соціології НАН України "Українське суспільство", який був започаткований у 1992 р.

 

ДИСКУРС ЕТНІЧНИЙ (від франц. discours - мовлення, процес мовної діяльності) - спеціальний різновид дискурсу, який, за Мішелем Фуко, є виявлення влади, нав'язування своєї волі, посилення панівного становища й спирається на ті стосунки, які встановила влада і в силу цього тим чи тим чином опосередковано чи безпосередньо її віддзеркалює. Етнічний дискурс у такому контексті є актом суспільно-культурної взаємодії, у якій етнічна ідентичність відіграє ключову роль.

 

ДИСПАРИТЕТ ЕТНІЧНИЙ (від латин. disparatus -нерівний, розділений, відособлений) нерівність у статусі, ролях представників етнічних спільнот, яка досить чітко виявляється у процесі міжетнічної взаємодії. Специфіка етнічного диспаритета визначається, зокрема, транзитивністю, транспарентністю, табуїрованістю, конфліктогенністю, розбалансованістю інституціальних і позаінституціальних чинників.

 

 

ДИСПЕРСИЗАЦІЯ ЕТНІЧНА - відокремлення від первісного етносу невеликих етнічних груп й розселення їх на територіях, розташованих поза тими, де мешкає ядро етносу. Основним стимулом дисперсизації є міграція.

 

ДИСПОЗИЦІЯ ЕТНІЧНА (від латин. dispositio — розподіл) -

рівень можливості (право) розпоряджатися атрибутами етнічної спільноти, у тому числі і власністю.

 

ДИСТАНЦІЯ ЕТНОКУЛЬТУРНА - різниця у рівні розвитку і відмінностей між культурами людських спільнот, воснові якої лежать такі чинники, як етнічне походження, етнічні звичаї, традиції. Етнокультурна дистанція виявляється, передовсім, у процесі міжетнічного спілкування й особливо вона акцентується (свідомо чи несвідомо) за умов етнічного ренесансу, коли представники тих чи тих спільнот надають великої ваги своєму етнічному походженню, активно виокремлюють себе у системі міжетнічних стосунків. Надмірна акцентуація відмінностей у культурі одного етносу від іншого за несприятливих умов може зумовлювати (особливо, коли це здійснюється цілеспрямовано й свідомо запрограмовано) протиставлення етносів.

 

 

ДИСТАНЦІЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНА - поняття, що характеризує ступінь близькості або відчуження етнічних груп. Етнопсихологічна дистанція є похідною від соціальної дистанції і виражається головним чином через установлення межі між "ми" і "вони" (не такі, як "ми"). Через цю дистанцію у етнопсихології визначають сприйняття етнічних груп та їх образів, симпатій та антипатій, розуміння і прийняття цілей, установок іншої групи. Вимірювання етнопсихологічної дистанції здійснюється за допомогою різних шкал, найбільш широко відомо серед них є шкали Е. Богардуса та Л. Терстоуна. Е. Богардус за допомогою шкали соціальної дистанції вимірював генералізовану установку індивіда стосовно певної групи та виявляв ступінь прийнятності іншої людини як представника цієї групи. Шкала соціальної дистанції Е. Богардуса дозволяє визначити психологічну готовність до зближення або відторгнення представників відповідного етносу, незалежно від їх особистісних якостей та особливостей Згідно з цією шкалою, респондентам ставляться питання, пов'язані з їх мірою налаштованості на прийняття у контекст їх взаємодії представників тих чи тих расових чи то етнічних спільнот. Шкала має діапазон від 1.00 до 7.00, де 1.00 означає, що між групами чи то індивідами не існує жодної соціальної дистанції. Серед питань, які з'ясовуються за цією шкалою (я допускаю представників інших соціальних, у нашому випадку, расових та етнічних спільнот, у якості...), такі: 1. Близьких родичів-членів сім'ї пункт); 2. Моїх близьких особистих друзів (2.00);3. Сусідів на тій же вулиці (3.00); 4. Колег по роботі (4.00); 5. Громадян моєї країни (5.00); 6. Лише як відвідувачів моєї країни (6.00); 7. Взагалі не допускаю у мою країну (7.00). Завважу, що шкала Богардуса застосовується як кумулятивна шкала, оскільки згода з будь-яким питанням означає (передбачає) згоду з усіма попередніми питаннями. Вона успішно застосовувалася Е. Богардусом у 1925, 1946, 1956, 1966 рр. Українські дослідники активно користуються шкалою Богардуса, зокрема у соціальному моніторингу Інституту соціології НАН України "Українське суспільство". Для вимірювання етнопсихологічної дистанції застосовується також шкала Л. Терстоуна, яка стала одним із основних методів соціальної, етнічної, політичної, організаційної психології.

 

 

ДИСТРИБУЦІЯ ЕТНІЧНА (від англ. distribution - розподіл) етнічні атрибути, які (добровільно чи примусово) маніфестуються різними етнічними спільнотами. В імперському правопорядку войовничу відвагу мають демонструвати представники усіх етнічних спільнот.

 

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ГОРИЗОНТАЛЬНА ЕТНІЧНА (від латин. differentia - відмінність) - паралельне існування етнічних спільнот, зазвичай невеликих, зі своєю стратифікаційною ієрархією у рамках великих інтегрованих спільнот. Вони мешкають окремо, не стимулюючи активні контакти між собою, натомість їм властива внутрішня згуртованість, що допомагає зберігати й підтримувати свою етнічність. Такий стан характерний на перших етапах поселення вихідців з інших країн у країні входу, скажімо, іммігрантам, які прибувають до США. Прикладом іншого типу горизонтальної етнічної диференціації є структурно-організаційне буття чотирьох етнічних спільнот Тайваню, які своїми етнічними маркерами чітко відрізняються одна від другої: хокло, хакка, мейнландери й аборигени. Внутрішні міграційні процеси, інтенсифікація переміщення населення у межах однієї країни, між регіонами, зумовлені соціально-економічними та культурними чинниками, порушують межі горизонтальної  етнічної  диференціації  й посилюютьтенденцію до біологічного й культурного змішання представників різних народів.

 

ДИФУЗІОНІЗМ (від латин. diffusio - поширення, розтікання, розсіювання) — просторові характеристики етнічних спільнот, зазвичай культурних, та запозичення етнокультурних елементів однією етнічною спільнотою у іншої. Останнє відбувається під час міжкультурної взаємодії; тут це явище отримало назву "етнокультурна

дифузія".

 

ДИХОТОМІЯ ЕТНІЧНА (від грецьк. thikhotomia; thikhi -надвоє, навпіл; tomi- поділ) процес поділу однієї етнічної спільноти на дві, який відбувається у результаті політичної волі чи то насильницьких дій (наприклад, воєнних); часто-густо дихотомія здійснюється на культурній основі.

 

ДІАКРІТИКА ЕТНІЧНА (від грецьк. thiakritiki - знаки, що служать для розпізнавання; акценти; символи, що комбінують склад спільноти, предмета) (етнічний профіль) цим терміном західні етнологи (наприклад, Фред Ріггс) означають етнічні атрибути (маркери) людської спільноти, як от мову, звичаї, елементи культури тощо.

 

"ДІАЛЕКТИЧНИЙ ПУЧОК (жмут, віхоть, кластер)"

термін, який застосовується для відтворення ситуації не лише у мовних взаєминах, але і для з'ясування відмінностей між етнічними спільнотами, чи їх компонентами у ситуаціях, коли важко визначити серед них домінантну складову. Такі ситуації виникають у результаті того, що між багаточисельними етнічними спільнотами знаходиться чимало малочисельних, кордони між якими нечіткі й не визначені. Подібна картина досить часто фіксується у міжетнічній взаємодії на Африканському континенті.

 

ДІАЛОГ МІЖЕТНІЧНИЙ (від грецьк. thia - через та logos -слово) організаційно структуроване безпосереднє абоопосередковане спілкування окремих представників чи груп, члени яких є носіями різних етнічностей, з метою опанування інформацією, яка формує умови об'єктивного розуміння й сприйняття носія відмінних етнокультурницьких традицій, як і самих цих традицій.

 

ДІАСПОРА (від грецьк. "diaspora" - розсіяння, перебування певної частини того чи іншого народу поза межами країни свого походження). Поняття "діаспора" тривалий час асоціювалося лише з євреями, котрі від часу Вавілонського полону опинилися поза територією своєї первісної батьківщини й розселилися по усьому світу. З часом зміст цього терміну розширився і діаспорою стали називати й представників інших народів, як от вірменів, греків, індійців, поляків, а згодом українців. Згідно з новітніми визначеннями, діаспора - це усталена сукупність людей одного й того ж етнічного походження, які проживають в іноетнічному довкіллі за межами своєї історичної батьківщини, або за межами ареалу розселення свого народу й утворили соціальні, культурні (й, не виключено, політичні) інститути (організації) для збереження, відтворення, функціонування та розвитку своєї спільноти як компонента етнонаціональної структури суспільства проживання. Діаспори формувалися, переважно, унаслідок міграційних процесів, які стали характерною особливістю суспільного розвитку різних країн, починаючи з ХІ ст. Особливо інтенсивними міграціями відзначаються ХІХ, ХХ, ХХІ ст. Скажімо, витоки української діаспори у Північній Америці знаходимо у другій половині ХІХ ст. Сьогодні досить таки вживаним є термін "глобальні діаспори", що, передусім пов'язано з фактом інтенсивного переселення представників різних етнічних спільнот із однієї країну в іншу. За даними ООН, у 2010 р. 210 млн. чоловік проживали не у тих країнах, де вони народилися. Класичними у цьому контексті є Аргентина, Великобританія, Іспанія, Канада, Німеччина, Португалія, Росія, Франція, США, Швеція. Найбільшими донорами уже існуючих діаспор є Польща, Румунія, Україна, Японія, деякі країни Південної Америки та Північної Африки. Характерними ознаками сучасних діаспор є такі: і) переважне   компактне   поселення  у  країні входу,особливо, на початкових етапах її формування; 2) налагодження стійких внутрішніх зв'язків; вибудовування й наповнення інституційної структури своєї спільноти, зазвичай моноетнічної (наявність етнічних організацій, передусім, соціального, етнокультурного, а подеколи й політичного, спрямування; шкіл з етнічними мовами навчання; конструювання релігійних громад; засобів масової інформації та комунікації етнічними мовами (газети, часописи, інші періодичні видання, радіо - та телеканали чи програми, а останнім часом комп'ютерні технології); видання літератури мовою етнічної батьківщини); 4) заснування й розвиток етнічного бізнесу, зазвичай малого; 5) підтримання безпосередніх (на індивідуальному рівні через рідних, знайомих, земляків) і опосередкованих (через ЗМІ, літературу тощо) контактів, зв'язків з країнами походження. Серед характерних маркерів процесів, які відбуваються нині у середовищі діаспорних спільнот, а також у процесах, у яких вони задіяні, й великою мірою впливають на перспективу їхнього існування в іноетнічному довкіллі, -налагодження взаємодії з суспільством проживання за специфічних умов прагнення, з одного боку, до інтеграції у соціальні, політичні, громадські, культурницькі структури суспільства проживання, а з другого, потяг до збереження, підтримки та розвитку етнічної спадщини (елементів культури, звичаїв, традицій). У першому випадку визначальним моментом є бажання прискорити свою соціальну мобільність, намагання здобути престижні ніші у новому суспільстві. Це, безумовно, вимагає до певної втрати етнічної спадщини й прискореної асиміляції, що особливо відчутно у сфері культури (акультурація). У другому випадку має місце постійний пошук можливостей затримати цю спадщину, якщо не у її візуальних виявах (етнічні фестивалі, мистецькі виставки, аматорські художні колективи тощо), то, принаймні, у віртуальних формах (історична пам'ять, етнічний менталітет). Доля діаспори визначається рівнем і змістом взаємодії цих двох тенденцій: якщо вони вступають у суперечність, то у суспільстві виникають конфліктогенні ситуації (й нерідко конфлікти) й у більшості населення країни проживання формується негативне   ставлення   до   представників діаспорнихспільнот (воно, наприклад, матеріалізується у вимогах обмеження міграцій); коли ж між більшістю і меншістю діаспори завжди складають меншинні групи населення) налагоджується соціальний й міжкультурний діалог, то з'являються умови для безконфліктної реалізації зазначених двох вище тенденцій. Ці тенденції будуть зберігатися постійно, на що, зокрема, звернув увагу американський дослідник імміграції М. Хансен, формулюючи у 1950-х рр. свою "теорію третього покоління". Згідно з нею, перше покоління іммігрантів за будь-яких обставин намагається зберегти етнокультурну спадщину (елементи культури, звичаї, традиції), яку воно привезло з собою; друге покоління, керуючись суто прагматичними мотивами, пов'язаними з прагненням якнайшвидше просуватися по соціальній драбині, часто-густо відмовляється від спадщини батьків, принаймні відкрито її не маніфестує; натомість, третє покоління, до певної міри утвердившись у соціальних, політичних й громадських структурах суспільства проживання, повертається до свого історичного й етнокультурного коріння (це виявляється у бажанні брати участь у тих заходах, які проводять діаспорні організації, та й у самих організаціях, інтенсифікації контактів, зв'язків з країною походження). Наступним поколінням діаспори, яке народилося у країні проживання, властива тяглість тенденцій, які характерні для третього покоління. Оскільки сьогоднішні діаспори є своєрідними соціокультурними системами й складають компоненти структури країни поселення, то надзвичайно важливо узгоджувати закономірності розвитку цих систем з загальними закономірностями розвитку самого суспільства. Це завдання є одним з головних у етнополітичному менеджменті діаспорних країн. Однією з найчисельніших діаспор є українська діаспора. Термін "українська діаспора" утвердився в дослідницькій і публіцистичній літературі відносно недавно. Раніше говорили про українців поза межами України (територіального ядра етносу), про українські меншини у сусідніх країнах, про емігрантів, в окремих випадках -про політичну еміграцію, про українських колоністів і колонізацію, або про етнічних українців, які в іноетнічному довкіллі були об'єктом асиміляції, різного ступеня інтегрування та відчуження від материнськогоетносу. Сьогодні важко сказати, хто й коли став уживати термін "українська діаспора" для означення усіх людей українського походження за межами України. Ще у 1920-1930-х рр. цим терміном користувався визначний український політолог, етнолог і соціолог В. Старосольський. Остаточно ж він утвердився на початку 1980-х рр., коли у дев'ятому томі Енциклопедії українознавства з'явилася стаття під назвою "Українська діаспора". В основі поняття "українська діаспора" лежить визнання сучасних кордонів України як історичної та політичної реальності, а також наявності проживання українців у багатьох інших країнах на території кількох континентів. Поняття "українська діаспора", якщо скористатися класифікацією, запропонованою В. Маркусем, охоплює різні категорії людей українського походження з різним ступенем зв'язків з історичною батьківщиною: українське населення на суміжних українських етнічних землях, які нині не входять до складу України; соціально-економічну еміграцію з України колонізаційного типу від початку ХІХ ст. до 1960 - 1970-х рр., спрямовану на Схід, головним чином у межах території колишнього СРСР; соціально-економічну (заробітчанську) еміграцію з кінця ХІХ ст., переважно у західну півкулю; політичну еміграцію після 1917-1920 рр. та з кінця Другої світової війни; індивідуальних різного часу та з різних причин українських емігрантів, які у нових місцевостях свого перебування прагнуть зберегти етнічну ідентичність та підтримувати зв'язки з Україною. В Україні за даними перепису 2001 р. налічується 37,5 млн. українців. За її межами - від 10 до 13 млн. Тобто, кожен четвертий-п'ятий українець у світі проживає за межами своєї історичної батьківщини, вони мешкають майже у 100 країнах світу. Найбільш чисельна українська діаспора перебуває у таких країнах, як Аргентина, Канада, Казахстан, Польща, Росія, Румунія, США. Через свої громадські організації українська діаспора впродовж усього свого існування у різних формах підтримує зв'язки зі своєю етнічною батьківщиною - Україною; діаспорні мережі - термін, який сьогодні інтенсивно вживається західної соціогуманітаристикою, який, на мою думку, досить вдало відтворює сучасні процеси, що відбуваються у діаспорному середовищі й акцентує увагу на рухливостій динаміці соціальних, культурних, етнічних синхронних і діахронних зв'язків між членами діаспор; дослідники розрізняють діаспорні соціальні мережі, діаспорні етнічні мережі й діаспорні етнокультурні мережі; діаспорний соціум (вживається у соціології) -структурована спільнота, яка складається із вихідців з іншої країни і перебуває в іноетнічному довкіллі; глобальні діаспори цим терміном визначається поширеність явища діаспор по усьому світі, їх присутність практично в усіх розвинених країнах сучасного світу; "мобілізована діаспора" - діаспора, яка накопичила історичний досвід перебування у межах етнополітичного організму (де вона сформувалася), адаптувалася до умов життєдіяльності в ньому, здобула певний соціальний статус і прагне використати можливості своїх перспектив просування на вищі щаблі соціальної драбини; "пролетарська діаспора" - діаспора, котра складається переважно з представників, зайнятих фізичною працею й які не мають досвіду (навиків) ефективних дій у своїх колективних інтересах; "цифрові діаспори" - діаспорні групи, які формують свої мережі зв'язку, використовуючи Інтернет з метою поширення інформації серед розкиданих по інших різних країнах вихідців із тієї ж самої країни, мобілізації індивідів на певні рішучі дії. Зазвичай, діаспорні мобілізатори створюють "укорінені у кіберпросторі організації" (CGO), які сприяють сприйняттю ліберальних демократичних цінностей у середовищі своїх громад, подоланню процесів маргіналізації та інтеграції членів діаспор у суспільство проживання й роблять свій вклад у безпеку країни перебування та у соціально-екномічний розвиток своїх батьківщин.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 


Похожие статьи

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Взаємодія україни з європейськими та трансатлантичними структурами у контекстіідентичностей

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник

В Б Євтух - Матеріали наукової етносоціологічної школи професора володимира євтуха