В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 

функціями етнополітичного менеджменту є такі:

1)   правова - розробка та законодавче закріплення стандартів політики держави у етнонаціональному розвиткові (укази Президента, закони, які приймає Парламент,    нормативні   акти    Кабінету Міністрів);

2)   контрольна - здійснення постійного моніторингу й контролю за якістю прийнятих етнополітичних рішень;

організація взаємодії усіх компонентів системи етнополітичного   менеджменту   з   метою ефективноїреалізації державної етнополітики; серед головних
методів                        етнополітичного менеджменту

застосовуються        такі:                                         і) адміністративно-

організаційний (регламентування через законодавчі акти та структури державного управління й місцевого самоврядування етнонаціонального розвитку країни); 2) політико-правовий (регулювання міжетнічних відносин й взаємодії етнічних спільнот країни проживання (home state) з країною походження (kin state); сприяння діяльності громадських та політичних організацій етнічних спільнот, забезпечення права їх участі у прийнятті рішень, передусім, у сфері етнонаціонального розвитку); 3) метод соціального включення (формування умов реалізації соціально-економічних прав представників усіх компонентів етнонаціональної структури суспільства проживання);

4)   прогнозування (на підставі оперативної інформації, моніторингу та результатів наукових досліджень формування   прогнозів   етнонаціонального розвитку);

моделювання (на основі прогнозів вироблення адекватних управлінських моделей регулювання етнонаціональними ситуаціями). В Україні система етнополітичного менеджменту організаційно складається із центрального органу виконавчої влади (до недавнього часу (2011 р.) - це Державний комітет у справах національностей та релігій), підрозділів регіональних органів виконавчої влади (управління, відділи) та структур органів місцевого самоврядування (управління, відділи, сектори). Змістовно ця система наповнюється всеукраїнськими державними програмами, які стосуються усіх компонентів етнонаціональної структури суспільства; спеціальними програмами, що призначені для якоїсь окремої спільноти (кримські татари, рома); регіональними програмами; певними заходами, здійснення яких зумовлюється відповідною ситуацією у міжетнічній взаємодії. Ефективність етнополітичного менеджменту, зокрема і у нашій країні, залежить від адекватності структур, у компетенції яких знаходиться проблема, викликам сучасності, професійної підготовки й управлінської вправності фахівців з менеджменту, від взаємодії органів влади й неурядових організацій на всеукраїнському, регіональному, місцевому рівнях та співробітництва у цій сфері на міжнародній арені.ЕТНОПОЛІТОЛОГІЯ (від грецьк. ethnos народ, politikiполітика, logos наука) наука, яка вивчає етнічні явища та процеси у їх зв'язку з політикою, зокрема, їх вплив на суспільно-політичні процеси, на формування політики держави в етнонаціональній сфері; участь етнонаціональних спільнот у суспільних та політичних процесах, управління етнонаціональною сферою розвитку поліетнічного суспільства. Етнополітологія як наука бере свій початок у 1970-х р. Термін "етнополітологія" був введений у науковий обіг наприкінці -х р. минулого століття американськими вченими М. Паренті та Дж. Ротшільдом; за ними, об'єктно-предметним полем етнополітології є аналіз взаємозв'язку етнічної ідентифікації і політичного вибору, політичний зміст етнічної дійсності. Американський політолог бельгійського походження П. Ван ден Берге вважав, що головна проблема, яку вирішує етнополітологія, - функціонування взаємозв'язку держави з етнічними спільнотами, власне, те чим займається етнополітика. Етнополітологія в Україні також сформувалася як наукова й навчальна дисципліна, яка викладається у межах соціогуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів.

 

 

ЕТНОПСИХІАТРІЯ (від грецьк. ethnos - народ; psykhi душа) розділ соціальної психіатрії, предметом якого є вивчення етнічних, культурних чинників у розвиткові й перебігу психічних захворювань.

 

 

ЕТНОПСИХОЛІНГВІСТИКА (від грецьк. ethnos - народ; psykhi - душа; linqua мова) - галузь лінгвістичної науки, яка концентрує свою увагу на тому, що головним чинником, який впливає на формування психіки етносу, є мова, завдяки якій накопичується й відтворюється історичний досвід того чи того етносу. Згідно з концепцією етнопсихолінгвістики, будь-яка мова пов'язана з етнічними, правовими, релігійними формами суспільної свідомості; сама ж структура мови визначає і структуру мислення представників тієї чи тієї етнічної спільноти.ЕТНОРЕГІОНАЛІЗМ (від латин. ethnos - плем'я, народ; regio - країна, область) ідеологія, яка акцентує увагу на регіональних особливостях формування етнічних спільнот, як також на тому, що саме регіон є тим осередком, де формуються етнічні спільноти. Лідери етнорегіоналізму в сучасних умовах акцентують увагу на можливостях самостійного існування регіонів й протиставляють інтереси регіону основній частині країни аж до відділення. Найбільш очевидно ідеологія етнорегіоналізму виявляється у таких рухах, як "французькі нові праві", італійський регіональний рух "Північна Ліга", рух басків в Іспанії тощо.

 

ЕТНОРОЛЬОВИЙ ЕПІТЕТ (від дав.грецьк. epitheton -"прикладене") епітет, який використовується для характеристики етнофора, етнічної спільноти.

 

ЕТНОС (від грецьк. ethnos народ) це особливий вид
спільності людей, яка утворилася історично й є
особливою формою їхнього колективного існування. Ця
спільнота формується й розвивається об'єктивним
історичним шляхом, вона не залежить від волі окремих
людей, які до неї входять, і здатна до стійкого
багатовікового існування за рахунок самовідтворення.
Основні якісні характеристики етносу
- мова, специфічні
елементи матеріальної та духовної культури (звичаї,
обряди, норми поведінки), релігія, самосвідомість.
Основними                       формами                       існування етносу,

ідентифікованими на сьогоднішній день, є плем'я, народність, нація. Головною умовою виникнення етносу є спільна територія та мова. Однак історії відомі непоодинокі випадки, коли етноси утворюються із різномовних груп населення (наприклад, у країнах Америки). Етнічна самосвідомість виступає одним з найважливіших атрибутів та маркером етносу; реальним виявом останньої є використання загальної самоназви (етноніму), наприклад, український, російський, німецький, французький етнос. Варто підкреслити, що наявність етнічної самосвідомості у тієї чи іншої людини та її вияв через участь у діяльності етнічних організацій, у підтриманні етнічної культури, традицій, звичаїв свідчать про   можливості  реалізації  фундаментального праваменшин, права співвіднесення себе з тією чи тією етнічністю. У формуванні, підтриманні та розвою етнічної самосвідомості, як і в існуванні самого етносу, вирішальну роль відіграють діахронні інформаційні зв'язки, що забезпечують тяглість етнічної інформації. Ця особливість буття етносу відрізняє його від нації, для якої визначальними є синхронні, існуючі в одному й тому ж часовому просторі, зв'язки. Етноси можуть існувати компактно й дисперсно, зберігаючи безпосередньо чи опосередковано інформаційні зв'язки, у межах однієї держави і у кількох державах (український, єврейський, литовський етноси та багато інших). Структуру етносу можна визначити за двома вирішальними факторами: і) за характером його розміщення у сучасному світі; 2) за рівнем етнічної самосвідомості та самоідентифікації окремих його частин або ж окремих його представників. Ці два фактори пов'язані між собою, оскільки характер розміщення, безумовно, впливає на ступінь усвідомлення себе приналежним до етносу. Якщо ми беремо до уваги перший чинник, то, скажімо, український етнос складається із двох структурних елементів. Перший це ядро українського етносу, що розміщене на території України; другий — це ті частини сукупності української людності, які перебувають в іноетнічному довкіллі, на території інших етнополітичних організмів (ЕПО). Більш складною виявляється структура українського етносу (але і більш адекватною), коли в основу покладено фактор етнічної самосвідомості, зрештою й самоідентифікації представників його ядра та діаспорних частин. У цьому випадку можна скористатися схемою, що свого часу запропонував відомий англійський етнолог Е. Сміт і згідно з якою структуру кожного етносу можна подати у вигляді трьох кіл: і) ядро; 2) маргінальний прошарок; 3) етнічні категорії. Представникам ядра українського етносу властивий найвищий ступінь самосвідомості й самоідентифікації з українським етносом. Ядро, безумовно, знаходиться на території України. Однак варто застерегти, що межі ядра українського етносу, визначені за фактором етнічної самосвідомості, не співпадають з тими межами, що визначаються за фактором розміщення. У першому випадку вони значно вужчі, ніж у другому, адже не кожного українця України можна віднести до людей з високим ступенем українськоїетнічної самосвідомості, тобто не кожен є таким, хто не лише маніфестує своє українське походження чи приналежність до українського етносу, але й сприяє генеруванню, репродукції української етнічності. До маргінального прошарку є підстави віднести тих, кому властива "подвійна, потрійна самосвідомість". Остання формувалася внаслідок того, що представники українського етносу перебувають під впливом інших етнічностей, мешкаючи або поряд з представниками інших етносів, або ж в умовах іноетнічного середовища. У результаті інтенсивної взаємодії з ними відбувається процес маргіналізації особи, яка постійно перебуває на межі двох або кількох етносів, і, відповідно, культур і менталітетів. Таким чином, до маргінального прошарку українського етносу є всі підстави віднести певну частину поселенського ядра представників інших етносів, які мешкають в Україні (до останніх належать, передовсім, ті, хто дисперсно розселений в україноетнічному довкіллі й не має інтенсивних контактів з представниками свого або ж, зважаючи на високий ступінь русифікації населення України, російського етносів) й практично всю, за окремими винятками, українську діаспору. Такі випадки мають місце тоді, коли громадяни інших країн українського походження зберігають українську етнічність в умовах іноетнічного середовища і їхня діяльність стимулює розвій української етнічності в Україні. Таких "окремих випадків", після проголошення незалежності й надання можливості іноземним громадянам українського походження брати участь у розбудові української держави, набирається чимало. До етнічних категорій пропонується зараховувати тих індивідів, котрі практично втратили свою українську етнічність і лише їхнє походження вказує на їхню приналежність до українського етносу, чи то на їхній зв'язок з ним; ієрархічна структура етносу (від грецьк. irax - священний та arkhi - влада)багаторівнева форма організації об'єктів з чіткою співвіднесеністю об'єктів нижчого рівня визначеному об'єкту верхнього рівня; ієрархічна структура етносу виглядає таким чином: консорція, конвіксія, субетнос, етнос, суперетнос (мегаетнос); класифікація етносів - розподіл етносів у смислові групи у залежності   від   тих   чи   тих   ознак   та параметрів.Методологія класифікації етносів - процедура непроста.
Один із її основоположників (російський етнолог
С. М. Широкогоров) звернув увагу передусім на
призначення класифікації - вона допомагає у хаосі
свідомості коротко визначити місце того чи того явища у
ряді інших явищ, тобто допомагає нам мислити стосовно
визначеного явища "скорочено" й швидко пізнавати його.
Оскільки класифікація етносів є метод пізнання етносу як
одного із різновидів етнічної спільноти, то воно має свою
чітку структуру: класифікація етносів починається із
одного маркера, який береться за основу відмінності
явища, котрий характерний і для цілої низки явищ,
близьких за своєю сутністю до обраного явища; далі до
обраного маркера додаються по черзі інші маркери;
таким чином формуються групи маркерів. Серед маркерів
класифікації етносів можуть бути такі, які відносяться до
антропологічної, лінгвістичної, етнографічної,
ландшафтно-географічної, господарсько-культурницької
тощо груп. Власне, вони складають основу для наукового
аналізу різних аспектів етносу, а їх співставлення й
співвіднесення з найбільш концентрованим визначенням
поняття "етнос" дає можливість осягнути його сутність;
протоетнос первинна стадія розвитку етносу (його
зародження);
субетнос (від грецьк. sub - під та ethnos -
народ) - етнічна спільнота, зазвичай, малочисельна
група людей, яка виникає в особливих історичних умовах
у межах більшої етнічної спільноти (етносу) зберігає
певні відмінності у культурі та мові, плекає свої,
притаманні лише їй, традиції, звичаї, й відзначається
своєрідним етнічним менталітетом;
суперетнос
(мегаетнос) — згідно з пасіонарною теорією етногенезу,
це - етнічна система, яка складається із кількох етносів,
котрі одночасно виникли в одному ландшафтному регіоні
і взаємодіють у різних сферах життя;
титульний
етнос
— етнос, який дав назву тому чи тому
етнополітичному організмові й, зазвичай, складає
структуроутворюючу                                більшість політичної

(громадянської) нації у поліетнічному суспільстві (наприклад, український етнос в Україні); теорії етносу — система концептуальних підходів, які трактують походження, засади існування, розвитку та ролі у суспільному житті такого феномена як "етнос". Найпоширенішими      стали      одинадцять теорій:дуалістична теорія запропонована відомим російським етнологом Юліаном Бромлеєм. Поняття "етнос" він розглядає у двох аспектах: у вузькому й дав йому назву "етнікос"; та у широкому розумінні, власне, етнос. У першому випадку - це стійка міжпоколінна спільнота людей, яка склалася історично на чітко визначеній території й має не лише загальні спільні риси, але і відносно стабільні особливості культури, включаючи мову, психіку; для такої спільноти важливим фактором виступає усвідомлення її членами єдності усієї спільноти і відмінність від інших подібних людських спільнот, виокремлення себе із них. На основі цього усвідомлення формується етнічна самосвідомість, яка фіксується у самоназві (етнонімові). У другому випадку - етнос трактується як "етносоціальний організм (ЕСО)", який розміщений на компактній території всередині одного політичного утворення, зазвичай, держави; еволюційно-історична теорія трактує етнос як соціальну спільноту людей, яка виникла у результаті історичного розвитку; конструктивістська теорія — представлена сучасним російським етнологом Валерієм Тішковим. У відповідності з цією теорією, етнос - штучне утворення, результат цілеспрямованої діяльності самих людей; його етнічні маркери формуються у залежності від того, яким чином найкраще (найбільш ефективно) можна (чи хотілося б) виокремити той чи той етнос із йому подібних. Такими можуть бути фізичний вигляд, мова, релігія тощо; пасіонарна теорія - теорія, яку розвинув російський етнолог Лев Гумільов. Згідно з його твердженнями, етнос - це колектив людей, який склався на базі оригінального стереотипу поведінки й існує як системна цілісність (структура), котра протиставляє себе усім іншим колективам, відштовхуючись від відчуття компліментарності, і формує спільну для усіх своїх представників етнічну традицію. Етнос виступає як елемент етносфери і є одним із видів етнічних систем; він може складатися із субетносів, конвіксій (група людей з однохарактерним побутом і спільним місцем проживання), консорцій (група людей, об'єднаних історичною долею) і входити до суперетносів (мегаетносів). У процесі формування й розвитку етносу, за Гумільовим, надзвичайну роль відіграє ландшафт. Цей чинник особливо варто враховувати, коли ми шукаємовідмінності одного етносу від іншого;
примордалістська теорія етносу була властива
радянській етнологічній (етнографічній) школі. У
визначеності сутності поняття "етнос" вона базувалася на
тезі про те, що етнічна належність людини - це
об'єктивна реальність і має своє коріння у природі й у
суспільстві. Тому її не можна зконструювати й накинути
тій чи іншій людській спільноті;
соціобіологічна
теорія
наголошує на визначальній ролі в існуванні й
розвитку етносу біологічної сутності людини, а плекання
етнокультурних якостей - це результат вияву волі людей,
що творять колектив. Щоправда, етнічна належність
людини (соціобіологічного явища) - примордіальна,
природжена, властива людини від самого початку її
існування. У цій частині інтерпретації етносу
соціобіологічна                           теорія                      пересікається з

примордіалістською теорією; теорія Арутюнова — Чебоксарова ця теорія російських етнологів акцентує увагу на інформаційно-комунікативних засадах формування й функціонування етносів: міжпоколінна трансляція інформації забезпечує тяглість й стабільність етнічних систем у часовому просторі; теорія "єдиного єврейського етносу" теорія, яка у період після Другої світової війни активно пропагувала ідею єдності євреїв, нерозривності їх культурних, духовних, релігійних зв'язків, незалежно від місця їх проживання; це стимулювало створення єврейської держави (Ізраїль) та переселення на її територію євреїв з усього світу; теорія інструменталізма - теорія, яка, не шукаючи визначення понять, розглядає етнічність (якісна характеристика етносу) як інструмент, який етнічні еліти використовують у боротьбі за владу й досягнення своїх групових інтересів; теорія Пітера ван ден Берга -знаного американського етнолога, який доводить, що багато явищ життя обумовлюються біологічною сутністю людської природи. Існування етнічних спільнот як різновиду біологічних спільнот вчений пояснює генетичними нахилами людини до родинного відбору й на цій базі формування колективів. Це явище прибрало назву "непотизм"; авторська інтерпретація теорії етносу базується на структурно-функціональних чинниках, до певної міри інкорпорованих у "теорії єдиного єврейського етносу" та уконцепціях англійського етнолога Е. Сміта. Оскільки етнос представляє собою певну різновидність колективу, то у формуванні, підтриманні та розвою етнічної самосвідомості (саме вона є фундаментом етнічної спільноти), як і у існуванні самого етносу, вирішальну роль відіграють діахронні інформаційні зв'язки, які забезпечують тяглість етнічної інформації. Етноси можуть існувати компактно й дисперсно, зберігаючи безпосередні чи опосередковані інформаційні зв'язки, у межах однієї держави, чи то кількох держав. У контексті цієї теорії структуру етносу можна визначити за двома факторами: і) за типом його територіального розміщення у сучасному світі; 2) за рівнем етнічної самосвідомості та самоідентифікації окремих його представників. Якщо брати до уваги перший чинник, то етнос складається із двох структурних елементів. Перший - це ядро, що розміщене на території походження етносу; другий - це ті його частини, які перебувають в іноетнічному довкіллі, на території інших етнополітичних організмів (держав). Більш складною (але і більш адекватною для розуміння цього феномену) виявляється оцінка структури, коли в основу кладеться чинник етнічної самосвідомості, зрештою й самоідентифікації представників його ядра та діаспорних частин. Е. Сміт пропонує розглядати етнос таким чином: ядро, маргінальний прошарок, етнічні категорії. Безумовно, представники ядра мають найвищий ступінь етнічної самосвідомості й самоідентифікації. Щоправда, межі ядра українського етносу, визначені за чинником самосвідомості, не співпадають з межами його розміщення. У першому випадку вони значно вужчі, ніж у другому, адже не кожного етнічного українця в Україні, скажімо, можна віднести до людей з високим ступенем української етнічної самосвідомості, тобто, не кожен є таким, хто не лише маніфестує своє українське походження чи належність до українського етносу (чи таким він визначається ззовні), але й сприяє (бере участь) генеруванню, репродукуванню української етнічності. Віднесення до маргінального прошарку пов'язується з наявністю "подвійної", "потрійної" самосвідомості (етнічності), яка формується унаслідок перебування носія однієї етнічності під впливом інших етнічностей, зазвичай,   у   іноетнічному  середовищі.   Серед цьогопрошарку - українці за походженням, які мешкають в інших країнах, "зрусифіковані" українці, представники інших етносів, що мешкають в Україні й, не втрачаючи своєї етнічності, у певних виявах перебрали і українську етнічність. До етнічних категорій варто зараховувати тих індивідів, котрі практично втратили свою українську етнічність і лише їх походження вказує на їх належність до українського етносу, а їх етнічність виявляється ситуативно.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 


Похожие статьи

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Взаємодія україни з європейськими та трансатлантичними структурами у контекстіідентичностей

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник

В Б Євтух - Матеріали наукової етносоціологічної школи професора володимира євтуха