В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 

російський соціолог, антрополог, філософ (1928­2011 рр.); закінчив історичний факультет Ленін­градського педагогічного інституту імені О. І. Герцена; аспірантуру по історії та філософії; доктор філософських наук (i960 р.); працював у Вологодському педінституті, Ленінградському хіміко-фармацевтичному інституті, на філософському факультеті Ленінградського державного університету, Інституті філософії АН СРСР, Інституті конкретних соціальних досліджень, Інституті етнографії АН СРСР (нині Інститут етнології та антропології РАН). Поле професійної діяльності: філософія і методологія історії, етика, соціальна і вікова психологія, антропологія, етнопсихологія.

Вибрані праці: Психология предрассудка. О социально-психологических корнях этнических предубеждений //Новый мир. - 1968. - № 1; Национальный характер - миф или реальность //Иностранная литература. - 1968. - № 9; Диалектика развития наций. Ленинская теория наций и современный капитализм //Новый мир. - 1970. - № 3; К проблеме национального характера // История и психология. - М., 1971.

 

 

КОНВІКСІЯ - група людей з однохарактерним побутом і спільним місцем проживання, яка існує впродовж кількох поколінь. Це - сільські общини, середньовічні квартали ремісників, дрібні племена. Етнічний чинник у згуртуванні людей відіграє велику роль.

 

КОНСЕНСУС ЕТНІЧНИЙ (від латин. concensus - згода) -досягнення згоди, одностайності між двома, або більшою кількістю акторів зі спірного питання; узгодження позиції й дій різних етнічних спільнот щодо сприйняття одного й того ж явища й, відповідно, реакції на нього, що відтворюється у спільних заявах та організаційних заходах. Етнічний консенсус як шлях до розв'язання проблемних питань у відносинах між різними етнічними спільнотами набирає особливого значення, починаючи з середини минулого століття, коли у поліетнічних країнах світу загострюються стосунки між правлячою (домінантною) етнічною спільнотою, вихідці з якої, зазвичай, представляють владу, і меншинними компонентами етнонаціональної структури суспільства, а подеколи й на рівні меншина-меншина.КОНСОЛІДАЦІЯ ЕТНІЧНА (від латин. consolidato -зміцнення) - згуртування зусиль етнічної спільноти для розв'язання проблем її розвитку.

 

КОНСОРЦІЯ (від латин. consors - товариш за долею) - група людей, які об'єднані історичною долею, часто ефемерно на короткий час. Приклади: артелі, секти, банди, землепроходці (козаки, які підкорювали Сибір; пілігрими, що заснували Массачусетс).

 

 

КОНТАКТИ ЕТНІЧНІ (від латин. contactus - доторкнення) -різноманітні форми зв'язків та взаємодії між представниками різних етнічних спільнот.

 

КОНТРКУЛЬТУРА - напрямок розвитку у будь-якій етнічній культурі, сукупність соціально-культурних установок, цінностей та орієнтацій, які суперечать тим тенденціям розвитку духовної сфери суспільства, що вже склалися.

 

КОНТРОЛЬ КУЛЬТУРНИЙ - термін, яким користуються західні етнологи й етносоціологи, досліджуючи природу міжетнічних (етнічних) конфліктів; він у цьому контексті означає культурно детерміновану поведінку учасників конфлікту.

 

"КОНТРУКРАЇНІЗАЦІЯ" - заходи, які здійснювалися у Радянському Союзі з метою приглушення виявів української етнічності в усіх сферах суспільного життя, передовсім в Україні.

 

КОНФЕДЕРАЦІЯ - держава, яка складається із двох, або більше, етносоціальних організмів (чітко структурованих етнічних спільнот). Приклади конфедерацій: Канада, яка складається із англоканадського та франкоканадського етносоціальних організмів; Швейцарія, на території якої виокремлюються й на основі мовного чинника чітко структуруються чотири етноспільноти - німецькомовна, франкомовна, італомовна, ретороманськомовна.КОНФЛІКТ (від латин. conflictus - зіткнення, боротьба) -
найбільш гострий спосіб вирішення суперечностей в
інтересах, цілях, поглядах тощо, який здійснюється у
процесі соціальної взаємодії; ситуація, у якій кожна із
сторін взаємодії прагне зайняти позицію, що несумісна й
протилежна по відношенню до іншої сторони.
Розрізняють кілька форм конфлікту; для нашого
контексту ми виділяємо такі:
конфлікт етнічний -
ситуація, яка виникає у результаті загострення стосунків,
основним спонукальним чинником якого є етнічний
чинник. Дослідники, використовуючи термін "етнічний
конфлікт", концентрують увагу на внутрішніх (на відміну
у випадку, коли мова йде про міжетнічний конфлікт)
характеристиках етнічних явищ, корті можуть генерувати
цей конфлікт, наприклад, негативні етнічні стереотипи у
представників тих чи тих етнічних спільнот щодо інших
етнофорів;                      
конфлікт        етнополітичний -

суперечність інтересів етнічних спільнот та держави, на території якої вони проживають, й стосуються передовсім невдоволення етнічних спільнот своїм соціально-політичним статусом та політикою держави стосовно них; зіткнення інтересів етнополітичних організмів (держав) щодо територій, які колись, можливо, населялися представниками етнічної спільноти, що нині становить титульну спільноту держави, яка висуває свої територіальні претензії до іншої держави, зазвичай сусідньої. Найпоширенішими причинами етно-політичного конфлікту є етнотериторіальні спори однієї етнічної спільноти з іншою (наприклад, острів Зміїний у спорі України і Румунії); спроби об'єднання колись роз'єднаних етносів, народів (Нагірний Карабах); відновлення територіальних автономій (кримські татари в Україні, німці Поволжя в Росії); активізація національно свідомих рухів за утворення своєї держави (українські національно-визвольні рухи на різних етапах історичного розвитку України); конфлікт етно-територіальний - конфлікт, який пов'язаний зі змаганням етнічних спільнот за завоювання простору свого розміщення. Прикладами етнотериторіальних конфліктів у сучасну епоху є конфлікт за Нагірний Карабах між Азербайджаном та Вірменією, конфлікти, які виникають у процесі демаркації кордонів між державами, особливо під час розпаду поліетнічних країн й утвореннянових держав (колишній Радянський Союз, колишня Югославія). Етнотериторіальні конфлікти можуть набирати різні форми: від дипломатичних дискусій до військових зіткнень; конфлікт міжетнічний -специфічна ситуація у стосунках між етнічними спільнотами, її частинами, або ж її окремими представниками, змістом якої є змагання учасників цих стосунків за відповідні ніші у суспільному житті поліетнічної країни й у ході якого окреслюється протилежність інтересів та застосовуються будь-які засоби для реалізації цих інтересів та утвердження своєї етнічності в етнонаціональній структурі країни проживання. Міжетнічний конфлікт відбувається в процесі міжетнічної взаємодії на рівні "більшість -меншість" (або ж меншості, меншини) чи на рівні "меншість - меншість". У першому випадку можна говорити про макрорівень, оскільки тут задіяний рівень національний (мається на увазі принаймні один компонент - більшість, котра, зазвичай, покриває всю територію країни), а в другому - про мікрорівень (або ж про меншинний рівень). Практика міжетнічних відносин свідчить, що конфлікт на рівні "більшість - меншість", зазвичай, розуміється як конфлікт між меншістю і владою, оскільки більшість у свідомості меншинних груп ототожнюється з владою. І дійсно, практично в усіх поліетнічних країнах представники більшості домінують у владних структурах. Щоправда, ця теза не цілком адекватно відтворює ситуацію в країнах, які свого часу входили до складу більших етнополітичних утворень (у державах, наприклад, СРСР чи соціалістичної Югославії). Так, скажімо, в Україні, у владних структурах досить вагомо був (і до цього часу залишається) представлений суто російський або зрусифікований компонент. Тому в нашій країні претензії меншинних груп до влади, за окремими винятками, не артикулюються на етнічній основі, як, приміром, у Сполучених Штатах. Там виступи національних меншин проти влади на різних історичних етапах були водночас виступами проти англосаксонської більшості, оскільки владні структури були, зазвичай, представлені англосаксонцями. У різні періоди історії поліетнічних країн світу фіксується чимало таких ситуацій у міжетнічній взаємодії, котрі можна визначати як міжетнічний конфлікт. Найпершими прикладами йогов історії США були сутички між білим і афроамериканським населенням упродовж століть; до таких конфліктів можна віднести й гострі ситуації у стосунках між поляками і українцями у XVIII-ХІХ ст.; у різноманітних формах отримувала вияв ціла хвиля міжетнічних конфліктів (1960-1970 рр.) у Сполучених Штатах, Канаді, поліетнічних країнах Європи. Типові приклади міжетнічного конфлікту дають відносини між англоканадською та франкоканадською частинами Канади; між валлонською і фламандською общинами Бельгії; між каталонською або ж баскською провінціями і центральною Іспанією (переважно на рівні провінція -центральна влада) тощо. На території колишнього Радянського Союзу низка міжетнічних конфліктів мала місце наприкінці 1970-1980 рр. (починаючи з Комі-Перм'яцького національного округу в 1979 р. і продовжуючи Казахстаном, Узбекистаном та іншими колишніми радянськими союзними і автономними республіками, а також автономними областями та національними районами Російської Федерації). Гострі протистояння між росіянами і кримськими татарами (Україна) виникали тоді, коли було зроблено спроби встановлення релігійних символів (православних). Найважливішими чинниками, які можуть стимулювати виникнення і розвиток міжетнічного конфлікту можна вважати такі: соціальні; політичні; культурні; психологічні; релігійні; ті, що перебувають у сфері управління та відносин регіональної й центральної влади; суто етнічні, які базуються на стереотипах (уявленнях) представників різних спільнот один про одного. Найпотужніше силове поле мають соціальні чинники, оскільки представники етнічних спільнот є, зазвичай, найбільш занедбаними у соціальному плані, вони потерпають від низького рівня життя, високого рівня безробіття, низького рівня освіти, обмежених можливостей доступу до соціальних благ (згадаймо, наприклад, ромів, гагаузів, румунів, кримських татар тощо). Винятки у цьому контексті становлять росіяни та євреї, соціальний статус котрих вищий за представників титульної нації - українців. Це дає дослідникам підстави визначати міжетнічний конфлікт як особливий вид конфлікту соціального. Оглядаючи причини міжетнічного конфлікту, можна зробити узагальнюючийвисновок, що глобальною причиною конфліктів є змагання соціальних груп (а етнічна спільнота є одним із її різновидів) за здобуття гідних ніш у процесі суспільного розвитку країни. З-поміж тих, хто задіяний у міжетнічному конфлікті, можна виділити таких дійових осіб кторів): 1) учасники; 2) суб'єкти; 3) посередники. Власне, складність феномена "міжетнічний конфлікт" та його сучасне розуміння не вичерпуються таким поняттям як "сторона конфлікту". Щодо учасників конфлікту, то ними можуть виступати індивідууми, групи, організації, а також люди, які випадково опиняються у зоні конфлікту. Останні ситуації дуже часто спостерігаються на Північному Кавказі, в Ізраїлі. Суб'єктами конфлікту виступають ті, хто здійснює вплив на перебіг та вислід конфлікту. Зазвичай, вплив суб'єктів визначається не лише певними особистісними чи груповими можливостями, але й інтересами. Отже, суб'єктами можуть бути представники органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій тощо. Оскільки важлива роль в управлінні конфліктом належить посередникам, то вони є чи не найактивнішими акторами конфлікту. Крім окремих авторитетних особистостей посередниками можуть виступати і перераховані вище суб'єкти, однак їхня роль як посередників буде відрізнятися від ролі суб'єктів, оскільки вони вже перебирають на себе роль управління міжетнічним конфліктом і виконують функцію примирення. Застосування тих чи інших підходів до регулювання міжетнічного конфлікту значною мірою залежить від форми його вияву. Серед можливих форм вияву конфлікту, що їх слід назвати конкретними, хоча ці форми вияву конфлікту можна розглядати як форми поведінки (більш широкої діяльності) акторів у міжетнічному конфлікті, найчастіше ми стикаємося з такими: і) неприйняття меншістю цінностей, які сповідує й проголошує більшість; 2) відмова під різними приводами виконувати рішення центральної влади; з) протистояння між більшістю і меншістю стосовно принципових засад етнополітики держави (наприклад, відмова у наданні громадянства; заборони на професії; заходи, які спричинюють зміни в етнічному складі тих чи тих регіонів, тощо); 4) вияви неповаги, вандалізму до культурних й історичних святиньтієї чи іншої етнічної спільноти (зазвичай, на рівні стосунків "меншість - меншість"); 5) виштовхування представниками однієї національності представників іншої із престижних бізнесових ніш; 6) ксенофобія тощо. З огляду на те, що конкретні форми вияву конфлікту можна класифікувати і як форми поведінки дійових осіб міжетнічного конфлікту, є підстави виділити три основні форми вияву конфлікту (очевидно, за характером дій акторів конфлікту) є: і) стихійні конфлікти - стихійні зіткнення масового характеру (таких на території колишнього Радянського Союзу було чимало - Алма-Ата, Нагірний Карабах, Сумгаїт тощо); 2) організовані конфлікти (вони виростали з першої форми - чеченська війна, військові дії у Придністров'ї); 3) наростання міжетнічної (міжнаціональної) напруги, агрегація етнічних (національних) почуттів, однак без стихійних насильницьких дій (мітинги, демонстрації, голосування -Прибалтика). Структуру міжетнічного конфлікту можна представити таким чином: етнічне дистанціювання (етнокультурна дистанція) визначається етнічними характеристиками індивідуума чи всієї спільноти, які вирізняють їх з-поміж інших. Скажімо, кожна з етнічних спільнот України (нагадаю, що в Україні мешкають представники близько 130 етносів) має свої усталені етнічні риси, й у рамках парадигми відносин "ми - вони" ці риси відіграють особливу роль - формують самобутню спільність, несхожу на іншу, й складають основу для порівняння себе з іншими. Тут можна навіть не заглиблюватись у детальний аналіз відмінностей, адже просте спостереження (у даному випадку не йдеться про метод соціологічного дослідження) дає змогу фіксувати відмінності, передовсім культурні, в українців і грузин чи то у білорусів і німців, або ж в угорців і румунів. Дистанціювання починається тоді, коли представники інших етнічних спільнот починають фіксувати відмінні від своїх способи сприйняття навколишнього світу (сюди включаються як люди, так і біолого-географічне довкілля) й реагування на його явища. У ході цього порівняння на цій стадії міжетнічної взаємодії й виникнення потенційного конфлікту можуть виявлятися дві тенденції: перша отримує вираження у формуванні можливостей до зближення, основою якого стає прагнення опанувати йзрозуміти іншу, ніж власна, етнічність; друга - у дистанціюванні, а подеколи й у протиставленні себе іншим. Якщо переважає друга тенденція, то очевидним стає етнічне дистанціювання й можна вважати, що таким чином закладаються основи для майбутнього конфлікту. Наступний компонент (стадія) етнічна неприязнь може вважатися власне початковою стадією міжетнічного конфлікту. Етнічна неприязнь, як і кожне явище міжетнічної взаємодії, зумовлюється цілою низкою факторів. В її основі лежить несприйняття людей з відмінною від своєї культурою, ментальністю. Таке ставлення до інших базується на системі етнічних стереотипів, зазвичай, не позитивних, а ще більш точно -неадекватних, а подеколи й негативних. Самі ж стереотипи формуються на основі тієї інформації, якою володіють учасники міжетнічної взаємодії. Ця інформація складається із знань, почерпнутих у результаті контактів, спілкування з представниками інших етнічностей, із ЗМІ, художньої та наукової літератури, історичних джерел - і, не в останню чергу, усних переказів певних історій, епізодів із життя етнічних спільнот (досить часто забарвлених певними упередженнями) тощо; етнічна ворожість є концентрованим вираженням етнічної неприязні, яка має чітко визначений об'єкт, на котрому фокусується негативне ставлення представників інших спільнот. Зазвичай, таке негативне ставлення формується цілеспрямовано через засоби масової інформації. Такі випадки в Україні фіксуються щодо євреїв, кримських татар, ромів, а ще більшою мірою до іммігрантів -вихідців з країн Африки, Південно-Східної Азії, арабів тощо. У структурі міжетнічного конфлікту етнічна напруга є комплексним феноменом, що формується під впливом різних чинників, але, передовсім соціальних і політичних. Етнічна напруга на відміну від етнічної неприязні й етнічної ворожості, котрі, зазвичай, є ознакою міжетнічної взаємодії на індивідуальному рівні, виявляється на груповому (колективному) рівні міжетнічної взаємодії, оскільки вона охоплює певну частину спільнот. Тут вже йдеться про групові інтереси й змагання за їх задоволення. Власне, вже на цьому етапі можна говорити про боротьбу за соціальні, економічні, політичні  й культурні  ніші у суспільному розвиткуполіетнічної держави. Виявами міжетнічної напруги на рівні відносин "більшість - меншість" можуть бути різкі заяви меншості щодо дискримінації її більшістю у різних сферах суспільного життя, відмова більшості враховувати інтереси меншості. Типовим прикладом таких відносин є відносини колишніх депортованих та членів їхніх сімей, які вже повернулися й ще повертаються до Криму, і владних структур півострова. У взаємодії на рівні "меншість - меншість" виявом етнічної напруги виступає відмова від підтримки вимог однієї меншості іншою, поширення негативних етнічних стереотипів, відмова від участі в заходах, які проводить та чи інша етнічна спільнота; етнічна конфронтація є тим компонентом міжетнічного конфлікту, який реалізується у протиставленні інтересів однієї етнічної спільноти іншій, або ж на рівні більшості і меншості й у прагненні вирішити проблемні питання за власними сценаріями. Як стадія розвитку міжетнічного конфлікту етнічна конфронтація стимулює його ескалацію й спонукає учасників конфлікту до рішучих дій у вирішенні проблем, які стали предметом міжетнічного конфлікту. Якщо інші компоненти (стадії) міжетнічного конфлікту мають переважно стихійний характер, то для етнічної конфронтації дедалі більшою мірою стає властивою організованість (керованість з боку лідерів етнічних рухів). Найвищою точкою в структурі міжетнічного конфлікту є етнічний антагонізм, який виростає з етнічної напруги та конфронтації й характеризується жорстоким змаганням за престижні ніші у суспільному житті поліетнічної країни. Етнічний антагонізм, власне, завершує формування структури міжетнічного конфлікту. Дослідники цієї проблеми привертають увагу до домінуючої ролі економічних факторів в ескалації етнічного антагонізму. Щоправда, в 1990-і рр. конфліктологи дедалі більшою мірою звертають увагу на силу інших факторів, передовсім "конфронтації з приводу цінностей ідеальних". Власне, така думка випливає з твердження про те, що "конфлікти, які розгортаються в сучасних індустріально розвинутих суспільствах, осмислюються не стільки як зіткнення з приводу тих чи інших матеріальних цінностей (конфлікти інтересів), скільки як конфронтація з приводу цінностей ідеальних (конфлікт   визнання)".   Сфера   міжетнічних відносиндійсно є тією сферою, де, можливо, боротьба за визнання виявляється найбільш рельєфно, і тут символічний вимір може відігравати більшу роль, ніж практична користь. Дослідники наводять як приклади виступи словенської меншості в Австрії на початку 1970-х рр., причиною яких стала спроба місцевої адміністрації федеральної землі Карінтія замінити двомовні (словенсько - та німецькомовні) покажчики на вулицях на одномовні (німецькомовні), та вимоги угорців Словаччини щодо можливості здобуття освіти рідною мовою й уживання її у не побутовій сфері (кінець ХХ ст.). Дещо подібні ситуації виникають і в Україні, про що свідчать вимоги угорців, румунів, кримських татар сформувати "закриті" цикли підготовки фахівців рідною мовою (від дитячого садка до вищого навчального закладу). Запобігання міжетнічним конфліктам є одним з елементів етнополітичного менеджменту, а у вузькому значенні - управління конфліктом. Останнє передбачає не усування конфлікту, а контроль за ним, регулювання, вирішення. За К. Мітчеллом, існує трирівнева схема впливу на конфлікт: і) уникнення конфлікту, тобто запобігання його виникненню; 2) запобігання виникненню можливих негативних наслідків конфлікту; 3) вирішення конфлікту, тобто усунення його причини і примирення сторін, які перебувають у стані конфлікту; відкритий міжетнічний конфлікт - конфлікт, який протікає у відкритій формі, тобто, він стає очевидним, сприймається довкіллям й часто-густо стає зрозумілим для довкілля;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 


Похожие статьи

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Взаємодія україни з європейськими та трансатлантичними структурами у контекстіідентичностей

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник

В Б Євтух - Матеріали наукової етносоціологічної школи професора володимира євтуха