В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 

  тип націоналізму, прихильники якого фундамент нації-держави схильні шукати в інституалізованих формах сучасної спільної життєдіяльності індивідів одного й того ж етнічного походження; маргінальний націоналізм

тип націоналізму, який базується не на одному чітко визначеному принципові, а на принципах, властивих кільком типам націоналізму; націоналізм "рісорджіменто" — тип націоналізму, який отримав свою назву від назви епохи відродження, властивого для Італії ХІХ століття; націонал-сепараратизм (від франц. separatisme, від латин. separatus - окремий)ідеологія, рух етнічних спільнот у поліетнічній державі, спрямований на створення самостійної держави, або ж, принамні, заснування національно-територіальної автономії. "невдалий націоналізм" — націоналістична ідеологія, що не привела до повстання власної держави; нерозвинений націоналізм — форма націоналізму, яка практикується на території балканських та східноєвропейських країн, характерною рисою якого є брак культурницьких то освітніх ресурсів; партикулярний націоналізм — тип націоналізму, який веде до появи великої кількості етнополітичних організмів на основі прив'язаності індивідів до своїх ідентичностей, які визначають їх належність до тієї чи іншої спільноти; підсвідомий націоналізм — націоналістична ідеологія, яка практикується індивідом на підсвідомому рівні; політичний націоналізм — тип націоналізму, прихильники якого пропагують ідею політичної спільноти освічених індивідів, об'єднаних спільними законами та культурницькими й звичаєвими традиціями; поліцентричний націоналізм — тип націоналізму, який не акцентує увагу лише на одному якомусь об'єкті, а прагне поширити свою ідеологію на різні     етнічні     спільноти; посткомуністичнийнаціоналізм — тип націоналізму, який практикується на теренах колишніх комуністичних режимів; початковий націоналізм початкові фази націоналізму, власне, ті, коли націоналізм зароджується; радикальний націоналізм — тип націоналізму, в основі якого лежить ідея "обраного народу", котрий за усіма своїми якостями вивершується над іншими народами й має особливу історичну місію; релігійний націоналізм — форма націоналізму, яка опирається на релігійний чинник; реформаторський націоналізм — тип націоналізму, який виявляється переважно у країнах Азії й концентрує свої зусилля на відродженні держав, котрі у порівнянні із західними державами знаходяться на нижчому економічному, технічному рівні розвитку; розвинений націоналізм — форми націоналізму, які практикувалися на території Італії та Німеччині; свідомий націоналізм — націоналістична ідеологія,  яка  практикується  індивідом усвідомлено;

сепаратистський націоналізм (ситуативно сепаратистський) — тип націоналізму, пов'язаний з прагненнями етнічних спільнот заснувати свої власні нації, відколовшись від більшої політичної одиниці; "соціологічний націоналізм" таким терміном західні дослідники називають націоналістів, котрі формують асоціації, культурні групи , групи тиску, групи, які організовують акції, що збуджують національну свідомість й сприяють її підйому; "сучасний націоналізм" — сучасні інтерпретації націоналізму, зазвичай, у країнах, де існують усталені етнополітичні організми; східний ("органічний", "містичний") націоналізм — концепція, яка поширюється на країни Центральної та Східної Європи й базується на ідеї природного походження етнічних спільнот й підкреслює неперехідне значення міфології у творенні націй; традиційний націоналізм — націоналізм, який зародився на територіях західноєвропейських країн й ідеологія якого реалізується у створенні для етнічної спільноти власної нації-держави; транснаціоналізм соціальний рух, соціальна ідеологія, які базуються на підкресленні взаємопов'язаності усіх народів та на втраті значення кордонів між країнами. Діаспори, скажімо, китайська, є історичними предтечами транснаціоналізму, а    в    сучасних   умовах    вони    перетворюються утранснаціональних політичних акторів; у межах транснаціоналізму як самостійне явище виділяється культурний транснаціоналізм ідеологія (рух), яка обстоює важливість для сучасного розвитку транскордонних зв'язків у галузі культури, необхідність інтенсифікації обмінів та міжкультурного діалогу; успішний націоналізм націоналістична ідеологія, яка привела до повстання окремого етнополітичного організму; фашизм (від італ. fascismo від facso - пучок, зв'язка, об'єднання) — форма націоналізму, ідеологія якої концентрується на авторитаризмі, спонукаючи до національних революцій, стимулює національний колективізм, пропагує ідею тоталітарної держави, просуває експансіоністські плани, при цьому не відмовляється від ідей культурного та етнічного націоналізму; "чорний націоналізм" форма націоналізму, яка властива афроамериканцям Сполучених Штатів Америки.

 

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ термін, похідний від слова "нація", який найчастіше вживається у трьох значеннях: і) для означення належності особи до певної етнічної спільноти (у даному випадку нації); 2) для означення сукупності різних форм соціально-етнічних спільностей (скажімо, коли говорять, що в Україні проживають представники майже 130 національностей, то йдеться і про українську етнонацію, і про структуровані національні, етнічні меншини, і про нечисельні етнічні групи); з) для відтворення стосунків між особою та державою її походження, характерною особливістю яких є те, що держава походження певною мірою перебирає на себе захист людини, що фіксується у різного роду актах й у функціонування таких органів як змішані міжурядові комісії із захисту прав національних меншин (для української практики - наприклад, змішана міжурядова українсько-угорська комісія, така ж українсько-словацька тощо); периферійна національність етнічна спільнота, яка є політично підлеглою іншій спільноті у межах більшого співтовариства.

 

 

НАЦІЯ (від латин. - natio) означає історичну спільність людей, яка характеризується певними маркерами, середкотрих - назва, територія, мова. Оскільки сам термін в латинській мові має різні значення, то й інтерпретації поняття "нація" - неоднозначні. Аналіз спроб подати визначення цього явища засвідчує, що їх автори великою мірою виходили (що цілком закономірно) із етимології самого слова. Найбільш поширені його значення такі: народжений (від народження), рід, плем'я, народ. І, безумовно, перші інтерпретації явища "нація" прив'язувалися до родової спільності, що, зрештою, передбачало такі маркери спільності, як одне й те ж походження; зрозуміла для усіх членів спільноти мова; зосередження на визначеній території, у межах якої відбувається взаємодія між ними; культурно-інформаційне поле з кодами і символами, які читаються усіма, що принаймні забезпечує суспільне порозуміння. Власне, йдеться про природну, не агреговану, визначену системою об'єктивних обставин, суспільних явищ, з якими людина стикається від дня свого народження і які впродовж певного часу (все життя, його частину) детермінують її дії та вчинки, сутність феномену. Звичайно, у часовому просторі ця система трансформується, вона видозмінюється також під тиском волі, знань й цілепокладання людини від покоління до покоління (зазвичай, цілі визначаються лідерами спільноти, чи то політичними, чи то соціальними, чи то інтелектуальними з вагомим інформаційно-культур­ницьким та знаннєвим багажем). Сьогодні дія останніх чинників є визначальною у наповненні сутності спільноти людей, їх дій, вчинків та характеру стосунків між ними. Власне, у сучасних людських спільнотах велику роль відіграє уявне, набуте, часто-густо насаджене тими ж лідерами з метою досягнення групових інтересів. Як і раніше існувала, так і нині існує необхідність певним чином зв'язати різні аспекти одного й того ж явища парасольковим терміном та наповнити його тим чи тим змістом. Така необхідність об'єктивно закономірна й коріниться у прагненні створити поле зрозумілого сприйняття й усвідомлення природного і людського довкілля та реагування на нього. У фаховій літературі зустрічаються такі різновиди назв нації: багатоетнічна громадянська нація соціальна спільнота (до певної міри штучно створений конструкт), у рамках якої об'єднані представники різних культур таетнічних спільнот; домінуюча нація це автономна етнодержава, зазвичай гомогенна; етнічна нація (етнонація) нація, у якій системоутворюючу роль відіграють такі чинники, як спільні територія, мова, культура, етнічні маркери; вона є вищою формою етносу й для перспектив її існування важливими виступають етнічна самосвідомість та національна ідентичність; залежна нація соціальний конструкт, значною мірою сформований завдяки політичній волі лідерів етнополітичних утворень й його існування великою мірою залежить від рівня взаємодії (конфліктної чи безконфліктної) об'єднаних у ньому частин; ідеологічно сконструйована нація етнополітичний організм, єдність якого базується скоріше на ідеології чи на міфі, ніж на природних, об'єктивних маркерах, котрі, серед іншого, є властивими нації; мультидержавна нація транснаціональна етнічна спільнота, яка складається з двох чи більше етнонацій й прагне до їх об'єднання у межах одного етнополітичного організму; нація-держава соціальне утворення на етнокультурницьких засадах тієї чи іншої людської спільноти, яке офіційно конституювалося у державу; політична нація близьке за своїм змістом до нації-держави утворення, у якому громадянська належність визначає сутність явища; розділена нація нація, частини якої в силу певних обставин (найчастіше у результаті політичних, наприклад, розділення свого часу Німеччини, Кореї) опинилися у різних етнополітичних організмах; титульна нація нація у багатонаціональній державі, що є її основним структуроутворюючим компонентом й назвою якої іменується етнополітичний організм (ЕПО), який в етносоціологічній та етнополітичній літературі називається державою. Теорії націй. Оскільки все людство не може бути однорідним й воно поділене на групи, котрі розміщуються, зазвичай, у певних географічних та ландшафтних межах, то з'являються різні підходи до використання та інтерпретації терміну "нація". Ці підходи кладуться в основу теоретичного осмислення феномену "нація". Отже, сьогодні найбільш поширеними є два підходами: і) той, що базується на даності певних маркерів; він отримав назву примордіалістський (а звідси й примор-діалістська теорія нації); 2) той, що зв'язує появунацій з процесом модернізації, у більш вузькому розумінні цього терміну, з індустріалізацією -модерністська теорія нації. У наш час на авансцену політичного життя виходить третя, конструк­тивістська, теорія нації. Перша теорія сформувалася на основі досвіду утворення територіально-політичних об'єднань (держав) у країнах Західної Європи за умов, коли державні кордони у своїй більшості співпадали з етнічними межами і етнічний чинник відігравав системоутворюючу роль у вибудовуванні нації. Визначальними маркерами у цьому випадку були етнокультурні (соціокультурні) - територія, мова, культура, етнічні характеристики, менталітет. Довгий час ця теорія була превалюючою у філософській, політологічній та соціологічній думці; вона має поширення і сьогодні, прибравши назву "етнонація". Ключовими моментами у віднесенні тієї чи іншої спільноти людей до етнонації залишаються спільні етнічне походження, культура, мова, сама ж етнонація виростає із народності, а для перспектив її існування надзвичайно важливими є етнічна самосвідомість та національна ідентичність. Етнонація, згідно з цією теорією, є вищою формою існування етносу й поряд з іншими такими ж може входити до більших системних утворень (етнополітичних організмів - держав). Прикладом такої ситуації був колишній Радянський Союз, на території якого нараховувалося кілька етнонацій, як, до речі, і нинішньої Росії. Суть другої теорії визначається роллю націоналізму у націє- та державотворчих процесах. За відомим теоретиком націоналізму Е. Гелнером, останній є продуктом індустріального суспільства, оскільки необхідними факторами його виникнення є високий рівень розвитку культури, її доступність широким масам населення (а це певною мірою веде до культурної одноманітності), активний економічний розвиток, що стимулює соціальну мобільність й породжує культурну стандартизацію. Це означає, що для того, щоб повстала нація, необхідне поширення єдиної мови, єдиної освітньої системи зі спільною версією історичного минулого, уніфікованих ціннісних принципів, і зазвичай спільної релігії. У цій теорії нація виступає як співгромадянство, відома нині як політична нація, для якої, крім названих вище чинників,великої ваги набирають такі фактори, як суверенізація та спільна політична воля до спільної діяльності впродовж тривалого часу - одні з головних атрибутів держави. Новітні, конструктивістські, інтерпретації націоналізму формують підстави для трактування націй як "уявних спільнот". Згідно з конструктивізмом, нація виступає як певний соціальний конструкт, члени якого, не знаючи один одного особисто, все ж таки розглядають себе як спільність з єдиною долею і на цій основі вибудовують своє майбутнє. Важливо, що у цьому конструкті взаємодіють люди, які мають різну уяву про свою етнічність. Власне, таку ситуацію у певних цілях можуть використовувати політичні, етнічні й адміністративні лідери. Приклади вольового конструювання націй знаходимо в історії колишнього Радянського Союзу: аварська нація була створена із кількох десятків народів; нації утворювали і у Середній Азії у результаті національно-територіального розмежування. Отже, в історії і сучасності в основі творення націй знаходиться націоналізм, найбільш поширеними формами якого є дві - той, що базується на етнічних якісних і кількісних маркерах, і той, сутність якого визначається політичними чинниками (політичною волею). Звідси - два підходи, дві найпоширеніші теорії нації й два терміни: етнонація (з прагненнями до державності й самовизначення) та політична нація (з її індустріально-модернізаційними та конструктивістськими інтерпретаціями). Усвідомлення такої ситуації важливо для розуміння змісту понять, які вкладаються у термін "нація" як у наукових дослідженнях, так і у публічному використанні. Сьогоднішні західні практики свідчать, що націями називають державницькі утворення (співгромадянства), у радянській й пострадянській традиції найчастіше нації - це етносоціальна спільність (русськіє, татари, башкири у Російській Федерації; українці в Україні). Основним маркером у першому випадку виступає етнічна ідентичність, у другому - громадянська ідентичність. Останні у сьогоднішньому рухливому світі нації все більше стають багатокультурними, багатоетнічними. У контексті наукових теорій та аналітико-політологічних інтерпретацій термін "українська нація" вживається у все ж тих двох значеннях - етнонація і політична нація (нація-держава).   Формування   української   нації  у їїетнічному вимірі пов'язується з становленням козацтва та процесом національно-визвольної боротьби (ХУІ-ХУІІ ст.); згодом на її становлення визначальний вплив мало "національно-культурне відродження" УШ ст.), що сприяло формуванню української національної свідомості у середовищі освіченої російськомовної еліти Малоросії, яка не сприйняла ідею розбудови російської нації; у першій половині ХІХ ст. до цього процесу долучилася інтелегенція Галичини, яка відмовилася стати частиною польської нації. Ці тенденції посилилися наприкінці 10-х та у 20-х рр. ХХ ст. з окресленим прагненням вибудування своєї власної держави (Українська Народна Республіка). Після отримання Україною незалежності (1991 р.) інтенсифікувалися процеси формування української етнонації (консолідація українців, трансформація етнічної самосвідомості у національну свідомість, вибудовування української державності). Оскільки в Україні мешкають громадяни не лише українського етнічного походження, але й представники інших етнічних спільнот, то об'єктивною закономірністю її етнонаціонального розвитку стало творення української політичної нації. Поєднання ідей етнічної та громадянської нації знайшло своє закріплення у Конституції України (1996 р.) і таким чином етнонім "український народ" став одночасно і політонімом. В Основному Законі проголошено, що Конституція приймається від імені "українського народу - громадян всіх національностей", а звідси етнічні спільноти стають складовою частиною української громадянської (політичної) нації й загальнонаціональна ідентичність визначається громадянством. Основним структуроутворюючим компонентом української політичної нації є українці (українська етнонація).

 

НЕВДОВОЛЕННЯ ЕТНІЧНЕ стан у середовищі представників тієї чи тієї спільноти, зазвичай меншинної, спричинений незабезпеченням умов її розвитку у поліетнічному суспільстві, її дискримінацією.

 

НЕГРИТЮД ідеологія, яка акцентує увагу на розвитку негритянських культурницьких традицій й утвердженняїх як панівних на африканському континенті та завоювання гідних ніш у міжнародному контексті.

 

 

НЕДОВІРА   ІНТРАЕТНІЧНА   (внутрішньоетнічна)

підозра до дій представників своєї етнічної спільноти, особливо до лідерів спільноти, етнічних рухів. Така ситуація виникає тоді, коли нижчі верстви виключаються із діалогу "верхи - низи", або ж коли етнічні еліти одноосібно користуються результатами, здобутими спільними зусиллями.

 

НЕДОВІРА МІЖЕТНІЧНА підозра до дій представників однієї етнічної спільноти до таких іншої; зазвичай виникає у міжетнічній взаємодії у стані відносин "домінантність - підлеглість".

 

НЕЙТИВІЗМ (від англ. native - рідний, притаманний тільки певній особі, спільноті) — ідеологія, яка просуває інтереси певної спільноти на території її проживання й виступає проти іммігрантів чи специфічних етнічних спільнот, які розглядаються як ворожі чи чужі місцевій культурі й такі, що не можуть бути асимільовані.

 

НЕЙТИВІСТ особа (екзоетнік), яка виступає проти спільного проживання на одній території представників інших етнічних спільнот, а особливо іммігрантів.

 

НЕНАВИСТЬ ЕТНІЧНА (ворожнеча) - неприйняття, негативне, упереджене ставлення й такого ж плану дії до представників тієї чи іншої спільноти, які базуються на етнічних ознаках.

 

НЕОГЕНЕЗ етногенез нового й новітнього часу, який має місце на території Африки й у якому беруть участь як представники етносів, які вже склалися (зазвичай європейські переселенці), так і місцевих етнічних спільнот.НЕПОТИЗМ ЕТНІЧНИЙ (від латин, nepos - рід)генетичний нахил людини до родинного відбору й вибудовування на цій основі спільноти та стосунків у її середовищі, обмежуючи спілкування з представниками інших спільнот.

 

НЕЧИСЕЛЬНІ НАРОДИ невеликі за кількістю членів етноси (менше 50 тисяч осіб), які не мають вагомого потенціалу свого зростання. Термін "нечисельні народи" використовується лише на пострадянському просторі.

 

НІГІЛІЗМ ЕТНІЧНИЙ (від латин. nihil - ніщо) заперечення будь-якої етнічності, крім своєї власної, та її значення як для окремої особи, так і для людської спільноти взагалі. Це явище властиве крайньо радикальним націоналістичним рухам.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 


Похожие статьи

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Взаємодія україни з європейськими та трансатлантичними структурами у контекстіідентичностей

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник

В Б Євтух - Матеріали наукової етносоціологічної школи професора володимира євтуха