В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 

ВЕРТИКАЛЬНА МОЗАЇКА - представництво носіїв різних культур в усіх структурах поліетнічного суспільства - від найпростіших організаційних форм до вищих ешелонів влади. Це поняття детально проаналізовано у працях канадських етносоціологів Дж. Портера та А. Рычмонда на прикладі соціальної мобільності етнічних спільнот Канади.ВЕРХОВНИЙ КОМІСАР з питань національних меншин (ВКНМ) інституція, заснована Організацією з безпеки і співробітництва у Європі у липні 1992 р., яка має виступати дієвим інструментом у запобіганні конфліктів у сфері міжетнічних відносин та забезпеченні прав національних меншин.

 

ВЕРХОВНИЙ КОМІСАР ООН з прав людини - посада, запроваджена у 1993 р. з метою захисту прав людини й нагляду за дотриманням громадянських, соціальних, економічних та культурних прав, зокрема і прав національних меншин.

 

ВЗАЄМОДІЯ - філософська категорія, яка відтворює процеси впливів об'єктів один на одного, у результаті чого об'єкти трансформуються, або можуть виникати нові об'єкти; об'єктивна й універсальна форма руху, котра визначає структурну організацію різного роду систем; інтраетнічна взаємодія - взаємодія, яка здійснюється у середині однієї й тієї етнічної спільноти й спрямована на посилення позицій цієї спільноти; міжетнічна взаємодія це взаємодія представників різних етносів, які проживають у межах одного етнополітичного організму (держави), через безпосередні й опосередковані контакти на індивідуальному й груповому рівнях в усіх сферах суспільного життя, у результаті яких здійснюється обмін етнічною інформацією й під впливом котрих формуються уявлення один про одного (етнічні стереотипи), корегуються уявлення про самих себе (етнічні автостереотипи) та формується відповідна етнонаціональна ситуація у конкретній країні. Термін "міжетнічна взаємодія" був введений у вітчизняну етнологічну науку близько двадцяти років тому і найбільш послідовно розроблений у працях В. Євтуха, В. Трощинського та Л. Ази. Він дає змогу адекватно і об'єктивно (без ідеолого-оцінювальних постулатів) досліджувати етнонаціональні процеси у поліетнічному суспільстві, учасниками яких є представники різних етносів, зокрема у тому їхньому аспектові, коли йдеться про контакти етнічних спільнот у різноманітних виявах. Підставою для введення терміну "міжетнічна  взаємодія"  у  науковий  обіг  стали двамоменти: і) широко вживаний термін "міжетнічні (міжнаціональні) відносини" орієнтує на а пріорі визначені висновки про позитивність чи негативність цього процесу, надаючи великого значення його керованості, й досить часто виключає його даність, природність, недетермінованість (мається на увазі мінімізація впливу соціальних чинників й природна необхідність вступати у взаємодію у результаті обставин, що не залежать від суб'єктів цього процесу); 2) існуючий термін "взаємодія (interaction)", зокрема "символічний інтеракціонізм" засвідчив свою плідність у аналізові процесів суспільного буття, дійовими особами якого є різні, подеколи протилежні за своїми якісними характеристиками, суб'єкти, й ця обставина спонукала до введення у етнологічні й етносоціологічні дослідження терміну "міжетнічна взаємодія". Останній є однією з форм вияву взаємодії в етнічній сфері розвитку суспільства. У цьому контексті пропонується така структура міжетнічної взаємодії: міжетнічні контакти, міжетнічне спілкування, міжетнічні зв'язки, міжетнічні відносини. Усі перелічені структурні елементи міжетнічної взаємодії реалізуються на двох рівнях індивідуальному та груповому (колективному) безпосередньо (скажімо, пряме спілкування етнофорів у етноконтактній зоні) чи опосередковано (наприклад, через засоби масової інформації). Всі названі елементи взаємопов'язані, але кожний із них має свої функціональні особливості. Скажімо, міжетнічне спілкування, міжетнічні контакти складають основу формування цілісної системи міжетнічних зв'язків. Вони можуть бути спорадичними, тимчасовими, безсистемними. Міжетнічні відносини представляють собою усталену систему, яка завершує формування структури міжетнічної взаємодії. На цьому рівні важливу роль відіграє колективний (груповий) стереотип представників різних етносів, які перебувають у постійній взаємодії, саме той, який західна етносоціологія й етнопсихологія включає в рамки антитези "ми - вони" (П. Роуз). Зважаючи на важливість функціональних особливостей окремих елементів структури міжетнічної взаємодії, дослідження кожного із них набирає великої ваги. У цьому контексті варто дослідити характер виникнення    спілкування,    встановлення контактів,формування відносин між представниками різних етносів; прослідкувати, за яких обставин спілкування і контакти переростають у систему міжетнічних відносин зі своїми закономірностями та особливостями; виявити фактори, які впливають на визначення функцій спілкування, контактів, відносин та характер взаємозв'язків між окремими елементами структури міжетнічної взаємодії. Оскільки ця структура існує не сама по собі, а лише у контексті відносин, принаймні двох етнічних спільнот (наприклад, українці - угорці, росіяни - поляки, словаки - українці тощо), то вивчення структури дасть поштовх до з'ясування цілої низки питань, які пов'язані з сутністю етнічного фактора у суспільному житті, зокрема України. В Україні міжетнічна взаємодія здійснюється у двох напрямках:

а)   домінуюча етнічна спільнота (український етнос) -
меншинні спільноти (етнічні меншини); б) етнічна
меншина - етнічні меншини. Для зазначених напрямків
зовсім
не властива різна просторова й часова дистанція,
вони реалізуються одночасно, що й визначає синхронну
різносрпямованість міжетнічної взаємодії. Структура
міжетнічної взаємодії реалізується на побутовому рівні, у
процесі виробництва, суспільно-громадської діяльності
представників етносів, які
проживають в Україні, участі у
політичних процесах. Поряд з розробкою теоретичної
схеми міжетнічної взаємодії питання про реалізацію її
структури представляє надзвичайно важливу
дослідницьку проблему методологічного плану.
Передовсім, це дає змогу виявити інтенсивність процесів
маргіналізації,
яка є об'єктивною закономірністю
міжетнічної взаємодії, зафіксувати
й простежити роль
соціальних факторів у міжетнічних стосунках. Продуктом
міжетнічної взаємодії може бути (або, принаймні,
міжетнічна взаємодія
може стимулювати) утвердження:
і) інтегруючого типу етносоціального розвитку
суспільства, коли етнічні спільноти інтегруються в
україноетнічний суспільний контекст (в англомовній
термінології
mainstream), зберігаючи свою
етнокультурну самобутність;
2) дезінтегруючого типу
етносоціального розвитку українського суспільства, коли
з особливою силою виявляються:
а) спротив інтеграції;

б)       регіоналізація;           в) сепаратистські тенденції;
3) конфліктогенного   типу   етносоціального розвиткусуспільства, коли на етнічному грунті виникають конфлікти у взаємодії між домінуючою спільнотою й меншинними спільнотами, або ж у взаємодії між меншинними спільнотами. З'ясовуючи сутність міжетнічної взаємодії, варто мати на увазі, що більш чисельні етнічні спільноти не завжди виступають абсорбентами менш чисельних груп. Тут йдеться про об'єктивну закономірність міжетнічної взаємодії, а не штучно стимульовану ситуацію, за якої нехарактерна, скажімо, не домінуюча для певного регіону етнічність поглинає іншу етнічність (наприклад, русифікація). Адекватна оцінка стану міжетнічної взаємодії в умовах українського суспільства може бути визначена за всебічного врахування місця і ролі у ній титульного етносу - українців, й зокрема важливості консолідаційних процесів у їхньому середовищі. Особливості матеріальної й духовної культури (етнічної культури) етнографічних груп українців у процесі їхньої взаємодії з іншими етнічними спільнотами, принаймні на побутовому рівні, мають перевагу над усіма іншими, зокрема й тими, які дозволяють об'єднувати їх етнонімом "українці". Проте, це не є підставою для висновків про якусь окремішність (навіть суто етнічну) тієї чи тієї етнічної (або ж етнографічної) групи. Власне, йдеться про складності процесу формування тієї чи тієї етнічної спільноти (українці, угорці, німці, румуни, росіяни тощо). У результаті цього процесу вирізняються певні загальні ознаки етнічності (наприклад, української, німецької, угорської), за якими жителі регіону зараховуються до тієї чи іншої спільноти. Однак це не виключає збереження деяких відмінностей, що дозволяє у рамках однієї спільноти виділяти окремі групи, беручи за основу ту чи ту ознаку (скажімо, гуцули в українській спільноті Карпатського регіону, меноніти у німецькій етнічній групі Сполучених Штатів, духобори у російській громаді США). У процесі дослідження міжетнічної взаємодії можуть бути виявлені чинники, які визначають ефективність дії "силового поля" тієї чи тієї етнічної спільноти у міжетнічних стосунках, що позначається на рівні збереження й розвою відповідної етнічності чи її втрати й переході у іншу етнічність (явища, субстрати, адстрати, суперстрати). Для визначення за запропонованою схемою сутності   міжетнічної   взаємодії   та   її   впливу наетносоціальні процеси (інтегруючі, конфліктні, безконфліктні) з методологічної точки зору необхідно враховувати такі моменти, як політична ситуація в окремому регіоні й етнополітичному організмові (державному утворенні) в цілому, державна етнополітика, позиції суспільно-громадських рухів та політичних партій у питаннях етносоціального розвитку, стан стосунків України з країнами, де знаходиться ядро етносу тих чи інших етнічних меншин, якість стосунків останніх з ядром відповідного етносу. Вірогідні методики та теоретична база вивчення міжетнічної взаємодії обумовлюється характером предмета дослідження. Так, сюди входить системно-комплексний аналіз цілого ряду матеріалів. Це, зокрема, аналіз і характеристика законодавчих, державних документів з питань етнополітики, аналіз документів політичних партій і національно-культурних товариств, контент-аналіз публікацій масової періодики з питань міжетнічних контактів та взаємодії, збір і порівняльний аналіз соціокультурних показників різних етнічних спільнот, соціологічне опитування (інтерв'ю, анкетування) та етнопсихологічне тестування у середовищі окремих соціальних груп населення про їхні уявлення, оцінки, установки і орієнтації на міжетнічну взаємодію. Теоретичною базою концепції міжетнічної взаємодії можуть бути парадигми відомих американських, канадських, європейських і російських етносоціологів та етнологів, які досліджували та які досліджують явища у етнонаціональному розвиткові своїх країн (С. Арутюнов, Ю. Бромлей, С. Джільман, Р. Бретон, В. Коннор, Р. Коен, В. Козлов, С. Ліберзон, Р. Лугман, П. Роуз, Б. Роузен, Е. Сміт, Р. Шермерхорн та інші). При розробці концепції міжетнічної взаємодії в Україні знадобиться критично проаналізований досвід дослідження міжетнічних відносин й етнополітичної ситуації у зарубіжних країнах і ті напрацювання, які є на цей час в українських етнологів та етносоціологів; міжкультурна ефективна взаємодія ситуація у міжетнічних (міжкультурних) стосунках, коли представники однієї етнічної спільноти позитивно сприймають представників іншої спільноти, передусім її культуру та традиції; трансетнічна взаємодія - взаємодія з представниками свого етносу, які   перебувають   у   межах   іншого етнополітичногоорганізму (держави); об'єктивно вона сприяє поширенню тієї чи тієї етнічності у світі.

 

ВИЗНАЧЕНІСТЬ ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ стан наявності сукупності характерних рис, який уможливлює визначення статусу ідентичності.

 

 

ВИКЛЮЧЕНІСТЬ ЕТНІЧНА (етнічний екслюзивізм)

(від латин. ius exclusivae - мати виключне право)безмежна концентрація уваги на своїй етнічній спільноті, підкреслення особливої ролі своєї етнічності, її переваг над іншими, що веде до виключення із кола взаємодії інші спільноти.

 

ВИМІР     СОЦІАЛЬНОГО     ЖИТТЯ     ЕТНІЧНИЙ -

визначення ролі етнічного чинника у суспільному житті індивіда та його впливу на соціальне самопочуття.

 

 

ВИМОГИ ЕТНІЧНІ — вимоги особи, рухів (зазвичай, спрямовані до владних структур), пов'язані з реалізацією прав представників етнічних спільнот.

 

 

ВІДЕНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ про багатокультурність та багатоетнічність у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі декларація, прийнята на конференції 1998 р., яка підкреслила важливість збереження й розвою різноманітних культур, мов та їх взаємодію для прогресивного розвитку Європейського континенту. У конференції, яка проходила у Відні взяли участь експерти із 25 країн Європи, а також ЮНЕСКО. Спонукальним фактором проведення цієї конференції були такі: і) строкатість етнічного складу населення більшості країн Європи (нині понад 150 млн. людей живе не у тій країні, де вони народилися; на кінець минулого століття із 410 млн. мешканців лише Східної Європи одна п'ята належала до етнічних меншин; у Європі налічується понад 100 етнічних спільнот з загальною чисельністю понад 100 млн. чоловік); 2) час від часу у поліетнічних країнах виникають конфліктогенні ситуації; 3) посилення пошуків оптимізації взаємодії процесів глобалізації тапрагненням країн і народів до збереження своєї культурної й етнічної самобутності; 4) зростання необхідності формування й реалізації моделей етнонаціонального розвитку поліетнічних країн на основі толерантності у міжетнічній взаємодії. Віденська декларація складається із шести розділів - культура, мова, релігія, засоби інформації та творення іміджу, суспільство, політика; вона звертається до політиків, державних діячів, громадських організацій налагоджувати діалог між різними культурами й народами з метою успішного просування процесів європейського єднання.

 

ВІДНОВЛЕННЯ ЕТНІЧНЕ — це стан, коли панівна

(домінуюча) етнічна спільнота у поліетнічному суспільстві сприймає іншу етнічну спільноту як чітко визначену "чужу", котра намагається отримати атрибути влади.

 

ВІДНОСИНИ МІЖЕТНІЧНІ — структурована система

контактів, спілкування, зв'язків між етнічними спільнотами, носіями яких є окремі представники цих спільнот. У сучасній етносоціологічній, етнологічній науковій літературі перевага надається терміну "міжетнічна взаємодія", як такому, що більш структуровано передає сутність процесу.

 

ВІДОКРЕМЛЕННЯ ЕТНІЧНЕ — прагнення до виходу із

великих етнічних систем й утворення своєї власної етнодержави.

 

 

ВІДРОДЖЕННЯ ЕТНІЧНЕ (етнічний ренесанс) (від

франц. renaissance - "відродження") процес, пов'язаний з активізацією зацікавленості широких мас того чи того народу у пізнанні власної історії, культури, побуту, традицій, з підвищеним прагненням до відтворення у різних формах (через етнічні організації, культурно-мистецьку діяльність, сім'ю, наукові та просвітительські товариства) своєї самобутності, завдяки якій той чи той народ, та чи та людська спільнота вирізняється  у  поліетнічному  середовищі. Ознакамиетнічного відродження є утвердження позицій мови у лінгвістичній ситуації поліетнічної держави, звільнення від впливів іноетнічних елементів культури, що неприродним шляхом нав'язувалися певній етнічній спільноті (наприклад, "русифікація" в Україні, "американізація" корінного населення сучасних США), пожвавлення діяльності організацій, утворених вихідцями з однієї країни, зокрема церкви, інтенсифікація зв'язків між різними частинами етносу, що внаслідок певних обставин опинилися у різних країнах. Процес етнічного відродження у кінцевому результаті має завершуватися поліпшенням становища того чи того етносу або ж його частини, вдоволенням потреб, пов'язаних з етнічним походженням особи. Етнічне відродження - процес циклічний. Він може тривати кілька десятків років - поки не задовольняться етнічні запити тієї чи тієї спільноти людей. Згодом наступає період розбудови етнічної самобутності аж до тих пір, поки вже на новій стадії не виникнуть суперечності у стосунках між більшістю та меншинами. Історичний досвід західних країн (США, Канада, Великобританія, Бельгія) свідчить, що процес етнічного відродження у новій фазі відновлюється через 30­40 років після завершення попередньої, тобто, коли змінюються соціальні умови існування у поліетнічній державі, а форми регулювання міжетнічних стосунків залишаються без змін. Етнічне відродження є продуктивним предметом етносоціологічних досліджень, зокрема як особливий вид соціального процесу, соціальних відносин, а також у плані з'ясування трансформацій етнічної самосвідомості, етнічної самоідентифікації й національної свідомості. Феномен відродження етнічностей (етнічне відродження) чітко виявляє себе починаючи з середини 1960-х рр. і з різною силою у різних поліетнічних країнах світу дає себе знати вже впродовж останніх майже п'ятидесяти років. Одним з перших дослідників, який спробував дати характеристику цьому явищу і узагальнити його вплив на суспільні процеси, був англійський етнолог Ентоні Сміт. Він для означення феномену вжив термін "етнічне відродження" ("етнічний ренесанс"). Підкреслю, що і Е. Сміт, й інші етнологи, етносоціологи та етнополітологи (маються на увазі зарубіжні) більшою мірою користуються саме цимтерміном. Ми ж частіше користуємося терміном "етнополітичний ренесанс". Перший термін більш доречний до вживання, коли мова йде про відродження етнічностей (етнічних меншин) у рамках поліетнічних країн, де сформувалися політичні нації з чітко визначеною домінуючою більшістю, а інші етнічні компоненти етнонаціональної структури інтегровані у ці нації. Кожному із компонентів етнонаціональної структури українського суспільства різною мірою властивий етнічний ренесанс. Найбільш очевидно він виявився в українському етносові і окремих національних меншин. Український етнос, незважаючи на обмежені (ідеологічно й економічно) можливості за часів Радянського Союзу, зберіг потенціал своєї самобутності, а після отримання незалежності почав реалізовувати цей потенціал, і не лише у рамках географічної території, яка і раніше була населена переважно етнічними українцями у складі іншої держави, але вже у рамках етнополітичного організму (ЕПО), де він складає домінуючу частину населення. За цих умов, особливо у перші роки незалежного розвитку, були відчутні результати етнічного відродження українців: від впровадження української етнічної символіки як державної до формування досить стійкої етнічної самосвідомості й почуття належності до єдиної спільноти. Цей процес супроводжувався утвердженням позицій української мови в усіх сферах суспільно-громадського життя, зокрема у державному управлінні, і навіть у сфері особистісних стосунків; мала місце до певної міри інтенсивна дерусифікація різними обставинами зрусифікованих українців. Відбувалося відродження традицій та історичної пам'яті українського народу, прикладом чого може слугувати козацький рух, відновлення діяльності громадських організацій (що було притаманно українському національному рухові, зокрема, на початку XIX ст.) й різних форм участі громадян країни у її суспільному житті (наприклад, жіночі клуби, народні доми, об'єднання за позапрофесійними інтересами тощо). Специфічним чином етнічний ренесанс українського етносу відбився у середовищі його субетнічних груп. Це виявилося, передовсім, у зацікавленості особливостями (історичними, географічними, етнокультурними) свого походження   та   свого   статусу   в   сучасній ієрархіїукраїнського етносу. Така зацікавленість, зазвичай, переростала у більш бережливе ставлення до етнографічної спадщини груп і плекання самобутніх традицій і звичаїв у рамках українського етносу як частки цієї етнічної спільноти. Щодо етнічного відродження у середовищі національних меншин, то тут варто звернути увагу на два моменти: і) інтенсивне "пробудження" етнічної самосвідомості і прагнення до відродження етнічної самобутності; 2) пошуки шляхів до ефективної участі у суспільно-політичних процесах, до самоутвердження як дійових чинників державотворення зі зайняттям відповідних ніш в економічному і політичному житті нової держави. Серед типових і найхарактерніших рис етнічного відродження національних меншин можна назвати такі: і) утворення організацій з переважаючим членством однієї етнічності. Станом на 2012 р. таких організацій на всеукраїнському, регіональних та місцевих рівнях нараховується понад 1200; 2) діяльність художньо-мистецьких колективів, які збирають, відтворюють і пропагують фольклор, традиції, звичаї своїх етносів; 3) функціонування державних шкіл з повним, частковим або епізодичним навчанням етнічними мовами; недержавних учбових закладів (зазвичай, недільні школи); наявність середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, які готують фахівців мовами етнічних меншин, або ж у яких викладаються спеціальні дисципліни (переважно філологічного циклу та народознавчого характеру); 4) видання преси етнічними мовами або ж для етнічних меншин вони виходять з різною періодичністю і різними накладами (на початок нинішнього століття їх кількість сягала майже 100, а з'являлися вони 23 мовами); 5) радіомовлення (угорською, румунською, болгарською), телемовлення (тими ж мовами); 6) видання літератури (не лише підручників) мовами національних меншин. Свої особливості етнічне відродження має у середовищі етнічних спільнот з "невизначеним статусом", до яких я пропоную віднести кримських татар, гагаузів, кримчаків та караїмів. У цьому контексті варто мати на увазі кілька моментів: і) сьогоднішня кримськотатарська спільнота складається переважно з репатріантів - депортованих та їхніх нащадків, які повернулися до Криму, в основному ізУзбекистану. Високий ступінь етнічної солідарності та
опанування ареалом попереднього розселення (звісно, не
завжди тотожного до того, який був до депортації) - два
визначальні фактори темпів етнічного відродження
кримських татар. Наявність етнічного ареалу, практично
всього переліку індикаторів "інституційної наповненості"
(етнічні організації, церква, середні та вищі навчальні
заклади, преса, художні колективи, література
кримськотатарською мовою тощо), координуючого
політико-адміністративного                                  органу (Меджліс

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 


Похожие статьи

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Взаємодія україни з європейськими та трансатлантичними структурами у контекстіідентичностей

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник

В Б Євтух - Матеріали наукової етносоціологічної школи професора володимира євтуха