В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 

Вибрані праці: Этноконфликтологические аспекты процесса образования // О проблемах гуманизации межэтнических отношений : III междунар. науч.- практ. конф. - Харьков-Москва, 2000. - Харьков, 2000; Социологическое измерение конфликта : монография. - Харьков, 2003; Конфликтный потенциал в Крыму: различные образы конфликтов в пересечении различных дискурсов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць : у 2-х т. - Харків, 2006. - Т. 2; Язык конфликта в трансформирующемся обществе : от конструирования истории - к формированию социокультурных идентичностей : монографія. - Вильнюс, 2007; National Identities in Ukraine and History Construction //GESIS-Thematic Series : Social Sciences Eastern Europe "National Identity", June, 2009.

 

 

ДВОМОВНІСТЬ мовна ситуація, коли людина (населення) володіє двома різними мовами, зазвичай неспорідненими.

 

 

ДЕКАТЕГОРИЗАЦІЯ ІДЕНТИЧНОСТІ спеціальні заходи впливу, які спрямовані на зниження акцентів групових ідентичностей, що підвищує рівень толерантності міжгрупових установок.

 

ДЕКЛАРАЦІЯ  ПРАВ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ УКРАЇНИ

була прийнята Верховною Радою України 1-го листопада 1991 року і стала одним із перших державних актівнезалежної України. Декларація визначила стратегію молодої української держави у сфері етнонаціонального розвитку та міжнаціональних відносин. Для України цей документ став надзвичайно важливим у плані утвердження демократичних принципів вибудовування суверенної держави. Декларація прав національностей України спирається на Декларацію про державний суверенітет України й Акт проголошення незалежності України, базується на принципах Загальної декларації прав людини та міжнародних пактів про права та свободи особистості, які ратифікувала Україна. Прийняття Декларації було викликано також прагненням держави забезпечити безконфліктний тип розвитку відносин між представниками майже 130 етносів, які проживають в Україні, через реалізацію їх прав у всіх сферах суспільного життя. Декларація прав національностей складається із Преамбули та семи статей, у яких визначені основні засади державної політики щодо громадян України усіх національностей. У Преамбулі, зокрема, йдеться про те, що ця Декларація приймається виходячи із прагнення "утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України". Таким чином, стрижнем політики незалежної України щодо представників усіх етнонаціональних спільнот є гарантії їм рівних політичних, економічних, соціальних та культурних прав. Ці гарантії стосуються створення належних умов їх етнокультурного розвитку, передусім підтримання самобутніх культурницьких традицій, використання етнічної символіки, піклування звичаями, опікування пам'ятками історії та культури своїх етнонаціональних спільнот; збереження їх традиційного розселення, вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя; зокрема у межах адміністративно-територіальних утворень, де компактно проживають представники тієї чи іншої етнічної спільноти, мова національної меншини може використовуватися нарівні з державною. Важливими моментами у цій стратегії є підтримка створення та діяльності громадських організацій національних меншин, які можуть представляти їх інтереси на всіх рівнях, і особливо на регіональному та місцевому, де, зазвичай, вирішується більшість проблем меншиннихспільнот; гарантія рівних прав у питанні обрання їх представників до органів виконавчої й законодавчої влади та місцевого самоврядування; функціонування культурних центрів, товариств, художньо-мистецьких колективів; заснування газет, журналів, радіо- та телеканалів, видавництв національних меншин; вільне сповідування своїх релігій. Одним із важливих засадничих принципів етнополітики української держави проголошується охорона пам'яток історії та культури народів та національних груп, оскільки вони великою мірою формують й підтримують їх етнічну самобутність. Безумовним принципом гарантії демократичності державної політики щодо різних національностей є забезпечення безперешкодних контактів представників етнічних спільнот зі своїми історичними батьківщинами чи країнами походження. Декларація наголошує на забороні й покаранні за законом дискримінації за національною ознакою. Всі основні принципи, викладені у Декларації, знайшли законодавче закріплення у Законі України "Про національні меншини в Україні" (1992 р.), а реальні заходи передбачаються у спеціальних урядових програмах.

 

ДЕКЛАРАЦІЯ   ПРИНЦИПІВ   ТОЛЕРАНТНОСТІ —

документ, прийнятий Генеральною конференцією ЮНЕСКО у листопаді 1995 р., у якому викладені основні принципи, на котрих має базуватися толерантність у різних сферах суспільного розвитку, зокрема і у міжетнічній взаємодії.

 

ДЕПОРТАЦІЯ (від латин. doportatio - вигнання, заслання) це: і) примусове, насильницьке виселення осіб чи груп з місць їх історичного або постійного місця проживання; 2) примусове вислання із країни іноземців чи осіб без громадянства, які прибули до неї з порушенням правил в'їзду, або стосовно котрих прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію.

 

ДЕПРЕВАЦІЯ ЕТНІЧНА (від латин. deprivato - втрата; ethnos - народ) процес, метою якого є підкорення однією етнічною спільнотою іншої. Зазвичай, у такомуразі не дотримуються й не забезпечуються права на розвиток підкореної спільноти, що у кінцевому результаті веде до розчинення (асиміляції) останньої у новому етнічному довкіллі.

 

 

ДЕРЖАВА організоване у певні корпоративні структури
населення, які функціонують у просторі та часі; певний
устрій суспільних відносин; апарат публічної влади,
органи, які здійснюють державну владу. Держава виникає
з розпадом доплемінного ладу. Основними функціями
держави є: економічна, політична, ідеологічна, соціальна,
забезпечення правопорядку. За формами державного
правління держави класифікуються таким чином:
монархії (абсолютні, дуалістичні, парламентські),
республіки                           (парламентські, президентські,

парламентсько-президентські, президентсько-парламентські). За формою державного ладу - унітарні (Україна, Франція), федерації (Німеччина, Росія) та конфедерації (Канада, Швейцарія). На сьогодні існує кілька теорій походження держави, основними з яких є такі: теологічна (походить від волі Бога), патріархальна (походить від сім'ї й на ній базується), договірна (об'єднання людей на основі добровільної згоди), психологічна (виникає завдяки особливим властивостям психіки людей), органічна (держава подібна у своєму розвитку біологічному організму - від зародження до зникнення), історико-матеріалістична (результат розвитку і занепаду первісного ладу та більш високого рівня способу виробництва), теорія насильства (завоювання одних племен іншими), теорія технократизму (результат взаємодії людини з технікою). Сьогодні розрізняють такі форми держав: автономна етнічна держава (вільна держава) держава, яка не визнана міжнародним співтовариством, але у межах більшого етнополітичного організму вона вибудовує своє життя за власними переконаннями. У сучасних умовах автономні етнічні держави створюються штучно, на частині території, яка входить до складу іншої держави й яка населена відмінними від титульного для цієї держави етносу етнічними спільнотами, чи то певна етнічна спільнота становить більшість на території, що оголошується   окремою   державою.   їх виникненнястимулюється ззовні й вони використовуються у протиборстві двох держав на міжнародній арені -наприклад, Абхазія, Косово, Південна Осетія, Придністровська Республіка; етнічно геторогенна держава (від грецьк. heteros- інший, чужий) — держава, яка складається із більше, ніж однієї етнічної спільноти. Сьогодні переважна більшість держав є поліетнічними, чи з поліетнічним складом населення. Наприкінці XX ст. серед усіх держав лише 12 держав (9%) умовно можна було віднести до етнічно гомогенних - тут основна етнічна спільнота складає майже сто (проте знову ж таки не всі сто) відсотків населення. У 25 державах (18,9%) основна етнічна спільнота сягає 90% усіх мешканців, ще у 25 країнах вона складає 75-89%, у 31 країні (23,5%) - від 50 до 70%, а у 39 країнах (29,5%) - менш ніж половину населення. В окремих випадках кількість етнічних груп в одній країні перевищує навіть 100. Так, одна п'ята мешканців Східної Європи належить до етнічних меншин, а в усій Європі налічується понад 100 етнічних груп з загальною чисельністю понад 100 млн. чоловік. Для Канади, скажімо, етнічна строкатість вимірюється такими цифрами: близько 45 % її населення - це англоканадці, 29% - франкоканадці, решта 26 відсотків -представники понад 90 етнічних спільнот. Навіть у новоутворених державах після розпаду Радянського Союзу та Югославії етнічні меншини складають від 10 до 30 відсотків їх населення. Україна є також поліетнічною країною: тут налічується, принаймні, зо два десятки чітко структурованих етнічних спільнот, які здатні відтворювати себе в етнокультурному й суспільно-громадському сенсі через свою системну організаційну й культурно-освітню діяльність, а взагалі на її території проживають вихідці із близько 130 етносів; етнічно гомогенна держава (від грецьк. omios - однаковий)держава, домінантну частину населення якої, зазвичай, складають представники однієї етнічної спільноти; вихідці із інших етносів, проживаючи на її території нечисельні, внутрішньо не структуровані й їх присутність в етнокультурному плані непомітна. Впродовж певного часу вони повністю асимілюються домінуючою спільнотою; етнічно плюралістична держава держава, у межах якої перебуває кілька етнічних спільнот з домінуванням  однієї спільноти,  що,  зазвичай, зачисельністю членів переважає усі інші спільноти; корпоративістська   поліетнічна   держава

держава, яка репрезентує демократію не через індивідів, носіїв тієї чи іншої етнічності, а через етнічні організації; моноетнічна держава — держава, населення якої складається переважно з однієї етнічної спільноти. Прикладами таких держав можуть бути Південна Корея та Північна Корея. До початку масового в'їзду в країну турецьких іммігрантів (1960-і рр.) такою була Федеративна Республіка Німеччина; незалежна етнічна держава - за Фредом Ріггсом, держава, яка складається із однієї етнічної спільноти й яку визнає міжнародне співтовариство. Термін "незалежна етнічна держава" можна вважати синонімом терміну "моноетнічна держава". Певні тенденції до створення такої держави є у Косово, що визнана як незалежна держава, котра виникла у 2008 р. на території Сербії й на 92% складається із косовських албанців ("косоварів"): вона визнана 70-ма державами і, витісняючи сербів з території Косово, прагне перетворитися у незалежну етнічну державу (моноетнічну державу); поліетнічна держава — держава, населення якої складається із кількох етнічних спільнот.

 

ДЕРЖАВНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА політична влада народу (етнічної спільноти), який компактно проживає на певній території й має ту чи іншу форму державного устрою, зазвичай, у формі національної держави. Національна державність реалізується у висліді національно-визвольних рухів. В Україні національна державність частково реалізується після отримання нею незалежності у 1991 р.

 

ДЕРИВАЦІЯ ЕТНІЧНА (від латин. derivato - відведення, відхилення) — втрата в силу тих чи тих обставин етнічною спільнотою або особою найбільш характерних етнічних маркерів.

 

"ДЕРУСИФІКАЦІЯ" процес звільнення етнічних спільнот від штучно (ідеологічно) насаджених російських (радянських)   ціннісно-культурницьких   орієнтацій таповернення до своєї етнічності; цей процес інтенсифікувався після розпаду Радянського Союзу, виявом чого стало етнокультурне відродження у країнах, які виникли на пострадянському просторі. В Україні найхарактернішими рисами процесу "дерусифікації" стало зменшення кількості росіян в етнонаціональній структурі українського суспільства, що зафіксував перший (2001 р.) перепис населення після появи незалежної держави (це стало результатом не лише міграції частини росіян за межі України, але й внаслідок повернення до своєї етнічності певної кількості українців, представників інших етнічних спільнот); активізація етнокультурної діяльності вихідців з різних етносів, які нині мешкають в Україні; діяльність шкіл з етнічними мовами навчання; інтенсифікація зв'язків українських громадян іноетнічного походження зі своїми етнічними батьківщинами; активізація взаємодії українців, котрі проживають в Україні, та тих, що перебувають у складі інших етнополітичних організмів (держав). У висліді дії цих чинників та зміцнення позицій української мови як державної у переписний період (1989-2001 рр.) кількість тих, хто вважає себе росіянином и говорить російською мовою скоротилося на 26,6%. Об'єктивний процес "дерусифікації" політики в Росії та деякі російськомовні політичні і громадські лідери України характеризують як "витіснення російської мови та російської культури із вжитку", а в енциклопедичних виданнях (російськомовна версія Вікіпедії) визначають його як процес "повного викорінення російської мови та російської чи то російськомовної культури із різних сфер життя певної спільноти людей, котрі на деякому етапі свого розвитку були залучені до російськомовної сфери як добровільно, так і у результаті насильницької русифікації". Така інтерпретація "дерусифікації" є заангажованою, оскільки вона ігнорує закономірність процесу етнічного відродження, який властивий незалежним державам, які з'явилися на пострадянському просторі, і була характерна для етнічного ренесансу поліетнічних країн Америки та Європи у 1960-1980-ті рр.

 

"ДЖЕРЕЛА ТОЛЕРАНТНОСТІ" щорічний дитячий

міжетнічний табір, заснований Конгресом національнихгромад України, мета якого полягає у культивуванні у підлітковому середовищі ідей толерантності у міжетнічній взаємодії через ознайомлення його учасників з історією, культурою, традиціями, звичаями тих етносів, вихідці із котрих беруть участь у таборі, та представити свій етнос іншим.

 

 

ДИВЕРГЕНЦІЯ ЕТНІЧНА (від латин. divergere -віднаходити розбіжності) поділ етнічної системи й поява нових систем такого типу шляхом відділення від тієї чи тієї етнічної спільноти її частини чи то шляхом подрібнення цієї спільноти на кілька.

 

ДИГЛОСІЯ (від дав. грецьк. thio - два, glossa - мова) термін, яким означають ситуацію, коли два варіанти чи два діалекти однієї й тієї мови вживаються представниками однієї етнолігвістичної групи на одній і тій же території, але у різних функціональних сферах. Вперше ситуація паралельного існування двох варіантів однієї мови була проаналізована грецьким письменником та філологом Іоаннісом Псіхарісом. Йшлося про "книжну" форму (літературну) - катаревуса - та "народну" (дімотікі) форму грецької мови. Перша базувалася на аттичних ("високих") зразках і вважалася чистою мовою, тобто вільною від запозичень та проникнення іншомовних слів й граматичних конструкцій. Вона була надто складною для опанування. Друга представляла розмовний широковживаний варіант. З 1821 р. катаревуса стала офіційною нормою письмової мови, яка відтоді називається новогрецькою. У результаті мовної реформи 1976 р. у якості офіційної мови, якою здійснюється навчаннях та пишуться підручники, була оголошена дімотікі. Ситуації диглосії мали місце (скажімо, у Київській Русі - церковнослов'янська мова богослужіння й церковної літератури та розмовна древньоруська мова) і зустрічаються сьогодні у багатьох країнах (німецька літературна мова та "швіце дюче" у Швецарії). У соціолінгвістиці для розрізнення двох варіантів однієї мови варіант, який використовують у літературі, офіційних документах тощо кодифікують літерою "H" -(від англ. high - високий), інший варіант, яким користуються широкі верстви населення означаєтьсялітерою "L" - (від англ. low - низький). Перший сприймається як престижний. Існування диглосії, з одного боку, свідчить про незбалансованість мовної ситуації, а з другого, слугує індексом соціального розшарування у суспільстві. Диглосія відрізняється від білінгвізму (двомовності), оскільки вони виконують різні функції; щоправда, можуть виникати обставини (при сильному розходженні "H" та "L"), коли створюється ситуація білінгвізму.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48 


Похожие статьи

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Взаємодія україни з європейськими та трансатлантичними структурами у контекстіідентичностей

В Б Євтух - Сучасна етаонащональна динаміка українського суспільства тенденції закономірності особливості

В Б Євтух - Етнічність енциклопедичний довідник

В Б Євтух - Матеріали наукової етносоціологічної школи професора володимира євтуха