Л Е Добрунова - Історія україни - страница 1

Страницы:
1  2  3  4  5 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Методичні рекомендації до семінарських занять з навчальної дисципліни

"ІСТОРІЯ УКРАЇНИ"

для студентів напряму підготовки 6.051501 "Видавничо-поліграфічна справа" всіх форм навчання

Харків. Вид. ХНЕУ, 2012

Затверджено на засіданні кафедри українознавства та мовної під­готовки іноземних громадян.

Протокол № 1 від 26.08.2011 р.

Укладач Добрунова Л. Е.

М54 Методичні рекомендації до семінарських занять з навчальної дисципліни "Історія України" для студентів напряму підготовки 6.051501 "Видавничо-поліграфічна справа" всіх форм навчання / укл. Л. Е. Добрунова. - Х. : Вид. ХНЕУ, 2011. - 40 с. (Укр. мов.)

Подано методичні рекомендації до семінарських занять, що спрямовані на за­кріплення знань з теми, яка присвячена складному періоду в історії українського кни­годрукування.

Рекомендовано для студентів напряму підготовки 6.051501 "Видавничо-поліграфічна справа" всіх форм навчання.

Вступ

Одним із напрямів удосконалення роботи для активізації розумової діяльності студентів є методичні рекомендації до самостійного опрацю­вання окремих тем навчальної дисципліни. Вони сприяють закріпленню теоретичних знань, отриманих як на лекційних заняттях, так і в процесі самостійного вивчення матеріалу, а також під час виконання індивіду­альної науково-дослідної роботи.

У процесі проведення практичного (семінарського) заняття органі­зовується дискусія навколо наперед визначених тем, до яких студенти готують тези виступів і доповіді, а також проблемні питання, відповідь на які має бути знайдена в процесі обговорення.

На семінарських заняттях викладач оцінює виступи студентів, їх ак­тивність у дискусії, вміння формулювати і відстоювати свою позицію. Отримані оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з на­вчальної дисципліни.

Тема "Друкарні України на зламі XVI - XVII ст." є особливою, бо присвячена духовності нашого народу в складний історичний період, ко­ли внаслідок проголошення Берестейської церковної унії і насування но­вої хвилі національно-релігійних конфліктів гостро постало питання щодо збереження національної самоідентифікації українського народу.

Так, на українських землях з'явилися панівні групи, що належали до іншого культурного кола. Але для більшості населення єдиною (або, у випадку частини освічених верхів суспільства, головною) залишилась успадкована від Київської Русі культура. На давній основі розвивався іконопис, переписувалися перекладені й оригінальні твори, проникали від південних слов'ян нові переклади пам'яток тих жанрів, які були відомі й раніше. Але з часом католицизм і "латинська" (у широкому розумінні слова) культура перетворюються у знаряддя й символ релігійної та куль­турно-релігійної асиміляції. Тому латиномовна освіта і творчість почали сприйматись українцями як органічно пов'язані з католицизмом і тим са­мим як чужорідні. Це сприяло подальшому утвердженню давніх концеп­цій про православну релігію і "грецький" обряд як атрибути "руської" (українсько-білоруської) народності й культури.

За таких умов культура православної більшості населення і культу­ра католицьких поселенців розвивалися протягом деякого часу пара­лельно. Звичайно, це не була повна ізоляція. З іншого боку, православнакультура засвоювала певні елементи західних мистецьких стилів. Однак взаємовпливи найчастіше відбувалися стихійно, всупереч волі освіченої верхівки обох церков. Католики нерідко відмовляли православним у пра­ві називатись християнами, про що свідчить термінологія тогочасних ка­толицьких джерел: протиставлення понять schismaticus - christianus, synagoga - ecclesia, vladica episcopus тощо.

Дискримінація православної, а пізніше й греко-католицької релігії була формою дискримінації корінного населення, яке сповідувало цю ві­ру, що негативно позначилося на становищі української культури.

Ситуація почала змінюватися, коли православні усвідомили, що не збережуть своїх позицій без реформи церковного життя й оновлення форм культури. Це стало можливим на базі розвитку економіки, соціаль­ної і політичної активізації міщанства, частини української шляхти, а зго­дом і козацтва. Піднесення культури, яке намітилося в середині XVI ст. і набрало розмаху приблизно третьої чверті цього століття, не лише пе­редувало політичному відродженню, але й було його передумовою та початковим етапом.

Спалах національно-визвольної боротьби наприкінці XVI і на почат­ку XVII ст. супроводжувався дальшим пожвавленням національно-релігійного культурного руху. Небачене раніше загострення суспільних конфліктів, у тому числі конфесійних, зумовило складність і суперечли­вість культурного життя.

Поширювалися гуманістичні ідеї, що пов'язувалося як з місцевими соціально-політичними факторами, так і з пожвавленням контактів з осе­редками ренесансної культури. Одночасно з подальшим поширенням реформаційних течій переходять у наступ контрреформаційні сили, яким вдалося залучити на свій бік дедалі ширші кола шляхти. В таких умовах різні суспільно-політичні угруповання, прагнучи популяризувати свої пог­ляди, починають приділяти увагу освіті й книговиданню. Ряд шкіл органі­зували протестанти, насамперед кальвіністи й антитринітарії. На проти­вагу їм єзуїти заснували колегіуми у Львові, Луцьку, пізніше у Вінниці та інших містах. Поява протестантських та католицьких шкіл спонукала і православних подбати про розширення мережі навчальних закладів і під­вищення їх рівня. Як це буває в періоди творчого піднесення, діячі украї­нської культури прагнули поєднувати вірність вітчизняній традиції з осво­єнням здобутків інших народів. Невипадково такі центри суспільно-політичного і освітнього руху, як Острозький культурно-освітній гурток чи

Львівське братство, свідомо стали на шлях синтезування східних і захід­них культурно-освітніх традицій.

Не пізніше 1576 р. почала діяти Острозька академія, яку слушно вважають не лише першою "слов'яно-греко-латинською" школою, але й першим на сході Європи навчальним закладом значно вищого, ніж рані­ше, рівня. Особливо істотною для перелому в культурному житті була діяльність церковних братств. Провідні братства, хоч і засвоїли певні за­хідноєвропейські організаційні зразки, набули питомих рис, поєднавши функції "православної реформації" з боротьбою за національно-релігійні й станові права і за національну культуру. Навколо провідних братських шкіл гуртувалися автори, які впроваджували у літературу нові жанри (драматичні твори, релігійно-моралізаторські та панегіричні вірші), орієн­туючись в цьому і на ренесансні зразки.

Берестейська церковна унія надала нового виміру проблемі східно-західного синтезу в церковному і культурному житті України, в тому числі й друкарстві.

Піднесення національно-визвольного руху на Наддніпрянщині, по­силення політичних впливів запорізького і реєстрового козацтва - факто­ри, що сприяли закріпленню за Києвом ролі провідного культурного центру України.

У 1615 р. у Києві почала діяльність братська школа і майже одноча­сно - не пізніше 1616 р. - друкарня Києво-Печерської лаври. Сам геть­ман Петро Конашевич-Сагайдачний з усім військом Запорозьким записа­вся до Київського братства. Завдяки підтримці козацтва братство в пер­ший період свого існування змогло рішуче включитись в освітній рух, на­давши йому виразного національно-політичного характеру. Навколо Ки­ївського Богоявленського братства і Києво-Печерської лаври згуртували­ся найвизначніші діячі української культури того часу - Єлисей Плетене-цький, Захарія Копистенський, Йов Борецький, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда, Афанасій Кальнофойський та ін.

Основна увага при вивченні вищеозначеного питання приділяється публікаціям документів про підготовку й прийняття церковної унії, видан­ню полемічних творів, діяльності Острозького гуртка та його друкарні, ді­яльності видавництв православних церковних братств, внеску у друкар­ську справу Києво-Печерської лаври та єпископських друкарень, що дія­ли у Стрятині та Крилосі, збереженню традицій текстологічної підготовки та художнього оформлення української друкованої книги.

План семінарського заняття

1. Видання Острозького гуртка.

2. Видавництва православних церковних братств.

3. Друкарня Києво-Печерської лаври.

4. Єпископські друкарні в Стрятині та Крилосі.

5. Початок друкування латинським шрифтом.

1. Видання Острозького гуртка

Українське місто Острог на переломі XVI - XVII ст. було визначним культурно-ідеологічним центром. Студентам слід чітко уявляти, що за­снована в ньому наприкінці 1576 р. слов'яно-греко-латинська академія (колегія) стала першою у східних слов'ян школою вищого типу. Поряд з тоді ж організованими літературно-перекладацьким гуртком і видавницт­вом вона об'єднала талановитих вітчизняних діячів та іноземців. Саме її діячі підготували і випустили у 1581 р. першу у світовому друкарстві пов­ну церковнослов'янську "Біблію", здійснили ґрунтовні редакції творів традиційної вітчизняної книжності. З нею пов'язаний і найактивніший пе­ріод української антикатолицької публіцистики.

Після видання Біблії і від'їзду I. Федорова до Львова друкування в Острозі на деякий час припиняється. !ніціатива друку переходить до ін­ших осередків. Так, у 1583 р. після семирічної перерви відновила роботу віленська друкарня Мамоничів у Вільнюсі. Характерно, що саме тут дру­кувалися окремі видання на замовлення тодішнього луцького й острозь­кого єпископа Кирила Терлецького. Є підстави для припущення, що не в Острозі, а саме у Вільнюсі вийшов друком написаний "в академії остро­зькій" збірник, який містив полемічні твори Герасима Смотрицького "про­стою" мовою - "Ключ царства небесного" та "Календар римський новий".

Слід звернути увагу, що першим після Біблії датованим острозьким виданням стала велика за обсягом (302 паперові аркуші) "Книга о пост-ничестві" Василія Великого, виготовлена у березні 1594 р. У післямові відзначено, що книжка вийшла "повелТЬніем и власным коштом и накла­дом трудом и промислом" князя Костянтина Острозького. Її надруковано тим самим шрифтом, що й віленське Євангеліє Петра Мстиславця. За­ставки та ініціали також взято з віленських Євангелія та Псалтиря, а гра­вюра із зображенням Василя Великого стилістично близька до віленсь­ких гравюр Мстиславця. Однакова щільність набору дозволяє припусти­ти, що той самий майстер виливав шрифти для віленських видань Мстиславця і для острозької "Книги о постничестві" (а також одношрифт-ного з нею "Часослова" 1602 р.).

Подібність способів друку є підставою для припущення, що в 1594 р. (і пізніше, у 1602 р.) в Острозі працював Петро Мстиславець або його учень. В наступному році був надрукований збірник !оанна Златоустого "Маргарит" (червень 1595 р.). Тут присутні відбитки з кліше Мстиславця — як і у "Книзі о постничестві". Для цього видання, як і для попереднього, було використано тексти, перекладені та відредаговані гуртком князя Кур-бського А. М.

Видання друком книг візантійських богословів, призначених не для літургічного вжитку, а для самостійного читання, було, як вважають укра­їнські дослідники, поштовхом, хоч і незначним, у напрямі розкріпачення друку, розширення його тематичного діапазону.

Значні тиражі цих великих за обсягом видань ще раз засвідчили великі можливості острозького науково-видавничого осередку, при якому до того ж з 1594 - 1595 рр. діяла паперова майстерня. Такий осередок виявився особливо потрібним в умовах, коли насувалася нова хвиля на­ціонально-релігійних конфліктів.

У жовтні 1596 р. у Бересті відбулися собор ієрархів, які прийняли церковну унію, і православний собор, який її засудив. У зв'язку з прого­лошенням унії та загостренням релігійно-політичних конфліктів острозь­кий творчий гурток активізував свою видавничу діяльність і перед остро­зькою друкарнею постали нові завдання.

Вже в грудні 1596 р. Юрій Рогатинець писав з Острога до своїх ко­лег у Львівському Ставропігійському братстві про прохання К. Острозько­го "аби позичити письма грецького и словенського для видруковання того сеноду Берестейського...". Отже, планувалося видання матеріалів Бере­стейського собору грецькою та церковнослов'янською мовами. У 1597 р. протокольний опис православного собору, який засудив собор прибічни­ків унії, було видрукувано польською мовою під назвою "Ekthesis". Д. !са-євич припускає, що можливо, певна роль у підготовці книги до друку на­лежала острозькому пресвітерові !гнатієві, старшому серед писарів Бе­рестейського собору. Публікація "Ектезису" була дуже своєчасною, оскіль­ки православна церква змогла протиставити свою версію тій, яку подав Петро Скарга у книзі "Synod brzeski i jego obrona" (Краків, 1597).

З виданих в Острозі у 1598 р. шести книжок дві були навчальні (Бу­квар "Книжка словенская рекомая граматика" та "Часослов"), решта чо­тири тією чи іншою мірою присвячені полеміці з католицькими богосло­вами, критиці способів проведення "партикулярної" церковної унії.

Склад острозького гуртка був неоднорідним. Так, в Острозі працю­вав Гаврило Дорофійович, мали ділові контакти з друкарнею видатні дія­чі братського руху Дмитро Красовський, Юрій Рогатинець. З гуртком були пов'язані шляхтичі-протестанти Андрій Римша, Симон Пекалід, Мартин Бронєвський. У той же час друкарня видала і твір православного пись-менника-аскета !вана Вишенського. Одним з керівників острозького гурт­ка був Дем'ян Наливайко, рідний брат Северина Наливайка. Поряд з православними й протестантами князь Острозький до своїх освітніх акцій залучав і католиків.

Пожвавлення видавничої діяльності острозького гуртка не було дов­гим. У 1598 - 1599 рр. вийшло кілька книг і в роботі друкарні настала пе­рерва. Посилилися переслідування активних супротивників унії. У право­славних колах виходили на перший план діячі поміркованого крила. Дру­кована полеміка на деякий час затихла, низка полемічних творів зали­шилась у рукописах.

З видань Острозької друкарні XVI - XVII ст. зберігся тільки, і то ли­ше в одному примірнику, Часослов 1602 р. Незабаром після виходу цієї книжки друкарню перенесено до Дерманського монастиря. Князь Костян­тин Острозький доживав останні роки. Готувався поділ (оформлений 1603 р.) Острога між його синами: православним Олександром та като­ликом Янушем. Після переходу міста на власність вихованця єзуїтів Януша Острозького важко було розраховувати на підтримку православ­ної друкарні. Більш вдалим місцем для її роботи уявлявся Дерманський монастир, де вже раніше велася підготовка до видавничої діяльності. Грамотою 1602 р. князь Костянтин Острозький передав монастир під "общеє житіє чернцам" з тим, щоб приймалися до нього "способнійшіє до науки", для навчання "письма словенського, гречеського і латинського". Очевидно, цей акт мав забезпечити монастир, а тим самим і друкарню, яка туди переносилася, від можливих утисків майбутніх патронів-католиків. З переходом друкарні до Дермані слід пов'язувати і переїзд туди видатних літературних діячів !сакія Борисковича (пізніше він став єпископом луцьким і острозьким), Йова Княгиницького, Кипріяна, відомо­го своїми перекладами з грецької мови.

Розвивати книговидання у невеликому тоді монастирі, далеко від центрів міського ремесла, було складно. Забезпечити ремісників постій­ною роботою у Дермані було не можливим при тодішніх темпах видавни­чої діяльності. Тому близько 1605 р. друкарню повернули до Острога. У 1606 р. в Острозі вийшов "Требник" з передмовою Дем'яна Наливайка українською мовою, у 1607 р. - двомовний (церковнослов'янсько-український) збірник "Лікарство на оспалий умисл чловічий", до якого входили передмова Дем'яна Наливайка, "Слово о покаяніі к Феодору Мніху" !оана Златоустого та ін.

Порівняно незначний розмах роботи друкарні показує, що не так вже й багато коштів виділяв для неї старий князь Острозький. А після йо­го смерті у 1608 р. сталося те, чого боялися видавці, коли намагалися перенести книговидання до Дермані. За нового власника Острога Януша Острозького вдалося добитися дозволу лише для однієї (та й то лише такої, що могла бути самоокупною) книги - "Часослова з Місяцесловом" 1612 р. Того ж 1612 р. Януш Острозький почав впроваджувати в своїх володіннях церковну унію, це позначилось й на стані і діяльності правос­лавної друкарні. Залишилися невиданими ряд праць острозького гуртка: "Номоканон или Книга церковных правил 1593 года отлично чисто писан в Остроге Григорием Голубниковым", "Пчола", перекладена у 1599 р. у Дермані з грецького видання, здійснений у 1603 р. у тому ж Дермані пе­реклад з грецької "Синтагматіону" Гавриїла Севера, відредагований і до­повнений Кипріяном ще у 1605 р. у Дермані переклад "Бесід" !оана Зла­тоустого на Євангеліє від !оана, переклад "Слова о єресях" Федора Аву-кара, підготований !саєю Балабаном для друку у 1611 р. (в рукописі є вір­ші на герб Острозьких і навіть залишено місце для нього). Не були вида­ні зібрані настоятелем "пречистської" (Успенської) церкви Стефаном Ге­расимовичем Смотрицьким "Правила... " (Кормча). Бесіди Макарія Єги­петського, відредаговані в Острозі у 1610 р. тим же Кипріяном, надруко­вано лише у 1627 р. у Вільнюсі.

В останні роки роботи Острозької друкарні Дем'ян Наливайко та Кипріян вели редакційну роботу під контролем нового (з 1606 р.) дер-манського ігумена !саї Балабана.

Ні в 20-ті, ні в 30-ті роки XVII ст. не було змоги відновити друкарню в Острозі, хоч тут і в той час діяли здібні літератори та знавці книгови­дання. Як описано в "Ляменті", у 1636 р. всі острозькі церкви відібрано вправославних і віддано "под унію Почаповському єпископу Луцькому" (унійному). Нові власники Острога набули сумної слави своєю нетолерант-ністю щодо українських православних міщан. Звичайно ж, від них не до­водилося чекати згоди на діяльність некатолицької друкарні.

Як зазначає Д. !саєвич, зареєстровано 28 видань Острозької друка­рні за весь час її існування, загальним обсягом 1 527 паперових аркушів. З них лише сім літургійні (за обсягом 28,9 % продукції друкарні), причому в число літургійних включено і Часослови, хоча вони використовувалися також для навчання грамоти. Серед решти переважають православна антикатолицька і почасти антипротестантська публіцистика (10 видань), навчальні посібники, богословські праці. За мовами острозькі друки роз­поділяються так: в 14 - церковнослов'янський текст та додаткові статті, в чотирьох - українські додаткові статті при церковнослов'янському основ­ному тексті, одне видання двомовне, шість - "простою" (українською книжною) мовою.

Ця сама тенденція спостерігається і при аналізі творів, що не були надруковані і збереглися лише в рукописній традиції.

В оздобленні великоформатних видань пізніші острозькі майстри продовжували традиції попередніх кириличних друків. Натомість для пу­бліцистичних книг меншого обсягу вони впровадили засади оформлення, прийняті в книговиданні західних країн для книг такого жанру: обрамлен­ня титулів складаними виливними оздобами, стриманість орнаментики. Всі острозькі видання, крім "Книги о постничестві" та "Маргарит", за полі­графічним виконанням значно поступаються книгам, що їх надрукував !ван Федоров. Обставини зумовили прагнення здешевити друк. Однак острозькі видавці дбали про досконалість тексту, передруковували роз­діли книги або окремі сторінки для усунення помилок.

Про авторитетність острозьких видань свідчить і їх перевидання Києво-Печерською лаврою, друкарнями Білорусії, московським Друкарсь­ким двором, московською друкарнею (влаштованою Симеоном Полоць­ким), а врешті - той вплив, який ці видання мали на вироблення загаль­них засад оформлення кириличної книги. Зберігся документ про те, що в 1728 р. ігумен сумського монастиря Єфрем "хулил книги московской пе­чати, предпочитая им острожские издания". Хоч вийшли у світ далеко не всі праці острозького гуртка, його видавнича діяльність виявилася досить плідною, сприяла зміцненню ролі друкованої книги в суспільно-політи­чному житті та активізації інноваційних процесів в усіх ділянках культури.

2. Видавництва православних церковних братств

Необхідно звернути увагу студентів, що у другій половині XVI ст. при православних церквах в Україні, Білорусії й інших слов'янських зем­лях створюються громадські національно-релігійні та просвітницькі орга­нізації - братства.

Братства боролись проти національного та релігійного гноблення та насильницького окатоличення православного населення.

Ці братства, зокрема найстаріше братство міщан - Львівське Ус­пенське (згадується в історичних джерелах ще у 1463 р.), відіграли знач­ну роль у боротьбі проти насильницького ополячування українців та у розвитку самобутньої української культури.

Страницы:
1  2  3  4  5 


Похожие статьи

Л Е Добрунова - Історія україни