Т Б Кублікова - Вплив глобалізації та інновацій на світові процеси у сфері фінансів - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 330.342.146

Т.Б. Кублікова, канд. екон. наук, доцент, проректор з науково-педагогічної роботи, Одеський державний економічний університет

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ІННОВАЦІЙ НА СВІТОВІ ПРОЦЕСИ У СФЕРІ ФІНАНСІВ

Анотація. Аналіз проблем взаємозв'язку розвитку міжнародної економіч­ної інтеграції, посилення інноваційного розвитку та їх взаємний вплив на світову економіку.

Аннотация. Анализ проблем взаимосвязи развития международной эко­номической интеграции, усиления инновационного развития и их взаи­мное влияние на мировую экономику.

Summary. Analyzing the problems' depends of international economic integration development, strengthening the innovation enhancement and their coherent influence on the world economy.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: глобалізація, інновація, інтеграція, фондовий ринок, фінансові інститути.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: глобализация, инновация, интеграция, фондовый рынок, финансовые институты.

KEYWORDS: globalization, an innovation, integration, stock market, financial institutions.

Постановка проблем у загальному вигляді. У кінці минуло­го століття і аж до кінця 2007 р. у світовій економіці спостерігав­ся інтенсивний підйом. Значною мірою падіння темпів зростання було викликано системною фінансовою кризою, що спочатку розвернулася в США, а незабаром перекинулася на весь світ. Ви­сока динаміка підйому до кризи посилила гостроту сприйняття падіння виробництва. Основним інтересом є виявлення загальних чинників, які з одного боку викликають зростання світової еко­номіки, а з іншого — призводять до різкого падіння виробництва. У їх основі є одночасна дія двох фундаментальних чинників: гло­балізація і прискорення інноваційного розвитку.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Сучасні тен­денції інноваційних процесів у контексті міжнародної економіч­ної інтеграції досліджуються в роботах вітчизняних учених — В. Будкіна, І. Бураковського, А. Гальчинського, В. Геєця, М. Дуд­ченка, Д. Лук'яненка, Ю. Макогона, Ю. Пахомова, А. Рум'ян-цева, С. Савчука та ін.

© Кублікова Т. Б., 2010

271

Виділення невирішених частин загальної проблеми. Проб­леми взаємозв' язку розвитку міжнародної економічної інтегра­ції, посилення інноваційного розвитку та їх взаємний вплив на світову економіку дотепер залишаються недостатньо дослідже­ними.

Мета статті. Визначити чинники, які призвели до фінансових потрясінь останнім часом і виявили кризу в діяльності основних міжнародних економічних і фінансових організацій.

Виклад основного матеріалу. Інтенсивне економічне зрос­тання, що передувало кризі, спиралося на підвищення ефектив­ності виробництва, в основі якого було прискорення інноваційно­го розвитку. На рубежі XXI ст. наукоємні виробництва давали 85 % приросту світового ВВП. З 2000 р. зросло значення немате­ріальних чинників виробництва і створення вартості. Завдяки по­єднанню глобалізації та інноваційного розвитку, тобто швидкому поширенню досягнень науково-технічного прогресу на більшість держав, бенефіціаріями цього процесу стали і країни, що розви­ваються.

У результаті за минулі десять років у світовому господарстві відбулося значне зміцнення позицій країн, що розвиваються. З 2000 р. до 2007 р. їх частка у світовому ВВП підвищилася з 31,4 % до 37,2 % [1]. Основний внесок у високу світову еконо­мічну динаміку зробили країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Ки­тай). За 2000—2008 роки ВВП Китаю зріс удвічі, а Індії — більш ніж на 70 %.

Сильний імпульс зростанню в країнах, що швидко розвива­ються, змінив сам характер розвитку — зростання інноваційної складової. Великі транснаціональні корпорації вже не задоволь­нялися переміщенням у ці країни промислового виробництва. Вони почали переводити в них свої науково-дослідні центри і ла­бораторії. Основними реципієнтами стали Китай та Індія. За окремими інформаційно-комунікаційними технологіями вони пе­рейшли з розряду «наздоганяючого» розвитку до «лідируючого».

Важливою особливістю першого десятиріччя XXI ст. є більш активна роль країн, що розвиваються, на світових фінансових рин­ках. Центр тяжіння світових фінансів почав переміщатися з «гло­бального Заходу» на «глобальний Схід». Сюди все активніше приходили компанії і банки країн, що швидко розвиваються, і країн з перехідною економікою. Країни з перехідною економікою з 2000 р. стали найдинамічнішим регіоном світу. Формування ринкової економіки та інтеграція цих країн у світовий економіч­ний простір сприяли прискоренню їх економічного розвитку. З

2000 р. до 2007 р. їх питома вага у світовому ВВП підвищилася з 6,3 % до 7,3 %. Незважаючи на підйом, який мав місце після та­кого глибокого спаду, і дотепер середній рівень ВВП на душу на­селення в цих країнах нижчий за рівень 1980 року.

Однією з найважливіших особливостей розвитку світового гос­подарства останнім часом стало значне розширення фінансово-кредитної сфери, бурхливий розвиток фондового ринку. Ринок цінних паперів створив власну, штучну реальність. Відбувалося розростання та ускладнення грошово-кредитної надбудови. Вона все більше відривалася від реальної економіки. Фінансові опера­ції все більше відособлялися і від товарного виробництва, і від торгівлі і розвивалися автономно, за власною динамікою і прави­лами. Посилилася роль віртуальних чинників у формуванні най­важливіших господарських пропорцій.

По суті, цей час став періодом домінування фінансового сек­тора в загальноекономічній діяльності. Цей процес є способом накопичення, у якому прибуток все більше створюється не за до­помогою торгівлі чи виробництва товарів, а через фінансові ка­нали.

Швидкий розвиток фінансових ринків визначив розквіт фінан­сових інститутів. Банки, перш за все інвестиційні, перетворилися у провідних економічних гравців, вплив яких помітно перевищу­вав їх формальну роль як посередників на ринках капіталу. З 2000 р. відбувся бум в індустрії хеджевих фондів, операції яких характеризуються високим ступенем ризику та агресивністю. Збільшився вплив фондів приватних інвестицій, які вкладають капітал в інші фірми, реструктурують їх і таким чином підвищу­ють вартість їх активів, а потім продають ці фірми з прибутком.

Фондовий ринок став домінувати як ринок корпоративного контролю у визначенні стратегій компаній, а коливання фондово­го ринку почали визначати бізнес-цикли. Ті країни, які забезпе­чили швидке дерегулювання своїх фінансових ринків, виграли найбільше.

Іншим важливим чинником підйому світової економіки стала глобалізація. Сутність економічної оцінки глобалізації полягає у:

— різкому зростанні ролі інтернаціонального компонента у всіх чинниках, ланках і механізмах процесу суспільного відтво­рювання на національних рівнях. У цьому процесі спостерігаєть­ся превалювання зовнішніх тенденцій розвитку над внутрішніми в значній кількості держав [2];

— випереджувальному розвитку міжнародної економіки в ці­лому порівняно з внутрішнім національним виробництвом;

інтенсивному зміцненні міжнародних економічних взаємо-зв' язків і взаємозалежностей різних країн та регіонів світу, гос­подарюючих суб' єктів різного рівня.

Сучасний, якісно новий етап глобалізації характеризується найтіснішим переплетенням з процесами інноваційного розвитку. В більшості країн у проведенні НІОКР зростає участь іноземних фірм. Транснаціональні корпорації створюють нові науково-дослідні центри за межами своїх країн. Стійкою тенденцією ста­ло вирівнювання показників наукоємності розвинених країн і низ­ки країн, що розвиваються.

Важливо зазначити, що такі послуги, як маркетинг, інжині­ринг, консалтинг, фінансові послуги, які раніше мали в основно­му національну прив' язку, більш активно стали виходити на міжнародний ринок. Наразі вони складають близько однієї п' ятої всього світового експорту товарів і послуг. Причому це ті комер­ційні послуги, які перетнули межу у відкритій формі. Значний їх обсяг мігрує між країнами в процесі зарубіжного інвестування капіталу. Останніми роками швидко розвивалася така форма міжнародних економічних зв' язків, як офшорний аутсорсинг по­слуг, тобто передача компаніями виконання окремих функцій іноземним комерційним організаціям.

Особливим проявом глобалізації стало формування загально­світового інвестиційного простору на основі великомасштабного переливу капіталу. Розміри транскордонного перетікання капіта­лів за останні десять років збільшувалися втричі швидше за ВВП та удвічі швидше за оборот міжнародної торгівлі. 2007 року пря­мі приватні іноземні капіталовкладення (ПІЇ) досягли 1,8 трлн доларів США. Посилилася залежність економіки розвинених країн і ринків, що розвиваються, від напрямів і розмірів міжнарод­ного руху капіталу. Якщо в 1990 р. міжнародні потоки капіталу формували більше 4 % світового накопичення, то в 2007 р. ця ве­личина наблизилася до 15 %. Залучення іноземного капіталу стає важливим чинником розвитку національних господарств. При цьому ПІІІ не просто виступають як джерело фінансових коштів, але й означають передачу нових технологій, упровадження в до­чірніх фірмах сучасних методів управління і збуту [3]. Макси­мального рівня за всю історію спостережень досягла така форма ПІЇ, як транскордонне злиття і поглинання.

У нинішньому десятиріччі стрімко розвивалася глобалізація у сфері фінансів. Більшість сегментів фінансового ринку демон­струвала випереджальну динаміку порівняно з темпами зростан­ня всієї світової економіки. Основні показники, що характеризу­ють обсяги цього ринку, перевищували величину світового вало­вого продукту. Зростала роль фінансування підприємств за допо­могою випуску цінних паперів. До кінця 2007 р. загальна капіта­лізація фондових ринків усіх країн світу склала 65,1 трлн дол. США, а вартість випущених в усьому світі облігацій — 78,8 трлн

дол. США [4].

Зростали масштаби ринку позикових капіталів. 2007 року ак­тиви комерційних банків досягли 84,8 трлн дол. Стрімко розви­вався більш вільний від банківського контролю ринок міжнарод­них облігацій та інших боргових зобов' язань. З 1990 р. до 2007 р. він збільшився з 1,5 трлн дол. США до 79,8 трлн дол. США.

Новацією світової економіки стали також суверенні інвести­ційні фонди. Вони є організаціями, які оперують на міжнародних ринках капіталу бюджетними засобами низки країн, що розвива­ються, і контролюються урядами цих країн. 2007 року у світі на­лічувалося 47 таких фондів, а їх сумарні активи оцінювалися майже в 3,9 трлн дол. США. З них близько 2/3 належало фондам країн-експортерів нафти, а решта — фондам держав, що мають стійкий надлишок платіжного балансу за рахунок експорту про­дукції оброблювальної промисловості, а також первинної сиро­вини.

Ключем до розуміння причин фінансової та економічної кризи стала втеча від реальних активів у фінансові активи і впрова­дження новацій для диверсифікації останніх. У результаті світове господарство виявилося перенасиченим ризикованими активами та операціями. Наслідком глибоких змін у механізмі та інструмен­тарії світового фондового ринку виявилася надмірна складність сучасних фінансових систем, яка виражається у:

• відмові держави в більшості країн світу від прямого втру­чання у фінансову діяльність інститутів ринку;

• розвитку процесу сек' юритизації фінансового сектора, тобто витісненні традиційного банківського кредитування операціями з цінними паперами;

• використанні масштабних фінансових інновацій, тобто ви­никненні нових фінансових продуктів і вдосконаленні технологій торгівлі фінансовими інструментами;

• усуненні різних обмежень, які перешкоджають руху капіта­лів між країнами;

• налагоджуванні кооперації між фінансовими інститутами різ­них країн аж до їх повного злиття.

На розгортання кризи вплинув розвиток найдинамічнішого і не контрольованого фінансовими регуляторами сегмента цьогоринку похідних фінансових інструментів (деривативів). Загаль­ний обсяг накопичених зобов' язань по цих операціях у грудні

2007 р. склав 596 трлн дол. США, що майже в 11 разів переви­щило обсяг світового ВВП. Зазначимо, що основною економіч­ною функцією деривативів є хеджування, тобто страхування від цінових ризиків. Тим часом структура цих інструментів виявила­ся такою складною і непрозорою, що оцінити реальну вартість портфелів фінансових компаній стало практично неможливим. Фінансове регулювання не було оснащено інструментами для по­долання концентрації ризиків і спотворених стимулів, що хова­лися за бумом фінансових інновацій. Складні фінансові інстру­менти були каналом розповсюдження дії ризикованих інвестицій на інші країни та регіони.

Ситуацію погіршував також швидкий розвиток таких непро­зорих структур, як хеджеві фонди (2007 р. активи під їх управ­лінням складали близько 10,1 трлн дол. США) і фонди прямих інвестицій. Вони, як і нові фінансові інструменти, знаходяться за межами традиційного регулювання.

Найсильнішого удару криза завдала по фінансовій системі.

2008 року глобальні фінансові активи знецінилися більш ніж на 50 трлн дол. США. Фондові ринки втратили близько 40 % ринко­вої вартості компаній, що котирувалися на них. Падіння ринків у розвинених країнах склало близько 30—35 %, у тих, що розви­ваються — до 60—70 %. До кінця 2010 р. загальний обсяг втрат у світовій фінансовій системі може досягти 4,1 трлн дол., що екві­валентне приблизно 6 % глобального ВВП [5].

Виникнення і поглиблення фінансової кризи стали віддзерка­ленням змінної структури світового господарства. В основі цього явища було наростання дисбалансів у двох групах країн між ви­робництвом і споживанням, заощадженнями та інвестиціями.

У групі розвинених країн, за винятком Німеччини та Японії, споживання перевищувало виробництво, імпорт товарів був біль­ший за експорт, спостерігалися дефіцити платіжних балансів по по­точних операціях і недостатньої кількості заощаджень. Економіка накопичення в цьому випадку поступилася місцем економіці спо­живання, яка фінансувалася за рахунок нарощування боргу та екс­плуатації багатства, втіленого в нерухомості. І навпаки, господарст­во країн, що розвиваються, у цілому характеризувалося переви­щенням виробництва над споживанням, експорту — над імпортом. Унаслідок слабкого розвитку національних фінансових ринків у цих країнах утворився величезний «надлишок» (профіцит) заощаджень. 2008 року він перевищував 2 трлн дол. США [5].

У результаті такого процесу розвинені держави в цілому пере­творилися на імпортерів капіталу, а ті, що розвиваються, у їх експортерів. Фінансовий потік заощаджень з країн, що розвива­ються, складав в останнє десятиріччя приблизно 1 % від норми накопичення розвинених країн, компенсуючи недостатню кіль­кість їх власних заощаджень. Розміщуючи свої тимчасово вільні резерви на світовому ринку, група країн з позитивним сальдо платіжного балансу перетворилася на основних світових креди­торів. Таким чином, високий рівень споживання в багатьох роз­винених країнах забезпечувався за рахунок кредитування їх дер­жавами, що розвиваються.

Основний внесок у перекоси структури світової економіки внесли США, які до початку XXI в. перетворилися на найбіль­ший світовий центр залучення іноземного капіталу. На частку США доводиться до 20 % усього світового виробництва, проте частка споживання в цей же час складала близько 35 %. З 2005 р. норма заощаджень у цій країні була негативною. 2008 року дефі­цит платіжного балансу по поточних операціях у США досягав 4,5 % ВВП. З 2000 р. до 2008 р. приток засобів, що надійшли в США з-за кордону, перевищив 5,7 трлн дол. США, що склало понад 40 % ВВП США в цінах 2007 року. Економіка США вима­гала все більше ресурсів для рефінансування своїх боргів за ра­хунок зростання засобів зовнішніх кредиторів.

Слід зазначити, що глобальна економічна система, яка була заснована на масованому імпорті США дешевих заощаджень і товарів з країн, що розвиваються, перш за все з Китаю і країн Перської затоки, влаштовувала обидві сторони. Отримуючи від США інвестиції та технології, а також попит на свою продукцію, ці країни мали нагоду занижувати обмінний курс, нарощувати експорт і заощадження за рахунок придушення внутрішнього споживання. Більшість кредиторів і сьогодні вважають за краще зберігати свої засоби в американських державних цінних папе­рах, а не в яких-небудь інших інструментах.

В основі збою ринкового механізму, який призвів до поточної кризи, був надмірний оптимізм, який був породжений тривалим періодом високих темпів зростання і низьких реальних відсотко­вих ставок. У результаті активізувався процес формування рин­кових пузирів завищеної оцінки різних видів активів. В окремі періоди такі пузирі формувалися на ринках нерухомості, акцій і сировинних товарів. Фінансове регулювання не було оснащено інструментами для подолання ризиків і спотворених стимулів, що ховалися за бумом фінансових інновацій.

Слід також відзначити, що за останні півтора десятиріччя сер­йозну трансформацію зазнала цільова функція бізнесу. Ключо­вим орієнтиром розвитку корпорацій стало зростання капіталіза­ції. Саме цей показник понад усе цікавив акціонерів, і саме за ним оцінюється в наші дні ефективність менеджменту. Тим ча­сом прагнення до максимальної капіталізації вступає в супереч­ність з реальною основою соціально-економічного прогресупідвищенням продуктивності праці.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Т Б Кублікова - Вплив глобалізації та інновацій на світові процеси у сфері фінансів