Т С Веремієнко - Вплив глобалізації' на соціокультурне середовище національних економік - страница 1

Страницы:
1 

Література

1. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: Монографія: У 2 т. — Т. 1 / Д. Г. Лук'яненко, А. М. Поручник, Л. Л. Антонюк та ін.; За заг. ред. Д. Г. Лук'яненка, А. М. Поручника. — К.: КНЕУ, 2006. — 812 с.

2. Домінік Моїзлі. Ослаблення Заходу в усьому світі. — The Financial Times, 6.10.2008; День, 9.10.2008, № 181.

3. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3 / Редкол.: ... С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 952 с.

4. Новицький В. Є. Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України // Інвестиційно-інноваційні стратегії у військовому та цивільному секторах. Зб. наук. праць № 3. НДІ міжнародних відносин НАУ / Голов. ред. д-р екон. наук В. Є. Новицький. — К., 2007. — 148 с.

5. Экономические известия. 5 июня 2008 года, № 96(859).

6. http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=32172

7. Новицький В. Є., Гальперіна Л. П. Інформаційні технології в гло­бально-конкурентному та соціальному контекстах // Перспективи роз­витку українського експортного потенціалу у контексті співробітництва з країнами Середземномор'я та Центрально-Східної Європи. Зб. наук. праць № 6. НДІ міжнародних відносин НАУ / Голов. ред. — д-р екон. наук В. Є. Новицький. К., 2007. — 137 с.

8. Глобальний конкурентний простір: Монографія / О. Г. Білорус та ін., кер. авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2007. — 677 с.

9. North D. C. Institutions, Institutional Change and Economic Performance (Political Economy of Institutions and Decisions).Cambridge: Cambridge University Press, 1990. — 152 p.

Стаття надійшла до редакції 23.10.2008

УДК 316.42

Т. С. Веремієнко, асистент, кафедра міжнародного менеджменту, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ' НА СОЦІОКУЛЬТУРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК

При комплексному розгляді процесів трансформації і глобальних проблем сучасності у їх тісному взаємозв'язку надзвичайно актуалі­зується їх соціокультурна складова. Аналіз нових тенденцій, проблем і перспектив глобального соціально-економічного розвитку висвітлив, що трансформаційні зміни значно охопили соціокультурну сферу.

Т. С. Веремієнко, 2009

41

Визначено, що соціокультурні проблеми глобалізації не обмежуються національними інтересами, а виходять за їхні межі, зачіпають усе біль­ше коло країн або певних категорій населення. Сучасні глобальні пе­ретворення піднімають соціальні та культурні проблеми на рівень глобальних.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: асиметрії глобального розвитку, мультикультура-лізм, трансетнічні структури, національні сакральні центри, національ­на самобутність, діалог цивілізацій.

Як показали дослідження відомого британського центру (Pew Research Center) , суспільство в цілому позитивно ставиться до процесів глобалізації. Більшість з опитуваних підтримують віль­ну торгівлю, вільні ринки та діяльність транснаціональних кор­порацій. Проте головними причинами суспільного занепокоєння виступають соціально-економічна нерівність, загрози навколиш­ньому середовищу та національним культурам, а також проблема імміграції [6].

Найбільш складнішими та дискусійними на сьогодні стають питання внеску світових міграційних процесів в економічний, соціальний та культурний розвиток країн. Адже протягом кількох майбутніх десятиліть поєднання міграційного тиску, зумовленого нерівномірністю демографічних процесів і нерівномірним розпо­ділом бідності у світі, та соціальних наслідків нерівномірного старіння населення різних країн здатні суттєво змінити економіч­не, політичне та соціокультурне обличчя планети. Приріст насе­лення завжди вважався ознакою здоров'я нації та цивілізації в ці­лому. Проте за останні сорок років населення Земної кулі збіль­шилось вдвічі, з 3 до 6 млрд осіб, причому європейські народи практично припинили відтворення. У більшості західних країн смертність сьогодні практично дорівнює народжуваності, а в де­яких країнах навіть перевищує останню. Із 47 європейських країн лише одна (мусульманська Албанія), продемонструвала у 2000 році рівень народжуваності, достатній для збереження нації. І, на жаль, прогнози на майбутнє зовсім не належать до позитивних. Так, до 2050 року населення Земної кулі збільшиться більше ніж на 3 млрд осіб, і складе більше 9 млрд, однак таке більш ніж 50-ти відсоткове збільшення відбудеться переважно за рахунок країн Азії, Африки та Латинської Америки. У 1960 р. люди європейсь­кого походження складали чверть світового населення; у 2000 р.

Pew Research Center декілька років поспіль проводить дослідження у сфері гло­бальних проблем сучасності. У даному випадку опитування стосується 45 тисяч людей, що проживають у 47 країнах світу та відображує відповідне ставлення до процесів гло­балізації.

— вже одну шосту; до 2050 р. вони будуть складати лише одну десяту. Розповсюдження таких статистичних даних неминуче призводить до формування панічних настроїв у країнах Європи. З-поміж двадцяти націй з найменшим рівнем народжуваності ві­сімнадцять — нації європейські. Середній рівень народжуваності в Європі знизився до 1,4, у той час, як для збереження поточної кількості населення потрібен як мінімум 2,1. Тобто за умов збе­реження нинішнього рівня народжуваності європейське населен­ня до кінця ХХІ століття зменшиться до 207 мільйонів чоловік, що складає 30 % від сьогоднішнього . Не обминула дана пробле­ма і Японію, найдинамічнішу за рівнем економічного розвитку країну, рівень розвитку економіки якої у 1990 році поступалась лише відповідному рівню розвитку економіки США. Однак за найближчими прогнозами, чисельність населення Японії до 2050 року знизиться до 104 млн чоловік (нинішня кількість — 127 млн) — «Японія втратить своє нинішнє панівне значення в Азії, оскільки на кожного японця буде припадати 15 китайців. Навіть філіппінці, чисельність населення яких складала ще в 1950 році лише чверть від населення Японії, до 2050 року значно переви­щать японців на 25 млн осіб» [2]. Скорочення кількості населен­ня і зменшення рівня народжуваності за останні роки спостеріга­ється і в Росії, де рівень смертності на 70 % перевищує рівень народжуваності. За прогнозними даними, за умов збереження нинішнього рівня народжуваності, кількість росіян до 2100 року складатиме не менше 80 млн чоловік. Загальна картина світу до 2050 року буде мати наступні риси: в Африці будуть проживати 1,5 млрд осіб. Від Марокко до Персидської затоки простягнеться арабо-турецько-ісламський простір у 500 млн чоловік. В Півден­ній Азії буде проживати 700 млн людей іранської, афганської, пакистанської національності та мешканців Бангладеш, а також 1,5 млрд індійців. До того ж 300 млн індонезійців, а також 1,5 млрд китайців. Росія, населення якої буде складати щонайбільше 114 млн осіб, виявиться практично витісненою з Азії. Практично всі люди російської національності будуть проживати в межах західного напрямку від Уралу, тобто в Європі. Західна людина, що домінувала в Африці та Азії в першій половині ХХ ст., зникне з цих континентів до середини ХХІ ст. В Австралії, з кількістю населення в 19 млн осіб, практично не залишиться людей євро-

Населення Німеччині до 2050 року буде складати лише дві третіх відсотка від світового населення; населення Італії з 57 млн чоловік зменшиться до 41. Етнічні мен­шості у Великобританії вже складають 40 %, а рівень народжуваності знизився до по­значки 1,66.пейської національності [2]. Населення Європи скоротиться, тоді як кількість населення в Азії зросте на 910 млн осіб. Населення найбагатших країн дедалі більше ста­рітиме.

Таким чином, в умовах глобалізації загострилась проблема іс­нування самостійних націй і культур, проблема зникнення націй «першого світу», утворилась глибока соціокультурна криза. За таких умов стає очевидним, що імміграція є як економічною, так і політичною потребою для більш процвітаючих країн зі старію­чим населенням, а еміграція може виконувати роль «регулюваль­ного клапана» зростання демографічного тиску в густонаселених бідніших країнах третього світу [3]. Але такі обставини ставлять під загрозу існування національних культур. У всіх країнах (бага­тих та бідних) більшість населення виступає за необхідність впровадження владних регулюючих механізмів, які здатні обме­жувати протоки іммігрантів до країни. Головним чинником су­спільного спротиву при цьому виступає занепокоєння з приводу втрати суспільствами національної самобутності. Антиіммігра-ційні настрої найпоширеніші в межах однієї з найбідніших країн світу: в Кот д' Івуарі 94 % опитуваних виступають проти іммігра­ції. Серед індустріально розвинутих країн найбільш позитивні настрої до іммігрантів спостерігаються у Швеції (43 %) і Канаді (35 %). На іншому полюсі знаходиться Італія (практично ніхто з числа опитуваних на виразив прихильне ставлення до імміграції). У США 75% населення виступають за введення обмежувальних заходів по відношенню до імміграційних процесів, і лише 23 % — проти. В Росії відповідно — 72 % і 73 %, в Україні — 63 % і

32 % [6].

Ще більше соціальну напруженість у світі може погіршити й та обставина, що 2020 року населення найбідніших регіонів скла­датиметься головним чином з молодих і тому найнеспокійніших у політичному і соціальному плані людей. Прогнозують, що в Азії 2020 року частка населення віком до 30 років становитиме 47 %; на Близькому Сході і в Північній Африці — 57 %; у регіоні на південь від Сахари — 70 %; на відміну від цього, у Північній Америці — 42 %, а в Європі — 31 %. Молодіжний «перекіс» буде великим на Близькому Сході та у Північній Африці, що станови­тиме особливу загрозу для Європейського Союзу через географіч­ну близькість. Як зазначається у звіті ЦРУ 2001 року, «в найбід-ніших й часто найнестабільніших країнах світу — зокрема, Аф­ганістані, Пакистані, Колумбії, Іраку, секторі Газа і Ємені, — до 2020 року молодь становитиме найбільшу частку населення. Бі­льшість країн не матимуть економічних, інституційних і політич­них ресурсів для успішної інтеграції цієї молоді в суспільство»

[9].

Такі соціальні асиметрії стають особливо вибухонебезпечни­ми через безпрецедентне зростання поінформованості бідних завдяки ЗМІ, і особливо телебаченню, про кращі умови в ін­ших країнах. Крім того, світова біднота дедалі більше концентру­ється в хаотично зростаючих міських «меганетрях», дуже вразли­вих для впливу політичних екстремістів і релігійних фундамен-талістів, заклики яких ще більше посилюються ксенофобськими настроями. Отже, Америка, Європа, кілька інших багатих країн, а, можливо, з часом і Японія, стають водночас і магнітом для знедолених, і об'єктом їхньої ненависті [3, с. 146]. Значна части­на країн «третього світу» стає потенційно величезною «поже­жею», підживлюванню ворожістю стосовно Америки і Заходу і глобальні демографічні тенденції можуть до неї призвести. Іс­нує величезна відмінність у доходах на душу населення між бага­тшим Заходом, який, як зазначалося вище, географічно скорочу­ється і старішає, і біднішими Сходом та Півднем, котрі розростаються і залишатимуться відносно молодими. У той час як річний дохід на душу населення в Північній Америці (вираже­ний через паритет купівельної спроможності) значно перевищує 30 тисяч доларів, а в країнах Євросоюзу він коливається від 17 до 30 тисяч доларів, у найбільш густонаселених країнах «третього світу» він становить: 875 доларів у Нігерії, 2100 доларів у Пакис­тані, 2450 доларів в Індії, 3100 доларів в Індонезії, 3900 доларів у Єгипті і 4400 доларів у Китаї.

На цьому фоні міграція починає змінювати соціокультурне обличчя Західної Європи. У деяких європейських країнах, таких як Австрія, Німеччина і Бельгія, частка громадян, народжених в інших країнах, не набагато відстає від Америки, відразу за ними йдуть Франція і Швеція. У підсумку в багатьох європейських країнах виникають вогнища політичної і соціальної напруженос­ті, набирають силу антиімміграційні рухи. Незважаючи на це, ні Західна Європа, ні Японія не в змозі зупинити імміграцію. Еко­номіка цих країн дедалі більше потребує притоку ззовні молодої робочої сили почасти через те, що економічне процвітання зробило тяжку працю менш привабливою для місцевих мешкан­ців, але с особливо через нове явище, що лише нещодавно привернуло увагу суспільства: старіння населення, яке з часом прискорюється [3, с. 147]. Спочатку Євросоюз може зробити де­мографічну проблему не такою гострою за рахунок розширенняна Схід. Асиміляції мігрантів проходитимуть легше, якщо вони матимуть принаймні спільну культурну спадщину і їм не потріб­но долати правових бар' єрів. Наприклад, для Франції чи Німеч­чини інтеграція іммігрантів з Польщі відбуватиметься швидше й соціально прийнятніше, ніж вихідців з Північної Африки чи Ту­реччини, не кажучи вже про мігрантів з Південної Азії, зростання кількості яких нещодавно почалося. Але навіть на Східній Європі (й особливо на Україні та Росії) відіб' ється поєднання старіння населення і депопуляції, що зменшить кількість людей, які б мог­ли емігрувати на Захід.

Присутність у Європі вихідців з Північної Африки, Туреччини і Близького Сходу неминуче зростатиме, що призводитиме до виникнення нових соціальних і культурних конфліктів. Недавня гостра реакція в Голландії на нових іммігрантів великою мірою була зумовлена уявленням про те, що 5 % населення, які станов­лять іммігранти-мусульмани (головним чином марокканці і тур­ки) — група, чисельність якої за останні 30 років зросла в 10 ра­зів, — не приймають голландські звичаї і спосіб життя. Те саме відбувається і в інших країнах Європи.

Поєднання напруженості, пов' язаної з міграцією, і старіння населення може викликати в багатших, «старіших» країнах, насе­лення яких поступово зменшується, перегляд традиційного уяв­лення про національну державу. Цей неминуче болісний процес органічно пов' язаний із глобалізацією. Сьогодні майже всі багаті країни світу (за винятком США, Канади й Австралії) визначають­ся через національність. Асиміляція передбачає не тільки фор­мальне прийняття громадянства і лояльність щодо певного спіль­ного майбутнього — як це відбувається в Америці, — але також щире прийняття спільного минулого, часто міфологічного. В Америці іммігранти зазвичай починають вважати себе американ­цями ще до того, як отримують громадянство. У Європі так від­бувається набагато рідше, навіть у країнах, подібних до Франції, відомою своєю традицією мовної асиміляції. Для досить ізольо­ваної і культурно унікальної Японії сама ідея прийняття мільйо­нів мігрантів є майже немислимою. У цих країнах національна історія, мова, культурна і релігійна ідентичність так тісно пере­плетені, що прийняття національного минулого має майже таке саме важливе значення для повної асиміляції, як і уявлення про спільне національне майбутнє [3, с. 148—149].

Одним з найвиразніших проявів ознак сучасної фази глобаль­них трансформацій є формування в результаті міграційних про­цесів «чужорідних» осередків — діаспор у національних організ­мах провідних розвинутих країн, характерною рисою яких є їхня культурна стійкість і зв' язок з власним національним сакральним центром. Організованість діаспори зазвичай є більш високою, ніж суспільства, що її включає, за рахунок чого вона здатна під­тримувати механізми, котрі захищають її національну культуру і протидіють «ворожому» оточенню, не припускаючи процесу асиміляції. Поза межами власної історичної батьківщини діаспо­ри набувають космополітичного характеру і в силу власного іс­нування можуть слугувати добрим підґрунтям для лобіювання сторонніх країні їх перебування інтересів, для підтримки нелегаль­ного бізнесу, організованої злочинності і тероризму. Саме націо­нальні діаспори разом з власними сакральними центрами можуть являти у майбутньому своєрідні метафізичні держави з без кор­донною, трансетнічною структурою, що будуть претендувати на економічну і політичну владу [4, с. 175].

За таких умов з метою нейтралізації наслідків нерівномірності у демографічних процесах, для упорядкованого протікання про­цесів глобалізації, виникає необхідність у формуванні певної сві­тової організації для регулювання (і гуманізації) глобальних міг­раційних процесів (Світова організація міграції за З. Бжезінсь-ким), яка б могла допомогти у запроваджені певних загальних стандартів щодо процесу міграції, характерними ознаками якого нині є свавілля і непослідовність. Звичайно, національні держави будуть неохоче поступатися правом контролю над доступом на свою територію. Проте згодом нерівномірна демографічна дина­міка спонукатиме їх до пошуку ширших рішень, нездійсненних для кожної окремої країни. Позитивною альтернативою глобаль­ного розвитку людства мають стати прагнення до економічної рів­ності та справедливості, формування суспільства конкурентної співпраці, а не боротьби, адекватного мультиетнічного та муль-тикультурного суспільства. А якісна трансформація діючих ме­ханізмів та інститутів глобального ринку або створення системи глобального управління повинні забезпечити «керовану» глобалі­зацію на засадах права, діалогу культур і цивілізацій.

Література

1. Білорус О. Г., Лук'яненко Д. Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія. — К., 1998. — С. 293—334.

2. Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада / Пер. с англ. А. Башкирова. — М.:  ООО «Издательство АСТ»; СПб.: Terra Fantastica, 2004. —

С. 24—43.

3. Бжезінський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство / Пер. з англ. А. Іщенка. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — C. 144—156.

4. Кальченко Т. В. Глобальна економіка: методологія системних до­сліджень: Монографія. — К.: КНЕУ, 2006. — С. 175—195.

5. Неклесса А. И. Конец вивилизации или конфликт истории // МЭиМО. — № 3. — 1999. — С. 32—38.

6. Проблемы мира — 2007 // «Зеркало недели». — № 47 (676) — 8 декабря 2007 г. — С. 22.

7. Спільний європейський економічний простір: гармонізація мега-регіональних суперечностей: Монографія; За заг. ред. Д. Г. Лук'яненка, В. І. Чужикова. К.: КНЕУ, 2007. — С. 31—47; С. 305.

8. «British Birth Rate Drops to Record Low», Xinhua News Agency, May 10, 2001.

9. Central Intelligence Agency, Long Term Demographic Trends: Reshaping the Political Landscape, July 2001, 36.

10. Coppel J., Dumont J.-C., Visco /.Trends in immigration and economic consequences // OECD Economics Department Working Paper 284. — 2001. — February — 32 p.

11. http://www.demoscope.ru/weekly/2003/0137/analit06.php -Элект­ронная версия бюллетеня «Население и общество».

Стаття надійшла до редакції 14.10.2008

УДК 339.9:316.32

С. Ю. Пахомов, доцент кафедри міжнародного менеджменту, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

СПІВВІДНОШЕННЯ ОБ'ЄКТИВНОГО І СУБ'ЄКТИВНОГО В ПОЗАЕКОНОМІЧНИХ ФАКТОРАХ КОНКУРЕНТНОГО ВПЛИВУ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ В РОЗУМІННІ СУЧАСНОЇ ПРИРОДИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

В статті показано значення факторів конкурентного впливу на світову економіку в напрямі її глобалізації. Розкриті напрями формування глобальних процесів.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: глобалізація, транснаціоналізація, конкуренція, планетарна трансформація.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Т С Веремієнко - Вплив глобалізації' на соціокультурне середовище національних економік

Т С Веремієнко - Соціальний капітал і соціальна відповідальність у міжнародному бізнесі

Т С Веремієнко - Соціокультурні спротиви економічній глобалізації