О М Біловол - Клінічна імунологія та алергологія - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

1.     Загальна мета: Ознайомлення студентів з основними видами імунотропних препаратів, механізмами їх дії, принципами клінічного застосування, побічними ефектами. Основні напрями імунопрофілактики інфекційних хвороб та імунореабілітації.Поняття про імунотерапію, її завдання, види, клінічні критерії приз­начення.

2.     Види специфічної і неспецифічної імунотерапії.

3.     Знайомство з класифікацією імуно-тропних препаратів, механізмом дії, побічними ефектами.

4.     Характеристика основних груп імуномодулюючих препаратів, їх дії і показань до призначення.

5.     Механізм дії, показання і схеми за­стосування нормального імуноглобу-ліну людини.

6.     Основні види вакцин, протипока­зання і показання до вакцинації, кла­сифікація вакцин.

7.     Уміти складати календар профілак­тичних щеплень.

8.     Поняття про імунні антисироватки та імуноглобуліни.

Початковий рівень знань-умінь:

1.   Розподіл дітей на групи здоров' я.

2.     Методи оцінки стану імунної відповіді.

3.     Знання основних видів імуномоду-ляторів.

4.   Знання основних видів вакцин.

5.     Знання основних видів імунних антисироваток і імуноглобулінів.

6.     Побічні ефекти застосування вакцин і антисироваток, невідкладна допомога.

7.   Календар профілактичних щеплень.

8.       Вакцини і антисироватки від прав-
ця, сказу, дифтерії.9. Методики
екстреної комбінованої профілактики правця, сказу, дози вак­цин і сироваток, введення за Безредко.

10.       Навчитися своєчасно діагносту­вати побічні реакції і ускладнення при проведенні імунотерапії.

11.       Знайомство з поняттям і видами імунореабілітації.

 

Завдання для перевірки початкового рівня знань

 

1 Які з нижчеперерахованих вакцин застосовуються для вакцинації проти грипу?

A. АКДС.

B. Інфлювак.

C. Хаврікс.

D. БЦЖ.

E.  ОПВ.

 

2. Назвіть терміни, в які рекомендується проводити вакцинацію проти грипу.

 

A. Квітень.

B. У період епідемії.

C. Жовтень-листопад.

D. Січень-лютий.

E.  Травень-червень.

3. З якого віку рекомендовано проводити вакцинацію проти грипу?

 

A. Діти, старші за 1 місяць.

B. Підлітки від 14 років.

C. Тільки доросле населення.

D. Діти, старші 6 місяців.

E.  Діти, старші 7 років.

4. Яке обстеження на маркери HBV-інфекції необхідно провести перед рекомендованою вакцинацією проти гепатиту В раніше не щепленому дорослому?

 

A.HBsAg, anti HBs, anti HBcor IgG.

B. Anti HBcor lgM.

C. HBV ДНК.

D.HBeAg, anti HBe.

E. HBsAg, anti HBcor IgM.

5. У якому віці дітям починають імунізацію проти дифтерії, кашлюку і правця?

 

A. 12 міс.

B. 3 міс.

C. 6 міс.

D. 15 міс.

E.  18 міс.

6. Які з вакцин, що нижче перераховані, можна використовувати для оцінки гуморального імунітету по титрах антитіл, що утворюються у відповідь на імунізацію?

 

A. Вакцина проти дифтерії.

B. Вакцина проти правця.

C. Вакцина проти коклюшу.

7. Вакцина проти сказу.Які антигени можна використовувати для орієнтовного виявлення Т-клітинної недостатності при шкірному тестуванні?

 

A.Туберкулін.

B.Тріхофетин.

C.Антигени грибків роду кандіда.

D.Стрептокіназа (стрептодорназа).

E. Паротитний антиген.

F. Жоден з перерахованих антигенів.

8. Які з перерахованих методів дозволяють судити про стан клітинного імунітету?

 

A. Реакції лейкоцитів периферичної крові на фітогемаглютинін.

B. Однонаправлена змішана культура лейкоцитів.

C. Жоден з перерахованих.

9. Які методи найбільш часто використовуються для визначення кількості Т-клітин?

 

A. Реакція розеткоутворення з еритроцитами барана.

B. Методи, засновані на використанні моноклональних антитіл.

C. Жоден з перерахованих методів не використовується.

 

10.       Імунотерапія захворювань може бути:

A.Активною.

B. Пасивною.

C. Системною.

D.Регіональною.

E. Стимулюючою.

F.  Супресорною.

G.Медикаментозною.

H.Немедикаментозною.

I. Тільки системною та супресорною.

 

Вірні відповіді на питання: 1 - B; 2 - C; 3 - D; 4 - A; 5 - B; 6 - ABC; 7 - ABCDE; 8 - AB; 9 - AB; 10 - ABCDEFGH;

 

Джерела учбової інформації:

1.   Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / [Г.М. Дранік, О.С. Прилу­цький, Ю.І. Бажора та ін.]; за ред. проф. Г.М. Драніка. - К.: Здоров'я, 2006. - 888 с.

2.   Терапия. Руководство для врачей-интернов и студентов / под ред. Л.Т. Малой, В.Н. Хворостинки 2-е издание, в 2-х т.- Х.: «Фолио», 2005. - 1 т. - 1113 с.

3.   Казмірчук В. Є. Клінічна імунологія і алергологія / В.Є. Казмірчук, Л.В. Ковальчук. - Вінниця: Нова книга, 2006, 504 с.

4.   Андрєйчин М.А. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / Андрєй-чин М.А., Чоп'як В.В., Господарський І.Я. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. - 372 с.

5.   Клиническая иммунология и аллергология: Учебное пособие / под ред. А.В. Караулова. - М.: Медицинское информационное агентство, 2002. - 651 с.

6.   Никулин Б.А. Оценка и коррекция иммунного статуса / Никулин Б. А. - М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. - 376 с.

7.   Бурместер Г.Р. Наглядная иммунология, пер с англ. / Бурместер Г.Р. - М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007. - 329 с.

Змушко Е.И.  Клиническая иммунология: руководство для врачей / Змушко Е.И. - СПб: «Питер», 2001. - 576 с.Принципи імунотерапії, імунокорекції та імуномодуляції

 

Порушення імунних механізмів грають вирішальну роль у патогенезі первинних і вторинних імунодефіцитів, атопічних захворювань, хвороб, пов'язаних з утворенням імунних комплексів, автоіммунних захворювань, лімфопроліферативних процесів. Існують способи виборчої дії на клітини імунної системи, пригнічення і стимуляції імунних реакцій, які можна використовувати для імунотерапії, імунокорекції та імуномодуляції.

Імунотерапія - лікувальна дія на імунну систему з метою припинення патологічного процесу.

Імунокорекція - способи терапії, які припиняють або виправляють дефекти в імунній системі, тобто корекція дефектних ланок імунітету.

Імуномодуляція - це тимчасове підвищення або зниження тих або інших показників імунітету. Імунотерапія може бути місцевою і загальною, комбінованою і монотерапією.

Завдання імунотерапії: стимулювання зниженої імунореактивності; ослаблення підвищеної імунореактивності (при алергії, автоімунних захворюваннях); заміщення чинників імунореактивності, яких бракує.

У зв'язку з особливостями імунотерапії різних захворювань необхідно виділити наступні її групи:

імунотерапія захворювань з підвищеною імунореактивністю;

імунокорекція первинних і вторинних імунодефіцитів;

імунотерапія пухлин і лімфопроліферативних захворювань;

імунотерапія посттрансплантаційних реакцій;

імунокорекція порушень репродукції.

За характером дії на імунітет розрізняють наступні види імунотерапії: стимулююча  -  використовується  для  активації реакцій  імунітету в

здоровому   організмі   для   попередження   інфекційних   захворювань   і при

імунодефіцитах.

пригнічуюча - застосовується для пригнічення імунних реакцій при алергії та автоалергічних (автоімунних) захворюваннях.

специфічна - використовуються препарати антигенів або антитіл, специфічні по відношенню до збудника або антигена.

неспецифічна - включає дії на систему імунітету хімічних речовин, фізичних чинників і антигенів, неспецифічних по відношенню до виниклого патологічного процесу.

При загальній терапії препарат, що вводиться в організм, рівномірно діє на всю лімфоїдну тканину.

Місцева терапія (регіонарна) - електрофорез, інгаляції, промивання -впливає саме на осередок ураження. Це дозволяє знизити загальні побічні ефекти і досягти найбільшого впливу на місцеві чинники імунітету, які нерідко грають провідну роль у патологічному процесі.

Комбінована терапія - застосування декількох препаратів, що діють на різні ланки імунітету, і поєднання різних способів загальної і місцевої дії.ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРИЗНАЧЕННЯ ІМУНОТРОПНОЇ ТЕРАПІЇ

 

Успішна імунотерапія неможлива без застосування імунодіагностики. Той або інший терапевтичний засіб призначають тільки після вивчення характеру порушень імунореактивності. Для імуностимуляції або імуносупресії необхідно заздалегідь випробувати засоби, що призначаються, шляхом шкірних проб або в тестах in vitro на ефективність для даного хворого. Це дозволяє прогнозувати ефективність препарату і уникнути ускладнень. Імунодіагностика також дозволяє коригувати лікування, якщо воно недостатньо ефективне.

Клінічні критерії призначення імуностимулюючої терапії: хронічна гнійна інфекція, низька ефективність лікування основного захворювання (запального процесу) загальноприйнятими засобами; лікування високими дозами імунодепресантів, тривала глюкокортикостероїдна, антибактеріальна, променева терапія.

Імунологічні критерії призначення імуностимулюючої терапії (за наявності клінічних ознак імунодефіциту): зниження кількості і порушення функціональної активності лімфоцитів, зниження рівня сироваткових імуноглобулінів, комплементу, активності фагоцитозу (незавершений фагоцитоз) не менше, ніж на 30-50%.

Клінічні критерії призначення імуносупресуючої терапії: важкі форми алергії з ураженням нирок, трансплантація органів і тканин, системні захворювання сполучної тканини.

Імунологічні критерії призначення імуносупресуючої терапії: поява високих титрів автоантитіл у крові.

При призначенні імунотерапії слід її обґрунтувати і скласти план лікування.

 

Специфічна імунотерапія

 

Специфічна активна стимулююча імунотерапія - пов'язана з імунопрофілактикою інфекційних захворювань. Для неї застосовують вакцини, анатоксини, антигени. Прикладом може служити застосування стафілококового анатоксина і вакцини для лікування і профілактики стафілококових інфекцій. Стафілококову вакцину (анатоксин) застосовують для збільшення рівня антистафілококових антитіл. Вона активує фагоцитоз, стимулює антитілоутворення. Показання до застосування - хронічна рецидивуюча стафілококова інфекція. Протипоказання - важкі алергічні захворювання, первинні імунодефіцити. Ефективність застосування стафілококового анатоксину і вакцини контролюється початковим і подальшим визначенням титру антитіл.

Специфічна активна пригнічуюча імунотерапія заснована на індукції толерантності до антигену, десенсибілізації або гіпосенсибілізації. Цей варіант найчастіше використовується при полінозах. Суть його полягає у введенні в організм хворого в період ремісії зростаючих доз алергену, починаючи з мінімальної кількості, що не викликає алергічної реакції. Алерген вводиться внутрішньошкірно, інтраназально або перорально. Відбувається утворення IgG4, що запобігає при повторному введенні (попаданні) алергену пов'язуванню його з IgE і дегрануляції опасистих клітин (анафілаксії). При інфекційно-алергічних процесах гіпосенсибілізацію проводять алергенами мікроорганізмів, роль яких у запаленні доведена. Для цього використовують автовакцини, гомовакцини або різні препарати мікроорганізмів.  Основним механізмом дії специфічної гіпосенси­білізуючої терапії є вироблення у хворих «блокуючих» антитіл класу IgG, стимуляція Т-супресорів, активність яких при алергії знижена. Показання -алергоанамнез. Протипоказання - супутні важкі захворювання (туберкульоз, ревматизм, онкологія, психічні, вагітність і ін.).

Специфічна адаптивна імунотерапія. При ній імунокомпетентні клітини отримують готову антигенспецифічну інформацію - чинник перенесення (ЧП) та імунну І-РНК. ЧП - екстракт лейкоцитів сенсибілізованого донора, який здатний переносити гіперчутливість сповільненого типу несенсибілізованим рецепієнтам. Стимулює імунореактивність, підсилює антитілозалежну цитотоксичність, збільшує число Т-лімфоцитів. І-РНК - виділена з лімфоїдних тканин імунізованих тварин, здатна індукувати імунну відповідь у інтактних тварин; функціонує як Т-хелперний чинник, що стимулює клітинний, трансплантаційний і протипухлинний імунітет.

Специфічна пасивна замісна імунотерапія. Такою терапією вважають введення готових специфічних захисних чинників системи імунітету. Це специфічні антитіла у вигляді імунних сироваток або очищені препарати імуноглобулінів. Особливо ефективна при інфекційних захворюваннях (правець, газова гангрена, дифтерія, ботулізм та ін.), при укусах змій, гнійно-септичних інфекціях.

Специфічна пасивна пригнічуюча імунотерапія. Відрізняється від замісної тим, що імунні чинники (антитіла) вводяться в організм з метою пригнічення імунологічних реакцій. Приклад - профілактика резус-конфлікту при вагітності, яка полягає у введенні Rh(-) жінкам, які народили вперше, у перші 48-72 години після народження Rh(+) дитини антирезусних антитіл, що пригнічують синтез антитіл у матері у результаті зв'язування Rh-антигену. Іншим прикладом може служити введення рітуксимаба (антитіл до CD19+) хворим ревматоїдним артритом для зменшення клону В-лімфоцитів, що продукують антитіла до хряща.

 

Неспецифічна імунотерапія

 

Неспецифічна   активна   стимулююча   імунотерапія   активує імунну відповідь. Використовуються впливи 3-х видів: біологічні, хімічні, фізичні. 1. Біологічні впливи:

Ад'юванти - неспецифічні підсилювачі імунологічних реакцій. Вони підсилюють імунну відповідь на відповідний антиген, створюють депо антигену, сприяють його повільному надходженню у кров і формуванню найбільш ефективної стимуляції імунної відповіді. Це ліпополісахариди деяких бактерій. Вони стимулюють В-лімфоцити, фагоцитоз, утворення інтерлейкіну-1 і лімфокінів. До них відносяться: ад'ювант Фрейнда, вакцина БЦЖ для стимуляції антитілоутворення у людини, бактерійні продукти - продигіозан, пірогенал. Застосування їх показане при браку імуноглобулінів і функціональної активності В-лімфоцитів. Доцільним є їх призначення сумісно з макролідами при запальних процесах. Протипоказане сумісне застосування їх з цефалоспорінами і бета-лактамами, з якими вони є антагоністами.

Нуклеїнові кислоти або їх солі, полінуклеотиди, активують різні ланки імунної відповіді. Краще вводити їх спільно з антигеном у ранні стадії імуногенезу. У низьких дозах - стимулюючи імуногенез, у високих - пригнічуючи. Нуклеїнатнатрію - натрієва сіль дріжджової РНК. Стимулює міграцію стовбурових клітин, кооперацію Т-, В-лімфоцитів, функціональну активність їх популяцій, антитілогенез. Ефективний при вторинних імунодефіцитах.

Вітаміни - регулятори біохімічних процесів у клітинах і тканинах, зокрема в імунній системі. Вітамін С має антиоксидантну активність, стимулює фагоцитоз, міграцію і диференціювання Т- і В-лімфоцитів. Має протиалергічну і протизапальну дію у великих дозах (1-3 г на добу). Вітамін Е підсилює активність Т-хелперів і синтез антитіл. Вітамін А має ад'ювантні властивості, стимулює активність комплементу, пропердину, підсилює антитілогенез і протипухлинний імунітет, зменшує імунодепресивну дію глюкокортикостероїдів і антибіотиків.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

О М Біловол - Клінічна імунологія та алергологія

О М Біловол - Основи діагностики, лікування і профілактики основних кардіологічних захворювань