О М Біловол - Клінічна імунологія та алергологія - страница 56

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

Таблиця 4


Приклади молекулярної мімікрії при автоімунній патології

Проте слід враховувати, що далеко не завжди автоімунна відповідь (особливо у вигляді продукції гуморальних автоантитіл після інфекційних захворювань) закінчується розвитком автоімунного захворювання.

Останніми роками у розвитку автоімунного пошкодження клітин і тканин велику увагу приділяють прозапальним цитокінам, а також включенню механізмів апоптозу. Сьогодні є докази того, що автоімунні пошкодження тканин можуть бути реалізовані за рахунок механізму неспецифічного зв'язування Fas + Fas-ліганд і включення апоптозу. Обумовлено це тим, що на поверхні клітин, наприклад, в-клітин підшлункової залози і олігодендроцитів, під впливом різних стимул-реакцій (перш за все, цитокінів) з'являється Fas-рецептор. Автореактивні Т-лімфоцити, що експресують Fas-ліганд, можуть зв'язуватися з Fas-рецептором та індукувати апоптотичну смерть клітин-мішеней.Імунологічна діагностика автоімунних захворювань

ШОЕ - це швидкість утворення стовпчика плазми, вільного від еритроцитів, у вертикальному капілярі. При запаленні у сироватці збільшується вміст фібриногену (одного з білків гострої фази запалення), що призводить до аглютинації еритроцитів і підвищення ШОЕ. При автоімунних захворюваннях вимір ШОЕ дозволяє визначити стадію захворювання (загострення або ремісія), оцінити його активність і ефективність лікування. У нормі ШОЕ у молодих чоловіків складає не більше 15 мм/год., у молодих жінок - не більше 20 мм/год. У молодих підвищення ШОЕ понад 20 мм/год. у більшості випадків свідчить про запалення.

C-реактивний білок - один з білків гострої фази запалення, міститься у сироватці і зв'язує капсульний полісахарид (C-полісахарид) Streptococcus pneumoniae.

Автоантитіла до імуноглобулінів. За допомогою реакції латекс-аглютинації і нефелометрії виявляються переважно авто-^М до IgG.

Ревматоїдний чинник - це авто-автоантитіла IgM до Fc-фрагменту IgG. У сироватці ревматоїдний чинник зазвичай присутній у вигляді комплексу з IgG. Ревматоїдний чинник визначають за допомогою реакції латекс-аглютинації.

У низькому титрі (до 1:80) ревматоїдний чинник виявляється у 5% здорових осіб молодше 60 років і у 30% - старше 80 років. Більш ніж у 75% хворих ревматоїдним артритом титр ревматоїдного чинника у реакції латекс-аглютинації перевищує 1:80. Ревматоїдний чинник у сироватці зазвичай з'являється через 3-6 міс після початку РА. У серопозитивних хворих (хворі, у сироватці яких виявляється ревматоїдний чинник) під час ремісії титр ревматоїдного чинника значно знижується, хоча зазвичай не нормалізується.

Ревматоїдний чинник не специфічний для ревматоїдного артриту і виявляється при інших автоімунних захворюваннях, що супроводжуються ураженням суглобів, інфекційному ендокардиті, деяких хронічних захворюваннях печінки та ідіопатичному фіброзуючому альвеоліті (табл. 5).

Таблиця 5

Захворювання, що супроводжуються підвищенням титру ревматоїдного чинника в сироватці

 

Захворювання

Частота виявлення ревматоїдного чинника, %

Автоімунні хвороби

 

Синдром Шегрена

90

Ревматоїдний артрит

75

Поліміозит

50

Системний червоний вовчак

35

Ессенціальна змішана кріоглобулінемія

30

Ювенільний ревматоїдний артрит

15

Анкілозуючий спондиліт

5-10

Артрити при хронічних запальних захворюваннях кишечника

5-10

Псоріатичний артрит

5-10

Інші запальні захворювання

 

Ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт

60

Інфекційний ендокардит

40

Хронічний активний гепатит

25

Цироз печінки

25

Лепра

25


Саркоїдоз

15

Здорові особи (титр ревматоїдного чинника < 1:80)

Молодші 60 років

5

Старші 80 років

30

 

Антинуклеарні антитіла

LE-клітини (Lupus Erythematosus cells - клітини червоного вовчаку) - це нейтрофіли або моноцити, що містять крупні гомогенні базофільні включення. Ці включення є фагоцитованими ядрами зруйнованих клітин, покритими антинуклеарними антитілами. LE-клітини виявляються у хворих на системний червоний вовчак (СЧВ) у крові, плевральному, перикардіальному, перитонеальному випоті, синовіальній і спиномозковій рідинах.

Антинуклеарні антитіла - це антитіла, що зв'язуються з тими або іншими структурами клітинного ядра. Більшість антинуклеарних антитіл відносяться до IgG. Основна мета дослідження антинуклеарних антитіл - виключити СЧВ, оскільки при цьому захворюванні антинуклеарні антитіла з' являються у сироватці 95% хворих протягом 3 міс. після початку захворювання. Антинуклеарні антитіла виявляються не лише при СЧВ, вони можуть виявлятися в літніх людей, з' являються при вживанні деяких лікарських засобів, а також при деяких артритах (таблиця 6).

Таблиця 6

Захворювання, що супроводжуються появою антинуклеарних антитіл

в сироватці крові

Автоімунні захворювання: червоний вовчак, СЧВ; дискоїдний червоний вовчак; змішане захворювання сполучної тканини; первинний антифосфоліпідний синдром; ревматоїдний артрит, ювенільний ревматоїдний артрит; системна склеродермія; поліміозит; синдром Шегрена; хронічний активний гепатит; хронічний лімфоцитарний тиреоїдит.

Гемобластози та інші злоякісні новоутворення.

Захворювання легень: ідіопатичний фиброзуючий альвеоліт; хронічний бронхіт; туберкульоз; гістоплазмоз.

Інші захворювання і стани: автоімунний гастрит; неспецифічний виразковий коліт; мембранозна нефропатія; лепра; міастенія; інфекційний мононуклеоз; імунна гемолітична анемія; вживання деяких лікарських засобів; літній вік; автоімунні захворювання у родинному анамнезі.

 

Антитіла до нативної ДНК характерні для вовчакового нефриту та інших важких проявів СЧВ.

Автоантитіла до дволанцюжкової ДНК (анти-І)Н-ДІІК) є найбільш специфічним маркером для СЧВ.

Автоантитіла до одноланцюжкової ДНК (анти-НН-ДПК) присутні в організмі при СЧВ, захворюваннях сполучної тканини, ревматоїдному артриті, склеродермії і синдромі Шегрена, дерматоміозиті, хронічному активному гепатиті, лікарському вовчаковому синдромі, викликаному прокаїнамідом, гідралазином, ізоніазидом, триметадіоном, метилдофа і фенотвазинами.

Антитіла до Sm-антигена високо специфічні для СЧВ, проте їх рівень не відо­бражає важкість захворювання. Негативні результати не виключають наявності СЧВ.

Антитіла до рібонуклепротеїду виявляються у хворих на СЧВ, при змішаному захворюванні сполучної тканини.

Антицентромірні антитіла виявляються при захворюваннях, що супроводжуються синдромом Рейно, - системній склеродермії і СЧВ, зрідка - при поліміозиті, дерматоміозиті і первинному біліарному цирозі печінки.Антитіла до гистонів H1 і H2B виявляються у хворих на СЧВ, первинний біліарний цироз, ревматоїдний артрит і склеродермію.

Антифосфоліпідні антитіла (антитіла до кардіоліпіну) виявляються при СЧВ і первинному антифосфоліпідному синдромі (АФС) і свідчать про високий ризик артеріальних і венозних тромбозів, тромбоцитопенії і звичного мимовільного аборту.

 

Автоантитіла, що виявляються при системних васкулітах

Антитіла до цитоплазми нейтрофілів (ANCA). Для визначення цих антитіл використовують метод імунофлюоресценції з вживанням як клітинного субстрату фіксованих етанолом нейтрофілів. Розрізняють 2 типи антитіл до цитоплазми нейтрофілів: антитіла до протеази 3 і антитіла до мієлопероксидази. Визначення антитіл до цитоплазми нейтрофілів допомогає у диференційній діагностиці васкулітів, що перебігають з ураженням легень і нирок: антитіла до протеази 3 виявляються при гранулематозі Вегенера, антитіла до мієлопероксидази - при деяких формах первинного швидко прогресуючого гломерулонефриту і хронічних запальних захворюваннях кишечника. Антитіла до цитоплазми нейтрофілів часто виявляються при вузликовому періартеріїті з ураженням дрібних судин. Діагностична значущість різних ANCA-антитіл представлена у таблиці 7.

Таблиця 7

Діагностична значущість різних ANCA-антитіл

 

Anti-MPO ANCA

Васкуліти, мікроскопічний поліангіїт, синдром Черджа-Стросса, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак

Anti-PR3 ANCA

Гранулематоз Вегенера

Anti-ВРІ ANCA

Хронічні інфекційні хвороби, хвороба Крона, виразковий коліт

Anti-Elastase ANCA

Емфізема, ревматоїдний артрит, запальні ревматичні хвороби

Anti-Catepsme G ANCA

Запальні ревматичні хвороби, системний червоний вовчак, синдром Шегрена, синдром Фелті

Anti-Lactoferrin ANCA

Ревматоїдний артрит, виразковий коліт, первинний склерозуючий холангіт

 

Антитіла до базальної мембрани клубочків. Антитіла до колагену типу ІУ, що входить до складу базальної мембрани клубочків, визначають за допомогою твердофазного імуноферментного аналізу. Антитіла до базальної мембрани клубочків виявляються у хворих з синдромом Гудпасчера. Визначення антитіл до базальної мембрани клубочків, цитоплазми нейтрофілів, а також антинуклеарних антитіл і імунних комплексів показане всім хворим з первинним швидко прогресуючим гломерулонефритом.

 

Дослідження гемолітичної активності комплементу. Швидкість руйнування і синтезу компонентів комплементу досить висока, тому зазвичай вже через 1-2 доби після активації комплементу імунними комплексами його гемолітична активність повертається до норми. Зниження гемолітичної активності комплементу свідчить про: 1) активацію комплементу не раніше ніж за 2 доби до дослідження (гемолітична активність комплементу знижується лише при його вираженій активації, викликаній появою великої кількості імунних комплексів); 2) спадкову недостатність комплементу.Визначення СЗ і С4. За допомогою твердофазного імуноферментного аналізу, нефелометрії і імунодифузії можна визначити концентрацію C3 і C4. Вимір рівнів C3 і C4 у динаміці дозволяє судити про ефективність лікування багатьох автоімунних захворювань, особливо СЧВ.

При СЧВ з ураженням нирок, ЦНС і гемолітичною анемією рівень C3 і C4 у сироватці, як правило, знижений. При загостренні комплемент зазвичай активується за класичним шляхом, при хронічному перебігу - за альтернативним шляхом (хоча можливе поєднання обох шляхів).

Поява у сироватці продуктів розщеплювання компонентів комплементу (чинника Ba, C3a, C4a та інших) дозволяє судити про перебіг ревматоїдного артриту, СЧВ, системної склеродермії та бактерійних інфекцій.

Псоріатичний артрит, анкілозуючий спондиліт, синдром Рейтера і артрити при хронічних запальних захворюваннях кишечника не супроводжуються зниженням гемолітичної активності комплементу в сироватці.

Кріоглобуліни - це імуноглобуліни сироватки, які оборотно преципітують при температурі нижче 37 °C. Змішана кріоглобулінемія характерна для автоімунних захворювань (васкулітів шкіри, СЧВ, вузликового періартеріїту, синдрому Шегрена, хвороби Кавасакі).

Проба Кумбса ґрунтується на здатності антитіл до IgG або до C3b аглютинувати еритроцити, покриті IgG або C3b відповідно. Зв'язування IgG і C3b з еритроцитами спостерігається при автоімунній і лікарській імунній гемолітичних анеміях.

Антигени HLA. Визначення деяких антигенів HLA застосовується для диференційної діагностики автоімунних захворювань. Антигени HLA - сильні активатори T-, В-лімфоцитів і макрофагів, що беруть участь у відторгненні трансплантату. Від набору антигенів HLA залежить схильність до різних захворювань, у тому числі - до автоімунних. Зв' язок із захворюваннями показаний у табл. 8.

Таблиця 8

Антигени HLA і ризик окремих захворювань

 

Антигени HLA і захворювання

Відносний

 

ризик

HLA-B27

 

Анкілозуючий спондиліт

100

Синдром Рейтера

40

Хронічний передній увеїт

25

Псоріатичний артрит з ураженням хребта

11

Ураження хребта при хронічних запальних захворюваннях кишечника

9

Ювенільний ревматоїдний артрит з ураженням хребта

5

HLA-B8

 

Целіакія

9

Первинна наднирковозалозна недостатність

6

Міастенія

5

Герпетиформний дерматит

4

Хронічний активний гепатит

4

Синдром Шегрена

3

Інсулінозалежний цукровий діабет

2

Тиреотоксикоз

2

HLA-B5

 

Хвороба Бехчета

6


HLA-BW38

 

Псоріатичний артрит

7

HLA-BW15

 

Інсулінозалежний цукровий діабет

3

HLA-DR2

 

Синдром Гудпасчера

16

Розсіяний склероз

4

HLA-DR3

 

Целіакія

21

Герпетиформний дерматит

14

Підгострий шкірний червоний вовчак

12

Первинна наднирковозалозна недостатність

11

Первинний синдром Шегрена

10

HLA-DR4

 

Пухирчатка

32

Гігантоклітинний артеріїт

8

Ревматоїдний артрит

6

Інсулінозалежний цукровий діабет

5

Хронічний артрит при лаймській хворобі

4

HLA-DR5

 

Ювенільний ревматоїдний артрит з переважним ураженням периферичних суглобів

5

Системна склеродермія

5

Хронічний лімфоцитарний тиреоїдит

3

Дослідження синовіальної рідини проводять у всіх хворих з випотом у порожнину суглоба. При гемартрозі та інфекційному артриті ця процедура носить лікувальний характер. Дослідження синовіальної рідини включає наступне (табл. 9).

Описують зовнішній вигляд синовіальної рідини: колір, каламутність, в'язкість, наявність крові. У нормі синовіальна рідина в'язка, прозора, має солом'яно-жовтий колір. При інфекційному артриті вона каламутна, її в'язкість зазвичай знижена через розщеплювання гіалуронової кислоти ферментами лейкоцитів.

Визначають загальне і відносне число клітин крові.

Забарвлюють мазок за Грамом і виробляють посів для виявлення бактерій (наприклад, Staphylococcus spp., Streptococcus spp., Haemophilus spp., Neisseria spp.) і грибків, забарвлюють мазок за Цилем-Нільсеном для виявлення Mycobacterium tuberculosis.

Для виключення подагри і псевдоподагри проводять поляризаційну мікроскопію осаду, отриманого при центрифугуванні синовіальної рідини. Використовують поляризаційний мікроскоп з червоним фільтром. Голчані кристали уратів характерні для подагри, світяться жовтим світлом. Кристали пірофосфату кальцію характерні для псевдоподагри, мають ромбоподібну форму і світяться блакитним світлом. При подагрі та псевдоподагрі кристали виявляються і у нейтрофілах. Слід підкреслити, що гіперурикемія не є специфічною ознакою подагри, а звапніння суглобів - псевдоподагри.

Визначають концентрацію білка у синовіальній рідині й плазмі.

Визначають концентрацію глюкози у синовіальній рідині й плазмі.

При серонегативному ревматоїдному артриті у синовіальній рідині зрідка виявляють ревматоїдний чинник. Характеристика синовіальнії рідини при різних захворюваннях, що супроводжуються ураженням суглобів, наведена у табл. 9.
інфекційного артриту. При ревматоїдному артриті рівень глюкози у синовіальній рідині інколи знижується до 20-70% від рівня у плазмі.

Артроскопія з біопсією показана при підозрі на злоякісне новоутворення, туберкульоз, грибкову інфекцію, а також при тривалому збільшенні одного суглоба і неінформативному дослідженні синовіальної рідини.

 

Класифікація автоімунних захворювань

За класифікацією Е.Л. Насонова і В.В. Сура (1988), автоімунні захворювання ділиться на 5 класів (А, В, С, D, Е) (табл. 10).Класифікація автоімунних захворювань (АЗ) Е.Л. Насонова і В.В. Сури, 1988 р.

 

Клас А: первинні A3 з генетичною схильністю і без неї

Клас В вторинні A3

Клас C

Клас D

Клас E

 

 

З генетичною схильністю і без неї

Генетичні дефекти комплеме­нту

Повіль­на вірусна інфек­ція

 

Органоспе-цифічні

Проміжні

Органоне-специфічні

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

О М Біловол - Клінічна імунологія та алергологія

О М Біловол - Основи діагностики, лікування і профілактики основних кардіологічних захворювань